Народження сонця або гуцульське Різдво задом наперед

  • 23.01.23, 18:44
У часи великих потрясінь, у які нам не пощастило зануритись, все йде шкереберть, здається, до найдрібніших деталей. Похитнулися навіть релігійні підвалини, і те, що здавалося вічним, почало швидкоплинно змінюватися. Так, деякі православні громади, що раніше одностайно користувалися Юліанським календарем, почали переходити на Григоріанський. І, приїхавши до Криворівні 6 січня, замість підготовки до старту знаменитої гуцульської коляди можна було застати її завершення, що збігається зі святом Водохреща. А вже наступного дня – переміститися в якесь із сіл, що не встигли змінити календар, та зустріти Різдво. Ну а на честь того дивовижного факту, що я вперше в житті приїхав взимку Карпати, аби побачити їх у снігу, цього самого снігу не було взагалі, як і звичних для цієї пори морозів.


[ Читати і дивитсь далі ]

2022

  • 30.12.22, 17:59
Ну що ж, хай би яким не видався рік, а особисті підсумки зважусь не тільки написати, а й викласти на загальний огляд. Хоча б тому, що сам факт, що я вижив і можу щось писати, уже важить немало. Як і можливість опублікувати з надією, що хтось матиме можливість за бажанням це прочитати, прорвавшись крізь усі блекаути.


[ Читати і дивитись далі ]

Миргород/Хомутець. Курорт і мінералка, осінь і тлін

  • 25.11.22, 20:53
Навіть загалом проста, як для минулих років, подорож зараз віддає нотками ностальгії. Перша за час воєнного стану пересадка в Києві, як і перша поїздка в «Інтерсіті» з неодмінними хот-догами, встигли стати чимось незвичним і навіть ризикованим. З «Інтерсіті» ми вискочили у Миргороді, загалом дуже відомому місті, але я там досі й близько не був, як і взагалі незаслужено мало приділяв уваги всій Полтавщині.


[ Читати і дивитись далі ]

Вінницькі трамваї, сучасні й не дуже

  • 15.11.22, 19:04
Одним із матеріальних символів Вінниці поруч з фонтаном, вежею, аркою центрального парку та ін. цілком можна вважати муніципальну трамвайну систему із, власне, трамваями. Вона має цікаву та нетривіальну історію, а фото місцевих «швейцарців» та VinWay є неодмінною частиною інстаграмів та блогів усіх, хто хоч коли викладає щось про місто, включаючи мене самого.

1. Також цього року помітно активізувався «Музей вінницького трамвая», що восени провів декілька тематичних екскурсій (або я просто раніше не помічав їх активності, маючи більший вибір чим зайнятися у мирний час). На одну з таких екскурсій я і записався в один із похмурих вересневих вихідних. Називалася вона «Трамвай часу» і включала прогулянку в депо та музей і поїздку на раритетному трамвайчику. Спочатку пройшлися по депо.


[ Читати і дивитись далі ]

Вісім

  • 08.11.22, 19:33
Традиційно 8 листопада я символічно відзначаю своє особисте свято, відсутнє у всіх календарях – річницю переїзду у Вінницю. Цього разу це ще й 8 років, така собі нескінченність, перевернута набік. Ніколи мені не довелося шкодувати про це рішення та про всі перепони, які виникали на моєму шляху в буремному 2014-му.

Як і два роки тому, коли подорожі надовго накрилися (тільки з іншої причини), мене дуже підтримувало лише усвідомлення того, що я тут, а не деінде, як і можливість подорожувати хоча б у межах міста, яке ніби вже все знайоме, але раз по раз поділиться чимось новим, та й давно знайомі місця не приїдаються. Тепер до цього додався відносний спокій знаходження в глибокому тилу, хоч я й усвідомлюю, що це просто пощастило за збігом обставин. Та ж сама умовна Буча до 23 лютого багатьом здавалася нічим не гіршим варіантом. Я так і не порозумівся з мешканцями Вінниці, які для мене – зовсім окрема субстанція відносно міста, яке вони населяють, але нестрашно. По-перше, така ж проблема у мене була і в попередніх локаціях тривалого проживання, по-друге, це і не проблема, бо навіщо ті люди в принципі потрібні. Достатньо лише однієї.

1. Ну а під катом сховані цьогорічні фотографії мого Міста. Їх назбиралося немало, позаяк давно вже не викладав у блозі нічого вінницького.


[ Читати і дивитись далі ]

Біла Церква, частина 2. Оазис

  • 20.10.22, 18:57
Наприкінці 18 ст. великий коронний гетьман Польщі Францішек Ксаверій Браницький зі своєю дружиною Олександрою Енгельгардт заклав новий парк в урочищі Гайок поблизу Білої Церкви. Натхненні парками європейських столиць, вони прагнули створити щось схоже у власній резиденції і можна сказати, що у них все вийшло. Щобільше, їх дітищу пощастило дожити до наших днів. Нині «Олександрія» – один з найвідоміших дендропарків України, що за популярністю поступається хіба що уманській «Софіївці».


[ Читати і дивитись далі ]

Біла Церква, частина 1. Під наглядом

  • 22.09.22, 19:13
Це місто було у моїх планах так давно, що десь валяється навіть його паперова карта – тобто ще з тих олдскульних часів, коли я не дуже дружив із навігатором у телефоні. Проте, попри близькість до Вінниці, транспортне сполучення між двома містами досить кволе, тому сталося це тільки зараз, коли та сама паперова карта так і не знадобилася, поступившися зручністю міткам на maps.me.

1. Транспортна незручність, однак, нікуди не поділася. Поїзд прибуває пізно ввечері, ще й Укрзалізниця підігріла інтригу традиційним його запізненням – у готель ми забігли за 4 хвилини до початку комендантської й потім ще дуже довго слухали через вікно шум автомобілів, що старанно її дотримуються. Трафік у БЦ взагалі набагато більший ніж я очікував, навіть зважаючи на те, що це, на секундочку, найбільше місто Київської області, що лиш трішки поступається населенням Тернополю чи Луцьку.


[ Читати і дивитись далі ]

Черник. In the middle of nowhere

  • 08.09.22, 19:08


Здавна життя в Карпатах тяжіло до річкових долин. Ближче до води, що породжує життя, під захистом від пронизливих вітрів, що не дають знаходитися довго на високогір’ї. Долинами пролягали дороги, що обростали людським житлом. Досі типово, що все село – одна-дві вулиці понад річкою, зате протягнуті на кілометри, а то й десятки.

2. Деякими з цих долин можна піднятися майже у верхів’я річок, а далі на перевали, по інший бік яких чекає геть інший світ. А деякі так і залишилися тупиковими. Здається, втекти в один з таких тупиків – непоганий варіант для нашого часу. Навіть якщо хоча б на тиждень.
[ Читати і дивитись далі ]

Брацлав. З попелу пам’яті

  • 01.09.22, 19:23
З усіх міст та містечок Вінниччини, певно, саме Брацлав можна розглядати як найяскравіший приклад того, як проходить велич із плином часу. Колись центр воєводства, більшого за Вінницьку область, він поступово переродився у провінційне селище на півдорозі між Немировом та Тульчином. Проїздом я проскакував його неодноразово, але тільки в липні 2022 приїхав подивитися більш детально. Можливо, тому що поки в принципі не надто великий вибір місць, які можна подивитися, та і в тих фотоапарат у руках здебільшого викликає нехороші реакції.


[ Читати і дивитись далі ]

Петрос. Майже перший

  • 20.07.22, 19:59
Сходити в гори – завжди відпочинок для душі. Вирватися в гори під час війни і пов’язаних з нею обмежень та проблем – просто величезний подарунок самому собі та можливість хоч трохи відтермінувати момент, коли кукуха поїде від усього, що коїться навколо. У кінці червня мені вдалося потрапити на два дні в Карпати і піднятися на гору Петрос, одну з найвищих в Україні, з красивою цифрою висоти 2020 метрів над рівнем моря. Окрім того, саме в цей час на високогір’ї квітне рододендрон, більше відомий в народі як червона рута.


[ Читати і дивитись далі ]
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
84
попередня
наступна