хочу сюди!
 

Славушка

48 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 45-55 років

Замітки з міткою «україна»

Львів. Будинок Яна і Кароля Шульце

Будинок братів архітекторів Яна і Кароля Шульце, вул. Хмельницького, 56. Збудований у 1896 р. в стилі неоренесансу з елементами маньєризму.

ще фото будинка вул. Б. Хмельницького

Данилюк: Україна стоїть на порозі громадянської війни


Керівник Всеукраїнського центру сприяння підприємницькій діяльності Олександр Данилюк в ефірі телеканалу ТВі заявив, що дострокові вибори на сьогодні є єдиним виходом із громадянського конфлікту, в якому опинилося українське суспільство.

«Ми створили громадянський рух «Спільна справа», який, по-перше, має об’єднати всіх, хто усвідомлює, що влада, після скасування політичної реформи 2004 року, фактично узурпувала частину повноважень, які не були делеговані їй під час виборів народом — єдиним джерелом державної влади, і хто розуміє, що ці узурпатори є неефективними управлінцями. І тому як з правових, так і суто з суспільних міркувань вони мають піти на вибори. Ми розуміємо, що це єдиний механізм безкровного вирішення суспільного конфлікту, який уже на сьогодні наявний, і радикалізується через репресивні дії влади», — вважає Данилюк.

Данилюк також зазначив, що організатори руху «Спільна справа» залишають незмінною свою позицію відносно Податкового кодексу, і домагатимуться визнання його неконституційним, передає Newsru.

«Наша позиція відносно Податкового кодексу є незмінною: він був проголосований сотнею депутатів, які голосували картками своїх колег. Це є порушенням частини 3 статті 84 Конституції України, яка чітко говорить про те, що кожен депутат має голосувати особисто. Це є підставою для визнання даного кодексу неконституційним».

«Нами підготовлене відповідне звернення, яке буде передане опозиційним депутатам, і ми сподіваємося, що вони знайдуть достатню кількість підписів, для того, аби зробити подання до Конституційного суду. І виконувати цей Податковий кодекс ми не збираємося, тому, що він не є чинний від самого початку. Більше того, він є злочинний! Фактично, мало місце втручання одних народних депутатів в роботу інших народних депутатів, оскільки голосування за іншого народного депутата це теж саме, що голосування за іншого виборця. Це є злочин!», — наголосив громадський діяч.

Коментуючи факти виклику на допити до міліції активістів громадських організацій, що брали участь в організації акції протесту підприємців проти Податкового кодексу на Майдані Незалежності, пан Данилюк заявив, що це помилка влади.

«Якщо не буде репресій, то не буде і революції. Зараз влада має сісти за стіл переговорів, все проаналізувати. Це сумнівна перевага для влади сьогодні — бути сильною. Жодна влада ніколи не переможе жоден народ. Сьогодні, коли багато хто говорить не просто про узурпацію влади, а про режим внутрішньої окупації, можна легко довести країну до того, що почнеться партизанська війна. Ми сьогодні дуже радили б людям із «холодними головами» у Партії регіонів, у владі, на це зважати», — зауважив він.

Разом із тим Данилюк наголосив на тому, що учасники руху «Спільна справа» хочуть закликати владу до виконання закону, аби уникнути подібної реакції суспільства на те, що відбувається в країні.

«Суспільство, на сьогоднішній день, це не є люди, які будуть сидіти і аналізувати як можна провести референдум. Вони просто візьмуть пляшку із «коктейлем Молотова» і почнуть кидати у вікна проїжджаючих повз них чорних Мерседесів. Звичайно, це прогноз, і до нього треба поставитися дуже серйозно, щоб розпочати діалог із конструктивною частиною суспільства, яка готова шукати шляхи виходу», — наголосив громадський діяч.

 

http://o-danylyuk.livejournal.com/15123.html

Депутатів просять розблокувати спорудження пам’ятника Мазепі

Члени Колегії Міжнародного симпозіуму керівників об’єднань громадських організацій закордонного українства оприлюднили відкритого листа, адресованого голові Полтавської обласної ради Олександру Удовіченку та депутатам обласної ради. Нижче наводимо оригінальний текст звернення: "Шановний пане Голово, шановні депутати! У Києві із 20 по 30 листопада цього року проходять традиційні Дні діаспори в Україні. Цей поважний міжнародний форум зібрав активістів та керівників українських громад зі всього світу. Нині ми отримали інформацію про те, що на черговій сесії Полтавської обласної ради депутати фактично заблокували питання про побудову пам’ятника гетьману України Івану Мазепі.

Нас глибоко здивувало та стурбувало відношення народних обранців до оцінки ключових моментів нашої історії. Не сподіваючись на сторонню допомогу, українські громади світу підтримують свій дух, культурні та освітні традиції. Зокрема, власним коштом української громади Придністров’я, у місті Бендери, ще у 1999 році створено пам’ятну стелу на місці загибелі гетьмана Івана Мазепи. У жовтні 2008 року на місці, де розташовувався табір армій Мазепи та Карла XII, було встановлено пам’ятний знак: «На цьому місці буде споруджено пам’ятник Гетьману України Івану Мазепі». Окрім того, у музеї «Бендерська фортеця» створено діораму «Табір мазепинців та військ Карла XII» (Найближчим часом спільно із шведськими науковцями Табір буде відтворений в оригіналі). Також у січні 2009 року у місті Бендери відбудеться міжнародна науково-практична конференція «Гетьман Мазепа: правда й вимисли».

І це лише в одному невеликому містечку Придністров’я! Та ще й в умовах, коли українці за кордоном відчувають неабиякий дефіцит уваги зі сторони офіційного Києва: проблеми співвітчизників за кордоном чиновників України мало турбують...

У наступному році Україна відзначає 300-річчя з дня Полтавської битви – однієї з титульних подій у вітчизняній хронології, результати якої ми відчуваємо й сьогодні.

Українська діаспора із тривогою і надією спостерігає за всім, що відбувається у Великій Україні. Шановні співвітчизники, закликаємо вас бути зваженими, відповідальними та мудрими у своїх діях! Наші нащадки будуть нам безмежно вдячні за тверезі, без політичних рішення, що у свою чергу вплинуть на формування майбутнього незалежної України, майбутнього, про яке мріяли, за яке вмирали покоління українських патріотів".

З повагою,

– Дудка Валентин, керівник департаменту міністерства культури і туризму України,
– Петруняк Михайло, Голова Федерації українських асоціацій (Іспанія, Валенсія);
– Боднар Володимир, Голова РПО «Укрпросвіта» (Молдова м. Тираспіль;
– Савчук Емілія, Заступник Голови РПО «Укрпросвіта» (Придністров’я, м. Дубосари);
– Спориш Надія, Заступник Голови «Укрпросвіта» (Придністров’я, м. Григоріополь);
– Бача Юрій, професор української мови (Словаччина, м. Братіслава);
– Степанчук Інна, артдиректор асоціації «Українські проліски у Франції»;
– Медяник Марина, Голова громадської органiзацiї "Український центр «Просвіта» (Росія, м. Ярославль);
– Сергієчко Микола, Голова Об’єднання українців Кубані (Росія);
– Колодюк Наталя, Голова української ГО «Берегиня» (Білорусь);
– Луговський Володимир, Голова Об’єднання українських товариств (Латвія, м. Рига);
– Юрчонок Галина, Заступник Голови Об’єднання українських товариств Латвії;
– Давиденко Лариса, Голова українського товариства (Латвія, м. Лієпая);
– Курус Петро, Заступник Голови українського культурного товариства «ЯВІР» (Латвія, м. Єкабпілс).

"Новини Полтавщини".

Кому "совєтська окупація", а кому - возз'єднання

Сьогодні в календарі 17 вересня. Цього дня 69 літ тому Червона армія перейшла Збруч і зайняла територію п'яти західних областей нинішньої незалежної України, в тому числі моєї рідної Волині.

Вісім років тому, себто до помаранчевих подій, навіть дослідник діяльності ОУН & УПА професор Станіслав Кульчицький не вважав за потрібне малювати цю подію винятково чорними фарбами - писав: «Радянізація» Західної України мала дві сторони. Перша з них святкова: підвищення життєвого рівня населення, ліквідація безробіття, наділення селян землею. Заявки підприємств в устаткуванні негайно задовольнялися промисловими центрами східних областей. Майже півмільйона безземельних і малоземельних селян одержали у користування понад мільйон гектарів поміщицької землі, десятки тисяч коней і корів та інше майно. 40 тисяч корів селяни закупили в колгоспах східних областей на позички з державного бюджету. Всі ці заходи радянської влада широко висвітлювалися засобами масової інформації, аби закріпилася легенда про «золотий вересень».

Утім, далі, звісна річ, пан Кульчицький демонструє вірність "генеральній лінії" західної української діяспори:

[ Читати далі ]

Актуально про кацапів



Кацапів треба знищувати у виробничих масштабах. І чим більше - тим краще. Треба досягти того, щоби кожен кацап (кацапка) став (стала) гарним (гарною). І дитинчата їхні теж

71%, 12 голосів

12%, 2 голоси

18%, 3 голоси
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Ніколи не здавайтеся!




Щоб не брехав кремлівський фюрер, але справжня ціль московської орди одна - знищити кожного з нас, українців, знищити нашу державу. Тому ми маємо знищити свого смертельного ворога! 

Попереду у нас великі битви і великі потрясіння, але немайте жодного сумніву - Україна переможе!

Олег Ляшко,
лідер Радикальної партії

Путін зверне шию в Україні


100 років тому ми втратили державність, бо замість того, щоб зупиняти більшовицьку армію Муравйова, у Києві політики з’ясовували, хто головний. Сьогодні всі - і ліві, і праві, і зелені, і сині повинні без жодних умов об’єднатись заради одного – заради захисту України і перемоги над ворогом. Ніяких сварок, ніяких протистоянь, ніяких чвар! Все це працює виключно на ворога. Кому немає чого робити, як сваритися - беріть зброю і під Чернігів, проти танків ворога. Наша перемога не тільки у нашій сильній армії, а передовсім у нашій єдності. 

Дякую союзникам, які допомагають і підтримують Україну. Я абсолютно впевнений, що разом із усім світом ми зламаємо шию путіну.  

Дорогі українці, ворог буде розбитий, перемога буде за нами!





Олег Ляшко,
Лідер Радикальної партії

Міст через Черемош у селі Міжброди

Що може об'єднана громада? Дати відсіч могутнім завойовникам, поставити перший пам'ятник Тарасу Шевченку чи спорудити міст своїми силами, не чекаючи допомоги від держави. Розповідає Василь Іванович Данищук.

Похована у рідному Кремянці 13 березня 2001 р.

19 років тому Галина Гордасевич похована у рідному любому її серцю Кремянці 13 березня 2001 р.


На фото: Галина Гордасевич разом з сином Богданом і онукою Соломією

Після похорону у багатьох було здивування, чому Галина Гордасевич обрала Кремянець місцем свого вічного спочинку, бо перебувала тут всього нічого часу в кілька місяців, коли на кілька тижнів приїжджала в гостину до друзів, але відповідь досить проста: де народилася - там і захотіла бути похованою. Дуже мудре рішення. А ще в тому велика правда життя, що жодні життєві напасті не в силі переінакшити волю і долю людини, яка сильна духом! 
Якби не проклята радянська влада, не прокляті "визволителі", що запроторили Галину Гордасевич в 16-ть років за грати після того, як повезли на каторгу ГУЛагу аж на Колиму її батька - священника Леоніда Гардасевича, - то і вчилася б вона у Кремянці обов'язково, а за тим і жила та писала тут, а не промучилася 30-ть років в здеградованому зрусифікованому Донецьку. Так само діти письменниці виростали б не в середовищі бандюковичів-януковичів, а посеред нормального освіченого люду Кремянеччини, Острога і цілої Волині - серед панів, а не пролетарів-злидарів Донбасу. Чи ж не тому перша дитина Галини Гордасевич - син Сергій помер немовлям через убогу медичну допомогу сповна безоплатну, як і я, друга дитина, дивом вижив за тих умов Донбасу з його дикої соціальної убогості, засилля дегенератів та аморального суспільства. Для нормальної людини СРСР був як тотальний жах! А Донбас - як його найвища еволюція людо-ненависницького комуністичного устрою! 
Там була мука, виснаження і безнадія. Навпаки,  у рідному Кремянці відпочивала і раділа душа Галини Гордасевич у рідкісні моменти перебування тут, а планувалося і мати тут житло, як і ще багато було планів та задумів. Галина Гордасевич дуже сподівалася, що за вільної України зможе мати такий достаток зі свого творчого доробку, аж стане меценатом. Зокрема, вона мріяла спільними зусиллями відкрити у Кремянці мистецький пансіонат значно кращий за той, що в Ірені для письменників, бо тут мали бути різні митці, що творчо б проводити свої вакації: письменники, музиканти, малярі, науковці тощо. Пленери, фестивалі, конференції і просто зустрічі різноманітні прийшли б до Кремянця на постійно і це б зробило його центром культури місцевого, регіонального і всеукраїнського значення. Отже і дало значний поштовх економічному та соціальному розвитку і процвітанню. Всесвітньо відомі Канни були довгий час убогим занедбаним містечком, а ідея проведення там кінофестивалю стала золотою жилою для цього всього краю. Для могутнього історичним минулим Кремянця його оновлення було цілком реальним, як вважала Галина Гордасевич. Але, як сказав Іван Багряним і ще дехто, а тепер і я: "Маємо те, що маємо..."

Повернення в дитинство

Пострибаю по доріжці
На одній ніжці –
я в дитинство повернулась!
В мене бантики рожеві
і сандалики дешеві,
та ціна не має значення.
Головне, що я весела
і що недалекі села –
це для мене землі невідомі,
а життя переді мною
озивається луною
і, звичайно, обіцяє радість.
Півстоліття пролетіло,
зупинитись не хотіло,
і було там всього і усякого.
Але я лиш усміхнулась
і в дитинство повернулась:

– Добрий день, Дібровице!
 

Повернення на Батьківщину

Повернутись на батьківщину
        – не така вже оригінальна мрія,
особливо, коли тобі за полудень береться.
Щось тонко і ніжно щеміло побіля серця,
коли я в’їжджала в Тернопіль
          по вулиці Малишка Андрія.

День був хмарний і зимний.
          Чи ж би гнів на мене земля моя мала,
що я так довго чужими стежками ходила?
Ну, що ж, як бачиш, настала ота хвилина,
що я вернулась до тебе
          і сльозу на льоту спіймала.

Не все воно в житті виходить, як мріється,
і далекі дороги не стеляться рушниками.
Підгинаються ноги з утоми, а треба іти та іти.
І побачиш: на місці стоїш,
          хоч здавалось –  сягаєш мети.

І одна хвилина руйнує все,
          що будувалось роками.
Та за куряву тих нелегких доріг,
          що на скроні і серце впала,
як повернення в юність,
          колись нагорода прийде:
щастя ще раз вернутись на землю, де,
рідна мати моя, ти ночей не доспала.

 
                            * * *
А коли мене спитають:
              – Де на світ родилась ти?
Я скажу:
              – Це там, де гори
не якої й висоти,
та коли на кручі станеш,
та коли з гори поглянеш –
то такий довкола простір,
що зривайся і лети!

А коли мене спитають:
         – Де на світ ти народилась?
Я скажу:
              – Це там, де Іква,
що Словацькому любилась,
в’ється межи берегами,
ще там билась з ворогами
мужня і чарівна Ірва,
що в потік дзвінкий розбилась.

А коли мене спитають:
              – Де родилась ти на світ?
Я скажу:
              – Там, де катальпи
жовтувато-білий цвіт,
де пісні дзвенять усюди,
де веселі й добрі люди.
Я у Кремянці родилась –
кремянчанкою зовіть!

Місто мого дитинства Дібровиця

Тихо долає простори,
Ледве колише рінь.
Може, то річка Гуринь...
Може, вона – Горинь...

Місто моє чорноброве,
Як дівчину, приголуб.
Може, воно від “діброви”...
Може, від слова “дуб”...

Тут люди, душею близькі,
А тілом міцні, як дубки,
Говорять вони по-поліськи,
Милі мої земляки.

Тут доля мене причастила
Великої тайни життя.
Тут серця лишилась частина,
Хоч була я ще зовсім дитя.

Знову церква біліє,
Звільняючись бруду й іржі.
Князівно Іуляніє,
Місто моє бережи!

Хай бігають по Воробинській,
Де пісня моя розпочата,
Хлопчики, мов горобчики,
І мов синички, дівчата.

Будинки в разок, мов намисто,
І з бджілкою квітка кожна.
Як це потрібно – місто,
В яке повернутись можна.

 © Галина Гордасевич