Вчора в процесі інтернет-дискусії спало мені на думку таке порівняння. Якщо тебе обікрали якісь невідомі злодії – тобі прикро, звичайно, але ти відчуваєш і власну провину: треба було вставляти у двері кращий замок, а мобілку чи гроші тримати не у зовнішній кишені, а у внутрішній. Ще більше ти злишся на себе, ніж на злочинців, якщо став жертвою шахраїв: щось обіцяли, а ти повірив і сам їм гроші віддав.

Неприємні емоції після такої крадіжки чи шахрайства у жодне порівняння не йдуть із тими, що залишаються після нападу бандитів і грабіжників. Коли ти чудово їх бачиш, мало не по іменах знаєш – а вдіяти нічого не можеш, бо вони сильніші. Щодо крадія виникають думки: «Рано чи пізно попадешся, падлюко, і сядеш» – а бандита хочеться вбити. Якщо міліція не може знайти крадія – потерпілий змириться, а що йому робити, і надалі пильнуватиме своє майно краще. Якщо ж міліція покриває відомого усім бандита – це може призвести до трагічних наслідків, включно із самосудом. Якщо хтось ще не здогадався – це я про політику. Можливо, десь там, у так званих демократичних країнах, при владі можуть бути законослухняні люди. Їм їхній капітал або від батьків перейшов, або й самі вислужилися і виросли з низів – і таке буває. А хто може бути при владі у нас – у державі, де люди й голосувати ще не навчилися: або дякують своїм голосом за отриману гречку, або, навпаки, голосують комусь назло? У нас при владі можуть бути лише ті, у кого, принаймні, є гроші на «гречку». А де ж вони їх узяли? Там, на Заході, все зрозуміло: прадідусь-пірат, дідусь – рабовласник, батько – фабрикант, син – меценат і демократичний політик. А наші всі самі починали «піратами». Або бандитами, або шахраями, третього не дано. Минула влада була значною мірою шахрайська, нинішня – бандитська. І саме тому доводиться підтримувати шахраїв проти бандитів. Ну не понесу я свої гроші у траст чи до МММ, і що вони мені зроблять? А бандити просто прийдуть і відберуть силою. Звісно, краще було б, якби при владі були не бандити і не шахраї, а чесні люди. Але звідки ж у чесної людини візьмуться гроші на «гречку»? Чесні люди у нашій державі або взагалі не займаються політикою, або знаходяться десь у низах нашого рідного політикуму і не мають сил, щоб протистояти бандитам. Мені часто пишуть: кого ти захищаєш, вони ж такі-сякі, вони те, вони друге. Та знаю я і про те, і про друге, і навіть про третє. А що робити? Бандюки гірші. Олена Білозерська

===========================================================================================

таки ось справи

============================================================================================

Попав на очі підручник історії:

В умовах рабовласницького суспільства розвивається велике виробництво, засноване на простій кооперації праці, що значно підвищувало продуктивність праці.
Основний економічний закон рабовласницького суспільства - це закон виробництва додаткового продукту для рабовласників шляхом експлуатації рабів, які перебували в повній власності рабовласників.
Хоча рабовласник повністю розпоряджався матеріальними благами, створеними працею рабів, проте він вимушений був передавати частину матеріальних благ рабам у вигляді засобів існування, тобто у вигляді необхідного продукту.
Основними досягненнями рабовласницького суспільства були:
розвиток нових галузей в сільському господарстві ;
винайдення і застосування нових знарядь праці ;
освоєння великого будівництва (греблі, зрошувальні системи, шляхи, кораблі, міста);
вдосконалення виробничих навиків та поява нових професій.
Розвиток науки, архітектури, мистецтва.
В умовах рабовласницького ладу відбулося виникнення купців, а поряд з цим з'явилися й металеві гроші. Виникає торговий капітал та лихварський капітал.
Конкретними формами прояву основної суперечності рабовласницького способу виробництва були:
протиріччя між розумовою та фізичною працею. Рабовласники з презирством дивилися на фізичну працю, примушуючи до неї рабів. Самі ж виконували розумову працю (вели державні справи, займалися наукою, мистецтвом і ін.);
протиріччя між містом та селом (міста були центрами ремісницького виробництва, торгівлі і культури, а околиці міста і далекі провінції їх придатками);
протиріччя між великим виробництвом рабовласників і дрібним господарством вільних ремісників і селян (розорення та витіснення вільних дрібних робітників).

     Щось знайоме, вам не здається???

Сьогодні якийсь особливий ностальгійний настрій...Думки вилітають з голови...Вони наче зошит в клітинку чи в лінійку; водопад чи липке павутиння; теплі хвильки чи слизький червячок, що точить наш спокій; блискавка чи чудернацьке мереживо...

Почала задумуватись над тим,чи варто довіряти людям... І вже вкотре переконуюсь, що ні!

Виявляється я дуже погано розбираюся в людях...Завжди  дуже важливо обдумувати свої та чужі вчинки, просто їх аналізувати. Це корисно, але я, на жаль, не завжди це роблю, просто живу, ні про що особливо не задумуючись. І довіряю! Але, як помічаю, це ні до чого хорошого не приводить, іноді навіть навпаки...  Не розумію вчинків багатьох людей... Можливо справа в тому, що багатьом довіряю? Не лише найближчим. А  чи потрібно? Відтепер вирішила, що буду намагатися прискіпливіше ставитися до людей та обдумувати їхні дії та вчинки...

Все частіше помічаю, як люди реагують на мою думку про них...

Я часто думаю про різних людей. І, здається, вони це відчувають... Бо на протязі 1-3 діб після того, як я про них згадаю, вони намагаються вийти на зв'язок зі мною... Хтось телефонує, хтось в аську стукає, хтось в місті вхитряється зустріти, коли я там десь по своїх справах мотаюсь. 

Іноді мені це навіть природним здається, і я цим бавлюсь. Згадаю когось, хто мені дорогий, подумаю про нього щось тепле та приємне, і потім тільки чекаю, скільки часу пройде, доки ця людина не об'явиться, щоб зі мною поспілкуватись не в думках та уявленні, а якимось матеріальним чином - чи голосом, чи повідомленням... 

Практично завжди цей термін складає не більше трьох діб.

А іноді я просто подумаю про людину, і забуду про це... А потім дивуюсь, коли людина з'являється "неочикуванно та несподівано" (хоча, все-одно приємно... адже так з'являються тільки ті люди, про яких я думаю добре, для яких я бережу в душі своє тепло, і їм в думках надсилаю)

Буває таке, що я і сам відчуваю чиюсь думку про мене.. Часто навіть точно можу визначити, хто саме про мене думав... Тоді беру телефон і набираю номер тієї людини... або не відразу телефон, а зпочатку так само в думках вітаюсь, кажу що я почув її (або його... але частіше - її... хлопці не так часто думають про мене, як дівчата).

І все це відбувається досить часто, і практично із 100% віроємністю.. навіть якщо я з цією людиною взагалі ніяких контактів та стосунків не мав декілька місяців, або років.. Не може бути таких співпадінь так багато і так часто...

Містика? Не знаю... може і містика... Знаю точно, що це не трапляється "на замовлення"... Тільки коли є тепле та щире ставлення до людини, тоді можна надіслати його іншій людині (можливо, так само і з поганими думками, але хочеться сподіватись, що це не так, або, хоча б, що таких у мене не багато до інших, і що я ними не розкидуюсь безконтрольно).

Практично завжди в таких випадках мені кажуть "О! А ми щойно про тебе згадували!", а іноді кажуть "я якраз думала про тебе"...і мені стає тепло та приємно. Люблю такі моменти.

... Ось, хотів запитатись, а чи часто таке буває у інших? Може, хтось може пояснити це явище якось не так езотерично і не так містично та загадково, як виходить у мене.  Мені не хочеться, щоб це явище було чимось надзвичайним. Хочеться, щоб було навпаки - щоб такі здібності були у кожної людини, і щоб всі вільно ними користувались... Це ж набагато краще, ніж мобільний телефон, або інтернет... і приємніше в багато разів...

Буду радий побачити ваші коментари

Ваш тепло-думковатий Микола Калакуцький

---

P.S. забув додати, мене ця тема схвилювала саме зараз.. бо раніше це стосувалось тільки добре знайомих мені людей... а тепер таким чином до мене "притягуються"  і незнайомі люди... і навіть цілі події... Раніше все здавалось мені простим і  навіть звичним та звичайним... а тепер, коли "дія почала посилюватись", то трішки хвилююсь...

На написання замітки надихнули проліски, які я побачив нещодавно на клумбі біля офісу.  Відразу кажу, я все життя не міг зрозуміти, навіщо люди дарують квіти друг другу!

Очі закриті,
Бо хмари навколо,
Важкі, непроглядні
І туман, наче важке густе молоко.
А на обличчі посмішка,
Та чи весело мені,
Чи є в мене щастя?
Скоріш за все ні!
Я проґавив свій шанс,
Свій сонячний зайчик,
Не зрозумів, злякався,
Не протягнув на зустріч руки.
А може так треба?
Адже я егоїст,
Я хочу щастя,
Та що я можу дати взамін??
Так я злякався,
Але чого:
Правди про щастя?
Чи того що в мені???....

у вас бував такий стан, коли ваше життя невизначене? у мене зараз саме такий стан... іноді обставини складаються так, що доцільність попередніх переконання і принципів, норм поведінки ставляться під сумнів... старі норми вже не підходять, а нові ще не сформувалися... тобто, ти знаєш, що саме ТАК має бути, але не можеш ще перебудуватися на новий лад... і поводишся по старому...  а коли встановляться нові норми, невідомо, і невідомо, чи буде місце у твоєму житті певним особам і стосункам... раніше і не уявляла, що буде настільки складно... але чим далі в ліс - тим більше дров...

кажуть же - вік живи, вік учись... та дуже складно чомусь учитись, коли до цього вважав, що тобі це зовсім не обов'язково... але нові обставини змушують учитися... і найскладніше у цей період не наламати ще більше тих дров, бо їх і так багато по життю...

бідні люди, які зараз поряд зі мною і іноді попадають під гарячу руку... витримати б усім цей складний час змін...