Більше десяти років вчені фіксують постійне підвищення середньорічної температури повітря та зменшення кількості опадів. Починаючи з 1961 року, середня температура за рік у світі підвищилася на 0,8 градуса, а в Україні навіть більше – на 1,1 градуса.  

Кількість опадів в Україні взимку стала меншою, а влітку суттєво не змінилася. Водночас частішають випадки, коли місячна норма опадів може випасти за кілька годин.  

Такі кліматичні умови зовсім скоро можуть поступово перетворити Херсонську область у напівпустелю, а Черкаську та Чернігівську – на безлісий степ. Цілі регіони стануть непридатними для ведення звичного сільського господарства.  

Виникне ще більша потреба у прісній воді та спеціальних сортах сільськогосподарських культур, які даватимуть високий врожай у спекотних та посушливих умовах. Зокрема, йдеться про сорти кукурудзи та соняшника, посівний матеріал яких здебільшого ввозиться з-за кордону. Через високу вартість вони можуть виявитися не по кишені малим агровиробникам та селянам.  

Причинами такої зміни клімату є викиди в атмосферу парникових газів: вуглекислого газу, метану та інших. Збираючись у повітрі над землею, вони не дозволяють надлишковій енергії сонця повертатися у космос, що призводить до поступового нагрівання, а місцями і перегрівання нашої планети. 

Переважна більшість парникових газів потрапляє у повітря через людську діяльність. Електростанції, автомобілі, промисловість, а також розорана земля – все це джерела викидів парникових газів.  

Якщо ви здивувалися, що робить у цьому списку земля, то даремно. Газ і земля пов’язані, бо у ґрунті також є повітря. Воно схоже на звичайне, яким ми дихаємо, але в ньому значно більший вміст вуглекислого газу та метану.  

СО2 потрапив до ґрунту разом з відмерлою рослинністю та зберігається там аж до моменту, коли землю орють і ці гази вивільняються. Під час оранки поля площею 100 га у повітря вивільняється щонайменше 8 тонн вуглекислого газу. Це як вага чотирьох автомобілів Tesla Model S! 

В Україні ж всього 33 млн га розораних земель, які щороку продукують більше 26 млн тонн вуглекислого газу. Така площа земель – це 55% території нашої країни, що уже є найвищим показником розораності у Європі, але їх площа продовжує зростати.  

Потрапивши у повітря, цей газ робить свій внесок у нагрівання нашої планети. Так сільське господарство саме створює умови, які ускладнюють сільськогосподарську діяльність. 

На жаль, сьогодні в Україні не існує чіткої політики щодо зменшення викидів парникових газів від сільського господарства. 

Щоб допомогти уряду створити необхідну політику, ГО Екодія  спільно з іншими експертами  розробили Дорожню карту кліматичних цілей України до 2030 року. Це перелік завдань, які має виконати Україна у найближчі роки, аби знизити викиди парникових газів та зробити достатній вклад у боротьбу зі зміною клімату.  

Одна з основних цілей – припинення зростання та поступове скорочення викидів  від користування землями. Нижче кілька порад про те, як зменшити викиди парникових газів і не стати свідками кліматичної та продовольчої катастроф в Україні у найближчі роки. 

По-перше, сільгоспвиробникам варто відмовитися від суто економічного підходу до своєї діяльності. Необхідно перейти до “нульового” (тобто взагалі без оранки) обробітку ґрунту. Або ж до мінімального, але обов’язково використовувати органічні технології такого обробітку.  

По-друге, уряд має розробити політику користування та керування земельними ресурсами, яка б скорочувала площі розораних земель. Насамперед йдеться про землі природно-заповідного фонду, боліт та лісів. Це ті землі,  які були непридатні до розорювання з самого початку. Якщо їх вивести з обробітку, вони поступово повернуться до свого природного стану та почнуть поглинати вуглекислий газ. 

Також з полів на крутих схилах варто зробити пасовища чи сіножаті. У багатьох селах України саме розорювання земель на схилах позбавляє людей місць для випасу худоби. Крім того, це призводить до забруднення агрохімікатами води у ставках та криницях, адже вони стікають схилом з першим дощем. 

Автор: Михайло Амосов – експерт із землекористування ГО Екодія

Президент України Володимир Зеленський оновив [https://www.president.gov.ua/documents/1672020-33561] склад представників Республіки на переговорах Тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання конфлікту на Донбасі. Зокрема, головним переговірником залишився екс-президент України Леонід Кучма, а його заступником став віце-прем'єр і міністр з питань реінтеграції Донбасу Олексій Резніков. Решта членів команди представлені заступниками міністрів і головами комітетів Верховної Ради.

Офіс Президента позиціонує нові призначення як прорив у переговорному процесі. Київ нарешті вивів на переговори з ДНР і ЛНР своїх офіційних представників, а не відставних і нікому нецікавих політиків. Частка правди в цьому є, але невелика.

Рішення Зеленського підвищити рівень представництва української делегації в Тристоронній контактній групі завуальована спроба розділити відповідальність за прийняті в Мінську рішення з урядом і парламентом, і групами впливу (парламентські представники від усіх ключових груп впливу всередині "Слуги народу"). Це має зменшити ймовірність внутрішньопартійних демаршів, як після рішення про створення консультативної ради з представниками ОРДЛО. У перспективі можливе розширення поле для діалогу і спектру обговорюваних проблем.

Але чи не є це просто спробою імітувати активізацію переговорного процесу на тлі зустрічі президентів нормандської четвірки в обумовлений термін і відсутності серйозних результатів онлайн-конференції міністрів закордонних справ.

Перш за все, розроблена під керівництвом Віце-прем'єр-міністра України а.Рєзнікова Стратегія реінтеграції Донецька і Луганська розрахована на 25 років. При цьому команда Зеленського по суті дублює заяви часів правління Петра Порошенка: вибори після передачі кордону, роззброєння ДНР і ЛНР, переговорів з окупаційною владою не буде і так далі.

У внутрішній політиці аналогічна ситуація: закони про мову, ринок землі, курс на євроінтеграцію і так далі йдуть в явний розріз з тим, що пропагують в ЛДНР. Якщо прийняти позицію Києва, що влада самопроголошених республік складається з терористів і окупантів, це все одно не відповідає на питання, хто і як буде пояснювати людям, які прожили 25 років під обстрілами української армії, чому вони повинні повертатися в Україну, а не бігти в Росію або якусь іншу країну. Насправді, Київ не веде діалог не тільки з жителями ДНР і ЛНР, але і з тими жителями Донбасу, які знаходяться на неокупованій території. Їх немає в профільному міністерстві, їх не запрошують на переговори по Донбасу і так далі.

Зеленський елементарно не може приборкати навіть неонацистів, які періодично збираються на мітинги проти угод з ворогом на Донбасі і так далі. Доходить до того, що обвинувачений у вбивстві "цивільний активіст" Сергій Стерненко домагається порушення кримінальної справи проти генпрокурора України... Не кажучи вже про те, що злочини на Майдані і в Одесі досі залишаються нерозслідуваними. Тим часом, врегулювання конфлікту на Донбасі треба починати саме з цього, а не з заміни переговірників. Інакше через 25 років ДНР і ЛНР можуть виявитися найменшою проблемою України.