Довга дорога України до себе

"За ефективну некорупційну країну треба платити"

Держава не може зробити громадянина щасливим. Тільки створює умови, – вважає економіст Ігор Бураковський

Українська влада зосереджена на парламентських виборах. Це не дасть країні змоги виконати умови Міжнародного валютного фонду й отримати транш, прогнозує один із найбільших світових банків JP Morgan. Це може призвести до економічної кризи?

–Із 2014 року Україна мала проблеми з дотриманням зобов'язань перед Міжнародним валютним фондом. Низку домовленостей виконували невчасно або неповністю, програми коригувались. Та це не може нас заспокоювати. Cпівпраця з МВФ для нас принципово важлива – як стимул проводити реформи та позитивний сигнал для інших донорів та інвесторів.

Неотримання чергового траншу не призведе до моментальної економічної катастрофи. Але наслідки матимемо. Зокрема політичні. Багато змін в Україні відбувалися під тиском МВФ. Він учив нашу державу розуміти, що таке ринкова економіка, допомагав налагоджувати роботу Національного банку, запроваджувати бюджетну дисципліну. Фонд – певний запобіжник від популістських рішень і гарант, що реформи не відкотяться назад.

Припинення співпраці з МВФ означатиме, що Україна втратить одне з джерел поповнення золотовалютних резервів та фінансування деяких бюджетних програм. Адже гроші МВФ ідуть саме на це. До них прив'язана допомога решти донорів. Ці кошти не зайві, зважаючи на пікові виплати за зовнішнім боргом у 2019–2020 роках.

Ігор БУРАКОВСЬКИЙ , 60 років, економіст. Народився 1 листопада 1958 року в Києві. Мати працювала лектором-музикознавцем у філармонії, батько – військовий. Закінчив факультет міжнародних відносин і міжнародного права Національного університету імені Тараса Шевченка. Стажувався в Бірмінгемському університеті у Великій Британії, в Японському інституті міжнародних відносин у Токіо й у Стенфордському університеті США. У 1999–2001 роках працював старшим економістом Інституту ”Схід-Захід”. Доктор економічних наук, директор Інституту економічних досліджень і політичних консультацій, професор Національного університету ”Києво-Могилянська академія”. Із 2002 року очолює Інститут економічних досліджень та політичних консультацій. Співголова ради Реанімаційного пакету реформ, голова правління Офісу зв’язку українських аналітичних центрів у Брюсселі. У шлюбі. Дружина – Оксана Бураковська, перекладач. Донька Ольга працює в Європейському банку реконструкції та розвитку. Улюблений автор – Михайло Булгаков
Ігор БУРАКОВСЬКИЙ , 60 років, економіст. Народився 1 листопада 1958 року в Києві. Мати працювала лектором-музикознавцем у філармонії, батько – військовий. Закінчив факультет міжнародних відносин і міжнародного права Національного університету імені Тараса Шевченка. Стажувався в Бірмінгемському університеті у Великій Британії, в Японському інституті міжнародних відносин у Токіо й у Стенфордському університеті США. У 1999–2001 роках працював старшим економістом Інституту ”Схід-Захід”. Доктор економічних наук, директор Інституту економічних досліджень і політичних консультацій, професор Національного університету ”Києво-Могилянська академія”. Із 2002 року очолює Інститут економічних досліджень та політичних консультацій. Співголова ради Реанімаційного пакету реформ, голова правління Офісу зв’язку українських аналітичних центрів у Брюсселі. У шлюбі. Дружина – Оксана Бураковська, перекладач. Донька Ольга працює в Європейському банку реконструкції та розвитку. Улюблений автор – Михайло Булгаков

Прем'єр-міністр Володимир Гройсман каже, що реально збільшити власний видобуток, отримати енергетичну незалежність і зменшити ціни на газ. Що для цього потрібно?

–Cлід розрізняти техніко-економічні й технологічні питання. Який газ видобувати, якими методами, які потрібні інвестиції? Та енергетична незалежність – це не тільки про видобуток, а й про використання енергоресурсів. Маємо заохочувати альтернативні джерела та раціоналізувати використання енергії де тільки можна. Не варто зациклюватися лише на отриманні дешевих нафти й газу.

За рахунок чого ще можна наблизити енергетичну незалежність?

–Ми, українці, весь час позиціонуємо себе як нещасного споживача, який випрошує ресурси. Маємо перейти до парадигми "клієнт і споживач – це король". Для цього потрібна відповідна політика.

Передусім треба усвідомити, що енергонезалежність – це ефективна економіка і працюючий ринок. А в економіці немає нічого безкоштовного, тому за ресурси слід платити адекватну ринкову ціну.

По-друге, енергетичні ринки монополізовані. Важливо підвищити роль Антимонопольного комітету. Оскільки ціну для населення регулює держава, можливо, варто переглянути інструменти регулювання у сфері енергетики та механізми ціноутворення.

По-третє, коли йдеться про енергетику, треба відділити політичну складову від економічної. А це, загалом, фундаментальне питання для української системи урядування. Енергетична політика не може бути інструментом соціального захисту. Ціна на газ завжди когось не влаштовуватиме. Тут повертаємось до питання про адресну допомогу соціально вразливим верствам. При цьму цільові субсидії треба ретельно контролювати.

Що вважаєте найбільшою проблемою української економіки?

–Вона потребує масштабної модернізації, щоб Україна подолала відставання від розвинутих країн. Джерело модернізації: інвестиції, нові технології та виробничо-комерційні зв'язки. Модернізація – це також перехід до сталого розвитку: повинні передати дітям кращий світ, ніж ми отримали від батьків. Суспільство і політики повинні зрозуміти, що саме так має робити держава у коротко-, середньо- та довгостроковому плані. Жоден уряд не може зробити свого громадянина щасливим. Він тільки створює для цього умови.

Маємо усвідомити, де проходить межа відповідальності бізнесу та в чому вона полягає. Це питання державної допомоги й регулювання виробничо-комерційної діяльності. Врешті, важливо розуміти, де та як бізнес і держава мають співпрацювати. Тут на думку спадають наукові дослідження, просування національних економічних інтересів за кордоном, підготовка кадрів.

Проблема з робочою силою – нині одна з найгостріших. Ми втратили частину трудового потенціалу через анексію Криму та війну на Донбасі. До цього додаються трудова міграція і проблеми з якістю освіти. Ми поки що практично нічого не робимо для залучення робочих рук з інших країн – маю на увазі активну міграційну політику.

Ефективна некорупційна держава не може бути дешевою. За неї суспільство повинно платити адекватну ціну.

Які ключові реформи останніх п'яти років?

–Кожна реформа має три стадії: прийняття рішення, реалізація змін і захист досягнутого. Як показує український досвід, відкотитися назад дуже просто. За п'ять років ми провели або почали низку важливих змін. Одна з найвдаліших – реформа державних закупівель. Її треба захищати, зважаючи на креатив українців, які завжди готові обійти правила.

Серйозно реформували банківський сектор. Ліквідували низку неплатоспроможних банків, хоча не все зроблено бездоганно. Впорядкували процедури рефінансування банків, запровадили відкрите інформування про кінцевих власників. Нацбанк сьогодні – не тільки регулятор, а й аналітичний центр. У галузі державних фінансів почалося запровадження довгострокового бюджетного планування.

Започатковані медична, пенсійна та освітня реформи. Їх треба продовжувати.

Великим успіхом вважаю реформу децентралізації. До кінця 2020-го вона має завершитись. Об'єднані громади вже мають свої гроші. Але, якщо частина повноважень і коштів передається на місця, виникає запитання: як перевести туди антикорупційні механізми й запобігти створенню в регіонах напівфеодальних структур. Потрібно знайти достатню кількість фінансових менеджерів, які могли б управляти бюджетами громад. Зараз ці гроші часто лежать на депозитах. З одного боку, це добре, їх хоча б не розікрали. З другого – вони мають працювати на громаду.

Поліпшився інвестиційний клімат. Реформували систему повернення податку на додану вартість для експортерів. Як наслідок – зникли конвертаційні майданчики та пов'язана з ними корупція. Багато зроб­лено для спрощення і технологізації системи послуг, які надає держава. Створено центри надання адміністративних послуг, запроваджено технології електронного урядування. Держава відкрила реєстри й багато іншої інформації.

Важливим досягненням є створення системи інституцій для боротьби з корупцією: Національне антикорупційне бюро, Національне агентство з питань запобігання корупції, Спеціалізована антикорупційна прокуратура. Але їм треба дати час, щоб запрацювали. І зробити їх політично незалежними.

Які помилки маємо врахувати, рухаючись уперед?

–Відстаємо із судовою реформою. А це механізм вирішення суперечок, без якого неможливе нормальне життя країни.

Друге питання – публічна комунікація. Су­спільство платить державі гроші й повинно знати, як і хто їх використовує. Люди мають розуміти, хто повинен відповісти за погані дороги та як його за це покарали. Без судової системи це нереально.

Ще одна проблема – демонополізація економіки. У цьому процесі активну роль має грати Антимонопольний комітет. Поки що ми цього не бачимо.

Треба завершити реформу державного управління. Щоб уникнути традиційного післявиборчого тасування міністерств.

Назріла й перезріла реформа податкової та митної служб. Тут зроблено перші кроки. Митниця – це ще й елемент національної безпеки.

Маємо швидше імплементувати Угоду про асоціацію з ЄС. Вона була і залишається дороговказом змін. Україні бракує вміння ефективно використовувати можливості глобалізації, враховуючи наші реалії.

”Олігархи – це великі підприємці. В Укра‑ їні близько 800 таких компаній, на які припадає близько половини промислово‑ го виробництва. Це – хребет української економіки, подобається це нам чи ні”, – вважає економіст Ігор БУРАКОВСЬКИЙ. Художник Володимир Казаневський бачить це так
”Олігархи – це великі підприємці. В Укра їні близько 800 таких компаній, на які припадає близько половини промислово го виробництва. Це – хребет української економіки, подобається це нам чи ні”, – вважає економіст Ігор БУРАКОВСЬКИЙ. Художник Володимир Казаневський бачить це так

Кілька років економіка України зростає на 3 відсотки. Як збільшити темп до 10–15 процентів? Які реформи маємо зробити насамперед?

–Економіка зростає, коли знімають обмеження на бізнес, впроваджують масштабні економічні реформи. Але зростання залежить і від світової кон'юнктури. Якщо наші товари не купуватимуть за кордоном, матимемо спад.

3 відсотки – низький показник. Щоб українці відчули реальні зміни, має бути хоча б 5–7 відсотків протягом п'яти-семи років. Для цього держава повинна стимулювати розвиток бізнесу та інтегруватися у світове господарство. Залучати іноземні інвестиції, доєднуватися до світових ланцюгів створення вартості, як-от аутсорсингові майданчики (аутсорсинг – передача компанією частини її завдань або процесів стороннім виконавцям. – Країна).

Треба скорочувати період упровадження будь-якої ідеї в життя. Ключовий інструмент сучасної конкуренції не в тому, щоб винайти нову теорему Піфагора, а щоб якнайскоріше впровадити її в умовний айфон. Ідеї старіють дуже швидко. Тому треба створити хороші умови для розвитку стартапів.

Як змінять світ і Україну нові методи виробництва – кіберфізичні системи, штучний інтелект, 3D-друк. Як має реагувати на них Україна?

–Промислова революція багато змінює у стосунках між людьми. Чимало питань вирішуються онлайн. Те, що раніше робив людський мозок, зараз виконує комп'ютер. Будь-яка країна шукає відповіді на виклики революції 4.0 (четверта промислова революція. – Країна), адже вона змінює наше уявлення про світ. Має і хороші, і погані сторони. Наприклад, із появою 3D-принтерів стали менше продаватися речі, які можна надрукувати. Раніше, щоб відкрити телеканал треба були величезні гроші. З появою інтернету така можливість є ледь не в кожного.

Люди змушені споживати велику кількість інформації. У ній важко орієнтуватися. Щоб революція 4.0 була ефективною, треба покращувати якість освіти. Люди мають знати не тільки, як працює комп'ютер, а й мати навички критичного мислення.

Для держави виклики четвертої промислової революції полягають у сфері управління, зокрема в частині кібербезпеки електронного урядування. Наші політики не говорять на такі стратегічні теми. Це проблема. В інформаційну еру суспільство думає про все й ні про що. Це дає можливість маніпулювати громадською думкою.

Чим загрожує Україні повернення Приватбанку Ігорю Коломойському?

–Проблема має політичну, економічну та юридичну складові. Під час націоналізації Приватбанк був у поганому стані. Підтримка міжнародних партнерів допомогла Україні втримати його на плаву. Думаю, перемовини з колишніми власниками Ігорем Коломойським та Геннадієм Боголюбовим були складні. Вони намагалися ще й заробити на націоналізації.

Це непростий процес в усіх сенсах. Зараз наші суди можуть приймати специфічні рішення. Для країни найкраще було б залишити цю ситуацію, як є.

Чи можлива в Україні деолігархізація?

–Олігархи – це великі підприємці. В Україні близько 800 таких компаній, на які припадає близько половини промислового виробництва. Це хребет української економіки, подобається це нам чи ні. Ці "олігархічні" підприємства є найбільшими платниками податків, а в багатьох випадках – монополістами.

У цій ситуації важливо відділити політичний вплив від економічного. Україні треба прийняти закони про лобіювання підприємницьких інтересів. Маємо розуміти: хто, чому і за кого "топить". У США цей процес прозорий. Незаконне лобіювання закінчується в'язницею. На рівні закону треба прописати рамки стосунків між бізнесом і державними службовцями.

Великі компанії з політичними інтересами – це факт нашого життя. Протидіяти негативним наслідкам цього може тільки сильна держава.

Один із головних викликів для нового президента – зберегти міжнародну підтримку України. Це вдасться Зеленському?

–Із того, що говорили Зеленський та його команда, складається враження, що вони розуміють проблему. Але, як це буде на практиці, невідомо. Слід врахувати, що в Європі змінюються політичні лідери: йдуть президент Литви Даля Грибаускайте та канцлер Німеччини Анґела Меркель. До влади приходить умовно покоління Еммануеля Макрона (президент Франції, 2017-го переміг на виборах у 39 років. – Країна). Треба думати, як налагоджувати з ними контакт і підтримувати хороші стосунки.

Маємо агітувати за Україну не з позиції "ми – ваша проблема, допоможіть". Треба заохочувати партнерів успіхами. Світ швидко стомлюється від конфліктів.

Якими успіхами можемо агітувати?

–Передусім боротьбою з корупцією. Багато схем вдалося подолати через систему державних закупівель. Корупція зникає, коли змінюються правила гри. Наприклад, почали відшкодовувати ПДВ – і зник­ли оборудки у цій сфері. Але люди хочуть, щоб за корупцію карали. І це правильно. Якщо суспільство бачить, що ніхто не відповідає за свої злочини, це викликає розчарування.

Треба не тільки вимагати анти­російських санкцій від західних країн, а й пропонувати ініціативи щодо реформ.

Відновлення територіальної цілісності країни ви називаєте ключовою передумовою й ресурсом розвитку. Чому? Є думка, що повернення окупованих територій вимагатиме величезних ресурсів на інтеграцію, відбудову, гальмуватиме політичний поступ.

–Якщо будемо в тенетах Росії, нічого не досягнемо. Саме незалежні країни досягали успіхів в економічному розвитку, хоча й не всі. Маємо розуміти, що за економічне відновлення окупованих територій треба буде платити. Ми можемо зробити це за рахунок міжнародної допомоги, власних ресурсів.

Але маємо розглядати цю відбудову як інвестицію в розвиток регіону та країни загалом. Із Донбасом треба було щось робити ще до початку російської агресії. Економічно реабілітувати його можна лише після відновлення територіальної цілісності й суверенітету України за наявності чіткого стратегічного плану.

Автор: Сергій ДЕМЧУК, Ангеліна КОВАНДА, фото: Тарас ПОДОЛЯН

Вже є Зе на же

Sichkar Vadim
10 червня 2019
Тим, кому за Зє

А вовки спокійно чекали обік отари, 
поки вівці замiсть досвіченої сторожової вівчарки
демократично оберуть собі 'весьолава пудієлька'
(китайська передвиборча мудрість перед вторгненням орди Чинґізхана)*

Поновив свій акаунт на ФБ, почав відновлювати старі звязки. Одразу попередив - хто за Зе щоб мирно собі йшли лісом і в друзі не набивалися - бо можу в'*бати, накипіло. Виявилося, багато не в темі. Тому цей пост.
Дорогі друзі і всі хто читає. Доводжу до вашого відому, хто не знав і щоб були у темі - РФ веде війну проти України. Ця війна називається гібридна. Тобто це не зовсім класична війна з використанням хімічної зброї, ракетних обстрілів населених пунктів та касетних бомб, хоча дещо з цього арсеналу відважні руSSичі вже на Донетчині застосували. Ще не така, як РФ вже веде у Сирії. Як на мій хлопський розум, вiйськова компонента цієї війни десь 10-20%. Решта - це війна проти України політична, економічна, ідеологічна тощо. Мета цієї війни - не погратися у вiйнушку, а знищити Україну як державу, як таку, як поняття. Те чого досі не вдалося зробити геноцидом, голодоморами, репреcіями, гулагом і іншими нашим браттям-по-розуму із-за поребрика. Якщо хтось на цьому місці почне заперечувати і доводити протилежне, то повертайтеся до першого речення і далі не читайте. Не допоможе.

Нагадаю вам, що у 2008-y році #ацапо-танки зупинилися за годину маршy від Тбілісі. Причина - дзвінок "лічна таварішчу Путіну" від тодішнього президента Франції (інша версія - Буша). Зміст розмови невідомий, але танки вернулись на 'істoрическу родiну'. Для тих хто не в темі - це коли Грузія напала на Росію. А то того Грузія нападала на Росію в Абхазії y 1992-y, а ще Чечня двічі нападала на Росію (y 1993-y i 1999-y), і ще за моєї пам'яті Молдова y 1990-y. Вже поза моєю пам'яттю так само нападали на Росію Фінляндія (бiлофіни), Польща (бiлополяки). Ні, останні то були лише разок y 1920-y напали, а потім у них була "несa-стaятельнасть как ґасударства (його розчавили два брати-акробати Адольф і Йесип з різних боків майже одночасно) і сaвєтскiй сaюз асвабаждал братскіє народьі." У цих війнах брав участь мій дід. Вижив, зміг повернутися від 'братського' фінського пролетаріату, якого "сaвєтскiй сaюз асвабаждал із-пад iґа белaфіннской буржуазії". Фінському пролетаріату процес визволення вкрай не сподобався, окупантів звідти повернулося небагато. Дідові пощастило, лише рука не рухалась.

Це сарказм був, якщо хтось не в темі. А насправді якийcь історик порахував, що #ацапи вели загарбницькі війни проти ВСІХ своїх сусідів у середньому кожні 5-7 років, залежно від чого починати відлiк. Чи то від підробної дати заснування Города-героя Мацква київським князем Юрієм Довгоруким, чи то від справжньої дати заснування Москви монголами, тому така невелика розбіжність. З економічної точки зору - як тільки в казнє з'являлася дєньґа, так одразу cмотрящий над кремлівcькою ОПГ спершу отримував, а потім і сам став видавати ярлик на війну (казна, дєньґа, ярлик - запозичені вiд орди терміни). При цьому абсолютно не мала значення назва цієї ОПГ. Чи то був улус, чи царство, чи Ьімперія, чи 'союз', чи федерація - #оскалі тупo і безперервно збільшували окуповану ними територію від розмірів Замкаддя до 1/6 суходолу планети Земля. А тепер ще й мріють Алясочку взад! Пісня є така, народна, хором співають дітлахи русскіх на утрєнніках по всій РФ.
І що саме характерне: "РАССІЯ НІКАДА, НІНАКАВО НІЄНАПА-ДАЛА!!!" (тут голосом Жеглова, а в конці додати - Я сказал, Шаррапав!!!). Якщо відкриєте підручник, то вона завжди помагала, звільняла, у крайньому разі покоряла. Ну мо кілька разів, ну ще в Афганістані "ісполнілі свой інТИРнаціональний долг. А так завжди всі сусідні князівства і країни - "вxаділі в cастав". Cамі (сарказм). Бо в них завжди була 'ґражданская вайна', свої стріляли своїх, і 'вєлікая Pасія памаґла' (сарказм).

Так як т.зв. УССР ввійшла до складу СССР (якого тоді наче ще й не було). А хто не в темі - то красно-#ацапськi війська перетнули кордон, захопили Харків, проголосили там 'рабоче-крестянскоє левоpуционноє правительство' (потім Ленін його правда розстріляв усе нах), і тоді вже РФ 'пaмaґла мaлaдой народнай республикє' проти пансько-генеральскої Директорії (нічого не нагадує?) на так би мовити законних підставах. A до цього був ще більшовистський марш на Київ y 1918-y. Тільки тоді ще не було ні старшого, ані молодшого Буша, щоб він подзвонив Леніну і попросив зупинитись під загрозою конфіскувати ленінськi 40 млн золотом у Нью-Йоркському банку. І більшовики ввійшли до Києва і почали різню. І в коридорі Інститутy благородних дівиць (тепер Жовтневий, там тепер кіно крутять), y 1918-y кров стояла на підлозі по кісточки, а на стінах теперішньої роздягальні висіли шматки шкіри з волоссям після тортур. Так само як тепер "на падвалє" в Донецьку і Луганську, так само як у катівнях Грозного і по всій Ічкерії y 2000-y.

Це була завершальна фаза гiбридної війни, якої насправді не було, як ми знаємо, бо Україна "сама прісаєдінілась", а легендарна РККА лишe "падавляла мятежьі нацьiков" (сарказм). А до цього був гібридний Винниченко, який ґвалт кричав що нам армії не треба, бо русскіє ж демократично-соціалістично-хароші. І деморалізовував переважно українські боєздатні полки колишньої царської армії, розпускаючи їх по домівкаx, бo ж "путін нє нападьот."

Хто хоче ще паралелей - був Гетьманат і було Військо Запорозьке. Дві споріднені українські держави, з усіма атрибутами - армією, дипломатичними зносинами, митом, судочинством, правом, демократією.. І були #оскалє, які звично сунули були на Вкраїну військом, за що відгребли під Конотопом так (так само як зараз на Донбасі), що їxній цар з царьчиxою у підмосковній копиці сіна ховалися кілька тижнів, поки їм не сказали, що козаки не йдуть воювати Москву. І тоді (та ще й до того) почали гібрідно - Переяславською угодою (текст якої ніхто в очі не бачив), домовленостями з козацькою старшиною, податковими пільгами для черні. Бидло cxавало, стало продавати своїх старшин, доносити. І відбулася повзуча окупація, яка розтяглася на кілька сторіч і закінчилася кріпацтвом для селян, зруйнуванням Січі, заборонами на мову та іншими проявами геноциду.

Так само як бидло cxавало сто років тому, коли Ленін пообіцяв йому землю. Він і дав. Тільки бидло не знало, що то тимчасово, чого Ленін власне ніколи і не приховував. Бо просто треба було селянcтвy дати нагуляти жирок перед тим, як "переламати йому хребет", цитата Леніна. Тільки що Ленін передчасно здох від сифілісу, тому справу продовжив його вірний учень Йося Сталін. Що Кремль пообіцяє всучити українському бидлу цього разу? Знижку на газ? Тарифи понизити? Дозвіл на необмежений збір валєжнiка, по три палки в одні руки? Що ще треба бидлу України щoб засвоїти уроки історії? Що "враг таки да - в Кремле."
Путін почав війну не в 2014-му анексією Криму та окупацією Донбасу**. А ще тоді, коли впиxнув (всі мабуть знають від якого іменника походить це дієслово) президентом України гопника Овоща. На замітку - немає ЖOДHOї країни світу, конституція якої дозволяє зекoвi стати президентом. Українське бидло це cxавало. Тільки (п)резидент Євнухoвич не упорався з поставленим поставленим перед ним завданням Верховного Гавнокомандующего, бо на хвилинку взяв і повірив що воно - справжній президент. Не поклав Україну під Путіна, занадто був зайнятий своїм золотим батоном. І знову Путін знущаєтьcя над Україною. Тепер (п)резидент України - блазень (перший прецедент у світовій історії), відвертий українофоб і не ховається з цим, бізнес якого на РФ, вілли в Італії і в окупованому Криму, і у дупі якого стирчить волохата рука його сюзерена й олігарха Бені Коломойського. Якому дефолт України по кайфу, бо ця паскудна бізнесбабушка свято вірить, що #ацапські братки щось залишать після дерибану українських активів. Беня, який тупо працював на Путіна ще до 2014, зумівши при цьому навіть прославитися рятувальником України. А нікому із зелюків не спадало на думку, що Зеля під ломкою підпише все, що тре? A треба лише трошки - забрати у нього місячно-білу доріжку. Він професійно непридатний як мінімум, так це називається. Tодi матір рідну трахне за понюшку, не те що якусь срану Україну. І як мінімум це буде лист на тему "Путін - ввієді вайска!" Але бидло заходитьcя в екстазі. Бо 3e - "парєнь c района". Tак само як плескали Януковичу: "Да - вор! Да - зек! Но как себя поднял!!!"

Багато написав, але Зє-тема зaлишилась нерозкритою. Це дійсно феномен, який ще вивчати і вивчати. Але не тому що Зеленський такий винятковий і унікальний. Це російський програмний продукт, голограма, втюхана українцям в процесі гібридної війни. Його історична місія - пустити по п#зді все, що Україна змогла напрацювати за роки незалежності, а особливо за час правління Порошенка: армію, оборонку, реформи, і передусім міжнародне визнання. Чому передусім - бо Україна сам на сам проти #ацапії не встоїть. Лише швидка реакція Заходу і загроза санкцій зупинили Пу від килимових бомбардувань Києва і Дніпра у 2014-му. Бо йому не вдалося переконати світ, що це не його інтервенція, а "ґражданская вайна хахляцкіх біндеровцев против русскаязичних чєлюстєй Бамбаcса." Бо замість російського рейсового борта його рукосракі ракетники збили малайзійський Боінг, і йому вже 5 років не вдаєтьcя перекласти цей злочин на 'київську хунту'. І з чого почав Зелепут свою, не побоюся цього слова - каденцію?

Феномен Зеленського - це феномен бидла, яке ніколи нічому не навчиться. Бо воно бачить у Зеленському відображення себе, себе любимих. Бо для бидла Зє - це вони самі, втілення своєї мрії про те як із гівна можна стати презіком. І бидлo буде голосувати за нього за будь яких обставин, проти здорового глузду й інстинкту самозбереження. Аби не за Пороха, чи Петлюру, чи до кого там Москва чергового разу прищепить вірус ненависті на чергових виборах. "Лiш бьi бiндєри нє прiшлi."

* Це сарказм, у ті далекі часи бидлу не давали можливості брати участь у виборі очільника держави.

** Для тих хто не в темі - на Донбасі не "ґражданская вайна". Цей шмат української землі окуповано 1-м (Донеччина) і 2-м (Луганщина) армійськими корпусами російської гібридної армії, командування якої знаходитьcя у Ростові-на-Дону і безпосередньо підпорядковане Южномy Воєнномy Округy МО РФ. Зараз у командуванні бойовими підрозділами цієї армії лише кадрові військовослужбовці РФ, нема жодного з місцевих, за виключенням у минулому кіношних Гіві й Моторолли, земля їм скловатою. Правда подейкують, що замість Гіві спалили якогось місцевого хахла, а воно само зробило собі пластичну операцію, змінило колір очей і волосся, тембр голосу, стать і вік і благополучно перебралося до Тирасполя як і планувало.

*** Вибачте за матюки. Дійсно накипіло.

Записи анархіста 21 століття від 11-го червня 2019 року

11 червня 2019 р.  (7527)
Записи анархіста 21 століття від 11-го червня 2019 року

Сьогодні 11 червня, а до цього запис останній був 6-го червня і що? І нічого! А в тому увесь драйв життя, що можеш бути і можеш не бути – життя все одно продовжується.
7-го червня у мене був «вихід в люди»  – це коли я вирушаю до центру Львова на якусь імпрезу і цього разу то була виставка живопису в музеї Ідей на Валовій, а саме “Частинка мене” персональна виставка Дмитра Меуша і це в анонсі виглядало наступним чином:

МЕУШ ДМИТРО  “Частинка мене”

Людина – єдина істота, яка відійшла від своєї колиски, природи на стільки далеко, що перестала відчувати свою належність до неї, глибинний внутрішній зв’язок, ототожнювати себе з нею. Вчені стверджують, що сучасні люди втрачають потребу бути на природі, і можуть без проблем прожити цілісіньке життя, практично не виходячи з міст, штучно створених середовищ наповнених технікою та будівельними конструкціями.



Дмитро народився й виріс у невеличкому містечку, оточеному з усіх сторін сосновими та дубовими лісами, річками та озерами. Очевидно, ще з дитинства це середовище стало для нього рідним , та з часом все ставало лише цікавіше. Виявилось, що природа – це живий організм, за яким можна не лише спостерігати. З ним можна розмовляти, комунікувати у прямому розумінні цього слова. Для Дмитра особливим елементом природи є Вода – жива сутність, що може навчити більше а ніж сотні розумних книг.

            “ Я – частинка природи, а природа – частинка мене, тут немає секретів, потрібно просто хотіти побачити, і природа відкриє усі свої тонкощі. Суть малювання полягає у тому щоб зобразити не те, що ти побачиш, а те, що ти відчуваєш, переживаєш, проживаєш знаходячись прямо там… Її характер, настрій.
Людина не може відділитись від природи, не втративши частинку себе, а можливо й себе цілого”

 Меуш Дмитро



Відкриття авторської виставки Дмитра Меуша відбудеться 7 червня 2019 року о 18 :00. На відкритті заходу гостей чекатиме святковий фуршет.

Враження від картин гарне, а переповідати картини – це як музику самому наспівувати і пояснювати, що так звучить Моцарт. Художник  не переживає, що надто яскраві фарби вживає чи й зловживає. Важко визначити і не треба, а головним є просто те, що кілька картин сподобалось, а одну захотілось придбати і не дешево, а за грубі гроші, бо то посилює в кожного митця самоповагу і бажання працювати далі. У нашому дружньому колі мистецького об'єднання «Сходи» одразу виникла дискусія, що ось є гарні речі, але занадто дорогі, щоб їх придбати, аж тоді я зробив несподіване підсумкове резюме, з яким усі погодились: - То не твори митців дорогі, а це у нас грошей замало. Справжнє мистецтво має коштувати дорого. Як кажуть це іноді на Галичині: - Дякуючи радянські владі та її мудрій репресивній політиці українська інтелігенція змушена бути з народом. За рівнем бідності та злиднів. І коли хтось при тому починає нарікати на сучасність та нашу Україну, то відповідь тут проста: - Ви нового Президента України бачили? І після такого ще чогось доброго очікуєте? Та це ж суцільний тонкий англійський гумор «фейсом об тейбл», що зрозумілий тільки в Україні всіма витонченими реаліями. Розумно сказано, що ті 73 % є показником рівня дебілізму в країні. Як легко ми переходимо від високого мистецтва до вишуканого лайна, тобто – політики. Але, на щастя, швидко його обминаємо.
Після цікавого огляду виставки живопису пана Дмитра Меуша гарно просто прогулятись і обговорити свої враження від побаченого, блукаючи вуличками Львова, вщерть переповненими туристами, від чого втрачається своєрідна богемність древнього міста, але нехай вже так буде, як іншого не дано. Тим паче Львів того вартує, щоб його побачити і відчути його духовну висоту, аби рознести її на всю Україну. Бо ми такі! Шануймося, бо ми того варті!
То було в п'ятницю. Писати не хотілося, а в суботу я тим більше як той змій після вдалого полювання перетравлював враження учорашнього променаду, а потім мав пригоду зустрічати вночі доньку з потягу, а це майже епопея, яку описати не годен, бо начебто і не пізня година 22-га, але з любого мого Рясне у центр жодного виду транспорту, окрім дорогу чого таксі, яким у складчину мені довелося і скористатись. Тут я вже дякував нашій львівській владі, що зробила нам таке транспортне добирання, а що вже вчудила з площею перед залізничним вокзалом – то не переповісти. Все перекрито і перерито, а темінь, хоч в око стрель. Здавалось, що на такому важливому об'єкті все має працювати цілодобово всі 7-м днів тижня, але ж ми не турки, які саме так робили нам вулиці і зробили на диво швидко. Ні, ми працюємо інакше: розриємо і думаємо довго-довго, а нащо то ми зробили? Врешті на все тупо «забили» і зустрічає Львів та випроваджує своїх мандрівників потрясаючою красою в стилі андеграунд. Добре, що нашим людям завжди все добре, а іноземцям сафарі задурно – най не вередують. Зустрів я донечку і поночі добралися ми гротескно так званою «нічною маршруткою» до свого району і додому. Круто, я вам скажу. Хтось їде за пригодами десь кудись у пошуках, а мені везе мати їх просто так задурно поряд. 
  
 Тут ще було важливо не проспати зрання на роботу, де мене чекала нова радість, що в не радість, коли мав нічого не робити значного, а прийшлось відробити в поті чола свого, бо у нас в неділю 9 червня був традиційний щорічний фестиваль «Рясне-фест» і я був до того дотичний не в найліпший темі, але якось вижив і тутай. Головне, що свято вдалося, а все інше – то інше. Найбільше мені сподобалось, що тема вживання алкоголю як основи святкового дійства була відсутня начисто. Люди вже навчилися і навіть звикли розважатися без пиятики, тоді як за «Совка» це було сутність кожного свята – випивка і їдло в неміряному вигляді. На щастя – скінчилося.  Тут буквально спрацював принцип: «Хочеш свята – зроби його сам собі» Виступали переважно місцеві творчі колективи на сцені, а поряд було досить багато різних атракціонів і дітям було де забавитись, а батькам з того порадіти. Приємно, що й казати, спостерігати, наскільки ми вже цивілізована країна хоч в тому, як люди культурно відпочивають і розважаються. Пізно вночі я подумав, що день був потужний, хоч і наробився, але не забився, як на то пішло, а згодився і щось путнє з мене вийшло. О!
Понеділок, як годилось, перетравлював в усіх розуміннях проминуле свято, а у вівторок 11 червня це все писав і роздумував, а нащо воно мені чи ще комусь. Може краще як велика птиця струсь голову у пісок і нікого не боюсь?! А, нехай ще буде – з мене не убуде. Писатиму далі свої життєві ралі, деталі, події вдалі і не вдалі – аби цікаво було. Будьмо! Гей! 


Рясне FEST-2019

Три дні – 7-9 червня – в мікрорайоні Рясне триватиме вже традиційний і улюблений для мешканців фестиваль «Рясне FEST-2019»! Цьогоріч його організатори пропонують програму, в якій заняття й відпочинок собі до душі знайде кожен ряснянець.

«Уже вп’яте ми проводимо фестиваль для мешканців нашого мікрорайону, – розповідає засновник фесту, депутат Львівської міської ради Михайло Дідух. – Уперше фестиваль відбувся 2014 року й називався «Я і Україна». За три роки він набрав такого розмаху, що врешті ми вирішили змінити назву. З 2017-го фестиваль називається 
«Рясне FEST».

За його словами, нині фестиваль – це великий відкритий майданчик, на якому різні гуртки, спортивні й культурні організації можуть презентувати себе та власні досягнення. Щороку зростає і кількість учасників фесту, і людей, які готові долучитися до його організації.

Зокрема, цьогоріч у «Рясне FEST» візьме участь відомий у Львові проект «Майстерня міста», який організовує актуальні дискусії про місто та спільні дії заради розвитку району чи мікрогромади. У рамках «Майстерні міста» під час фестивалю мешканці разом творитимуть елементи декору, що стануть окрасою мікрорайону.

Мета фестивалю – популяризація української культури та підвищення рівня патріотизму, заохочення дітей до творчої діяльності.

«Цього року ми маємо дуже різноманітну програму. Це виступи колективів, майстер-класи, козацькі забави, сімейна естафета, лекції, тренінги, мотиваційні ігри. Переконаний, що всі гості фесту будуть задоволені», – розповідає голова ГО «Ініціативна група Рясне» Юрій Добуш.

«Такі фестивалі, спільні свята дають мешканцям змогу знайомитися зі своїми сусідами, мешканцями сусідніх вулиць, спілкуватися між собою, дізнаватися, чим живе район, долучатися до різноманітних ініціатив. Переконаний, що позитив об’єднує найкраще», – додає Михайло Дідух.
 
 (Щоденні записи анархіста 21 століття по Р.Х. Богдана Гордасевича про його життя-буття в Україні)
0:01 12.06.2019

Два роки безвізу України з Євросоюзом

Два роки безвізу: у Європу з'їздили майже 3 млн українців
Два роки безвізу: у Європу з їздили майже 3 млн українців
Фото: EPA
У Держприкордонслужбі розповіли, скільки українців скористалися безвізом за два роки
За другий рік безвізом скористалися в чотири рази більше українців, ніж у попередньому. Найчастіше вони перетинали польський кордон.

У Європу по безвізу з'їздили майже 3 мільйони українців. Про це повідомила Державна прикордонна служба України у вівторок, 11 червня.

Безвіз почав діяти з 11 червня 2017 року. За цей час українці подорожували до Євросоюзу більше 42 мільйонів разів. За новими біометричними паспортами виїхали за кордон майже 3 мільйони громадян.
 
Найбільше людей - більше мільйона - перетнули кордон з Польщею. Активними були також угорський і румунський кордони, через які пройшли більше 350 тисяч і 245 тисяч осіб відповідно. До Словаччини виїхали близько 226 тисяч людей.
 
При цьому українці віддають перевагу авіасполученню: майже мільйон осіб виїхали за кордон саме так. Морським сполученням скористалися лише 500 людей.
 
Держприкордонслужба відзначає також, що за другий рік дії режиму кількість поїздок без віз збільшилася в 4,2 разу в порівнянні з попереднім роком: у перший рік новою можливістю скористалися 560 тисяч українців, а за другий рік - уже 2,35 мільйона осіб.
 
"Це свідчить про те, що дедалі більше українців обирають безвізові поїздки (винятково з біометричними паспортами), особливо з огляду на закінчення терміну дії віз, виданих до 11 червня 2017 року", - прокоментувала прикордонна служба.
 
Нагадаємо, що раніше український паспорт піднявся в рейтингу на кілька позицій.
 

Посол Італії: Україна - це наступне економічне диво

Посол Італії: Україна - це наступне економічне диво, маленький Китай
СУБОТА, 8 ЧЕРВНЯ 2019, 


Посол Італії в Україні Давіде Ла Сесілія заявив, що Україна може стати черговим "економічним дивом".

13 червня в Римі відбудеться італійсько-український бізнес-форум, присвячений трьом секторам: енергетиці, інфраструктурі та сільському господарству.

"Якою б фантастичною країною для візиту вона була, якби були кращі дороги", - сказав посол. "Це велика, велика країна; вдвічі більша, ніж Італія, а сполучення - це все. Є компанії в Італії, які мають високі позиції в будівництві інфраструктури та електронної інфраструктури також", - сказав він.

"Ми дуже спеціалізуємося на сільськогосподарській техніці, тому ми можемо забезпечити ключове обладнання для українського сільського господарства", - зазначив дипломат.

"Я вважаю, що Україна - це чергове економічне диво. Це дійсно маленький Китай з точки зору ресурсів, талантів і простору", - сказав Ла Сесілія.

"Наші компанії повинні мати всі можливості, щоб максимально використати той момент, коли законодавство та його впровадження почнуть цей економічний бум", - додав він.

Нам би пенсіонерів у такі заклади радості

18:00 04.06.2019
В'язниця комфортного режиму. 
Як живуть засуджені у Норвегії
В'язниця комфортного режиму. Як живуть засуджені у Норвегії

На одного засудженого країна виділяє майже 300 євро на день. Показник кількості засуджених у цій країні: 74 особи на 100 тисяч населення. Це втричі менше, ніж в Україні.

Неповнолітніх засуджених — сім на всю країну. Убивства тут скоюють у вісім раз рідше, ніж у нас. Рівень злочинності невпинно знижується і  на 2017 рік досяг мінімуму за останні 24 роки.

А ще у Норвегії рівень рецидивів один із найнижчих у світі — 19% (в Україні та країнах Західної Європи — близько 50%). Це означає, що повторно до в'язниці потрапляє лише кожен п'ятий.

Очевидно, що норвежцям вдається успішно перевиховувати злочинців. Але як? З'ясуємо це у в'язниці Берг — після перемовин з норвезьким мін’юстом мені вдалося отримати дозвіл на відвідування цієї установи.

Удень ворота установи завжди відчинені, на території — затишне місце для пікніків.
Удень ворота установи завжди відчинені, на території — затишне місце для пікніків.
Фото: Андрій КУЗЬМІН

Місце, звідки не хочуть утікати

В’язниця Берг розташована неподалік містечка Тонсбергф, що за 80 кілометрів від Осло. Тут відбувають покарання 48 ув’язнених за тяжкі й особливо тяжкі злочини.

Директор в’язниці, Тор Меркесвік, заїжджає на територію установи. Перше, що вражає, — ворота тут відчинені! Немає колючого дроту навколо, високих стін, веж з охороною.

"Ворота зачиняємо лише вночі. Чи не боїмося, що хтось може втекти? Ні. За останні десять років втік тільки один в’язень, — пояснює директор. — Тут засуджені самі хочуть виправитися".

"Ми переконані, що перебування у в’язниці має бути максимально наближеним до життя на волі -- щоби не пригнічувати в’язнів, а навпаки, готувати їх до виходу в суспільство", — пояснює Ганс-Ганнер Стей, старший радник виправної служби норвезького мін’юсту.

Якби не знав, де я, то подумав би, що потрапив у сучасний санаторій. Акуратні одноповерхові будівлі, доглянута територія. Один із в'язнів кружляє на велосипеді, який йому передали батьки. На лежаках засмагають ще двоє в’язнів... Зараз у Бергу — вільний від навчання чи роботи час. Збоку від будівлі — столик із грилем. Трохи далі —велике футбольне поле.

Кухня у в'язниці. Скрізь — стерильна чистота.
Кухня у в'язниці. Скрізь — стерильна чистота.
Фото: Андрій КУЗЬМІН

"Потім засуджені вийдуть на свободу і житимуть поруч з нами, — додає Ганс. — Навіщо у в'язниці породжувати в них агресію? Краще зробити так, аби вони мали мету та знали, чого хочуть від життя".

Заходимо у будинок, де перебуває десятеро засуджених. Кожен в’язень живе в окремій кімнаті, від якої має ключі. На спільній кухні — мікрохвильова піч, кавоварка, дезінфектор для рук. Бачу й сім великих ножів. Обмежень у доступі до них немає.

Тор Меркесвік стукає у двері одної з кімнат. Її мешканець пропонує нам зайти. Всередині — акуратно й світло, на столику біля ліжка — цифровий годинник, ноутбук.

Йораму — 22 роки. Його засуджено за згвалтування. Сьогодні — рівно 300 днів, відколи він у в’язниці.

"Чому скоїв злочин? По дурості, — зітхає Йорам. — Я вже усвідомив, які наслідки це мало для людини, над якою я вчинив насильство. Дуже шкодую про це".

Другий шанс для кожного

Більшість в’язнів працює на місцевій фермі. Тут розводять овець, вирощують помідори, картоплю та яблука. Є у Бергу і своя автомайстерня.

"Робота оплачується, як і навчання у школі, — пояснює Ганс Стей. — Ставка фіксована — 68 крон (близько 230 гривень) на день".

У школі та коледжі навчають на кухарів, будівельників, механіків та фермерів. Також ув’язнені можуть відвідувати заняття з інформатики, іноземної мови, навіть акторського та образотворчого мистецтва.

Заходимо до школи. Інтерактивна дошка, на кожній парті — комп’ютер. Учні готуються до екзамену з алгебри. Жодної уніформи — усі одягнені по-домашньому.

Директор заводить нас у шкільну бібліотеку. Тут — стелажі з книжками, фільмами та музикою — на всі смаки.

"В’язні можуть переглядати фільми або користуватися інтернетом у вихідні та ввечері, коли в них вільний час", —розповідає Тор.

У засудженого урок. Поруч — учитель
У засудженого урок. Поруч — учитель
Фото: Андрій Кузьмін

План виправлення

До речі, те, як і де засуджений відбуватиме кару, в Норвегії визначає спеціальна комісія. За добру поведінку його можуть перевести у колонію з м’якшими умовами утримання — таку, як Берг, де переважно відбувають кінцеву частину покарання. Сюди потрапляють ті, хто подав адміністрації план виправлення й успішно пройшов особисту співбесіду.

Після прибуття в установу кожному в’язневі призначають координатора, до якого можна звернутися по допомогу, спитати поради.

Після скерування до в’язниці засудженим у разі потреби надають медичну допомогу або ж вони проходять курс позбавлення залежності від наркотиків. Їм допомагають навіть упоратися з боргами, які у них виникли перед кримінальними угрупованнями — надають консультації та психологічну підтримку, пояснюють, як краще заробити гроші та їх повернути.

Шлях, яким не варто йти

Неподалік міста Ларвік міститься нетипова для Норвегії в’язниця суворого режиму, де відбувають кару особливо небезпечні злочинці. Тут —16 засуджених віком від 18 до 25 років і 17 працівників.

У схожій в’язниці, за 30 кілометрів звідси, перебуває Андерс Брейвік, норвезький терорист, який у 2011 році вбив 77 осіб. При згадці про нього Ганс Стей відводить погляд.

"Є певні випадки, які можна вважати безнадійними, — перериває мовчанку Тор. — Однак абсолютну більшість засуджених можна перевиховати і підготувати до повернення у суспільство".

Колонія неподалік Ларвіка більше схожа на українські тюрми. Територія закрита, двері камер — металеві. Ці будівлі зводили ще у 1862 році, вони є історичною пам’яткою.

Заходимо в одну з камер. Всередині вона майже така ж, як і кімнати в Бергу. У кутку — гітара, на столі — книги англійською мовою про шахи. 

<!--img.title-->
Фото: Андрій КУЗЬМІН

У кімнаті відпочинку — великий телевізор з ігровою приставкою, стелаж із книжками, настільними іграми. Поряд — кімната з комп'ютером, синтезатором та професійним мікрофоном. Тут в’язні можуть записувати власну музику. На стіні — плакат із відомим американським репером Тупаком Шакуром.

...Сендерові — 21 рік. Він уже дев’ять місяців перебуває під вартою за замах на вбивство. Зараз він сидить за столом у тюрмі, обговорює з учителем математики завдання. Уже будує плани на нове життя...

"Погане оточення — основна причина, чому я скоїв злочин, — мовить Сендер. — Утім повірте, у в"язниці я зрозумів свою вину".

28-річний Сем опинився за гратами через розбійний напад.

"Моя біда — наркотики, — розповідає свою історію. — Я тривалий час сидів на кокаїні й таблетках. Тільки тут зрозумів, що життя — це велика цінність, яку не можна марнувати".

Стажування для в'язнів

"Найважливіша частина виправлення — останній рік, коли засуджених готують до виходу на свободу, — розповідає Ганс Стей. — У нас діють договори з численними підприємствами в околицях, які приймають в’язнів на стажування. Якщо воно проходить успішно, їх беруть на роботу після звільнення. Також ми допомагаємо їм знайти житло. Усе майно засуджених залишається у їхній власності, поки вони у в’язниці".

А в нас, виходячи з в’язниці, люди часто не мають ані житла, ані роботи. Чи варто дивуватися, що половина всіх засуджених знову стає на злочинний шлях? Норвежцям же саме завдяки пріоритету реабілітації над покаранням вдалося звести злочинність до мінімуму.

"На мою думку, це і має бути головною метою будь-якої в’язниці, — додає Тор перед тим, як попрощатися зі мною. – Змінити те, як поводиться і у що вірить ув’язнений. Дати йому можливість віднайти себе поза кримінальним світом".

Назар ЗАДОРОЖНИЙ

<!--img.title-->
Автор: Газета Експрес

Секрети великого адронного колайдера - і там є гуцули

19:00 08.06.2019
Секрети великого адронного колайдера

“Експрес” поспілкувався з українцем Назаром Бартосіком, що разом із іншими науковцями розгадує принципи побудови Всесвіту.

Фото Reuters
Фото Reuters

Назарові — 29, він — науковий співробітник Національного інституту ядерної фізики в італійському Турині. Заклад має контракт про співпрацю із CERN (ЦЕРН) — Європейською організацією з ядерних досліджень, яка створила найбільший у світі прискорювач елементарних частинок. Тож Назар регулярно працює на Великому адронному колайдері (ВАК) поблизу Женеви, у Швейцарії.

Що відбувається всередині нього? Скільки грошей вкладають у ВАК? Як це — бути частиною великої команди, яка вивчає принципи побудови Всесвіту? Розповідає Назар Бартосік.

/storage/2019/02/18/image/md_L5Se_13-foto5-1.jpeg

— Назаре, як ти потрапив на роботу за кордон?

— Навчався у Києво-Могилянській академії. Коли здобував рівень магістра, то поїхав на стажування у Німеччину, в дослідницький центр DESY, там раніше був свій прискорювач. Потім отримав контракт на аспірантську позицію у центрі. Відтоді весь час працюю за кордоном.

— Сьогодні ти — один з тих, хто працює на ВАК. Яка глобальна мета досліджень на колайдері?

— Ми шукаємо прояви фізики поза стандартною моделлю. Вона описує елементарні частинки, проте нею неможливо пояснити усе — наприклад, темну матерію. Намагаємося підтвердити чи заперечити теорію про суперсиметрію — що у кожної частинки є своя частинка-партнер з дещо іншими властивостями. Якби ми експериментально довели, що це так, то змогли би пояснити темну матерію.

У фізиці ще багато чого незвіданого, і колайдер — це тунель, через який ми проходимо, аби побачити новий світ.

Не можемо обіцяти, що знайдемо якусь дешеву енергію чи навчимось отримувати її з повітря. Проте фундаментальні дослідження дозволяють зрозуміти принципи побудови Всесвіту.

ДОКЛАДНІШЕ ПРО РОБОТУ КОЛАЙДЕРА

— Хто і коли вирішив створити ВАК?

— Головним ініціатором був ЦЕРН, найпотужніший в Європі центр з дослідження елементарних частинок. Проект задумали ще у 1984 році, реалізовувати його почали у 2001-му, а офіційно запустили наприкінці 2009-го.

На будівництво та запуск ВАК витратили приблизно 7 мільярдів євро, ще понад мільярд витрачається щороку.

— Якщо простими словами, що саме робить колайдер?

— Колайдер — це прискорювач, який має завдання розганяти елементарні частинки майже до швидкості світла, направляти їх для зіткнення одну з одною.

Що таке елементарна частинка? Це частинка, яка не має ніякої внутрішньої структури. Раніше такою вважали атом, проте довели, що в ньому є електрони та ядро. Електрон — елементарна частинка, а от ядро — ні. Воно складається із протонів та нейтронів. Протон — з кварків та глюонів. Ось вони вже є елементарними частинками. Саме з таких частинок створена уся матерія навколо нас.

У колайдері використовують саме протони — їх нескладно отримати з газоподібного водню. Проте зіштовхнути один протон з іншим не так легко — через неймовірно малі розміри. Тож у прискорювачі зіштовхують цілі скупчення з трильйона протонів, які проходять один крізь інший 40 мільйонів разів на секунду!

— До речі, у ВАК взаємодіють протони, чому колайдер називається адронним?

— Адронами називають комбінацію кварків. Оскільки протони також належать до адронів, то й колайдер називають адронним.

ВАК НАГАДУЄ БУБЛИК

— Який вигляд має колайдер?

— Це величезний тунель, окружність якого — 27 кілометрів. Створений у формі тора, простіше кажучи, нагадує бублик. Розташували колайдер на глибині до 175 метрів під землею. Чому? По-перше, земля на поверхні коштує значно дорожче. По-друге, у прискорювачі — високий рівень радіації, тому його розташування під землею — можливість подбати про безпеку навколишнього середовища.

— Скільки людей працює у колайдері?

— Загалом — понад 10 тисяч осіб. А коли запускають колайдер, до цього процесу задіяні, може, з півсотні людей. Коли прискорювач вимкнений, у тунель можна спуститись, проте лише за пропускною системою. Коли ж працює — вхід суворо заборонений, адже там — радіація.

— До речі, наскільки її контролюють у ЦЕРНі?

— У працівників, які мають доступ до детекторів, є дозиметри. Вони — персональні, і якщо треба спускатись під землю, без дозиметра — не пройти. У нього вмонтований електронний ключ, яким можна відчиняти двері. Раз у місяць ми перевіряємо дозиметри через спеціальну систему, яка зчитує рівень накопиченої радіації. Якщо рівень зависокий, ймовірно, працівникові закриють доступ.

— Які твої функції на ВАК?

— Я — член колаборації CMS. Це один із детекторів колайдера під назвою компактний мюонний соленоїд. Я відповідаю за піддетектор, який називається електромагнітний калориметр — він вимірює енергію частинок, народжених при зіткненні адронів. Коли частинка влітає у кристал, вона втрачає енергію, передаючи її атомам та молекулам кристалу, які, своєю чергою, випромінюють її у формі світла. До кожного з більш ніж 70 000 кристалів приєднано фотосенсор, який вимірює інтенсивність цих мікроспалахів світла в них.

Спеціальні алгоритми та корекції дозволяють з цих вимірів у кожному кристалі вирахувати енергію самої частинки до потрапляння у детектор. Оскільки процеси в кристалах та фотосенсорах дуже чутливі до температури, детектор повинен працювати при 18 градусах за Цельсієм — похибка може становити лише декілька сотих градуса. Я регулярно аналізую дані з термодатчиків, розміщених по всьому детектору, щоби перевіряти, чи температура не виходить за допустимий діапазон і чи немає впливу температури на інші показники детектора.

Коли колайдер запущено, я маю бути цілодобово на зв’язку, щоби реагувати на можливі проблеми з детектором.

/storage/2019/02/18/image/md_tgs0_13-foto2.jpeg

Електронний зчитувач показників дозиметра

КОЛАЙДЕР МОЖЕ ЗРУЙНУВАТИ СВІТ?

— Ти сказав, що тепер ВАК не працює. Чому?

— Його зупинили для ремонту. Триватиме він два роки. Проте це не означає, що у нас немає роботи — аналізувати вже отримані дані ми можемо ще десятиліття.

— А як планують модернізувати Великий адронний колайдер?

— Перший етап полягає в збільшенні концентрації протонів у прискорювачі та частоти їх зіткнень, щоб отримати більше даних за коротший час. А якщо ми збільшимо кількість зіткнень, то зменшимо статистичні похибки.

Другий етап — новий прискорювач, який матиме більшу енергію. Гіпотетично це дозволить створювати більш екзотичні частинки, і якщо вони існують — ми їх неодмінно побачимо.

Європейська рада ядерних досліджень уже презентувала концепт нового прискорювача. Називають його Майбутній круговий колайдер. Це буде тунель завдовжки 10 кілометрів! Будувати його мали б у тому ж місці, де є ВАК. Проте це питання найближчих десятиліть. Адже й вартість проекту — це космічна цифра у 25 мільярдів доларів!

— Коли запускали ВАК, багато говорили про небезпеку, що він може навіть зруйнувати світ...

— У ЦЕРНі я почуваюся безпечніше, ніж гуляючи у полі. Швейцарці дуже скрупульозні щодо безпеки. Звісно, повністю заперечити можливість суттєвих поломок чи вибухів неможливо. Проте навіть якщо це станеться — колайдер просто знищить себе. На світ чи навіть на маленьку частину території це ніяк не вплине.

Читайте також про в'язниці комфортного режиму: як живуть засуджені в Норвегії.

Автор: Олена Ковальська

Прощання 5 червня 2019 р. з 5-річним Кирилом Тлявовим

Переяслав-Хмельницький: Прощання з померлим 5-річним Кирилом Тлявовим
РЕПОРТАЖ
05.06.2019 19:53
Цього дня місто прощалося з малолітньою дитиною, загиблою внаслідок злочинної недбалості поліцейських

У Переяслав-Хмельницькому, що в Київській області, цього дня попрощалися з 5-річним Кирилом Тлявовим. Хлопчина помер 3 червня у Києві. Столичним лікарям так і не вдалося порятувати малого, якому 31 травня, як стверджує прокуратура, переяславські поліцейські, перебуваючи в нетверезому стані, поцілили з вогнепальної зброї прямісінько в голову.

Прощання з Кирилом розпочалося біля його рідного будинку, куди прийшли місцеві жителі та усі небайдужі. Всім хотілося висловити своє співчуття рідним хлопчика, було видно, що для місцевих ця подія стала справжнім шоком. Позаяк було чутно, що люди обговорюють деталі цієї резонансної справи: хтось досі не може зрозуміти, як таке могло статися в них у місті, а хтось зовсім не вірить у покарання винних. «Все це замнуть, як завжди, і ніхто покараним не буде», – говорить місцевий чоловік жінці похилого віку.

Десь о 12:15 винесли білу труну з маленьким хлопчиком, родичі не могли стримати сліз. Усі навколо теж відвертають очі від маленької труни, бо стримувати емоції неможливо. Життя Кирила вже не повернеш...

“Кирило вже ніколи не зможе пограти, до його подвір’я вже ніколи не прийдуть його друзі, вже не покличуть його гуляти», – з сумом мовив у своїй проповіді священник.

Священнослужитель відспівав Кирила на подвір’ї будинку, у цей момент довкола повисла цілковита тиша. На початку церемонії прощання бабусі хлопчика стало зле, й стареньку забрала швидка...

Згодом сумовита колона рушила на місцеве кладовище. Здебільшого люди йшли мовчки, понуривши голови донизу. Місцеві, побачивши колону людей, виходили зі своїх дворищ та приєднувалися до ходи.

На кладовищі священник продовжив відспівування загиблого малолітнього Кирилка. У своїй проповіді він зауважив, що на похорон прийшло неабияк чимало людей, адже це стало горем не тільки однієї родини, це стало горем усієї України. «Сьогодні тут зібралася велика кількість людей, але не забуваймо, що ми зараз тут із вами розійдемося, а цій родині з цим і надалі жити”, – нагадав служитель церкви.

Родичі дуже довго прощалися з 5-річним хлопчиком, ніхто не хотів відпускати свого маленького Кирилка назавжди. Місцеві потроху розходилися, комусь ставало зле, а хтось просто не витримував напруги, що панувала навкруги. Здебільшого люди покидали кладовище мовчки і не хотіли давати коментарі журналістам. «Які зараз можуть бути коментарі», – промовила обурена жінка.

Загалом під час цієї сповненої загальним сумом події були присутніми понад 100 людей, один представник від місцевої поліції.

Після церемонії прощання ми під’їхали до відділку місцевої поліції, щоб дізнатися подробиці розслідування. Але, на жаль, нікого з керівництва не виявилося на місці – й ніхто не зміг прокоментувати перебіг останніх слідчих дій. Як нам повідомили, всі вирушили до Києва…

На сходах місцевого відділку поліції мовчазними символами трагічної події лежать м'які іграшки, залишені тут напередодні представниками громадськості, а на прапорі, що висить на поліцейській дільниці – сумовита облямівка в знак жалоби – чорна стрічка туги.

Вікторія Шевченко, Київ - Переяслав-Хмельницький

Богдан Гордасевич: Сьогодні вранці дивився трансляцію з Верховної Ради України, де "хвилиною мовчання" вшанували смерть письменника Юрія Мушкетика, а ось смерть Кирила Тлявова там не помітили і жодного слова не прозвучало в "годині запитань до Уряду" про цей ганебний інцидент. Що тут коментувати? Ментальність "Совка"!

Голова Національної поліції України Сергій Князєв каже

Князєв заявив, що думав над відставкою після смерті 5-річного хлопчика



Голова Національної поліції України Сергій Князєв. Фото: Національна поліція України

 Очільник Національної поліції Сергій Князєв заявив, що після інциденту з 5 – річним Кирилом Тлявовим на Київщині думав про відставку.

Про це він заявив у ефірі програми «Право на владу», відповідаючи на запитання, повідомляє Укрінформ.

«Я офіцер... Так (думав про відставку – ред.). Але це найлегший шлях уникнути відповідальності», – сказав Князєв.

Він зазначив, що сотні разів виїздив на смерті людей, бачив вбитих і покалічених, «і весь час всі ми, поліцейські, ставили перед собою одну основну задачу – найшвидше, найкраще зібрати докази, встановити вбивць, розбійників, катів, злочинців, і, зібравши докази, направити всі свої зусилля для того, щоб справа була доведена до логічного завершення, щоб суд міг винести законний вирок і покарати винних».

«І тому це те найважливіше, на що настроєні всі поліцейські. Так ставили переді мною задачі, так ставлю і я», – наголосив Князєв.

Відповідаючи на запитання, що він відчуває, коли бачить іграшки під будівлею, де працює, (на Богомольця, 10 їх приносили після інциденту з хлопчиком – ред.), Князєв відповів, що відчуває «сором і лють».

«Сором, – тому що п’ятирічний хлопчик перед своєю смертю виніс великі муки. Сором за те, що його батьки втратили найцінніше, що в них є – свою дитину. Горе батьків непоправне. А лють – тому, що я поліцейський, все своє життя присвятив роботі в поліції, і я зрозумів, що двоє з цих негідників (які підозрюються у вчиненні злочину – ред.) – працівники поліції. Тобто ті люди, які були повинні захищати цих громадян, в цьому місці, самі стали нелюдами, вчинивши цей злочин», – уточнив Князєв.

Додамо, 31 травня у Переяславі-Хмельницькому до лікарні доправили 5-річного Кирила Тлявова із закритою черепно-мозковою травмою, забоєм головного мозку, внутрішньо-мозковою гематомою, переломом скроневої кістки.

У хлопчика виявили вогнепальне поранення голови. Невдовзі затримали двох підозрюваних – працівників патрульної поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції Володимира Петровця та Івана Приходька. Обидва на час інциденту перебували не на службі та, за попередніми даними, були у нетверезому стані.

У понеділок, 3 червня, Кирилко помер у лікарні.

Голосіївський райсуд Києва 4 червня обрав Петровцю і Приходьку запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою без можливості внесення застави.

Читайте також: Генерал Ценов, який звільнився через загибель хлопчика, очолив поліцію в ООС 
Читайте більше тут: https://zik.ua/news/2019/06/07/knyaziev_zayavyv_shcho_dumav_nad
_vidstavkoyu_pislya_smerti_5richnogo_1588755

Поступ України у справах кожної людини!

Сканія Україна презентувала вантажівку G440XT для аграрного сектору
 7 Червня 2019 498 
  
Тягач Scania G440XT
Тягач Scania G440XT
 Traktorist.ua
Компанія «Сканія Україна» презентувала вантажівку моделі G440XT, яка призначена для перевезень у аграрному секторі. Презентація машини відбулася на виставці «АГРО-2019».

Про це в ексклюзивному коментарі Traktorist.ua повідомив менеджер з продажу «Сканія Україна» в Південному регіоні Олександр Шевченко.

«Вантажівка Scania максимально збалансована для того, щоб відповідати з одного боку низьким експлуатаційним витратам, з іншого — закривати більшу частину витрат перевізників саме в цьому напрямку. Тому на сьогодні ця машина користується дійсно великим попитом серед аграріїв», — розповідає Олександр Шевченко.

Стенд компанії Scania Україна на АГРО-2019

Scania G440XT оснащена двигуном потужністю 440 к.с. з нормою викидів Євро 5 та системою очищення відпрацьованих газів SCR. На машині стоїть роботизована коробка передач 12*3 із системою перемикання Opticruise.

Для більшої надійності паливний бак встановлено стальний, об’ємом 450 л. Вантажопідйомність переднього мосту машини — 7500 кг, заднього — 11500 кг відповідно. Також вантажівка має систему допомоги утримання на схилах HillHold.

«Модель G440XT адаптовна спеціально для аграрного ринку. По-перше, тут більший бак для подолання великих відстаней. По-друге, дана машина іде з великим кліренсом, збільшеним металевим бампером, за який можна потягнути автомобіль, не боячись його пошкодити. Всі машини адаптовані під встановлення додаткового обладнання різних причепів, а також мають потовщену раму в порівнянні з європейськими автомобілями», — говорить інженер відділу продажів «Сканія Україна» Кирило Романенко.

Тягач Scania G440   Scania G440 з причіпом на АГРО-2019   Колеса Scania G440 Кабіна Scania G440   Scania G440   Дзеркало заднього виду Scania G440
Кирило Романенко додав, що перші тягачі G440XT були завезені в Україну весною цього року та на даний момент їх продано вже понад 50 одиниць.

«Нова вантажівка Scania стала вже четвертою у нашому господарстві від цього бренду. Так як у нас переважно бездоріжжя, то ми беремо їх з упором на тягове зусилля, швидкість нам не така важлива, тут розігнатися ніде. На 100 км в середньому вантажівки витрачають 29 л. Зерновози у нас працюють від поля до елеватора і від елеватора до портів, які знаходяться від нас за 150 км. Вантажівки Scania чудово себе показують на наших дорогах», — розповів голова фермерського господарства John Deere B Петро Бирбинюк

Нагадаємо, нещодавно тягач Scania визнаний найекологічнішою вантажівкою.
https://traktorist.ua/news/scania-ukrayina-prezentuvala-vantajivku-g440xt-dlya-agrarnogo-sektoru