Пригоди принцеси в драконячому лігві...

  Частина 4  

 (остання)

Цей малюнок Ви також можете побачити на http://oboi.i.ua/user/836315/7/205514/.

Бум! – гучний удар струсонув замкові ворота. Вартовий поспав, схопився, кинув швидкий погляд по сторонах. Не дай Бог, щоб капітан з перевіркою. Зловить сплячим, ураз половини платні позбудешся. І будеш потім пів року покої принцеси охороняти. А її величність спуску не дає, володіючи багатою і витонченою фантазією. Варті доводилося вельми не солодко, на них ставилися всі експерименти. Добре, що зараз її величність відсутня, але це не надовго. Король провернув якусь аферу, і відправив доньку в подорож. Але принцеса за межами замку довго ще не затримувалася.
Замок заливало мертвотне світло місяця. З боку стайні долинало тихе іржання – коні перемовлялися своєю, нікому не відомою мовою. Вікна зяяли темними проваллями, лише на самій вершині центральної башти горів слабкий вогник. Мебіус, придворний чаклун, лягав спати дуже пізно. Пануючу тишу знов розірвали гучні удари. Хтось відчайдушно стукав у браму.

- Кого там демони принесли посеред ночі? – вигукнув вартовий, перехиляючись через парапет.
Внизу, коло ґрат, що перекривають в'їзд до замку, знаходилося двоє вершників, що сидилі на гарних конях. Один з них відкинув каптур, підняв голову.
- Лицар Айвен. Зі мною благородна пані. Вона дуже замерзла, відкрийте!
- Зараз, - гмикнув вартовий. – Я відкрию, а ви замок захопите.
- З глузду з'їхав? – обурився вершник. – Як ми удвох замок захопимо?
- А може у вас за рогом натовп.
- Де ти тут натовп бачиш?! Нас всього двоє, причому одна жінка.
- Нічого не знаю, чекайте світанку.
- Послухай - почав втрачати терпець лицар. – Тебе як звуть?
- Гаріх.
- Так от Гаріх, давай вчинимо так. Я обіцяв доставити цю пані в замок. І я доставлю. У вас двоє ґрат на воротах?
- Двоє, - після нетривалих роздумів відповів Гаріх.
- Відмінно, - зрадів лицар. - Ти піднімаєш перші ґрати. Пані в'їжджає, я залишаюся зовні. Потім ти опустиш перші ґрати і відкриєш другі. Або покличеш командира, він вже сам з нею розбереться.
Гаріх почухав потилицю. У плані лицаря нічого підозрілого він не відмітив. Та й потім, у нього з'явилася можливість перервати сон капітана. Таку чудову можливість гріх упускати.
- Добре, - крикнув стражник.

Заскрипів підйомний механізм, ґрати сіпнулися і пішли вгору, відкриваючи шлях. Лицар хлопнув по крупу коня своєї супутниці, змушуючи зрушитися з місця. Дочекавшись, коли пані заїде в коридор, Гаріх поспішно опустив ґрати назад. Лицар радісно вигукнув і попрямував геть від замку пустивши коня галопом. Вартовий здивовано знизав плечима і відправився будити капітана. Начальник варти мешкав в кутовій башті. У його покої можна було потрапити двома способами: через центральні покої і прямо із стін. Досягнувши дверей, Гаріх ввічливо постукав. За стінкою загуркотіло й на порозі з'явилася висока скуйовджена людина. Погляд капітана не провіщав нічого хорошого.

- Там жінка…
- Де там, бовдур? – рикнув капітан. – Знайшов ворожку! Нумо зберися, доповідай, як годиться!
- Винен! – гаркнув Гаріх. – Доповідаю. Згідно зі службовими обов'язками, ніс варту на ділянці стіни перед воротами. Півгодини тому під'їхав лицар з супутницею і просився на ніч. Пані зараз чекає на майданчику між гратами, лицар виїхав.
- Молодець! - ласкаво посміхнувся начальник варти. – Два додаткові чергування на цьому тижні. А зараз, підемо, розберемося з нашою гостею.
Спустившись по кам'яних сходах, капітан бадьорим кроком перетнув двір і зупинився коло ґрат. Гаріх влаштувався збоку, прихопивши по дорозі факел.
- Хто така? – запитав капітан в темної фігури, що сиділа на коні. Вершник відчайдушно замотав головою, долинуло ледве чутне мукання. Каптур звалився, явивши погляду прекрасну жіночу зовнішність. Рот вершниці закривала шовкова хустка, туго стягнута на потилиці.
- Ваша ясновельможність, - приголомшено видихнув капітан.

- Геніальна ідея! Так ти сказав, вірно!? – гаркнув чоловік, поправляючи корону.
- Ну хто ж знав, ваша величність, - спробував виправдатися співбесідник, кутаючись в мантію.
- Загалом так, раднику! Ти це запропонував, ти і розгрібай!
- В якому сенсі?
- Вирішено. Чоловіком будеш ти!
- Ваша величність - кинувся на коліна радник. – Може, краще просто на каторгу, а? Попрацюю років двадцять, окріпну на свіжому повітрі, порозумнішаю. Будьте поблажливі!
- І не мрій! – відрізав король. - Весілля сьогодні! Варта! Проведіть шановного жениха в апартаменти і прослідкуйте, аби не втік.

   І жили вони довго та...

Дякую сайту http://webest.net/2009/09/12/printsessa.php .

Дія перша

       "Запорожець" звично виявив непогані "бойові властивості", не давши своєму водію змоги швидко загальмувати. Черговий "Мерседес" здивовано скрипнув гальмами. Вже наступної миті з нього вийшло кілька одягнених "за останньою модою" чоловків з характерними вольовими рисами їхніх облич. Підійшовши до "Запорожця", вони звично запропонували дядьку, який сидів за його кермом, можливість подальшого безтурботного життя за умови сплати незначної компенсації задля ремонту автомобіля у розмірі 50.000 $, а також невеликих відрахувань за спричинені моральні збитки у розмірі 5.000 $ кожному з присутніх. Тож, Данилу не лишилося нічого як окрім вийти з машини, відкрити свого багажника та розплатитися. Зважаючи на приготування до відпочинку та подібних випадків, а також попередні відвідини банку, в якому працював керівником його добрий знайомий-односельчанин, Данило вирішив не розмінюватися на дрібниці й віддав кожному присутньому по 500.000 $ банкнотами крупного номіналу, обгорненими банківськими стрічками, що він діставав з великої торби, яку йому саме нещодавно довелося наповнити. Це викликало значне здивування та інтерес до професійних навичок власника такої торби. На розпитування Данило чесно відповів:

- Кроликів розводжу!

        Після прощань представники "нової" генерації занепокоєно зателефонували своєму керівнику аби повідомити про цей випадок. Але це викликало бурхливе роздратування остання, оскільки яскраво було виявлено контраст між рівнем професіоналізму його підлеглих та фаховими якостями дивного "дядька". Керівник, дізнавшись про специфіку роботи Данила, невдоволено відзначив:

- Ну от... Він кроликів розводить, а ви й бовдура якого "розвести" не можете!

... .. ...

Дія друга

          Село вже давно прокинулося та з нетерпінням очікувало на прибуття чергових гостей. "Нова" генерація, зважаючи на популярність Данила навідувалася сюди вже не вперше. І цього разу "представницький рівень" був не гіршим, аніж зазвичай: близько 20-ти броньованих "Мерседесів" наближалося до села. Сам їхній вигляд свідчив про не таку вже й низьку вартість кожного (і це не беручи до уваги наявності в більшості представників "гостей" доволі цінного "спорядження"). Данило обов'язково відчув би полегшення, якби дізнався про нових відвідувачів. Автоколона наблизилася до першої хати, коло якої було невеличке поле з сіном, посеред якого стяв чоловік і звично точив косу. Машини зупинилися. Вікно однієї  з них тихо опустиолося й водій запитав:

- Вась, чуєш, а де тут живе дід, який кроликів розводить?

- А шо... Ото поїдете прямо, а потім направо. Доїдете до хати з червоного кирпича. Там повернете наліво й в кінці вулиці якраз його двір.

       Представники "нової" генерації рушили... Почекавши, поки машини звернуть на вказану дорогу, "селюк" вийняв з кишені мобілку:

- Данило, це Микола... До тебе кролики приїхали!

- Приємного тобі обіду, Миколо!!!

 P.S.  За чудовий малюнок висловлюю подяку шановній пані "Мила_денс", на профілі якої Ви й можете його оглянути детальніше.

P.P.S. За основу сюжету цієї оповідки було взято доволі популярний анекдот, автора якого, нажаль, встановити не вдалося. "Майже оригінал" тексту Ви можете побачити тут: http://www.batckivchina.uaforums.net/--vt278.html. Музичним супроводом завдячую сайту, куди час від часу маю приємність навідуватись.

Жан де Сент-Іньї (1600-1649 роки), "Курильщики" (перша пол. ХVII ст.).

Кілька слів... Мені запрпонували написати замітку для співтовариства "ОдинЗаВсіх і ВсіЗаОдного"... За це можете висловлювати ваші подяки пану "Yriil"... Її було опубліковано за підсумками 2-ої частини (в умовах обмеженого часу). Тож, вже від себе можу лише порадити насолоджуватися ознайомленням та музикою (в межах Ваших можливостей). Я не претендую на якусь виключність та точність. ))) Ваші міркування можете лишати нижче.

Граф сидів у великому кріслі в своїй кімнаті з гарними гравюрами. Уздовж стін стояло кілька шаф з книгами в коштовних палітурках. Неподалік від великого вікна, з якого падали останні промені вечірнього світла, стояв великий різьблений стіл. Ліжко було накрито гарним вишити простирадлом, на якому можна було побачити ліс та сцени полювання. Свічок ще не запалювали...

Бажання кардинала таємно повернутися до Парижу вимагало належних приготувань. Передусім герцогу слід було подбати про відповідні для такої події заходи безпеки, адже Його Високопреосвященство, беручи до уваги можливі загрози життю, вирішив удатися до невеликого спектаклю... Цим самим вдалося дістати чудову можливість аби відддалік спостерігати за розвитком подій, а також тими людьми, у відданості яких виникали сумніви. При цьому, у таємницю того що кардинал лишився живим, було посвячено лише кілька осіб, які й мали належним чином опікуватися справами (як і потребами кардинала).

Обставини, з огляду на які кардинал прийняв відповідне рішення також не повинні були якось стати відомими громадськості. Але його прибуття до Парижу, а також перебування тут, викликало чимало труднощів. З цим клопотом повинен був упоратись досвідчений офіцер, який отримував належну для такої події платню, а також люди графа, яким належало подбати про гідні Його Високопреосвященства умови перебування в палаці графа.

"Цікаво, чи Його Високопреосвященство погодиться перевдягнутися у що-небудь відповідне події?" - подумав граф, але натомість покликав управляючого та наказав приготувати кілька кімнат для гостей, які мали з'явитися найближчими днями...

- А, ще дещо, - додав він, - перевір запаси вина та потурбуйся аби гості були задоволеними  під час їхнього перебування тут.

- Буде виконано, Ваша Вельможносте, але мушу нагадати, що надходження від Ваших мисливських угідь потребують пильнішої уваги, оскільки лісничий, як стало відомо, з минулого тижня перебуває у стані легкого запою...

- Хм... Якщо легкого...Тоді передай йому мій наказ негайно сюди з'явитися. Треба буде належно на нього вплинути.

- Як накажите. Ще будуть якісь накази?

 - Так. Потурбуйся аби підготували кімнату для тортур. Про всяк випадок.

- Як накажите.

- І ще дещо. Завтра має приїхати один мій добрий друг, де Монтраше. Його накази ви маєте виконувати як мої власні. Зрозуміло?

- Так, Ваша Вельможносте...

...Клопіт з приводу перебування кардинала видавався нетаким вже й тяжким порівняно з головною метою. Адже кардинал прагнув зустрітися з Його Королівською Милістю та обговорити якісь важливі для них справи...

..."Але ж як  Його Високопреосвященство могли б з'явитися у королівському палаці?, - подумав граф, - Чому б йому не перевдягнутися привидом?",- та усе ж, цю думку було негайно відкинуто як не гідну сану такої особи. Також міркування графа привели до того, що Його Королівська Милість постійно перебувала в оточенні свити, що теж становило деяку перепону.

"Ну що ж, доведеться поклопотатися... Здається, король прагнув відпочити й хотів організувати полювання. Чому б не запропонувати свої володіння для цієї мети?" - з такими думками граф піднявся та підійшов до столу, на якому лежало кілька книг та відповідні для писання речі. Також слід було взяти до уваги тимчасові ускладнення політичного становища короля, що спричинило деякі проблеми у його пересуванні... Передусім потрібно було надіслати листи знайомим, які перебували у найближчому оточенні Його Королівської Милості, а також поклопотатися, щоб отримати аудієнцію та поспілкуватися з самим королем... Було б непогано, якби Його належно поінформували про принадність мисливських володінь графа, що дозволило б дещо спростити самому графу його "місію".

Листи було доволі швдко (як для гусячого пера, яке увесь часноровило куди-небудь "відлетіти") написано та запечатано з використанням гербової печатки графа. Він викликав управляючого:

- Ось, потурбуйся аби ці листи було швидко доправлено зазначеним на них особам. Але в мене також немає бажання якось дізнатися, що хто-небудь окрім цих осіб мав щастя їх читати!

- Як накажите, Ваша Вельможносте...

 "Приправка" (для контексту):

Хто пише ці епіграми?,- запитав я, - хочу щоб цього мерзотника посадили до Бастилії, чуєте, Рошфор!
- Це неможливо, Ваше Високопреосвященство.
- Чому ж?
- Бачте. Це пише народ, а його до в'язниці не посадиш.
- Немає такого народу, якого я не міг би посадити до в'язниці . ( По фільму «Д’Артаньян і три мушкетери», - did moroz на http://20minut.ua/news/147190 ).

       Загалом, як і будь-який фільм, "Аватар" можна як критикувати, так і захоплюватися. Але можна й спробувати знайти щось для себе... Цивілізація, її шлях у майбутнє... Зміни, які з неминучістю настають. Природа... Засіб або ж те, що є для нас нагальним як саме середовище існування. І справді, є чимало речей, з приводу яких можна довго міркувати... Аби відволіктися від буденності.
       Пропоную Вашій увазі кілька жартів, які мені також видалися дотепними та стосуються цього фільму.

       На сьогодні вже подібні питання не виникають, але:
- Вже дивилася "Аватар"?
- Чий???

        "Логіка військових дій" подекуди може бути доволі неоднозначною, та... Тут теж є цікаві міркування з приводу взаємин, які виникають між людьми:
       Фільм дуже хороший, якщо не докопуватися до логіки військових дій. Але насправді він ще і дуже глибоко філософський. Він розкриває перед нами дві найважливіші у світі речі:
1. Ніякі аргументи, ніяка логіка на жінок не діють. Змінити її точку зору може тільки насіння чарівного дерева ейви.
2. Навіть у інопланетних індіанців "рулить" той, в кого крутіший птеродактиль.

       Життя, як і військові дії, буває доволі непередбачуваним:
       Командир загону проводив інструктаж: "Аборигени стріляють стрілами з нейротоксинами".
        Натомість практика підкоригувала ставлення бійців. Адже аборигени стріляють також і дерев'яними колодами, а там вже ті нейротоксини...

Цікавим гумором завдячую сайту "http://www.tramvision.ru".

  P.S. На малюнку можна побачити своєрідне біле "пір'я", яке є невеличкою літаючою коробочкою з насінням дерева "Willow Tree" й зветься "Woodsprite". Його можна прийняти за тварину, оскільки зазвичай воно літає у верхньому ярусі лісу... Згідно з офіційними відомостями.

  P.Р.S. Сам малюнок, який розміщено вище, мені вже давно кортіло показати знайомим. Разом з тим хочу подякувати пані  "Cнебаупала", серед матеріалів якої мені й довелося натрапити на нього.