хочу сюди!
 

маріанна

34 роки, лев, познайомиться з хлопцем у віці 32-38 років

Замітки з міткою «українське»

Знову Запоріжжя.

Російські війська тримаються на відстані приблизно 27–30 кілометрів від Запоріжжя, однак говорити про будь-яке стратегічне просування поки не доводиться. 
Як повідомив в ефірі Громадського радіо речник Сил оборони півдня Владислав Волошин, окупанти намагаються діяти невеликими штурмовими групами, аби хоч трохи покращити свої тактичні позиції.

За його словами, наразі найгарячіше поблизу Роботиного на Оріхівському напрямку. Саме там ворог хоче закріпитися, аби підтягнути артилерію та реактивні системи й мати змогу бити по місту.

Волошин підкреслює: якщо противнику вдасться розгорнути там важке озброєння, під загрозою може опинитися саме Запоріжжя. Саме тому українські захисники роблять усе, щоб не допустити прориву. Зазначається, що в районі Гуляйполя та Оріхова окупанти продовжують тактичні атаки піхотою. Проте стратегічного наступу немає — росіяни просто не мають для цього достатньо сил.

«Малі штурмові групи намагаються захоплювати окремі позиції. Вони не ведуть масштабної наступальної операції — це лише спроби покращити положення на передовій, захопити зручні ділянки, з яких можна обстрілювати наші шляхи постачання», — пояснив речник.

Речник Сил оборони півдня Владислав Волошин не підтверджує, що бої у самому Запоріжжі відбудуться, але й не виключає цього.

Оборонці тримають свої позиції, втрат немає. Однак перед штурмами росіяни проводять інтенсивні артобстріли, буквально стираючи з землі укриття та фортифікації. У випадку значних руйнувань наші воїни тимчасово відходять, а вже потім знищують противника, який намагається зайти на зруйновані позиції.

Українські військові тримають оборону та не дозволяють ворогу просуватися ближче до обласного центру.

Ієрархія прив'язків.

Ієрархія прив'язків.
Кажуть так. Як не крути, а проти природи не попреш. Спочатку людина любить свою сім'ю (якщо встиг єю обзавестись). Я не кажу, що типу "сам себе", що не розглядати це як нарциссизим, чи манію величі.
Потім родичів, потім друзів, потім просто знайомих, потім земляків, своє місто, потім свій нарід. 

Важче (щоб не сказати "неможливо"), немов Бог, любити все людство. Тобто тих, кого ніколи не бачив, і навіть не слухав по радіо, і не читав в газетах. А може ще й тих хто тобі заподіяв багато зла. https://blog.i.ua/user/10808848/2427461/ сильно зачепила зовсім недавня трагедія. Просто подивсь в обличчя загиблим. 
Я кажу і про здібність співчувати.
Але ж буває, сильна довіра виникає до людини, яку ніколи не знав.
Може так трапитись, що то буде шахрай. А бува дуже допоможе. І притулком, і навіть грошима. 
Усяке буває.

Більше подобаются музичні композиціі, аніж пісні. Там вільність від прив'язок конкретики. Можливість включити своє уявлення напрямку.
Більш чутливий до сприяття високих частот. Ямаха гарний інструмент. Роланд, мабуть більше до низьких підійде.
Також хореографія. Але лише як глядач. Танцювати ніколи не вмів. ))

Трагедія сім'ї Маленків у Запоріжжі. 21.03.

Запоріжжя. Вночі російські терористи убили сімю МАЛЕНКО: маму, тата та молодшу доньку. 
В їх будинок влучив російський дрон.
17-річна Уляна-Христина
38-річна Ольга
41-річний Роман
Живою залишилась лише старша донька – Вікторія. З-під завалів її сестричку Уляну рятувальники дістали ще живою, але медики не змогли реанімувати дівчинку. Уляна навчалась у Запорізькому професійному коледжі готельно-ресторанного бізнесу. 
Тато Роман загинув відразу. Маму Олю госпіталізували, і 10 годин намагались врятувати, але поранення виявились занадто важкими…
Наші співчуття Вікторії…
Внаслідок російської удару шахедом вона втратила усіх своїх рідних…
Це обличчя «російського миру».
Терор триває.
Світла память Уляні, Ользі та Роману…




Мимохідь, моє Запоріжжя.

Нахшталт закида Мартяна у травні 2024го. Що "лєтом будут брать".
Ну тоді не взяли. 
Но може Мартян просто не сказав у якому році літом.

Гуляйполе. Фото 20х.

Вдягнені за останніми модними тенденціями гуляйпільські парубки часів НЕПу (нової економічної політики) 1920-х рр. 
На фото заможна молодь, ймовірно "бізнесмени" які спіймали хвилю ринкових відносин і яких тоді називали НЕПмани. 
Зображені нажаль не ідентифіковані. Можливо хтось упізнає своїх рідних. 
Фото другої половини 1920-х рр., фотостудія С.Лібмана.
м.Гуляйполе Запорізької області.



Приблизно так міг виглядати мій прадід - махновець з Гуляйполя. Але після поразки загонів Махно втік на Кубань.
Принаймні він так сказав своїй рідні перед втечею. Десь у грудні 1921го. Його фото не залишилось. Ніхто не згадав, щоб він колись взагалі фотався. А жив середнього достатку. Точніше сказати точно не можу. А знаю, що працював у кузні помічником коваля молотобійцем. Але ще вмів коней підковувати. Так що жебраком би не залишився.


Іноді...

....не покидає відчуття, що начебто все важливе написав. І навіть коментувати нічого.
Але подіі в нас на місці не затримуються. А в нас особливо. Самі знаєте.
Вчаться життю по дещо застарілим прогам. А вибрики подій несподівані, часто непередбачувані.

Наближення війни передбачив. Бо просто так россійські  війська в такий кількості, 210 тисяч просто так не збирають. Не знав лише коли саме "брати" вдарять. І вже ніяк не сподівався ,що так швидко та далеко зайдуть. Невже клепка не клацнула у влади, у якої було майже три роки на підготовку? Було відчуття інфантілізму та повного нерозуміння, що політика, це не дитячий майданчик.

Та досі мало що в нас зрозуміли. Нічому не навчились.




Немов по Гоголю.

Доберуться Атакамси до Москви?
...
"Доїде це колесо воза до Петербурга, чи ні?" Мабуть доїде" "А до Казані доїде?" "Ні, до Казані не доїде"

Цікаво. У шкільні роки любив читати Гоголя. А звідки цей уривок забув. Можливо з "Диканьки", а може з "Сорочинського ярмарку".

З "ярмарку" є епізод про червону світку. Як її не розривай та не розкидуй, вона одно сповзається до одного місця. Чи то подвійний натяк для мене про Україну, яку скількі ділили, знищували та шматували, а вона знову збирається.
Чи то про імперію зла. З царського та до пост-радецького періоду.

Руцкемір проти українців. "Ми вас туда нє посилалі". Лохи.

«Коли я прийшов у військкомат зі своїми нагородами від «ДНР», мені сказали: «Приберіть ці брязкальця, ви їх не в Росії отримали». Можете дітям віддати чи викинути»
Лох, який воював за російський світ з 2014 року, раптово виявив, що Росії він не потрібен, а його днрівські нагороди – сміття

Виявляється, тепер уже треба «увійти до становища росіян», які беруть іпотеку на житло на окупованих територіях України. Раніше розповідали, як вони від голоду вмирають і дітей їм годувати нема чим, тому йдуть вбивати українців. А тепер їм житлові умови покращувати треба.
---
Сценарій, при якому Україна стає частиною НАТО для Кремля, не прийнятний у жодному вигляді.
Чому?
НАТО становить загрозу для Москви? – Ні.
Україна становить загрозу для Москви? – Ні.
То в чому ж причина?
А в тому, що Москва не зможе вже ніколи після цього "приєднати" Україну до дружньої родини рабів концтабору "Росія".
Жодних інших причин немає.
Тобто нейтральний статус України – це її відстрочена загибель.
НАТО – можливість забути про вічну війну з Москвою.

Три російські даішники, один діючий, два колишні, напилися настільки, що їм почали усюди мерехтіти українці. Спочатку вони побачили українців у кущах та таранили їх, потім вони вирішили, що один із них українець і влаштували розбірки між собою. Потім вони вирішили, що українці їдуть в автобусі та таранили його. В результаті один даішник 200, два 300

"Зашла в магазин под названием DNS. Зрелище ад.Ни одного предмета хорошей  известной техники.  Одно говно. С непонятными названиями.  Телевизоры говно.Чайники говно.  Пылесосы тоже.  И так до бесконечности. Страна превратилась в шалман во всех сферах.  Зато у них бриксы, у убогих
.......
Падаль любит аппелировать 90ми. Так в 90е как раз много хороших качественных вещей было. И техника хорошая завозилась. Я такой параши как сейчас никогда в жизни не видела."

Міфи "російської" пропаганди розповідають нам сьогодні, що під час ПМВ "російський" солдат з радістю втік воювати за "царя-батюшку", за православну церкву, за "патріотизм" та "великодержавство".
А під час ВМВ нібито з радістю вмирали "радянські" солдати за батьківщину світового пролетаріату та за царя-Сталіна, і надихали їхні фільми про Олександра Невського та казки Пушкіна.
Маячня сивої кобили.
Ні тоді, ні зараз "російським" не були потрібні ні цар, ні церква, ні батьківщина не потрібні солдатам.

Мотивували їх не абстрактні ідеологічні символи, а цілком реальне найжорстокіше фізичне насильство та регулярне приниження!
"Російський" солдат так боявся своїх командирів-извергів і репресивної машини, що стояла за ними, що з радістю йшов вмирати під градом куль солдат противника.
Ворог йому ніколи не був страшний після знайомства з пеклом внутрішньої кухні "російської" армії.
Але ви продовжуйте вірити в байки про високі моральні цінності, і патріотизм.

«Мешканка Курської області проїхала під обстрілами ЗСУ 14 км на велосипеді із прив'язаним до нього братом-інвалідом.»

"М'ясо йде за кордон, нам залишається гній". М'ясна галузь Псковської області процвітає завдяки замовленням із Китаю.
З Псковської області за дев'ять місяців цього року експортовано більш ніж у півтора рази більше м'ясної продукції, ніж за аналогічний період минулого року.

 Зростання продажів обумовлено замовленнями з Китаю та В'єтнаму, завдяки яким місцевий м'ясокомбінат закрив усі свої магазини у регіоні, щоб повністю зосередитися на східному ринку.

Зловив себе на думці...

...чомусь хотів зустріти осінь в Мукачево. По справжньому не був я там. Проїздом хіба, коли їхав до Праги.
"А нє вот ето вот всьо".



А тим часом "втішили".
Запоріжці можуть безплатно евакуюватися на захід країни та за кордон: куди звертатися
Російські окупанти продовжують завдавати удари по Запоріжжю, тому для тих, хто хоче евакуюватись, є така можливість. Це можна зробити безкоштовно.
Про це повідомили у Благодійному фонді «Артак разом до мрії».
Благодійники зазначили, що кожного вівторка є безкоштовна евакуація автобусом з міста Запоріжжя до Львова. У пріоритеті – люди з інвалідністю, мами з дітками, жінки та літні люди.

Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
23
попередня
наступна