Профиль

muxa-xa-xa

muxa-xa-xa

Украина, Бровары

Рейтинг в разделе:

Последние статьи

Свежие фотографии

Вітаю Сало!

  • 23.08.21, 09:04
САЛО НАРОДИВСЯ!
СЛАВІМО ЙОГО!!!

Вітаю нашу зірку по імені Сало з Днем Народження!

Бажаю, щоб ти був нам здоровий і дарую тобі маску



Щоб ти був не дрищ, дарую тобі тортик


Щоб тебе дівчата любили, дарую тобі гітару
Щоб тебе жінка взяла з собов на море, дарую тобі капці


Щоб був святковий настрій, дарую тобі квіти


Від мене особисто тобі сердушко


А ще, всіх українців, з Днем Прапора!



А це я колись давно написала, але нічого не змінилося, бо Сало завжди молодий, як картопля в червні.

ВІРШ!

По сайту Сало блукало,
Голих цицьок шукало,
Всіх на шляху матюкало,
Але знайти не могло.
Кожна йому відмовляла,
В сраку його посилала,
Сало зуби стискало,
Буркало й далі шло.
"Чомуж це, - Сало питало,-
Дурних на сайті так мало?
Може старе я стало?
І вже помру без цицьок?"
Сало молило, просило,
Сало шкварчало й бурлило,
Від злості воно пожовтіло,
Але ніц не знайшло.
Сало гунділо-зітхало...
І Сало все це дістало!
"Що це зі мною сі стало,
Хіба не файний я хлоп?
Нашо мені це сі здало!?-
Зітхало розпечене Сало,-
Коли це таке ще бувало,
Щоб я потерпав без цицьок!"
Та жінка Сало обняла,
І до грудей притуляла,
Ніжно в чоло цілувала
І Сало як мед попливло.

Сало, люблю тебе аж до неба і цілую, але без язика.

Наша поліція нас береже

  • 10.08.21, 23:01
Ось вам фоточка. Ольга Червонарисочка це я.



Хто мене читає, той знає, що в'язати бантики мені не пощастило. А от бачити, як дитяча колись кімната перетворюється на склад автозапчастин дуже пощастило. Коли моя старша дитина почала заробляти гроші, то дуже захотіла свій транспорт. Ми з батьком, цілком логічно, пропонували мопед, Але нам пояснили, що мопеди для жінок, а мужики мають їздити на мотоциклах. Так співпало, що коли синок сильно захтів мати транспорт, десь на іншому боці Броварів цього транспорту дуже забажав позбавитись один дядько. Віддав мужик своє колись "щастя" за 6 тищ і обіцяв, що воно буде їздити. Щастя їздило, але не довго, потім воно почало просити нові деталі. В решті решт за рік було замінено майже все і, нарешті, агрегат став більш-менш нормально їздити... але знову не довго, бо (дивимось фото зверху) якесь падло його вкрало.
Що робити? Поїхали писати заяву, бо угон (укат) треба зафіксувати, щоб потім якщо на цьому мотоциклі буде ДТП, то ми не при ділах. 
Приїхали. Чекаємо. Виходить поліцейський.
- Ви по якому питанню?
- У нас угнали мотоцикл.
- Хто?
Дивимось з сином один на одного, потім на поліцейського. 
- Ну саме за цим ми до вас і прийшли, бо не знаєм.
Сина з копом ідуть в кабінет писати заяву. Ми з малим Степаном і ще купою різних постраждалих, що теж прийшли писати заяви, марудимось в холі. Весь цей час в центрі сидить жирний мент і відверто матюкається на підлеглих дівчат. Я взагалі мат без причини не терплю, та і з причиною не дуже, а тут ще вся на нервах.
- Шановний! - закипаю я,- Майте повагу до громадян і перестаньте матюкатись!
- Успакойтєсь. Это жизнь. У нас такая служба.
Я відчуваю, як у мене на холці стає дибом шерсть 
а) від того, що хтось посмів спорити зі мною,
б) від того, що хтось каже мені "успакойтєсь", а це мене бісить,
в) від того, що це "успакойтєсь" російською
- Що?! Служба? Не ганьбіться і краще закрийте рота.
Від того, що я наказую закрити рота поліціянту, охреніло і впало в обморок моє друге я, яке, зазвичай, моє головне я і воно тихе і мовчазне. Отже, поки тиха і спокійна половина мене лежала без свідомості, на арену вийшла якась скажена жінка, яку я мало знаю. Згадую жирному менту все: службову етику, сексизм, російську мову і його жирне пузо.
Мент якось одразу заспокоївся, притих і поки синок писав заяву, в холі було тихо, як у морзі.
І тут я відчула нарешті полегшання. Іноді треба кричати, це 100% діє при стресі.
Поліція сказали сидіти вдома, бо вони приїдуть проводити слідчі дії. 
Сидимо.
Ось у вікно бачу, як нарешті приїхали.
Головний фотографує на телефон пляму масла на асфальті і збирається сідати в машину.
- Хлопці, це все?
- ???? ( кліпають оченятами)
- А слід масла, який веде в бік вул. Київської, ви не хочете сфоткати? 
- А що є слід?
Я подумки вихвачую їхні пістолети і стріляю в їх голови. Мозок майже не розлітається по причині його відсутності. Тіла падають біля моїх ніг. Наш пес Оззі підходить і сцикає на ще теплі трупи...
- Жіночко!
- Га?
- До побачення. Ми вам зателефонуємо. 
Чекаю. 
Вони обов'язково зателефонують. Обіцяли ж.
Бо наша поліція нас береже.

Сі вродило

Рік тому завели ми равликів. Два було нам мало, завели, курва, чотири (вибачте троха псіхую). Рік ці равлики жили і майже не приносили нам проблем. Єдиною проблемою було - це постійне шукання їм їжі. Пучок салату вони зжерали за два дні, а це, між іншим, 50 гривень за кожен пучок з бюджету. За зиму вони знищили приблизно камаз їжі, весною стало легше, пішла трава та і я трохи насадила.
Йшов час, равлики росли, терлися між собою слизькими тілами і от одного дня в акваріумі якось різко додалося мешканців. Коротше хтось з них, непомітно для нас, відклав в грунт ікри, а вже з неї повилуплювалось штук 150 малих пиздюків, які одразу стали жерти, як скажені. Ні, щоб посмоктати якусь равликову цицьку у мамки чи поїсти чогось в земельці, так вони одразу напали на кабачки і огірки.
Від такого приплоду мене, звісно, трохи прибило, бо куди їх дівати я не знаю, а викинути не можу, бо... бо така я придурошна. Іноді ненавиджу себе за це. Ось недавно їхала на машині і в'їхала в стадо горобців, які на дорозі дзьобали шовковиці і тут мені здалося, що один з горобців попав під колеса. Нормальна людина поїхала би далі, а я розвернулася і пішла шукати труп збитого льотчика. Труп я знайшла, але вже з мухами. І я відчула полегшання, що збила не я і на мені нема гріха за загублену горобчину душу. Діло було не на трасі, а серед приватного сектора, бо ще подумаєте, що я зовсім-зовсім ку-ку.
Ну коротше, народилися ці равлики. Живуть, жеруть, досить активно ростуть, іноді хтось дохне сам, але не так часто, як би хотілося. Бо вбити самому і щоб вбив природній відбір, то різні речі. Залишиться штук 100, думаю я, то 20 може впарю по знайомим, щось роздам задурно через ФБ, щось може дитина подарує однокласникам...
А сьогодні підхожу до акваріума і що ви думаєте я бачу?!! А бачу я те, що підійшла нова партія. Тепер у нас не 150, а, в рот мені ноги, в два рази більше і всі ці 300 спартанців дивляться на мене своїми оченятами-антенками і просять не вбивати.
А саме прикольне, що двоє з чотирьох великих равликів законопатились і вивісили табличку "не турбувати". Хоч вони і гермафродити, але ці двоє законопачених точно мужики. Сидять там тепер у себе в хатинках і ріжуться в равликовий плейстейшен, або парнуху дивляться, бо що там у них в тих мушлях ніхто не знає. А мені ото тепер голову суши...
Коротше, равлики нннада?!

І, власне, фото агресорів. Тут їх ще мало, бо вони зариваються в грунт, а порпатись там руками я гидую... ненавиджу все слизьке.




Минуле не минуло

Мій старший синок Максим дуже любить копати, але не на городі, як би мені хотілося, а у полі-лузі-лісі. Бере металошукач, сідає на свій пепелац (мотоцикл типу ІЖ 19засраного року випуску) і мчить за горизонти. З тих пошуків толку не так багато, бо знайти сундук з золотом шансів майже нуль, але дитина при ділі і то добре.
З самого цінного, що нарив, це звісно старовинні монети. Синок їх складає в баночку від дитячого харчування і іноді дбайливо беребирає і радіє своїм скарбам.
Пару днів тому ми поїхали в село, ну металошукач, звісно, з нами. Ну що вам сказати... викопувати з землі монети, яким 100-200 і більше років це цікаво, але набагато цікавіше отримувати послання з минулого.
Отже..
Приніс ввечері одного дня Маким свої знахідки, вивалив їх на стіл і став перебирати. Монети, пряжка, патрони...
Ееее,- каже синок,- Цей патрон цікавий, в ньому щось є, там щось тарахкотить!
Максим обережно розколупав старе залізо і звідти показався краєчок жовтого паперу. Він тихенько витягнув шматочок старої бумаги, який від часу розвалився на купу маленьких шматочків, а потім на руку випали два металевих шарика, типу дробі. Ми то сподівалися, що випадуть два брильянти! Але цінність була не в тому, що тарахкотіло в патроні, а саме в папірці.
Я обережно стала складати бумагу до купи. Першим склався заголовок статті, яку хтось вирізав з газети. ..РВЫЕ ПЕР...ВОРЫ О М...
Що би це значило? Далі на клаптиках бумаги слова "война", "воевали"...
ПЕРВЫЕ ПЕРЕГОВОРЫ О МИРЕ! Пазл склався!
Ми почали висувати версії. Одну з них підтвердив колєга Максима по пошукам. Дійсно, як ми і думали, це був оберіг солдата. На війні, як казав мені один знайомий, атеїстів немає. Всі у щось вірять. Хтось у ляльку-мотанку, хтось у хрестик, хтось у осколок снаряду, що розірвався поряд і не зачепив. Такі обереги носять з собою і впевнені, що вони захистять від смерті.
От і наш незнайомий солдат з далекого минулого зробив собі захист із вирізаної статті з газети. Для чого він поклав в патрон дві дробинки ми не придумали, може був мисливцем? Інших версій, чого саме ця стаття була вирізана і згорнута в патроні, нема. Може хто знає? "Мода" на такі штуки почалася ще у Першу Світову, а вже у Другу таке мав майже кожний солдат. Хтось утрамбовував в патрон рідну землю, хтось локон коханої. Частіше всього це була молитва, написана від руки. Коротше, кому що було цінне, той те і носив. Наш солдатик дуже хотів миру. Але чи дожив він до нього?
Ще цього разу були вириті 1 копійка 1894 року, гудзик з двоглавим орлом, пряжка якогось морячка, деньга 17невідомого року і дві срібні монети 22-го і 23-го років. Україна тоді оговтувалась від першого голодомору...

Далі фото, щоб ви не казали, що я вам тут заливаю.



Як ми їздили на море.

  • 18.07.21, 18:58
Тиждень збиралися речі. Ввечері перед виїздом ми вирішили, що треба встати в 5:00 і швидко проїхати Київ з його грьобаними заторами. Встали. Посиділи на доріжку. Перехрестили хату і пса, що залишався на сусіда. Виїхали.
Їдем. Малий Степан вже через 5 хвилин починає питати: " Скоро буде море?" Спокійно реагуємо. Він у нас не перший.
Їдемо.
Заїхали за Умань. Заправка. Всі виходимо пісяти.
- Бачите мою сумку з документами і грошима?- питає тато
- Ні!- відповідаємо ми.
- Ясний хер ні, бо я її забув.
Щось забути для нашого тата це приблизно, як знайти
життя на Марсі - здається, що не можливо! Але вчені таки знайшли там якусь живу клітину, от і наш тато нарешті щось забув. Мовчки ідем на розворот і їдем на Бровари. Фігня. Море ніхто не відміняв.
Заходимо в хату. Їмо морозиво, що було в морозілці. Берем папину сумочку.
Їдемо.
Заїхали за Умань. Заправка. Всі виходимо пісяти. В колесі щось стріляє. Лопнув сосок. Я дізнаюся, що і у машин є соски. Ставимо запаску. Шиномонтаж. Міняємо сосок. Ставимо нормальне колесо.
Їдемо.
В те, що ми сьогодні побачимо море вірить тільки Степан. Він вже разів 560 спитав:" Коли буде море?" Нарешті з'являється Хаджибейський ліман. Ми дружно брешемо, що це море. Степан затихає і мовчки радіє морю.
Приїхали. Умови гарні. Море гарне. Купаємось. Лягаємо спати.
Ранок.
Ідем до машини брати надувні круги і матраси. Тато помічає, що зникли з колес ковпачки. Через 5 хвилин з'ясовується, що ковпачки зникли у всіх, у кого вони були фірмові. Я пояснюю чоловіку, хто такі тік-токери і що таке челендж. Не подумайте, що він у мене дурачок. Навпаки.
Ідем на море. Море гарне. Купаємось. Старші діти весь час на рибалці.
По берегу туди-сюди ходять молоді мамаші і виглядають у морі своїх чад.
- Глєбушка!
- Мєланія!
- Сєрафім! (це ім'я мене найбільше вкурвило)
- Амєлія!
І тут я:
- Степаааан!
Відчуваю на собі одразу 33 здивованих ока. Одна з мамаш косувата, одне її око дивиться на мене, а інше на дельфінів на горизонті. Стає трохи соромно, що ми з чоловіком маємо таку хренову фантазію і не назвали дитину, ну хоча би, Любомир чи Ізяслав.
Тиждень пролетів непомітно.
Їдемо додому.
Без пригод. Дома.
Пес з сусідом зустрічають нас веселим лаєм.
P.S. Тік-токери тепер головні татові вороги. За його словами світ помре саме через них.

Трішки вам гумору українською.

  • 17.02.21, 20:33





Шо ви тут? Як ви тут? Скучили за моїми дурнуватими мемами? Я вам нових наробила.

Думки. Прекрасне.

Не моє. Написав фейсбучний френд.

"...Буває, що людина ну така вже вихована, витончена, возвишена й інтеліґентна, аж починаєш припускати, що, навіть коли в неї гази, й ті перетворюються на аромат троянди.
Але якось раз помічаєш, що вона висякує носа у светр, наприклад. Або викидає сміття з вікна машини, програє гроші на автоматах, дивиться низькопробні серіали, чи скуповує усяке неякісне дірьмо по вигідній акції. І так тоді хочеться тую людину обійняти, пригорнути, і зі сльозами радості промовити "ти ж моя рагулина йобана".


Серія 3. Молодший.

Ти народився у батьків пізно? Ти молодший з дітей? Вітаю! Ти щасливчик.
Всі вже розслабились і почали планувати свої тихі вечори і відпустки раз на рік...а тут тидищ! Дві полоски. 
Всі свої амбіції, експерименти у вихованні і нерви батьки витратили на старших дітей. Тебе не дуже і чекали, якщо чесно. Але тобі були раді.
Отже, в чому плюси... Ти не хочеш їсти - не їж, ти хочеш їсти котячий корм - їж, ти не хочеш спати - не спи, ти захотів спати на підлозі - спи, ти захворів і потекли шмарклі - ніхто не потягне тебе до лікаря, ти знайшов мамину косметичку - не біда, ти знайшов у тата шурупи і змішав їх з пластиліном - біда, але вигребе мама. Навіть коти розуміють, що ти в сім'ї головний і коли ти одночасно обох тягнеш за їхні хвости, то вони, зціпивши зуби і загнавши в палас кігті, тихо приймають свою долю.
Тобі і з садочком пощастило. Коли прийшов час туди йти, то на Землю звалився коронавірус і твій садочок відклався на пів року. Зараз ти вже майже пішов у садочок, але поки на пів дня, бо не вистачає ліжечок і шафок, а це означає, що спати в обід тобі знову не треба.
Всі твої проблеми вирішуються легко. Поламав іграшку середнього брата - біжиш рятуватися до старшого, зламав вудку у старшого - біжиш рятуватися до тата, помалював татові папери з роботи - мчиш до мами. До мами можна бігати взагалі з усім. Навіть коли ти впав і розбив коліно, то просто швидко прибіжи до мами і скажи:"Дуй!" Мама подує і стане легше.
Але це зовсім не означає, що ти малий розбалуваний засранець і тобі дозволено все. Ні, просто з віком до твоїх батьків прийшло розуміння того, що деякі, на перший погляд, важливі речі зовсім не варті уваги. Не треба прискорювати твоє дорослішання ходінням на англійську та зайняття по системі Монтессорі. 
Твоє дитинство дуже швидко закінчиться, але ти про це поки не знаєш.





Серія 2. Середній.

Продовжую писати про своїх дітей.

Найтяжче серед трьох дітей бути середнім. Тільки ти перестав бути для старшого брата тим, хто вештається під ногами і у вас з ним нарешті з'явилися спільні теми і інтереси, як батьки вирішують зробити тобі подарунок у вигляді малого засранця. І ти ще маєш цьому радіти. В один момент з молодшого в родині, якому пробачається все, ти перетворюєшся на того, кому ще не дозволено те, що дозволено старшому і одночасно тобі вже не пробачається те, що пробачають молодшому.
Мій середній Тимофій натура тонка, ранима і в свої 12 нагадує їжачка. Він милий, тихий, але краще не давати привід випускати голки. В дитинстві ми всі називали його булочка, він не ображався, а завжди казав: "Я булочка, бо люблю булочки". До того всього він був м'ягенький і пухкенький. Але цим літом він різко схуд і попер рости.
Вужі, жаби, павуки, хробаки - це все його. Він знає назви всіх клопів, гусені і т.п. Якщо у дворі з'явиться, за його словами, дуже цінний для людства жук, то він не злізе з тебе до тих пір, поки ти не даси банку для транспортування його в безпечне місце. Так недавно ми везли в трилітровій банці богомола з Броварів за 56 км в село, там випустили його в малині. Перед тим я вислухала лекцію про потепління і чому це зелене лупоглазе створіння треба рятувати. Байки, що у богомола могли бути дітки і ми забрали годувальника з родини, вже не діють. Операція врятувати богомола Раяна відбудеться незалежно від бажань самого Раяна.
Тепер у нас нова турбота - равлики. Але я попередила, як тільки хтось буде намагатися піднести цю слюняву гидоту близько до мене, то я цих равликів згодую свому лисому коту. Не переношу всього, що повзає. Равликів у нас чотири. Два з білим тілом і два з коричневим. Нащо нам чотири? А для того, щоб спостерігати, чи будуть вони спарюватись і яке буде потомство. 
Коли старший брат бере Тимофія до себе на роботу, то це просто щастя для другого. Пару років тому, коли Тімі було років 10, вони мені прислали фотку з операційної, де моя булочка тримала зажимом вже видалене котяче яйце. В той вечір за столом ми всі мали вислухати, яке то яйце на дотик і якщо би не він, то операції би і не було взагалі. У ті дні, коли Максимова асистентка десь пропадає, то молодший брат сідає на велік і мчить подавати старшому зажими і пінцети. А отже тема розмови за вечерею вже приблизно вимальовується
 

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
23
предыдущая
следующая