P.S. Кіт вакцинований, а ви як хочете.

Ось я маленький хлопчик, мені два місяці, я з братиком ловлю лапкою якусь мотузку... 

Їду автобусом "Херсон-Дніпро" в коробці з-під цукерок. Без води, без харчів, без туалету. Постійно плачу. У відповідь чую крики пасажирів. Нарешті зупинка. Роздратований голос водія комусь гукає: "Давайте сто гривень і забирайте свого звіра". Звір, виявляється, це я! 

Мене, нарешті, забрали. У маленький вентиляційний отвір, турботливо продовбаний в коробці,  бачу дівчинку, років 12. Вона мене заспокоює, але чомусь не бере на руки. Проявляю ініціативу. Головою пробиваю дірочку, роблю з неї велику дірку, і вибираюся з полону до половини. Дівчинка здивована моєю сміливістю, вона сміється, бере мене на руки і дивується, що я такий великий у два з половиною місяці. Що ж вона хотіла, я - Невський Маскарадний Кіт! П'ю водичку, як людина, з чашки. Засинаю на руках у своєї рятівниці.

Я поважно ходжу по квартирі. Виявляється, тут уже живе доросла кішка, і вона дозволяє мені посмоктати її сосочки замість пустушки. Виявляється, мене купили і всі чекали, всі люблять. Це приємно. Я роблю, що хочу: гойдаюсь на шторах, ганяю по квартирі, по всіх вікнах та килимах, і дозволяю дівчинці, її мамі та бабусі брати мене на руки і сюсюкати. Вони такі смішні! Алеж приємно! Я радий. 

Ну що я вам скажу. Пройшло два роки. Моя платонічна любов - це бабуся. Я не відходжу від неї ні на крок - хто ж мене ще так погладить, поговорить тет а тет, пригостить смаколиком... 

Моя сексі - Бастилія. Як розумна дружина, вона іноді дозволяє мені спілкуватися з іншими кішечками, бо знає, що вона, Бася,- головна. Та зараз Бася знову вагітна, а більше нікого не трапляється... Сумно... 

Тоді, в таких перервах між спілкуваннями з кращою невською половиною котячого світу, на мене нападає депресія, ці маленькі спалахи пам'яті, і я згадую все спочатку.

Вона вже з Васьком))

Більше Стамбулу тут http://photo.i.ua/user/4959475/526313/

- Оля, а как твой хозяин поживает?

- Ты издеваешься?- вздохнула и призналась; "Он вчера такой номер отколол, что я руками развела."

- Расскажешь?

- Конечно. Я его отшлёпала позавчера, заслужил. Понятное дело он обиделся, но потом вроде как оттаял, но морда у него задумчивая была.

- Не в туфли ли написал?

- Это мелко. Иду вчера домой, зашла за сладеньким в магазин, там всё как всегда свеженькое, купила что планировала и увидела Его! Знаешь такой торт, который режут на вес, меня так на него потянуло, ты не представляешь. Купила себе кусочек на один раз, муж и Филимон такое не едят. Иду домой, слюнки текут!

- Оля ты сладкое трескаешь, а не поправляешься! 

- Наследственность от мамы. Прихожу, разложила все продукты, тортик выложила на тарелочку, побежала переодеваться. 

- И ты вожделела тортик!

- Да! Иду на кухню и облизываюсь , захожу на кухню и вижу; Филимон стоит на стуле, передними лапами упёрся в столешницу и грызёт торт! И представь у него на морде крупно написано отвращение к тому что ест! Пипец. Увидел меня и воспользовавшись растерянностью, молнией выскочил из кухни. Смотрю- а мой кусочек торта покусан старательно. Вот гад! Уловил же как-то и отомстил.

- Может он сладкое любит?

- Нет. Кривился и ел, чтобы отомстить. Вот злодей!

- Однако. Ты Филю наказала?

- Я хотела ему всыпать, а муж захихикал и сказал;" Я бы не советовал- кто знает, что ещё Филимон придумает!" Подумала и остыла. Оделась, вышла, купила два куска тортика, нервы ведь и приговорила. Что скажешь?

- Сильно. Привет Филимону передавай.

- Обязательно.