хочу сюда!
 

LINA

35 лет, лев, познакомится с парнем в возрасте 30-43 лет

Заметки с меткой «вишиванка»

Перепост у кого пост: Знати про Порошенка все

Перепост у кого пост: Знати про Порошенка все



м#WhoIsWho   
#НаЧистуюВоду 
Розумію і поважаю сильні особистості.
Не лише тому що сам є таким.
А чому? - А тому що за такими завжди стоїть великий і потужний "бекґраунд".
- Бекґраунд у вигляді поколінь їхніх предків.
Тому я зараз напишу про Петра Порошенка.
Петро Порошенко унікальний тим, що він народився у сім'ї людей, які до 1940 року уникли так званої "радянської влади".
Тобто всього комуністичного, пролетарського-люмпенського, атеїстичного, та іншого ідіотизму, яким "накачали" всіх, кому вдалося вижити на території СРСРу з 1917 по 1950 рік.
При цьому рідні Порошенка пощастило двічі - їхню територію яка до цього була захоплена Румунією, "возз'єднали" лише у 1940 році.
На відміну, від скажімо, 1939 року, коли до СРСР була приєднана Західна Україна - там, ще до вторгнення Гітлера, було розстріляне і вивезене "на замерзання" в Сибір все більш менш, активніше від середнього рівня, населення Галичини і Волині.
Когось як "буржуїв", когось як українських націоналістів - до речі тоді таким призначили КПЗУ ( Комуністичну партію Західної України) - і вона була винищена "під корінь".
Ну і вивезли також "поляків" - насправді тодішня різниця між "поляками" і "українцями" в Галині і Волині, була приблизно така сама, як зараз між "російськомовним" та "українськомовними" українцями...
Історична батьківщина Порошенків - це та частина так званої "Бессарабії" яка була долучена не до Молдавії, а до України.
Бо там проживали українці. Причому ще з дуже древніх часів.
Це місце - північна сторона гирла Дунаю - фактично від гирла Пруту, Дністровського лиману і гирла самого Дунаю, була на початку нашої ери ключем до всього тодішнього цивілізованого "римського світу".
Саме тому, аж до повного занепаду Римської імперії там, майже впритул один до одного, стояли аж чотири (!!!) найвідбірніші римські легіони.
Рим забирав свої війська з Британії, Галлії, Африки, Месопотамії - але ніколи не послаблював ці чотири легіони на північ від гирла Дунаю.
І це було правильно - бо падіння Римської імперії почалося саме тоді коли через цей коридор таки прорвалися готи з аланами й із слов'янами.
Свого часу цікавився результатами археологічних розкопок місць де знаходилися ці римські легіони - строгі "римські конструкції" і планування супроводжується там безліччю залишків, типових для тих часів слов'янських "землянок". -
Причому вони часто і густо вриті просто у вали укріплень цих римських легіонів.
Знайомий з Петром Порошенком десь з 1999, чи й навіть з ранішого року. Досі пам'ятаю моє перше і досить сильне враження, від тоді ще стрункого, чорнявого і трохи кучерявого чоловіка.
Пізніше це моє сприйняття лише тільки підсилилося - вже не за зовнішніми ознаками , а за типом характеру - рішучістю, самодисципліною, розумінням значення поняття "честь" і незвичайним, зрозумілим лише історикам і богословам "ранньохристиянським" сприйняттям світу - і свого місця в ньому...
Якщо підсумувати, то зараз Петро Порошенко в нашому ( і навіть в закордонному) політикумі є чи не найбільш європейським і "західним політиком - і по характеру, і за сімейними традиціями - і за розумінням тонкощів та суті устрою вільного демократичного світу.
Бо він з нього родом - і ця належність в його сім’ї, і в ньому не була зруйнована московською азіатською окупацією.
Тому нам потрібно йому довіряти і допомагати - так само, як йому зараз довіряє і допомагає більшість адекватних, і не куплених Москвою політиків Європи, Америки, Японії та інших - не "комунізованих" країн світу.
На сьогодні це наш "квиток" до клубу вільних, демократичних і заможних народів світу.
Володимир Мартинюк
На фото родина Порошенка ще з тих часів, коли вишиванка не була трендом політикума. Вони були українцями, коли це ще не було модно.

З Днем Вишиванки!

Наші традиції - це те, що нас об'єднує та дає нам сили для боротьби. Зі святом! 


Вишиванка

"Правильна" вишиванка, або як не пошитися в дурні

Останнім часом доводиться чути від молоді бажання мати вишиту сорочку, але не просто будь-де куплену, а замовлену, або зроблену власноруч. Та ще й таку, щоб відповідала національним традиціям. 

Мені відомий такий випадок, коли на спині сценічної чоловічої свити було вишито дуже колоритне зображення Великої Матері, більш відоме як Берегиня. На ньому правдоподібно змальовано процес виходу дитини з материнського лона. Подібні орнаменти доречні на подушках, або жіночій сорочці, бо в них вкладено побажання щасливого завершення пологів. Чи вдягнув би чоловік ту свиту, якби знав, що на ній зображено? Відмовився б він і від сорочки, з орнаментом, що не відповідає його віку, сімейному стану.

 Подібні випадки трапляються, на жаль, і з дівочими сорочками, коли їх орнаментовано за правилами парубоцьких сорочок, або одружених жінок. Наприклад, під час Великого Посту дівчата та жінки одягали сорочки, вишиті нитками синього, або голубого кольорів. Але якщо дівчина одягала таку сорочку на свята чи вечорниці, то її дражнили "пісною дівкою". Це правило не торкалося літніх жінок. До Дня матері, а його відзначали з прадавніх часів, донька у Чистий четвер підбирала нитки для вишиття сорочки на подарунок мамі. А нитки мали бути голубими або синіми. 

Тут – одна-єдина порада: не чіпай того, чого не знаєш. Існують готові зразки, музейні і приватні колекції. Але, якщо зразки – середини 20-го століття, то нема гарантії відсутності прикрих помилок. Вони стосуються не лише еклектики (поєднання різних стилів), а й часткової емансипації жіночої та фемінізації чоловічої сорочок.  

Знання про те, як оздоблювати чоловічу, а як жіночу сорочку, традиційно передавалося від матері до дочки. Тому до середини ХХ ст. не існувало питання чоловічих і жіночих узорів та правил їх розміщення на сорочці. Кожна жінка була фахівцем у цій галузі. Ну а сьогодні про те, що вишивали на дівочих сорочках можна дізнатися з весільних пісень, які виконувалися після обряду комори. 

Та казали вороги-люде,

Що Олюся нечесна буде.

Аж вона чеснесенька,

як ружа повнесенька.

Отже ружа ознака незайманості дівчини. А після обряду комори дівчина стає калиною:

Марусечко калино, малино!

А на тебе дивитися мило.

Андрієчку повная рожЕ!

А на тебе дивитися гоже.

Або:

У лузі калина

Весь луг закровила,

Доброго батька дитина

Весь рід звеличила.

Проте під час перезви, коли запрошують у гості до батьків молодого, батькові молодої вже дякують за м'ятоньку.

Дякуємо тобі татоньку

За твою шудрату м'ятоньку.

Відчуваєте, як символіка дівчини та молодиці змінюється залежно від її статусу.

Великі квіткові узори дівочих сорочок нагадують цвіт шипшини, яку в народі й назвали ружею. Подібні до них, але із загостреними пелюстками – узор рути; заломлені у вигляді меандра зелені стебла біля неї – узор м'яти; зовсім дрібні квіти у вигляді суцвіття – узор калини. І калина, і рута, і м’ята - вже не для дівчини.

Одружена жінка у піснях - ягода, пава, перепеличка чи якась птаха. Зображення квітів, птахів на рукавах одруженої жінки має бути парним. Поширений мотив - дві квітки, що ростуть з однієї гілки.

Злиття двох ідентичних узорів у вигляді квіток чи звичайних ромбів характерні як для жіночих, так і чоловічих сорочок. Тільки у жіночих вони розміщуються на рукавах, а в чоловічих - на грудях. Власником такої сорочки може бути одружена особа.

У новітні часи почали орнаментувати й пазухи жіночих сорочок, бо вже ходять без корсету чи кептаря. Зображення ягід та птахів увійшло в традицію декорування й цього елемента жіночої сорочки.

Дехто припускає, що орнаментування відіграє оберегову роль, а тому прикрашалися ті частини одягу, які вважалися рубіжними для проникнення злих духів у тіло людини. Але достовірної інформації про це, переданої на рівні легенд, нема.

Упродовж ХХ ст. вишиванки, як правило, були невід’ємною частиною весільного вбрання вони також одягалися й на свята. Весільна сорочка зберігалася все життя, її тримали на смерть. Вважалося, що без весільних сорочок на тому світі подружжя не зможе впізнати один одного. Цієї традиції дотримувалися і у нас на Донеччині, про що я дізналась під час етнографічної експедиції до Ново-Азовського району.

А донеччанка пані Надія Сукова, рід якої походить з Волині, розповіла, що коли в дитинстві вона тяжко захворіла, то її мати, не будучи певною чи немовля виживе, почала вишивати сорочечку на поховання, щоб впізнати на тому світі своє дитятко, коли сама помре.

Отже, вишита сорочка, як ідентифікуючий атрибут святкового і поховального вбрання, – явище доволі відоме. Окрім того, сорочка-вишиванка була своєрідним паспортом, який узором, технікою виконання, кольором оздоблення свідчив про місцевість, сімейний стан і вік її власника.

Наприклад, про вік власника сорочки свідчила ширина орнаменту на грудях. Дитячі сорочки та сорочки літніх чоловіків ( за 50 років ) оздоблювалися вузенькою стрічкою вишивки.

Про вік жінки свідчив не тільки колір ниток (яскраві тони у вишивках для літніх жінок не використовувалися), а й орнамент.

Жіночі сорочки здавна прикрашалися узорами у вигляді хвильок, зиґзаґів, зубців, пружків, діагональних разків, квіток та квіткових розет.

Дівчинка-підліток одягала сорочку, вишиту «півниками» , 

відчайдуха могла вишити поділ «розетками», які зазвичай були на чоловічих сорочках і говорили про мужність та рішучість. 

Вид «баранячих ріжок» на дівчачих сорочках свідчив про те, чи досягла дівчина 16 літнього віку, коли вже можна було до неї залицятися. Закриті «баранячі ріжки» - ні, 


відкриті  – так.


Дорослі дівчата та молодиці носили красивий, багато орнаментований одяг. На подолах сорочок розміщалися «сонце-коло»,


«стоячі жабки»,


«вутячі лапки».


Після народження дитини на подолах з’являлися «гребінці» («оленячі ріжки») ,


 або хрести:


 


У жінок, яких доля позбавила можливості мати дітей, були вишиті «лежачі жабки»:


У жіночих сорочках орнаментувався переважно комірець, рукав та поділ, а в чоловічих – комірець, груди та поділ. Чоловічі сорочки прикрашалися стрічковими орнаментами з ромбів, квадратів, прямих хрестів, стилізованих дубових чи букових листочків. Використовувався й орнамент, пов'язаний з оленем.

От як свідчить про це колядка, в якій тур-олень також є дійовим персонажем:

Гордий та пишний, пане Іване,

Що ж ти ой собі згорда счинаєш,

Згорда счинаєш, коником граєш?

Слуги ба й кажуть: – Це наш пан їде? –

Матінка каже: – Це мій син їде!

– По чім ти єго ба й розпізнала?

– Розпізнала-м го по сорочечці.

На нім сорочка, як день, біленька,

Як день біленька, як лист тоненька.

–Де ж вна ой шита? – В сонці, в віконці.

– Де ж вна золена? – В злоті й зільниці.

– Де ж вна ба й прана? – Края Дуная.

– Де ж вна кручена? – В коня стремені.

– Де ж вна сушена? – В тура на розі.

– Де ж вна тачана? – В Львові на столі.

– Де ж вна вбирана? – В царськім обозі.

Колядки зберегли інформацію, що зображення оленя на весільній сорочці було обов'язковим:

Росте дерево, тонке, високе.

Тонке, високе, в корні глибоке.

На тім дереві сив сокіл сидить.

Сив-сокіл сидить, далеко глядить.

Ой видить же він на синєє море,

На синім морі корабель пливе.

А на том кораблі гречная панна

Шив-вишиває брату сорочку.

А на комірі місяць та зоря.

А у пазусі райськії пташки,

А у пелені тури-олені.

Ой як я буду брата жинити,

Місяць та зоря будуть світити,

Райськії пташки будуть щебетати,

Тури-олені будуть гуляти.

Ой дай Боже!

Добрий вечір!

Давні хлібороби ділили світ на три зони: верхнє небо з запасами космічної води, середнє небо із сонцем, смугами дощів і хмарами та землю з рослинами та тваринами.

Таку ж картину світобудови подано і в цій колядці. В ній дівчина вишиває на сорочці картину Всесвіту. Дві небесні сфери доповнені однією земною.

А от наступні колядки на цю ж тему (вишиття сорочки) мають інший варіант картини Всесвіту:

Ой на Дунаю, на бережечку,

Стояла золота корабійка,

В тій корабійці красная панна

Шила брату, вишивала кошульку.

На ковнірці – зоря і місяць,

На пазушках–райськії пташки,

На рукавцях – сивці-голубці,

А на придолі – тури й олені.

– Як ти, брате, будеш женитися,

Місяць і зоря будуть світити,

Райськії пташки будуть щебетати,

Сивці-голубці будуть гукати,

Тури й олені будуть скакати.

А вже ж ти, брате, оженився,

Місяць і зоря за хмару зайшли,

Райськії пташки в рай полинули,

Сивці-голубці – на новії сінці,

Тури й олені в ліс подибали

А ось дівчина вишиває сорочки батькам:

Не угинайся, буковий мосте,

Через тебе ідуть тури і олені,

На тих оленях високий терем,

А в тім теремі красная панна,

Шила-вишивала отцу кошулю,

Отцу – кошулю, а матці – другую.

Коло ковнірця–яснії зорки,

На пазушках – ясний місяць,

А у полах – сиві голуби;

Сиві голуби гукнули в борі,

Ясні зорки полинули под небеса.

У цих колядках картина світу поділена на три сфери: небесну, земну, нижню. Небесна сфера розчленована на три частини, бо і зорі, і місяць, і голуби відносяться до небесних символів. земна сфера також поділена на три частини. В ній дівчина сидить у високому теремі, терем – на оленях, а олені на буковому мості. Нижнього світу – світу померлих –колядка, яка має віншувальні функції, торкатися не може. Але підтекстово підкреслюється його наявність образами букового мосту й води, які є верхньою сферою нижнього світу. Отже довершена картина Всесвіту є дев'ятикомпонентною.

Як бачимо у колядках не обходиться і без образу оленя. У санскриті більша частина назв оленя походить від коренів, що означають "швидко бігаючої" тварини. можливо використання образу оленя в колядках пов'язане саме зі швидкістю його пересування, що свідчило, думаю, про здоров’я . 

У ХХ ст. для українців вишита сорочка стала свідоцтвом національної та людської гідності. У мордовських таборах українки голодовкою виборювали право на вишиті комірці, хусточки, чим і відрізнялись від інших. А в'язні-чоловіки переховували вишиванки, або рушники, які їхні матері та дружини клали у вузол серед обов'язкових речей.

Тримали у себе вишиванки й українські повстанці.

Як душа відлетить моя вранці,

На дорогу до вічності стане—

Поховайте мене в вишиванці,

Щоби серце зігріти востаннє...

Щоб червоний та чорний кольори

Візерунки життя зберігали

І в холоднім безмежнім просторі

Рідну землю мою нагадали...

І хоч тіло сповила скорбота,

Все ж на цьому і в іншому світі

В нескоренній душі патріота

Україна завжди буде жити !

(Юрій Гук)

Поету - композитору Олександру Шевченко одна бабуся розповіла як у кінці сорокових років у карпатському селі темної ночі постукали у віконце хатини повстанці - і просили господаря прийняти на лікування пораненого товариша. Сім'я прийняла бійця. Його сховали у стодолі на сіні. Їсти йому носила маленька дівчинка, донька господаря. Їй було 11 чи 12 років... Коли хлопець одужав і зібрався повертатись до лісу, то залишив дівчинці на згадку свою чорну сорочку, вишиту жовтими та червоними кольорами, і сказав: «Як виростеш і народиться в тебе син, подаруй цю сорочку йому – нехай носить і пам'ятає про нас»... І вона виконала заповіт повстанця. Вперше її син одягнув ту чорну повстанську вишиванку, коли йшов на площу Ринок, де того дня вперше після радянських часів у Львові було піднято синьо-жовтий прапор. Олександр Шевченко говорить: «...  коли я тримав у руках ту сорочку, йшла така енергія і сила від неї... на другий день я написав пісню. І в тій пісні якраз та історія викладена. Пісня називається «Чорна вишиванка...»

Чорна вишиванка

Слова: Олександр Шевченко

Музика: Олександр Шевченко

 

Десять років горіла земля у людей під ногами.

Десять років стогнала земля від ворожих чобіт.

Десять років карпатське село вже не спало ночами,

Десять років чекало синів своїх біля воріт.

 Кожен день за селом у лісах скреготять автомати.

Кожен день умивається ранок в гарячій крові.

А холодної темної ночі до нашої хати

Принесли молодого хлопчину брати лісові.

 А коли партизана Карпати покликали сині,

І коли вже нарешті настав розлучатися час,

Він сорочку свою позоставив на пам'ять дівчині:

«Нехай носить твій син і нехай пам'ятає про нас».

 Приспів:

Чорна-чорна була та сорочка, чорніша від ночі.

Чорна-чорна, як смерть. Чорна-чорна, як свіжа рілля.

Чорна-чорна була та сорочка, як хлопцеві очі.

Чорна-чорна була, як моя українська земля.

 

Довго-довго лежала сорочка у маминій скрині,

Довго-довго чекала пошани, людського тепла.

І нарешті настала пора: я вдягнув її нині;

По щоці у матусі тихенька сльоза потекла.

 І в душі зазвучали ніколи нечувані струни,

І сама мимоволі  розпрямилась гордо спина.

Що б не сталось зі мною і де би у світі не був я,

Передам ту сорочку онукам своїм і синам.


 Приспів:

Чорна-чорна вона, та сорочка, чорніша від ночі.

Чорна-чорна, як смерть. Чорна-чорна, як свіжа рілля.

Чорна-чорна вона, та сорочка, як хлопцеві очі.

Чорна-чорна вона, як моя українська земля. (x2)           

 https://www.youtube.com/watch?v=3T1e7PDAKP0

Якщо повстанці тримали чорні вишиванки на поховання, то сьогодні ці сорочки набули іншого змісту – шанування Героїв УПА.

Вишиванка - візуальна ознака національної приналежності

Візуальна ознака національної ідентичності та самосвідомості

 

При набутті Україною незалежності традиційний народний одяг почав входити в наше буття. Подібне явище спостерігалося ще 150 років тому серед молоді та інтелігенції, які почали усвідомлювати себе українцями. Зрозуміло, що під час існування Російської імперії та відсутності Української держави саме через народне вбрання, у якому виразно окреслена самобутність українського етносу, можна було, навіть мовчки, проявити себе українцем і вказати на належність до такої давньої культури, як українська.

Опанас Сластіон у своїх спогадах про навчання в Петербурзькій академії мистецтв у 1874–1882 рр. також акцентував увагу на мотивах одягання народного вбрання: «Мартинович, небіжчик Васильківський та й я – були стрижені в кружок і по можливості носили українську одежу, – правда, се були традиції часів давніших, т. зв. тоді “хохломанства”, та нам се було байдуже, бо головна мета – аби «вони» знали, що «ми» існуємо й будемо існувати». І хоч до Академії мистецтв у Петербурзі приймали представників різних національностей, а випускали тільки російських митців, друзі лишилися українцями.

Також відомо, що майбутній художник Михайло Гаврилко, збираючись на навчання в Петербург до художньо-прикладного училища на початку ХХ ст., не послухав поради справити собі європейський одяг, а замовив українське вбрання з червоними чоботами. Такий колоритний вигляд постійно привертав увагу охочих подивитися на нього. М. Гаврилка виключили з Художньої академії і посадили в тюрму за організацію студентського страйку. Після Першої світової війни М.Гаврилко стає одним із організаторів війська Українських січових стрільців та Сірої дивізії Армії УНР. Хвиля червоного терору знову примусила М.Гаврилка змінити стек на шаблю. Він створив козацький загін, який боровся проти більшовиків у районі Диканьки та Божкового. У жовтні 1920 року Гаврилка видав агентам ЧК нібито його найкращий друг. Червоноармійці катували отамана, а потім спалили живцем у топці паровоза на станції Полтава (нині станція Полтава-Південна). Майже вся творча спадщина Михайла Гаврилка знищена. У 1956 році, через три роки після смерті Сталіна, за вказівкою з Москви, всі його роботи зі Львівського художнього музею були спалені. Тож ще більшу цінність становлять поодинокі роботи, котрі вціліли в родині, приватних колекціях, музеях Європи.

Дослідники сходяться на думці, що процес публічного вираження української самоідентифікації в одязі був започаткований Т. Г. Шевченком. Із цього приводу І.С.Тургенєв писав: «У високій, баранячій шапці, в довгій темно-сірій чумарці з довгим смушевим коміром, Шевченко мав вигляд справжнього малороса, хохла. Портрети, що залишилися після нього, дають загалом вірне про нього уявлення». Якщо до Шевченка кожух і смушева шапка вважалися лише верхнім одягом українського селянства, то Тарас Григорович вклав у це вбрання нове символічне значення – свідомого атрибуту українства. Т. Шевченко ігнорував існуючі правила, за якими одяг поділявся на міський і сільський, елітний і простонародний, загальноєвропейський та етнічний, і водночас не допускалося його перемішування.

Софія Русова (Ліндфорс) - відомий український педагог згадує, як наприкінці 1870-х років вона разом із простими мешканцями Чернігова відправилася на поклон до київських угодників. Але зробити це не вдалося: біля Ніжина її – дворянку, одягнену не за статусом, у компанії з простими «бабами» зупинив урядник.

Іван Франко «відрізнявся од загалу своїм костюмом – вишиваною сорочкою серед пишних комірців і краваток». Причому любив одягати вишиванку і в будні, і в свята. Водночас чоловічу вишивану сорочку, оцей обов’язковий елемент українського національного строю, Іван Франко носив з європейським костюмом-трійкою. І це був новаторський підхід до трансформації образу українського інтелігента, у якому поєднувалися прадавня українська традиція і модерні запити нової епохи.

Сьогодні, як і тоді, використання народного одягу викликано не потребами матеріального стану чи заведеного укладу життя, а свідомим проявом власної позиції.

22 травня 2014 року, коли Дружківку захопили бойовики, Анатолій Водолазький вийшов до пам’ятника Леніну на одиночну акцію протесту. Його знімав оператор, міліція просила залишити це місце. Він простояв з Державним прапором в руках десять хвилин, потім невідомі у масках забрали його до підвалу. Міліція не допомогла, просто спостерігала. Прапор, який патріот тримав у руці, бойовики кинули собі під ноги. «Я дав собі слово: якщо виживу, ходитиму туди щороку. Я вижив, хоч мене й катували там, вибили зуби, заставили носити пісок мішками. Це було у Краматорську. Якась жінка, що йшла повз, побачила це і хотіла допо- могти, вона зі мною носила мішки піску, я розшукую її вже три роки, хочу подякувати», – говорить народний герой України Анатолій Водолазький.

Надія Савченко - українська військова, штурман- оператор вертольота Мі-24 16-ї окремої бригади армійської авіації Сухопутних військ Збройних Сил України, старший лейтенант. Народний депутат України 8-го скликання. Герой України (2015). Під час війни на Сході України 2014 року брала участь в антитерористичній операції як доброволець батальйону «Айдар». При цьому залишалася діючим офіцером ЗСУ, беручи участь в АТО в межах двох відпусток. Водночас написала рапорт на звільнення зі Збройних Сил України. У боях біля селища Металіст під Луганськом, йдучи за пораненими, потрапила в полон терористів 18 чи 19 червня 2014 року. Опинилась на території Росії і звинувачена у вбивстві російських журналістів, хоча вже була у полоні проросійських сепаратистів. Більше року Надію Савченко утримували у СІЗО в Росії.

Василь Сліпак — український оперний  співак (контртенор, бас-баритон), соліст Паризької національної опери, волонтер, учасник бойових дій під час війни на Сході України у складі добровольчих формувань, позивний «Міф». Загинув у бою поблизу Дебальцевого.



Павло Павлов (позивний «Аскольд») – волонтер-психолог, учасник Майдану, доброволець батальйону «Айдар». Народився і жив у Донецьку. Заздалегідь готувався захищати Батьківщину: «Коли у 13-му році Яник почав затискати гайки, я відчув, що потрібно якійсь військовій справі навчатись, бо у нас ще буде кров і війна. Саме тоді не витримав ватного руху – і десь тижнів за два до початку Майдану хотів їхати у Французький легіон (унікальна військова складова французької армії, що комплектується з іноземців). Але не доїхав, тому що почався Майдан, на якому був від самісінького початку. Після Майдану шукав нові підрозділи і навіть не збирався йти у військкомат. Деякий час намагався зібрати такий підрозділ сам, шукав підтримку. Ми хотіли їхати і вихоплювати «сєпарів» по Донецьку. Я думав це звести до якоїсь структури, тобто підійти до цього більш професійно. Коли у червні повернувся до Києва, один знайомий запропонував поїхати в батальйон «Айдар» на Луганщині. Я поїхав подивитися і залишився там».

 

Людмила ОГНЄВА,

заступник головного редактора газ. «Україна козацька», 

член Національної спілки журналістів України,

член Національної спілки народних майстрів України

До відзначення Дня вишиванки моя улюблена світлина

До відзначення Дня вишиванки моя улюблена світлина з онуками Миколою і Русланом



З Австралії з привітом

Ну шо, мої кохані українці, ловіть порцію вишиванок з Австралії!!! ura


Австралія вітає Україну. Свято в Посольстві України в Австралії:









Посла України в Австралії неможливо не ваізнати:



Спікер австралійського парламенту у вишиванці в 2017 році:



Бонус:

Нічого особливого, звичайний коала у вишиванці з бандурою


Страницы:
1
2
3
4
5
6
8
предыдущая
следующая