Українець із середньою зарплатою змушений платити державі величезні суми, що часом перевищують його доходи «на руки».
Так, на рік людина з такою «чистою» зарплатою (з якої вже зняті всі податки) отримує дохід в розмірі 46 728 грн. А ось податків платить на 47 877 грн, – передає Сегодня.

Такі дані журналісти отримали, скориставшись онлайн-калькулятором проекту «Ціна держави». Цей калькулятор дозволяє розрахувати, скільки грошей віддають українці державі зі своїх окладів. Ми взяли середній показник зарплати в Україні за даними Держстату – 5202 грн.

Згідно з даними розрахунків, найбільше доводиться віддавати до Пенсійного фонду – 22 244 грн на рік. Приблизно однакові суми забирають освіта і соцзахист – понад 4000 грн.

«Безкоштовна» медицина при цьому обходиться українцям майже в 2500 грн на рік.

На утримання армії йде 2141 грн. Утримання чиновників ненабагато дешевше – 1602 грн. Поліція обходиться дорожче за армію – 2374 грн.

Найменше з «середніх» податків українців дістається сфері ЖКГ (694 грн на рік), культурі і спорту (599 грн) та охороні довкілля (264 грн).

На Укрпочте разгорелся очередной скандал: в конце сентября госпредприятие тишком-нишком по старой доброй схеме провернуло конкурсные торги по сути с одним участником, и в обход системы ProZorro закупило компьютеров на 70 миллионов гривень.

Сразу возникает вопрос – а зачем было обходить ProZorro? Вопрос риторический. Замминистра экономики, отвечающий за внедрение системы ProZorro, Макс Нефёдов неоднократно на него отвечал – так поступают коррупционеры чтобы украсть.

Тут же в сети появилась информация, что аферисты из Укрпочты закупили компьютеры по завышенной на 15 миллионов гривень цене и что закупка этих компьютеров не была предусмотрена финпланом.

Однако реакция Макса Нефедова оказалась весьма странной. Вместо того чтобы как обычно в таких случаях рвать рубашку на груди, Нефедов вдруг начал пускать сопли и невразумительно чвякать и шмякать о том что, вот, закон не совсем нарушили, что систему ProZorro иногда обойти не грех.

И это после того, как в июне на заседании Кабмина Нефёдов бился лысиной о паркет и вопил о том что закупки на госпредприятиях надо совершать только через ProZorro, а тех кто этого не сделает – увольнять! На том заседании, напуганный его криками премьер-министр Гройсман, заявил, что, конечно же, руководители, которые не перейдут на закупки через ProZorro, должны быть уволены.

"Там, где мы принимаем решение о назначении, должны всех уволить. Это только отсутствие политической воли и невыполнение закона. Причем с публикацией тех, кто не смог это сделать, - подчеркнул он. - Если у руководителя нет политической воли для того, чтобы честно закупать, он не нужен государству и обществу. Пусть идет на другой хлеб".

После чего премьер заявил: "Я вам всем предлагаю отменить эти тендеры и начать закупки через систему ProZorro".

"Пускай рука отсохнет покупать, скажем, сахар на 40 процентов дороже. Что это за 40 процентов? Это миллиарды, которые забрали у пенсионеров и армии. Миллиарды! Поэтому я не хочу никаких оправданий слушать", - сказал Гройсман. (к чести Укрпочты надо сказать, что 15 миллионов - это не на 40% дороже, а всего на 20%)

И вот, оказывается Макс Нефёдов оказался не против чтобы Укрпочта совершала непрозрачные и коррупционные закупки с возможным откатом. Откуда такая непоследовательность? Почему Нефедов неожиданно решил дискредитировать идею закупок через ProZorro?

Во-первых, причиной могут быть деньги. Всего за 10% от 15 миллионов украинские чиновники могут дискредитировать не только ProZorro, но и Украину.

Во-вторых, Нефёдов явно выгораживал своего бывшего подчиненного Александра Нехода, которого он пристроил в Укрпочту на хлебную должность директора по закупкам. До сентября Неход работал гендиректором ДП «ProZorro», но там зарплата была маленькая и нечего было украсть. Поэтому Нефёдов в виде благодарности за честный труд отправил Сашу подзаработать на жизнь в «Укрпочте». Теперь Неход получает зарплату 200 тысяч гривень и проводит торги без ProZorro, благо Нефедов дал добро.

И вот, первую же свою закупку Неход совершил, как говорит Нефёдов, «непрозрачно», тайком, вне системы ProZorro и вляпался при этом в скандал!

Почему Нефедов бросился защищать своего человека – понятно, но тему о том, что за крышу надо платить, развивать не будем.

В общем, в комментарии UBR.ua Нефедов заявил, что госпредприятия иногда имеют возможность проводить закупки без системы ProZorro. Из слов Нефёдова следует, что угрозы Гройсмана уволить таких руководителей, а также его призывы отменить «бумажные» тендеры и начать закупки через систему ProZorro – это сущая ерунда и дешевый пиар.

Вообще, из Укрпочты последнее время сплошным потоком идут новости на тему коррупции, однако власть и правоохранительные органы на них не реагируют. Неадекватный комментарий Нефёдова – едва ли не единственный. Пару дней назад проскочила новость о том что Укрпочта купила дорогой бензин, переплатив более 207 тысяч гривен, но на такое вообще никто не реагирует. Видимо, не до того, еще не успели поделить 15 миллионов.

Олег Левчук

По теме:
Сліди злочинців з Укртелекома ведуть на Укрпошту

Команда приватизаторів отримує оклади від 200 до 333 тис. грн.. Вони ненавидять один одного, а всіх їх ненавидить колектив Укрпошти. Крайні праворуч - Смілянський та Чернявський, імена інших знати не варто - ці люди нічого не вміють і не вирішують.

Нинішня епоха, крім війни, запам’ятається чи не найбільшим економічним злочином – грабунком вкладників. За злочин цей рано чи пізно треба буде відповісти.

Трасти 90-х – це кишенькові злодії порівняно з тим, як лютує зараз наша фінансова влада у особі НБУ та фонд гарантування вкладів (ФГВ), своїми діями та бездіяльністю роблячи постраждалими мільйони.

Що характерно, у судах вину НБУ доводять досить легко. Уся надія нинішніх “кращих банкірів Європи” – на юридичні перешкоди, котрі влаштовують вкладникам для того, щоб перешкодити їм судитися.

За підрахунками самих вкладників, сума активів збанкрутілих банків перевищує 400 мільярдів гривень. Якість управління цими активами є надзвичайно низькою. Як приклад наводять випадок з нерухомістю на Хрещатику (називали фантастичну суму в понад 700 млн). Вона була в заставі у одного з великих банків, потім потрапила у розпорядження ФГВ. Заставу було знято судовим рішенням через те, що Фонд елементарно не брав участь у судовому процесі – представники ФГВ пояснили потім, що елементарно не отримали сповіщення поштою (готую звернення з цього приводу до правоохоронців).

Найбільше ображає вкладників факт колосальних затрат Фонду на представництво у судах у процесах проти самих вкладників. Фактично, гроші постраждалих громадян використовуються для того, щоб судитися з ними ж – називають цифру більше 4 млрд грн!

Мільйони вкладників – це, звісно, дуже багато. Але проблема ще ширше – настільки широка, наскільки може бути. Банківська система – це довіра, без довіри банки не існують. Без банків не може розвиватися економіка. Звідки взятися у нас економічному зростанню, якщо кожен банк може впасти, навіть той, котрий носить штамп системного?

В таких умовах джерелом кредитів в країні стає у доларах – МВФ, у гривні – віртуальний друкарський станок НБУ.

Хтось за це має відповісти.

***

Рада НБУ на сьогодні все ще не сформована повністю, відтак – нелегітимна. Правління НБУ сформоване з порушеннями. Є численні звинувачення у кримінальних правопорушеннях, минулих і сучасних, щодо керівницвта НБУ та ФГВ. На жаль, ГПУ відверто відмовляється реєструвати відповідні провадження. НАБУ наразі не володіє професійними навиками, щоб ефективно розслідувати злочини банкірів – будемо сподіватися, що це тимчасово.

У будь-якому разі, питання відставки перших осіб фінансових регуляторів уже перезріло. Верховна Рада, мабуть, давно б відправила Гонтарєву у відставку, але, за Конституцією, це неможливо зробити без Президента. Котрий зволікає.

Звісно, відхід Гонтарєвої на певний час загасить хвилю невдоволення у ЗМІ. Питання, насправді, у іншому: чи понесуть винні кримінальну відповідальність, чи це буде колективна відповідальність нинішньої української влади.

Ігор Луценко

Росія дала лідерам терористів Олександру Захарченку та Ігорю Плотницькому чітку вказівку - розбирайтеся з українською владою самі.

Про це заявив народний депутат Сергій Тарута.

"Росія дуже зацікавлена в тому, щоб швидше пройшли переговори по Донбасу і на це є причини. Перша полягає в тому, що на військові дії в регіоні щомісяця витрачають близько 150 мільйонів доларів. Це згубно для російського бюджету. Друге - вони дали чітке розуміння Захарченку та Плотницькому, що Росія не буде брати цю територію і щоб вони самі налагоджували діалог з українською владою. Третя причина - економічний фактор, адже скоро Росії потрібно віддавати кредити. Їм потрібно буде або оголошувати дефолт, що буде сильно бити по іміджу або домовлятися з кредиторами", - заявив політик в інтерв'ю з Євгеном Кисельовим.

Відомо, що Кремль відмовляється сідати за стіл переговорів з українськими представниками щодо Донбасу. Є припущення, що президент Росії Володимир Путін чекає поступок для свого режиму, щоб повернутися до переговорів.

Никто и не сомневался что гендиректор Укрпочты Игорь Смилянский опозорился со своей дурацкой идеей создания Почтового банка. Вопрос был лишь в том когда это произойдет и когда прозреют украинские журналисты, которые неизвестно почему считают Смилянского компетентным специалистом. О том как Смилянский опозорился и в очередной раз показал свою глупость - в статье ниже.

Блеф с Почтовым банком — адекватен ли гендиректор Укрпочты Игорь Смилянский?

Украинское госпредприятие почтовой связи «Укрпочта» отказалась от получения банковской лицензии, — заявил гендиректор предприятия Игорь Смелянский. Причиной отказа от получения «Укрпоштой» банковской лицензии ее руководитель назвал несколько факторов. Во-первых, это, по словам Смелянского, отдельная деятельность, а во-вторых, она требует значительного капитала и отдельного баланса, - передали его слова украинские СМИ.

Напомним, с момента своего назначения, два месяца подряд гендиректор Укрпочты Игорь Смилянский бегал по всем телеэфирам и с пеной у рта рассказывал различным СМИ о том что он будет создавать Почтовый банк.

"Я создам Почтовый банк!", "Я встречался с Лерой Гонтаревой по поводу создания Почтового банка и она дала добро!", "Я встречался МВФ и ЕБРР по поводу Почтового банка и они одобрили!", "Мы создали комиссию при НБУ для создания Почтового банка!" - неистово кричал Смилянский на каждом углу. Бестолковые журналисты восхищенно транслировали весь этот бред где попало.

Эксперты называли его идею создания Почтового банка "бредовой" и приводили множество аргументов в доказательство этого. Кроме того, авантюрист Смилянский не имел никаких расчетов на руках, никакого бизнес-плана - без этого заявлять о создании банка было по меньшей мере бессмысленно чтобы не сказать сумасшествием. Однако журналисты не прислушиваясь к экспертам и не требуя от Смилянского расчетов тупо распространяли все его банковские бредни в СМИ.

Теперь сели в лужу и Смилянский и журналисты. Хотя, эту ситуацию с Почтовым банком Смилянского куда лучше характеризует не лужа, а українська приказка "всрався-невдався".

Но вот что характерно: если на этапе "создания банка" неадекват Смилянский везде кричал "Я, я, я, я!!", то после того як він невдався, Смилянский начал говорить "Укрпочта отказалась".

Однако, Укрпочта никогда не принимала решения о создании Почтового банка и потому не могла его отменить и отказаться!

Весь этот то ли бред то ли блеф о создании Почтового банка придумал и оглашал лично Смилянский! Поэтому лично он должен нести ответственность за свою некомпетентентность и за то что предприятие два месяца лихорадило пока он занимался банковским самовосхвалением.

Непонятно почему столь долго Министр инфраструктуры Омелян сниходительно смотрит на этот заезжий американский цирк-шапито Смилянского. Ведь там постоянно исполняются и другие цирковые номера в его исполнении - и не только разговорного жанра как, например в случае с банком и с "помощью ЕБРР". В Укрпочте началась вакханалия связанная с кадровыми назначениями аферистов и непрофессионалов, с тендерами, с закупками топлива по завышенным ценам без тендеров, и с выборочными проплатами, с шантажом контрагентов и т.д.. Все это уже в скором времени взорвется громкими скандалами похлеще аферы с Почтовым банком.

Хотелось бы спросить Министра инфраструктуры - где же все-таки разрекламированный самим Министром план первоочередной деятельности Смилянского? Омелян рассказывал что этот план Смилянский представил ему в первый день выхода на работу - то есть 1 июля 2016 года.

Этот план так и не был представлен общественности и сотрудникам "Укрпочты". Однако никто про этот план не забыл - общественность ждет его для контроля деятельности государственного монополиста, а журналистам он позарез нужен для того чтобы больше не садиться в лужу и сверять по нему очередные бредни неадеквата Смилянского.

Напомним, гражданин США Игорь Смилянский приступил к работе в должности гендиректора Укрпочты 1 июля 2015 года, не имя опыта работы на руководящих должностях и в почтовой отрасли. Перед тем он работал на низких и второстепенных должностях в сфере консалтинга — бухгалтером и консультантом.

Тем не менее, на закрытом конкурсе он был избран гендиректором Укрпочты с должностным окладом 334 000 гривен. Некоторые СМИ считают назначение Игоря Смилянского коррупционной сделкой с кадровым агентством Talent Advisors, которому Игорь Смилянский должен выплатить 50% своей годовой зарплаты в виде гонорара за свое назначение. Как известно, руководитель государственной комиссии, которая в закрытом режиме выбрала Игоря Смилянского на должность генерального директора УГППС «Укрпочта», одновременно является руководителем кадрового агентства Talent Advisors.

Конкурсная презентация Игоря Смилянского была одной из худших среди конкурсантов: не содержала никаких финансовых показателей, предусматривала приватизацию Укрпочты и сокращение 7000 почтовиков. Сегодня Смилянской и министр инфраструктуры Омелян стараются не вспоминать о той «победной» презентации и третий месяц подряд рассказывают, что в Смилянского якобы существует программа реформирования Укрпочты, однако показать ее не могут.

Олег Левчук
http://blogs.ukrhom­e.net/view/84443/

Озарение.

Мне кажется, я именно сейчас понял психологию россиян. Зачем они лезут к соседям, почему с непонятным варварским упорством все разрушают. Дело в культуре и традициях. Как ни странно звучат эти слова в данном контексте.

Те, кому за сорок (да пожалуй что и за тридцать) прекрасно помнят народную песню "Во поле береза стояла". Учили на уроках музыки тотально, но никто даже не попытался вникнуть в примитивный текст. А зря. В ней - ответ. Текст примитивный, сплошные повторения и традиционные люли-люли. Итак, первый куплет - Во поле березка стояла. Ничего особенного, художественная ценность сомнительна, но многие народы прошли через этот культурный слой - что вижу, то и пою. Так что пускай.

Жесть начинается со второго куплета. Какой вывод делает автор народного хита, увидевший березу? Он поет - Некому березу поломать. Вот это с точки зрения другой ку.., некому сломать! Вот что тревожит российского человека. Почему никто не сломал дерево до сих пор? Это проблема. Вот он - вечный русский вопрос! И ответ тоже в рамках логики. Потому что некому. Все просто.

Третий куплет служит логическим завершением всей этой народной творческой концепции и ставит жирную точку в песне. Я пойду, погуляю и березу сломаю. Ну, должен же кто-то, правильно? Кто если не я? Ни слова о холодной зиме и острой нужде в дровах, ни намека на необходимость пустить деловую древесину на нехитрый деревенский стартап типа оглобли для боя на средней дистанции с соседом. Эти звенья в цепочке лишние. Стоит дерево. Сломать некому. Значит, я сломаю. Просто и без рефлексий.

Теперь я напомню, что песня считается народной, любима населением, часть культурного наследия. И два вопроса. Первый - какие перспективы развития экономики, культуры и общественных отношений в стране, с таким культурным кодом? Второй - что делать соседям этого государства, с которыми оно хочет дружить вплоть до объединения?

Русский дух. Кирил Сазонов

https://site.ua/kirill.sazonov/4709-russkiy-duh-razgadka-agressii/

Путінський прорахунок: Кримська провокація призвела до поразки Москви

ідмова федерального канцлера Ангели Меркель і президента Франсуа Олланда від тристоронньої зустрічі з Володимиром Путіним під час саміту «двадцятки» – справжня дипломатична поразка Москви. Причому поразка, пов’язана не тільки з самим цим самітом, але насамперед з недавньої кримської провокації Путіна і його оточення.

Про це пише журналіст Віталій Портников у своїй статті «Ревізії «нормандського формату» не буде. А санкції – будуть», – повідомляє newsru.

Мета цієї провокації була очевидною – переконати Захід в «неконструктивності» Києва і прагненні України загострювати ситуацію навіть там, де все тихо і спокійно. Ну і як в цій ситуації зустрічатися з «недолугим» Порошенком? Серйозні люди повинні зустрітися і вирішити, як його заспокоїти. Те, що один із цих «серйозних» – окупант, який порушив міжнародне право, як би виносилося Кремлем за дужки. А даремно.

Тому що кримська провокація Путіна нагадала Заходу про всю глибину проблеми. Про те, що Росія при бажанні може дестабілізувати ситуацію не лише на Донбасі, а й в Криму. І про те, що Крим – це не стільки «сакральна» територія, яка важлива для Кремля через якусь особливу прихильність до землі кримських татар, а ще один важіль для тиску на Україну та інші країни Причорномор’я. Військова база. Табір диверсантів. Непотоплюваний ракетоносець. Ось що таке Крим. А ви думали курорт, фрау Ангела?

Ні, вона не думала – все-таки зросла в НДР. Вона все правильно зрозуміла. Саме тому одразу ж заговорила про необхідність продовження санкцій. І не вона одна. Олланд говорить те ж саме – приводу для відмови від санкцій немає. Навіть Штайнмайєр визнає, що санкції можна послаблювати, якщо буде конкретний результат Мінських угод. Визнає – і сам собі не вірить. А міністр закордонних справ Литви Лінас Лінкявічус взагалі закликав посилити санкції проти Росії. Ще кілька місяців тому така позиція здалася б надмірною – в Брюсселі збиралися обговорювати ослаблення, а не посилення санкцій.

Крім зміни ставлення до санкцій, змінилося і ставлення до формату. Якщо перед «другим Мінськом» Меркель і Олланд приїжджали до Путіна і домовлялися з ним про проведення подальших переговорів, то зараз російському президенту продемонстровано: багатосторонній контакт можливий тільки в присутності українського президента. Ревізії «нормандського формату» не буде. А санкції – будуть.

Для Путіна це – цілком зрозумілий сигнал. Тепер він може переломити ситуацію тільки справжньою, великою війною в Європі – з величезними руйнуваннями і тисячами жертв. Втім, таку війну потрібно не просто розв’язати. В неї треба ще й перемогти.

А на спроби дестабілізації ситуації в нашій країні відповідь буде очевидною: продовження економічного тиску. А це як раз те, в чому Путін не зацікавлений.