хочу сюда!
 

Тетяна

32 года, стрелец, познакомится с парнем в возрасте 32-52 лет

Заметки с меткой «рифмоплётство»

дощ починається всоте...

дощ починається всоте

листя хитає зелене

чи усвідомлюєш хто ти

в даності дивній для мене?

десь загубилися весни

навіть літа уже зблідли

якщо зумієш – воскресни

в пам’яті дотиком світла

думо моя пресвятая

не пропадай за крайсвітом

зайвого зовсім немає

Боженька знав що робити



Може це ява, а може і ні...

Може це ява, а може і ні:

День пробігає у ніч манівцями,

Місяць несеться на чорнім коні,

Зорі летять з-під копит камінцями.

Щось завмирає, а може і ні,

Може душі захотілося тиші,

Може їй сон у потилицю дише,

І обіцяє щось дивне мені.



За доби спорожненим порогом...

За доби спустошеним порогом,

Де вляглося сонечко рябе,

Ходить вечір малиноворогий

І поля притишені скубе.

І хвилин уже нема неволі,

І слова не тягне в кабалу,

Бо у полі, у великім полі

Сонний мак вколисує бджолу.



Через дощі і через спеку...

Через дощі і через спеку,

Перевантажені добром,

Пливли човни Дніпром у греки,

Ще неприборканим Дніпром.

Ліворуч – степ, праворуч – гори,

Пісень плететься виноград,

І жде за круговидом море,

І на порогах жде номад.


картина Реріха "Заморські гості"



Стояти просто і мовчати...

Стояти просто і мовчати,

І пити небо аж до дна,

Де синє поле розілляте,

Та ходить долом тишина.

Шукать на виднокраї зливу,

Пускать думок солодкий дим,

Та почуватися щасливим,

І навіть трішечки святим.



Ми перетнемося...

Ми перетнемося нескоро,

То буде зовсім інший світ,

Нові устромить в небо гори

Всесилля тектонічних плит,

Старі розсипляться кумири,

І стануть ближчими зірки.

Ми перетнемося, я вірю,

Не може буть, щоб навпаки.



Стояла нічка...

Стояла нічка, сиза і похмура,

Літали духи пізньої весни,

Блискучий грім вихоплював фігуру

Стрункої, кучерявої сосни.

Сміливо вітру піднімались крила,

Страху маленький ворушився біс,

А дощ ішов, здається, через силу,

Напевне, літу клятву вже приніс.



Все ніби є, а людство знову бідне...

Все ніби є, а людство знову бідне,

Бо світ уже не тоне в чудесах,

Дощі бурмочуть казочки нуклідні

В сплюндрованих жадобою лісах.

Кар’єрів скрізь накидано стигматів,

І пластиком залита кожна п’ядь.

Кого тепер, мій Божечко, карати?

Кому тепер ковчега будувать?


Поле

Велике поле, вічне поле,

Ані машин, ані дротів,

О, скільки тут згубили солі,

І скільки випито життів.

Сказати б щось – немає слова,

Змовчати б щось – думок нема,

Є тільки небо білоброве,

І маку стишена юрма.



Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
194
предыдущая
следующая