хочу сюди!
 

Лилия

41 рік, скорпіон, познайомиться з хлопцем у віці 35-50 років

Замітки з міткою «україна»

Сенцова негайно звільнити!

У ПАРЄ закликали Росію негайно звільнити Олега Сенцова
00:09, сьогодні

Представник Парламентської асамблеї Ради Європи з гуманітарних наслідків збройного конфлікту в Україні Егідіюс Варейкіс закликав негайно звільнити українського режисера Олега Сенцова, незаконно засудженого в Росії до 20 років колонії.

Про це йдеться на сайті Парламентської асамблеї Ради Європи.

Читайте також: Адвокат розповів, як росіяни провокують Сенцова

Десять днів тому Сенцов почав безстрокове голодування, і я хвилююся за стан його здоров’я. Закликаю негайно звільнити його із гуманітарних міркувань,
– заявив Варейкіс.

Також він нагадав про резолюцію ПАРЄ, яка була ухвалена на початку 2018 року на основі його доповіді.

Документ містив заклик звільнити всіх українських політв’язнів, які перебувають на території Росії і анексованого Криму. Також там є вимога допустити до них міжнародних спостерігачів для моніторингу стану здоров’я політв'язнів та умов утримання.

Варейкіс додав, що Сенцов є одним з 64 українських в’язнів, яких притягнули до відповідальності на політично мотивованій основі.

Зазначимо, посольство США в Україні 23 травня висунуло вимогу до російської влади звільнити українського політв'язня Олега Сенцова, який вже 10 день голодує у тюрмі.

Нагадаємо, 14 травня незаконно засуджений у Росії український режисер Олег Сенцов заявив, що розпочинає голодування. Такий крок він пояснює вимогою відпустити всіх українців, утримуваних у Росії та анексованому Криму.
 

Новації комунальні, а проблеми соціальні

Новий закон про ЖКП: у споживачів — відповідальність, у надавачів послуг — праваФото: analogicus / pixabay.com
Фото: analogicus / pixabay.com

Хоч законодавче підґрунтя осучаснення житлово-комунальної сфери вже створено, це навряд чи зробить стосунки людей з комунальниками прозорішими, а головне — більш справедливими

Окрім політично-економічних хвиль країну періодично накриває й комунальними штормами. То тарифи вкотре підвищуються, не стаючи водночас більш прозорими, то уряд знову підготував новації в системі надання субсидій, то взагалі пообіцяли їх монетизувати — проте де візьмуть на це гроші, не сказали. То знову подбали про інтереси монополістів у сфері надання житлово-комунальних послуг, намагаючись змусити громадян встановлювати загальнобудинкові лічильники на воду і тепло — мовляв, за кордоном це нормальна практика.

А з 10 червня має запрацювати ухвалений наприкінці минулого року закон «Про житлово-комунальні послуги», який разом з трьома іншими законами — «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», «Про енергетичну ефективність будівель» і «Про комерційний облік комунальних послуг» — і є тією реформою житлово-комунальної сфери, що нібито здатна унормувати відносини між споживачами та надавачами послуг за європейським зразком. А ось що ми у наших реаліях отримаємо насправді — велике питання.

Основа основ — договірні засади

 

Головна новація закону, яка має запрацювати вже з червня цього року, полягає в тому, що надання житлово-комунальних послуг здійснюватиметься тільки на договірних умовах. У договорі має бути зазначено перелік послуг, вимоги до їхньої якості, права та обов’язки сторін, ціну та порядок оплати послуги, відповідальність сторін, а також порядок і умови внесення змін до договору (зокрема й вартості послуги) та строк його дії, порядок пролонгації й умови розірвання. Окрім цих можуть бути й інші позиції, але їх потрібно буде узгодити між сторонами.

Якщо раніше мешканці будинків передусім скаржилися на те, що їм нав’язують певні умови договорів, а ось ініціювати зміни змоги не дають (законодавчо не передбачено, чим надавачі послуг залюбки користуються), то з другої декади червня не тільки доведеться укладати угоди, а й (принаймні теоретично) можна буде вносити пропозиції про зміни до них.

Загалом законом визначено три моделі договорів, серед яких треба буде обирати. Перша — це договори індивідуального характеру, їх укладають з кожним власником квартири окремо. Друга — колективні договори, які повинні укладати об’єднання співвласників, уповноважені особи від імені усіх співвласників чи управителі. До речі, ринок управителів фактично не створено, тож це може стати серйозною перепоною на шляху до реалізації закону. І третя модель договірних відносин — договори з колективним споживачем, тобто з юридичною особою (такою особою може бути об’єднання співвласників багатоквартирних будинків).

ЖЕКи управляючими компаніями автоматично не стануть

Попри те, що початок дії закону було відтерміновано на півроку (глава держави підписав його у грудні), цього часу виявилося замало, щоб напрацювати потрібні підзаконні акти. «З трьох десятків нормативних документів, без яких він буде просто папірцем, для обговорення і внесення пропозицій оприлюднено не більш як п’ять, — пояснює «Ракурсу» начальник Управління розвитку житлово-комунального господарства Департаменту житлово-комунальної інфраструктури Київської міськдержадміністрації Віра Радченко. — А щоб якісно створити бодай один документ, потрібно щонайменше півроку: кожен з них повинні узгоджувати зацікавлені міністерства і відомства. Тож, скоріш за все, в червні все поки залишиться так, як є зараз. У тих будинках, які досі не визначилися з управителями, й далі працюватимуть ЖЕКи. Єдине нововведення, яке може запрацювати, — тепер не буде послуги з утримання будинку і прибудинкової території (те, що раніше люди називали квартплатою), а натомість запроваджується послуга з управління. Причому вона буде договірна — орган місцевого самоврядування тарифи на неї не затверджуватиме».

За словами Віри Радченко, найбільша складність у тому, що ніхто наразі не розуміє, як це регулювати. Причому ця послуга (а вона визначається законом як житлова) включає в себе прибирання, вивезення сміття, утримання ліфтового господарства. «Тобто все, що зараз входить до складу послуги з утримання, — уточнює чиновник. — Та чим вони відрізняються, мені поки що жоден експерт не зміг пояснити. Тож для того щоб зрозуміти, у чому різниця, чекаємо підзаконних актів Мінрегіону. А оскільки орган місцевого самоврядування цю послугу тепер не регулює, то незрозуміло, як люди домовлятимуться, які критерії оцінки будуть в керуючої компанії. Ціни відрізнятимуться у кожної компанії, але як з-поміж них вибирати, хто працюватиме якісніше, хто більш чесний? Ясна річ, що всі захочуть дешевше. Та чи буде те, що дешевше, водночас якісним? І як потім вирішувати спірні питання, окрім як через суд (а суди й так перевантажені, тож розгляд справ буде затягуватися), законодавець відповіді не дав».

Фото: JuraHeep / pixabay.com
Фото: JuraHeep / pixabay.com

Ця суперечлива норма є однією з найгостріших, з якими люди можуть зіткнутися вже влітку. «Проте поки особливо хвилюватися не варто, — заспокоює українців голова Спілки власників житла України, екс-міністр з питань ЖКГ Олексій Кучеренко. — Якщо все буде йти так, як зараз, цей закон може спіткати доля схожих документів, які раніше вже було ухвалено нашими реформаторами-теоретиками без прив'язки до реальності. З чим люди можуть зіткнутися вже з 10 червня? Передусім з тим, що всі ми до 10 числа — відповідно до цього закону — повинні визначитися, хто ж нам цю послугу з управління, яка включає утримання будинку та прибудинкової території, надаватиме. Вже є роз'яснювальний лист Мінрегіонбуду про те, що старі ЖЕКи не зможуть автоматично перетворитися на управляючі компанії — люди їх повинні обрати. Причому не переобрати, а саме обрати, тому що досі ЖЕКи управляли нашими будинками, але без нашої волі. А тепер ми мусимо обрати собі нового управителя і укласти з ним договір. А для того щоб обрати, потрібно 50% голосів власників. Щоб укласти договір, має бути 75% голосів. Що буде, якщо ми цього не зробимо? На це запитання мені поки що не дав відповіді ніхто».

Олексій Кучеренко нагадує, що йдеться не лише про те, що немає потрібних підзаконних актів. «Йдеться про типовий договір на управління, про порядок контролю за якістю послуги з управління, про порядок сертифікації — дуже багато підзаконних актів потрібно, щоб нормалізувати відносини споживачів з управляючими компаніями, — пояснює екс-міністр ЖКГ. — Міністерство розробити їх вчасно просто не встигає. Та це тільки один бік медалі. Не менш важливий і непідйомний інший її бік — власне збори мешканців багатоквартирних будинків, на яких люди повинні вирішувати ці питання: насправді зібрати усіх власників докупи у наших реаліях, коли в найкращому разі половину квартир здають в оренду, просто неможливо. Що робити у таких випадках, теж ніхто не знає».

І знову про будинкові лічильники

Ще одна важлива норма закону про ЖКП — конкретизація, де саме споживачі побачать внески, які з них планують збирати. Ці внески окреслено в іншому законі, про комерційний облік комунальних послуг, відповідно до якого всі висотки має бути оснащено загальнобудинковими приладами обліку води й тепла: якщо раніше люди мали право їх встановлювати, то тепер зобов’язані це зробити.

«Це підтверджує єдине — ухил усіх цих законів у бік надавача послуг, тобто монополіста, — зауважив у коментарі для «Ракурсу» директор Дослідницько-аналітичного центру «Інститут міста» Олександр Сергієнко. — А йому байдуже, скільки насправді спожили люди. Йому аби із загальнобудинкового лічильника зняти показники й розкидати зайве між усіма мешканцями. Зараз як усе відбувається? Якщо у вас у квартирі лічильник, то ви платите за його показниками. Якщо в будинку вже є будинковий прилад обліку, то тим, у кого немає індивідуальних лічильників, якраз і розкидають різницю між показниками будинкового і тим, що сплатили люди, у яких є індивідуальні. А тепер усіх хочуть змусити платити за втрати води, тепла, за діряві мережі, крадіжки. За те, що у когось вікна не утеплені, тощо. Оце ключове протиріччя, яке я називаю індивідуальне споживання і колективна відповідальність, законом не вирішують. Чи будуть люди платити за зайві кубометри води, яких вони не споживали? Навряд. І там є багато інших нюансів, які не врегульовує цей закон, тому він у принципі мертвонароджений, бо в такому вигляді просто не зможе запрацювати».

Основне протиріччя, пояснює експерт, полягає в тому, що люди досі сплачували за відповідні лічильники у складі тарифу. Нині 50% багатоквартирних будинків уже оснащено загальнобудинковими лічильниками тепла. А ось решті мешканців, відповідно до закону, доведеться встановлювати ці прилади власним коштом. Натомість закон передбачає, що розмір внесків за встановлення комерційних (будинкових) вузлів обліку визначатиметься для кожної будівлі індивідуально, залежатиме від обраної моделі приладу й кількості власників помешкань. Пілюлю намагаються підсолодити тим, що сплату внесків — за згодою сторін — можна розтягти на п'ять і більше років. Причому ці витрати не єдині, які законом покладено на мешканців: людей хочуть змусити також платити за обслуговування й заміну будинкових приладів обліку.

«Українці розуміють, що в цьому разі жодної відповідальності монополіста немає, — продовжує Олександр Сергієнко. — А єдиний спосіб контролю якості при отриманні монопольних послуг (це холодна й гаряча вода та опалення) — встановлення лічильників. Причому лічильників, які б фіксували також і якісні показники, тобто температуру води. От тоді ще можна про щось говорити, бо в такому разі монополістові стає невигідно надавати неякісну послугу, адже лічильник не враховуватиме воду занизької температури. Але змушувати монополіста відповідати за якість надаваних ним послуг потрібно через нормативну базу».

Фото: Myriams-Fotos / pixabay.com
Фото: Myriams-Fotos / pixabay.com

«Таку прірву води крани неспроможні пропустити!»

Проаналізувавши найважливіші новації, які має бути запроваджено законом про ЖКП (охопити в одному матеріалі всі його нюанси просто неможливо, тож трохи пізніше «Ракурс» до цієї теми повернеться), розповім реальну історію комунальних перипетій мешканців одного зі столичних будинків. Йдеться про невелику п’ятиповерхівку — усього на 30 квартир — на вулиці Гончарова, що на масиві Нивки. Цей будинок давно оснащено загальнобудинковим лічильником води, а різниця між тим, що показував прилад, і сумою кубів, яка виходила після підрахунку спожитого його мешканцями, щомісяця становила 1500 кубометрів. Проте куди дівалося чималеньке озерце води, ніхто пояснити не міг.

Що цікаво, фахівці, які розуміються на тонкощах системи водопостачання, усвідомлювали, що самі мешканці спожити стільки просто не могли фізично. Якщо провести нехитрі підрахунки, то виходить, що кожна квартира — окрім того, що реально спожила відповідно до індивідуальних лічильників води, — повинна була сплатити ще за… 50 кубометрів. Сантехнік на запитання мешканців лише розводив руками: мовляв, таку прірву води крани, навіть якщо в усьому домі їх буде відкрито 24 години на добу, пропустити неспроможні.

«Наш будинок кооперативний ще з радянських часів, тож маємо свій аналог ОСББ, — розповів «Ракурсу» Юрій В., один із його мешканців. — Проте куди ми тільки не зверталися, які комісії — і з району, і з міста — до нас не приходили, причину знайти не могли, бо насправді ніхто й не хотів шукати. Дивилися на показники будинкового лічильника й казали: шукайте, хто краде. Як це мусять робити мешканці, ніхто не пояснював. Так тривало років зо три, аж поки ми не вирішили відключити будинковий бойлер, щоб перевірити саму систему надання гарячої води. І з’ясувалося, що прогнили труби з теплоносієм, і холодна вода, де тиск набагато вищий, аніж у трубах з теплоносієм, потрапляла в цю систему».

За словами Юрія, щоб виправити ситуацію, їм треба було повністю замінити бойлерну систему обігріву. «На жаль, таких бойлерів уже не випускали — будинок здано в експлуатацію ще 1973 року, — продовжує чоловік. — Та лише для того, щоб нам розробили проект під нове обладнання, будинок мав заплатити 150 тис. грн, тобто по 5000 на квартиру. Враховуючи, що долар тоді був по 8 грн, виходило, що тільки на папери кожна квартира мала викласти по 625 дол., а ще ж довелося б витрачатися на саме нове обладнання. Та й де гарантія, що всі власники квартир погодилися б платити? Тож багато хто вирішив встановити бойлер у квартирі, і відтоді гарячої води в нашому будинку немає взагалі».

На тлі новацій, які запроваджуються, виникає одне, але дуже важливе запитання: як розв’язуватимуться схожі проблеми (а в тому, що вони будуть, зважаючи на вік житлового фонду, сумніватися не випадає) тоді, коли багатоповерхівки змушуватимуть встановлювати домові прилади обліку? Нагадаю, за законом це все має бути зроблено за кошти самих мешканців. Але чи хтось реально вірить у те, що в людей, які ледь зводять кінці з кінцями й змушені просити в держави житлово-комунальні субсидії, раптом знайдуться гроші на те, щоб ремонтувати ті ж самі будинкові системи обігріву води чи ще якісь мережі? І що матимемо в такому разі: ще один глухий кут, чи законодавці зважать на проблеми (у що теж погано віриться) і виправлять свої власні недоліки, тобто внесуть до законів правки? То чи не краще зробити це зараз, поки не розбалансували той механізм, який ще хоч якось працює?

Читайте також: Електроенергія: тарифне свавілля

Українська вишиванка як світовий бренд

Як українська вишиванка підкорила світ: секрети від модного дизайнера
16:00, сьогодні
Юлія Магдич у своїй авторській вишиванці
Юлія Магдич у своїй авторській вишиванці 
 
Українська дизайнер Юлія Магдич створює українські вишиванки для половини світу – від Америки до Близького Сходу. Вона точно знає, як і чим може підкорити вишиванка, а також кого і чому у світі вона вже підкорила.

Про секрети правильної вишиванки, її довговічність, а також – який код несе у собі, та чому і як правильно носити вишиванки, Юлія розповіла сайту "24" у ексклюзивному інтерв'ю.

Довідка: Юлія Магдич у фешн-бізнесі з 19 років. Створила фактично "з нуля" повний цикл виготовлення дизайнерських вишиваних виробів – від задуму малюнку, фасону і дизайну, втілення його у виробі, і аж – до доставки кінцевому власнику. Серед зіркових клієнтів Магдич – українські співачки Джамала, Тіна Кароль, телеведуча Катерина Осадча, французька співачка Патрисія Каас. Вишивку від українського дизайнера вже носять у понад 35 країнах світу, таких як США, Мексиці, Франції, Італії, Австрії, Німеччині, Греції, Іспанії, Туреччині, Великобританії, майже всіх країнах Близького Сходу, навіть у Кот-д'Івуар. Найближча мета Юлії – зробити дизайнерські вишиванки доступними для кожного українця.

Юліє, як спеціаліст розкажіть – чим і чому українська вишиванка, зокрема Ваша, підкорила світ?

Є декілька причин. Перша – це дуже гарно. Українська вишиванка прикрасить будь-яку жінку в будь-якому куточку світу. Вишивка виступає своєрідним обрамленням обличчя. Це як з картиною: підібрав правильну раму – полотно "заграло" по-новому, неправильну – картина "загубилася". Вишиванка – це "правильна рама" для будь-якого обличчя, питання тільки у правильно підібраній комбінації кольорів.

Читайте також: День вишиванки: як український національний одяг підкорив світ

Друга причина – вишиванка дуже великий відгук отримала під час Революції гідності. Символом попередньої революції, Помаранчевої, обрали оранжевий колір. Новій революції потрібен був новий візуальний код, символ. Який колір вибрати – малиновий, рудий? Звучить абсурдно. І вишиванка якраз стала другим прапором нашого народу. Люди за кордоном на підтримку України одягали вишиванки – як свідчення, що вони з українським народом і підтримують його прагнення кращого майбутнього. Сьогодні результати Революції суперечливі, але вишиванка продовжує бути символом єдиного пориву нації, її натхненням.

І вже в цьому політичному ключі вишиванка взяла свій старт в моді. Як все відбулось. У Києві двічі на рік проходить Mercedes-benz fashion-week. Ми зібрали прес-сніданок, куди прийшли найвідоміші модні видання – vogue.com (найвпливовіший ресурс в світі моди), Vogue Italia та багато інших. Їм наші вишиванки відгукнулися. Вони казали – це щось нове, незвичайне, цього в моді раніше не було. Як Коко Шанель ввела в моду чорний колір, так само і вишиванка для модних критиків стала чимось абсолютно новим. Вони все це відзняли, опублікували, і вишиванка, як то кажуть, "пішла світом".

Але все ж популярність української вишиванки почалася з революції? Адже вишивають не тільки українці.

Політична причина популярності – це друга причина. А третя – розповідаю. Я недавно відвідувала Музей Світу у Відні, де представлені різні етнографічні експонати, з різних країн світу, навіть – череп людини (не знаю чи справжній). І що мене вразило – наші орнаменти дуже схожі на вишивки індіанців Латинської Америки, Мексики. Навіть африканські країни мають вишивки дуже схожі на українські. Я вже мовчу про слов'янські народи. І у нас виникає питання – чому наша вишиванка, а не ті ж чехи чи білоруси? Звичайно, політичний сплеск привернув увагу до України, проте, я вважаю українців найбільш творчою нацією світу. Так, інші теж мають дуже гарні вишивки, але такого розмаїття фактур, кольорів, стилів на теренах однієї країни ви більше ніде не зможете знайти. Кожен регіон, та що там, кожне село має свої, неповторні, індивідуалізовані поколіннями стиль і техніку.

Юлія Магдич
Юлія Магдич несе світу українські вишивані традиції

Як саме Ви прийшли до вишиванок, що вони стали вашим бізнесом і натхненням?

Я працюю у фешн-індустрії з 19 років. Етнографія та історія завжди були у сфері моїх інтересів з дитинства. Наша родина зі Львова, ми традиційно на всі свята вдягаємо стрій. І коли я переїхала в Київ і якось прийшла на інституську дискотеку у порваних джинсах і вишиванці – всі завмерли від подиву. Для моїх однокурсників це межувало з епатажем. А для мене це був звичний одяг.

Читайте також: Про що говорить вишиванка: орнаменти та їхні значення в інфографіці

Знаючи закони модного світу, мені було простіше створити бізнес-структуру бренду.

Думаю, що в популяризації української вишивки є велика заслуга нашої команди. Мода розвивається зверху вниз. Є люксовий сегмент, є середній сегмент, є мас-маркет-сегмент. Ми з компанією зайшли в люксовий і середній, зараз плануємо прийти і в мас-маркет. І нам було важливо вдягнути впливових блогерів, зірок, щоб популяризувати українську вишивку. І вони радо зустріли нашу ініціативу, ми їм дуже вдячні. Без їхньої допомоги вишиванка б так не вибухнула. Це було би просто символом – хтось колись вдягнув би на засідання Ради безпеки ООН, щоб підтримати Україну, і поступово б ця хвиля стихла. А треба було надати цьому бізнес-складової. І спільними зусиллями всього колективу це вдалося. Ми вже продавалися в магазинах за кордоном, коли до нас звернувся легендарний лондонський універмаг Selfridges, ми зрозуміли, що це успіх.

Щодо вишиванок – я багато вишивала сама. Вишивала моя мама – моя перша вишиванка вишита нею. Вишивала моя бабця. І коли з'явився запит у суспільстві, коли мої друзі казали – хочемо вишиванку, хочемо показати, що ми – інші, то я зробила кілька вишиванок, намалювала щось більш сучасне, це були такі сукні, кафтан-кімоно, в нових кольорах, не в традиційних молочному чи білому, а в незвичних. Люди почали носити, спрацював "сарафанний маркетинг". Ми зробили ще – знову їх розібрали. Ще – розібрали. Ми створили сторінку в Інтернеті, на яку почали підписуватися з різних країн. І сторінка почала рости. Я завжди акцентую на тому, що ми не вкладали жодного долара в рекламу. Тільки органічний трафік. Мені взагалі подобається природній бізнес, котрий іде не від пропозиції, а від попиту. Ми просто показували, що ми робимо – людям подобалось, вони нас рекламували. Якісний, правильний, креативний продукт сам себе продає.

Розкажіть детальніше про візерунки – звідки вони беруться, що символізують?

Якщо розбирати мої вишиванки – то частина узорів традиційна. Але я їх пробую подати у варіанті 3d. Наприклад, калина, дуби – одні з найтрадиційніших узорів українських. Це символи чоловічі, відображають силу. Чому ми їх вишиваємо на жіночому одязі – тому що українська жінка має міцний стрижень, так історично склалось. Українки ще за княжої доби успадковували земельні наділи, в той час як у Європі жінки не мали жодних майнових прав. Католицька церква відносно недавно визнала, що у жінок є душа. Українська жінка у нас історично наділена широкими правами.

У чому моя технологія щодо старовинних узорів – я їх розкладаю на деталі. Колекціоную старовинні вишиванки, аналізуємо з командою техніку, колористику, згодом демонструємо їх у сучасному читанні. Щоб закладений пращурами візуальний код був дуже легким для сприйняття. Ми живемо у час так званого кліпового мислення – стиснутої до мінімуму інформації та чіткої візуалізації. І я хочу, щоб картинка на сукні була максимально багата і проста.

Але в нас є і традиційні вишивки. Борщівка, наприклад. Там дрібний хрестик в чотири нитки, вишивається вона до місяця. Їх ми робимо для того, щоб зберегти традиції.

Борщівка Магдич
Традиційна вишивка-борщівка від Юлії Магдич

А значна частина візерунків – просто народжується в голові. Наприклад, колекція з братчиками мені наснилася, я їх чітко побачила. Технічно ми намучилися – місяці три чи чотири, не виходило. Але все одно, командними зусиллями, ми відтворили мій сон на тканині.

Що надихає на створення нових візерунків?

Історія. Всі кажуть – подорожі. А що таке подорожі – це коли ти стикаєшся з душею народу, його культурною спадщиною. Я дуже багато читаю історичної літератури, вона мене заворожує. І я собі в голові завжди уявляю, як би я одягнула такого короля, чи цю княгиню, чи лицаря – як би він мав виглядати в годину свого тріумфу. Я уявляю, як зустрілися вперше гетьман зі своєю дружиною, і як би вона мала виглядати, щоб він палко закохався в неї. Мені хочеться показати красу жінки. Історію створюють особистості, і мені хочеться ці образи розкрити.

Читайте також: 24 українські вишиванки: відроджуємо забуті цінності

Ну і, звичайно, мене надихає родина, любов. Мені хочеться сподіватися, що це видно у наших роботах. У нас навіть на сайті написано Made of love.

Борщівка вишивається місяць. А скільки триває робота над іншими виробами?

Все залежить від об'єму вишивки, техніки. Простіші речі вишиваються кілька днів. А повний цикл виробництва повністю вишитої сукні – від 2 до 4 тижнів. Є такі вироби, які вишиваються до 2 місяців – розшиті перлинами, бісером, золотою ниткою.

На довгу сукню йде 15-20 кілометрів нитки. І це спеціальні нитки, резистентні. Щоб не деформувалася, не тягнулася, не змінювала колір. І це один із секретів того, як створити правильну вишиванку. Ми використовуємо тільки і виключно натуральні тканини – льон, котон. На осінь наші нововведення – бавовняні вишиванки і оксамитові, які зараз стали супер-популярними за кордоном, найбільше в Америці і на Близькому Сході.

Вишиванка тим і цінна, що вона дуже екологічна, довго зберігається, не виходить з моди. Її можна згодом передати донці, онучці. Саме тому якість для нас – основа основ.

Ми на 100% made in Ukraine, повний цикл, від початку і до кінця, здійснюється нашими майстринями з золотими руками.

Братчики Магдич
Візерунок братчики, створений Юлією Магдич

І тканини в Україні купуєте?

По різному. Із тканинами в Україні є моменти – вони не конкурентноспроможні за ціновою пропозицією. Великі льон-комбінати в Україні пропонують дуже дорогу сировину. Наприклад, білоруський льон-комбінат більше конкурентоспроможний в цьому плані. І якщо ви звернетесь до великих  українських текстильних комбінатів – то майже всі вони купують білоруський льон.

І цей момент мені би дуже хотілось змінити – щоб на наших виробництвах використовували тільки наш льон. Є куди рости і над чим працювати.

Як носити вишиванки, з чим комбінувати? Як у світі носять?

Наймодніший сьогодні тренд – вишиванка плюс кеди, білі, які до всього пасують. І це така універсальна "форма" – її можна і в літак одягнути, і на вечерю, і в музей, і в гості. Навіть на офіційні заходи. От індійці на офіційних заходах ходять у сарі, не підлаштовуються під європейську культуру, просто демонструють свою, власну. Мені хотілось би, щоб українські політики, урядовці теж частіше з’являлися на заходах у традиційному українському одязі.

Друге – зараз весілля в українському стилі на піку популярності. Люди повернулися до свого коріння і насолоджуються цим. Плюс вишиванка на таїнстві вінчання прикриває плечі і руки, на відміну від "традиційних" суконь з голими плечами, коли доводиться намотувати якісь шалики, болеро тощо.

У арабському світі наші вишиванки часто одягають замість абаї. Там більш стримані вишивки, вони їм підходять у цій якості.

Вишиванки можна носити з джинсами, шортами, брюками. Зараз навіть в офісах замість Casual Friday в прогресивних компаніях ввели нову традицію – Friday у вишиванках.

Але важливо розуміти – вишиванка не має бути занадто коротка, щоб не показувати пояс штанів. Пояс має бути не акцентний. Мені подобається комбінація – широкі штани і заправлена вишиванка. Це створює силует "пісочний годинник". Це для жінок. Виправлену вишиванку рекомендую залишити в минулому році. А чоловікам навпаки – тільки так і можна носити. Заправляти вишиванку в джинси чоловікам – це табу.

Довга вишиванка Магдич
Якщо вдягаєте  довгу вишивану сукню з підборами – одяг має закривати взуття

Зараз ще вишиванку носять в таких рок-інтерпретаціях – з косухою, грубими ботами. Носять навіть з ботфортами – коротку сукню-вишиванку.

Ще дуже гарно – з традиційним капелюшком або з солом’яним кошиком, як Джейн Біркін. Соломка цього року в тренді. Прекрасно виглядають ансамблі, коли мама з донечкою вдягають однакові вишиванки.

Ще у нас є таке ноу-хау – вишиванки з оголеними плечами. Ми його ввели, потім воно стало популярним. Ми цим дуже пишаємося. Взагалі в Кувейті і Катарі нас підробляють активніше, ніж Dolce&Gabbana. Ми спочатку були у розпачі від такої кількості підробок, в тому числі і в Україні. А потім зрозуміли, що власне за цим показником і можна оцінювати популярність бренду.

Як носити вишиванку не можна?

Сукня-вишиванка має свою довжину. Якщо ви взуваєте взуття на підборі, то не раджу носити вишиванку довжиною до кісточки. Сукня має або закривати взуття, або бути довжиною до трохи нижче середини щиколотки. Інакше – це ріже довжину ніг і деформує пропорцію тіла. Має бути відкритим вузеньке місце ніжки, окраса кожної жінки.

Читайте також: З якого регіону вишиванка? Тест на національну ідентичність

Підперезувати вишиванку треба в залежності від типу фігури. Якщо худорлява, субтильна фігура – можна навіть без поясу. Якщо фігура пишна, з тонкою талією і широкими стегнами – це високий пояс. Якщо фігура спортивна, без яскраво вираженої талії – пояс краще на стегна в'язати.

Юліє, розкажіть про своїх зіркових клієнтів. Як вони обирають вишиванку?

У нас в Україні, певне, вже всі зірки одягалися. Є такі, хто чітко знають, що хочуть – надсилають картинку й кажуть – тільки таке. Коли зірки замовляють, це зазвичай завжди потрібно на вчора. Ми до цього готові, часто і ночами працюємо, бо розуміємо, що людина має в цьому вийти на червону доріжку, на ефір.

Часто зірки замовляють собі вишиванки на відпочинок. Їм це і зручно, і вони хочуть десь за кордоном засвідчити свою патріотичність в ошатній вишиванці. Процес замовлення часто відбувається через стилістів, проте в основному – вони стежать за нашими оновленнями в Інстаграм, і коли бачать річ, яка їм подобається – пишуть нам про це.

Із того, що люблять українські зірки – це плаття з оголеними плечами, дуже. На літо підкреслити лінію ключиць – кожна дівчина хоче.

Каас у вишиванцы Магдич
Патрисія Каас у вишиванці авторства Юлії Магдич

До нас у магазин у Києві завітала Патрисія Каас. Як виявилося, відома співачка стежила за нами на міжнародних Інтернет-платформах. Вона показала скріншоти в телефоні і чітко знала, чого хоче. Але ми їй підібрали ще також кілька гарних вишиванок на море. Їй дуже сподобалася колекція братчиків. Навіть на концерті у Львові Патрисія співала в нашій вишиванці, про що повідомила прямо зі сцени. Зал вибухнув аплодисментами.

Зіркові клієнти загалом прості в роботі, вони розуміють, які картинку хочуть дати, вони сміливі, готові до всього нового. І мені це цінно як творчій людині – я можу себе виразити у їх сукнях, є простір для творчості. Наприклад, у Джамали на відкритті Євробаченні був наший білий кейп і біла сукня. Це ми розробляли індивідуально. Цей комплект, "Табун", де 4 метри вишивки, в традиційних українських кольорах, ще й підкреслив і татарське коріння Джамали. Такі замовлення додають натхнення.

Джамала у вишиванці Магдич
Джамала красувалася на Євробаченні-2017 в ексклюзивному наряді від Юлії Магдич 

А хто найскладніші клієнти?

Їх всього десь 1-2 відсотка. Для мене найскладніші ті, хто часто міняє свою думку. Давайте переробимо. А давайте переробимо назад. Це технічно складно, коли на вчора. І це буває і з українськими, і з закордонними клієнтами.

Ще у клієнтів зі східних країн інший режим дня. Вони на 6 ранку водять дітей до школи, о 12 забирають. Вдень там спека, тому сплять там двічі на добу – вдень і вночі. І потім активне життя з 5-6 вечора до першої ночі. І я довго звикала, що мені о 12 ночі дзвонять з якимись бізнес питаннями. Або в 7 ранку відводять дітей – і починають дзвонити і писати. А в нас це 5-6 ранку. Але ми вже до цього призвичаїлися.

Ми радо відгукуємося на різноманітні стилі співпраці для того, щоб ще більше популяризувати українську вишиванку в світі.

Яка модель республіки потрібна Україні?

Яка модель республіки потрібна Україні?
Сергій Шебеліст, 3 травня
 
Реформа Конституції не належить до переліку проблем, які найбільше хвилюють українців. Наших громадян, як свідчить соціологія, насамперед турбують війна на Донбасі, корупція та безробіття. Натомість мешканців політичного Олімпу питання внесення змін до Основного Закону ще й як цікавить. Надто ж напередодні президентських і парламентських виборів 2019 року. Від них залежить не лише доля держави, збереження її внутрішньо- і зовнішньополітичного курсу, але також і політичне майбутнє багатьох представників правлячих кіл. Саме тому вони так переймаються і проймаються темою конституційної реформи.

Хроніки колотнечі

В Україні це питання постає на порядку денному не вперше. 1996 року, коли була ухвалена Конституція, її називали однією із найкращих в Європі. Принаймні, на рівні задекларованих у ній принципів: людина – найвища соціальна цінність, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ.

Вона ж заклала систему поділу влади, наділивши президента чималим обсягом повноважень. При цьому й парламент був далеко не декоративною інституцією. Один зі спікерів Верховної Ради Олександр Ткаченко якось назвав себе «не першою, але і не другою людиною в державі».

Президентсько-парламентська форма правління проіснувала до 2004 року, допоки її не вирішили змінити на парламентсько-президентську. Цю новацію активно просували напередодні президентських виборів, ставки на яких були надзвичайно високими. Вибір стояв доленосний. А оскільки кандидат від опозиції Віктор Ющенко мав високі шанси на перемогу, його як потенційного нового главу держави хотіли максимально послабити інституційно.

З іншого боку, «партія влади» (в широкому сенсі) сподівалася і розраховувала, що в разі ухвалення змін до Конституції Леонід Кучма зможе посісти крісло прем’єра – замість того, аби піти на «третій» президентський термін. Таку можливість «освятив» своїм рішенням Конституційний Суд, порахувавши, що 1+1=1. Мовляв, перша каденція Леоніда Даниловича не рахується, бо її початок припав на той період, коли ще не було Конституції.

Такий поворот подій навряд чи був би схвально прийнятий суспільством, яке дедалі частіше вигукувало: «Кучму – геть!», і світовою спільнотою. Тому «кучмісти» шукали прийнятніших й легітимніших способів збереження себе у владі. Але й тоді їхні спроби проштовхнути реформу були невдалими.

На дискредитацію самої ідеї парламентсько-президентської моделі працювало ім’я одіозного Віктора Медведчука (і меншою мірою – Олександра Мороза). Цей політик із реноме «сірого кардинала» і співтворця кланово-олігархічної системи «кучмізму» навряд чи міг розраховувати на підтримку виборців, навіть застосувавши адмінресурс. Однак завдяки зміні форми правління мав високі шанси вбудуватися в нову архітектуру влади, будівничим якої він і був.

Опозиції тоді вдалося переконати суспільство, що спроби переписування Конституції мають на меті аж ніяк не вдосконалення механізму державного управління, а є намаганням позбавити народ права обирати президента, перетворивши його на церемоніальну постать з обмеженими повноваженнями.

Утім, наприкінці 2004 року, на хвилі Помаранчевої революції, країна знову повернулася до дискусії з цього приводу. Згода на зміни до Конституції стала запорукою проведення повторного голосування (так званого «третього туру») і дозволила вийти з політичної кризи, врегульовувати яку до Києва з’їхалися представники ЄС, РФ, Литви й Польщі.

До набуття змін новообраний президент Ющенко мав іще рік «кумівських» повноважень. Його прибічників не надто хвилювало те, що невдовзі він позбудеться більшості «старих» функцій глави держави й особисто не призначатиме купу чиновників. Популярність і авторитет, які справді були у Віктора Андрійовича в перші місяці президентури, обнадіювали соратників, що ця тенденція збережеться і після парламентських виборів 2006 року. Ющенко, думали вони, матиме в Раді потужну фракцію, котра буде старшим партнером у коаліції з іншими учасниками Майдану, у нього будуть свій прем’єр і уряд, які втілюватимуть у життя його програму «10 кроків назустріч людям».

Практика ж довела помилковість таких сподівань. Уже за рік після вступу президента на посаду симпатії виборців перехилилися на користь Партії регіонів і Блоку Юлії Тимошенко. Але Ющенко вперто хотів мати свого прем’єра, навіть у коаліції з регіоналами. Через демарш соціалістів, лідер яких марив посадою спікера, початковий формат більшості змінився. ПР, СПУ і Компартія створили «Антикризову коаліцію», а прем’єром став Віктор Янукович, політик, якому ще недавно передрікали політичне забуття.

Президент хоч і кооптував в уряд міністрів з «Нашої України», та співпраці не вийшло. 2006–2007 рр. пройшли під знаком постійних конфліктів між Кабміном і канцелярією глави держави. Нормально співіснувати ці інституції не змогли. Протистояння сягнуло піку навесні 2007-го, коли регіонали шляхом «тушкування» депутатського корпусу ледь не сколотили конституційну більшість і не зазіхнули на урізання повноважень президента.

Тоді Ющенко з політичною мотивацією оголосив про розпуск парламенту, який не визнавав його рішень і увійшов у нову фазу конфлікту. Правову базу під рішення президента підвели згодом, унаслідок компромісу і згоди ключових гравців на перевибори.

У принципі, це нормальна модель виходу із політичної кризи. Але у випадку України на цьому вона не закінчилася. Нова більшість, яку сформували БЮТ і «Наша Україна – Народна самооборона», виявилася хисткою і не менш проблемною. Попри те, що люди президента отримали рівно половину портфелів в уряді (хоч електоральний урожай «НУ – НС» був скромніший, ніж у БЮТ), Ющенко «воював» із Кабміном, призупиняв його постанови і скеровував їх до Конституційного Суду.

БЮТ відповідав взаємністю і періодично голосував в унісон із ПР та ще й так, що справа ледь не дійшла до широкої коаліції. ПР і БЮТ розписали між собою поділ влади на 20 років. Ці домовленості, до яких, кажуть, доклався й Медведчук, передбачали вибори президента в парламенті та почергову зміну Януковича і Тимошенко на посаді президента і прем’єра.

Велика угода затятих опонентів зірвалася буквально в останню мить. Віктор Федорович здав назад, зрозумівши, що прямий мандат виборців для нього легітимніший і вигідніший. Тим паче, він мав образу за 2004 р., вважав, що в нього «вкрали» перемогу, а Кучма «кинув» його, не зважившись на силовий розгін Майдану. Реванш став для лідера регіоналів питанням принципу.

Так воно і сталося. 2010 року Янукович переміг на виборах президента, швидко сформував нову коаліцію і свій уряд (байдуже, що в нелегітимний спосіб «тушкування»). Попри чинну на той час модель парламентсько-президентської республіки, Кабмін був абсолютно лояльним і підконтрольним главі держави. У залі засідань уряду навіть повісили великий портрет Віктора Федоровича, щоб знали, хто головний.

На цій хвилі суспільство спокійно «проковтнуло» рішення Конституційного Суду про повернення до Основного Закону 1996 року, що наділив Януковича повноваженнями, під які його ніхто не обирав. Слова про державний переворот тоді мало хто сприймав усерйоз. Авторитарна модель влади і до того розбудовувалася, а відтоді вона отримала правове закріплення.

Сила авторитету й авторитет сили

Повернення до парламентсько-президентської форми відбулося щойно після Революції Гідності, в лютому 2014-го. Це було однією з вимог Майдану і необхідною умовою запобігання авторитаризму. Така модель не дає можливості монополізувати владу. Значно зросла роль парламенту, який після втечі Януковича був фактично єдиними легальним і легітимним органом влади. У перші дні й місяці після Майдану Рада голосувала з дивовижною результативністю, адже цього потребували вимоги часу, коли країна перебувала за крок від прірви.

Новообраний президент Петро Порошенко, який для багатьох став компромісною фігурою, від самого початку задекларував, що йому достатньо наданих повноважень, насамперед у сфері національної безпеки й оборони та зовнішньої політики. Водночас він розширив свій вплив завдяки тому, що після виборів значна частина політикуму переорієнтувалася на переможця, бажаючи потрапити в лави провладної партії. Так був сформований «Блок Петра Порошенка», під прапорами якого до нової Ради пройшло найбільше депутатів.

Маючи потужну фракцію в парламенті, президент посилив неформальний вплив і отримав чималу квоту в уряді, не обмежившись лише МЗС і Міноборони. Понад те, Порошенко хотів мати й свого прем’єра, попри те, що лідером електоральних симпатій за партійними списками став «Народний фронт» Арсенія Яценюка. За цю політичну силу багато українців голосували саме тому, аби забезпечити баланс влади. Це бажання збігалося із позицією Заходу, і тому Петро Олексійович був змушений погодитися на друге прем’єрство Арсенія Петровича.

Проте гармонійної співпраці не вийшло. Із подачі «БПП» кабінет Яценюка (до речі, коаліційний) почали нещадно критикувати за неефективність і низькі темпи реформ. На його дискредитацію були кинуті значні фінансові, медійні й організаційні ресурси. В атаку пішов VIP-борець із топ-корупцією – голова Одеської ОДА Міхеїл Саакашвілі, який уже бачив себе у кріслі прем’єра.

Яценюка врешті змусили піти у відставку та замінили його на Володимира Гройсмана. З точки зору Порошенка, це означало додаткове посилення впливу на уряд. Але, з іншого боку, відтоді президент почав розділяти відповідальність за успіхи й невдачі Кабміну. Вже не можна спихати і списувати все на Яценюка, бо є свій Гройсман, який, проте, виявився не таким ручним і зручним. Ба більше, Володимир Борисович швидко усамостійнився та зблизився зі своїм попередником. Нині вони говорять один про одного винятково в компліментарній тональності, що не може не дратувати Банкову.

Це стало несподіванкою для президентської команди, котра навіть планувала зняти з посади норовливого прем’єра. Зняти, звісно, вона може, але голоси під його заміну навряд чи вдасться назбирати. Тому Гройсмана терплять і заманюють у нову партію влади, вимагаючи чіткої заяви про підтримку Порошенка на новий термін.

Сам же прем’єр натомість дедалі частіше говорить про необхідність конституційних змін, аби нарешті визначитися, яка в нас республіка. Представники «НФ», насамперед Яценюк і глава МВС Арсен Аваков, давно агітують за посилення повноважень парламенту й уряду. Свою позицію вони пояснюють необхідністю усунення дуалізму влади, конфлікту повноважень і орієнтацією на європейську модель. Водночас «фронтовики» виступають проти скасування всенародних виборів президента, який має стати арбітром нації.

«Парламент – не підрозділ Адміністрації президента, а Кабінет Міністрів – не її господарське управління», – заявив Яценюк в нещодавньому інтерв’ю тижневику «Фокус» і порадив Порошенкові очолити процес комплексних конституційних змін. Інакше – обставини можуть скластися таким чином, що ці новації ухвалять без нього.

Схожі тези озвучує не лише екс-прем’єр. У владних кабінетах як один із можливих сценаріїв обговорюють зменшення впливу президента, який, бачте, сам пішов на урізання власних повноважень. Начебто за таких умов «НФ» може підтримати висунення Порошенка на другий термін. Опрацьовується і гіпотетичний варіант перенесення виборів у парламент. Знову ж таки: в Європі практикується. Та чи зрозуміють виборці?

На іншому полюсі дискусії – запит на сильну руку, який також існує в українському суспільстві (невипадково ж до війни найпопулярнішим закордонним політиком в Україні був президент РФ Володимир Путін, а нині його потіснив білоруський лідер Олександр Лукашенко). І політикум на нього відгукується. Екс-міністр оборони Анатолій Гриценко в інтерв’ю «РБК-Україна» прямо заявив, що не треба боятися авторитарного режиму: «Це не диктатура, яка масово придушує права і свободи людей. Авторитаризм має однокореневе слово – авторитет». Освічений авторитаризм у стилі Лі Куан Ю чи навіть Авґусто Піночета, на його думку, виведе країну на новий рівень економіки й демократії. Хоча в новітній історії України всі спроби побудувати тут авторитаризм завжди закінчувалися повстанням.

Малоймовірно, що дебати й порухи тіла довкола зміни Конституції мають на меті оптимізацію моделі державного управління, хоча така необхідність існує. За рік до виборів навряд чи можливо підготувати якісний документ і пройти повну процедуру його ухвалення. Швидше за все, йдеться про черговий раунд боротьби, шантаж партнерів/конкурентів і підвищення ставок у політичній грі


https://zaxid.net/kovdra_povnovazhen_n1455718

Богдан Гордасевич: Моя думка, що сучасна модель парламентсько-президентська цілком життєва і корисна для України, як і система виборів 50/50 мажоритарно-партійна до ВРУ, бо, по-суті, це є поєднання двопалатного парламенту, що також добре.

Кому вигідні "євробляхи"

Кому і скільки приносять "євробляхи": схема розкрита
17:58, 10 травня

Припущення про те, що легалізовувати "євробляхи" до виборів ніхто не збирається, знаходить нові підтвердження. Також стало зрозуміло, чому існуюча схема багатьох влаштовує і буде існувати ще довго.

Відомий український журналіст Олександр Дубинський опублікував на своєму сайті розслідування, яке багато в чому пояснює не тільки механізм ввезення автомобілів з іноземною реєстрацією без сплати митних платежів, але і виводить на кінцевих бенефіціарів схеми. Якщо доводи журналіста виявляться правдою, то про зміну існуючого положення справ можна забути, як мінімум до виборів.

Читайте также: Роберт Горват оголосив ставки для розмитнення "євроблях"

За підрахунками Олександра Дубинського, майже 210 мільйонів доларів хабарів зібрали митники на ввезенні "євроблях" за 8 місяців. Також винайдено відносно нову схему ввезення та подальшої експлуатації "євроблях" – через Білорусь. Згідно з даними журналіста, на пункті пропуску на кордоні з Білоруссю "Доманове-Мокрани" організований канал легалізації "євроблях", який за 8 місяців приніс хабарів на 4 мільйони доларів.

У лютому 2018 року ДФС опублікувала дані про те, що всього за 2017 рік в Україну ввезли понад 958,5 тисяч автомобілів на іноземній реєстрації, з яких 209,6 тисяч – авто, ввезені в режимі "транзит", тобто через 5-10 днів ця машина повинна виїхати з країни. Приблизно 748,9 тысяч автомобілів, що залишилися, в'їхали в країну в режимі "тимчасового ввезення", тобто можуть перебувати на території країни до 1 року.

Чому більшість автомобілів ввезені саме як "тимчасове ввезення", здогадатися не складно. Саме воно дозволяє вам цілий рік умовно законно їздити на автомобілі територією країни без його розмитнення та встановлення на український облік.

Тільки от біда, громадянин України (резидент) не має права ввозити автомобіль на рік. Українці можуть лише ввезти його "транзитом" на 5-10 днів. На рік автомобіль може ввезти лише громадянин іншої країни (резидент).

5 днів за рік

Але з'явився новий дуже зручний спосіб "зробити документи на рік". Схема організована на Волинській митниці за безпосередньою участю самих митників і виглядає так:

1. Вибираємо автомобіль в Польщі чи Литві і зв'язуємося з українським "загоничем", який привозить з ЄС в Україну. Втім, можна з'їздити за ним і самостійно.

2. "Загоничу" на території ЄС, від польської чи литовської компанії, виписується довіреність на право керувати цим авто, за якою він ввозить машину в Україну через митний пост "Ягодин". Також виписується кілька порожніх бланків довіреностей.

3. Митники прекрасно знають загоничів. Останнім під час подачі документів у вікно митниці на посту, необхідно вкласти в паспорт всього 200-300 грн. (якщо цього не зробити, довіреність можуть вважати фальшивою). Таким чином авто потрапляє в Україну транзитом на 5-10 днів.

4. Відразу після в'їзду в Україну цей автомобіль їде на найближчий митний пункт на кордоні з Білоруссю "Доманове", що знаходиться в 108 км від "Ягодина".

5. Приїхавши на пункт "Доманове", водій виїжджає з території України, у бік Білорусі, "закриваючи" транзит. По митній базі машина тепер значиться як така, що залишила країну. На цьому етапі довіреність, за якою авто ввезли з Польщі в Ягодин, втрачає актуальність.

6. Далі цей автомобіль не заїжджає в Білорусь, а розвертається на нейтральній смузі. Через "рішал", які перебувають на пункті пропуску, викликається так званий "верблюд" – громадянин Білорусі, що і буде тим іноземцем-нерезидентом, який ввезе авто на рік. Як правило, "верблюди" – це безробітні або неблагополучні мешканці прикордонних міст, які за свою роботу отримують близько 20 доларів.

7. Після появи "верблюда", його дані вносяться в порожній бланк довіреності на право користування авто від польської чи литовської фірми, щоб цей автомобіль повернувся на територію України іноземцем на 1 рік.

8. Але митники не дурні: в'їхати по такій довіреності на це авто, яке щойно виїхало, не так-то й просто. За це в паспорт потрібно вкласти 250 доларів. Після цього митниця реєструє тимчасове ввезення цього автомобіля іноземцем на рік.

9. Ввізши таким чином авто в Україну, "верблюд" віддає машину, а сам іде пішки назад через кордон. Довіреність, по якій він щойно ввіз автомобіль в Україну, більше не потрібна.

10. Фінальною крапкою схеми є вписування в бланк довіреності від польської чи литовської фірми кінцевого користувача автомобіля, українця, який цю машину і замовив. Але якщо українець пригнав машину сам, то довіреність вже є.

Втім, останній етап не важливий. Переміщаючись на нерозмитнених автомобілях всередині України, водій зобов'язаний мати при собі та пред'явити у разі потреби співробітникові поліції лише техпаспорт, водійське посвідчення і страховку. Довіреність може знадобитися тільки для спілкування з митниками в зоні митного контролю.

Читайте также: Куди пропали ввезені в Україну електромобілі

Суть схеми

За ввезення авто по Волинській схемі, крім вартості самого авто потрібно сплатити:

– хабар митникам на посту "Ягодин" та "Доманове" за закриті очі на фальшиві довіреності приблизно 250-300 доларів,
– за послуги "рішал", "верблюдів", "загонича" і саме виписування довіреностей – 500-700 доларів.

Не складно підрахувати, що 1 млн. машин приносить митникам близько 700 млн доларів хабарів. Розуміння цієї схеми дає чітку відповідь на питання, чому ніхто не поспішає легалізувати "євробляхи" і вже тим більше встановлювати прийнятні тарифи на розмитнення потриманих автомобілів.

Варто сказати, що схожа схема діє і на кордоні з Польщею. Саме там вона з'явилася спочатку. Але на поляків вже оформлено занадто багато машин. Наприклад, у прикордонному Перемишлі на 17 жителях (верблюдах) числиться 12,5 тисяч автомобілів. Ввезення на поляка є дорожчим. За ці послуги європейські "верблюди" беруть не 20 доларів, як білоруські, а від 40 до 150 доларів.

Схема з белорускими "верблюдами" – монопольна тема Волинської митниці, яка з'явилася на початку 2017-го, і місцеві пов'язують її появу з призначенням в грудні 2016 начальником Волинської митниці вінницького екс-фіскала і депутата Віктора Кривицького.

Джерела Олександра Дубинського стверджують, що більша частина суми, отриманої від цієї схеми, надходить саме керівництву Волинської митниці. З приблизно 250 доларів хабара за кожне авто, 100 залишається на посту, 150 йде нагору, в кабінети начальника митниці та його кураторів. За даними журналіста, керівництво Волинської митниці дало особовому складу розпорядження приймати липові довіреності по прайсу.

Якби митники працювали по-чесному, то не могли б не помітити, як транзитні авто, які щойно виїхали, через 30 хвилин знову заїжджають по інших довіреностях і з іншими водіями, але вже на рік. Не можуть вони не бачити і розгорнутого на нейтральній смузі "бізнесу" з посадки білорусів та виписування фальшивих документів.

Щоб не бути голослівним, Олександр Дубинський опублікував частину митної бази Волинської митниці, згідно з якою лише за період липень 2017 – лютий 2018 за описаною схемою ввезли 13 570 автомобілів на європейських номерах. Там дуже багато людей з однаковими прізвищами, які ввезли в Україну десятки автомобілів. Загальний "вихлоп" хабарів, за інформацією Олександра, склав приблизно 4 мільйони доларів.

Напомним, что виявлено нову нелегальну "схему" 

Богдан Гордасевич: Я дивуюсь і не дивуюсь, що ВРУ не спроможне прийняти простий Закон про дорожний збір, де з кожної "євробляхи" мали сплатити 2 євро в день (60 за місяць) за час перебування в Україні і високі штрафи за порушення, а тепер прорахуйте прибуток до бюджету України.Питання оплати досить просте: "євробляха" на кордоні отримує привязку номера доособового рахунку на спецрахунку податкового ресурсу України і там йде автоматичний обрахунок коли авто перетинає кордон і кількість оплачених коштів через звичайні термінали включно з нарахуванням штрафних санкцій автоматично! Як у банку це роблять, так і тут. Людський фактор виключено. А МВС має базу контролю оплати і в разі заборгованості конфіскує авто, як тільки - так одразу. Тут можлива корупція, але де є люди - там цього не уникнути ніколи, а головна різниця - маштаби.


Все головне в Україні за перший тиждень травня





День великої  омани. Скільки ще Україна буде боятися визнати, що Німеччина капітулювала 7го , а 9-те - це сталінська примха? Що заважає знищити радянський міф?

Об'єднані Сили жорсткіше ставлять на місце російського окупанта у відповідь. 

Так хто тут бариги? Фінал Ліги Чемпіонів  вибухнув космічними цінами за житло. Чи так Київ готується до крапки першості, як мріє заробити на туристах?

Пенсійний туризм  - вони повертаються, або як Верховний Суд України не помітив окупації ОРДЛО?

19:07 13.05.2018

Доходи державного бюджету України в 2017 р.

Доходи держбюджету України

Тут наведено загальні відомості по доходах Державного бюджету України, до яких входять надходження до загального та спеціального фондів держбюджету. Найбільшу частину держбюджету (понад 90%) складає загальний фонд, кошти якого призначені для забезпечення фінансовими ресурсами загальних видатків (тобто, не спрямовуються на конкретну мету). Спеціальний фонд передбачає предметно-цільове використання бюджетних коштів (тобто, для фінансування конкретних цілей).


останнє оновлення: 02.05.2018
Доходи державного бюджету України в 2017 р. (млн. грн.)2017Доходи 
на 01.02.201759446,8за січень59446,8
на 01.03.2017112047,8за лютий52601,0
на 01.04.2017174758,8за березень62711,0
на 01.05.2017259785,8за квітень85027,1
на 01.06.2017325773,2за травень65987,3
на 01.07.2017394906,0за червень69132,8
на 01.08.2017447714,9за липень52808,9
на 01.09.2017527588,9за серпень79874,0
на 01.10.2017585755,7за вересень58166,8
на 01.11.2017647468,7за жовтень61713,0
на 01.12.2017724471,5за листопад77002,8
на 31.12.2017793265,0за грудень68793,6
план на 2017731031,2виконання108,5%
  • зростаючим підсумком

Збираю компромат на Омеляна, бо підтримую і хочу знати

Владимир Омелян: чиновник-технократ или новый коррупционер

19/03/2018 17:14

Министр инфраструктуры Владимир Омелян

Омелян Министерство инфраструктуры

История Министра инфраструктуры Владимира Омеляна

Быть одним из самым высокооплачиваемых министров в правительстве и жить в доме, который принадлежит племяннице жены. Звучит, как анекдот, но таковы реалии жизни отдельных высокопоставленных чиновников нашей страны. И это не показатель того, как мало платят государственным управленцам, а, скорее, свидетельство нежелания отдельных личностей декларировать свои реальные доходы.

Имя министра инфраструктуры Украины Владимира Омеляна часто мелькает в украинских СМИ. Ничего удивительного здесь нет. Дороги, «Укрзализныця», морпорты, аэропорты –это лишь малая толика того, что находится в компетенции его ведомства.

Большая ответственность и большие деньги. К примеру, в 2018 году, по словам Омеляна, на развитие инфраструктуры будет направлено свыше 86 миллиардов гривен, из этих денег порядка 50 млрд гривен пойдет на дороги.

Но одно дело выделить деньги из бюджета, а совсем другое, как их будут использовать, и кто в итоге будет «в плюсе»: страна, или отдельные фирмы и стоящие за ними бенефициары. Здесь крайне важна фигура министра, как, условно говоря, гаранта прозрачности и эффективности использования государственных средств и принятия решений в исключительно интересах государства. Но в этом аспекте к Владимиру Омеляну есть целый ряд вопросов.

Большая зарплата и тайные расходы

В начале февраля текущего года, СМИ со ссылкой на данные Кабмина сообщили, что за 2017 год Омелян на должности министра заработал больше остальных членов правительства. Его заработная плата составила 746,8 тыс. грн. Но даже таких сумм министру не хватает, чтобы объяснить свои расходы. Впрочем, раскрывать реальные данные о своих тратах глава Мининфраструктуры также не спешит.

«Тайнами» Омеляна уже заинтересовались компетентные органы. В октябре прошлого года стало известно, что детективы НАБУ проводят досудебное расследование по факту декларирования недостоверной информации и незаконного обогащения министром.

В частности, выяснилось, что Омелян с декабря 2016 года проживает в доме стоимостью порядка 7 миллионов гривен. Принадлежит недвижимость двоюродной племяннице жены министра.

Владимир Омелян ранее утверждал, что снимает жилье у двоюродного брата жены – предпринимателя, экс-замминистра охраны окружающей среды Владимира Бевзы.

Но, согласно информации из Государственной фискальной службы, у племянницы не было доходов, которые позволили бы ей купить указанный дом. Об этом доме писали журналисты-расследователи программы Схемы. Более того, девушка, по данным журналистов, уже давно живет за границей.

Активы министра Омеляна

Кроме того, сообщается, что в период с 23 марта 2009 года по 23 марта 2011 года мать двоюродной племянницы жены Омеляна выдала доверенность Омеляну на право управления автомобилем марки Lexus RX 350. Также досудебное расследование установило, что Омелян не указал в своей декларации автомобиль «BMW X5» 2015 выпуска, ориентировочной стоимостью 1,6миллиона гривен, которым пользуется с 2015 года и который принадлежит брату министра.

Все эти факты выглядят еще более подозрительно на фоне информации о коррупционных схемах, в которых замешан министр инфораструктуры.

Тендеры для «АТ-Механика»

В нескольких журналистских расследованиях фигурирует фирма «АТ-Механика", которая активно пытается выйти на тендеры «Укрзализныци». Лоббирует ее интересы, по информации СМИ, Владимир Омелян. Одним из владельцев «АТ Механики» является член Наблюдательного совета при Мининфраструктуры Виталий Руденко, а это прямой конфликт интересов.

Из-за шумихи в СМИ, «АТ-Механики» не смогла выиграть крупный тендер на «УЗ», однако это не помешало ей подписать контракт с «Киевпасстрансом». На закупку железнодорожного оборудования (компенсаторов, пружинных клемм). По информации СМИ, к участию в этих торгах были допущены лишь две фирмы: «АТ Механика» и

ЧП «Микатор», которое является дилером «АТ-Механика».

Министр Омелян может содействовать компании АТ-Механика

К слову, еще одним дилером «АТ-Механики» является фирма Александра Януковича ООО «Евроинвестстрой».

С сыном бывшего президента Омелян мог познакомиться во время своей работы в команде Юрия Колобова, который при Януковиче возглавлял Министерство финансов.

Российская «ТИС» под покровительством министра

Еще в ноябре 2016 года депутат ВР от «Народного Форонта» Максим Поляков прямо заявил, что Владимир Омелян компании лоббирует интересы компании «ТИС", которая в 2015 году получила от Министерства инфраструктуры разрешение относительно права разделения портового сбора в порту «Южный» 50/50, хотя по факту она не является владельцем акватории. «Ежегодно наносится ущерб более 10 млн долларов. Эти средства должна была получать Администрация морских портов Украины», - сообщил тогда Поляков.

Он добавил, что в Одесском порту Владимир Омелян совместно с «ТИС» намерены продать за 50 млн долларов государственный буксирный флот, который ежегодно приносит в бюджет более 10 млн долларов. Он также сообщил, что при содействии Министерства инфраструктуры компания «ТИС» получает бюджетные средства за фиктивные услуги, которые якобы оказывает несуществующая железнодорожная станция «ТИС».

Омелян и группа компаний ТИС

Сама же компания «ТИС», по информации СМИ, представляет интересы российского бизнеса. Тогда же стало известно, что сотрудники СБУ пришли с обысками в компанию «ТИС».

Вместо эпилога

Все эти факты лишь небольшая часть того, чем занимается Владимир Омелян на своем посту. И каждый эпизод заслуживает отдельного изучения, как со стороны компетентных органов, так и журналистов.

Но даже этой информации достаточно, чтобы задаться вопросом, кем на самом деле является министр, живущий в доме дальней родственницы по линии жены и пользующийся чужим авто: чиновником-технократом европейского образца, или просто очередным удачливым коррупционером, который просто «поймал волну».

Сферы влияния министра инфраструктуры

Чемпіонат Європи з шахів серед жінок

У чемпіонаті Європи з шахів візьмуть участь 11 українок
У чемпіонаті Європи з шахів візьмуть участь 11 українок

КИЇВ. 8 квітня. УНН. У Словаччині сьогодні стартуватиме особистий чемпіонат Європи серед жінок на якому Україна буде представлена потужним складом, передає УНН з посиланням на Федерацію шахів України.

Збірну України на турнірі представлятимуть 11 спортсменок: Марія Музичук (2540), Наталія Жукова (2426), Анна Ушеніна (2422), Інна Гапоненко (2406), Юлія Осьмак (2361), Наталія Букса (2357), Ольга Бабій (2318), Євгенія Долуханова (2304), Ольга Прудникова (2281), Олена Мартинкова (2280), Мар'яна Гуда (2161).

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Український шахіст пробився в топ-10 ЧЄ та відібрався на Кубок світу

Варто відзначити, що Музичук має найвищий рейтинг із усіх 144 шахісток.

Примітно, що на минулій європейській першості у Ризі (2017 рік) М.Музичук посіла 5-й рядок.

Додамо також, чемпіонат проходитиме в 11 турів і закінчиться 19 квітня.

Джерело: УНН