Звички диктаторів...
- 29.07.26, 08:48

Це ще одна онука. Ім"я не памятаю.





Камянець-Подільський
19.05.2026
Ранок моєї особистої перемоги!
Хоч в Кам’янці я вже вшосте, це було більш
радісно, цього разу я не приїхала потягом, автобусом чи машиною, а прийшла
переможно пішки з наплічником. Не буду переписувати історію цього легендарного і прекрасного міста, бо про нього написано багато. Лише додам посилання з моєї першої зустрічі з ним
Це була найкраща зустріч, майже як перше кохання
https://blog.i.ua/user/729788/1708495/

Сьогодні вранці я одразу пішла отримати
Сертифікат, цього року я дісталась Кам"янця під номером 60
Вкотре відвідала костел Петра і Павла
Вперше я тут була 10 років тому https://blog.i.ua/user/729788/1708560/ Що хочу додати: з року в рік спостерігаю, що місто змінюється на краще, ті будівлі, які були підшарпані, вже приведені до ладу. Звісно багато ще на околицях старого міста не в дуже гарному стані, але загалом краще ніж було.




Пройшлась старим містом


Завітала в улюблену кав’ярню «Кава у поліцмейстера», дуже люблю її старовинну атмосферу. Про це писала тут https://blog.i.ua/user/729788/1713253/
Замовила сніданок і зробила фото сертифіката і паспорта пілігрима, вже зі всіма
печатками, які збирала на Шляху.



Відмітивши отримання сертифікату йду до мосту, звідки чудово проглядається фортеця. Ми не бачились два роки. Цього разу зустріч з фортецею була зовсім інша. Це була зустріч старих знайомих, ми стояли одна навпроти одної і немов би розмовляли про життя.

Я стояла і милувалась краєвидом. Навіть не зважаючи на похмуру погоду в душі були радість і піднесення, неймовірні легкість і блаженство. Це був момент безумовної вдячності Шляху за чудових людей, яких я зустрічала, за неймовірні краєвиди, чудові історичні об’єкти, і ще – за погоду.

Цього разу у фортецю я не ходила, бо була там вже тричі
перша зустріч тут https://blog.i.ua/user/729788/1709259/
Як вже писала, в Кам’янці я вже не перший раз, але є місця в старому місті, де ще не заглянула, отже
цього разу йду до руської брами, яку побачу вперше.







Далі вуличками пішла до вірменської дзвіниці. Цими вуличками я ще не ходила і це так загадково, йти старовинною бруківкою серпантинами старовини і за кожним поворотом бачити щось нове для себе або те, що вже бачила, але з іншого ракурсу.








Також цього разу я вперше відвідала два
музеї - музей мистецтв і музей старожитностей. І з музею старожитностей побачила вірменьську дзвінницю з іншого ракурсу


Копія знаменитого Збручського ідола, датованого X століттям. Пам'ятка язичницької культури зображує слов'янське божество, поділене на три яруси, що символізують світи: небо (Правь), землю (Яв) та підземний світ (Нав).

Це хранитель музею старожитностей


Музей мистецтв мене вразив, особливо картинами з соломки.




Я ходила вуличками і згадувала як почала Шлях у Вінниці, як проходила крок за кроком і думала, що в житті весь час виникає багато питань, але інколи людині треба не ще одна відповідь, а просто тиша, в якій мозок перестає воювати сам із собою. Шлях показав, що природа в цьому мудра, вона нікуди не спішить. Дерева не нервують, що ще не все розцвіло. Ріка не картає себе, що тече не так швидко. Природа не живе в режимі постійного “треба”. Можливо і нам не завжди треба себе так стискати? Можливо часом найбільше зцілення — це не нова порада, а тихий вечір, спів птахів і нагадування, що життя — це не лише боротьба.

Можливо іноді варто спокійно сісти і як цей дядько, сидіти і спостерігати за життям вулиці

На останок сходила на пошту, відправила собі декілька листівочок, на пам'ять про цю чудову пригоду, пообідала і зібравши речі пішла на потяг додому.




На прощання з цією пригодою споглядаю гарні вітражі на вокзалі Кам'янця-Подільського.





На душі неймовірна тиша, спокій, радість і трохи суму, що подорож закінчилась.
До зустрічі чудове місто!
якщо наблизиться той час
коли раби свойого Біса
забудуть нас і шлях до нас
та пропадуть за Чорним лісом
коли за подихом зими
прийде весна на попелище
тоді відбудемося ми
і вже дізнаємось навіщо
так це бачить ШІ
