Думаєш: нормальна людина, людина слова... А виявляється, ні.
Півтора місяці тому їздив зі знайомим на вилазку. Вже писав про ту історію: доки лазили, маршруток на Київ не було. Треба було їхати до іншого міста, а потім вже з нього до столиці. Оскільки це були додаткові непередбачувані витрати, у знайомого грошей не було в запасі. А у мене були.
Разів п'ять казав, що поверне. Але то не було терміналу, то грошей. То просто забув. І божиться, що віддасть. Але щось не віриться.
Вирішив для себе: нехай не віддає. В молитві вказано: "Як прощаєм борги винуватцям нашим". Все одно той борг не виб'єш.
Просто викреслив з контактів. Подивлюсь, якщо через 2 місяці не віддасть, то видалю з друзів.
Я якщо в когось і позичаю, то намаюсь найшвидше віддати (щоб не забути і не бути винним).