Седой и строгий Анатолий Александрович нервно ходил из угла в угол, заложив руки за спину, и отчитывал рыжеволосую девочку, стоявшую перед ним с поникшими плечами.
- Чушь! Полнейшая чушь! И вообще, я не понимаю, как можно жить такими интересами! Это просто возмутительно! - его взгляд остановился на фантиках из-под конфет, разбросанных у кровати, и температура в комнате упала ещё на пару градусов.
Из-под кровати протянулась мохнатая лапка, молниеносно сгребла фантики и исчезла. Девочка улыбнулась.
- Эт-то ещё что такое? - профессор изменился в лице. 
- Крисля.
- Кто-о-о?
- Крисля. Из хрюндалей. Он хороший. Лучше Борота. Хотя Борот не такой уж плохой. Просто вредный.
Профессор открыл было рот, но в этот момент в кладовке что-то загрохотало.
- Ну, всё, - тихо пробормотала девочка, - теперь уже наверняка.
- Что "всё"? - профессор с подозрением посмотрел сперва на девочку, а потом в сторону кладовки. - Кто там у тебя? Кот?
- Нерквыт. Опять сарквотился. Сейчас затроклавит - и всё, - девочка вздохнула. - Вам пора.
Профессор сам не понял, как оказался с той стороны входной двери. Он растерянно огляделся и поправил галстук. 
В квартире что-то громко зашелестело, затрещало и захлопало. Профессор вытер мгновенно покрывшийся испариной лоб и выбежал из подъезда. Перебежав через дорогу, он оглянулся. Дома не было.

 Я був у розпачі. Розґублений. Без опори під ногами. 
 Якщо всі дують в одну дуду - то хто я такий щоб умнічать?!
 І тоді раптом звалилася гора з плеч - от і добре! От і прекрасно! Ненада нікуди йти - у неділю робитиму шо захочу!
 І тільки буквально в останній момент мене громихнуло. Одинь день лінивої слабкості, а єслі шо, то буду кусать локті до кінця життя. Люди в гулаги йшли, життя клали, здоровья, а тут витратити годинку один раз в житті шоб піти і поставить галочку. Ну це вже занадто неспівмірно і мега нічтожно.
 При тому весь час супроводжував містичний коґнітивний дисонанс - я телепень, то всі(ви) точно розуміють все уж точно не гірше за мене. І в той же час - якщо не я, то хто?! Оскільки на вас полагаться не приходиться, бо ви занадто заанґажовані сіюмінутним, ви в потоці, ви в матриці повсєднєвності, продукти свого часу.
 Чи це просто співпадіння, що отєц родной виявився сукою.
 Чи я справді розумніший за всіх. 
 (Спойлер - не за всіх, але, тим не менше, належу до "обмеженої касти жерців")
 Це майже факт, який пояснюється дуже просто - ким людина хоче бути, на  того вона й учиться, до того і прагне, йде тим шляхом. Не розумніші чи дурніші, не гірші чи кращі - просто у вас інші інтереси.
 Як до прикладу нинішня влада. Вона не дурніша за нас. Вона не гірша за нас. Просто в неї інші пріоритети в житті - не будувати державу, а будувати яхти.  А ваша помилка полягає в тому, щоб людям з такими пріоритетами давати доступ до державного корита. Тим більше, що це державне корито не прсто якесь природне явище як ріка чи море, а це ваші піт і сльозки, час і дольки(судьби), майбутнє і теперішнє, життя чи смерть.
 Звісно ніхто добровільно смерть не обирає - собі, своїм дітям і батькам, своїй країні. Тут про простоту душевну і про благими намірами услана дорога в. Тут про хотіли  як  краще, а получилось як завжди. Та якби ж то! Не як завжди, в цьому ж цимес - набагато гірше!
 "Якось воно буде, ніколи небувало, щоб якось не бувало".
 Перестаньте прибирати своє помешкання, перестаньте митися - все одно якось воно буде. Тільки  як?
  Ви перестали прибиратися в своїй душі і в своїх мізках і наразі можете наблюдать що з того получилося.. 
 Еекспериментатори  мамкині..
 
 ПСИ
 Дивіться і далі ваші квартали і марахвони і буде вам "щастя".   
 Не обовьязково буквальо. І далі впускайте в свій мозґ і душу пошлость і буде вам і відповідне "щастя". ПОШЛЕ ЩАСТЯ. Що це таке? Дуже просто! Обворовувать державу і людей пока вони істікають кровью.. 
 Які люди, таке їхня уявлення про прекрасне, таке їхнє й щастя..
 Просте питання. Чому у мене до них глибока відраза а у вас ні? Усю дорогу відраза - і в 19 році і набагато раніше. Це доконаний факт. Люди ніколи не голосують за тих, до кого мають глибоку відразу. А ви максимум на що спромоглися, це не підтримати не проголосувати за них. Тобто, це для вас норм. "Не захоплююсь, але норм". Пошлость як норма життя. Відрази нема. Лягушки які мєдлєнно і незамєтно для свмих себе зварилися в бульйоні пошлості. А це, до речі, цікаве питання - а хто сказав, що вони були коли небуть іншими? Може ж таки людина не народжується такою, а доходить до цього(або не доходить..). Не зварились.. Просто не дійшли.. Найкращий шлях ніколи і не дійти - це дивитися і слухати умовні квартали і марахфони. Власне ще точніше - якщо нікуди не йдеш, то нікуди й не дійдеш.. Тобто, можна й не дивитися умовні квартали і марахфони, а достатньо просто "нікуди не йти". А просто існувати. Але цимес ситуації(та власне і всього життя) в тому, що поки живеш, все одно кудись йдеш, різниця тільки в тому, або ти сам ідеш, або тебе йдуть. Не хотіли осознанно йти, все одно ж ішли - тільки куди дійшли? Ну це легко - до війни! До катастрофи, до розрухи, до руїни, до смерті.. Ілюзія не робити вибір.. Ви все одно робите вибір. Тільки не факт що найкращий і що він вам сподобається...

Наткнувся на рекламу Slot Cyty . ПОВІРЬ В УДАЧУ. Саме так, з мягким знаком.
Питання: Що то за москальнота видурює гроші в наших людей ?

[ Читати далі ]

[ Читати далі ]