Ми є те, що ми гуглим?

  • 25.11.21, 11:11
Відвела дитину до садочка, їду назад в автобусі...
Поряд зі мною сидить жіночка років 50, в руках тіліфон, як табло на Ж/Д вокзалі. Хочеш не хочеш, але трохи й піддивляєшся, хоча страх як цього не люблю. Так от... тітка з щасливим обличчям читає інстаграм Регіни Тодоренко і щось ще й коментує. Що за бажання слідкувати за життям чужої тобі людини? Вийшла я з автобуса, зайшла в м'ясний купити курячого фаршу, прийшла додому... а сама досі думаю про ту 50-ти річну тітку. Це вона така щаслива, що крім цієї херні її ніщо не турбує? Чи вона така нещасна, що живе чужими життями?
А що ви сьогодні дивились, коли їхали на роботу чи ще кудись? Я паралельно з нею гуглила "який нормальний ток утєчки з аккумулятора на Форд фієсті"))).

І щоб вам цікавіше було читати, я вам принесла свіжих фоточок:

Фото 1. Це гніздечко, а не то шо ви, збоченці, подумали. Вчора Степан ліпив в садочку.

Фото 2. Це кіт. Тут все ясно.

Фото 3. Купила ящик хурми по 25 грн. Щаслива, що капєц. 



7%, 2 голоса

4%, 1 голос

4%, 1 голос

78%, 21 голос

7%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Стандарти нормальності

- Це що за чупакабра?
- Божечку, яке гидотисько!
- Матірбожа! Воно що хворе?
- Понавиводять мутантів, а вони потім страждають.
- Що нормального не могла взяти?
- Кіт має бути волохатим і з блохами!
Отаке я іноді чую, коли хтось вперше бачить мого лисого кота.
Ну якщо так, то хочу сказати, що Добі потроху йде до нормальності )))
Чим ближче до зими, тим більше він обростає шерстю. Волохатими вже стали вуха, п'яти і хвіст. А сьогодні вранці я помітила аж цілу блоху!




P.S. Кіт вакцинований, а ви як хочете.

Ну і я, трясця, про вакцинацію...

Щось я відчуваю, що писати буду багато... Замахало це все середньовіччя в головах людей.
Перше: "А ви вакцинуєте свого собаку?" Ну я розумію, що це питання більше до власників стафордширів, бульдогів, спаніелів і отих лупоглазих чіхуахуашек (останніх я взагалі за собак не вважаю, але най буде). В селах віддати три рази по 300 грн за вакцину це вважається збоченням. Подумаєш, пес здох! Є, звісно, виключення, але рідко. А от ті, хто віддав за собаку дурні гроші і спить з ним морда до морди? Ви вакцинуєте?!
Більшість скаже: "Канєєєшно вакциную. Моя собачка дуже ніжна і у неї відсутній імунітет". А ти? Ти не така сама собачка? Від природнього відбору, у тебе, повір, залишилося нуль!!! Навіть якщо ти народився синій і 1 кг ваги, тебе все одно випустили в цей світ. Навіть якщо твої гени дали збій, то ти можеш ніколи про це не дізнатися і плодити таких самих дітей. Твої батьки і ти, з самого народження, лікуються антибіотиками. Ну і т.д.
А тепер, мої перелякані хомосапієнси, я напишу свої хлопські роздуми на питання антивакцинаторів:
1. ДЛЯ ЧОГО ЩЕПЛЕННЯ?
Що таке імунітет? Це захисна реакція організму на конкретну заразу. Він виробляється тільки тоді, коли організм зустрівся з заразою і виробив антитіла. Є два шляхи зустрічі: випадкова і спланована. До випадкової твій організм підготовлений хреново. Доза зарази може бути настільки великою, що він просто не витримає і загнеться. Єдиний логічний шлях - це ввести необхідну дозу гадості, щоб організм постраждав мінімально, а захистився максимально.
2. НАС ВАКЦИНУЮТЬ ЯКОЮСЬ ХЕРНЬОЮ!!!
Любі мої, а чи знаєте ви (тут я повернуся до собачок), що тваринки дуже давно хворіють на коронавірус? Для ветеринара зробити тест на корону для котика - це звична справа вже багато років. Знаєте, як запобігають захворюванню у чотирилапих? Правильно, щеплюють. А знаєте чим? Пфайзером! Так-так, здивовані мої. Вже купу рочків вакцина цієї фірми працює на котиках і песиках. І процент виживаємості після вакцинки максимальний, що не скажеш про непривитих. Коронавірус у тварин такий самий нещадний, симптоми інші, але різновид вірусу той самий. Боротьба з ним іде вже багато років - і це своєчасне щеплення. Але не спішіть викидати свого непривитого пса на вулицю. Вірус від котів і собак не передається... ну хіба ви спочатку переспите зі своїм псом, а потім ще й з'їсте. Буееее... Уявила цю картину.
3. НАС ПРИМУШУЮТЬ КОЛОТИСЬ! Я МАЮ ПРАВА!!!
Милі мої борці за свободи, наше суспільство таке сіре і малограмотне, то нас треба не тільки примушувати, а ще й бити по горбу патиками. Хочете мати права? Лец гоу в ліси Чернігівської області і започатковуйте там кібуц.
4. НАМ БАТЮШКА В ЦЕРКВІ КАЗАВ, ЩО ТО ВІД ДИЯВОЛА!!!
Святі ви мої, батюшка вам таке саме казав про ідентифікаційні коди. Ви так само пручалися і ходили на мітинги. А тепер сам батюшка має той код, бо інакше б не мав банківської картки і не купив собі Лендкрузер.
5. ПІСЛЯ ЩЕПЛЕННЯ ЛЮДИ МРУТЬ ПРЯМО У ЦЕНТРАХ ВАКЦИНАЦІЇ!
Перелякані мої квіточки, ви бачили хоч один відосик, як хтось помер одразу після щеплення? А відосики, як люли задихаються, а потім лежать в мішечках, ви 100% бачили. Процент смертності після вакцинації є, я цього не заперечую, але він в тисячі й тисячі менший за смертність від хвороби. І ці пару випадків смертей будуть мусолити й мусолити, щоб ви панікували і створювали чудове підгрунтя для тих, кому паніка необхідна.
6. НАМ ВВОДЯТЬ ЧІПИ!
Темні ви мої, ви уявляєте, як чіпують собаку? Ви той чіп бачили взагалі? А голочку...голку...голкіще для чіпування тварини ви бачили? Навіть якщо ви вірите у той мікро-міні чіп для людей, то яка має бути сильна віра у наших медсестер, які з першого разу можуть злови той чіп у бутилочці з вакциною.
7. ЧОМУ ВАКЦИНА БЕЗКОШТОВНА?
Ну тут, я думаю, все сухо і банально. Просто хтось розумний порахував, що колоти нас безкоштовно для держави буде дешевшим, ніж помре вся робоча сила. Ну і це велика помилка думати, що доза робиться задурно. Ми заплатили за неї з налогів і може навіть переплатили. І заплатили всі: і вакциновані, і невакциновані.
8. САМАЛЬОТАМИ НА НАС РОЗПИЛЮЮТЬ ЗАРАЗУ!!!
Тут, вибачте, але пояснень вашій дурості я вже не знаходжу. Якщо ваші сумніви дійшли до восьмого запитання, то ні я, ні Боженька вже безсилі.
І ще. Не треба також йти на щеплення, якщо у вас є протипоказання. Ваш дільничний лікар дасть вам справочку і ніхто до вас не домахається, просто носіть масочку і мийте руці. Справочка діє. Перевірено на моїй кумі. Їй заборонили робити щеплення після хвороби і операції. Вона принесла її на роботу в школу і все.
Ну і, на останок, ми не боїмося війни, не боїмося їздити без ременів безпеки, ми проголосували за Зеленського, ми їмо майонез, наші діти ходять у вузьких коротких штанах з голими щиколотками і робимо ще багато небезпечної херні, але ми боїмося вакцини. Загадка вєка, курвамать.

P.S. Це моя особиста думка. Вона не завжди правильна, але близька до істини ))).

P.P.S. Я вакцинувалася і хлопці мої теж. А ви як хочете.

А тут фоточка... Це я ходила в ліс по гриби і знайшла. Грибів, до речі, не знайшла. Ви знаєте, що ризики отримати інсульт після віагри дуже великий? Але я собі подумала, це як треба хотіти, щоб йти в ліс кохатися. Мабуть, у них теж в хаті троє дітей )))



Люблю вас всіх, але вакцинованих трохи більше.
Цьомаю крепко, але невакцинованих не в засос.

Частина 2. Анатолій-Анатолій...


Далі...

Якщо Бог є, то саме він послав мені цю жіночку, яка не проїхала повз чужу тітку зі скаженими очима.
- А шо Толік? - питає мене жіночка.
- А не бере трубку.
- А-а-а... він такий.
- А де він живе?
- А ніде. У себе не живе. У мамки не живе. Ото видурить отак гроші і до жінки на Київ. Прогуляють - і знову сюди.
- Ага. Ясно.
- А я вам зараз знайду номер телефона його жінки.
Поки я відкривала рота, щоб сказати: "А знайдіть, будь ласка", то жіночка вже умчала в туман на вєліку. Так само через 2 хвилини вона випірнула з нього, як замурзаний янгол. Жіночка, мабуть, перед зустріччю зі мною топила піч, бо все її обличчя було в сажі. В руці янгол тримав папірець з номером.
- Але ж ви не кажіть, що то я дала, бо Толік такий гамністий...
Телефоную:
- Вікторія, мене звати Ольга. Ви давно бачили свого Анатолія?
- Недавно, пару днів тому. А що таке?
- Вікторія, передайте Анатолію, що якщо через 5 хв. він не зателефонує, то я почну діяти.
- А що? А що він зробив?
- Він нажився не на тій людині. Ваш Анатолій впарив тачку хлопцю і зробив помилку. Я його мама, але я не хочу доводити до того моменту, щоб турбувати його батька. Для вас буде краще, якщо я почну з поліції, а не з нього.
- А хто? А хто батько?
Тут я видаю версію, яка наче і правда, але не зовсім. Справа у тому, що батько Максима - це мій перший чоловік. Розвелися ми, коли Максу було 3 роки. Він з тих, що за друга і за батьківщину помре, а жінка прєдмєт не обов'язковий. Зійшлися ми в студентскій общазі. Я була чиста і наївна, а він після армії і грав на гітарі.  В житті сина він участі не приймав ні морально, ні фізично, ні материально. Але я все одно йому вдячна за сина. В 2014 році він добровольцем пішов на війну, там він і досі. Заключив контракт і служить. Саме завдяки цьому, Максим вчився безкоштовно в універі. Так би я і не згадувала свого бувшого ще довго, якби не це. До правди я додала трохи страху і фантазії і видаю...
- Батько хлопця, якому він впарив Волгу без докуменентів, вже 8-й рік на війні... і додаю: в Правому Секторі!!! Повторюю ще раз, якщо протягом 5-ти хвилин він мене не набере, то я буду дзвонити хлопцям з ПС. А якщо вони приїдуть, то вашого Толіка змішають з його соплями.
Рівно через хвилину мене набрав Толян, якого жінка типу не бачила вже пару днів. Я повторила йому все слово в слово, хоча, впевнена, що ще перший раз він все чув, бо лежав біля цицьки своєї дружини.
- Анатолій, пропоную вам апгрейдитись до нульового рівня. Я можу вас запевнити, що ваші майбутні проблеми не варті тих грошей, які ви отримали від мого сина.
Не сказати, щоб джентельмен удачі не пручався і легко захотів віддати гроші, але мої залякування подіяли. Домовились зустрітись на заправці на трасі.
Стоїмо.
Годину стоїмо.
Півтори стоїмо.
Я згадала, що мені треба заправитись.
Заправилась.
Написала першу частину замітки...
Нарешті з'являється Анатолій.
ГРЬОБАНИЙ ТИ КИТАЙСЬКИЙ НІНДЗЯ з Алі Експрес!!!
Я всю ніч переживала, що ми з Максом приїдем на ту покинуту ферму і до нас вийде амбал 22 метра, надає нам обом звіздюлей і ми поїдем додому. Мій теперишній (сподіваюся, що і останній чоловік), який зараз саме у відрядженні, схуд, мабуть, на 5 кг. Бо весь цей час він був на зв'язку і коли я вирішила їхати на розборки, він теж неслабо пересрав за нас, трохи посивів і полисів.
І тут я бачу Толіка! 145 см понтів і ярості.
- Карочє. Я з вашим хлопцем все вчора парішав. Єво все устраівало.
- А мене ні.
- Так не робицця.
- Ви праві, Анатолій, так не робиться. Не треба намахувати людей.
І тут я вмикаю наступну брехню про кума, який працює в МРЕО і продовжую...
- Як тільки син привіз це (тикаю пальцев в бік Волги) додому, я одразу подзвонила куму. Він сказав, що власник вже, скоріш за все, мертвий і оформити на себе Максим ніколи не зможе. Ви вішали лапшу, що зведете з власником. Власник же мертвий?!
- Ну-у-уууу...
На цім і закінчили. Обміняли техпаспорт на гроші. Сіли в машину і видихнули...
Тут стук у вікно. Толік тихим голоском:
- А ви мене не довезете до Києва?
- НІ!
От мале курво.

P.S. Чого я згадала першого чоловіка? Мабуть, це якесь підсвідоме бажання, щоб і він якось приймав участь у житті свого сина.

P.Р.S.  Іноді, мені здається, що занадто багато на мене одну всякої прутні. Але подивлюся на інших, які у них бідові діти, які придурошні чоловіки і трохи видихаєш. Я дуже люблю своїх хлопців, вони у мене хороші і, якщо треба, то за кожного з них виверну тельбухами назовні будь-якого Толіка. Але це не через те, що мужики у мене слабкі. Ні, просто, з часом, я теж стала трохи хлопчиком. Бо ми банда!

СЛАВА УКРАЇНІ І ПРАВОМУ СЕКТОРУ!

Вигадайте для назви будь-які матюки.

Курвамать... з чого би почати? Діло було вчора-сьогодні, але розтягну на дві замітки.
Пам'ятаєте історію про моцик ІЖ, який з гімна і патиків склепав мій старший синок? Хто пам'ятає, той зрозуміє, наскільки веселе може бути життя, коли в сім'ї виріс ветеринар-моторіст 80-го левела... в рот мені ноги.
Так от. Моцик стирили, ви в курсі, я писала. Наступна сходинка яка?!!!! Вгадали!!! Машина. Але машина яка? Хрен ви вгадаєте.
Далі по хронології...
- Ма, я їду в Козелець до Олега (Олег це теж ветеринар-моторіст, але який почав не з ІЖа, а з Жигуля), там чувак займається машинами, то я подивлюся.
- Добре. Дивися, але без нас з батьком нічого не бери.
- Канєшно-канєшно, як щось буде нормальне, я пофоткаю і перешлю папі на телеграм.
З тим і порішили.
Я тим часом збираю всіх інших дітей і їду на село. А село в 12 км від славнозвісного Козельця - клоаки ветеринарів-мотористів, бо в містечку 99% населення вчились на ветеринарів, але просто тому, що там є цей технікум. Воно їм в житті мало пригодилося, а от вміння дістатися до шлунку корови через сраку, то діло безцінне, особливо, коли маєш якусь бляху.
Приїхала, значить, я на село. Вигребла з городу бадилля і т.і. Телефоную...
- Максим, ти де?
- Ми з Олегом в кафе, п'єм каву.
- Ну що?! Ти дивився?
- Я купив! Я зара їду на село.
Розуміючи, що вже ніч і стаж кермування машиною у Максима 20 занять з інструктором і 20 хв на машині Олега, я виїжджаю на зустріч. Домовляємось зустрітись на автостанції в Острі (місто між селом і, мать його за ногу, Козельцем). Стою. Чекаю. Тут одночасно бачу, як прямо біля мене паркуються поліцейські на нічне чергування і розумію, що в срачці забула сумку з документами. Телефоную...
- Максим, явка провалена. Зустрічаємось за містом біля моста.
- ОК.
Стала біля моста. Ніч така, як у нєгра... ну ви зрозуміли де. Адреналін зашкалює, бо хер його знає, хто там в темряві на мене дивиться. Чекаю хвилин 30, але в тій чорній сраці здається, що пройшла осінь і почалася зима... ядерна. Світло не вмикаю, бо зі світлом страшніше. Л - логіка. Зі світлом мене маніяк помітить одразу, а без світла може і ні.
- Ма, я їду.
Нарешті бачу фари. Вмикаю ліхтарі.
Повз мене проноситься... сукабля#ьна@уй біла ВОЛГА!!!
А перед цим ми з батьком вмовляли... Тільки не Волгу, тільки не Волгу!!! Вона здорова як корова і жере так само. В Києві ти хрен де припаркуєшся, вона тяжка, вона тормознута. Чого я знаю? Бо у мого батька була чорна 24.10. Він її купив у 1986 році за 16500 рублів і їздив до останнього, поки в 2013 не подарував її брату в село.
Заїхали у двір.
Дивлюся я на це одоробло та на щасливу пику Максима і розумію, що кров моя закипає.
- Максим, а оформити?
- Та тут мужик віддав техпаспорт, сказав, що завтра зведе з власником.
Дивлюся я на Максима і починаю переходити на ультразвук!
Беру себе в руки. Сідаю і починаю говорити спокійно. Не знаю, якими словами і мольбами, я вмовляю його на ранок поїхати і віддати це... це... це корито назад. Ввечері чувак, що продав машину, телефон вимкнув. Бінго, курва!
Встаєм вранці. Їдем.
Хочу ще сказати, що сдєлка вєка відбулася на секретному об'єкті типу Ферма, оздобленому двома старими коровниками, будкою для сторожа і старим псом, що навіть не виліз з будки. Телефонуємо. Жіночий голос повідомляє, що абонент не доступний.
Бачу, що Максим нарешті допетрав весь масштаб піхвецю. Я спокійна. Я думаю.
Їде якась жіночка на лісапеті.
- Добрий день, - кажу я.
- Доброго дня, - вітається жіночка.
- А ви, случайно, Толіка не знаєте?
- Знаю. А що він вже утворив?
- Та впихнув сину машину без документів.
- А!!!! Той може. Ви не перші, хто його шукає.
- Але я перша, хто його знайде!!!
Бачу по очах, що жіночка мені вірить.
Далі буде....

А це "ласточка", най би її холєра вхопила.


P.S. Ну що?!!! Скучили за моїм "веселим" життям? Завтра буде продовження. Але наперед скажу, що я його знайшла. Ви ж не сумнівалися?

Продовження: http://blog.i.ua/user/6314888/

Мої мемасики

Хочеться вам про щось написати, але поки нема про що. Дивіться мої мемасики. Якщо десь побачите у ФБ мем з синьою мухою, то це я склепала )).
Викладаю без підбору по темам, тому трохи сумбурно. 
Обіцяю щось згадати з життя і написати нормальну замітку... але це не точно)).















P.S. Давно не казала, що всіх вас люблю.

Вітаю Сало!

  • 23.08.21, 09:04
САЛО НАРОДИВСЯ!
СЛАВІМО ЙОГО!!!

Вітаю нашу зірку по імені Сало з Днем Народження!

Бажаю, щоб ти був нам здоровий і дарую тобі маску



Щоб ти був не дрищ, дарую тобі тортик


Щоб тебе дівчата любили, дарую тобі гітару
Щоб тебе жінка взяла з собов на море, дарую тобі капці


Щоб був святковий настрій, дарую тобі квіти


Від мене особисто тобі сердушко


А ще, всіх українців, з Днем Прапора!



А це я колись давно написала, але нічого не змінилося, бо Сало завжди молодий, як картопля в червні.

ВІРШ!

По сайту Сало блукало,
Голих цицьок шукало,
Всіх на шляху матюкало,
Але знайти не могло.
Кожна йому відмовляла,
В сраку його посилала,
Сало зуби стискало,
Буркало й далі шло.
"Чомуж це, - Сало питало,-
Дурних на сайті так мало?
Може старе я стало?
І вже помру без цицьок?"
Сало молило, просило,
Сало шкварчало й бурлило,
Від злості воно пожовтіло,
Але ніц не знайшло.
Сало гунділо-зітхало...
І Сало все це дістало!
"Що це зі мною сі стало,
Хіба не файний я хлоп?
Нашо мені це сі здало!?-
Зітхало розпечене Сало,-
Коли це таке ще бувало,
Щоб я потерпав без цицьок!"
Та жінка Сало обняла,
І до грудей притуляла,
Ніжно в чоло цілувала
І Сало як мед попливло.

Сало, люблю тебе аж до неба і цілую, але без язика.

Наша поліція нас береже

  • 10.08.21, 23:01
Ось вам фоточка. Ольга Червонарисочка це я.



Хто мене читає, той знає, що в'язати бантики мені не пощастило. А от бачити, як дитяча колись кімната перетворюється на склад автозапчастин дуже пощастило. Коли моя старша дитина почала заробляти гроші, то дуже захотіла свій транспорт. Ми з батьком, цілком логічно, пропонували мопед, Але нам пояснили, що мопеди для жінок, а мужики мають їздити на мотоциклах. Так співпало, що коли синок сильно захтів мати транспорт, десь на іншому боці Броварів цього транспорту дуже забажав позбавитись один дядько. Віддав мужик своє колись "щастя" за 6 тищ і обіцяв, що воно буде їздити. Щастя їздило, але не довго, потім воно почало просити нові деталі. В решті решт за рік було замінено майже все і, нарешті, агрегат став більш-менш нормально їздити... але знову не довго, бо (дивимось фото зверху) якесь падло його вкрало.
Що робити? Поїхали писати заяву, бо угон (укат) треба зафіксувати, щоб потім якщо на цьому мотоциклі буде ДТП, то ми не при ділах. 
Приїхали. Чекаємо. Виходить поліцейський.
- Ви по якому питанню?
- У нас угнали мотоцикл.
- Хто?
Дивимось з сином один на одного, потім на поліцейського. 
- Ну саме за цим ми до вас і прийшли, бо не знаєм.
Сина з копом ідуть в кабінет писати заяву. Ми з малим Степаном і ще купою різних постраждалих, що теж прийшли писати заяви, марудимось в холі. Весь цей час в центрі сидить жирний мент і відверто матюкається на підлеглих дівчат. Я взагалі мат без причини не терплю, та і з причиною не дуже, а тут ще вся на нервах.
- Шановний! - закипаю я,- Майте повагу до громадян і перестаньте матюкатись!
- Успакойтєсь. Это жизнь. У нас такая служба.
Я відчуваю, як у мене на холці стає дибом шерсть 
а) від того, що хтось посмів спорити зі мною,
б) від того, що хтось каже мені "успакойтєсь", а це мене бісить,
в) від того, що це "успакойтєсь" російською
- Що?! Служба? Не ганьбіться і краще закрийте рота.
Від того, що я наказую закрити рота поліціянту, охреніло і впало в обморок моє друге я, яке, зазвичай, моє головне я і воно тихе і мовчазне. Отже, поки тиха і спокійна половина мене лежала без свідомості, на арену вийшла якась скажена жінка, яку я мало знаю. Згадую жирному менту все: службову етику, сексизм, російську мову і його жирне пузо.
Мент якось одразу заспокоївся, притих і поки синок писав заяву, в холі було тихо, як у морзі.
І тут я відчула нарешті полегшання. Іноді треба кричати, це 100% діє при стресі.
Поліція сказали сидіти вдома, бо вони приїдуть проводити слідчі дії. 
Сидимо.
Ось у вікно бачу, як нарешті приїхали.
Головний фотографує на телефон пляму масла на асфальті і збирається сідати в машину.
- Хлопці, це все?
- ???? ( кліпають оченятами)
- А слід масла, який веде в бік вул. Київської, ви не хочете сфоткати? 
- А що є слід?
Я подумки вихвачую їхні пістолети і стріляю в їх голови. Мозок майже не розлітається по причині його відсутності. Тіла падають біля моїх ніг. Наш пес Оззі підходить і сцикає на ще теплі трупи...
- Жіночко!
- Га?
- До побачення. Ми вам зателефонуємо. 
Чекаю. 
Вони обов'язково зателефонують. Обіцяли ж.
Бо наша поліція нас береже.

Сі вродило

Рік тому завели ми равликів. Два було нам мало, завели, курва, чотири (вибачте троха псіхую). Рік ці равлики жили і майже не приносили нам проблем. Єдиною проблемою було - це постійне шукання їм їжі. Пучок салату вони зжерали за два дні, а це, між іншим, 50 гривень за кожен пучок з бюджету. За зиму вони знищили приблизно камаз їжі, весною стало легше, пішла трава та і я трохи насадила.
Йшов час, равлики росли, терлися між собою слизькими тілами і от одного дня в акваріумі якось різко додалося мешканців. Коротше хтось з них, непомітно для нас, відклав в грунт ікри, а вже з неї повилуплювалось штук 150 малих пиздюків, які одразу стали жерти, як скажені. Ні, щоб посмоктати якусь равликову цицьку у мамки чи поїсти чогось в земельці, так вони одразу напали на кабачки і огірки.
Від такого приплоду мене, звісно, трохи прибило, бо куди їх дівати я не знаю, а викинути не можу, бо... бо така я придурошна. Іноді ненавиджу себе за це. Ось недавно їхала на машині і в'їхала в стадо горобців, які на дорозі дзьобали шовковиці і тут мені здалося, що один з горобців попав під колеса. Нормальна людина поїхала би далі, а я розвернулася і пішла шукати труп збитого льотчика. Труп я знайшла, але вже з мухами. І я відчула полегшання, що збила не я і на мені нема гріха за загублену горобчину душу. Діло було не на трасі, а серед приватного сектора, бо ще подумаєте, що я зовсім-зовсім ку-ку.
Ну коротше, народилися ці равлики. Живуть, жеруть, досить активно ростуть, іноді хтось дохне сам, але не так часто, як би хотілося. Бо вбити самому і щоб вбив природній відбір, то різні речі. Залишиться штук 100, думаю я, то 20 може впарю по знайомим, щось роздам задурно через ФБ, щось може дитина подарує однокласникам...
А сьогодні підхожу до акваріума і що ви думаєте я бачу?!! А бачу я те, що підійшла нова партія. Тепер у нас не 150, а, в рот мені ноги, в два рази більше і всі ці 300 спартанців дивляться на мене своїми оченятами-антенками і просять не вбивати.
А саме прикольне, що двоє з чотирьох великих равликів законопатились і вивісили табличку "не турбувати". Хоч вони і гермафродити, але ці двоє законопачених точно мужики. Сидять там тепер у себе в хатинках і ріжуться в равликовий плейстейшен, або парнуху дивляться, бо що там у них в тих мушлях ніхто не знає. А мені ото тепер голову суши...
Коротше, равлики нннада?!

І, власне, фото агресорів. Тут їх ще мало, бо вони зариваються в грунт, а порпатись там руками я гидую... ненавиджу все слизьке.




Минуле не минуло

Мій старший синок Максим дуже любить копати, але не на городі, як би мені хотілося, а у полі-лузі-лісі. Бере металошукач, сідає на свій пепелац (мотоцикл типу ІЖ 19засраного року випуску) і мчить за горизонти. З тих пошуків толку не так багато, бо знайти сундук з золотом шансів майже нуль, але дитина при ділі і то добре.
З самого цінного, що нарив, це звісно старовинні монети. Синок їх складає в баночку від дитячого харчування і іноді дбайливо беребирає і радіє своїм скарбам.
Пару днів тому ми поїхали в село, ну металошукач, звісно, з нами. Ну що вам сказати... викопувати з землі монети, яким 100-200 і більше років це цікаво, але набагато цікавіше отримувати послання з минулого.
Отже..
Приніс ввечері одного дня Маким свої знахідки, вивалив їх на стіл і став перебирати. Монети, пряжка, патрони...
Ееее,- каже синок,- Цей патрон цікавий, в ньому щось є, там щось тарахкотить!
Максим обережно розколупав старе залізо і звідти показався краєчок жовтого паперу. Він тихенько витягнув шматочок старої бумаги, який від часу розвалився на купу маленьких шматочків, а потім на руку випали два металевих шарика, типу дробі. Ми то сподівалися, що випадуть два брильянти! Але цінність була не в тому, що тарахкотіло в патроні, а саме в папірці.
Я обережно стала складати бумагу до купи. Першим склався заголовок статті, яку хтось вирізав з газети. ..РВЫЕ ПЕР...ВОРЫ О М...
Що би це значило? Далі на клаптиках бумаги слова "война", "воевали"...
ПЕРВЫЕ ПЕРЕГОВОРЫ О МИРЕ! Пазл склався!
Ми почали висувати версії. Одну з них підтвердив колєга Максима по пошукам. Дійсно, як ми і думали, це був оберіг солдата. На війні, як казав мені один знайомий, атеїстів немає. Всі у щось вірять. Хтось у ляльку-мотанку, хтось у хрестик, хтось у осколок снаряду, що розірвався поряд і не зачепив. Такі обереги носять з собою і впевнені, що вони захистять від смерті.
От і наш незнайомий солдат з далекого минулого зробив собі захист із вирізаної статті з газети. Для чого він поклав в патрон дві дробинки ми не придумали, може був мисливцем? Інших версій, чого саме ця стаття була вирізана і згорнута в патроні, нема. Може хто знає? "Мода" на такі штуки почалася ще у Першу Світову, а вже у Другу таке мав майже кожний солдат. Хтось утрамбовував в патрон рідну землю, хтось локон коханої. Частіше всього це була молитва, написана від руки. Коротше, кому що було цінне, той те і носив. Наш солдатик дуже хотів миру. Але чи дожив він до нього?
Ще цього разу були вириті 1 копійка 1894 року, гудзик з двоглавим орлом, пряжка якогось морячка, деньга 17невідомого року і дві срібні монети 22-го і 23-го років. Україна тоді оговтувалась від першого голодомору...

Далі фото, щоб ви не казали, що я вам тут заливаю.



Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
23
предыдущая
следующая