В тобі до краплі розчиняюсь,

Вловляю музику садів,

Мов до джерела нахиляюсь -

Грудей твоїх спиваю спів.

І в здогадках щемливих маюсь:

Де той, що лиш тебе хотів?

Беру твій цвіт, і не вагаюсь...

І тут уже не треба слів.

Не відаю, чи "так", чи "ні"

Промовить погляд, вранці чистий -

Ще зорі сяють в вишині -

І шлях лежить в поля імлисті,

І сяють доли променисті -

Все мариться отак мені...

За деякий час, мрія про нормальних відправляється до ланки «ідеальне» в головах таких людей.

Надалі, вимальовують уявну формулу «ідеалів не існує» переконуючи й умовляючи себе ще раз змиритися зі своїм оточенням.

Після, настає спокій, рівновага, пофігізм, та роздовбайське відношення до світу, до життя, та й до всього, взагалом.

Але колись таки зустрічається раптово єдиноріг. Міфічна істота, котра вже давно й назавжди похована з реальності, відправлена до ланки потойбічного поза реального, мало не інопланетного. Та насправді ж, така дрібниця! Усього навсього звичайнісінька нормальна людина.

Ось тут й починається! Цілковитий зсув по фазі (людини про яку йшлося спочатку). Параноя, манія, істерики, афектозні вчинки, нервові зриви, недовіра, відмова сприймати, відсторонення – це лише початок списку опису шокованої людини (про яку йшлося на початку).

Ось такі реальні спостереження (і, до речі, не тільки за оточуючими, а й за собою).

Конвалія,лілеї,камелії, майори,
Ромашка і спірея, настурції-це флора
Бджола,метелик,мошка,комарик,
Жук,мурашка,блоха,велика муха-
То все це є комашки.
Верблюд, маленька мишка, коти ,
Кроти, ховрашка, слони, ведмеді,
Коні - то звірі, а не пташки.
Орел, синиця, жайвір, лелека,
Соловейко, курча пухнасте, качка
І вся її сімейка, павич широкохвостий,
І пелікан чудовий - то є пташки
Всілякі і різнокольорові.
У морі кит з дельфіном і жадібна
Акула, в болоті жаба блима,
Щоб рибка не заснула - то все є
Світ великий і гарний і незнаний...
Лиш люди тут чужинці, для них він
Невблаганний. І лише для людини
Жорстокість є прийнятна.
Та лиш людськеє слово
Зробило світ цей святом.