ці думки спнтанно виникли щойно

після перегляду окартинки Земної кулі

Для того, щоб побачити, якою є наша Земля, людині довелося злетіти у космос.

Для того, щоб осягнути Бога, нам необхідно піднятися над ним. АЛЕ ЦЕ НЕМОЖЛИВО.

Саме тому ми нерідко не помічаємо його присутності.

06.11.2009  

Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved

для того, щоб в житті відбулось хоч щось надзвичайне, як мінімум, необхідно щоб щось було ЗРОБЛЕНО НЕ ЗА ПРАВИЛАМИ...

Сьогодні якийсь особливий ностальгійний настрій...Думки вилітають з голови...Вони наче зошит в клітинку чи в лінійку; водопад чи липке павутиння; теплі хвильки чи слизький червячок, що точить наш спокій; блискавка чи чудернацьке мереживо...

Почала задумуватись над тим,чи варто довіряти людям... І вже вкотре переконуюсь, що ні!

Виявляється я дуже погано розбираюся в людях...Завжди  дуже важливо обдумувати свої та чужі вчинки, просто їх аналізувати. Це корисно, але я, на жаль, не завжди це роблю, просто живу, ні про що особливо не задумуючись. І довіряю! Але, як помічаю, це ні до чого хорошого не приводить, іноді навіть навпаки...  Не розумію вчинків багатьох людей... Можливо справа в тому, що багатьом довіряю? Не лише найближчим. А  чи потрібно? Відтепер вирішила, що буду намагатися прискіпливіше ставитися до людей та обдумувати їхні дії та вчинки...

Паскудно так, а що поробиш…
Я наче винна в всіх гріхах…
Та чи пробачити ти зможеш,
Любові й миру вічний птах???

Але чого сумління душить?
Немов я щось роблю не так…
Та це мій мозок серце мучить:
«Не буть тобі щасливою – це факт!».

І хто правий у цій дилемі?
Яким ідеям дать життя???
Чи далі слухать серця трелі?
Чи з мозком довести все до пуття?

Серденько щебече, плаче, просить…
Кохання, що жило у ньому, воскресить…
І буде щастя і добра всім досить.
Без сліз з коханим і любов’ю жить.

Та мозок дав усім думкам тим відсіч,
Тверезо глянувши на все моє життя,:
«Любити ти не здатна! Хочеш – плач!
Та раджу я почати з каяття…»

Та що ж такого я зробити встигла, 
Що любов від мене відреклась?
Може мозок правий, в ньому сила…
А серденько своє залишу я у вас…

Дякую   raduga-duga

за підказку!!!

Отже маємо -

Ра- Світло. Бог. Сонце - Абсолют. Споконвічне Світло.

й -  поєднання,

Ду - Думка!!! (з відси - Дух, Душа),

Га - рух, доро-га:

Споконвчний Рух Світла й Думки.....

ну от.. якщо раніше ви могли читати мене уривками.. то тепер все міняється - кожна наступна замітка - є продовженням попередньої... Респект  Мурр 

Та галявина, на якій я рік назад рвав ромашки - зорана і засаджена картоплею...

Мож все-таки і справді все не просто так..?

Гаряче літо манить до себе - менше залишається часу на нет, тим більше, що окрім цього блога в мене є блог і сайти - треба всюди встигнути...

але що до тих заміток про аріїв і кельів-галів - тема буде продовжуватися.

Мета - Згадати українцям, що вони не *тупие хохли*,  як комусь може хочеться, а велика нація - найдревніша в Европі, про це ми забули..чи нам допомогли ... але прийшов час згадати і відродити самоповагу до себе.... бо як і людина, яка не поважає себе, ніколи не здобуде поваги інших, так і нація..

УК - вісімнадцята буква абетки, що означає - вчення, розум, зання. ( про того , хто не хоче витися ми й досі кажемо - не-ук, тоб то, нерозумний)

Ра - всім відомо - Світло , Сонце..

тож хто такий ук-ра-їнец висновки робіть самі.. тим більше, що тут я колись вже писала свої роздуми на цю тему..
до того ж  з езотеричної точки зору, кольори нашого прапору - це Мудрість (знову ж таки Знання) - Жовтий(Золотий) колір (Другий Промінь Божого Плану)  і Сила (синій )  - промінь Сили і Волі Божої - Перший Промінь Божої Райдуги.

Сила й Мудрість - прекрасне поєднання!

наші предки володіли мегазнаннями про Всесвіт і  це робило їх непереможними.

Знаєте що мені спало на думку... про те, чому не залишилося доказів і письмових документів тих часів..
 Ну по перше, як що вони й були, то виключно з природньої сировини, а може й не було ніяких книг і паперів! і не тому, що наші предки були тупі, жорстокі, агресивні  і взагалі мавпи, що тільки спустилися з дерева... а тому, що думки і знання передавалися виключно телепатично, так як це робили атланти, а наші предки були їхніми сучасниками, так як зараз роблять діти нової ери.. тому писати якісь папірці не було сенсу, та ще й для цього ламати ліс - це взагалі було б для них дикістю...

Хто читав "Анастасію" Мегре, той розуміє, про що я... доречі.. ви звернули увагу на те. який побут описує Анастасія? - вишиванки, звичаї і свята, а слово *парубок*.....нічого не нагадує?


Шануймося!

Любімо себе, як часточку Божого Плану, любімо один одного, бо всі ми Едине Ціле!

І Хай прибуде з нами Сила!

Сила Волі Божої, Сила Мудрості Божої і Сила Любові!


Ваша Ружа
 

Все частіше помічаю, як люди реагують на мою думку про них...

Я часто думаю про різних людей. І, здається, вони це відчувають... Бо на протязі 1-3 діб після того, як я про них згадаю, вони намагаються вийти на зв'язок зі мною... Хтось телефонує, хтось в аську стукає, хтось в місті вхитряється зустріти, коли я там десь по своїх справах мотаюсь. 

Іноді мені це навіть природним здається, і я цим бавлюсь. Згадаю когось, хто мені дорогий, подумаю про нього щось тепле та приємне, і потім тільки чекаю, скільки часу пройде, доки ця людина не об'явиться, щоб зі мною поспілкуватись не в думках та уявленні, а якимось матеріальним чином - чи голосом, чи повідомленням... 

Практично завжди цей термін складає не більше трьох діб.

А іноді я просто подумаю про людину, і забуду про це... А потім дивуюсь, коли людина з'являється "неочикуванно та несподівано" (хоча, все-одно приємно... адже так з'являються тільки ті люди, про яких я думаю добре, для яких я бережу в душі своє тепло, і їм в думках надсилаю)

Буває таке, що я і сам відчуваю чиюсь думку про мене.. Часто навіть точно можу визначити, хто саме про мене думав... Тоді беру телефон і набираю номер тієї людини... або не відразу телефон, а зпочатку так само в думках вітаюсь, кажу що я почув її (або його... але частіше - її... хлопці не так часто думають про мене, як дівчата).

І все це відбувається досить часто, і практично із 100% віроємністю.. навіть якщо я з цією людиною взагалі ніяких контактів та стосунків не мав декілька місяців, або років.. Не може бути таких співпадінь так багато і так часто...

Містика? Не знаю... може і містика... Знаю точно, що це не трапляється "на замовлення"... Тільки коли є тепле та щире ставлення до людини, тоді можна надіслати його іншій людині (можливо, так само і з поганими думками, але хочеться сподіватись, що це не так, або, хоча б, що таких у мене не багато до інших, і що я ними не розкидуюсь безконтрольно).

Практично завжди в таких випадках мені кажуть "О! А ми щойно про тебе згадували!", а іноді кажуть "я якраз думала про тебе"...і мені стає тепло та приємно. Люблю такі моменти.

... Ось, хотів запитатись, а чи часто таке буває у інших? Може, хтось може пояснити це явище якось не так езотерично і не так містично та загадково, як виходить у мене.  Мені не хочеться, щоб це явище було чимось надзвичайним. Хочеться, щоб було навпаки - щоб такі здібності були у кожної людини, і щоб всі вільно ними користувались... Це ж набагато краще, ніж мобільний телефон, або інтернет... і приємніше в багато разів...

Буду радий побачити ваші коментари

Ваш тепло-думковатий Микола Калакуцький

---

P.S. забув додати, мене ця тема схвилювала саме зараз.. бо раніше це стосувалось тільки добре знайомих мені людей... а тепер таким чином до мене "притягуються"  і незнайомі люди... і навіть цілі події... Раніше все здавалось мені простим і  навіть звичним та звичайним... а тепер, коли "дія почала посилюватись", то трішки хвилююсь...

                   Василь Симоненко