Тільки уявіть, наскільки краще став би світ, якби кожен вуличний собака знайшов люблячого господаря. Так, жителі Нідерландів взяли ситуацію в свої руки та врятували багатьох бездомних друзів людини, надавши кожному свій будинок. У собак у цій країні почалося нове життя, повне щастя та любові. Уряд вжив низку заходів для досягнення цієї мети шляхом впровадження методу PSVIR (вилов, стерилізація, вакцинація, ідентифікація та повернення). Завдяки цьому в 2016 році Нідерланди стали першою країною, що позбавила цих прекрасних істот самотності та жаху вулиць. Любителі тварин виступають на підтримку реалізації цієї ідеї в усьому світі.

Ми підтримуємо корисні для тварин ініціативи та поспішаємо поділитися подробицями голландського методу, який зробив місцевих жителів справжніми героями.

Людина – це неймовірний витвір природи. Кожна людина унікальна – двох однакових не буває. Але при цьому багато характеристик і рис у нас спільні. Є, втім, такі особливості, які має лише невеликий відсоток населення планети. А раптом ви один із них?

«В основу музейної колекції покладено зібрання козацько-старшинського роду Ґалаґанів, що налічує сьогодні понад 9 тисяч творів образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва і охоплює період з XVI століття до сьогодення. Атмосфера урочистості та розмаїття церковної архітектури Дитинцю створює необхідне емоційне підґрунтя для огляду іконописної спадщини часів українського бароко. Найбільшою гордістю музейної колекції є твори іконопису «Архистратиг Михаїл», колекція Богородичних ікон, двобічна «Покрова Богородиці. Розп’яття».

Блукаючи заплутаними коридорами музею, ви зустрінете твори українських корифеїв ХХ століття — М. Жука, М. Самокиша, С. Шишка, М. Глущенка, М. Дерегуса, Т. Яблонської, А. Коцки та багатьох інших. Якщо ці імена вам мало про що сказали (нехай вибачають класики), одне полотно, пензля Івана Айвазовського точно не залишить вас байдужими.

Зразки декоративно-ужиткового мистецтва України, створені протягом майже двох століть, вразять різноманітністю: тут є аплікація, вишивка та розпис, вироби зі скла та порцеляни, кераміки та дерева не просто невідомого авторства, а старанно виконані митцями родини Саєнків, М. Тимченко, М. Примаченко».

Лада Каранда

Юрій Ткач, директор Чернігівського обласного художнього музею ім. Григорія Галагана

Старовинне місто під безкрайнім українським небом. З красивими куполами намолених вікових церков. З глибинною історією. Із затишною тишею гостинних вуличок. І наче оаза в бетонних джунглях, на краю міста розташувався Чернігівський обласний художній музей ім. Григорія Галагана.

Високі стелі та відлуння кроків у порожніх в той день коридорах музею. В день нашого візиту в музеї готувалися до відкриття виставки. Ми привіталися з директором, Юрієм Ткачем, котрий пригостив нас запашною кавою.

Я з нетерпінням очікував на зустріч з митцями та мистецтвознавцями. Теплі, сповнені красою погляди цих людей зігрівають мене і досі, не зважаючи на час та відстань, котрі відділяють мене від цієї зустрічі. Ми почули багато цікавого в той день. Це було одкровення тих, хто так любить, шанує та плекає Україну та українство.

Це феномен українства. На нашій святій землі живуть дивовижні душі. Це треба чути та відчувати. Цим треба жити та дихати. Це ідеологія тисячолітньої історії принципової й стрижневої культури потужної світової цивілізації. Ми повною мірою не усвідомлюємо сьогодні наскільки наша цивілізаційна культура буде фундаментальною в найближчі тисячу років.

Для цього потрібно заглибитися в детальне вивчення нашого коріння, наших витоків. І навіть якщо у когось мої слова викличуть поблажливу посмішку, нехай так і буде. Час усе розставить по своїх місцях. Сьогодні вкрай важливо те, що ми почули в цьому музеї. Одкровення. Дорогоцінні хвилини краси людської душі.

Це і ніжність до рідної землі, і креативність мислення, і останні тенденції сучасного мистецтва, і Сповідь майстра фрагментарного мислення та ще багато чого важливого, потужного та цікавого.

Інший світ, абсолютно інший простір, вимір в якому панує краса та гармонія. В якому є вічність любові, котра ласкаво обіймає рідну землю та молиться. Молиться, дякуючи Богу за красу та вміння любити.

«Сповідь» з паном Юрієм була останньою в той день. Він був вкрай заклопотаний на підготовчих роботах до відкриття нової експозиції, але все ж таки знайшов можливість зняти програму.

Музей – його дітище. Він по-батьківськи ніжно і водночас принципово ставиться до всього, що відбувається у цих стінах. Відповідальний українець. І за схоластикою його роботи я побачив тонку та дбайливу душу.

Він природжений вчитель. Йому довіряють. А він високо цінує таку довіру. Високосвідомий українець. Це те, до чого ми так прагнемо — віднайти людей, для яких Україна надважлива.

— Так не буває! — вигукне пересічний песиміст.

— Ще і як буває!

Це коли культура та історія твоєї країни у тебе в душі та на серці.

Ми класно поспілкувалися. Це був знаменник того, що нам вдалося побачити та відчути в стінах цього дивовижного місця. Подяка — це, мабуть, не те слово, котрим я можу охарактеризувати свої враження після цієї «Сповіді». Глибока вдячність за ту віру, котру дарують такі діалоги. Віру в наше майбутнє. Віру в Україну та українців.

Тропічні ліси Амазонки давно отримали славу найнебезпечніших місць, де водиться величезна кількість дивних і дивовижних істот, зустріч з якими не обіцяє нічого хорошого. Втім, загроза таїться не тільки в лісі. Води річки Амазонки нітрохи не менш страшні. Тільки подивися, які монстри там мешкають – мільйон разів подумаєш, перш ніж відправитися туди!

Можна сказати, що це алігатор на стероїдах, їх м’язи значно більші, а виростати вони можуть до шести метрів в довжину. Це, безсумнівно, вищі хижаки річки Амазонки, місцеві королі, які без розбору їдять всіх, хто попадається їм на шляху.