увага.увага!!!
- 17.11.21, 10:55
- КОНКУРСНЯК I.UA
Затем необходимо будет написать коротенький рассказ-загадку используя это слово по тексту,


У всьому світі покупки онлайн здійснюють 1,8 млрд людей, тобто майже чверть населення Землі. У більшості все відбувається гладко і без сюрпризів, але для окремих «щасливчиків» шопінг в інтернеті — справжня катастрофа.
1. «Цей жакет з перлинками зробив мене мудрішою. Тепер буду уважнішою, замовляючи речі онлайн»
Природа дивовижна! Коли на світ з’являються нові тварини, від цієї краси неможливо стримати посмішку. Ми хочемо вам показати, наскільки красиво і ніжно виглядають дитинчата тварин. Дивіться нашу добірку кошенят, цуценят та інших немовлят тварин.
«Це Юніпер ака Юн Баг, коли їй було всього 2,5 тижні…»[ Читати далі ]Парк в юго-восточной части Черниговской области на территории Ичнянского района был создан благодаря усилиям и на средства известного в Российской империи помещика и мецената Ивана Михайловича Скоропадского (1805--1887). Местность эта в начале XIX века была типичной для Левобережной лесостепи: открытая равнина рассекалась многочисленными глубокими заболоченными балками. На южной части этой территории произрастала дубовая роща, часть ее деревьев сохранилась и сейчас входит в состав парковых ландшафтов.
В 1833 г. была построена усадьба (разрушена в январе 1918 г.) вблизи ручья Тростянец, который использовали для создания системы прудов. Водная поверхность составляет более 10 га и является одним из важных элементов паркового ландшафта. Около 30 лет создавался холмистый рельеф. Растения для экзотической коллекции доставляли из Парижа, Петербурга, Киева, Риги и Каразинского акклиматизационного сада. Были наняты лучшие садоводы, и они смогли создать настоящее чудо. Государственным заповедником парк стал в 1940 г., спустя 10 лет передан в ведение Академии наук. В настоящее время здесь более 600 видов растений, в том числе редкие виды сосен, можжевельники, кедры, ели, березы, орехи...
«У Ивана Михайловича была одна страсть: это любовь к природе. Живя... постоянно в Тростянце и обладая крупными средствами, он создал Тростянецкий парк, который к концу его жизни представлял крупную достопримечательность Украины. Не говоря уже о художественной стороне последнего, удивлявшей всех, кому приходилось в нем побывать, парк этот по количеству собранных в нем редких экземпляров деревьев мог конкурировать с первоклассными ботаническими садами Европы» (из воспоминаний Павла Петровича Скоропадского «Мое детство на Украине»).























3
Гумористичний сон
Давно це було) Якось я з підмовляла подругу зробити прогулянку поїздом в інше місто. Місто недалеко, тож до вечора можна встигнути вернутись, але та все відмовлялась:
- Що ти? Як я можу поїхати нікому вдома про це не сказавши?
- Та все буде нормально. Ми встигнемо!
Все-таки посадила її в купе і ми з вікна почали милуватись різними краєвидами.
Раптом вона помічає, як ми обганяємо стаю птахів, що летять поруч, а серед них подруга впізнає свою маму-чарівницю:
- Бачиш? Я казала, що так не можна! Тепер мені дістанеться!
В цей час потяг зупиняється на станції і я кажу:
- Спокійно. Зараз я все влаштую, - і виходжу з вагону.
На пероні я підходжу до вишки, на якій стояла сумна жінка с сивим волоссям. Вона сама була худа і одягнена в довгу сіру спідницю і сіру шаль – загалом, нагадувала голуба. Я стала підійматись до неї, але вона відсахнулась і піднялась вище. Я йду далі, а вона перетворилась на голуба і піднялась ще вище. Тоді я ловлю ривок вперед і ловлю цю пташку.
…
Як я дісталась назад – не пам’ятаю. Пізніше цю техніку назвуть телепортом.
Я заходжу в купе, зачиняю двері, подруга з надією питає:
- Ну як? Влаштувала?
Я кидаю на стіл два відрізаних крила:
- Так, тепер вона за нами не летітиме.
Якось дивно повела себе подруга. Замість того, щоб заспокоїтись, у неї ентузіазму іще менше стало. Всю дорогу зі мною навіть не розмовляла. Лише, коли ми прибули на наступну зупинку, вона дала собі волю виговоритись:
- Як ти могла так вчинити з моєю мамою? Як вона тепер буде без крил?
Та я й тут не розгубилась:
- Спокійно, я все влаштую.
Коли поїзд став відправлятись далі, я знов заходжу в купе, подруга кидається з питанням:
- Влаштувала?!
- Так, - я кидаю на стіл пташину тушку, - тепер їй крила не потрібні!
Невимовний жах проступає на обличчі подруги.
А мені, як спалось, було смішно))
Наступне - http://blog.i.ua/user/2222714/2382604/

