Хроніки всратої зимівлі. Частина 1: Льодовиковий період

  • 20.02.24, 18:43

Зима завжди була для мене найменш улюбленою порою року, найменш мандрівною, найменш фотографічною. Навіть у кращі роки після її закінчення зоставалось тільки відчуття полегшення, а от контенту для блогу майже не було.


Цього року саме в плані фото якось все вийшло інакше. Чи то дійсно ця зима зуміла подарувати немало красивих моментів (хоч і не завжди приємних), чи то я просто фотографую абищо, поки є така можливість.


1. Тому вирішив по гарячих слідах викласти що є, а тоді вже повернутися до неопублікованого з осені. Про зиму буде 3-4 замітки. Ця найкоротша, із двох поїздок у Кривий Ріг, бо що там я міг наклацати на телефон за 4 неповні дні.



[ Читати і дивитись далі ]

Манява і Делятин. Просто по дорозі

  • 13.02.24, 18:44

Вперше я незаплановано побував у Маняві влітку 2022, і писати про це мені стало якось лінь. А потім так само незаплановано опинився там вдруге, через рік з лишком. Ну раз уже так, то хай буде.


1. Це село Івано-Франківського (раніше – Богородчанського) району, недалеко від траси у напрямку Яремче та гір, от сюди й завозять туристичні групи всі, кому не лінь. Головним чином, заради водоспаду.



[ Читати і дивитись далі ]

Усі відтінки Голубого озера

  • 26.01.24, 18:47

Озера у затоплених кар'єрах давно є для мене одними з найулюбленіших місць для відвідування в Україні. За можливості, я стараюся побачити їх хоча б мимохідь, до деяких їздив спеціально. Зазвичай біля них немає ніякої супутньої інфраструктури, тому ці візити дуже короткі.  Минулого року винятком став колишній кар'єр у селі Могилівка, що за 25 км від Вінниці.



[ Читати і дивитись далі ]

Могилівка/Демидівка. Водоспади та глемпінг

  • 17.01.24, 18:34

Ці села вже не раз фігурували у моїх фотозвітах, бо знаходяться близько до Вінниці і я часто бував у тих краях, хоча б просто по дорозі. Різниця тільки в тому, що раніше я лише пролітав їх на велосипеді, а минулого літа засів там капітально на кілька днів.


1. Головним чином ми були в Могилівці, звідти ж і перше фото.



[ Читати і дивитись далі ]

2023. Картинки

  • 02.01.24, 18:51

Оскільки фотографія залишається одним з основних моїх захоплень, і я досі маю можливість фотографувати (що тепер доступно не всім і не скрізь), то традиційно роблю підсумки року у вигляді добірки власних знімків, які для мене важливі чи просто сподобалися.


Це був би чудовий рік, якби не русня. Чотири виїзди в Карпати та сходження на три із шести двотисячників, включаючи Говерлу. Замки Волині та Львівщини й затоплені кар'єри Коростишева. То що було вперше. Але й у багато раніше бачених місць я повертаюсь і повертався б знову і знову – старію, певно: Заліщики та урочище Червоне, обласні центри заходу та півночі. І звісно, люба Вінниця з такими близькими й красивими околицями. 


З поточною ситуацією мені все частіше здається, що на цьому все і скінчиться. Що не встиг, уже не надолужу. З якими улюбленими місцями не попрощався, уже не буде нагоди. Але принаймні є ці спогади. І зараз я із задоволенням пролечу крізь них ще один раз.


50 фото, просто у хронологічному порядку. З єдиною обмовкою, що це все знято за межами моєї оселі (інакше більшу частину зайняли б фото кота; тому про кота якось буде окремо). Нехай це лишиться на пам'ять про світлу сторону 2023 (темну і непоказну частину можна знайти тут).


1. Вид на засніжену Чорногору із Верховини. Івано-Франківська обл.



[ Дивитись далі ]

2023

  • 29.12.23, 18:10



Припустимо, ви живете у великому і достатньо цивілізованому Місті. Не все ідеально, але загалом більшість благ сучасного світу доступні. Я говорю не тільки про базові речі, типу доступу до медицини, їжі, можливості працювати, а дітям – навчатися, а трохи більше. У вашій тепло опалюваній квартирі є швидкісний інтернет, а ви самі маєте змогу бахнути пива з друзями у п'ятницю, сходити в спортзал, на концерт чи рибалку, погуляти в парку і подорожувати країною.


І це життя можна було б назвати навіть досконалим, якби не одне але. Щодня сліпий жереб вибирає одного мешканця Міста, незалежно од віку чи статі, і він тут же помирає. Дрібничка, яка, однак, не дає насолодитися усім повною мірою. Людей у Місті багато, ймовірність попастися – невелика. Але жодних гарантій, що завтра жереб не обере когось із ваших батьків. Або вашу дитину. Або вас.


Якщо масштабувати це абстрактне місто на всю тилову частину України, якось так для мене життя в ній і виглядає, уже майже два роки.


[ * * * * * ]

Про той самий законопроект

  • 26.12.23, 12:52
Особисто я бачу лише два способи якось покращити показники мобілізації.

1. Фінансова мотивація. З/п військових має бути в рази вищою від теперішньої. Але ж хто на це піде, коли бруківка не перекладена і стадіони не реконструйовані.
2. Чітко прописані строки демобілізації. Зараз дорога в ЗСУ - це дорога в один бік. Навіть загроза тюрми вже не виглядає на цьому тлі так страшно, бо в тюремного терміна є прописана кінцева дата, на відміну від служби, з якої можна повернутися хіба мертвим чи калікою.

У представленому законопроекті якраз про демобілізацію "забули" (крім 90 днів відпустки для повернутих із полону, яких наче взагалі мали б звільняти повністю - але я не дуже в темі). Зате багато популізму та ідіотизму. Я довго старався утримуватися від повного провалу в емоційних гойдалках на тлі потоку не дуже райдужних новин, але тепер переломився. Для мене такий законопроект виглядає визнанням того, що ми програЄмо і можемо лише продовжити агонію ненадовго. Маленька радянська армія не переможе вчетверо більшу радянську армію.

Далі бачу два варіанти розвитку подій. Або скасують найбільш дикі нововведення, і народ сприйме це як полегшення (забрати все, повернути частину, і всі задоволені - завжди працює безвідмовно; можливо, навіть рейтинги собі покращать). Або приймуть +/- як є, що призведе до переходу решток економіки в тінь, готівкові розрахунки і зарплату в конвертах. Донати від чоловіків так само упадуть до нуля.

Коростишів. Синя вода, сірий камінь

  • 20.12.23, 18:40

Зважаючи на мою любов до затоплених кар'єрів, мені складно навіть самому собі пояснити, як я так довго ігнорував Коростишів, що якраз-таки дуже відомий у цьому плані. Тим більше це місто зручно розташоване: за 30 км на схід від Житомира, по Київській трасі.




[ Читати і дивитись далі ]

Місто, у яке я ніколи не повернусь

  • 13.12.23, 18:51

Це буде трохи нетипова для мене мандрівна нотатка – менше фото, більше тексту, перемішаного з особистими спогадами. Я нашкріб у своїх архівах усього близько сотні знімків, і то більшість із них нікуди не годяться. Зазвичай у цікавих місцях я роблю більше сотні фотографій у день, а тут – за майже три роки постійного проживання.


Просто, тому що я ненавидів це місто, а знімати щось, що сприймається як огидне, – нелогічно. Я й досі його ненавиджу, і в тяжкі моменти життя мені нескладно підняти собі настрій лише згадавши, що я уже не там і ніколи більше не зобов'язаний повертатися. Отже, сьогодні ми будемо гуляти по Сімферополю – столиці Криму.




[ Читати далі ]


Чорногора-4. До Попа через Вухатий камінь і назад понад хмарами

  • 27.11.23, 19:11

Кульмінацією всієї вилазки до Чорногори у липні мав стати четвертий, завершальний день. Окрім ніфігової відстані загалом (ми мали прочалапати 24 км), він включав підйом на дві досить високі гори, одна з яких – легендарний Піп Іван Чорногірський, третя за висотою вершина в українських Карпатах.



[ Читати і дивитись далі ]
Сторінки:
1
2
3
4
5
6
7
8
86
попередня
наступна