хочу сюди!
 

Анна

38 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 25-55 років

Пошук

Стрічка заміток за місяць

* * *

  • 17.11.21, 20:44

...никто...

  • 17.11.21, 20:26
...а мы с тобой теперь никто...




Верочка. «Вовина тысяча» и госизмена


Верочка. «Вовина тысяча» и госизмена.

Мартин Брест

Поздний вечер, Офис президента, тихо, спокойно. Из длинных и запутанных коридоров власти доносятся негромкие голоса сотрудников, скрипят турникеты, пикают магнитные пропуска, и в целом… все как всегда.

На четвертом этаже, в приемной президента, за столом сидит Верочка. Верочка одета в тактикульные серые брюки и такой-же серый свитшот, волосы заплетены в косу. Перед ней заботливо расстелена газета “Урядовий кур’єр”, на которой валяются части разобранной АR-15.

Верочка лениво шурует старой зубной щеткой по затвору, улыбается и даже, кажется, что-то напевает. Пахнет оружейным маслом, сигаретным дымом и свойственной только Верочке непоколебимой уверенностью.

Приоткрывается дверь президентского кабинета, и оттуда бочком-бочком, пытаясь на ходу отряхнуть колени, выскальзывает Сергей Лещенко. Сергей одет в серый костюм, голубую рубашку и несоизмеримое ни с чем чувство собственного величия.

Сергей (с сомнением поглядывая на колени): Блин, не оттирается… чем они тут паркет мажут? Мне так никаких штанов не хватит.
Верочка (не отрываясь от затвора): Заплатки пришейте. На годик хватит.
Сергей (оборачивается): О, кто тут? Вы кто?
Верочка: Восемь раз знакомились же. Память – как у Меркель.
Сергей: Не понял.
Верочка (откладывает щетку и пшикает на затвор “баллистолом”): Давайте проведем логическую цепочку. Вы – в приемной президента. В ней стоит стол. За столом сидит человек и работает. Значит, этот человек – кто?
Сергей (недоуменно): Кто?
Верочка: Так, понятно. (Интригующе наклоняется и манит Сергея): Ладно, я вам скажу, только вы никому не говорите, хорошо?
Сергей: Конечно! Я умею хранить тайны!
Верочка (про себя) Ты даже хату жены скрыть не смог, тайны он хранить умеет… (вслух) Я – Зеленский!.
Сергей (округляет глаза до размера очков): Кто? Владимир Александрович? А… А там тогда кто?
Верочка (оглянувшись на дверь): Там – актер. Двойник. Специально обученный.
Сергей (тоже оглядываясь): Так это я актеру… эх… да что ж я не разобрался… А вы – ну как в гриме хороши, а? Какое перевоплощение, какой типаж, какая игра! (Привычно становится на колени и протягивает руки) Я в восхищении! Позвольте вам это доказать… Отблагодарить, так сказать, за оказанное доверие…
Верочка (печально): А раньше конверты носили… что за нравы пошли, а? (хлопает по тянущимся рукам) Перестаньте!
Сергей: Нет уж позвольте! Я умею! Я в этом хорош!
Верочка (отодвигается еще дальше): Наслышана… то есть наслышан.

Распахивается коридорная дверь, и в приемную тяжело шагает баба Люба. Баба Люба одета в темный клетчатый пиджак, явно тесноватый в плечах, спортивные штаны, кроссовки “Nike Air” и косынку. В руке баба Люба держит баллон с жидким воском для паркета.

Баба Люба (оглядывая немую сцену): О, доню, то вже ти собєсєдованіє проводіш? А шо наш найвеличніший, не взмозі? Шо, рєйтінг вже товой? Нє поднімається? Ну то хай не росстраюється, воно буває. Возраст, робота нєрвна знову ж…
Верочка (смущенно): Баб Люба, вы не поверите.
Сергей (продолжая стоять на коленях): Да как вы смеете это говорить! Вы видите, кто перед вами?
Баба Люба: Бачу. Сєкрєтарь, довбойоб і ар-п’ятнадцять.
Сергей (вскакивая с многострадальных коленей): Секретаааарь? Секретарша? Секретутка???
Баба Люба (перехватывает поудобнее баллон): От за “сєкрєтутку” я тобі так в’їбу – борода з жопи вилізе.
Верочка: Спокойнее, бабЛюба, спокойнее. Сергей не хотел меня обидеть, он уже, видите, кхм, эээ… настроился…
Сергей (визгливо кричит): Это дурдом какой-то! Вы тут охренели все? Ну я тут наведу порядок! Я с вами разберусь!!!
Баба Люба: Штани витрі, розбереться він… Тут вже стільки розбирались, шо всі розбиралкі скінчились. (Верочке) Доню, а шо ти на вечір шпалєра розібрала? А як Санич побачить? Він до зброї пиздець якій стрьомний. Ще почне Лукашенке дзвонити, жалуватись…
Сергей (гордо): Лукашенко? Мы Вагнергейта не боимся! Кому он интересен, когда все обсуждают тысячу гривен за вакцинацию?

На этой финансовой ноте Сергей, выдернув из шкафа темно-серую куртку, по широкой дуге огибает бабу Любу и, держа высоко голову и на всякий случай прикрыв пах, выскальзывает в коридор. Баба Люба ухмыляется, Верочка вздыхает.

Верочка: Баба Люба, тут, кстати, Подоляк звонил. Говорил, что пиджак в “триста восьмом” забыл. Почти новый.
Баба Люба: Хуя їм, а не піджак. Баба трофеї не віддає. Всьо, доню, налівай.
Верочка (улыбаясь): А шо за праздник?
Баба Люба: Та ти шо, не знаєш? День телебачення та радіо!
Верочка (отодвигает газету в сторону и вытирает руки ветошью): Так а мы причем?
Баба Люба (с грохотом пододвигает стул, устало опускается и вытягивает ноги): Дивись у майбутнє, доню. Колись, може, про нас знімуть серіал якийсь. Чи хоч радіоспєктакль…
Вера: Или уголовное дело.
Баба Люба: Ну ілі так. Від суми та від тюрми… Ну і там теж люди сидять. Ну доставай вже, жажда мучить бабу після таких от єбанатів.
Верочка (роясь в шкафу): Виски или коньяк?
Баба Люба: Сьогодні в нас шо?
Верочка: Вторник.
Баба Люба (достает из кармана шоколадку “Рошен” и сильными пальцами ломает на квадратики): Коньяк.
Верочка (ставя но стол бутылку): А ведь он прав, баба Люба. Все действительно обсуждают тысячу гривен, а на энергокризис и расследование предательства в высших эшелонах власти народ как-то подзабил. Странно, да? Казалось, несоизмеримые проблемы…

Баба Люба: Та нє єбісь ти з бокалами, давай чашку… Ох і молода ти ще, Вєра.
Верочка: Это вы к чему?
Баба Люба (поднимает чашку, трепетно вдыхает аромат коньяка): Тища сьогодні є, а завтра – нєма. А крімінальна справа про держзраду, доню, – то крімінальна справа…



Монте. Райський сад Мадейри з азійським присмаком

  • 17.11.21, 20:11
Найгарнішим ботанічним садом острова Мадейра найчастіше по праву називають Монте, що знаходиться на північ від Фуншала на схилах однойменної гори.


[ Читати і дивитись далі ]

Сказки осеннего рассвета. Магазин(ч10).


  Магазин со странной вывеской внутри оказался самым обычным. Полки вдоль стены были заставлены разными продуктами. Справа был небольшой отдел товаров повседневного спроса. А за прилавком с морозильными камерами стояла женщина продавец с самой обычной внешностью и с любопытством смотрела на новых посетителей.

  Окинув взглядом магазинчик, друзья замерли от удивления – у окна стоял точно такой же стол, как и в том кафе, что в большом городе.

– Эн, смотри, тебе не кажется, что этот стол может нас перенести в наш привычный мир? Он точная копия стола, который нас забросил сюда.

  Друзья взяли по чашечке кофе, деньги за который продавец не взяла, сказав, что для них  всё пока бесплатно, и уселись за столом. Однако ничего не происходило, хотя время шло.

– Ребята, вы зря надеетесь на чудо. Я понимаю вас, но стол выключен, и отсюда вы можете уйти только через дверь.

– Так включите его нам. Мне нужно связаться с мамой, а здесь у вас мобильная связь не работает. Поймите, мне очень нужно.

– Ну, со столом я сделать ничего не смогу. Не в моей это компетенции. А с мамой ты сможешь связаться по скайпу. В каждом доме работает Интернет. Разве вы не пробовали включать компьютер?

  Рианна не стала отвечать на вопрос и побежала прочь из магазина. А за ней, еле успевая, бежал Энтони. И уже через несколько минут они сидели за столом, на котором стоял монитор компьютера. Ещё секунд тридцать и на экране высветилась надпись «введите пароль»…

Історик Євген Луняк вміє аналізувати факти — Олег Володарський

Євгеній Миколайович  науковець, який видав з десяток книжок. Майже всі на історичну тематику. Книга, над якою працює нині, теж історична. Присвячена війні. Її він пише не як кабінетний історик, а як очевидець подій. Чоловік має безпосередній стосунок до науки та викладацької діяльності. Він  доктор історичних наук, професор Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя. Тож боронити державу пішов, як то кажуть, прямо зі стін цього славнозвісного навчального закладу, добровольцем у 2014-му році.

— Дехто вважав, що професор на передовій — це нонсенс. Але я свого часу закінчив військову кафедру Дніпропетровського національного університету за спеціальністю «командир особового складу». Військового досвіду, звичайно, у мене не було. Стріляти вмів, нас готували у 90-х роках. Тоді армія розвалювалась, і наші викладачі на військовій кафедрі не приховували, що ми останні, кого вони готують. Навіть віджартовувалися, що у випадку війни єдине, на що нам доведеться розраховувати, так це на гуманізм супротивника. Жарти жартами, а війна таки прийшла в нашу країну.

Їхали до Чугуєва — потрапили в Донецький аеропорт. У липні 2014 року одну з танкових рот батальйону було направлено під Луганськ. Хлопці постійно цікавилися у побратимів про ситуацію, яка там склалася. Адже вся п’ята танкова рота другого танкового батальйону, 1-ї окремої Гвардійської танкової бригади чекала, коли вже опиниться в АТО. Та солдатів постійно перекидали, готуючи до фронту. Спочатку були у Чернігівській, згодом у Полтавській і Сумській областях.

Джерело: http://www.ndu.edu.ua/index.php/ua/component/k2/item/1956-viina-nizhynskoho-profesora-yevhena-luniaka

Євген Луняк, доктор історичних наук, профессор, завідувач кафедри історії України НГУ ім. Гоголя, учасник АТО

«Тільки-но почалися заворушення в Криму, я пішов до військкомату, там лишив свій номер телефону і попросив, щоб мені одразу зателефонували, коли розпочнеться війна. Як історик, я розумів, що мирним шляхом ситуація вже не вирішиться. Окупант не насититься самим лише Кримом», — розповідає Євген Миколайович.

Джерело: http://zemlyaivolya.net/news/viyna_profesora_lunyaka.html

Інформаційне поле вирує, хитається вибухає зайвими та незрозумілими новинами, а ми на восьмому році жорстокої війни живемо у реальності, котру створює для нас ворог. Шукаємо парадокси та нонсенси й не помічаємо таких простих і скромних героїв посеред нас.

Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя першими голосами навчального року, котрий тільки-но розпочався. Студенти, як діти, котрі ще не подорослішали, радісно сміялися, емоційно реагуючи на зустріч з друзями, однокурсниками та знайомими. Ми зайшли в аудиторію до професора Луняка і побачили перед собою просту, скромну людину.

«Він воював», — сказали мені його колеги. «Він наша гордість», — розповідав ласкавим шепотом весь Ніжин вустами його мешканців. Такі люди люблять і вірують назавжди. Завжди переймаються про все, що залежить від них особисто. Зобов’язання для таких українців — надважливі. Вони нічого не просять натомість. Люблять свою країну і насолоджуються красою та тишею рідної України.

Ми говорили. Говорили як чоловіки. Він розмірковував над кожним поставленим запитанням. Історик. Він вміє аналізувати факти та оперувати ними. Цьому талановитому українцю не відмовиш в тому, що він глибоко переконаний в феномені українства.

Я не знаю. Не можу говорити замість нього. Можу лише припускати, що історичні факти для нього є прямими доказами нашої генетичної інтелектуальності. Ось так і професор Луняк. Вивчає суворий та принциповий шлях становлення нашої Нації, а потім навчає мудрості віків юних українців.

Євген Луняк і сам юний душею. Цікавий, небайдужий, переконаний. Вірує в завтрашній день і чудово усвідомлює, що діти, їхня освіта та виховання — фундамент нашого майбутнього.

Євгеній Миколайович би хотів і для дітей, і для усіх українців набагато більшого, кращого. Але розуміє, наскільки знекровлює країну сьогоднішня війна. Він сам її пройшов. Брав участь в обороні Донецького аеропорту. У нього було вдосталь можливостей залишитися в тилу, але він прийняв рішення віддати свій борг Батьківщині.

І Євген Луняк, я більш ніж впевнений, хоче йти далі. Без пафосу та рекламацій. Дорога в майбутнє у таких людей не має зворотного шансу. І в цьому він скеля. Нам би більше таких СПРАВЖНІХ. Вони не старіють душею та не вміють жалітися на долю. Вони абсолютно вірують.

Я, здається, вперше не запитав героя програми про його стосунки з Богом. Не було такого запитання всередині мене. Поруч з такою людиною одразу усвідомлюєш: вона вірує. У що? В Україну! А якщо так, значить він любить нашу даровану нам Богом країну. Це питання принципове для генетичного українця. Якщо він любить, значить любить назавжди. Мовчазно. По-християнськи.

Авторська програма Олега Володарського «СПОВІДЬ»Герой програми  Євген Луняк, доктор історичних наук, профессор, завідувач кафедри історії України НГУ ім. Гоголя, учасник АТО

Новости от Елены Подгорной

Елена Подгорная


 С 1-го января проезд в транспорте Киева планируют поднять до 20 гривен с лица.
Разовая поездка в коммунальном автобусе, метро, трамвае и троллейбусе обойдется в 20 гривен.
Если вы абориген и у вас есть Карта Киевлянина, то поездка будет стоить 12 гривен.
Для пассажиров, покупающих поездки, пополняя электронный билет - от 15 до 20 гривен: 15 гривен при покупке 50-ти поездок, 20 гривен – при покупке до 10-ти поездок.
Одна поездка по проездному билету будет стоить от 14 до 20 гривен, в зависимости от типа проездного.
Льготы останутся, что ж они, звери что ли?

Доброе утро. 

 Фонд Госимущества продал ещё одного гиганта. Вслед за заводом Большевик теперь продан "Электронмаш". Весь, под чистую.
Покупатель получит корпуса завода, склады, котельные, столовую и базу отдыха в Черниговской области, участок в Васильковском районе Киевской области, 32 авто (легковые, грузовые автомобили и спецтехника). Всего 110,7 тысяч м2 недвижимости и более 200 тысяч м2 участков. Самым ценным приобретением является участок завода у Окружной дороги в Киеве площадью почти 14 га. (с)
Когда там уже Макаров станет пригородом Киева?

 Зеленский позвонил Баканову и СБУ выкатила подозрение Остапу Стахиву, который организовывал митинг антипрививочников. В подозрении всё красиво - "насильницька зміна чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади".
И вроде этот Остап плохой, антиваксер, дружбан у него из россии. Но вот вопрос - а если так же будет после какого-нибудь другого митинга? Например примут ребят из под суда какого-то? Когда они там очередного боевого генерала отстаивать будут.
Потому что по факту это очень плохой звоночек, после митингов организатора в попытке захвата власти обвинять...
Сложная конструкция, сложный выбор, но вот иногда жизнь такое преподносит.

Позавчера премьер-министр Шмыгаль клятвенно обещал ситуацию с электроэнергией разрулить и чтобы никто не ушёл без просветления и обогрева. А сегодня уже пан Корниенко, первый зам главы парламента, плачет, что россия нам устраивает блокадный ленинград (с) и всё плохо ваще.
Именно поэтому мудрый нарид обычно у нас власти не верит и старается всего иметь запас. Даже поговорка такая есть - запас в жопу не ебёт. Вот только сало по 200 гривен. Много не запасёшься.

Внизапно проснулся премьер Великобритании, мистер Джонсон. И заявил, что на днях, а то и раньше, Европе придётся выбирать между газом из россии и защитой Украины и всего мира...
И вот вроде западное сообщество поддерживает суверенитет и территориальную целостность Украины. Но ничего личного. Северный поток - всего лишь бизнес... Который очень скоро вылезет Европе боком.

 Доктора великих ноук Киву официально лишили права на наградное оружие. Приказ об этом подписал глава МВД Монастырский. "Основание - его недостойное поведение и действия, дискредитирующие сам факт его награждения от имени государства". (с)
Остались Киве теперь одни петарды жопой взрывать. Но зато это красиво и зрелищно.

"Слуга народа" Лизавета фон Бобёр Богуцкая заявила, что её не смогут заставить пройти вакцинацию ни за 1000 гривен, ни даже за 50 тысяч долларов.
Хорошо зарабатывают наши "Слуги", раз даже полтос - не аргумент. Хотя Лизавета, как мне кажется, всё таки немножечко пи...дит... Интересно, она коммуналку хоть заплатила?

 Киев с его нехилым таким бюджетом не даёт покоя новым и резвым зелёным лицам в политике. В четверг, 18 ноября, назначено рассмотрение закона о столице. Законопроект предусматривает продление полномочий РГА, которые будут подчиняться главе КГГА. А выборы в районные советы отсрочивают до 2025 года. Прикрывают это решение несогласованными с Кабмином границами районов, но на самом деле просто понимают, что зелень не возьмёт уже мест, а во многих районах не пройдёт даже 5%-ный барьер.
Депутаты Киевсовета призывают не принимать закон, нарушающий Конституцию, ЗУ "О местном самоуправлении в Украине" и Европейскую хартию местного самоуправления. Только вот боюсь, что монобольшинство эти призывы не остановят.

Кучма написал книгу "Украина - не россия". Янукович написал книгу. Не помню, как называется. Брежнев писал книгу. Что-то про целину.
Зеленский подумал - а чем он хуже? Ведь не лох же, да? И вот к выпуску готовится книга о "Большом строительстве" Зеленского.
Украинское издательство "Фолио" уже предлагает купить её за 99 гривен, недорого. Книгу отнесли к жанру как историческая, политическая литература, мемуары. Налетай, торопись, покупай живопись...

 Жительница села в Черновецкой области с удовольствием купила себе разовый абонемент на право позвонить в полицию с целью их выматерить.
Суд выписал штраф на 51 гривну, но я уверена, что тётенька ни о чём не жалеет.

 В Луцке ученикам нескольких школ во время онлайн-обучения показывали порно. Ещё ни разу школьники не посещали дистанционку с таким удовольствием.

На этой приятной ноте я с вами попрощаюсь до следующих встреч. Сладкой вам среды и лёгкой рабочей недели.







Українська музика 1672









33%, 1 голос

0%, 0 голосів

33%, 1 голос

33%, 1 голос

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

2041

— Пане Президенте, вже минув рік, як Вас було обрано на цю посаду. За цей час Вас багато критикували — як усередині країни, так, наприклад, і з боку Європейського Союзу. Що Ви можете сказати їм у відповідь?

— Перепрошую, але віднедавна я не Президент, а Гетьман. Мене обрав український народ цілком демократичним шляхом. Вільне волевиявлення показало, що люди хочуть змін. Більшість людей хотіла бачити нову державну політику. Мене може дехто критикувати за певні рішення, однак ніхто не заперечить, що жити стало веселіше. Щодо шанованих мною європейських колег можу сказати коротко: це не їхня справа. Український народ як суверенний суб’єкт політичної дії сам вирішує, що та як йому робити. Але загалом ми читаємо всі ці поради. Хай не думають...

— Зокрема, Вас критикують за те, що Ви застосували вибіркові репресії щодо колишніх керівників держави.

— Попередній глава держави зараз живе на селі, а саме на фермі. Думаю, це піде йому на користь. Там свіже повітря, чисті продукти. Раціон не дуже різноманітний, зате корисний для здоров’я. Мінімалізм та аскетизм зараз у моді. Рішення про зміну його статусу було прийнято не мною, а високоповажним незалежним Судом. Причому саме присяжні визначили, що мій попередник — козел. А козлу місце на фермі. У кращому випадку. Власне, можете пройтися оновленим Хрещатиком і попитати в людей — більшість погодиться з цим вердиктом.

— Але це ж суперечить здоровому ґлузду! До того ж, судове провадження вів суддя, відомий своїми сумнівними резонансними рішеннями за часів Ваших попередників. Тому майже очевидно, що Ви так само здійснювали тиск на суд.

— Ваші слова ще більше підкріплюють мою точку зору. Оскільки попередні керівники так довіряли людині, що давали їй можливість розглядати дуже важливі судові справи, то тепер вони не мають жодного морального права не довіряти цьому судді. До того ж, Ви не можете заперечити, що прийняти таке рішення може тільки людина дуже смілива...

— Або божевільна. Чи під тиском...

— Ви не маєте жодних доказів мого втручання в розгляд справи. Це все брехня й наклеп недоброзичливців. Якщо так кажете — спочатку доведіть. Гарантую Вам, що таких доказів не існує й існувати не може. Також варто зауважити, що згідно з Головним Законом (тепер у нас один єдиний кодекс, а тому немає плутанини) під час слідчого провадження та судового розгляду має превалювати дух, а не буква закону. Це має бути новим суттєвим кроком на шляху до повної гуманізації правосуддя.

— Хм, я зрозумів. Дозвольте Вас також спитати, чому за останній рік було перейменовано майже всі державні посади та установи? Невже від того, що Верховна Рада тепер називається Зборами, змінилася якість її роботи?

— Треба докорінно міняти політичну систему в Україні. І з чогось потрібно починати. Погодьтеся, що перейменувати установу — найлегше. Тому ми почали з цих простих та ефектних кроків. Скоро на нас очікують перевибори за новою прогресивною системою, якої ще не було ніде у світі. Нехай новий орган представницької влади навіть за своєю назвою не буде асоціюватися зі старим корупційним та імпотентним псевдопарламентом. До речі, всі ці зміни вносять різноманіття та радість у життя людей. Як і щовечірня святкова ілюмінація в центрах міст. Я вже казав, що жити стало веселіше, цікавіше. Принаймні, для мене.

— Щодо зовнішньої політики... Ваші дії йдуть у розріз із вимогами до вступу України до ЄС. Що Ви на це скажете?

— Якщо їм сильно треба, візьмуть і так. Ми не будемо набиватися, в нас тепер є свій газ.

— А як же загроза з боку Росії?

— Їм зараз не до нас. У них вирішується китайське питання. Поки вони його вирішать, у нас буде доволі міцне Військо. А загалом я дуже люблю Росію й росіян — от прямо задушив би в обіймах.

— Хотілось би торкнутися економічної політики Вашої команди. Зокрема, Генерального Підскарбія. Раптово всі валютні рахунки було переведено на гривні, а валюту було вилучено державою й покладено на окремі державні рахунки. По-перше, ці дії дестабілізували ситуацію на фінансовому ринку та загалом у країні. По-друге, хто контролює валютні кошти?..

— Я контролюю. Так що можете не хвилюватися за них.

— Залежність від однієї людини може призвести до зловживань і корупції...

— Гірше, ніж було, просто бути не може. До того ж, якщо я буду багато розкрадати, а народу нічого не дістанеться, то він наступного разу може обрати якогось ніби-то більш перспективного кандидата, а насправді падлюку, яка розвалить країну дощенту. Я цього допустити не маю права. Тому а пріорі не зможу багато красти. Я знаю міру. Повірте, нам багато не треба.

— Такі валютні пертурбації викликали хвилю протестів серед громадськості.

— Нехай собі мітингують, вони мають право. Але це їм нічого не дасть.

— Навіщо було зроблено цей крок — націоналізацію валюти?

— Нам потрібно багато чого купити за кордоном. Нове устаткування, технології. В нас розвалена вся наука та промисловість, окрім деяких галузей.

— Але як тоді якесь приватне підприємство може придбати за валюту нові станки, якщо валюти в неї немає?

— Ми можемо купити для них, якщо вони доведуть таку необхідність.

— А не занадто багато контролю й ручного управління?

— А раніше було менше?

— На мою думку, менше.

— Це Ваша суб’єктивна думка. Можете залишатися при ній, у нас вільна країна.

— Як Ви будете контролювати надходження всієї валюти до Скарбниці? Чи не будуть гроші осідати в офшорах?

— Для цього в нас є незалежна Система Судів. Зараз на розгляді... (Дивиться на екран.) ... 13427 економічних справ за статтею "в особливо крупних розмірах".

— А якщо власники великих підприємств виїдуть за кордон?

— Не виїдуть. Принаймні, нікому ще... Ніхто ще не виїхав. Мабуть, тому, що в нас так добре жити.

— Як себе почуває середній бізнес?

— Не знаю, особливо не жаліються. Значить, добре. Ми їм трохи зменшили податки, а вони за це нас не критикують. Деякі все одно критикували, але вони вже перейшли в категорію малого бізнесу. Тепер їх не так чути.

— На завершення — які Ваші подальші плани? Маю підозру, що їх у Вас багато.

— Насамперед треба повечеряти, я зголоднів. Потім треба буде створити Новий Курінь Внутрішньої Безпеки, а старий КВБ перейменувати на Старий. У кожного будуть свої повноваження. Їхні старі навички, сформовані протягом останніх п’яти десятиліть, можна вжити з користю для суспільства. Натомість НКВБ буде перейматися безпекою більшості населення нашої чудової квітучої країни. Дякую, мені пора.