Що ценітєлі творчості Булгакова мовчать?
- 09.06.26, 11:56
І як ця тема обійшла сайт високої культури?
з кожної праски вой та срач про знесення пам'ятника безперечно талановитого (під морфієм) письменника. Хто хоче, читайте його скільки влізе. У вільній країні не заборонено.
Але пам'ятайте про інші "пам'ятники" рузької культури.
І про мільйони інших.
Кожен раз, коли будете кричати, що рузька культура не винна.
Той, хто видумує маячну про обмеженість мислення, про ура патріотизм, шароварство, просто ще не зіткнувся з рашиським чоботом. А буде час, напевно..
Геніальний філософ Люсьєн виставив винагороду в 100 тисяч хлопцеві, що читав твори біля знесеного пам'ятнику.
Прикро, що молодь така зараз вразлива, що може підчепити рашиську бацилу... Не без кропітливої роботи фсб як і раніше на території України.
«З хороших машин виходили молоді красиві хлопці. Спочатку один фотографувався зі мною, потім вони мінялися. Але чоловіки мене не били, а били в основному донецькі жінки. Били з якоюсь садистською жорстокістю. Одна бабуся била мене палицею, на яку вона спиралася при ходьбі — по спині, по плечах... Я була вся побита, вся запльована, тому що жінки, які мене били, ще багаторазово мені плювали в обличчя."
Ірина Довгаль.
*****
Тіло Вікторії Рощиної повернули в Україну без внутрішніх органів."Відсутність внутрішніх органів: Під час огляду та експертизи з'ясувалося, що тіло було повернуто без головного мозку, очей та частини трахеї. Таке вилучення органів Росією унеможливило встановлення фактів можливого насильства чи отруєння."
Фізичне насильство: Колишні співкамерники свідчать, що у Таганрозі Вікторію катували струмом, на її тілі були ножові (колоті) рани, свіжі шрами та подряпин.
Критичне виснаження: Через постійне недоїдання та крижаний холод у камері (де окупанти навмисно демонтували вікно) журналістка екстремально схудла. Перед смертю вона важила близько 30 кілограмів і не могла самостійно підвести голову з подушки".
****
Назарі Красовського росіяни катували так, що після одного з допитів він перестав ходити. Наступні два з половиною роки він лежав у камері, а побратими носили йому їжу, мили його і садили на туалет.
росіяни били його струмом, заганяли голки під нігті, топили і душили пакетами зі скотчем. У полоні його тримали три з половиною роки, пише Радіо Свобода.
Він просить називати його саме Назарі. Каже, що це ім’я почув у Франції, коли прикордонниця не змогла вимовити «Назарій».
До війни Назарі був ветеринаром. У 2020 році пішов в «Азов». На «Азовсталі» Назарі був до виходу у травні 2022 року і каже, що здаватися не збирався.
Назарі: «Полону я не боявся. Але після виходу з «Азовсталі» я зрозумів, що це рішення було стратегічне, щоб зберегти життя».
Спочатку його тримали в Оленівці, а потім етапували до Таганрога. Там російські тюремники вишикувалися по боках коридору. В руках тримали палиці, залізні дроти з наконечниками, дерев’яні молотки і полонені мали пробігти між ними.
Назарі: «Я послизнувся на крові, впав, повз по ній і думав, що вже добивають». Посеред коридору він упав і вже не мав сил. Хтось нахилився до нього і прошепотів: «Не лежи, повзи». Першого разу Назарі не послухав і подумав: хай помру. Той ще раз нахилився і сказав повзти.
Після коридору полонених загнали в душ на кілька секунд. Дали ношений одяг. Потім помістили у вологу камеру: «Ми були всі пошматовані. Синя шкіра і червона кров. Кров текла і засохла».
Назарі пів місяця не міг рухатися і спати. Дехто з хлопців після цього помер від інфекцій.
Потім почалися допити. Вони тривали понад місяць. росіяни били струмом, палили сигаретами, заганяли голки, годинами тримали на колінах, топили і душили. Назарі каже, що в них працювала «школа катувань КДБ» і вони цим хизувалися.
Назарі: «Я відпочивав, коли мене топили». На обличчя кидали мокру ганчірку і заливали водою. На голову надягали пакет і надовго закручували скотчем.
Одного дня після допиту Назарі впав і не зміг піднятися після травми хребта. Спина була чорно-синя. росіяни кричали, чого він розлігся. Він кричав у відповідь, що не може йти.
Два з половиною роки до звільнення Назарі лежав у камері. Українські полонені допомагали йому їсти і митися. Потім перестала працювати одна рука, потім друга. Він робив повільні рухи, і через кілька місяців руки знову почали працювати.
Увесь цей час Назарі думав про бабусю на Київщині. Казав собі, що має вижити і вийти у здоровому глузді, бо якщо вона дізнається про його смерть, то зійде з розуму.
Після звільнення у серпні 2025 року Назарі проходив реабілітацію у Львові. Спочатку майже не відчував ніг, зараз відчуває дуже слабо. Хоче знову стати на ноги.
У полоні він писав вірші і ховав рядки в пам'яті або дряпав їх на шматках мила. Зараз знову грає на гітарі, пише пісні і виступає на концертах.
Назарі каже, що його принципи допомогли нікого не видати в полоні, бо потім треба було б дивитися на себе в дзеркало. І що врятувати людину може тільки людина.
Мережа .
7
