Можливо, ви думаєте, що вас уже нічим не здивувати, що ви вже бачили все. А якщо ви помиляєтеся? Подивіться на ці фотографії – хтось із вас, напевно, знайде щось нове. І ці знімки, само собою, не межа.

Подовжений череп, виявлений в Узбекистані, приблизно 600-800 роками н. е.

 

 Блакитний гриб у звичайному лісі...[ Читати далі ]

Однією серією Фрірен діло не закінчилось. Ще була Сім"я шпигуна і пару відосів ютуба. Перегляд тіктоку закінчився близко 3 ночі. Очікувано, нічого нового. Потім довго не могла заснути. Стабільний стан. Планувала піднятись о 9 і поїхати в Ірпінь за витягом ЕРДР для бабки. В пів дев'ятої розбудила служба доставки, для підтвердження на завтра. Переставила будильник на 10. Якраз встигну. Але по факту, після будильника кожні 5 хвилин, отямилась аж на початку 12 дня. Логічно, що нікуди я вже не поїхала. Встала, душ, поїсти. Поки їла - знову залипла в ютуб з відосиками про вбивць, редіт і всіляке днище. 

Близько 13:00 подумалось, що непогано було б помити підлогу в кухні. Тим паче, що її я теж засрала фарбою в неділю. Знову мучає печія. Да шо ж таке. Надоїло вже. Хочу меню з макдаку. Може, попросить дружбана, що приїжджає сьогодні з відрядження, купить меню на вокзалі? Та нє, заморочно. Сама сходжу на днях.

Після мийних заходів був запланований візит до центру зайнятості. Я ж нині безробітна, хе. Виїхала заздалегідь, але приїхала на 25 хвилин раніше, ніж потрібно. Попила кави і пішла в центр. До зустрічі було ще 15 хвилин. В приймальні сказали, що мій куратор зайнята, у неї люди. Ну що ж, почекаю. Пройшло 15 хвилин, 25 хвилин, 40 хвилин. Потрапила до неї аж через годину очікування. Все, що мені дали - це список із 3 вакансій. Як домашнє завдання: обдзвонити і записати результат. Ще запрошення на вебінар по загальним питанням працевлаштування. Но то таке. 

Дядько подзвонив, сказав, що приніс бачок до себе, а мені можна зайти по можливості, забрати. Сказала, що сьогодні зайду. Забула. Бо побігла зустрічати чувака, що ключі до домофону робить. Зовсім з голови вилетів той бачок. Але він і не потрібен так критично. Я вже звикла відром зливати. 

Забігла ще в пивнуху, за проханням дружбана. 10 днів у відрядженні був, скучила. Наступного разу він мені такий самий об"єм візьме. Баланс. Посиділи майже до комендантської. Ще зайшла сусідка-подружка, сиділи вже втрьох. Розмовляли про те, про се. Я поділилась, що завтра повинна приїхати стільниця і мийка. Мені подобається спілкуватись з ними. Але коли виникають якісь суперечні теми, то він давить, а вона уникає суперечки, хоч і має іншу думку. Це мені не зовсім подобається. Він пішов, а ми з нею ще посиділи. 

Я планую бабку взяти на пару днів до себе додому на Новий рік. Але боюсь, що це буде надто жорстоко по відношенню до неї. Майже два роки тусуватись по лікарням, бо нема куди повертатись (будинок розбомблено), а тут на пару днів її видірнути в іншу обстановку, а потім знову відвезти назад у лікарню. Я б не хотіла дожити до такого віку і опинитись у такому становищі нікому не потрібною. Це страшно. Маю єдину надію, що бабка не усвідомлює цього. 84 рочки і стресс від бомбьожки дали про себе знати. Вона адекватна, але не повністю. І мені моторошно було б залишити її одну у себе вдома, хто зна, що їй в голову прийде. А може і не прийде. Невідомість. Почуваю себе безсердечною людиною, хоч бабка і сама була не така уж і добра до мене і моєї мами. В неї на першому місці завжди стояв син, синочок, синуля улюблений. Який за півтора роки ні разу її не провідав. Падла. Хочу відвезти її до нотаріуса, щоб переписала заповіт, поки жива. Може хоч ошмьотки від того дому дістануться. 

Допила свій пивасик. Хочу спати. 

Ще багато чого треба довести до ладу. Немає сил і бажання. Чому немає якихось виплат для таких неповноцінних особистостей, як я? 

Ненавижду братів Самойлових, покидьки і путіністи. Але як же скребуть душу пісні Агати Крісті... 

Стрічка блогів останнім місяцем скоротилася. Якщо раніше записи за добу не вміщались на сторінці, то тепер на головній сторінці з блогами показує дописи за 3, або взагалі, за 4 дні.

Нехороша тенденція.

"Ну а ти шо?" Так, я став писати рідше. Але і контенту поменшало. А писати будь-яку хрінь не хочеться. Я про себе й так забагато розповідаю.