Война цивилизаций

Украинский экономист Александр Савченко о том, какой компромисс возможен с Путиным

Затраты России на захват и содержание Крыма в 2014 году составят приблизительно $7-8 млрд. В 2015 году и далее каждый год они будут составлять еще $5-6 млрд, и это - без учета инвестиций. К этому нужно добавить, конечно, бегство капитала и падение ВВП в результате западных санкций. По моим оценкам, за 2014 год отток капитала достигнет, приблизительно, $150 млрд, а в 2015-м - еще $50 млрд.

Падение ВВП в 2014 году - 1%; в 2015-м - 2%. Эти оценки сделаны, исходя из сегодняшнего уровня санкций США и ЕС, без учета ограничительных мер Украины и тех, которые Россия может наложить сама на себя, включая спонтанные и эмоциональные ошибки.

Президент Российской Федерации должен постоянно задавать себе вопрос: а стоит ли Крым $10-14 млрд? Стоит ли вооруженный конфликт в Восточной Украине $200-250 млрд? И это - абстрагировавшись от репутационных рисков.

Как ответить на этот вопрос? Представим, как мыслил бы рациональный, прагматичный президент. Стоит задача сделать Крым своим и подчинить Украину. Рациональное решение: за $10-15 млрд можно купить всю недвижимость и половину земли Крыма, а за $200-250 млрд скупить у всех украинских олигархов и миллионеров всю их собственность, банки и также половину земли материковой Украины! Задача решена. Крым в собственности, кроме Украины, такой президент получает лавры цивилизованного инвестора.

Поэтому нынешнее поведение президента России можно оценить как иррациональное, а самого его назвать нецивилизованным человеком. Но это не совсем так. Дело в том, что он, Владимир Путин - из другой цивилизации, а именно - московско-православной.

Сэмюэль Хантингтон и другие мыслители Запада выделяют отдельную православную цивилизацию с центром в России, отличную от западного христианства по причине своих византийских корней, трехсот лет татарского ига, бюрократического деспотизма и ограниченного влияния на нее Возрождения, Реформации, Просвещения. Интересно, что именно эти моменты отделяют и Украину от России.

Цивилизационный выбор - очень важный фактор внешней и внутренней политики больших стран, особенно России. По сути, президент России сам является заложником "Русского мира", а например, Обама и Меркель - Западного. Наша же логика предполагала президента из Западной цивилизации.

Долгое время Украина стояла одной ногой на почве "Русского мира", а другой - на паркете Западного. Выбор сделан. У нас уже тоже доминирует западная логика, поэтому украинцам так трудно понять Путина и его верноподданных. Еще труднее на него воздействовать путем рациональных экономических санкций Западной цивилизации. Я не буду их перечислять, лишь отмечу, что они очень мягкие и гуманные. Идея санкций состоит в том, что все ключевые сектора российской экономики, включая оружие, нефть, газ, банки, могут функционировать, но не могут развиваться. Они уже отрезаны от западных кредитов и технологий.

Санкции приведут к замещению западных кредитов и инвестиций золотовалютными резервами Центрального банка России. Это - $468 млрд ее суверенных фондов (Фонд национального благосостояния - $88,6 млрд и Резервный фонд Российской Федерации - $87,4 млрд). По моим расчетам, в таком режиме санкций Россия исчерпает свои золотовалютные резервы и приблизится к дефолту лишь в конце 2016-го или в начале 2017 года. Хотя уже в 2015 году реальные доходы граждан России начнут падать. Будут возможны слабые социальные протесты.

Почему все произойдет так быстро? Совокупный долг российских банков, компаний и государства - это, приблизительно, $715 млрд. Годовые выплаты процентов и тела кредитов - приблизительно $160-180 млрд, учитывая кросс-дефолты, которые неминуемо начнутся в скором времени. Кроме того, я ожидаю падения притока валюты в Россию от экспорта топлива (нефти, нефтепродуктов и газа) на 5-8%. Хотя уже в 2013 году валютная выручка от экспорта топлива не росла, но была значительной (около $350 млрд). Если к этим трендам добавить бегство капитала, становится понятной моя оценка сроков приближающегося дефолта России.

Какова логика Путина? Согласно догмам "Русского мира", отход Украины, Грузии и Молдовы к Западной цивилизации усилит последнюю и существенно ослабит его православно-московскую цивилизацию. Она и без того в последнее время теряет территорию, людей, в том числе православных верующих и язык.

Задача "Русского мира" - создать такие проблемы (экономические, социальные, политические) в этих странах, которые бы не усилили Западную цивилизацию, а наоборот, ослабили бы ее. Сколько людей при этом погибнет, в лучшем случае, его не интересует, в худшем - чем больше, тем лучше. Такова логика "Русского мира". Если бы у нас была такая, а не западная, логика, то перед сдачей Крыма украинские войска разрушили бы всю инфраструктуру, заминировали бы все дороги, здания, предприятия, стреляли бы по мирным гражданам...

Почему Путин начал эту войну цивилизаций? Видимо, он считает и, наверное, он прав, что его цивилизация обречена. Доля России в мировом ВВП до 2013 года росла, пусть за счет роста цен на нефть и газ (2000 год - 0,8%, 2013 год - 2,8%). Но, согласно прогнозам Всемирного банка и МВФ, через 5 лет, в 2019-м, она уменьшится до 2,5%. В то же время доля США в 2019 году практически останется неизменной - 21,8%. Доля Китая вырастет до 14,7%.

Эти прогнозы обнародованы в апреле 2014 года, и не учитывают санкции ЕС и США. Моя оценка доли России в ВВП мира в 2019 году с учетом санкций - 1,8%. Россия превращается в экономического карлика. И здесь уже никакая воображаемая и отснятая российским ТВ реальность, показанная как россиянам, так и телезрителям западного и восточного мира, не сможет помочь. Да и не сможет Россия уже тратить $1,5 млрд из бюджета только на государственные каналы. Для сравнения - даже Китай со всей его цензурой тратит на поддержку государственного телевидения чуть более $1 млрд.

По всей видимости, Путин понял логику действий и санкций Западной цивилизации и примкнувшей к ней Украины. Хочу добавить, Путин знает и о том, что одно решение США о полном запрете российским банкам и предприятиям применять для расчетов доллары уже на следующий день приведет Россию к дефолту, а через месяц или полтора - и к полному коллапсу экономики и даже распаду страны. Понятно, что это решение США приведет к дефолту всех российских предприятий и банков, которые имели заимствования в долларах и евро.

Также понятно, что эти дефолты нанесут ущерб американским и европейским банкам. Но тогда ответом Запада будет замораживание всех суверенных активов России в долларах и евро для компенсации потерь от дефолта. Это уже конец не только России, но и всего "Русского мира". Экономика России сдуется в два раза, а мир как-то переживет сокращение ВВП на 1% за счет сдувания российской экономики. Кризис 2008 года по сжатию ВВП был намного ощутимее. Очевидно, что такой сценарий возможен лишь после начала полномасштабной войны против Украины.

Есть ли выход? Еще в июне, казалось бы, была озвучена спасительная идея о том, как избавиться от гегемонии США и ЕС в мировой валютно-финансовой системе. Речь идет о Саммите стран БРИКС в Бразилии, где было достигнуто согласие о создании банка развития со штаб-квартирой в Шанхае, капиталом $100 млрд и фонда резервных валют. На самом деле речь идет об альтернативных структурах МВФ и Всемирного банка. Причем Россия согласилась, что роль США в таких структурах будет играть Китай, роль ЕС - Индия. Россия будет там второстепенным игроком - по крайней мере, в экономическом аспекте.

Подобные структуры действительно могут быть созданы, но, что очень важно, приблизительно только за два года - при условии невмешательства США и ЕС. Однако создание подобных структур приведет со временем к коллапсу уже не только России, но Индии и Китая, не говоря уже о Бразилии. Ведь международная торговля именно с США и ЕС является движущим механизмом их развития. Более того, после введения санкций ЕС и США об этом проекте можно забыть. У России же нет в запасе двух лет, но год у нее точно есть. Поэтому от Путина можно ожидать новых "неприятных" сюрпризов - как для Украины, так и для Запада.

Я вижу выход в компромиссе. Например, Путин отдает Украине Крым, но оставляет себе навсегда военную базу в Севастополе (которая будет обнесена "Китайской" стеной) и, конечно, компенсирует через решение суда или добровольно убытки от войны, которые понесла Украина от агрессии в Донецкой и Луганской областях и захвата Крыма. На это хватит только части $50 млрд по иску ЮКОСа. Очевидно, что сегодня президент РФ на такой компромисс не готов, как и наше общество. Хотя задача состоит в том, чтобы начать искать подобный компромисс.


Кому вигідне банкрутство «Укрпошти»?

Нове керівництво Укрпошти протягом найближчих місяців планує «розчленувати» національного поштового оператора й пригостити «корєшів» з «Міст Експрес» найсмачнішими шматочками.


Ще й 2 місяців не пройшло після призначення керівником УДППЗ «Укрпошта» Михайла Паньківа а новоспечений «керманич» разом зі своїм незмінним «сірим кардиналом» Василем Веселим (комерційним директором підприємства, колишнім очільником Львівської Укрпошти) вже встигли розрахуватися за своє призначення з вищим керівництвом уряду (3 млн. доларів) й навіть мати непоганий власний прибуток (5,5 млн. $). Тобто всього за 2 місяці затрати окупилися майже вдвічі. 

Як це можливо? Все дуже просто.

Бізнес і тільки бізнес… 

Після призначення пана Паньківа колектив Укрпошти було позбавлено можливості виконувати свої обов’язки. В систему державного підприємства «Укрпошта» фактично інтегрована приватна кур’єрська компанія «Міст Експрес», заступником директора якої, до призначення па посаду генерального директора Укрпошти, був М.Паньків. Щоденно корпоративні клієнти Укрпошти за дивних обставин стають клієнтами кур’єрської компанії «Міст Експрес», що наносить непоправну шкоду державному підприємству Укрпошта у вигляді істотного спаду доходів. 

Як це працює: 

Корпоративним клієнтам пропонується суттєва знижка (близько 20%) на послуги з пересилання кореспонденції, з умовою переукладання договорів з «Міст Експрес» й відправку потоків простої письмової кореспонденції через вищевказану групу компаній! Але в силу того, що дана компанія не пристосована здійснювати доставку й обробку великих обсягів письмової кореспонденції, основні функції з доставки листів одержувачу залишилися за Укрпоштою, а доходи – за «Міст Експрес»! Тобто, вище згадана кореспонденція потрапляє в мережу Укрпошти, але оплачується лише їх частина. Доставляє кореспонденцію Львівська Дирекція Укрпошти. Саме туди, минаючи всі офіційні процедури обліку та контролю, завозиться кореспонденція компанією «Міст Експрес» без документів, та фактично безкоштовно вкидається в поштову мережу, розчиняється в ній і доставляється до адресата разом з основним потоком. 

Серед таких компаній Платінум Банк (щомісячний об’єм кореспонденції складав 1,5 мільйона гривень), Компанія Віасат (щомісячний об’єм кореспонденції складав 250 тисяч гривень), Банк Руський Стандарт (щомісячний об’єм кореспонденції складав 200 тисяч гривень).

Але це не поодинокі докази афер з боку нового керівництва Укрпошти. Варто згадати вказівку щодо розповсюдження агітаційних листів одного з кандидатів в президенти, а саме Юлії Володимирівни Тимошенко. За період передвиборчої кампанії було відправлено неоплачених листів, за скромними підрахунками, на суму більш ніж 16 мільйонів гривень (більш ніж 7 мільйонів листів було фактично «вкинуті» с систему поштового зв’язку). До речі,  саме за вказівкою топ-менеджменту Укрпошти листи розносилися саме 24 травня в «день тиші». При цьому за договором це були звичайні листи, але по строкам доставлялись як пріоритетні, що призвело до ще більших збитків. 

На сьогодні правоохоронні органи вже проводять слідчі дії по даних оборудках, порушено кримінальні провадження.


Людський фактор – ніщо, франчайзинг і аутсорсинг – всьо!

У своєму останньому зверненні до журналістів пан Паньків говорив про нову стратегію розвитку підприємства, використовуючи багато модних слів: франчайзинг, аутсорсинг, "e-commerce". Але, мабуть, Михайло Петрович має поверхове уявлення про те, наскільки дані поняття релевантні для національного оператора. Впровадити систему франчайзингу на підприємстві – це значить віддати функцію поштового відділення третім особам за гроші. Запитання: а як же поштарі, що виконують соціальну функцію? Викинути їх на вулицю?

А ще новий керівник планує відкривати так-звані «віконця Міст-Експрес» у відділеннях Укрпошти. Вже й назву розробили для нового бренда – «90 секунд». Таким чином, працівник Укрпошти буде працювати на «Міст Експрес», а заробітну плату йому буде платити національний оператор, бо офіційна комісійна винагорода від конкурента Укрпошти така мізерна, що ледве покриє витратні матеріали. Інше діло – неофіційні комісійні, що йдуть до кишені керівників-аферистів. 

Також пан Паньків говорив про те, аби передати окремі маршрути в аутсорсинг іншим перевізникам. Це означає що роботу національного поштового оператора зможе виконувати той же «Міст Експрес» (який славиться репутацією компанії – перевізника контрабанди), й заробляти на цьому. Знову питання: а як же поштовики? Відповідь очевидна: поштовиків – на вулицю. Нема чого заважати контрабанді… Керманичі Укрпошти ще не добудували свої хороми.

Багатотисячний колектив Укрпошти на сьогодні фактично кинутий напризволяще, падає заробітна плата рядового працівника, незабаром слід очікувати масові звільнення працівників робочих професій, що в свою чергу призведе до масових протестів поштарів та неможливістю Укрпоштою виконувати свої обов’язки в повній мірі. 

«…Вася, конечно Вася…ну кто его не знает?»

Хто вигадує і впроваджує такі вигідні для себе схеми: франчайзинг, аутсорсинг..? Відповідь словами з пісні групи «Браво»:  «…Вася, конечно Вася…ну ктоего не знает?». Так,  це – Василь Васильович Веселий, той самий, що забороняв львівським поштарям ходити на Майдан та змушував працівників продавати прострочену ковбасу й купувати соціальні картки за власний кошт.

Василь Васильович неодноразово попадав у поле зору ЗМІ, бо ж є найкращим аферистом сьогодення, який може давати майстер-класи по темі: «Як правильно направляти державні грошові потоки у власні кишені». Звісно, він не сам це робить, у нього є радники, один з них – Валентин Калашник, власник групи OS Direct та куратор майже всіх «модних» проектів Укрпошти, який вже багато років шукав «підходи» до різних керівників національного оператора і таки найшов «достойних». Пан Калашник мріє забрати собі послугу з перед поштової підготовки. А що ж тоді буде з виробничим персоналом Укрпошти?! На вулицю? Керівників це не хвилює. Головне – зробити «дерібан» Укрпошти швидко, поки у країні «нєразберіха».

Поштовий Майдан – не за горами.

На сьогодні працівники численного колективу Укрпошти та їх сім’ї з нетерпінням очікують дій нового ЛЕГІТИМНОГО керівництва країни, що будуть направленні на зміцнення позицій Укрпошти, а не на «розпил» бюджетів та розвал економіки підприємства. Та перш за все працівники вимагають призначення нового генерального директора Укрпошти з досвідом роботи та авторитетом в системі Укрпошти. Інакше – поштовий Майдан не за горами!

P.S. І ще декілька моментів, які вказують на ціленаправлене знищення Укрпошти:

•           Проект SAP, який Паньків називав «розпилом коштів» попередників й хотів відмовитися від нього, не тільки не було анульовано, а й виділено на нього вдвічі більше коштів (за чутками – 200 млн.грн. на 2015 рік). Звісно ж, після визначення конкретної суми «відкату» керманичам.

•           Говорячи про розвиток міжнародної співпраці, Михайло Петрович скорочує найдосвіченіших працівників у цьому напрямку. Це робиться задля того, щоб прибрати конкурентів і не заважати «Міст Експрес» розвивати даний напрямок, швидко збагачуючись на цьому.

•           В жодному зі своїх виступів пан Паньків не згадував одну з найважливіших послуг Укрпошти – передплата періодики (мабуть не придумав схему, як на ній заробляти). Точніше згадував – але лише в контексті збільшення вартості послуги, основними споживачами якої є соціально незахищені верстви, мінімум в два рази.

Юрій Шеляженко

(Лист працівників "Укрпошти" до редакції газети "Правдошукач" http://blogs.korrespondent.net/blog/business/3381808/)

Один из главных этапов войны с Московией - ЗИМА

Многие, наверное, заметили, как возбудились кремлевские тролли и пытаются пугать украинцев скорой зимой и холодными батареями в домах. 

Холодная зима без мордорского газа станет действительно суровым испытанием. Уже многие высказывают недовольство тем, что нет горячей воды в некоторых районах Киева. И это жарким летом. 

Испытание холодом – это один из обязательных этапов войны с Московией за независимость. Это испытание прошли все, кто смог добиться реальной, а не карикатурной независимости от Московии, например, страны Балтии, которых Московия тоже прессовала энергетической блокадой. 

Пройдет это испытание и Украина. Для того, чтобы получить независимость от Мордора нам придется кроме реальной войны с Московией, выдержать торговую и энергетическую войну. Поставки наших товаров в Мордор будут блокироваться, а газовые поставки перекрываться. 

Но нет худа без добра. Такая политика Московии даст нам массу преимуществ. Украина слезет с наркотической газовой игры. Украинские производители найдут новые рынки сбыта своей продукции, для чего им придется существенно улучшить технологии своего производства. 

Зимой будет холодно, вырастет безработица. Несомненно, будут и другие трудности. Но трудности эти будут временными, а если Украина останется под игом Московии – наши трудности будут вечными. Так что эти испытания стоят того, чтобы их пройти. 

А вот кремлевским троллям отвечать не стоит. Не тратьте свое время. А если очень хочется, то можно сказать что-то типа такого:
- Лучше мерзнуть, чем жить с вами мордорскими тварями – убийцами, лжецами и садистами. 

С праздником Независимости дорогие украинцы! Вы самые крутые!

«Укрпочту» залечивают. До смерти?

На чрезвычайно конкурентном рынке почтовых перевозок Украины разворачивается нешуточный скандал. Руководство государственного предприятия почтовой связи «Укрпочта» подозревают в попытках за счет компании усилить рыночные позиции частного оператора «Мист Экспресс». Сама «Укрпочта» при этом может быть признана банкротом.

21 июля пенсионеры Крыма, которые, несмотря на российскую оккупацию, решили сохранить украинское гражданство, получили радостное известие — «Укрпочта» впервые с момента аннексии полуострова начала осуществлять туда пенсионные переводы. К сожалению, за последние несколько месяцев это едва ли не единственная хорошая новость о государственном почтовом операторе.

Сегодня стотысячный трудовой коллектив ГП «Укрпочта» пребывает в состоянии, близком к панике. Более месяца назад он обратился с открытым письмом к украинским властям с настоятельной просьбой уволить с занимаемой должности исполняющего обязанности гендиректора предприятия Михаила Панькива. По словам работников «Укрпочты», с момента его прихода в руководящее кресло в апреле текущего года, все самые прибыльные направления, которые приносили «Укрпочте» львиную долю доходов — обслуживание крупных корпоративных клиентов, в том числе и зарубежных, стремительно сворачиваются. Сами компании массово отказываются от контрактов, заключенных с «Укрпочтой», переходя на обслуживание к конкуренту госпредприятия — во львовскую курьерскую компанию «Мист Экспресс», по некоторым сведениям, связанную с Михаилом Панькивым.

На этот интересный момент некоторые участники рынка почтовых перевозок обратили внимание сразу же после назначения Михаила Петровича на должность гендиректора «Укрпочты». Нехорошие предчувствия усиливало то, что в «Мист Экспрессе» он трудился не как наемный менеджер, а был заместителем главы совета директоров — куда входят, как правило, либо акционеры (то есть, собственники), либо лица, особо к ним приближенные. Михаил Панькив относился именно ко второй категории. А значит, имел прямую материальную заинтересованность в лоббировании интересов львовской компании.

На работу в украинский «Мист Экспресс» Панькива пригласил Ростислав Кисель, уроженец Львовской области, а ныне владелец канадской корпорации Meest Corporation Inc. Сегодня украинская «дочка» канадской корпорации «Мист Экспресс» занимает третье место в стране по объемам почтовых перевозок после «Укрпочты» и «Новой почты». При этом львовская компания — единственная среди всех частных операторов Украины, которая имеет право заниматься международной почтовой связью. Ведь для этого, по закону, необходимо быть членом Всемирного почтового союза, который уже несколько лет не принимает в свои ряды частные фирмы. Каким-то образом «Мист Экспрессу» удалось получить статус участника ВПС как раз накануне того, как эта организация решила работать только с государственными операторами.

Эксперты говорят, что международная почтовая связь является очень перспективным сегментом рынка. «Можно сказать, что за ним будущее украинской почты. Кто будет доставлять почту за рубеж — получит сильное конкурентное преимущество перед другими операторами», — утверждает экс-замгендиректора «Укрпочты» Геннадий Вовк. По его словам, до недавних пор за развитие этого направления на госпредприятии отвечал специальный отдел по взаимодействию с международными клиентами, но после назначения гендиректором Михаила Панькива он был расформирован. «А в Украине, кроме «Укрпочты», международной почтовой связью занимается еще только одна компания. Все. Естественно, клиенты, которым нужна эта услуга, перейдут туда»,- говорит Вовк. Таким образом, «Мист Экспресс» получит новые контракты, а у «Укрпочты» останутся лишь малоприбыльные, а то и вовсе убыточные направления — вроде подписки на периодику или пенсионные выплаты.

Впрочем, учитывая наполеоновские планы Михаила Панькива, вскоре, наверное, могут быть ликвидированы и эти участки работы. Новый гендиректор не устает повторять, что «Укрпочта» находится на грани банкротства, от которого ее может спасти передача львиной доли рабочих процессов на аутсорсинг и серьезная реструктуризация. В частности, закрытие нерентабельных отделений, которых по Украине насчитывается более 13 тысяч. При этом большая часть из них находится в сельской местности, где выполняют не столько бизнес-, сколько социальную миссию — выплачивают пенсии, принимают коммунальные платежи, обеспечивают связь с внешним миром. Закрытие этих отделений означает, что миллионы сельских пенсионеров в одночасье предстанут перед серьезной проблемой — ведь столь привычные для города пенсионные карты до сел еще практически не дошли, а если и дойдут — то что с ними делать в глухих украинских деревнях, где почти нет банкоматов, а о терминалах в торговых точках даже не слышали? А ежемесячно ездить в райцентр обналичивать пенсию могут позволить себе единицы сельских пенсионеров.

Есть основания полагать, что если руководство страны не прислушается к мольбам трудового коллектива «Укрпочты» и позволит Панькиву закончить начатые им «реформы», десятки тысяч сотрудников госпредприятия очень скоро рискуют остаться без работы, а миллионы украинцев — без жизненно необходимых услуг, которые им оказывал государственный почтовый оператор. Методы, которые выбрал новый гендиректор для спасения «Укрпочты», очень напоминают действия неопытного врача, который вместо того, чтобы лечить пациента терапевтическими методами, сразу направляет его на операцию, даже не разобравшись, что у того болит. Но ведь даже самый плохой врач не заинтересован в смерти своего пациента. Разве не так?

Источник: http://fraza.ua/analitics/30.07.14/202584/ukrpochtu_zalechivajut_do_smerti.html

Всего 127 жителей Украины обратились в ФМС России

Беженцы с Украины не торопятся получать официальный статус 



Многие из них останавливаются у родственников и пользуются правом безвизового пребывания на территории страны в течение трех месяцев, - сообщает Lifenews. 

По словам председателя общественного совета при ФМС России Владимира Волоха большинство украинских беженцев пользуются принятыми в начале 2014 года поправками , ограничивающими пребывание в России иностранных граждан до 90 дней. 

– Абсолютное большинство украинцев не обращаются в миграционную службу для получения официального статуса беженцев. Возможно, они надеются, что в течение трехмесячного срока ситуация будет урегулирована, – говорит Владимир Волох. Председатель Общественного совета также не исключил возможность упрощения законодательства для украинских беженцев. Ранее депутаты Госдумы упростили украинцам получение российского гражданства. В частности, срок рассмотрения заявлений сократится с шести до трех месяцев. 

По данным ФМС России, за первое полугодие 2014 года лишь 127 жителей Украины обратились в миграционную службу для получения официального статуса беженцев. На встрече с директором Европейского бюро управления Верховного комиссара ООН по делам беженцев (УВКБ) Винсентом Коштелем, глава ФМС Константин Ромодановский заявил, что украинцы обращаются в ФМС преимущественно «с надеждой на длительное пребывание». «Это не те, кто просит разрешение на работу, а те, кто сделал вывод, что хочет длительное время находиться в РФ», - сказал Ромодановский. В дальнейшем, по словам главы ФМС, часть этих людей тоже может попросить убежище в России. 

Семнадцать субъектов в России уже организовали пункты временного размещения для украинцев. Среди них Московская, Владимирская, Ярославская, Смоленская, Рязанская области и многие другие. Всего Россия готова принять полтора миллиона человек. 

Точной статистики по украинским беженцам нет. Однако только за последние выходные в Россию въехало более десяти тысяч человек. Тысячи человек ожидают въезда в нашу страну на автобусах. Большинство из них не смогут получить статус беженца, но это их не останавливает. Многие из тех, кто приехал в столицу еще три месяца назад, так и не смогли получить все необходимые документы, но уезжать не собираются. 

У беженцев в России зачастую нет ни разрешения на работу, ни медицинской страховки, ни, соответственно, возможности устроить детей в детский сад и в школу. Естественно, они испытывают сложности с устройством на работу и проблемы с содержанием своих семей. 

В Ростовскую область 9 июня прибыли жены и дети ополченцев с Юго-Востока Украины. Количество въезжающих граждан по-прежнему остается очень высоким. По данным областной администрации, только за последние сутки на территорию Ростовской области въехало свыше семи тысяч человек. 

Рашизм - идеология пропагандирующая превосходство русских

Рашизм - наиболее популярная идеология современной России, пропагандирующая превосходство русских над всеми остальными нациями и этносами в мире и стремящаяся распространять и использовать ее, посредством прямых угроз и актов насилия, для незаконного захвата и оккупаций территорий независимых и суверенных государств.
  
  Как и большинство -измов, таких, к примеру, как: фашизм, нацизм, расизм - рашизм стоит прежде всего на безосновательном утверждении превосходства одной части общества, нации или государства над другими, посредством которого, собственно, и происходит оправдание актов агрессии, оккупации или войны против назначенного "врага" и "виновника" всех прошлых и нынешних бед и неудач данной социальной, этнической или религиозной группы. В данном случае - России и русских.
  
  Как фашизм и нацизм в свое время апеллировали к "возрождению нации", "позорному договору" и "угнетаемому этническому большинству" (вспомним Германию времен Гитлера) и защите прав этнических групп и лиц, говорящих на одном языке с носителями данных идеологий, точно также сегодня рашизм апеллирует понятиями: "возрождения России", "несправедливых договоров", "русский мир" и "русскоязычное большинство" для того, чтобы оправдать свои агрессивные действия в отношении независимых государств.
  
   И, пользуясь, тем единственным правом, которое только и признают все нацисты, фашисты, рашисты - СИЛА, осуществлять акты агрессии и устрашения, в отношении "бендеровцев", "чурок", "лабусов" и прочих "врагов" России, то есть в отношении независимого государства Украина сегодня или Грузия в не далеком прошлом, захватывать и оккупировать территории этих государств под предлогом "защиты русских", "русскоязычных" или "граждан России".
  
  Таким образом, рашизму, как и всякой человеконенавистнической и тоталитарной идеологии, существовавшей в прошлом, присущ ряд характерных особенностей и черт "характера", по которым собственно он и определяется, как опасная, человеконенавистническая идеология и мировоззрение:
  
  - собственное "превосходство" на основании расовой, этнической или лингвистической "чистоты" (для этих целей может быть использовано, в принципе, любое иное понятие или определение) в отношении других этносов и наций.
  
  - наличие каких-то "утрат" и "несправедливых" договоров, решений или "предательства" в прошлом, которые являются основанием для последующего оправдания агрессии и захвата чужих территорий и народов.
  
  - необходимость "защищать" или "освобождать" кого-то или что-то, чаще всего выражается посредством угроз, требования каких-то уступок и последующем нападении на "врага". Таким образом, рано или поздно, но рашизм, точно также, как и нацизм в прошлом или фашизм, вырвется наружу и развяжет военный конфликт.
  
  - обязательное разделение на "свой-чужой", только и только черно-белое восприятие всей информации, поступающей извне. А значит обязательное разделение мира на мы и все остальные (враги). Собственно за счет такого разделения рашизм, как впрочем, и нацизм и фашизм, получает свою основную подпитку и поддержку внутри страны.
  
  - оправдание совершаемых носителями такой идеологии преступлений, а также, деградация их моральных принципов и правил человеческого и международных взаимоотношений, что следует исходя из имеющихся у них (носителей данной идеологии) в обязательном порядке - претензий, каких-то "обид", "несправедливых договоров" и прочих "притеснений" в прошлом.
  
  - полное отсутствие рычагов, способных остановить преступную и агрессивную политику подобной идеологии сверху или изнутри самой системы. Однажды запущенный механизм рашизма, фашизма, нацизма, будет работать до тех пор, пока вся система не будет полностью разрушена извне. Иначе, даже "тлеющие" угольки такой бесчеловечной идеологии могут вспыхнуть снова через определенный промежуток времени.

  Кроме этого рашизму присущи - вождизм, национализм, экстремизм, а также насильственные способы подавления инакомыслия внутри страны.
  
  Что ждет рашизм в будущем? Да, в общем то, все тоже, что и все предыдущие до него нацистские, расистские или фашистские идеологии - в начале, широкое распространение и поддержка со стороны государства, проникновение во все слои общества и всеобщее одобрение, потом использование наиболее "зомбированной" части населения в своих корыстных целях, в качестве "пушечного мяса", для "освобождения "исконно наших" территорий и населения, а потом осознание человечеством того факта, что оно, человечество, стоит на краю, за которым миру снова грозят уничтожением на основании "расовой", "национальной" или еще какой-то "неполноценности".
  
  И следом за осознанием этого простого факта придет понимание - или человечество победит это зло, в чистом виде или оно, зло, уничтожит все остальное человечество, следуя своим, каким-то "высшим" целям, смыслам и предназначениям. А значит, снова, объединившись всем миром, человечество будет сражаться против этого зла и победит его. Потому что иного пути или исхода, оно, зло, самим своим существованием просто не подразумевает.

Борисов Сергей Сергеевич

См. также:

Революция черни, обреченная на поражение

Мы являемся свидетелями одной из последних пролетарских революций в Белом Мире – в Донбасе. Там индустриальный пролетариат и деклассированные элементы борются против мелкобуржуазно-крестьянского и олигархического классов. Но в Донбасе нет революционной партии, боевой пролетариат не нужен и России – потому революция там обречена проиграть.

Российский пропагандистский аппарат придумал несколько мемов-обманок о ситуации, происходящей на Востоке Украины. Первый – «русская весна»; второй – «сторонники федерализации». Ну и третий – «народное волнение».

Босяки,бомжи,криминал,воры,наркоманы,бездомные,бродяги,убийцы,Люмпены,алкоголики

Первый мем предполагает, что в Донбасе происходит национальное освобождение. Второй – борьба за расширение самоуправления (гражданский протест). Третий – всеобщую заинтересованность жителей Донбаса в переменах («весь народ»).

Все три мема взаимоисключают друг друга, но пропагандистов это не смущает. Потому что обманка страшнее правды – на самом деле на Востоке Украины происходит пролетарская революция в классических декорациях индустриальной цивилизации первой половины ХХ века, диковинное движение для Белого Мира, где рабочий класс и минимален по численности, и размыт «пограничными» классами.

Для начала кратко о тех самых «декорациях» Донбаса. Здесь одна из самых высоких концентраций рабочего класса в Первом и Втором мире – около 40% от всех занятых. Для сравнения: в среднем в России эта цифра около 25%, на Западе – 10-15%. Причём Восток Украины это не современные сборочные заводы или вторичный пролетариат (занятый на стыке сферы обслуживания – логистика, транспорт, ремонт). Это угольные шахты, металлургические и химические предприятия, оборудованные по последнему слову техники первой половины ХХ века (вплоть до нескольких доменных печей в регионе – атрибута металлургии столетней давности). Т.е. работает там самый что ни на есть настоящий пролетариат, о котором ещё писали Ленин и Сталин.

Вторая значительная страта в этом регионе – это деклассированные элементы. Статистика не даёт точной цифры по ним, но ряд наблюдателей оценивают её в 20-30%. Эти люди заняты криминалом (в Донецкой области уровень убийств в 4 раза выше, чем на Западе Украины), нелегальной добычей угля, мелкой торговлей и т.п.

Две эти страты в совокупности дают классический набор начала ХХ века для той же территории, ставшей позднее Восточной Украиной. Именно здесь, кроме Москвы и Подмосковья, отмечались самые ожесточённые столкновения с властью в Революцию 1905 года. В 1917-1920 годах регион бурлил от активности большевиков, анархистов и лихих людей.

Сегодня мы видим повторение картины начала ХХ века в Донбасе. Активное сопротивление Киеву возглавили деклассированные элементы – типа «народного мэра» Пономарёва или ныне содержащегося в застенках «народного губернатора» Губарева. Силовое сопровождение осуществляют такие же потерянные люди, очень легко их представить почти век назад в отрядах батьки Махно. Массовку сопротивления и вспомогательные действия осуществляет местный пролетариат.

Противостоит же им мелкобуржуазно-крестьянская стихия из Центра и с Запада Украины, а также олигархический капитализм. Первые, как учит история, крайне реакционны, а потому сегодня они представляют крайне—правый пласт местной политики (нередко переходящий в неонацизм как у «Правого сектора») и неолиберальный у капитализма (как у почти всех глобализированных элит современного мира). В союзники к ним можно причислить и чиновничество – в основном выходцев из местной крестьянской среды, т.е. крайне правое по сути (или неолибарльное в крупных городах). Т.е. пролетариат Востока противостоит национал-либерализму остальной Украины. И никакой тут борьбы «русского» против «украинского», как нам внушает госпропаганда.

Данные большого массива социологического исследования по Востоку Украины, проведённого в апреле Киевским международным институтом социологии, только подтверждают наши выводы (ранее этот институт подыгрывал немного Партии регионов, так что его результаты можно признать относительно объективными).

Первый же ответ на вопрос, признают ли в Донецкой и Луганской областях (а нас интересуют в основном именно эти регионы, как центр пролетарской борьбы на Украине) легитимность и.о. президента Турчинова, даёт удручающий для Киева ответ: 14% и 16% поддержки, соответственно.

Подавляющая часть населения Донбасса не считает новую киевскую власть законной. Это для нее действительно проблема, особенно если эта власть посылает войска в Донбас: если новую власть не считают законной, то к таким войскам отношение соответствующее. Но с другой стороны, и Януковича считают законным президентом всего около 30% жителей Донецкой и Луганской областей. Т.е. попытка Москвы «накачать» эту фигуру как потенциального лидера Востока – затея, обречённая провал.

А вот легитимность Рады в глазах Востока Украины даже выше, чем легитимность Януковича – 32% в Донецкой и 35% в Луганской областях.

Один из главных вопросов исследования: «Вы поддерживаете или не поддерживаете действия тех, кто с оружием в руках захватывает административные здания в вашем регионе? Это однозначно не пользуется поддержкой на Востоке- 24,4% полностью или скорее поддерживают в Луганской области, в Донецкой – 18,1%. Однако, по разным причинам считают, что эти захваты можно оправдать 51% в Луганской области и 45% в Донецкой области.

Считают, что их область должна отделиться от Украины и присоединиться к России около 30% в Луганской и Донецкой областях. Лишь 40% жителей Донецкой области считают, что на Украине ущемляются права русскоязычного населения, в Луганской – 30%.

Самым популярным ответом стала не федерализация и не унитарное государство, а «Унитарным, но нужно провести децентрализацию власти и расширить права областей». То есть такое впечатление, что на Украине действительно у слова «федерализация» получился какой-то негативный оттенок, хотя сама идея децентрализации власти и расширения права областей имеет высокую поддержку. Не говоря уже о выборности губернаторов.

Ввода российских войск в их регион желают по 19% в Донецкой и Луганской областях.

Также не пользуются поддержкой политики, на которых делает ставку Кремль. Губернатор Харьковской области даже у себя в регионе имеет поддержку 14%, а в Донецкой и Луганской областях – и вовсе 8% и 10%. Политическим карликом выглядит и Царёв – 2% и 1,5% соответственно. Социологи не задавали вопрос относительно «народных лидеров» региона – тех же Пономарёва или Губарева, но складывается ощущение, что процент их поддержки был бы выше, чем у тех политиков, которых открыто поддерживает Москва, местные олигархи и политбеженец Янукович

Зато крайнее воодушевление у жителей двух областей вызывает идея национализация «добра» олигархов (с разной степенью изъятия – всю собственность или только ту, что «наворовали») – по 73% в Донецкой и Луганской областях (для сравнения – в Николаевской области 57%).

Если кратко суммировать эти данные, то они будут выглядеть так: Восток Украины не признаёт легитимными новые украинские власти; не легитимным он считает и Януковича; присоединяться к России он не хочет, также как не желает и ввода в регион российских войск; захватывать административные здания, может быть, и не очень хорошо, но «ситуация заставляет»; олигархов надо раскулачивать.

Политическое в этих требованиях перевешивает экономическое. Но это и объяснимо – люди реагируют на ситуацию в краткосрочном промежутке времени и совершенно не занимаются стратегическим планированием. Из марксизма же мы знаем, что экономическое определяет политическое. Среди основных лозунгов донетчан мы не видим, как они себе представляют идеальную жизнь – в сфере рабочих отношений, местного самоуправления, собственности (кроме раскулачивания), внешней политики и т.д. Не видим никаких попыток выстроить альтернативную жизнь в захваченных городах, хотя никакого противодействия этому не оказывается.

Сегодня происходящее на Востоке Украины напоминает стихийный анархизм, и это объяснимо – в регионе нет политической силы, способной возглавить протест. От своих собратьев сто лет назад их отличает то, что тогда была большевистская партия, эсеры, меньшевики и т.д. – каждая со своей политической программой, с активом, готовым положить жизнь за идею, но прежде – увлечь ею тёмный народ. Сегодня же мы видим во главе оппозиции на Востоке пусть и энергичных, но совсем политически безграмотных, да и просто случайных людей.

Неудивительно, что единственными политическими силами, попытавшимися возглавить протест там, стали… российские карликовые движения, испытывающие на родине давление, и оттого с удвоенной энергией развернувшие деятельность, «когда можно». Это сектантско-левацкая и тоталитарная организация КОБ (запрещённая в России), нацболы Лимонова (находящиеся в России на полулегальном положении; тоже с большой примесью левого) и секта Мавроди МММ. Никаких надежд, что эти три силы получат популярность в Донбасе, нет.

Босяки,бомжи,криминал,воры,наркоманы,бездомные,бродяги,убийцы,Люмпены,алкоголики

Протест без политического актива обречён умереть. Без политики революция превращается просто в восстание, а они в 99% случаев рано или поздно заканчиваются ничем. Тем более, что уже очевидно, Донбас не нужен и России в своём составе. Надежду части протестующих на «зелёных человечков», которые отторгнут этот регион от Украины, можно считать утопией. Россия не пойдёт на это по ряду причин (от страха властных элит получить полный международный изоляционизм до экономических – страна просто экономически уже не вытянет такую «чёрную дыру», непонятно уже, как вытягивать один Крым).

Но есть ещё одна причина, по которой Донбас не нужен России – это местные люди, стихийная оппозиция с оружием в руках, которая уже попробовала и знает, как разговаривать с властью на языке автомата Калашникова. Несколько десятков тысяч таких бунтарей просто опасны для «стабильности» (либо их придётся ставить на ренту-прокорм – как Чечню, вторую Чечню Россия тоже экономически не выдержит).

События в Донбасе – хороший урок для всех политических сил на постсоветском пространстве. С людьми и идеями надо работать заранее, пусть и на уровне кружков и фантазёрских программ. История на наших землях всегда случается внезапно, и обидно упускать шанс, которого может не быть ещё десятилетия.

Источник текста - Блог Толкователя.

Десять фактов, разрывающих мозг русским

1. Державу с названием Московия царь Петр I переименовал в Россию аж в 18 веке, в 1721 году.

2. Племя Мокши назвало свою речку Москва, а перевод этого названия, с языка Мокши, звучит как «грязная вода». Слово "Москва" не переводится с каких-либо других языков мира. Слово «кремль» — татарское и обозначает укрепления на возвышенности.

З. В средние века все картографы Европы писали и проводили границу Европы по границам Руси (Русь — это территория нынешней Украины). Московия — улус, со своими финскими народами, всегда была частью Орды, и Европа справедливо относила ее к Азии.

4. Московия (Россия) платила дань Крымскому Хану (!), своему СУВЕРЕНУ и ХОЗЯИНУ, который был правопреемником Золотой Орды, вплоть до 1700 года. Царь Московии встречал крымского посла на Поклонной горе, садил его на своего коня, сам пешим, под узду, вел коня с крымским послом в Кремль, садил его на свой трон и вставал перед ним на колени.

5. В 1610 году, в Московии на Борисе Годунове (мурза Гудун) закончилась династия Чингизидов (прямые потомки Чингисхана), и на трон возвели Алексея Кошку из финского рода Кобылы, а при венчании его на Царство церковь дала ему фамилию Романов, и сочинила легенду что он якобы прибыл из Рима править Московией.

6. Екатерина II, после оккупации последней свободной Руськой Державы — Великого Княжества Литовского (территория Беларуси) в 1795 г., своим указом велела назвать угро-финские племена Московии какими-то великороссами, а украинцев — истинных русичей (русьских) — малороссами.

7. Никто и никогда не видел оригинал договора о "воссоединении" Московии и Украины, якобы подписанного Б. Хмельницким и Царем А. Романовым.

8. Уже несколько столетий археологи Московии ищут артефакты, подтверждающие реальность Куликовской битвы, но пока безуспешно, вот только басню о победе Д. Донского над Мамаем до сих пор распевают на все голоса.

9. Псковская, Новгородская, Смоленская области России, — это бывшие славяно-русьские Княжества, и к угро-финской Московии не имели никакого отношения, покуда Московия-Орда не оккупировала их соответственно в 1462, в 1478 и в 1654 годах. А в других областях России (Московии) никогда не обитали славянские племена и народы.

10. Золотая Орда и ее дочь — Московия, — это единственные страны мира, которые держали в рабах собственный народ. Это и объясняет вечную отсталость богатой на природные ископаемые Московии от сравнительно обделенных на природные ресурсы европейских стран. Ведь эффективность работы свободных людей гораздо выше, чем рабов...


Рашизм

Победим, наша сила несметна,
Гений Сталина в бой нас ведет.
Наша армия в битвах бессмертна,
Как бессмертен cоветский народ. 
З інтернету

Тези цієї статті не є результатом моєї творчості. Усе вже було багато разів проговорено іншими авторами, і просто зібрано тут в одне ціле.
Рашизм - це ідеологія й практика правлячого режиму Російської Федерації, яка базується на ідеї зверхності "російських співвітчизників", їхньої "особливій цивілізаційній місії", антидемократизмі й неоколоніалізмі радянсько-імперського типу, використанні православ'я як моральної доктрини, та на геоекономічних інструментах, у першу чергу, енергоносіях.
Паралелі з нацизмом напрошуються самі собою. Обидва режими, мімікруючи й використовуючи слабкість світового порядку, витікаючи з бажання реваншу, граючи на конфліктах між гравцями-державами, змогли достатньо окріпнути й кинути виклик усьому світові. Обидва вони базувалися на неподоланій моральній спадщині своїх попередників-імперій.
Втім, теперішня РФ оперує набагато більшим людським і збройним потенціалом, аніж Німеччина кінця 30-х. Чого вартує тільки ядерна зброя.
Термін "рашизм" - неідеальний, бо вже містить у собі закид росіянам.
Але словосполучення "німецький нацизм" міцно закріпилося в усьому світі. Адже більшість німців підтримало його, або принаймні пасивно прийняло.
Тож тепер саме від росіян залежатиме, чи отримає таку ж етнічну конотацію режим сучасного Кремля.
Ідеологічні засновки й внутрішні обставини рашизму
"Ужасным поступком было закрытие Саровской обители, изгнание монахов, осквернение святынь, но промысл Божий даже этот дурной и страшный поступок обратил к добрым последствиям: именно здесь, в обители преподобного Серафима, наша страна получила то, что мы называли "оружием сдерживания". В условиях холодной войны именно появление ядерного оружия предотвратило третью мировую войну с ее самыми страшными и губительными последствиями."
Митрополит Московський і Всея Русі Кірілл, 11 вересня 2009 року

Центральна категорія рашизму - "соотєчєствєннікі", аналог нацистських "фольксдойчів" із російськомовністю як основною ознакою. Вторинна їхня ознака - приналежність до спільного "отєчєства" як підстава для подальшого спільного громадянства, та для включення всіх "своїх" в одну державу.
Рашизм не є вузько етнічним. Він тут ближчий до "арійської" концепції, котра включала в себе практично всі германські народи Європи. Риторика "захисту співвітчизників" також неначе взята з 1938-го.
Рашизм є ідеологією, базованою на міфі переможної "Великої Вітчизняної Війни". Саме це й дає моральне право на подальше насильство щодо "нацизму". Агресивна військова доктрина, із правом війни за кордонами РФ і правом на превентивне застосування ядерної зброї, завершують світогляд атаки під маскою "захисту".
Рашизм базується на дефіциті пам'яті й відповідальності за імперські та комуністичні часи. Геббельсівська пропагандистська практика сучасної Росії нав'язує цензуровані картини минулого. Свіжі фільми-агітки на замовлення російського Федерального агентства з культури і кінематографії є "танками свідомості", мотиваторами вбивати "ворога". Вони готують людей до війни.
Широкі верстви ностальгуючих за СРСР, що прагнуть реваншу після "великої поразки" 1991 року, є опорою рашистського режиму.
Покруч радянських і російських імперських традицій, що формується пропагандою, ренесанс Сталіна - наслідок моральної пустоти суспільства.
Брак сенсу в щоденному існуванні простого росіянина ,з його безробіттям і алкоголізмом, штовхає до військової героїки як простого змісту життя.
Вкотре відроджується стадний колективізм, падіння вартості індивіда.
Рашизм твориться елітами із кримінально-кагебістською свідомістю. Для цих людей можливо все, вони - без моральних гальм.
Безкарність злочинців попередніх часів заохочує до нових злочинів. І Путін, і Янукович, власне, як і Гітлер, прийшли до влади демократичним шляхом. Це свідчить, що їхні погляди й методи є близькими для широкого кола громадян.
Моральне опертя рашизму - Російська православна церква, яка не опонує антигуманному режимові, а навпаки - освячує його, виправдовує й організаційно підтримує.
Міжнародні обставини
"Ми довідалися про це з повідомлень ЗМІ. 
Це (угода між Росією і Україною щодо продовження терміну 
базування ЧФ у Севастополі) - двостороння справа Росії й України, 
які є партнерами НАТО".
Джеймс Аппатурай, 
офіційний представник НАТО, 22 квітня 2010 року.
Зона впливу Росії - це беззаконня й насильство, це вбогість і безглуздя. Придністров'я, Південна Осетія й Абхазія, Чечня й Дагестан - яскраві приклади "нового російського порядку".
Україна, руками свого керівництва знищуючи свій суверенітет, також стає частиною цієї зони.
Пробою сили рашистського режиму була війна в Грузії.
І знову аналогії прослідковуються досить чітко: Південна Осетія - це "Судети" сучасного світу. Місцеві "судетські росіяни" стають форматом, у якому російський паспорт стає територією путінської РФ. Цинічне спонсорство місцевих режимів, цинічна роздача російських паспортів, і таке ж цинічне "миротворство", "захист співгромадян", і не допуск міжнародних сил - усе цевдалося. Усе залишилося безкарним.
Невиразна резолюція ОБСЄ не мала жодних практичних наслідків - ні санкцій, ні обмежень для російської політичної еліти. ООН - копія довоєнної Ліги націй, та ще й із правом вето в агресора.
Далі - ще веселіше. Світоч демократії США, самоусунувшись з Європи, займається із Кремлем ядерною "розрядкою" без особливих обтяжень для останнього, без кари за акт агресії проти суверенної держави.
Аналогічно виглядає "розрядка" між Польщею й Росією на фоні ран Грузії, що кровоточать. Цинізм. Продаж "Містралів" Францією - цинізм.
Еліти ЄС є або "шрьодеризованими", або залежними від Кремля. "Цивілізованому світові" чужі наші проблеми. Вони ніколи не опинялись в ситуації, щоб саме їхнє право на існування заперечувалося, з репресіями й асиміляцією такої глибини, з таким колоніальним визиском.
Як результат, для рашистської еліти на найближчі 4 роки відкривається унікальний коридор можливостей. Можна робити майже все, і нічого за це не буде. "Це - внутрішня справа Росії й України", кажуть єврочиновники на останні події. Справжній зміст цієї фрази: "це внутрішня справа Росії".
Приблизно така внутрішня справа, як її зачистки чеченських аулів.
Роль України, та наслідки для неї
"Украинцы - это растерянный народ - 60% - 
нашого, русского народа, и 40% - 
ненавидящего нас народа, это проамериканские враги". 
Олександр Дугін, 11 серпня 2009 року

Рашизм не придумав нічого нового щодо України. Як Австрію в 1938-му, її чекає аншлюс.
Втім, специфічною рисою є те, що не всі українці надаються до такого недружнього поглинання. Тому частину з них треба звести до "галичан", затаврувати як "нацистів", щоб потім успішно "денацифікувати".
Романтична концепція "об'єднання слов'янських народів" виявляється просто потребою свіжого гарматного й дешевого трудового м'яса, можливістю подальшого ефективного економічного визиску й промивання мізків для гарантування собі легітимності.
З чим Україна входить у цю кризу?
У нас немає власних моральних авторитетів світового рівня. Немає високих адвокатів України у світових столицях. Немає власного голосу на чужині. Адже нас видно або крізь московські окуляри, або дуже здалека - депресивно, нецікаво й неважливо.
При негативному сценарії подій, в Україні встановиться маріонетковий режим, керований зсередини радниками Кремля. Відбудеться знищення й витіснення в еміграцію тих, хто вміє, і має сміливість говорити альтернативно, потужне придушення громадянських свобод, заблокування кордону для звичайних громадян. Цей сценарій видається мені вірогідним.
Можна розглядати й страшніші версії.
У Сербії й Чечні були можливі етнічні чистки - чому це неможливо в Україні? Невже "зачистка" України руками самих громадян України, за дружньої допомоги правлячих рашистів - настільки нереальна? Хочеться повоювати з Китаєм чи знову освоювати Сибір - невже неможливо організувати й таку можливість, чи тепер такий страшний дефіцит товарних вагонів?
А чи традиція колабораціонізму була перервана люстрацією й адекватним осмисленням нашого минулого?
При середньозваженому сценарії - триватиме повільна "азієінтеграція", правитиме тупуватий неефективний авторитарний режим. Проявиться конфлікт інтересів спайки Янукович-Кремль з економічними націоналістами Донбасу. Ми й надалі житимемо в болоті неприйнятих рішень. Цей сценарій я вважаю найвірогіднішим.
Існує й позитивний сценарій.
Потужний виступ опозиції з переконливою перемогою на місцевих виборах хоча б у частині України, з потужною парламентською кампанією, з успішною мобілізацією громадян, та перемогою на президентських виборах 2015 року.
Я б найбільше хотів вірити в нього. Але поки що українська опозиція займається прикладною граблістикою, а не боротьбою за Україну й за свою політичну перспективу.
Який із цих сценаріїв зреалізується - прямо залежить від нас.
Насамкінець
Ситуація не є безнадійною.
Існує інша Європа, яка не сп'яніла від газу й "перспектив модернізації Росії", для якої цінності демократії й прав людини не є пустим звуком. І ми повинні до тої Європи достукатися.
Існує США, котре також пам'ятає про свої цінності.
Існують європейські еліти, прикриті власними ядерними парасольками, якісний національний інтерес котрих у кінцевому результаті таки переможе короткотерміновий економічний егоїзм. Об'єднана Європа, як один із центрів світу, не дозволить себе руйнувати рашистській Росії.
Сама нова рашистська імперія буде недовговічною - надто багато протиріч усередині неї. Її демографічна катастрофа, фальшива ідеологія, пробудження пригноблених народів, у тому числі й росіян, - змете корумпований режим, і створить новий порядок денний для цілого регіону.
Але найважливішою є наша сила й солідарність, наша віра в майбутню Україну. І наші дії задля того, щоб її зберегти.
Остап Кривдик, спеціально для УП
______________________________


Рашизм - квазіідеологієя, що склалася на території Росії на початку XXI століття. Являє собою еклектичну , суперечливу суміш імперства, великодержавного шовінізму, ностальгії за радянським минулим і релігійного традиціоналізму. Рашизм протиставляє себе західним, ліберально-демократичним цінностям та інститутам, таким як вільні вибори, громадянські права і свободи. У зовнішній політиці є обгрунтуванням агресивної, загарбницької позиції, відомої як «збирання земель руських» . Академічно рашизм не формалізований і існує тільки для виконання тактичних завдань уряду Росії початку XXI століття за допомогою щоденної масованої пропаганди серед населення країни.

Ватник - рядовий апологет рашизму. Психологічно відрізняється низькою здатністю до самостійного критичного мислення, високим ступенем сугестивності. Часто малоосвічений. Відтворює окремі, сформульовані в лозунговій формі (див. «Крим наш!") положення рашизму. Модель споживання ватником інформації міцно пов'язана з телемовленням: для функціонування в активній фазі йому потрібно 2-3 години телепропаганди на день.

Георгіївська стрічка (в критичній літературі також «Колорадська стрічка») - відмітний знак агресивних прихильників рашизму під час скоєння ними актів насильства щодо дисидентів. Так рашісти відрізняють один одного під час мітингів, маршів, нападів на прихильників альтернативних точок зору, а також на окупованих територіях. Ідея використовувати георгіївську стрічку як символ з'явилася ще до встановлення рашизму в якості панівної ідеології. Спочатку вона була даниною пам'яті в свято 9 травня - день перемоги СРСР над нацистською Німеччиною. За своїм початковим призначенням використовується нечастл.
http://yury-nesterenko.livejournal.com/190735.html

Див. також
Имперский «рашизм»: бессмысленный и беспощадный

___________________

Що таке «рашизм»?
Про ідеологічне коріння російсько-українського конфлікту
В основі будь-якої загрози для нормального життя людей у світі, хоч би в чому ця загроза  виявлялася — соціальні конфлікти, злочинність, аморальність тощо, - лежить соціопатія.

Соціопатія — це соціальна хвороба особистості, зумовлена ураженням її волі і свідомості так званим «комплексом сваволі та ілюзій», тобто «комплексом», що перетворює волю на свавілля, а свідомість - на ілюзії. Ця хвороба в різних країнах і в різні часи виявляється в різних видах, що мають свою власну специфіку і симптоматику. Вона може вразити будь-який народ: наприклад, у ХХ столітті ця біда сталося з німцями, що захоплювалися нацизмом.

Російсько-український конфлікт став виявом соціопатичного «комплексу», що вразив частину росіян, який зветься «Рашизмом» (від слова Russia в англійській транскрипції).

Рашизм, як різновид соціопатії, можна визначити таким чином: «Рашизм - це ідеологія, що базується на ілюзіях і обґрунтовує, у свою чергу, припустимість будь-якого свавілля заради хибно трактованих інтересів російського суспільства».

У зовнішній політиці рашизм виявляється, зокрема,  у порушені принципів міжнародного права, нав’язуванні світові своєї версії історичної правди виключно на користь Росії, у зловживанні правом вето в Раді Безпеки ООН тощо.

У внутрішній політиці проявом рашизму є порушення прав людини на свободу думки, переслідування учасників «руху незгодних», використання ЗМІ для дезінформації свого народу тощо.

Взагалі в політиці рашизм виявляється як порушення «золотого» правила політичної етики: «Не створи свавілля! Бо свавілля руйнує світоустрій». Створений Російською Федерацією конфлікт з Україною - це прояв рашизму у вигляді політичного свавілля — порушення суверенітету України.

Використання саме такого «пояснювального інструментарію», як концепція «рашизму», дає змогу, зокрема, глибше зрозуміти коріння сьогоднішнього російсько-українського конфлікту, який не можна зводити лише до підступів політичних маргіналів, бо вони роблять те, що їм дозволяє народ.

Але ліки від хвороби рашизму, що вразила частину росіян, які підтримують антиукраїнську політику, вже визрівають в російському суспільстві. Найефективнішими ліками від цієї хвороби стануть російські ж АНТИРАШИСТИ.

Росія, завдяки їм, неодмінно одужає, і тоді російсько-українські відносини стануть справді братніми.

Олександр КОСТЕНКО, професор
______________________________________________________________

Рашизм - це ідеологія і соціальна практика правлячого режиму Російської Федерації , які характеризуються такими [шістьма] ознаками і рисами:
[1] обгрунтування за расовою ознакою переваги і винятковості лише російської нації, що в силу цього проголошується панівною;
[2] нетерпимість і дискримінація стосовно інших «чужорідних», «ворожих» націй і національних меншин;
[3] заперечення демократії і прав людини;
[4] насадження режиму, заснованого на принципах тоталітарно-корпоративної державності і вождизму;
[5] затвердження насильства і терору з метою придушення політичних противників і будь-яких форм інакомислення;
[6] мілітаризація суспільства, створення воєнізованих формувань [дружини, казаки - те саме що штурмовики в Третьому Рейху] і виправдання війни як засобу вирішення міждержавних проблем.
Рашизм веде до повного заперечення прав і свобод людини, він несе в собі потенційну і реальну загрозу миру і безпеки людства.

Нове Богохульство

Колись люди не хулили Бога в Америці. Існували серйозні соціальні заборони проти цього. Деякі громади навіть прийняли закони проти богохульства. Отже, богозневага й досі є великим гріхом в Америці, і незабаром може стати злочином знову. Але, на жаль, в Америці з'явився новий бог, відтак, і нове богохульство.

Дозвольте мені вчинити нове богохульство, поки це ще законно. Те що ми знаємо як "Голокост", в основному є пропагандою воєнного часу. Пропагандою, котра на відміну від більшості пропаганди воєнного часу, не була тихенько забутою. Замість цього вона продовжувалась: кожен рік, починаючи з 1945 року, розросталася і ставала більш фантастичною, більш ненависною і більш небезпечною щоб піддавати її сумніву.

Правда в тому, що десь між 700 000 і 1500000 людей загинули в німецьких таборах праці в 1944 і 1945 роках. Багато з них були жидами. Багато хто не були. Більшість із них померли впродовж останніх шести місяців війни від хвороб і голоду, спричинених американськими бомбардуваннями Німеччини що зруйнували її інфраструктуру. Траплялись деякі звірства, але вкрай нечасто. Небагато людей знають, що Міжнародний Червоний Хрест мав відділення в Освенцімі з 1942 року і до кінця війни. Це відділення ніколи не повідомляло і не реєструвало будь-яких злодіянь (кілька років тому міжнародне жидівство змусило Червоний Хрест вибачитися перед жидівством - і він таки вибачився за те що не побачив того, чого ніколи не відбувалося).

Уїнстон Черчілль написав п'ятитомну історію Другої світової війни і жодного разу не згадав Голокост. Він ніколи не згадував його, адже розумів, що Голокост був лише військовою пропагандою і не хотів заплямуватися, сподіваючись, що існуватиме остаточна історія війни без пропаганди, котру може спростувати навіть здоровий глузд. Я міг би продовжити, проте згадувані мною докази доступні читачам нашого видання з численних патріотичних джерел, навіть за умов широкої цензури в американських засобах масової інформації і бібліотеках, якій вони й дотепер піддаються.

Колись я вважав битву за Голокост великим політичним козирем, котрий дозволяє нам відновити високу моральну перевагу над проблемою цензури у лівих. Але тепер я бачу дещо набагато важливіше за це. Голокост якісно відрізняється від дурної брехні держав громадянам своїх країн, покликаної надихнути їх настільки, щоб вони почали посилати своїх дітей помирати в закордонних війнах. Голокост - не довоєнна пропаганда. Це післявоєнна пропаганда.

Навіщо нам пропаганда після Другої світової війни? Оскільки за останні дві тисячі років Друга світова війна була найбільшою людською катастрофою  для арійських народів,  нам "язичникам" не дозволили пізнати істину. Це було більше, ніж різанина наших расових родичів і знищення нашої расової батьківщини. Друга світова війна була найзначнішим перехрестям на якому зіткнулися християнські народи з тих часів як Арміній зіткнувся з легіонами Риму в тевтонських лісах дві тисячі років тому. Проте, Арміній виграв битву в Тевтонському лісі. Християнський світ програв Другу світову війну. Ми програли, тому що ми дійшли до перехрестя і пішли хибним шляхом.

Наш уряд потребує післявоєнної пропаганди, такої як голокост, тому що боротьба в титанічній ідеологічній битві тієї війни досі триває. Ми всі знаємо, що євреї використовують свій Голокост, щоб вимагати грошей, вимагати привілеїв, вимагати політичних і моральних переваг над християнськими народами. Однак наш уряд анти-Христа потребує Другої світової війни для того щоб продовжувати експлуатувати і нищити християнські народи Європи. Якщо арійським народам поки ще дозволено вважати, що вони мають право на суверенітет у межах даної їм Богом батьківщини, то справжнє глобалістське шахрайство скоро це припинить.

Не-білі, нехристиянські народи роїлися в Європі та Америці після Другої світової війни. Вони змінили нашу культуру, мову, церкву і громади. Те ж саме відбувається і в Європі. Наша колись заснована на англійському загальному праві правова система перетворилася на незрозуміле талмудичне чудовисько - із злочином думки (злочини "ненависті"), приписуванням вини за асоціацією (змова), криміналізацією законного протесту (федеральні і цивільні позови проти мирних протестів щодо заборони абортів), федеральними повістками в суд як загрозою анти-імміграційним групам, і випробуванням супротивників федеральної тиранії судовими процесами. Ми настільки слабкі, що перестали захищатися. І ми слабкі через те, що наша духовна основа зруйнована іудео-християнською провиною - багато що з неї прищепила оточуючим брехня Голокосту. Останнє велике зусилля християнської нації заради захисту суверенітету батьківщини свого народу (Друга світова війна) зображується як найбільший злочин в історії. Наш народ, як вівці, вірить в цю брехню.

Навіть палео-консервативний жидівський політолог Пол Готфрід (один з небагатьох жидівських письменників котрих я дійсно люблю читати) згоден з більшістю зауважень висловлених Інститутом перегляду історії. (IHR, PO Box 4296, Торранс, Каліфорнія 90510). У чудовому листі до IHR Journal він нарікає на "ненависть до себе у поєднанні з поблажливістю до себе, що характеризує нашу культуру". Проте професор Готфрід - жид, і тому не дивує коли він каже що ми маємо боротися з комплексом провини перед ними, але при цьому зовсім не заперечує голокостну міфологію. Я поділяю біль професора. І я його розумію. Втім, професор Готфрід повинен розуміти, що існує два боки цієї історії. Мені насправді байдуже як зображують себе релігійні групи подібні до євреїв. Сподіваюся, що такого роду міфи прославлять їх справи, збільшать їх страждання в очах інших і піднімуть їх роль в історії. Але якщо брешуть про події Другої світової війни, це є такою ж самою наругою над пам'яттю мого народу, як Голокост для жидів. Мене не турбує їх релігійна догма доти, поки її не починають запихати в горло моїм дітям, чи за мої податки зводити свої символи на американській державній власності, або використовувати мої податки для ведення американської зовнішньої політики не на користь американців, або для наклепу на мою націю.

Битва за голокост є битвою за відданість наших дітей. Це битва за наше право бути нацією. Це битва за суверенітет нашої батьківщини. Чи повинен я "заперечувати голокост?" Ні! Справді - ні. Сподіваюся, що голокост ніколи не заперечуватимуть і ніколи не забуватимуть. Сподіваюся, що голокост запам'ятають як найбільше пропагандистське зусилля і кампанію ненависті, яка коли-небудь велася проти цивілізованих людей. Ми ніколи не повинні забувати. Ми повинні дивитися на пограбування нашого народу і нашої культури і питати: чому не темніють небеса? Ми втратили волю і мужність щоб захистити себе. Настав час здійснити нове богохульство. Це час заперечення богів Нового Світового Порядку і честі тих з нас, хто буде горіти на вогнищі за це.

Tom Blair 
News Editor, The Jubilee
2 травня 1997
The New Blasphemy