І все-таки, надія вмирає останньою. 

Ні, я не нестримний оптиміст. Я просто продовжую сподіватися. Запитаєте, чи є для цього хоч найменший привід після всіх аж ніяк не євроінтеграційних подій останніх тижнів? Спробуймо його відшукати.

Що вселило в багатьох відчуття "пропало все" напередодніВільнюса? По-перше, дві несподівані й покриті таємницею зустрічі В.Януковича з 
В.Путіним, після яких різко змінилася риторика "розмовляючих голів" Партії регіонів — з ура-євроінтеграційної на євроскептичну ("ми — за євроінтеграцію, але не за будь-яку ціну"). По-друге, широко розтиражована ЗМІ (явно за сигналом з Банкової) "глибока стурбованість" промисловців і підприємців Сходу України проблемами співробітництва з Росією, що спричинили багатомільярдні втрати, а потім заява прем'єра Азарова про те, що головним на сьогодні для української влади стало "російське питання". І, по-третє, стійке небажання Януковича і, як наслідок, фракції Регіонів вирішувати "питання Тимошенко" навіть перед абсолютно реальною загрозою зриву Вільнюса. 

У цілому, приводів для глибокого песимізму та припущення, що Янукович уже не хоче й не збирається підписувати Угоду з Євросоюзом, вистачає.

Але, як свідчать наші київські й московські джерела, насправді на сьогодні Янукович і Путін не домовилися. За інформацією DT.UA з Білокам'яної, усе, що Янукович хотів для країни і для себе особисто, у тому числі й заходження Сім'ї в деякі суперприбуткові, але не доступні їй сьогодні, схеми; непідтримку Москвою альтернативного кандидата на президентських виборах і активну підтримку в одержанні міжнародної легітимації після перемоги (за будь-яку ціну) в 2015 р., Путін йому пообіцяв. Але все це спокусливе багатство Віктор Федорович розраховував одержати за відмову від підписання Угоди про асоціацію, за "паузу" у відносинах з ЄС. Однак Володимир Володимирович, як стверджують наші джерела, поставив жорстку умову: тільки "полный останов", тільки Митний союз — причому не на словах і в обіцянках, а за повною процедурою входження, причому до виборів 2015 р. Київські ж високопоставлені конфіденти свідчать: васальний договір з Москвою Янукович підписувати категорично не бажає, і Митний союз як варіант поки що не розглядає. Якщо ця інформація відповідає дійсності, країна все ще має шанс. 

Тепер про тяготи й негаразди нашого промислового Сходу. 

Зауважимо, що після всіх гучних та емоційних звернень до президента директорів підприємств, лідерів профспілок, просто підприємців і особисто пана Ландика В.Янукович не оголосив про зміну геополітичного курсу заради порятунку частини промислового сектора (М.Азаров, схоже, знову чогось не вловив і побіг поперед паровоза, заявивши про екстрений розворот української влади до "нормалізації відносин із Росією"). На стурбованість промисловців і підприємців президент відповів виразним дорученням уряду, що містить перелік антикризових заходів. 

Крім того, як правило, суперобережний міністр закордонних справ Л.Кожара, який ніколи б не посмів сказати щось щодо настільки чутливого питання без відмашки зверху, заявив у четвер, що він — проти перенесення підписання Угоди на рік, як це запропонували промисловці на зустрічі з президентом. Міністр також повідомив, що МЗС починає інформаційну роботу з вітчизняними товаровиробниками про можливості й виклики зони вільної торгівлі з ЄС після підписання Угоди про асоціацію. 

Втішно, звичайно, що в Києві, як і раніше, говорять про підписання. Та тільки кортить запитати: а чому лише зараз, за два тижні до Вільнюса, промисловців і підприємців починають про щось інформувати? Чому пана Ландика ще півтора року тому, після парафування Угоди, не повідомили про необхідність "підготуватися й закупити обладнання", щоб він сьогодні не просив перенести підписання на рік? Чому не дали команди перелаштовуватися й реформуватися під європейські стандарти всім іншим? Чому не прорахували можливі втрати від дій Росії й заздалегідь не підготували захисних заходів? Тому що у владі катастрофічно не вистачає професіоналів? Чи тому, що влада не вірила, що Москва піде в наступ? Але ще наприкінці лютого — початку березня (!) ми писали, що, за даними джерел DT.UA (немає сумнівів, що ці джерела доповідали й на Банкову), Кремль перед різними російськими відомствами поставив чітке завдання — за будь-яку ціну не допустити підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС, причому ніколи. Сподівалися сторгуватися з Кремлем? Не виходить. Тепер ось почали новий торг із ЄС. 

Ще зовсім недавно спікери Партії регіонів навперебій перераховували перед камерами за командою зверху переваги евроінтеграційного шляху, а сьогодні, вже за іншою командою, також навперебій розповідають про його тернистості. Якщо кілька тижнів тому Єфремов роз'яснював бізнесу колосальні можливості зони вільної торгівлі з ЄС (добалакавшись у євроінтеграційному екстазі навіть до обіцянки виходу України "автоматом" на американський ринок після створення ЗВТ Євросоюзу зі Штатами), то сьогодні йому вже не потрібна Угода "за будь-яку ціну". А його колега по партії В.Олійник прямо заявляє про необхідність "пошуку шляхів компенсації втрат України від відкриття ринку для товарів ЄС і відможливих заходів з боку Росії". Президент же в Запоріжжі в четвер оперував цифрами: збитки України від російських заходів — 15 млрд дол. (хоча Глазьєв починав з п'яти, а Іванов зупинився на дванадцяти), на модернізацію української промисловості під технічні стандарти ЄС буде потрібно від 100 до 
500 млрд дол. Євросоюзу є над чим задуматися? Виконавши значну частину вимог ЄС для підписання Угоди та давши зрозуміти, де межа компромісу щодо решти, офіційний Київ почав висувати свої умови? 

Що ж до критеріїв ЄС, які залишилися невиконаними, а конкретно: ухвалення трьох документів — стосовно вирішення "питання Тимошенко, а також законів про прокуратуру та про внесення змін до закону про вибори народних депутатів, то місія Кокса—Квасневського знову залишила нашій країні шанс. Змучені, але повні рішучості втягти все-таки Україну в асоціацію, місіонери Європарламенту переконали конференцію президентів ЄП продовжити їхній мандат до початку Вільнюського саміту. Уже очевидно, що й у понеділок, 18 листопада, Рада міністрів закордонних справ ЄС не ухвалюватиме остаточного рішення про підписання Угоди з Україною і, як раніше припускало DT.UA, перенесе його на останні дні або навіть години перед самітом. І в ЄС, і в США усе ще сподіваються, що наступний тиждень в Україні буде "історичним, а не політичним". А.Квасневський оцінює шанси позитивного розвитку ситуації — 50 на 50. Хочеться вірити, що хоча б два закони — про вибори та про прокуратуру — парламент ухвалить без зволікань, як сподівається ЄС. І провладна фракція, і опозиція обіцяли проголосувати за них (причому, нагадаємо, опозиція, яка запропонувала до законопроекту про прокуратуру 450 поправок, а про вибори — понад 350, у своєму зверненні до Ради ЄС із проханням про перенесення рішення стосовно Угоди, заявила про готовність "піти на будь-які компроміси", що дозволять її підписати). 

"Питання Тимошенко" залишається головним каменем спотикання. Президент чітко дав зрозуміти, що ні милувати, ні звільняти колишнього прем'єра він не збирається — "ніяких ексклюзивних підходів". Але з Запоріжжя вказав шлях вирішення: народні депутати мають знайти консенсус і об'єднати всі п'ять відповідних законопроектів. "Якщо такий консенсус буде знайдено, буде виписана відповідна процедура, і якщо це не буде технологією уникнення кримінальної відповідальності, я думаю, цей закон буде прийнятий, і він буде стосуватися не тільки Тимошенко". Якщо такий закон буде ухвалено, то він його підпише, у черговий раз пообіцяв В.Янукович. 

Чи влаштує "такий закон" Європу? Схоже, Європу влаштує вже будь-який закон, який дозволяє Тимошенко виїхати на лікування. Примітно, що в останньому звіті Кокса—Квасневського немає вимоги випустити "качанівську ув'язнену" до саміту у Вільнюсі. Йдеться лише про необхідність ухвалити три "євроінтеграційні" закони, включаючи "тимошенківський". У тому ж дусі був і коментар представника єврокомісара Фюле П.Стано. Причому, якщо закони про вибори і прокуратуру, за його словами, мають бути ухвалені "невідкладно", "без зволікання, тому що часу для досягнення результатів залишилося мало", то стосовно питання Ю.Тимошенко має бути "рішуче просування". 

Євросоюз, зі свого боку, уже пройшов величезний шлях до компромісу. "Ще півроку тому нікому в Євросоюзі й у страшному сні не привиділося б, що ми знизимо свої вимоги до "просто відпустіть Тимошенко на лікування", — дивуються самі європейські дипломати. Але межі для поступок уже досягнуто. Європейці й раніше не могли собі уявити, як 28 лідерів найбільшого об'єднання планети перед десятками телекамер підписуватимуть Угоду про асоціацію з Януковичем, якщо Тимошенко в цей момент усе ще перебуватиме в ув'язненні. Вони із жахом уявили сюжети на українських телеканалах, у яких торжествуючий Янукович демонструє, як він "нагнув" Європу, змусивши її підписати Угоду на своїх умовах. 

Однак події останніх тижнів — таємні зустрічі Януковича з Путіним; зухвала поведінка регіоналів у спілкуванні з Коксом і Квасневським, людьми, від яких багато в чому залежить доля Угоди; зрештою, історія зі "щемленням" захисника Тимошенко Власенка, — усе це в європейців взагалі викликало шок, а потім не на жарт розлютило. "Що він собі дозволяє? За кого він себе має? — чули ми не раз останніми днями від наших європейських співрозмовників. — Як найбідніша після Молдови й далеко не найдемократичніша країна Європи може диктувати свої умови найбільшому й багатому Союзу, побудованому на демократичних цінностях, та ще намагатися при цьому принизити його провідні країни, зокрема Німеччину, висуваючи абсолютно неприйнятні вимоги?". 

І річ — не тільки й не стільки в побоюваннях Європи та її лідерів втратити обличчя. Річ — у принципах, через які вони не можуть переступити. Європейці не хочуть створювати небезпечний і шкідливий для всіх країн Східного партнерства й усього регіону прецедент і дозволяти порушувати їхні фундаментальні цінності, йдучи на повідку в авторитарного режиму. "Це буде дуже поганий знак", — кажуть вони. Для європейців дуже принципово припинити практику, коли після виборів нова влада починає з політичних міркувань саджати за ґрати представників попередньої. Якщо вони пробачать це Україні, що потім робитимуть, наприклад, із Грузією? І ще в Євросоюзі переймаються запитанням: якщо українська влада заради укладання історичної Угоди не хоче піти на такий "дріб'язок", як відпустити політичного опонента на лікування в іншу країну, то де впевненість, що після підписання такого складного й глобального документа ця влада виконуватиме його положення? 

Напевно, вони міркують правильно. Ось тільки з "дріб'язком" не мають рації. І це одна з двох головних помилок Євросоюзу. Сьогодні навіть у Європі вже для багатьох очевидно, що "волю для Тимошенко" не можна було робити ключовою умовою підписання найважливішої Угоди. Янукович загнав себе і країну в темний кут, посадивши Тимошенко, Євросоюз опинився в глухому тупику, призначивши ціною Асоціації волю Тимошенко. 

Поза будь-якими сумнівами, ЄС і його лідери мали вимагати від України ліквідації вибіркового правосуддя й боротися за звільнення екс-прем'єрки, позбавленої правосуддя чесного і справедливого. Але не робити його умовою підписання. Європа недооцінила, не врахувала "фактора Януковича", точніше, його ненависті до Тимошенко й страху перед нею. Чи могла вона це зробити? Велике запитання. 

Розповідають, що якось після чергового злету надій і чергового розчарування в Києві, А.Квасневський у вузькому європейському колі з гіркотою зізнався: "Навіть я, котрий так давно й тісно спілкується з українцями, уже не розумію українських політиків". Європейці розмовляють із насельниками печерських пагорбів різними мовами. Це люди — навіть не з різних світів, а з різних планет. "Ми абсолютно incompatible!", — у розпачі зізнався один європейський дипломат. Ще б пак! Одні говорять про "принципи й цінності" і звикли вірити даному слову. Тим паче якщо воно дається на президентському рівні. Інші ж довіряють і виконують тільки "понятійки". Кокс і Квасневський з Януковичем "понятійку" на першій зустрічі не підписали? Не підписали. Вони ж не розбираються в "поняттях". От і їдуть в Україну 27-й раз… 

Хто може вивести нас усіх з глухого кута? На своїх надії мало. Залишається вірити в колективний розум Євросоюзу. Так, знаю, багатьом його лідерам неприємне товариство Януковича, для багатьох, напевно, навіть образливо ставити поруч із ним свій підпис під найважливішим документом. Але якщо думати стратегічно, якщо зазирнути в майбутнє, хто програє і хто виграє, якщо Угоду не буде підписано? 

Чи буде від цього краще Тимошенко? Чи залишиться в неї хоч якась надія вийти на волю, і чи зможе ЄС вплинути на те, щоб це сталося в недалекому майбутньому? Чи зможе ЄС узагалі хоч на щось і на когось вплинути в Україні, якщо не прив'яже її до себе асоціацією? Адже за останні вісім-дев'ять місяців він міг переконатися, що його "м'яка сила" все-таки діє, що навіть перспектива асоціації (не членства!) сподвигла Україну до змін у бік демократизації. Чи розумно, чи мудро карати країну з хиткою демократією, відмовляючи їй у потужному інструменті для прогресивних реформ? Чи уявляють у Брюсселі та інших столицях розмах реакції, відкоту від демократії й свавілля на майбутніх президентських виборах? 

У 2004-му, коли в ЄС приймали 10 нових держав, говорили про "відновлення історичної справедливості", про "повернення європейських народів додому". Але хіба справедливо — залишити за європейським бортом 46-мільйонну націю? Адже за останнім опитуванням Gfk Ukraine, навіть серед виборців Партії регіонів 47% — за асоціацію. Чи можуть у Євросоюзі оцінити масштаб фрустрації й песимізму, які відчує проєвропейська частина України? 

Чи думають у ЄС про наслідки провалу Східного партнерства, особливо після провалу на Півдні й гірких плодів "арабської весни"? Чи усвідомлюють ступінь майбутнього торжества Кремля та геополітичні наслідки непідписання Угоди з Україною? 

І ось тепер — про другу головну помилку Євросоюзу, який уперто заплющує очі на геополітику та недооцінює російський фактор. Чудово пам'ятаю, як у 2008 р., після відмови Україні в Плані дій щодо членства в НАТО (ПДЧ) і російсько-грузинської війни, багато європейців, особливо німці, настійно рекомендували нам: та облиште ви на якийсь час це НАТО, все одно у вас немає підтримки населення, сконцентруйтеся на зближенні з ЄС — і можливостей тут набагато більше, і Росія проти цього нічого не має. Заперечень, що вона "нічого не має", бо поки що не вірить у реальність української євроінтеграції, тоді ніхто чути не хотів. 

Сьогодні серйозні арсенали Росії, що використовуються для екстреного гальмування нашої євроінтеграції, побачили всі, Україна ж відчуває їхню потужність на собі. Чи вистоїмо? Без підтримки Заходу — навряд. Але чим допоміг нам Євросоюз після початку російської атаки, крім різкої резолюції Європарламенту? Невже тільки Квасневський по цей бік океану розуміє, що "йдеться про геополітичну битву, в якій вирішується майбутнє всієї Європи, України, ЄС і Росії"? 

"Список Єлісєєва" — це не відповідь на "Список Фюле", це прохання допомоги і підтримки. "Євросоюзу необхідно повністю усвідомити свою частину глобальної відповідальності. ЄС повинен вийти за рамки декларативної солідарності з Україною, яка тільки провокує подальший зовнішній тиск третьої сторони і її готовність покарати Україну за погану поведінку", — написав український посол у своєму листі в Financial Times. Пропонований ним список видів підтримки з боку ЄС цілком адекватний: сприяння поновленню співпраці Україна—МВФ; надання фінансової допомоги; вихід на європейські ринки української продукції, що відповідає нормам ЄС; спрямування допомоги Євросоюзу на потреби виконання дальших реформ відповідно до Угоди про асоціацію; залучення фінансових ресурсів для модернізації української ГТС і запобігання реалізації політично мотивованого проекту "Південний потік"; форсування вирішення проблеми застарілих антидемпінгових заходів проти українського експорту, яка не зрушила з місця з кінця XX ст. 

Це не українські забаганки, це заходи, конче потрібні для виживання нашої країни. Про те, що Україна гостро потребує допомоги Євросоюзу і США, на Заході уже говорять багато. У тій-таки статті у FT, на яку відреагував К.Єлісєєв, цитується британський експерт Д.Шерр: "ЄС і МВФ мають бути готові надати допомогу Україні, щоб та змогла подолати наслідки відплати Росії". А Washington Post у редакційній статті 13 листопада написав: "Захід повинен врятувати українську економіку. Але спочатку Янукович і його партія мають прийняти правильне рішення". 

А ми, громадяни України, мусимо чітко дати зрозуміти, яким воно має бути. У Кишиневі на центральній площі 3 листопада зібралося понад 100 тис. людей. І хай лихословлять, що це влада (!) вивела людей на вулицю на підтримку євроінтеграції, зате картинка на телеканалах Європи вражала. У Брюсселі та столицях це відзначили. Ми засиділися на кухнях та в соцмережах. Настав час виходити. Не заради телекартинки. Не заради Тимошенко і, тим більше, Кличка, Яценюка etc. І навіть не заради себе. Без пафосу — заради дітей. 24 листопада я візьму свого 14-річного сина й о 12.00 піду до пам'ятника Шевченку. Все, чим можу... 

                Тетяна Силіна "Дзеркало тижня"                                                                               15 листопада 2013 року

На Україну і українців чекають санкції Заходу і черговий кидок Москви.

Тут про благополучну Прибалтику
Питання:
Нам це треба?
Чи ми в силу своєї унікальності матимем після вступу до ЄС щось радикально інше?

Іноді будь-які слова будуть фальшивими …



Іноді будь-які слова будуть фальшивими …просто...



Іноді будь-які слова будуть фальшивими …просто...запали свічку...

Сирія має намір вступити до Митного союзу Росії, Білорусі, і Казахстану.

Про це виданню pravda.ru повідомив віце-прем'єр сірійського уряду Кадри Джаміль.

"Сирія прагне зробити це (стати членом МС). Ми працювали над цим. Документи вже готові", - сказав він

"Ми проводимо переговори з Білоруссю й Казахстаном. З російськими партнерами переговори закінчилися",- сказав Джаміль.

"Ми хочемо бути в цій організації", - додав він.

Як відомо, у Сирії дуже тісні зв'язки з Росією. Крім того, Росія не дозволяє Європі й США втрутитися в громадянську війну, яка триває із січня 2011 року. (УП) 

                                                   "Желание сидеть на корточках - признак склонности к уголовным преступлениям"

Чезаре Ломброзо -итальянский тюремный врач-психиатр, родоначальник антропологического направления в криминологии и уголовном праве, основной мыслью которого стала идея о прирождённом преступнике.

                                               

 Меня трудно удивить, но вчера я обалдел…

Предыстория.

В июле,  на 13 летнего сына моих друзей совершили нападение.  Когда он с двумя такими же «гигантами» возвращался с пляжа, их обогнали 3 здоровых парня, оглянулись, зыкнули оценивающе и свернули в кусты. Когда малые поравнялись с кустами,  из них выскочили эти 3 отморозка, с намотанными на рыла теннисками.  Нанеся несколько ударов в голову самому маленькому (врожденный порок сердца), забрали у них мобильники, мелочь и сумку с ключами от квартиры…

К чести малого друзей и ментов. Малой не растерялся и вызвал милицию, указав свою фамилию (это обязательно или они не приедут. Все вызовы записываются). Малые дали показания и упырей на следующий день взяли. Одну мобилу успели сдать в ломбард, вторую, круто закодированную, нашли дома.  И отпустили по домам до суда….

Упырям  16 и 17 лет,  с 5го класса на учете в милиции. Ни раз светились  в компаниях крутых отморозков… Один потомственный урод (мать конченая оторва, брат из тюряг не вылазит). Второй на вид нормальный парень, вырос без отца, но с нормальной матерью.. он плакал, утверждал, что если его посадят он покончит с собой…

В начале октября было предварительное слушание в суде, а вчера первое заседание. Они не пришли…    Оказывается, сразу после первого заседания суда они снова пошли на «гоп-стоп» и уже впятером,  опять грабанули малолеток… В этот же день!!! И в тот же день их опять взяли…

Необъяснимо!!!! У вас же уродов, следствие по первому делу еще не закончилось?!

Их опять отпустили…, до суда, хотя они 100% социально опасны.

 

Откуда появилось такое количество уродов? Да они всегда были, гордо именуя себя - «простой народ». Это именно они поддержали большевиков, когда те дали возможность безнаказанно грабить. Это они, за мизерные деньги стоят на митингах, зыркая тупыми, алчными глазками в ожидании возможности начать погромы. Им все должны!

Опрос по ТВ прохожих:  – Кризис , безработица,  маленькие зарплаты.. Как народу жить?

Несколько быдло- тететок ответили искреннее: « Ото люды пийдуть грабыты та вбываты. Им же заробляты трэба?!» Вы знаете, я смотрел на них и не удивлялся… Они в СССР та же жили воруя, что только можно. А сейчас нарожали новое поколение,  уродов - отмороженных.

Поразительно, но для быдла грабеж, воровство, убийство это и есть вид заработка!

Это именно на них делают ставку наши политики. Это именно их провозгласили «титульной нацией» - еще одна мотивировка для грабежей. Это они пополняют ряды избирателей «Свободы» в предчувствие очередной халявы. Это НАРОД!

                                                 

Что делать?

Да все очень просто. Толпе нужен  «Сталин» с жестоким Уголовным кодексом.  Толпа уже замучилась без смертной казни. Вот какой смысл сажать этих двух уродов в тюрьму? Они, что выйдут от туда нормальными? Выйдут, действительно, нормальными…  кончеными отморозками. Опять принесут горе людям и опять сядут? А мы будем их опять содержать? А не проще сделать как в Узбекистане.

Ограбление – смерть, изнасилование – смерть, грабеж – смерть, бандитизм – смерть, угон машины – смерть. И т.д.  Все «авторитеты»  разбежались по СНГ.  В стране беспредел, нет понятий!

 Но у нас не Узбекистан. У нас родина арыйцив и эти  же арыйци будут наводить порядок в первую очередь уничтожая нормальных людей – традиция!

                                                                                                                          «От саксофона до ножа — один только шаг» 

                                                                                                                                                                                   Н.С. Хрущев

 Как правильно поступить с этими 2 хорьками:

Етнографічна карта Європи, 
  випущена Європейським географічним інститутом у 1918 р., 
  надає цікаву інформацію про тогочасний національний склад України. 
  Крім того, що кордони розселення українців ширші 
  за нинішні державні кордони України, 
  на її території спостерігаємо присутність кримськотатарського народу, 
  відносно невеликі "вкраплення" болгар, греків, молдован та білорусів, 
  але майже відсутній "салатовий колір", що ним замальовано східного сусіда. 
  Отже, російська нац. меншина з’явилась 
  на українській етнічній території пізніше – 
  внаслідок поразки УНР в оборонній війні проти більшовицької Росії і, 
  як наслідок, цілеспрямованої міграції населення з території РСФСР, 
  зокрема масового заселення районів винищення українців 
  в результаті геноциду - Голодомору.

http://youtu.be/j5Dbp9WtvNs

В продовження моєї поїздки в Київ на чотирі дні без відома де зупинитися...
Щиро дякую всім хто відгукнувся,неважливо,що запропанувати вам було нічого.
Важливо тільки одне,Київ ніколи не залишить вас,якщо ви його любите так,як я.
Маю сказати,що це єдиний місто-чоловік :),який з кожним разом все більше і більше доводить свої почуття.

Так, в мене була страшна ніч в хостелі,не тому що страшна,а тому що я домашня дівчинка опинилася в місці де нікого не знаю,де багато іноземців,але найгіршим враженням було опинитися серед наших дівчат-гастробайтерів. Симпатичні українськи дівчата,виявляється, сплять максимум по 6 годин на добу,на роботі миются і якщо пощастить їдять, приходять з роботи далеко за північ...і все більше і більше контактують з "ненашими" хлопціями - Це найгірше,і я не знала де себе діти і чекала на ранок аби збігти звідти і ніколи не повертатися.
Настав ранок,мені було куди бігти і мене там зустріли Я назвала цей день із прірви до небес - зовсім інша атмосфера, а знаєте чому, бо там були іноземці ,більша їх частина. Це наше не життя, а виживання та обслуговування ІНОЗЕМЦІВ. Ми - українці - госплодарі України - нашої батьківщини, з’їзджаємось до столиці з різних її куточків аби обслуговувати гостей. Бо за обслугу платять в декілька разів більше ніж вчителю, лікару, будь-якому майстру свого діла.
Ви скажете "чи не новина!". Знаю, але в ціх умовах опинилася вперше.
яйсь глухий кут,далі й не знаю що писати.
А ні,знаю, епоха рабства не закінчилась тепер білі обслуговують чорних і прислужують жидам. - З цією думкою я крутилася на другій полці під дирявою ковдрою, яку мені дала дівчинка з корінням з Оренбурга, якби не її оренбургський пуховий платок, я б змерзла як цуцик на морозі.
Ви скажете,за що люблю Київ? Чому тільки приємні враження і почуття згадую... Бо то була лише одна ніч,а всі чотири дні і дві ночі були причудовими.
І хочеться вірити,що ця статистика переважить і гості за моє життя поїдуть до дому,а ми ,нарешті відчуємо себе господарями нашої країни. Звісно не всі можуть бути господарями,навіть,не всі того хочуть, але нехаї відчують ,ті хто вірить в Україну,хто має силу витягнути її з ції прірви хоч на сантиметр. Бо вона в багні, ой, в як глибоко в багні!
Сподіваюся,ця багнюка лікувальна;)

Встал не с той ноги. Так в народе говорят о человеке, который с самого утра в плохом настроении. А как часто такое можно сказать о Вас? Недосыпание, масса проблем и дел на день грядущий – все это мешает радостно встречать утро. Однако христианский телеканал «Надія» вот уже четыре года помогает телезрителям вставать с той ноги. Первого октября одна из самых зрелых (не хочется писать «старых») программ канала — «Ранок надії» — отпраздновала свой день рождения.