хочу сюда!
 

Катя

30 лет, дева, познакомится с парнем в возрасте 31-55 лет

Заметки с меткой «поняття»

Людина до людини тягнеться



ФАКТ, - І ЖОДНОГО ПОНЯТТЯ

Нас завжди й усюди, на будь-якому сайті і в будь-якій газеті, намагаються нафарширувати цікавими фактами. А про цікаві поняття - а хоч би тобі слово…

І це при тому, що живемо ми не в світі фактів, хоча за звичкою так і думаємо. Ми живемо в світі понять. Тому ж і мислимо ми не фактами, а поняттями. Навіть самі того не помічаючи. Поняттями “добре” та “погане”, “корисне” та “шкідливе”. Поняття “правда” і “що мені за це буде”, - якщо я тієї правди буду домагатися. Ну й таке інше…

А от факти, річ, неначебто, незаперечна, - слухняно вишиковуються для кожного з нас за ранжиром. У залежності від того, що кому добре, а що кому не до вподоби, і на що кожен з нас насмілився б, якби йому за це нічого не було б.

Ось, наприклад, ми знаємо, - щоправда, невідомо звідки, - що все на світі розвивається. Начебто це науково доведений факт. Але “розвиток” - це ж поняття! Виходить, що розвиток, як ще недоведений факт, існувало завжди, а поняття такого не було. То коли ж воно й чому з’явилося?

 

ДОПРОГРЕСУВАЛИСЯ

Якщо розібратися, з’ясується, що поняття про те, що все, - включаючи і людину, і її суспільство, - розвивається, виникло зовсім недавно. Десь так, коли вже йшла на посадку епоха Просвітництва. Бо все, що було до неї, - і платонівська ідея поступової реалізації того, що первинно вже існує “в зародку”, і меланхолійне гераклітовське “усе плине, усе змінюється”, - залишилося артефактами давньої філософії. Та, власне, і чого їм було метушитися? Життя текло собі повільно проміж острівцями війн, проблема розвитку ще не свербіла десь там, всередині, - тож філософ, як вільний рибалка, міг витягувати які завгодно висновки з цієї течії. А якщо царьок у його полісі вбачав якусь загрозу своїй деспотії, - завджи можна було зібрати манатки і переїхати в інше місто, до другого деспоту.

Потім, коли у світ прийшли великі релігії, проблему розвинутості підмінили дилемою “наш - не наш”. Для “наших” міра розвинутості визначалася відповідністю затвердженому ідеалові. А для неідеальної більшості було придумано процес “розвитку”, котрий полягав у примусово-добровільному виправленні злої та грішної первинної природи людини.

Але те, що почалося десь з 19 століття, - о, це вже було “круто”! Там такий розвиток розгулявся, що задля добропорядності довелося причепити йому фіговий листок поняття “прогрес”. А інакше бажання нестримної свободи ініціативи молодої буржуазії, бажання, щоб виробництво і споживання росли, не знаючи розумних меж, виглядали б уже зовсім непристойно. Бо ж і доходило воно, власне, до бажання свободи в усьому. А як додали до поняття “розвиток” додатковий сенс “прогрес”, - о, усе відразу набуло доброчесного вигляду.

І тепер кожний - прогресуй скільки завгодно, виробляй якомога більше і купляй скільки сили є. “Прогрес” слово маленьке, але дало волю всім і усьому.

І покотилося… Допрогресувались ми всі до того, що найрозвинутішою особистістю став уявлятися нам самотній “вовк”, який все знає й усе вміє. Вовчара, але ж в людській подобі, зрозуміло.

 

ЩО НАМ ТІ ПЕРЕТИНКИ…

Воно б хай би так і було, “може так і треба”, як казав поет. Розвиток же природний… Та воно так, от тільки з такої “природності” визирає раптом не дуже приємний висновок. Про те, що людей, які схильні жити, навпаки, не для себе, а заради інших, схильні завжди підтримати інших, налаштовувати взаємодопомогу, - ми таких, що, будемо “нерозвинутими” вважати?

Та так, якось воно дійсно… Адже зрозуміло, власне, усім, принаймні, “інтуїтивно”, що ця, друга, “модель” людини набагато перспективніша. Не тільки в плані виживання, а й навіть для того ж “розвитку”, - людини, країни, цивілізації. То що ж робити?

Стоп. Ми, власне, для чого взагалі контактуємо один з одним? Для того, аби разом прийти до другої “моделі”, коли всі з задоволенням відчувають свою розвинутість як “загальність”, “всесвітність” людини? Чи для того, щоби я міг вільно користуватися тобою? Не брутально, звісно, не треба уявляти собі таке-сяке, ні, просто - купляв би в тебе твої знання і вміння, які потрібні особисто мені?

Ото ж… Така от загалом карикатура на розбіжність понять у нас виходить. І що хочеш роби, жонглюй поняттями з ранку до вечора, - усе буде або так, як на цьому малюнку, або по-людськи. А сам малюнок, як бачите, стверджує не таку вже й складну думку: людина до людини тягнеться. А якщо вже за великим рахунком, то людина потребує живого радісного відчуття “ми”. Тому перетни простір між нами хоч тисячею перегородок, - мі й через ці перетинки будемо один одного діставати.

І в прямому й у переносному сенсі.