Україна перемагає!
- 04.08.18, 00:08
- Слава Україні!
Наш спортсмен першим фінішував у скретч
Український велосипедист Роман Гладиш виграв свою другу медаль чемпіонату Європи, фінішувавши першим в Глазго.
Після "бронзи" чемпіонату Європи-2017 Гладиш піднявся на найвищу сходинку п'єдесталу в Шотландії. У скретч на дистанції в 15 км першим фінішну лінію перетнув українець. Срібну медаль завоював француз Адрієн Гарель, "бронза" у швейцарця Трістана Марже.
Відзначимо, що в Глазго проходить перший в історії чемпіонат Європи з літніх видів спорту – це об'єднані континентальні змагання з синхронного плавання, плавання, плавання на відкритій воді, легкої атлетики, велоспорту, стрибків у воду, гольфу, веслування, спортивної гімнастики та триатлону.
Раніше чемпіоном Європи став українець Михайло Романчук, який першим фінішував на дистанції 400 метрів вільним стилем.
Крім того, українські синхроністки Єлизавета Яхно і Анастасія Савчук завоювали "срібло" континентальної першості.
Нагадаємо, що сьогодні срібний призер чемпіонату світу 2017 року і переможець чемпіонату світу 2018 року в приміщенні російський стрибун у висоту Данило Лисенко був не допущений до чемпіонату Європи через три пропуски допінг-тестів протягом року.
Утім, про все по порядку. Ідея української монархії народилася ще в роки Першої світової війни, в організації під назвою «Спілка визволення України». Її активісти сподівалися, що уряди Німеччини та Австро-Угорщини, які воювали проти Російської імперії, допоможуть Україні досягти незалежності.
Набагато ближче до реалізації своєї мрії українські монархісти підійшли в квітні 1918 року, коли вчорашній царський генерал Павло Скоропадський, не без підказки німецьких військових, що окупували Україну, згадав про своїх козацьких предків, розігнав законний український парламент – Центральну Раду – і оголосив себе гетьманом. Правда, монархія протрималася менше року і була зметена повстанням під прапором Української Народної Республіки. Скоропадському довелося емігрувати до Німеччини. Там він, однак, продовжував іменувати себе гетьманом і навіть на якийсь час об’єднав навколо себе українських монархістів. У свій час прихильником Скоропадського був навіть такий видатний мислитель, як основоположник українського консерватизму В’ячеслав Липинський.
Проте монархічна ідея відродилася на початку 1990-х років, вже в незалежній Україні. Більш того, її навіть намагалися просувати в політику. Правда, як би це м’якше сказати, політику вже дуже маргінальну. Спочатку український престол намагалася спорудити Українська національно-консервативна партія. Ви чули про таку партію? Ото ж бо ж. З’явився і Союз гетьманців-державників, але він складається всього з кількох людей. У 2002 році якась ініціативна група відправила листа тодішньому Президенту Леоніду Кучмі з пропозицією відновити гетьманат. Кучма таке важливе послання чомусь проігнорував, і справа на цьому і закінчилася. Нарешті, на парламентських виборах 2006 року ультраправа партія УНА-УНСО раптово виступила з програмою якоїсь «сонячної революції», яка, на думку партійних ідеологів, мала привести до «третього гетьманату». Виборці не оцінили глобальність задуму – партія набрала всього 0,06%.
Стоп! Здається, ми упустили найважливіший момент. Кого, власне кажучи, українські монархісти бачили на престолі рідної країни? О, повірте, це – чудові люди. Ось, наприклад, якийсь Михайло Карачевський-Вовк. Людина з таким чудовим ім’ям з’явилася у Львові в 1993 році. Він називав себе «великим князем Київським, Чернігівським і Карачевський», зводив свій рід від Рюриковичів і розповів, що приїхав з Франції. Князь навіть провів в місті «перший міжнародний форум відродження монархії в Україні». Перший форум, правда, виявився також і останнім. Зате сам «великий князь» ще довго роздавав направо і наліво графські і баронські титули. До речі, дарма смієтеся – Карачевському-Вовку вдалося «розвести» цілком серйозних людей. Наприклад, дворянський титул з його рук отримав тодішній міністр закордонних справ Геннадій Удовенко. На жаль, в середині 2000-х сліди «великого князя» губляться.
Найбільш наполегливим з них був якийсь Орест Карелін-Романишин.Після того, як у 1994 році Олелько відійшов в інший світ, Орест оголосив, що перед смертю король призначив його «регентом». Через якийсь час регентства йому здалося мало, і він коронував сам себе під ім’ям «короля Ореста І». Це дуже специфічна людина. Крім царственого титулу, він називає себе магістром декількох лицарських орденів, а також «митрополитом Карпатським». Утім, сан в християнській церкві не заважає королю сповідувати язичницьке вчення РУН-віри. Сам він ніякого протиріччя в цьому не бачить: мовляв, «я вірую в Бога всіх релігій, ні з ким не хочу лаятися». Орест стверджує, що навіть був в АТО, правда недовго: «Мені сказали, щоб я більше на фронті не з’являвся, оскільки дано завдання російським снайперам мене пристрелити». А ще кілька років тому король розповідав, що регулярно спілкується з інопланетянами.
ОСТАННІ НЕЗАЛЕЖНІ. Станом на липень 2018 року тільки два добровольчих формування до сих пір не приєдналися до жодної з офіційних силових структур. Це «Добровольчий український корпус» (ДУК) «Правого сектора» і «Українська добровольча армія» (УДА) на чолі з Дмитром Ярошем, що відкололася від нього.
ПРИВАБЛИВА ПРОПОЗИЦІЯ. Після скандалу з фейковим відео командувач ООС генерал Сергій Наєв зустрівся з командирами УДА і ДУК – відповідно, Дмитром Ярошем та Андрієм Стемпицьким. Генерал запропонував добровольцям вступити до лав ЗСУ. Дмитро Ярош відповів, що не виключає такої можливості. У «Правому секторі» відреагували більш стримано. Прес-служба руху повідомила, що Наєв і Стемпіцький домовилися «продовжити діалог, об’єднати сили і діяти послідовно».
Національна поліція: полки «Дніпро-1», «Київ» і «Миротворець», батальйони «Луганськ-1», «Львів», «Шторм», «Івано-Франківськ», «Миколаїв», «Вінниця» та «Харків», роти (колишні батальйони) «Січеслав», «Херсон», «Святослав», «Чернігів» та «Тернопіль».
