хочу сюди!
 

Sveta

33 роки, телець, познайомиться з хлопцем у віці 29-39 років

Замітки з міткою «пейзажна лірика»

Листо-снігопад

Ще тільки жовтень, а вже сніг жбурляє

холодний вітер болісно в лице.

Я ще не вмію, я іще не знаю

у серці як топити сніг оцей.

 

А в ньому так тривожно і так щемно…

Не думайте, я сніг люблю давно,

я просто не навчилась в жовтні, певно,

втішатися зимовими панно.

 

Міцніше очі хочеться закрити

й побачити, коли розплющиш їх,

як усміхаються осінні квіти,

а не тремтять в обіймах снігових.

 

Той сніг розтане. Знаю, що розтане.

І хоч не повернеш осінніх шат,

та раптом я навчусь любити саме

такий жовтневий листо-снігопад.

Шовкових споришів тендітний дотик


 

Шовкових споришів

Тендітний дотик.

У хатці з комишів

Леліє ґнотик –

 

Там сонечко до сну

Вмостилось. Тихо…

Ліг місяць на сосну,

Молочно диха.

 

Хор коників сюрчить -

Й руна з твердіні!

Замріяно турчить

Струмочок. Тіні

 

 Вистромлюють носи,

Ідуть навшпиньки,

І крапельки роси

З нічної синьки

 

На шовк із споришів

Зсипають рясно…

Розкрилення душі -

Дитинство ясне…

 12.06.2015

 © Copyright: Марина Степанська

Раздел: лирика пейзажная

Свидетельство о публикации № 66669

 

Ангелики вішають зорі

Милі ангелики вішають зорі - 
Стиглі горіхи в Едемі зими.
Білі сніжинки, легкі і прозорі, 
Землю вкривають своїми крильми.

Птаха мала причаїлась на дроті, 
Гріється в світлі нічнім ліхтаря.
Янголи ж всі віддаються роботі, 
Хочуть, щоб красно убралась земля.

Стало на вулиці гарно і чисто, 
Сіється з неба сніжинок ваніль.
Мліє земля переможно-врочиста, 
Пильно вдивляючись в річки таріль.







Відцвітає вже літо

Відцвітає вже літо серпневими квітами,
Росяною водою до блиску умитими,
Щойно скошених трав ароматами пізніми
І дощами ще теплими, тільки вже грізними….

Відцвітає… А в серці лишається спомином,

Солов’їної пісні відлунням чи гомоном,
Журавлиної казки кому тільки тугою,
А кому дорогою порадою мудрою.

Пломеніє ще літо… А роси світанками

Холодніше все дихають з кожними ранками,
І стають тихі зорі такими далекими…
Відлітає вже літо у далеч лелеками…

Море… Літо… Хвилі... Танець…

 

Згадки про узбережжя

 

Звучить Dance of Angels  & Horizon by Oystein Sevag

 



Море… Білопінні хвилі

Берег пристрасно цілують…

Та ж не хвилі!!! – Білокрилі

Янголи морів танцюють.

 

Всі в туніках серпанкових,

В бризках, променях ранкових

Довгокосі, ніжнотілі,

Ясночолі, легкокрилі

 

Янголи священнодіють,

Бога славлячи, радіють.

Це - натхненне, поетичне

Диво-Дійство екстатичне!

 

*****

Аж до forte від piano

Хвиль симфонія велична.

Бас, контральто та сопрано -

Моря спів чарівний, вічний.

 

 

серпень- листопад 2011

© Copyright: Марина Степанская, 2011
Свидетельство о публикации №11111180088

Уже на весну повертає...

Уже на весну повертає, 
Від себе зиму відпущу.
А провесінь з небес сотає
Тоненькі ниточки дощу.

З дахів все капле, капле, капле...
Куняють вичахлі дроти.
Довбе неквапом сірі кахлі, 
Щоб зчистить землю від сльоти.

Перетікає смуток в ніжність - 
Розтанула в душі нудьга.
Тендітні пальчики підсніжник
До неба в щасті простяга!

Весна

 

Галасує вороння… В калюжу

Скиба неба, впавши, розляглась.

Лютий-місяць раптом занедужав,

Річка враз сміливо роздяглась -

 

Шубу знявши з берегів, водою

Голо блиска в дірки крижані.

Йде Весна нестримною ходою.

Зиму й не шукай – на чужині…

 

В первісній красі, нага й цнотлива,

Ніжиться земля… Передчуття –

Стане породіллям… Ой, вродлива! -

Мати, що несе в собі життя!..

 

 

13-14.03.2012

 

 

© Copyright: Марина Степанська

Раздел: лирика пейзажная

Свидетельство о публикации № 9749

Січень творить зимопис


 На полі німім ні билинки,  

Самотньо видзвонює двір.

Лягають біленькі сніжинки

На чорного  поля папір.

 

Запалює зимна ніч свічі –

Іскриться земля, мов нова.

Римує сніжиноньки січень,

У ямби вплітає слова.

 

Він творить таємний зимопис,

Змітаючи будні крильми.

Калину впокорену просить

Прикрасити сніг ягідьми.

 

А потім такий відчуває

Енергії сплеск і кураж,

Бо кращого в світі немає

За світлий зимовий пейзаж!


Зимова подорож від Дніпра до річки Оріль

Зима  приваблює своїми чистими снігами, якими Зима заботливо накриває Землю наче немовля в колисці, піклуючись про тишу і затишок.  В цей час Земля не просто відпочиває, вона стає  чистішою, молодіє, накопичує сили, готуючись до приходу Весни. Зимові подорожі, незважаючи на певний ризик, неперевершені своєю хвилюючою романтикою. Стартуємо з берегів Дніпра. Ніч дивувала небаченим снігопадом.  Ранок   ще хмурий, але день обіцяє бути сонячним і с-ніжним. 


Шлях до зимової казки  ризиковий з елементами драйву … 


Свобода в смак, широчінь небозводу,

І байдуже, яка там  погода.




Дніпро притих, сопе собі  під кригою  січневого морозу


А шляхи все біліші 


Ліс неперевершений зимою

Він знає - Лютий марить зустріччю з Весною...


Дорога в самий кращий день ...


А яка романтика без пригод...


І без фантастичних  стежин 


По зимових килимах на Субару бездоріжжя майже не буває 





Мандруємо крізь лісові хащі 


Ну і як серед чарівного лісу в цей  чудовий день не зустріти друзів. Що може бути смачнішим за каву на морозі...


Тиха година .. Спить водій і спить машина ...   




Перепочили  і ...   на рівну стежину ...

 Зупинемось, зігріємось ... насолодимось картинами зимового лісу 


Порадіємо  Сонечку


Помилуємось  зимовою рікою 



Знову лід між берегами,

А в душі  світанок.

Січень знов малює гами

І сніжинки підуть в танок.






 Бажання мандрів  кличе знову в дорогу

І скізь, куди не дивись - красоти, красоти, красоти...







Нехай білесенькі  сніжинки

До негараздів заметуть стежинки

Мороз  на вікнах  павутинкою

Життя малює Всім  картинкою 

І вірші мої квапливо  без   похапки

Не залишать місць для крапки…

 



На узбіччя

 

 

Руки голі - гілля

Клен кістлявий схиля,

Ляска ним рвучко, злісно в обличчя.

 

Шелест серцебиття -

Миті й роки життя –

Листям жовтим сухим на узбіччя…

 

 

13.11.2012

 

© Copyright: Марина Степанська

Раздел: лирика философская

Свидетельство о публикации № 16566