Поет шістидесятник Кость Шишко.

  • 10.08.20, 09:33
Тиждень назад був в столиці Волині Луцьку. Гарне місто.
Кость Шишко народився 24 травня 1940 року.

Навчався у Луцькій загальноосвітній школі № 2.

Закінчив Луцький державний педінституті ім. Лесі Українки.

Працював інструктором у Волинському обкомі комсомолу.

Поет-шістдесятник на повен голос заявив, що ми, українці, – «…не підпільна організація, ми – Нація!». За такі публічні висловлювання радянська репресивна комуністична система зламала поетові життя. У 1965 році під час сумнозвісного Луцького процесу над політв’язнями Валентином Морозом та Дмитром Іващенком (викладачами Луцького державного педінституті ім. Лесі Українки) він потрапив у число неблагодійних. Кость проходив по цій справі як свідок і співучасник. Поета арештували на весіллі у друзів. Його виключили з партії, звільнили з роботи. А головне – не давали публікуватись. Та славний волинянин не зневірився, жив скромно, але чесно.

Саме в період страшних випробувань його покинула дружина. Згодом він зазначав, що в цій драматичній історії є свій позитив: «Я отримав творчу свободу, можливість писати вільно, не озираючись на «компетентні органи», не зважаючи на недолугі смаки.

Кость Шишко лишив велику поетичну спадщину. У його творчому доробку вінки сонетів, поеми, гумористичні твори. Багато з них стараннями друзів ще у радянський період побачили світ у самодруківських виданнях. Згодом, після проголошення Україною незалежності, появились збірки «Сльоза олії золота», «Вибрані вірші», «Вогонь», «Пісня дощу» (2001). У 2010 році у видавництві "Волинська обласна друкарня" (Луцьк) побачила світ книга "Писанки".

Помер 24 січня 2002 року. Похований у Луцьку. Ніхто не ридав над домовиною поета: він не мав ні дружини, ні дітей, ні родини. Хоронили його друзі у погожий зимовий день. Сміялося Сонечко, а Муза, богиня Поезії, мовчки взяла його в свої обійми…

У 2010 р., до 70-річчя з дня народження Кості Шишка, у Луцьку біля ЗОШ № 2, де навчався поет, було закладено сквер імені Шишка.

На душі погано((((

  • 22.07.20, 22:50
Якийсь такий неприємний осад після вчорашніх подій.(((

Тарас Григорович

  • 07.06.20, 10:16
Позавчора був у Тараса Шевченка на могилі. Там неймовірні краєвиди.

Навіть не знаючи хто такий Тарас Шевченко мимовільно починаєш поважати його, бо щоб так поховати треба заслужити неабиякий авторитет серед людей. Велика людина.

Прокляття роду Галаганів

  • 28.05.20, 17:01

Григорій Ґалаґан був виходцем зі стародавнього українського козацько-старшинського роду. Щоправда, його прадід Гнат відіграв надзвичайно сумну роль в історії нашої Батьківщини. 1709 року він допоміг російським військам зруйнувати Запорозьку Січ, засвідчуючи тим самим особисту відданість цареві Петру І. За це отримав від нього великі землеволодіння в Україні, але був навіки проклятий запорожцями. Дід і батько Григорія у XVIII столітті служили прилуцькими полковниками. Після того, як Катерина ІІ остаточно знищила залишки української козацької автономії, Ґалаґани отримали російське дворянство, можливість робити вдалу кар’єру в Російській імперії та навіть залишити межі України. Ось і Григорій, молодший син свого батька, отримав вищу освіту не в Харкові чи Києві, а на юридичному факультеті Санкт-Петербурзького університету. Проте він відчував потяг до рідної землі, до Батьківщини. Тому після подорожі країнами Європи повернувся до України, де й провів усе своє життя. Одружився з Катериною Кочубей – також представницею давнього козацько-старшинського роду. Її пра-пра-прадідом був той самий генеральний писар і генеральний суддя Василь Кочубей, який написав донос на Гетьмана Івана Мазепу. Григорій Ґалаґан із родиною мешкав у своєму маєтку Сокиринці Прилуцького повіту (нині Срібнянського району Чернігівщини), регулярно навідуючись до Києва. Маючи величезні статки, які він успадкував від своїх предків, Григорій Павлович перетворив маєток на справжній культурний осередок, багато уваги приділяв покращенню життя селян. Зокрема, заснував для них ощадно-позикове товариство, наполягав на якнайшвидшому скасуванні кріпосного права, працював над підготовкою селянської реформи 1861 року. Став великим прихильником земської реформи, що стимулювала розвиток місцевого самоврядування. 1878 року навіть безкоштовно передав земству свій маєток. Ініціював і профінансував заснування жіночої та чоловічої гімназій в місті Прилуки. Відзначився Григорій Ґалаґан і на ниві українського національно-культурного руху, який на хвилі модернізаційних реформ і загальної лібералізації суспільно-політичного життя в Російській імперії почав спинатися на ноги. Він став членом київської “Громади”, головою Південно-Західного відділу Російського географічного товариства (закритого Емським указом 1876 року), співзасновником Київської міської публічної бібліотеки (зараз Національна бібліотека України імені Ярослава Мудрого, раніше відома як “парламентська”), фінансував видавництво часопису “Киевская старина”, навколо якого гуртувалася вся тогочасна українська інтелігенція, дбайливо збирав і публікував зразки українського фольклору. Але найвідоміше “дітище” Ґалаґана – приватна чоловіча колегія, відкрита 13 жовтня 1871 року в Києві, по вулиці Фундуклеївській. Заснуванню цього закладу передувала родинна трагедія: у 16-річному віці пішов із життя єдиний син Григорія Павловича – Павло. Вбитий горем батько вважав, що це Божа кара за жорстокість і зрадництво його прадіда Гната. Щоб спокутувати гріхи пращурів, за величезні кошти викупив землю в середмісті Києва і заснував навчальний заклад для незаможних юнаків, де вони проходили підготовку до університету. Тут навчалися, зокрема, один із найвидатніших українських вчених Агатангел Кримський, філософ Сергій Бердяєв, майбутній президент Академії наук Олександр Богомолець. Колегія, названа на честь 16-річного Павла Ґалаґана, проіснувала майже півстоліття – до революції, коли була закрита більшовицькою владою. В наш час у приміщенні колишньої колегії розташовано Національний музей літератури України (вулиця Богдана Хмельницького, 11). Григорій Павлович Ґалаґан помер на 70-му році життя, 7 жовтня 1888 року, в маєтку Сокиринці. На ньому урвався рід Ґалаґанів по чоловічій лінії.
Палац Галаганів.
Страницы:
1
2
3
предыдущая
следующая