Вибори в Україні наштовхують на аналогії зі старими анекдотами - то пробачте, що скористаємося черговим прикладом.

Пам'ятаєте історію про методику "проблемного навчання" у школі? Коли молодий адепт такої методики прийшов у 5-й клас викладати географію та спитав: "Діти! А хто з вас зможе натягнути презерватив на глобус?" У класі одразу тиша, тоді найсміливіший піднімає руку: "Пробачте, пане вчителю, а що таке глобус?" - "Так от, діти, я і прийшов до вас, щоб розповісти, що таке глобус".

Шановні майбутні президенти!

Як ви гадаєте, чому люди досі вас терплять? Чому досі не повиганяли усіх геть? Чому не підняли на вила Лозинського?

Чому 2004-го дали піти Кучмі своїми ногами? Міліції злякалися? Відповідь невірна.

2004-го Кучму не захистила б жменька дівчат з Харківської юридичної академії, які стояли у лавах охорони, та й міфічний "Беркут" не захистив би.

Не вірите? Тоді загадайте Молдову, де нещодавно люди погромили будівлю парламенту, а міліціонери замість захищати її, стояли і сміялися. Ну а якщо Молдова для вас не аргумент - проаналізуйте останні події біля мерії Києва, коли невідомі забили цвяхами (!) двері, кинули дим-шашку (!!), а міліціонери нікого не затримали (!!!), бо стояли осторонь і реготали.

Отже на міліцію не сподівайтеся: від справедливого народного вас захищає щось інше, невидиме, що живе в головах і серцях людей.

Як можна здогадатися, розмова піде про культуру.

Звісно, ми усвідомлюємо, що цей предмет вас геть не цікавить. Проте кожен з вас, як то кажуть, "про людей" звик вживати це слово, хай би навіть плутаючи при цьому генофонд з геноцидом.

Звісно, ви до пуття не знаєте, що таке культура, але оскільки слово вимовляєте, спробуємо зазіхнути на сорок п'ять хвилин вашої уваги. Всього лише урок, шкільний урок.

Будемо відвертими - слово "культура" ви і ваше оточення прирівнюєте до слова "розвага". Нехай поважна, нехай навіть корисна, але все-таки розвага.

Все це від того, що ваш світогляд формувався під впливом марксистсько-ленінської філософії - що в університеті, що на зоні політруки навчали вас: існує "базис", існує "надбудова".

"Базис" - це все, що стосується економічних відносин та відтворення продуктивних сил - заводи і фабрики, торгівля і банки, охорона здоров'я, система пенсійного забезпечення і т. ін. У "базису" багато роботи, бо він, по-перше забезпечує існування людей, а по-друге породжує "надбудову".

Тобто культуру. "Базис" породжує культуру - це сидить у ваших головах, і свідчення тому - ваші дії на державних посадах - зокрема рівень уваги до культури, пріоритетність при фінансуванні, ба навіть призначення на посаду міністра культури - все це підтверджує, що у ставленні до культури ви - інтуїтивні марксисти.

До речі, серед вісімнадцяти кандидатів першого туру всі вісімнадцять є марксистами. Так що підсаджуйтеся, хлопці та дівчата, вам теж буде корисно послухати.

Отже ви щиро переконані, що культура за великим рахунком - різновид розваги. А час розваг настає коли? Правильно. Тоді, коли "базис" справно виробляє і відтворює. Такий підхід в Україні називають "прагматичним" і у політичних колах це вважається позитивною характеристикою.

Але такий "прагматизм" характерний не тільки для вас та вашого бізнес-оточення. Пам'ятаємо, під час Форуму інтелігенції у кулуарах бібліотекарі згадували, як на початку дев'яностих їздили по областях новоспечені демократи-поети-депутати і умовляли: "Потерпіть, дорогенькі наші. Не до культури зараз. Нагодувати людей треба спочатку". Потерпіли. Далі ви знаєте.

Приклад другий. Політичне ток-шоу. Нас запросили експертами. Питають: "Як вас титрувати?" "Письменники." - кажемо. "Ну... - пауза. - У нас же серйозне політичне ток-шоу. Давайте напишемо - громадські діячі".

Отже запрошуємо на свій урок депутатів, журналістів і політологів, а з ними усіх, хто так чи йнак обертається у політиці. Задача нашого уроку - змінити ваше ставлення до культури, бо кожен з вас може колись стати президентом - не тепер, то за багато років.

Що ж таке культура, пані і панове майбутні президенти? І чому ми весь час плутаємося у застосуванні цього слова: "культурні люди не колупаються у носі", "культурні люди ходять до театру" - що спільного між цими двома фразами?

Якщо говорити простими словами (бо складних багато хто з вас не подужає), культурою називають діяльність людини, яка напряму не пов'язана з фізичним виживанням або розмноженням. Часто ототожнюють культуру і мистецтво, але розберемося з цими поняттями одразу. Мистецтво - лише частина культури. Так само, як енергетика - лише галузь економіки. Крім мистецтва в культурі є й інші частини - наука, освіта, релігія...

Однак найпростішою і, власне, первинною складовою великого поняття "культура" є культура побутова, яка по-нашому ще називається "звичай". Не бити вагітних жінок, не красти, не смітити, поважати старших - всі ці правила також називають культурою.

Отже культура насправді є не тільки "розвагою для ботанів", але й системою правил і звичок, яка забезпечує стабільне та продуктивне життя людей разом - єдиною громадою.

Саме культура виробляє та підтримує в суспільстві критерії добра і зла. Забезпечує, щоб діти доглядали батьків, а не вивозили, як у старих легендах, до лісу. Щоб батьки не продавали дітей ані цілком, ані на органи. Щоб сильні чоловіки не ґвалтували жінок, а мстиві жінки не труїли чоловіків.

Порушення традицій завжди засуджувалося людством. Навіть у найбільш, здавалося б, аморальному - кримінальному середовищі ігнорування звичаю зветься "бєспрєдєл" і вважається найбільшим гріхом.

Звичай - це базовий рівень існування культури, рівень інтуїтивний. "Так робили мої батьки і мене навчили так робити". За ним ідуть вже більш усвідомлені та окреслені шари - мораль, релігія та таке інше. Але саме звичай забезпечує виживання і стабільність існування суспільства.

Шановні майбутні президенти!

У нас є для вас погані новини. Вже забагато наших співвітчизників переконані, що культура - тобто звичай та мораль - річ вторинна. Бо ці люди - прагматики. Такі самі, як і ви.

До чого це призводить? А ось до чого.

Прагматики-прокурори та прагматики-міліціонери катують і калічать на допитах. Разом з прагматиками-суддями вони відбирають у людей майно, гроші, торгують рішеннями направо і наліво.

Прагматики-податківці розорюють підприємців.

Прагматики-депутати розкрадають майно і землю. Питання добра і зла, правди і брехні, честі і совісті для них - лише "надбудова", а для початку треба забезпечити "базис".

Однак ваші підлеглі - не єдині прагматики в цій країні. Все більший відсоток населення потроху переконується у вторинності культури.

Як ви гадаєте, у скільки оцінюють людське життя українці, що постраждалі від прагматичності ваших соратників? Дедалі у меншу суму. А це означає, що ми знаходимося на порозі великої крові.

Зверніть свою президентську увагу на групи найбільшого ризику. Це - прокурори, судді, міліціонери, судові виконавці та депутати всіх рівнів, тобто люди, що безпосередньо забирають, грабують, знущаються з людей. І якщо не обтяжені "надбудовою" громадяни України візьмуться за вила - смертність серед перелічених категорій буде більшою, ніж серед ВІЛ-інфікованих.

Страх покарання ніколи не зупиняв насильства. Ваших прокурорів, міліціонерів і суддів б'ю уже й зараз і дедалі частіше. Тому варто зрозуміти - єдине, що може упередити погроми - це культура. Вона не здатна їх зупинити, коли, як то кажуть пізно пити "Боржомі". Проте може запобігти.

Ви сильно перебрали у своєму ставленні до культури. З вулиць міст зникли книгарні, музеї, галереї, студії навіть кінотеатри. У населення вже нема вибору між книжкою і пляшкою - лишилася тільки пляшка. І перспективи такого життя очевидні.

Приїхала кілька років тому до нас знайома з Абхазії. Каже: "Шукаю нареченого для своєї племінниці. Є у вас якийсь хороший хлопець, такий щоб траву курив?" "Навіщо траву?" - перелякано питаємо ми. "Ну як? Якщо траву курить, значить точно не колеться".

Знищення культурної інфраструктури повертає людей на рівень тваринного існування. А тваринне існування веде за собою тваринну мораль. Однак справа не тільки у зачистці культурного простору, який проходить під вашою орудою.

Ваші куплені демонстранти нищать в суспільстві уяви про святість переконань. Ваші оплачені інтернет-дописувачі зробили примітивне хамство нормою інформаційного простору. Ваші ЗМІ виносять насильство на перші шпальти і створюють враження, що крім паскудства в цій країні нічого не відбувається.

Якщо хочете уявити собі перспективи такого підходу - зверніть увагу на сучасне Сомалі. Людське життя там стало предметом купівлі-продажу, а куля - універсальною відповіддю на образу.

Якщо ви думаєте, що наслідки вашої діяльності в Україні будуть менш кривавими, то мусимо засмутити - не будуть. Коли ви остаточно подолаєте традиційну культурну інерцію українців, наслідки будуть нищівними. І врешті-решт під ніж підете й ви самі.

От вам і відповідь на питання, яке ми поставили на самому початку - навіщо культура владі.

Шановні майбутні президенти! Культура може убезпечити вас і ваших підлеглих від фізичної розправи. І вже тільки тому вам варто змінити до неї своє ставлення. Ну а те, що вона не допустить також і масових вбивств решти громадян можете вважати бонусом.

Історія підтверджує, що марксизм завжди доводить до крові. У нашому минулому - це організоване знищення людей з метою реконструкції "базису". У нашому майбутньому - оскотинення населення, повсюдне насильство та погроми. І причина тут одна - загальна певність у вторинності культури, моралі, совісті, тобто "надбудови".

Щоб досягти сьогоднішнього стану українського суспільства, владі треба було дуже постаратися. Бо ж культура розповсюджується як свинячий грип - від однієї людини до іншої, а прижилась у цієї - іде далі. І тільки тотальне і свідоме знищення середовища, де вона може розвиватися дає описані вище результати.

Розуміємо, що скалічений історичним матеріалізмом світогляд виправити важко. Але спробуйте запам'ятати, що культура - це те, що взагалі робить можливим існування цього самого вашого "базису". Не обтяжені культурою люди не є продуктивною силою взагалі. Бо займаються виключно знищенням слабших.

Яким чином люди долучаються до культури, тобто стають людьми? Хтось через звичай - родинний та національний. Треба більшого - є мистецтво, філософія, релігія. Бо саме вони накопичують досвід поколінь і приходять на допомогу тим, хто пробує свідомо розібратися з питаннями добра і зла.

Система людських цінностей, яку формує культура - це і є запорука стабільності країни. Однак треба зважати, що знищити культуру держава може, а збувати замість неї нову - ні. Сталін намагався, Гітлер намагався, Мао намагався, а в результаті у всіх вийшло щось середнє між стадом і зграєю.

От ви сидите і думаєте - до чого це хлопці ведуть? Мабуть, хочуть, щоб їм дали грошей на книжки. Мусимо вас розчарувати. Справа не в грошах, і навіть не в тому, щоб ви, шановні президенти, зняли фільм під своїм протекторатом, вручили премію чи то підписали написану за вас книжку.

Культура живе за іншими законами. Вона працює ефективно тільки у тих випадках, коли стає чинником повсякденного життя - спілкування в побуті, ухвалення державних рішень як на рівні села, так і у столиці - і навіть проведення агітаційних кампаній. До того ж не в окремо взятих випадках, а повсюдно.

Тут ми вимушені зупинитися, бо розуміємо, що трошки занадто вас навантажили. Сорок п'ять хвилин витікають, а отже приходьте на наступні уроки і спробуємо разом розібратися, яким чином держава може впливати на культуру - крім погромів та фінансування.

Жаль тільки, що ми не встигли вигадати простої та зрозумілої моделі, яка б замінила у вас в головах казочку тата Карла про "базис" та "надбудову". Бо секрет успіху марксизму саме в тому, що він дуже добре лягає у голови погано освічених людей. А альтернативи завжди такі складні...

Хоча ні. Здається, вигадали! Пропонуємо дуже просте визначення поняття "культура". Настільки просте, що його засвоїть навіть майбутній Президент. І визначення це не наше - ним користуються культурологи, до речі, дуже поважні і авторитетні люди. Так от, слухайте:

КУЛЬТУРА - ЦЕ ТЕ САМЕ, ЩО "ЦИВІЛІЗАЦІЯ".

Просто і зрозуміло.

На цьому поки і пропонуємо зупинитися.

P.S. Не для президентів. Одразу перепрошуємо прибічників Шпенґлера та фахівців-культурологів, які з'їли собаку на різниці між поняттями "культура" та "цивілізація".

Наша стаття - не аргумент на користь прибічників тотожності цих термінів. Це тільки спроба пояснити політикам прості істини простими словами.

Політики - люди неосвічені і пояснювати їм нюанси - метання бісеру. Тим більше, що різночитання термінів "культура" та "цивілізація" стосується хіба що стадії розвитку, але не заперечує одне одного.

Тож пробачте за таке свідоме спрощення.

Брати Капранови, письменники

Япончик долгое время лежал в коме, из которой так и не вышел. А его торжественные похороны превратились в настоящую демонстрацию могущества российской мафии – воры в законе и прочие криминальные авторитеты пришли попрощаться с Япончиком, не прячась от правоохранительных органов, напротив – это милиция закрыла кладбище на время похорон, чтобы никто не помешал скорби преступного мира.

Но не прошло и нескольких недель после похорон Япончика, как в Москве был застрелен один из его лучших друзей Шабтай Калманович, хозяин нескольких рынков и глава баскетбольных клубов. Калманович – куда более серьезная фигура, чем Япончик. Вячеслав Иваньков был преступником, в годы перестройки переквалифицировавшимся в бизнесмены. Он и правоохранительные органы всегда находились по разные стороны баррикад. С Калмановичем все было сложнее. Репатриировавшись в Израиль и сделав в этой стране великолепную карьеру в качестве импресарио, Калманович был арестован за шпионаж в пользу Советского Союза и приговорен к 9 годам тюремного заключения. Считалось, что он долгие годы работал в КГБ СССР и даже его приезд в Израиль был связан с выполнением специального задания. Интересно, что в отличие от многих других советских шпионов, которых родина оставляла досиживать в чужих тюрьмах или же об освобождении которых договаривалась в обстановке строгой секретности, освобождение Калмановича стало публичным и важным делом власти. О его помиловании израильтян просили видные российские политики и деятели культуры. Этот вопрос оказался чуть ли не центральным в поездке в Израиль российского вице-президента Александра Руцкого, несколько раз с руководителями Израиля говорил певец Иосиф Кобзон…

Калмановича отпустили, он приехал в Россию (сказать «вернулся» было бы преувеличением, потому что он вообще-то литовский еврей) и начал тут совместный бизнес с Кобзоном. Впрочем, союз этих двух авторитетных фигур был весьма кратковременным. И до своей гибели Калманович занимался организацией концертов и баскетбольными клубами, причем не только в Москве – в родной Литве он несколько лет владел «Жальгирисом», и, как видим, прошлое Калмановича не испугало власти этой страны, традиционно ищущие агентов бывшего КГБ всюду, где их только можно найти. А Калмановича и искать было не нужно – он пришел и купил. Между прочим – как литовский гражданин, поскольку помимо российского гражданства у бывшего шпиона было еще и литовское. Одновременно Калманович был владельцем нескольких московских рынков – вначале Тишинского, затем Дорогомиловского. Тесные связи у него были не только с Япончиком, но и с Михасем, Сергеем Михайловым, которого СМИ называют главой знаменитой «солнцевской» группировки.

Теперь призадумаемся: кто мог поднять руку на человека, который, с одной стороны, был одним из лучших друзей хозяев российского преступного мира, а с другой – не был чужим на Лубянке? При этом убийство было организовано мастерски, ясно, что к нему долго готовились. И ясно, что для своих убийц Калманович авторитетом уже не был. Как не был для своих убийц авторитетом Япончик.

Это означает, что российский бизнес – а бизнес в этой стране неотделим от власти, спецслужб и преступности – вновь вернулся в 90-е, когда именно убийство было главным доказательством правоты. После серии отстрелов тех лет российские бизнесмены, казалось, научились договариваться или, в крайнем случае, прибегать к услугам власти, как это случилось с Ходорковским. Но теперь пружина насилия вновь распрямилась, что в российских условиях является показателем назревающего кризиса элиты и обострившейся клановой борьбы. Интересно лишь, кто станет следующей жертвой.

Темы: Россия, криминал