хочу сюда!
 

Татьяна

31 год, близнецы, познакомится с парнем в возрасте 31-38 лет

Заметки с меткой «україна»

Декларація ООН про Голодомор

Декларація ООН про Голодомор уперше засудила сталінський режим 

07/12/2018 - 18:47 



38 країн-членів ООН підписали Декларацію до 85-х роковин Голодомору, яка вперше засуджує сталінський режим. Про це повідомив спікер постійного представництва України при ООН Олег Ніколенко, – передає Еспресо. Декларація вперше засуджує сталінський режим, примусову колективізацію та конфіскацію продуктів, що призвело до загибелі великої частини українського народу. Також у ній наголошується на необхідності розкрити архіви для встановлення правди та підвищити обізнаність людей з причин та наслідків Голодомору. “Документ був підготовлений з ініціативи України. Якщо порівнювати з попередніми деклараціями до роковин Голодомору, значно зросла кількість і географія держав, які долучилися до нього у ролі співавторів”, – зазначив Ніколенко. Серед нових підписантів — Чилі, Болгарія, Словенія, Чорногорія, нейтральна Швейцарія, а також Португалія та Нідерланди. Загалом у переліку є країни Близького Сходу, Європи, Північної та Латинської Америки. “Цей документ є нагадуванням державам світу про обов’язок не допустити повторення таких страшних злочинів у майбутньому”, — переконаний Ніколенко.

Источник: https://informator.news/deklaratsiia-oon-pro-holodomor-upershe-zasudyla-stalins-kyy-rezhym/

Рефія - агресор!

Международный суд в Гааге определил аннексию Крыма как «международный военный конфликт»

07/12/2018 16:58

Международный уголовный суд подтвердил решение 2016 года

суд, гаага, крым, аннексия, военный конфликт

На Крым распространяется международное гуманитарное право

Аннексия и последующая оккупация Крыма и Севастополя Россией в 2014 году является международным военным конфликтом между РФ и Украиной. Такой вывод указан в ежегодном докладе Международного уголовного суда (МУС) в Гааге, собщает прокуратура АР Крым, передает «Сегодня».

Таким образом, МУС подтвердил квалификацию происходящего на полуострове, которая была дана в 2016 году. Соответственно данной оценке к ситуации в Крыму применимо международное гуманитарное право.

В прокуратуре АРК отметили, что МУС еще не дал своего заключения, могут ли считаться военными преступлениями такие действия в России на оккупированном полуострове, как перемещение и выдворение местного населения, перемещение осужденных, нарушение права собственности и принуждение граждан Украины – жителей временно оккупированной территории к службе в Вооруженных силах Российской Федерации. Но завершить анализ данных вопросов в канцелярии прокурора МУС на предмет их приемлемости для рассмотрения судом обещали в самое короткое время.

В то же время в МУСе напомнили о том, что Украина все еще не ратифицировала Римский статут – главный документ этого международного учреждения.

Как сообщали «Комментарии»,  Украина передала в Гаагу документы по захвату украинских кораблей Россией

Польща підозрює СБУ в організації державного перевороту


У Польщі хочуть висунути проти України нові звинувачення, які стосуються діяльності українки Людмили Козловської та її Фонду "Відкритий діалог", що має філії в Києві, Брюсселі та Варшаві. Конфлікт фонду з польською владою почався влітку 2017 року, коли правозахисники закликали виходити поляків на протести проти скандальної судової реформи. Варто нагадати, що рішення Варшави грубо втрутитися в роботу суддів вкрай негативно сприйняли в ЄС, а Єврокомісія навіть запустила санкційну процедуру щодо Польщі за порушення фундаментального принципу незалежності судової системи. В даний час Європейський суд юстиції розглядає відповідний позов Єврокомісії проти Варшави.

Замість того, щоб потурбуватися дотриманням демократичних цінностей і спробувати поліпшити свою репутацію в очах Брюсселя, польська влада в першу чергу вирішила зігнати злість на тих, хто допомагав опозиції і захисникам демократичних цінностей організовувати багатотисячні протести в країні. В результаті проти Фонду "Відкритий діалог" почалися жорсткі перевірки, які призвели до того, що Козловську спочатку позбавили ліцензії на поставку військового спорядження, в тому числі українським військовим, а потім і зовсім заборонили їй в'їзд до Польщі. Тепер, коли ряд польських опозиціонерів і європейських політиків висловилися на підтримку Людмили Козловської, Варшава, мабуть, вирішила звинуватити її у співпраці з СБУ. Фонду "Відкритий діалог" навіть довелося викласти спростування з цього приводу.


Заява від Фонду Відкритий Діалог від 26 листопада 2018

Повідомляємо, що поширювана в Інтернеті інформація про підготовку Фондом протестних акцій в Польщі за вказівкою української влади не відповідає дійсності. Президент Фонду Відкритий Діалог Людмила Козловська ніколи не виконувала доручень українського уряду і не працювала в Польщі за завданням спецслужб України. Робота Фонду полягає виключно в неупередженій оцінці випадків порушень прав людини і громадянських свобод на території тієї чи іншої держави і підготовці за результатами проведення незалежних спостережних місій звітів для інформування міжнародних організацій та інституцій ЄС.

Фонд володіє достовірними відомостями про те, що поширення недостовірної інформації про свою причетність до підготовки держперевороту в Польщі за завданням Києва є спробою дискредитації нашої діяльності, здійсненою спеціальними службами Молдови на замовлення державних органів. Масштабна інформаційна провокація проти представників Фонду Відкритий Діалог може бути пов'язана з тим, що виявлені Фондом порушення міжнародних зобов'язань з боку Молдови стали причиною припинення Єврокомісією надання фінансової допомоги Кишиневу.

І Людмила Козловська, і Фонд зобов'язуються прийняти відповідні юридичні заходи з цього питання.

На жаль, судячи з реакції журналістів і політиків, що солідаризуються з польською владою, вони порахували дану заяву недостатнім виправданням і продовжили поширювати інформацію про те, що саме за вказівкою СБУ Фонд "Відкритий діалог" займався підривною діяльністю в Польщі, причому з головною метою перешкодити обговоренню та схваленню "антибандерівських законів". Варшава подібною дезінформацією явно намагається відвернути Євросоюз від критики польської внутрішньої політики, переводячи увагу на Україну і захисників "ідеології українських націоналістів".

На цьому прикладі ми знову переконалися в тому, що Польща веде безпринципну інформаційну війну проти України, звинувачуючи Кабмін і СБУ в кричущому порушенні міжнародного права. Пов'язуючи скандали навколо фонду Козловської з кураторством СБУ, польська влада також намагається дискредитувати Україну в очах Молдови, Казахстану та інших наших партнерів. Варто сподіватися, що такі дії не залишаться без своєчасної жорсткої відповіді з боку МЗС, а спроби Польщі приплести Україну до діяльності незалежного правозахисного фонду не приведуть до більш серйозних наслідків для нашої країни.

Колотовічев Денис Миколайович - дібільная морда

Сепаратист з Луганська - Колотовічев Денис Миколайович, який живе нині в Росії (Долгопрудний, Москва) робить свій Фалмек (Falmec) бізнес в Україні.
Дорогий наш директор Falmec Росія - Колотовічев Денис Миколайович нехер вам робити в Україні. Гнати контору сепаратистів з України!

Колотовічев Денис Миколайович - дібільная морда!

ua_flag

Воїнів ОУН-УПА Верховна Рада визнала учасниками бойових дій

Воїнів ОУН-УПА Верховна Рада визнала учасниками бойових дій



Учасникам боротьби за незалежність України у XX столітті надали статус учасників бойових дій.

Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо посилення соціального захисту учасників боротьби за незалежність України у XX столітті № 8519 авторства нардепа Юрія Шухевича та інших обранців під час ранкового засідання ВРУ, яке транслює телеканал ZIK, за основу і в цілому проголосували 236 депутатів.

Народний депутат Юрій Шухевич, звертаючись до парламентарів, нині, у День Збройних сил, нагадав, що є категорія людей, які воювали за Незалежність держави та віддавали своє життя у цій боротьбі. Він наголосив, що декому із них пощастило дожити до нині.

«Їх небагато, їх усього 1200, за нашим обліком. Це вояки Української повстанської армії та збройних формувань Організації українських націоналістів. Вони сьогодні є найбільш упослідженою категорією, і тому наш комітетський законопроект 8519 скерований на те, щоб дати, врешті-решт, тим воякам те, що вони заслужили – учасника бойових дій. Цей статус їм дасть гарантії хоч частково відшкодувати те, чого вони були позбавлені роками», – наголосив Юрій Шухевич.

Як ідеться у пояснювальній записці, статус учасника бойових дій надається представникам збройних підрозділів Організації українських націоналістів (ОУН), Української повстанської армії (УПА), до складу яких увійшли вояки Української військової організації (УВО), Української повстанчої армії отамана Тараса Боровця (Бульби) «Поліська Січ», Української народної революційної армії (УНРА).

В Опоблоці, натомість, заявили про те, що вказаний законопроект направлений на розкол і заявили про необхідність повернути пільги ветеранам Великої вітчизняної війни та соціалістичної праці.

Голова ВРУ Андрій Парубій наголосив на важливості ухвалення закону: «Ми живемо в історичні часи. Сьогодні, у День ЗСУ, з трибуни ВРУ доповідає син Головного командира УПА Романа Шухевича. І це демонструє, що наша боротьба і наша війна триває не чотири роки, а більше ста років – від вояків УНР, УГА, вояків УПА – і до сьогодні. Це боротьба за незалежність України».

Після кількох невдалих спроб проект закону за основу і в цілому підтримали 236 депутатів. Читайте більше тут: https://zik.ua/news/2018/12/06/u_den_zsu_bortsyam_za_volyu_ukrainy_nadaly_
status_uchasnykiv_boyovyh_diy_1463841

Відкриті списки - що це?

Чому довкола відкритих списків забагато марних сподівань?
 6 грудня 2018, 
Андрій Дудаполітолог

Нічого не зміниться до виборів. Навряд чи будуть якісь зміни, за винятком внесення до переліку документів, які дають право на отримання бюлетеня, картки.

Таку думку в коментарі «Слову і Ділу» висловив політолог Андрій Дуда, оцінюючи внесення змін до виборчого законодавства.

«Насправді, в нас нормальне виборче законодавство, в тому числі Щодо президентських виборів. Достатньо ліберальна реєстрація кандидатів, немає якихось серйозних підстав боятися чорних технологій в частині зняття кандидатів. Тому, якщо навіть не змінять законодавство – нічого страшного не станеться», – зазначив Дуда.

Є інша проблема – належним чином мають діяти правоохоронні органи. Довкола відкритих списків занадто багато міфів та сподівань. Відкриті списки все одно затверджуються на з’їзді партії, додав він.

Експерт пояснив, що відкриті списки не означають, що там будуть якісь особливі нові люди.

Андрій Парубій: розкрутка питання закону про імпічмент послаблює українські силиАндрій Парубій розповів Слову і Ділу про те, коли обмежать депутатську недоторканність і чому затримується голосування по виборчій реформі.22 жовтня 2018, 16:38

«Їх пропонуватиме партія. Це не виключає й купівлі місць у виборчому списку. Крім того, частка громадських активістів за відкритих списків різко спаде. Відкриті списки не запобігають підкупу виборця. Радше навпаки, стимулюватимуть тих, хто входить до списку, таким чином працювати з виборцями», – уточнив він.

За його словами, системних проблем відкриті списки не вирішують. У нас створений величезний міф довкола цього.

Ідеться не про те, що відкриті списки – це погано, просто суттєво вони не змінять нічого. Відкритий список хороший тим, що люди голосуватимуть за того, кого знають, але список формує партія на з’їзді, й туди увійдуть люди, яким партія довіряє з різних причин, підкреслив політолог.

«У більшості випадків активістів не буде. Партія просуватиме своїх. При цьому відкриті списки матимуть елемент мажоритарщини. Включені кандидати мотивуватимуть виборців голосувати за них», – наголосив він.

На його думку, рахувати голоси будуть дуже довго, оскільки з відкритими списками в принципі складно буде голосувати за нашої політичної системи.

«До бюлетеня потрібно буде додавати величезний список, в якому виборець шукатиме свого кандидата. Рахуватимуть тижнями. А там, де тривалий підрахунок, великі проблеми в роботі виборчих комісій. Їм доведеться або не спати дуже довго і якість буде відповідною, або це має бути особливий режим переривання роботи комісій. Відкриті списки – це політична фішка, але до системних змін парламенту це не призведе», – резюмував Андрій Дуда.

Раніше ми писали, як депутати голосували за проект Виборчого кодексу.

Як відомо, раніше Андрій Парубій пояснив затримку з розглядом Виборчого кодексу. Повне інтерв'ю з Парубієм читайте на нашому порталі.

Нагадаємо, «Слово і Діло» аналізувало, які обіцянки давали нардепи щодо зміни виборчого законодавства.

https://www.slovoidilo.ua/2018/12/06/pogljad/polityka/chomu-dovkola-vidkrytyx-spyskiv-zabahato-marnyx-spodivan

Раша гудбай! Дружба скінчилася, починається дрючба

Рада розірвала договір про дружбу між Україною та РФ: як голосували нардепи
 6 грудня 2018, 15:31

Верховна Рада ухвалила рішення припинити дію договору про дружбу, співпрацю та партнерство між Україною та Росією. Відповідно до ухваленого законопроекту, який ініціював президент України Петро Порошенко, договір буде припинений із 1 квітня 2019 року. Відзначимо, що цей договір був підписаний у 1997 році, за ним країни визнали кордони одна одної й закріпили принципи стратегічного партнерства та поваги територіальної цілісності.

За відповідний законопроект проголосували 277 народних депутатів, проти виступили – 20 (позафракційні Юрій Бойко, Юлій Іоффе та Яков Безбах, інші – з «Опозиційного блоку»), не голосували – 34, тих, хто утримався, не було.

Фракція «Блоку Петра Порошенка» дала 108 голосів «за», «Народного фронту» – 72, «Самопомочі» – 17, Радикальної партії – 20, «Батьківщини» – 16.

Лише чотири голоси дала група «Відродження», від «Волі народу» законопроект підтримали шість депутатів, позафракційні парламентарії дали 34 голоси «за». Майже вся фракція «Опозиційного блоку» виступила проти розриву договору – 17 голосів, інші не голосували або були відсутні.

Детальніше – на інфографіці.

Нагадаємо, міністр закордонних справ Павло Клімкін повідомив, що найближчим часом буде припинена дія близько 40 двосторонніх договорів між Україною та Росією.

Стріляючи у владу не влуч у себе

Стріляючи у владу не влуч у себе



Напочатку проста загадка: що є легше: поміняти погану владу на іншу погану, чи на хорошу? Ясно без роздумів, що обміняти погане на погане найпростіше, бо де того доброго відшукати?.. Інша справа, що а нащо погане міняти на погане? Іронічна політична загадка: як тоді бути на виборах нам?
Звичайно, що всі ми люди розумні, отож свідомо поганого не обираємо, а майже завжди думаємо, що обираємо краще від наявного з «попередников», але найчастіше чомусь виходить, що погану владу змінює інша погана влада, як в якомусь зачарованому колі, і нам доводиться ще радіти, що нова влада не є значно гіршою за попередню. За Ющенка і Юлі було абзець, але коли до влади прийшов типу «досвідчений господарник» Янукович – настав повний …ець! Такі ось викрутаси в маси!
Начебто, що нам заважає поміняти погану владу на хорошу і потім міняти хорошу владу на ще кращу? Що? Чому так не стається, хоча і здавалось би всім того дуже хочеться?
Можу пояснити і зроблю це на реальному випадку. Відбулися вибори, а десь за півроку зустрічаю я одного досить заполітизованого колегу, який дуже злосно заявляє мені: -Цю нікчемну владу треба поставити до стінки і розстріляти!  Вона є злочинна! Буде іншій владі в науку, щоб боялася!
Оскільки я знав за кого перед тим агітував і голосував цей чоловік, бо ж сам розповідав і це була саме діюча влада, то я хитро його запитав: -А ти певен, що наступна влада буде кращою? Бо якщо її будуть обирати ті самі виборці, які обирали цю, то вона апріорі буде знову злочинною – чи не так? 
Мій співрозмовник не вловив моєї підступності в запитанні і дещо розгублено промовив: -То що ж тоді робити?
А я на те саркастично підсміхнувся: - Все дуже просто вирішується: ставимо до стінки і розстрілюємо не тільки саму злочинну владу, але і всіх тих, хто її обирав. Все! Питання вирішено! Ясно як день, що виключно погані виборці вибирають погану владу!
Більше при мені мій знайомий влади не розстрілював і я його розумію: жити хочеться кожному за будь-якої влади.

Богдан Гордасевич
Місто Львів-Рясне
04 грудня 2018 р. (7526)

Люблю я бути українцем 

Відомо, що кожна нація має свою якусь прикметну рису: німці – педантичні, французи – галантні, італійці – запальні, англійці – стримані, білоруси – добродушні, росіяни – хлібосольні, поляки – гонорові тощо, ну а українці - ? 

Для мене як українця, важко визначити рису, яку можк побачити з боку тільки хтось інший, але вдивляючись у дзеркало, яким є історія народу і його героїв, я можу визначити націю українців тільки як вроджених анархістів, отже і головною національною рисою українців я б визначив як САМОЛЮБСТВО. 

Одним з символів правдивого українця є образ міфічного козака Мамая, що самотньо блукає світом і з того задоволений. А приклад вже не міфічного, а реального найвидатнішого українського філософа Григорія Сковороди хіба не тотожний козаку Мамаю? Повністю: вираз «Світ ловив мене – та не зловив» є авторською епітафією на могилі Сковороди, але чи не було це найвищим проявом самолюбства? 

Всі ми знаємо казочку про Котигорошка, що мав за збою булаву у рази більшу за нього самого. І я все малою дитиною пробував вияснити, як такою зброєю можна битись? Це ж не мечем, сокирою чи кістинем цюпати сюди-туди, а громадною булавою вимахувати! А як же свої поряд? І ось зовсім недавно я дізнався про існування у козаків такого особливого бойового порядку, що називався «галас». 

Всім відомо про бойовий порядок македонської фаланги з її багатометровими піками, чи крицева міць та організованість німецько-тевтонської побудови лицарської лави так званим «клином». Що було найголовнішим у таких системах ведення бою? Сукупна організованість і взаємна підтримка одне одного, що дозволяло перемагати менш організованого ворога навіть при його значній чисельній перевазі. В тому і є досягнення більш цивілізованого суспільства – організованість. Чітка функціональна побудова римського легіону була найголовнішою його силою, що абсолютно не потребувало наявності в його рядах видатних воїнів-богатирів. Богатирем ставав весь легіон сукупно, хоч складали його і не дуже фізично видатні воїни. Головним тут ставав талант полководця, що вміло скеровував легіон у бою і він вигравав, або ж якщо невміло – легіон програвав. 

Про побудову війська українських козаків відомо, що це були переважно піхотні підрозділи, а уявний традиційний образ козака не інакше як на коні – це міф. Проте піші козаки відзначались великою витривалістю та мобільністю, долаючи досить швидко значні відстані. Цьому сприяло повна відсутність захисної амуніції з криці та інших металів, що навпаки було розповсюджено у європейських військових, особливо у поляків, а також і росіян. Навпаки українські козаки йшли в бій майже роздягненні, а їх озброєнням були легкі довгі піки, шабля, пістолі та мушкет, що дозволяло козакам бути дуже мобільними на полі бою і вчасно уникати небезпеки швидкою зміною позицій. Для свого часу українські козаки були дуже модернізованим військом, тому що основну увагу в бою надавали вогнепальній зброї і застосовували величезний арсенал тактичних засобів, або як їх ще називають «військових хитрощів». Споконвіку для козаків існувало головне правило: не числом, а вмінням. Числом, швидкістю і масовою навалою воювали ординці-татари і турки, міццю криці та фортифікаційних комплексів воювали європейці, а козаки серед голого степу тільки й могли застосовувати свою винахідливість та відчайдушність. 

Якраз у козацькому війську завжди було повно таких собі відчайдушних бійців-героїв, яких прозивали характерниками, тому що вони жили тільки війною і сутичками, а іншого не знали. Їх навіть професійними воїнами важко назвати, якщо порівняти з німецькими рейтарами або ландсхнетами, що накопичували здобич і заробіток для подальшого мирного життя «на пенсії». Козаки-характерники не відмовлялись від грошей і здобичі, проте витрачали все зароблене, аби бути вільними в бою перед обличчям смерті від різних меркантильних думок, а якщо хтось з них і досягав глибокої старості і не міг вже бути надійним товаришем у бою, то йшов у монастир доживати останні дні. Звичайно, що в Україні було значно більше селян-землеробів, які ставали козаками тільки у випадках безпосередньої військової небезпеки, а більшу частину життя проводили у господарських турботах. Але коли козаки-землероби збирались у війську, то головні риси бойового мистецтва вони отримували саме від таких козаків-характерників, постійних мешканців Січі. 

Феномен Запоріжської Січі можна схарактеризувати чітко і коротко – повна анархія! Класична анархія! Тобто повний одночасний суверенітет і особи, і маси. На Січі не існувала статуту чи регламенту як такого, а всі правила і традиції були духовні, або як це зараз прийнято називати – віртуальні. Всі козаки-січовики були вільними і рівноправними, мали повну свободу дій, а всі обов’язки виконували виключно за системою самоорганізації, без примусу як такого. Також свобода кожного закінчувалась там, де починалась свобода іншого, а за суддю правила уся громада, яка спільно визначала провину, призначала кару, яку всією громадою і виконували: кожен козак мав особисто вдарити буком (палицею) засудженого за злочин, навіть якщо це був його колишній побратим. На мою думку це було найвищим рівнем демократичного устрою. 

Заради цієї свободи і йшли люди на Січ, причому там були різні національності, але всі мали бути православними християнами. Всі заслуги перед громадою були тільки особисті, а тому кожен міг стати і курінним, і навіть кошовим отаманом. Вже обраний отаман мав найвищі повноваження «судити і рядити», а в період війни взагалі набував диктаторських повноважень. Коли ж війна скінчалась – з нього за всі помилки і погані вчинки громада жорстко питала і карала, якщо визнавала винним. 

Повертаючись до теми бойового стилю «галас», я власне і хочу показати, наскільки це характерний стан бою для українського козака-анархіста, бо за цим стилем озброєний козак або по шаблі в руці, або з важкою булавою самостійно вламувався у гущу ворогів працюючи зброєю по колу, при цьому він дуже голосно кричав, тобто галасував. А робив він це не для того, щоб налякати ворогів своїм криком і деморалізувати, а для того, щоб повідомити всіх своїх козаків-побратимів, щоб вони не наближались до цього місця, де б’ється він, бо в розпалі бою він і їх поб’є-посіче. На мою думку, це однин з найунікальніших станів і методів бою, коли покладаються тільки на себе, свої сили і вміння, коли застерігають від надання помочі. 

Уважному досліднику історії різних країн не може не впасти в очі той факт, що всі українські поселення виникали завдяки людям, які шукали свободи, вільного життя, а не шукали на відміну від тої ж Росії доброго життя у доброго пана. Ні, в Україну йшли люди неспокійного характеру, які хотіли жити з власного достатку, але жити вільно, навіть якщо це буде у місці підвищеної небезпеки. Звідси в українців домінуюча риса самолюбства починаючи від «а чим я гірший за інших» і закінчуючи «моя хата скраю». Українці вроджені самостійники не в розумінні держави як такої, а в розумінні особистого стану душі і натури. Можна казати про вроджений егоцентризм українців, а звідси всі плюси і мінуси нашої нації. Українці добрі пильні господарі у власному обісті, але доволі погані державники, у них повна нехіть і нежить до громадських справ та інтересів – це дві сторони одної монети-гривні: вдома я як Володимир Великий з храмом, а з другого боку – я проста тупа одиниця. 

Наслідком цього стає парадокс, що багатовікова історія України не багата на історію державності. Причина? Та просто непотрібна українцям держава! Йому потрібен свій хутір – і цього достатньо! На біса йому держава – завелика господарка для одного, а на купу українець працювати не любить. Тому і зараз подивіться, як дивно виходить: в Росії обирають до влади хазяїна-царя, щоб він зробив всім однаково справедливий рівень жити і мати, а в Україні хочуть обрати такого керівника, щоб він узяв на себе всі турботи по державі і дав кожному українцю спокій порпатись у власній господарці. Суттєва різниця. Якщо для найбіднішого росіянина гордість за Російську державу є мало не головним змістом життя, то улюблена фраза у багатьох в Україні: «А що мені та держава дала?» 

Я не стану дорікати українцям, до яких я зачисляю всіх громадян України не залежно від етнічного походження, бо повторюю як на Січі, що головне земля і стан душі, а не гени. Не люблю також закиду: «А що ти дав державі, щоб вона тобі щось давала?!» Чому не люблю? А тому що я віддаю Україні найголовніше – своє життя! Я живу тут і працюю! І нікуди йти звідси не збираюсь! Це головний мій внесок в Українську державу. І галасую-репетую я для того, щоб ти, моя люба держава, до мене занадто не наближалась з своєю поміччю, бо поб’ю-поруйную… 


Що головне? Національна ідея? То прошу! 

Коли я почув від правлячого на той час президента України Кучми слова, що національна ідея не спрацювала і з того наші біди, то коментар був один: це на тобі, убожество, жодна ідея не спрацювала: ні комуністична, ні соціалістична, ні тим більше – націоналістична! Бо для кожного нормального патріота України було ясно, що національна ідея попереднього періоду спрацювала! Спрацювала у своєму абсолютному об’ємі! Що головним було для нас, українців, раніше? Щоб постала Самостійна Соборна Українська Держава - це було національною ідеєю багатьох поколінь для українських патріотів і це сталося 24 серпня 1991 року! 
Якою є українська національна ідея від того видатного часу? Ясно теж цілком однозначно: національною ідеєю відтепер є РОЗБУДОВА УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ! 
Так і тільки так! На теперішньому етапі для України національна ідея полягає в одному: у реальному процесі розбудови української державності! Що для цього потрібно в першу чергу? Однозначно найголовнішим є громадянська єдність. Єдність і ще раз – єдність! Мобілізація інтересів основної кількості громадян України довкола ідеї побудови міцної суверенної світової держави. Мобілізація більшості українських громадян без уваги на їх національну приналежність. Тобто маємо національну ідею при відсутності нації-гегемона, яка її впроваджує? Так! На моє тверде переконання, в сучасному світі у функції держави не повинно входити питання національної політики взагалі, подібно до релігійного відокремлення всіх взаємозобов’язень. Обов’язок держави є міграційна і трудова політика, але ніяк не національна. Комусь дивно? Для когось обурливо? А я вважаю, що надання найменшої національної преференції одному породжує негативне ставлення у всіх інших націй і народностей, а це роз’єднує і послаблює громадську спільноту. 
Ставимо питання: що потрібно українцям? Чи українцям потрібно, щоб вони законодавчо були виділені в окрему вищу національну касту в Україні, чи їм потрібна економічно сильна, стабільна державність? Ясно що вибирати треба або одне, або друге. Я обираю сильну і стабільну державу, а тому твердо переконаний у тому, що в Україні ні українській, ні жодній іншій нації не повинно надаватись будь-якої державної підтримки або щось інше, окрім загального законодавчого захисту, чинного в міжнародних обширах всього світу. 
Обов’язкове знання української мови для всіх громадян України не є і не може бути темою національного приниження, бо на території України це є мова міжнаціонального спілкування, як в кожній суверенній державі світу нею є мова домінуючого етносу. Вводити законодавчо в Україні мовою міжнаціонального спілкування російську як другу офіційну є просто абсурдом і прямим шляхом до деструкції всього державного управління. А ще більше: прямим шляхом до розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Повторюю і наголошую: всі національні та мовні питання мають вирішуватись тільки на рівні місцевих громад без втручання вищих державних інстанцій, якщо рішення місцевих громад не виходять за межі їх повноважень. Хочуть ввести у себе на місці дві чи три, чи пятимовність тощо – прошу, але все виключно власним коштом місцевої громади. Все. Крапка. Тема вичерпана. 
Стосовно української нації, як автохтонної, то для неї головним є припинення багатовікової дискримінації з боку різних окупаційних режимів – це найголовніше! Відтепер є всі умови для самовідродження української нації навіть без режиму державного стимулювання щодо того. Обійдемось! Єдність України нам важливіша! 
Відтепер головною національною ідеєю для України у ХХІ столітті є жити в Україні як повноцінний законослухняний громадянин держави і наполегливо працювати на свій особистий добробут і, відповідно, - державний, через сплату податків і творення національного прибутку. Ну а якщо є в тому емоційна потреба: бути щирим патріотом України, не залежно від національності. Все. Заможна Україна – найкраща країна! Це і є наша національна ідея на теперішній час. 

Богдан Гордасевич 
м. Львів 

Додаток до теми з думок і висновків під час обговорення цієї доповіді. 

1. Головним є, щоб всі, хто працює на державних посадах отримує платню з держбюджету України, досконало володіли українською мовою і вживали її під час виконання державних обов’язків. А ще вся документація має вестися виключно українською мовою без винятків, щоб не виникало колізій різного тлумачення і плутанини в діловодстві та законодавстві. 
2. Знання мови іншого народу вказує на повагу до нього з боку мовця, навіть якщо він володіє мовою недосконало. Коли кажуть, що хочуть краще пояснити свою думку, то повірте – це краще зробити мовою слухача, якому серце підкаже все, що не стало зрозуміло розумом. 
3. Також загальновідомо, що знання мов є одним з показників інтелекту людини. Тому коли я чую, що людина понад 10 років прожила в Україні або взагалі народилась і жила постійно тут, але не володіє українською мовою, то для мене автоматично це стає ознакою духовної та інтелектуальної убогості особи, особливо якщо це якийсь «купка в ямі», тобто носій наукового звання, політолог чи ще якийсь гуманітарій з елітної спільноти. Своє спілкування з такою особою я намагаюсь звести мінімально в часі, чому дуже допомагає кнопка виключення теле- і радіопередач. Це не означає, що я не реагую подібним чином на різні бздури українською мовою, але принаймні тут є більша часова затримка. А, наприклад, я ще нічого не знаю про діяльність нового російського посла в Україні п. Зурабова, але те, що він вивчив українську мову в мене особисто викликає наперед вже повагу до нього і однозначний респект. 
4. В української нації органічно нема від природи бажання домінувати і звеличуватись над іншими народами, про що свідчить вся наша історія і багатовікове мирне співжиття з багатьма національностями. Для українців головне є: ви нас і наше не чіпайте! 
Це добре видно з вірша-звернення до братів-слов’ян http://blog.i.ua/community/1925/395879/ 
5. Нарешті, питання розвитку української національної духовності. Я категорично проти того, щоб якийсь маловідомий чинуша-держслужбовець визначав, що є духовним і потрібним українцям, а що – ні, і відповідно, на що він дасть державні (тобто наші з вами!) гроші чи не дасть. Тобто я проти прямої фінансової державної діяльності чи якоїсь підтримки в цьому питанні, а за якнайширшу участь громадськості. Хочеш розвивати українську культуру і духовність – давай сам своїми грошима стимулюй цей процес! Купуй українські газети, книги, музику, фільми, етновироби ну і все інше. 

Богдан Гордасевич