Під час нещодавньої зустрічі в Москві українського та російських президентів у числі інших зачіпалася тема "спільних сторінок історії".

Це стало відомо зі слів Путіна під час прес-конференції за підсумками переговорів. Він заявив про можливе "спільне святкування 300-річчя Полтавської битви". Також Путін заявив, що вважає за доцільне обговорити це питання з "шведськими партнерами".

Деякі російські видання при цьому повідомили, що обидва президенти справді досягли домовленості щодо тристороннього "святкування" річниці Полтавської битви, і що нібито масштабна інформаційна кампанія з цього приводу має розпочатися восени нинішнього року, в рамках підготовки до 300-річчя руйнування гетьманської столиці в Батурині.

Отож, Кремль пропонує нам спершу спільно "відсвяткувати" річницю влаштованої московським військом різанини українців у Батурині, а потім, залучивши ще й шведів, так само гуртом відзначити нашу поразку під Полтавою.

Воістину, немає меж московському блюзнірству!

"Шляхта була, все взяла, кров повипивала,
А москалі і світ Божий в путо закували…"

Невже вони таки сподіваються, що ми разом з ними будемо гарцювати на кістках наших предків, "святкуючи" ворожу перемогу, результатом якої стало остаточне закабалення України в московське ярмо?

Невже ми справді справляємо враження народу "без честі, без пуття і без поваги" - якщо нам пропонують таку ганьбу?

Чому дозволяємо чужинцям плювати нам в обличчя, та ще й при цьому мовчки витираємося, а дехто й запопадливо облизується - замість того, щоб відповісти силою на таке нікчемне приниження?..

Якщо Москва хоче відзначати свої криваві перемоги, то нехай влаштовує торжества і гульбища на безкрайніх і нині малолюдних територіях, завойованих нею впродовж п’ятисот років безперервних загарбницьких воєн, і які тепер заселяють жовті брати московитів - китайці.

Ми ніколи не погодимося на спільні з Москвою історичні "святкування" – тому що у поневоленого народу, яким були українці впродовж століть, своя правда історії.

Наша правда кардинально відрізняється від "правди" поневолювача, котрий нас нищив і намагався зробити своїм підневільним рабом, силкувався паралізувати нашу волю, відібрати мову й переписати історію.

Наша правда – це усвідомлення того, що Москва ніколи не була союзником України, а завжди виступала як лютий і підступний ворог, як нещадний агресор, як зажерливий колонізатор, котрий знищив, зморив голодом, перетворив у табірну пилюку мільйони і мільйони наших співвітчизників.

Ми не збираємося жити в ненависті до сусіда, нехай і такого, як Росія, але водночас ми свідомі того, що у нас з цим сусідом – різні правди і різні дороги, і ніколи вони не зійдуться.

У нього – дорога в Азію, звідки він ніколи і не виходив, і потрясіння й метаморфози, які чекають цю останню на планеті імперію у двадцять першому столітті

У нас – європейський шлях, на який скалічена українська нація, після століть рабства, з Божою поміччю нарешті, попри численні перешкоди і різноголосся, починає ступати.

Михайло Сидоржевський.

Джерело: "Українська Правда".

В Україні за результатами трьох тижнів лютого надходження від кінопрокату зросли на 22% - до 1 млн. 797 тис. дол., в порівняні з тим же періодом минулого року.

Про це повідомляє міжнародний спеціалізований сайт з кінопрокатного бізнесу Box Office Mojo за результатами вибірки п’яти найпопулярніших фільмів у січні.

Як повідомляє сайт, за результатами трьох тижнів лютого 2007 року надходження від прокату кінофільмів в Україні становили 1 млн. 469 тис. доларів.

Як повідомив в інтерв’ю УНІАН представник однієї з кінопрокатних компаній, який попросив не називати свого прізвища, «насправді ситуація з надходженнями від прокату зовсім не така погана, як її хтось хоче представити”. “Швидше за все, річ у тому, що деякі
власники кінотеатрів дуже захопилися розвитком мереж кінопрокату, переоцінивши свої фінансові можливості. Як наслідок, тепер вони намагаються відвернути увагу кредиторів і інвесторів від своїх фінансових упущень, прагнучи додати їм політичний, мовний відтінок”, - зазначив кінопрокатник. “Саме ця причина, найімовірніше, і стоїть за
заявами деяких власників мереж кінотеатрів про можливий страйк кінотеатрів Сходу і Півдня України”, - додав він.

Як повідомлялось у ЗМІ, власники деяких кінопрокатних компаній заявляють
про збитки у зв’язку із запровадженням обов’язкового дублювання чи субтитрування українською мовою. В той же час, за словами генерального директора дистриб’юторської компанії B&H Film Distribution Богдана БАТРУХА, дублювання кінострічок виключно українською мовою суттєво не вплинуло на кількість відвідувань кінотеатрів на Сході та Півдні України.

Згідно з даними опитування, проведеного компанією First Movies International в грудні 2007 року на замовлення Sony та Disney, лише 11% громадян України висловилися проти збільшення у прокаті кількості фільмів, дубльованих українською мовою.

В той же час 19% респондентів заявили про необхідність збільшення кількості фільмів,
що дублюються українською, ще 24% респондентів підтримують цю ідею, 30%
опитаних ставляться до цього нейтрально.

Джерело: "Майдан"

Глобальные изменения климата несут риск для 2,7 млрд. человек из 46 стран мира — они могут стать участниками или жертвами вооруженных конфликтов. Еще 1,2 млрд. человек, проживающих в 56 государствах, угрожает политическая дестабилизация. Таковы основные выводы доклада «Климат конфликта» британских климатологов из организации International Alert. «Изменение климата создаст предпосылки к кровопролитному конфликту, который, в свою очередь, понизит благосостояние общества и его способность противостоять последствиям климатических изменений»,— говорится в докладе. К новым вспышкам военных действий и социальных потрясений в большей части Африки, Азии и Южной Америки могут привести эрозия почв, повышение уровня мирового океана, таяние ледников и усиление штормов. «Страны будут испытывать недостаток в земле и воде и подвергаться ударам все более жестоких штормов. В условиях отсутствия эффективного правительства люди будут организовываться в отряды самообороны, начнутся столкновения»,— говорит генеральный секретарь International Alert Дэн Смит. По мере того как температура будет расти, а количество земли, пригодной для обработки, сокращаться, перенаселение приведет к насилию, которое власти будут не в состоянии обуздать. Справиться с глобальным потеплением развивающимся странам может помешать дефицит ресурсов и недостаток политической стабильности. В Африке ключевым источником питьевой воды являются такие реки, как Нигер, которые протекают через территорию многих государств. Если засухи будут ужесточаться, а запасы воды в этих реках исчерпываться, новые африканские конфликты неизбежны. С острой нехваткой питьевой воды может столкнуться и Перу, население которой потребляет воду тающих ледников. Конфликты, вызванные изменениями климата, начинаются уже сейчас. В Бангладеш миграция, связанная с изменениями климата, уже приводит к кровопролитным столкновениям. По данным International Alert, летние засухи и паводки в прибрежных районах Бангладеш, вызванные все более грозными циклонами, уничтожают сельскохозяйственные угодья. Миллионы жителей этой страны уже эмигрировали в Индию, вызывая все более серьезные конфликты, которые в дальнейшем будут ужесточаться. В зоне риска находится даже Европа. От повышения уровня мирового океана пострадает Голландия. А вот война и конфликты Нидерландам вряд ли угрожают, поскольку у этой страны достаточно ресурсов для эффективных действий, приспособлена к этому и ее политическая структура. Исследователи считают, что в Европе политическая дестабилизация в связи с глобальным потеплением угрожает только государствам Западных Балкан и странам СНГ.

Карта мира. Последствия глобального потепления Источник: "Майдан"

Андрій ОКАРА

ПОЛТАВА-2009 ЯК ЗАГРОЗА ТА ЯК ГУМАНІТАРНИЙ РЕСУРС

300-річчя Полтавської битви повинно відкрити новий етап в російсько-українських відносинах

Зустріч Віктора Ющенка та Володимира Путіна 12 лютого у Москві принесла справжню сенсацію: президенти України та Росії таки домовились спільно відзначати 300-річчя Полтавської битви, до того ж у трьохсторонньому форматі – з залученням Швеції, представників якої російський президент навіть визвався запросити сам.

Це справжній прорив, бо на попередній російсько-українській зустрічі на найвищому рівні йшлося лише про спільне святкування 200-річчя Гоголя, а щодо битви – мовляв, ніяк неможливо через різні інтерпретації цієї події в російській та українській історіографіях.

За адекватного підходу тема 300-річчя Полтавської битви для України може стати важливим гуманітарним ресурсом впливу і розвитку іміджу країни (так званою "Soft Power" – технологією "м'якої влади"). За незбалансованого і недбалого підходу ця тема може стати реальною гуманітарно-політичною загрозою: наприклад, ухилення од діалогу з Росією з приводу 300-річчя і від спільного відзначення (саме "відзначення", а не "святкування"!) означатиме моральний програш влади і позиціонуватиме її представників як слабаків, що не вміють відповідати на виклики і "тримати удар". Оскільки 2009 рік – це не тільки ювілей, а ще й рік президентської передвиборчої кампанії, очевидно, що різна інтерпретація битви і її наслідків, а також постатей Петра I та Івана Мазепи може стати матеріалом для чергової інформаційної війни, яку зацікавлені сили неодмінно використають для подальшого ментального та ціннісного розколу країни.

Тож вибір формату відзначення 300-річчя Полтавської битви для України є питанням справді стратегічного характеру.

Полтавська битва: погляд з України, Росії та Швеції

Отже, Полтавська битва, що відбулася 27 липня (за старим стилем) 1709 року на північних підступах до Полтави, стала, наскільки можна судити з трьохсотлітньої дистанції, справжньою "точкою біфуркації" – таким ключовим моментом, після якого історія Європи пішла іншими шляхами.

Після битви під Полтавою Швеція почала "зосереджуватися" – зняла з себе тягар наддержави, перестала бути загальноєвропейським політичним "балансиром" і фактично почала будувати той самий "шведський соціалізм", яким шведи зараз пишаються.

Росія навпаки: існує причинно-наслідковий зв'язок між битвою під Полтавою та перетворенням Московського царства на Російську імперію, влаштовану на новій, секулярній, концепції влади та централізованій моделі державного устрою.

Одна із складностей у знаходженні російсько-українського взаєморозуміння щодо 300-річчя Полтавської битви полягає у відмінностях історичних міфів. Справа не лише в тому, зрадив Мазепа чи не зрадив. Справа навіть не в тому, було на нього накладено анафему з дотриманням канонічного права чи ні? Справа в тому, що в Росії усі знають про "викторию под Полтавой", але далеко не всім навіть гуманітарно освіченим людям відомо про трагедію Батурина, про тактику "випаленої землі", яку Петро повелів Мазепі застосовувати до українських регіонів, де могло пройти шведське військо, про руйнування Запорізької Січі, про політику обмеження прав Гетьманщини і т.д. Тому російська свідомість не сприймає того факту, що у тих подіях діяло, як мінімум, три суб'єкти: російський, шведський та український, а не лише два перші, як вчили у радянській школі. Тож на сьогодні створення "спільного" для Росії та України курсу історії, про необхідність чого постійно заявляють російські політики, – з області малореального.

Над іміджем Івана Мазепи, Петра I та інтерпретацією Полтавської битви ось вже 300 років працюють дві команди "чорних" піарників – істориків, публіцистів, письменників, кінорежисерів. Одна команда доводить, що Мазепа – "зрадник", "клятвопреступник", "другий Іуда", тоді як Петро – "мудрий цар", "переможець", "реформатор", "модернізатор", "європеїзатор" (з цією "PR-командою" попрацював і Олександр Пушкін). Інша команда доводить протилежне: Мазепа – "державний будівничий", "євроінтегратор", "покровитель наук і мистецтв", Петро ж – "азіатський тоталітарист", "скажений тиран" та "збоченець" (один з останніх "шедеврів" цієї "агітгрупи" – фільм Юрія Іллєнка "Молитва за гетьмана Мазепу"). Зрозуміло, що обидві інтерпретаційні схеми існують за логікою пропаганди та інформаційних воєн – аргументи обох сторін добре відомі протягом трьох століть. Тому намагання відстоювати одну з цих версій з точки зору продуктивності російсько-українського діалогу неперспективне.

Гарним прикладом підходу, що розбиває усталені стереотипи, є книга пітерського історика Тетяни Яковлевої "Мазепа", видана минулого року в серії "Жизнь замечательных людей" (!) московським видавництвом "Молодая гвардия". Автор – росіянка, позбавлена якихось особистісних сентиментів щодо України, намагається за допомогою позитивістської методології дослідити справжні мотивації вчинків гетьмана і докладно розповісти російському пересічному читачеві те, що російська історіографія воліє обходити увагою: і про Батурин, і про тактику "випаленої землі", і про образ тієї квітучої України, яку майже збудував Мазепа, і про те, що саме український гетьман може вважатися одним з провідних ідеологів створення Російської імперії.

У 2004 році (до речі, напередодні Оранжевої революції) Тетяна Яковлева віднайшла у фондах Санкт-Петербургського інституту історії РАН, опрацювала і частково видала той самий знаменитий Батуринський архів гетьмана Мазепи (близько 1000 документів), який історики марно шукали протягом століть. (Українське МЗС вже порушило питання про копіювання цього архіву для України або навіть про його можливу передачу.)

Полтавська битва: погляд з Полтави

Якщо для Києва, Москви та Стокгольму Полтавська битва і її ювілей – це абстрактно-концептуальна ідеологічна проблема, то для Полтави – питання цілком конкретне, емпіричне, навіть господарче.

Саме битві Полтава зобов'язана тим, що під час адміністративних реформ Олександра I у 1802 році з полкового містечка вона перетворилася на центр великої губернії. Прадавні Лубни – вотчина князів Вишневецьких, Ромни, відомі своїм ярмарком, чи навіть придніпровський Кременчук з точки зору практичної доцільності мали більше шансів стати губернським центром, але "тендер" виграла саме Полтава.

Існує два полтавських бренда, які мають загальносвітову відомість чи, принаймні, можуть на неї претендувати: Гоголь та Полтавська битва 1709 року. Але щоб Полтава могла повноцінно заробляти на їхній експлуатації, щоб могла стати великим туристичним центром, ще треба докласти чимало зусиль. Поки що музейна, туристична та навіть готельна інфраструктури міста знаходяться у проблемному стані.

На сьогодні сформульовано дві концепції перспективної реконструкції поля Полтавської битви.

Автором першої є полтавський архітектор Валерій Трегубов: поле передбачається максимально наповнити об'єктами показу – відреставрувати існуючі споруди (склеп на могилі російських воїнів, Сампсоніївську церкву, сам Музей Полтавської битви) та побудувати нові – в першу чергу Музей історії українського козацтва (вже існує проект, виділена державна субвенція, ось-ось мають розпочатися будівельні роботи), в другу чергу – Музей історії Росії, Музей історії Швеції, Музей Івана Павловського (організатора першого музею у 1909 році) з конференц-залом, залом для прийомів та ін.

Автори другої концепції – києво-полтавський архітектор Віктор Шевченко та полтавський художник Олександр Нечипоренко – виходять з недоцільності забудови поля битви, яке розглядається як найважливіший меморіальний об'єкт. Їхній план передбачає протягом 20-30 років знесення максимально можливої кількості будов XIX-XX століть, у тому числі нинішнього Музею Полтавської битви та численних об'єктів Інституту свинарства УААН, розташованих в центральній частині поля. Музеї ж передбачено перенести до центру Полтави – або в приміщення колишнього Петровського кадетського корпусу (унікальна архітектурна пам'ятка першої половини XIX століття зараз знаходиться в занедбаному стані – навколо нього йде складна судова справа), або в наймодерновіших, наново збудованих в стилі "хай-тек" музейних поліфункціональних приміщеннях.

Кожна з цих концепцій має свої плюси і мінуси, а також складнощі виконання і дефіцит грошей. Але, як визнав міський голова Полтави Андрій Матковський, об'єднує ці дві концепції те, що першочерговим кроком підготовки до 300-річчя повинно стати упорядкування самого поля битви (розчищення, рекультивація, звільнення його частини з-під колишнього військового містечка та бази паливних матеріалів) і реставрація кількох редутів в натуральних розмірах 50 на 50 м (єдиний відновлений у 1909 році редут виконаний в мініатюрі – 35 на 35 м).

Ще одна проблема пов'язана з найновішою українською політтехнологією – війною пам'ятників. Згідно з Указом президента України N955 від 9 жовтня 2007 року, передбачається встановлення у Полтаві пам'ятників Івану Мазепі та Карлу XII. Але в цей проект закладається, як здається, велика концептуальна помилка. Цілком логічно, аби пам'ятник Карлу стояв не в центрі Полтави, яку шведи протягом двохмісячної облоги не змогли взяти, а на самому полі – наприклад, біля одного з редутів, який взяти їм таки вдалося. А от що буде символізувати пам'ятник Івану Мазепі на полі битви, в якій він не брав участі і після якої трагічно завершилася його кар'єра, а згодом і життя, – це питання. В Росії багато хто обурений самим фактом появи пам'ятника гетьману-"зраднику", але, в принципі, готові змиритися з тим, що це внутриукраїнська проблема. Тож такий пам'ятник не повинен викликати ані іронії, ані сарказму: найкраще місце для нього – в історичному центрі Полтави.

Полтавська битва: погляд у майбутнє

Кульмінацією подій, пов'язаних із відзначенням 300-річчя Полтавської битви, можуть стати щорічні військово-історичні реконструкції на полі – так звана "жива історія". Детальна програма та проект такого дійства розроблений президентом громадської організації "Департамент воєнно-культурної антропології" Олексієм Руденко (у його професійному багажу, поміж іншого, недавня реконструкція бою під Крутами і три роки проведення міжнародного військово-історичного фестивалю "Terra Heroica" у Кам'янці-Подільському). Так, вже у цьому році у подібній реконструкції під Полтавою можуть взяти участь до 100, а у 2009 році – до 500 чоловік з України, Росії та різних країн Європи, чиї представники брали участь в битві на боці Карла XII.

Як відомо, людську увагу можна привернути лише розвитком дії, тож саме щорічні військово-історичні реконструкції під Полтавою, якщо вони отримають загальноєвропейський розголос і визнання, можуть стати одним з найголовніших факторів туристичної привабливості та брендінгу Полтавського регіону.

Отже, зараз складаються усі підстави для російсько-українського взаєморозуміння на проблемі 300-річчя Полтавської битви. Українській стороні є про що вести продуктивний діалог з Росією: про Батуринський архів, про анафему Мазепі, про участь російського бізнесу в реставрації пам'ятників та поля Полтавської битви, про розвиток історичного туризму, про участь у військово-історичних реконструкціях, про ознайомлення російського суспільства з українськими інтерпретаціями подій Північної війни (1700-1721) та ін.

Як правило, кожна "кругла" дата використовується владою для історичного підтвердження тих чи інших сучасних прав, для збільшення власної сили, легітимності та авторитету. Наприклад, 300-річчя Переяславського договору у 1954 році було використане для символічного "підтвердження" російсько-українського союзу та для зміцнення політичного режиму Микити Хрущова (на початку 1980-х років з цією ж метою режим Леоніда Брежнєва використав 1500-річчя Києва). З метою ствердження політичного статусу Москви у 1947 році з великою помпою відзначено 800-річчя міста, а от 850-річчя у 1997 році було більше схоже на PR-кампанію мера Юрія Лужкова в якості політика загальноросійського значення. Помпезне 300-річчя Санкт-Петербургу у 2003 році повинно було всьому світові розповісти, хто такі "пітерські" і яке вони мають моральне право керувати усією Росією. Під час ліберальних реформ Олександра II у Новгороді Великому 1862 року встановлено відомого пам'ятника до 1000-річчя Росії. До речі, 200-річчя Полтавської битви теж відзначено з помпою не заради любові до мистецтва: Микола II намагався використати ювілей для збільшення власної легітимності в очах суспільства під час складного політичного протистояння з Державною Думою.

Тож питання до 300-річчя битви під Полтавою, відповідь на яке ще треба знайти і сформулювати, є таким: що саме означає ця дата для сучасної України, для сучасних українців, для сучасних українсько-російських та українсько-шведських стосунків?

Без відповіді на нього Полтава стане ще одним "прогуляним" уроком історії.

"Зеркало недели", 23 февраля 2008 года

P.S.

Президент нагородив директора Центру з вивчення історії України Санкт-Петербурзького державного університету Тетяну Таірову-Яковлеву

Президент України Віктор Ющенко нагородив директора Центру з вивчення історії України Санкт-Петербурзького державного університету, доктора історичних наук, професора Тетяну Таірову-Яковлеву орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня.

Високої державної нагороди Тетяна Геннадіївна удостоєна за значний особистий внесок у дослідження історії України та українсько-російських взаємовідносин, плідну наукову діяльність.

Довідка. Тетяна Таірова-Яковлева викладає спеціальний курс – козацька Україна в творах культури. Вона також очолює Центр з вивчення історії України Санкт-Петербурзького державного університету.

Т.Таірова-Яковлева є автором монографій та статей: "Гетьманщина в другій половині 50-х років XVII століття, причини і початок руїни"; "Руїна Гетьманщини: від Переяславської ради – до Андрусівської угоди (1959-1967рр.) "; "Іван Мазепа"; "Гетманщина и её инкорпорация в Российскую империю"; "Донос старшини на І.Самойловича: аналіз першоджерела"; "Іван Богун-Федорович"; "Мазепа-гетман: в поисках исторической объективности"; "Проблемы взаимоотношений Украины и России 1654-1667 гг."; "Проблемы неоднородности украинского казачества и внутренние противоречия их идеалов. Войско Запорожское и Запорожье".

За ініціативи та під керівництвом Т. Таірової-Яковлевої діє спільне видання Центру з вивчення історії України Санкт-Петербурзького державного університету і Санкт-Петербурзького інституту історії Російської Академії Наук документів з архіву І.Мазепи.

http://www.president.gov.ua/news/9066.html

Джерело: http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/47bfd1432f9d3/

Абсолютно новий дизайн має Офіційне інтернет-представництво Президента України Віктора Ющенка.

Дивіться http://www.president.gov.ua/ і оцінюйте.

Джерело: "Майдан".

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це.
Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

При голосуванні прошу керуватися не емоціями, а історичними фактами.

Адвокати Юрія Луценка вимагають проведення одразу трьох експертиз Леоніда Черновецького – судово-психологічної, судово-психіатричної та судово-наркологічної. Як повідомив «Народній самообороні» захисник Ю. Луценка Юрій Бергельсон, клопотання про призначення цих експертиз подано 4 лютого 2008 року до прокуратури м. Києва, яка веде справу про завдання умисних легких ушкоджень Леонідові Черновецькому.

Необхідність проведення судово-психологічної експертизи мотивується тим, що Л.Черновецький постійно змінює свої свідчення щодо обставин спричинення йому тілесних ушкоджень, досі не зміг чітко розповісти, що ж саме та в якій послідовності відбулося між ним та Ю.Луценком. Таким чином, на переконання юристів, є достатні дані, що вказують на «психологічну нездатність Л.Черновецького давати достовірні показання». Мета цієї експертизи полягає у встановленні здатності Л.Черновецького запам’ятовувати події та надавати показання щодо них. У клопотанні захисників Ю.Луценка йдеться про необхідність з’ясувати такі питання: чи має Л.Черновецький індивідуально-психологічні особливості, що суттєво вплинули на характер його показань та чи схильний Л.Черновецький до фантазування, умисного або ненавмисного перекручування фактів та спотворення подій.

Здійснення судово-психіатричної експертизи психічної повноцінності Л.Черновецького та його здатності адекватно сприймати події та явища мотивується, з посиланням на свідків та матеріали дослідчої перевірки, дивною поведінкою Л.Черновецького під час засідання РНБО 18 січня 2008 р., «нападами збудження, що раптово змінювалися станом загальної психомоторної загальмованості, неможливістю формулювати навіть прості речення, постійною втратою уваги до предмету обговорення». На думку юристів, зазначені факти вказують на відсутність здатності у Л.Черновецького, принаймні 18 січня 2008 р., «реально розуміти оточуюче соціальне середовище, час і місце, де відбуваються певні події», а це, в свою чергу, свідчить про «ймовірний хворобливий стан, пов’язаний з порушеннями діяльності головного мозку».

Окрім іншого, судово-психіатрична експертиза має визначити, чи страждає Л.Черновецький психічними розладами, внаслідок яких не може усвідомлювати свої дії або керувати ними; чи наявні у Л.Черновецького ознаки відставання розумового розвитку; чи має Л.Черновецький відхилення в розвитку порівняно з нормальним для даного віку; якими є домінуючі мотиви поведінки Л.Черновецького; чи може Л.Черновецький, виходячи з його індивідуально-психічних особливостей, сприймати певний звук, запах, колір, швидкість руху об’єкту тощо?

У клопотанні про призначення судово-наркологічної експертизи захисники Ю.Луценка, посилаючись на свідчення очевидців, вказують на ознаки перебування Л.Черновецького на згаданому засідання РНБО у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння: підвищену збуджуваність, характерні міміку та жести, нездоровий блиск очей, надзвичайно широкі зіниці, нервові посмикування шиєю, шмигання носом, плямкання, розлад мовлення. Ці ознаки, а також неодноразово оприлюдненні у ЗМІ твердження про вживання Л.Черновецьким наркотичних речовин, слугують підставами для адвокатів Ю.Луценка вимагати проведення судово-наркологічної експертизи, яка дасть відповідь на питання: чи містяться в організмі Л.Черновецького сліди психотропних або наркотичних речовин; чи потребує Л.Черновецький лікування від хронічної наркоманії або алкоголізму?

Відповідно до законодавства, протягом трьох діб слідчий у справі має ухвалити обґрунтоване рішення щодо поданих клопотань про призначення Л.Черновецькому експертиз – задовольнити чи відхилити їх. Але в будь-якому разі слідчий зобов’язаний встановити психічний стан потерпілого на момент проведення слідства, аби з’ясувати, чи не був цей стан порушений внаслідок дій підозрюваного, тим більше, що постраждалий отримав тілесні ушкодження, зокрема голови.

Нагадаємо, що 18 січня 2008 р. після засідання Ради національної безпеки та оборони України відбулася фізична сутичка між Л.Черновецьким та Ю.Луценком. Тепер учасники інциденту з’ясовують свої стосунки у суді.

Джерело: "Народна самооборона".

"Майдан" - тут багато можна прочитати того, чого не пише жодне інше Інтернет-видання.

А як Ви ставитися до нього?