Зима на вікнах намалювала
Дивні обриси цікаві,
А тіло моє у пітьмі
Самотнє тоді замерзало.
Та раптом подихом тепла
Наповнилась кімната.
Із душу вийшла ти -
Оголена краса та.
І очі твої в темноті
Промінням сонця засіяли.
Зігріло воно мене тоді
І серце, що в грудях змерзало.
За руки взявши я тебе,
Вуста гарячі цілував.
В обіймах я своїх
Тебе вже тоді зігрівав.
Місяць за вікном світив
І зорі виднілись на небі,
А я "долоньки стоп"
Цілував там милій.
Свічка на столі
Вже майже догорала,
Та полум'ям пристрасті
Кімната вже палала.
Волосся твоє розкішне, руки й очі
Я цілував без спину,
Ти мов прекрасна квітка,
Яка ж ти є вродлива!..
Зима на вікнах картини малювала,
Твої лиш риси тепер я бачив в них.
Закохані схід сонця разом зустрічали,
А на дворі йшов лапатий сніг.
В мої ти інколи приходиш сни,
Чудові сни, і все, як наяву, –
В них я і ти, і погляд твій ясний,
І голос ніжний пестить тишину.
У снах ти, наче місяць золотий,
Вриваєшся із ночі у вікно,
Пронизуючим щастям снишся ти
І раниш серце – завмира воно.
Не хочу прокидатись від цих снів:
Співучий голос очаровує мене,
А очі, очі чисті і сумні,
До щастя погляд ніжний їх зове.
Хоч рідко ти приходиш в сни мої,
Зворушуєш у серці почуття…
Я доторкнутись прагну рук твоїх
І поглядом ловлю твої вуста.
Ти знов і знов приходиш в сон міцний, –
З глибин душі видіння постають:
Такий далекий, рідний і близький…
Забути мушу, а я знов люблю…
Автор Марія Дьогтяр. 26.11.2011 р.