Профиль

mariya1948

mariya1948

Украина, Киев

Рейтинг в разделе:

Последние статьи

В темряві ночі

  • 01.08.18, 11:53



Пролинув швидко надворі молочний день;

Укутали  пухкі біленькі  хмари небо,

Вони  пливли і наче й не пливли ніде , -

Від  спеки денної білястим стало небо.

 

Ховалося поволі сонце золоте

За  вікових дерев розкішне верховіття.

В кімнаті сутінки гніздилися уже

Став небосхил немов полудою укритий.

 

Я бачу озеро з кімнати крізь вікно;

Від  місячного сяйва в нім вода сріблиться.

Вгорі над головою високо пливло

Не поспішаючи тендітне хмаровиння.

 

Та видно білувате дно у час такий,

Бо в озері вода гладенька і прозора,

І як вузькі довгенькі стебла осоки 

Погойдує легенько вітру ніжний подих.

 

І  борсаються, наче риба в тій траві,

Заплуталися  мрії і  думки незримо,

А за вікном погожа лебедина ніч

Сплітає  напівтемряву спокійно й мило.

29.07.2018  Автор Марыя Дьогтяр.

Моя космея

  • 01.08.16, 15:17

Космея  - квітка із  далекого дитинства,

Народжена немов із сяйва чар небесних,

У неї витончений ніжний аромат іскристий,

Краса природна неуловна і чудесна! 

Оточення пухнастих і тонких мережив

Яскраві квіти оживляють зірочками,

Контрасти й протиріччя в квітах цих бентежить, -

Романтики сплетіння і краса захмарна.

 

Поєднуються в квітах простота й загадка,

Сподіванки принцес і попелюшок мрії,

Осінніх марень мудрість, стримані зітхання

І весняна  непогамована  стихія

27.07.2016  Автор Марія Дьогтяр

 

 

Вологи аромат

Стоїть жарка задушлива погода,

Пливе жагуче сонце в небесах,

І вітер не приносить прохолоди,

Як налітає на притихлий сад.

 

Дерева стишились, сховали листя

Від променів пекучих і жари.

Усе очікує із неба милість:

Вологи крапельку, дощу, грози.

 

Але й гроза не принесла полегкість, –

Над лісом прогриміла й геть пішла.

Дощ бажаний пройшов десь недалеко,

Залишив  лиш вологи аромат…

 

29.07.2015

Автор Марія Дьогтяр

Мої сни

В мої ти інколи приходиш сни,

Чудові сни, і все, як наяву, –

В них я і ти, і погляд твій ясний,

І голос ніжний пестить тишину.

 

У снах ти, наче місяць золотий,

Вриваєшся із ночі у вікно,

Пронизуючим щастям снишся ти

І раниш серце – завмира воно.

 

Не хочу прокидатись від цих снів:

Співучий голос очаровує мене,

А очі, очі чисті і сумні,

До щастя погляд ніжний їх зове.

 

Хоч рідко ти приходиш в сни мої,

Зворушуєш у серці почуття…

Я доторкнутись прагну рук твоїх

І поглядом ловлю твої вуста.

 

Ти знов і знов приходиш в сон міцний, –

З глибин душі видіння постають:

Такий далекий, рідний і близький…

Забути мушу, а я знов люблю…

Автор Марія Дьогтяр. 26.11.2011 р. 

Осіння серенада



Надворі знов звучить осіння серенада:

Пожовкле листя за вікном шепоче,

Прощальні линуть у повітрі аромати,

І дощ дрібненький із небес хлюпоче. 

Природа поступово тихо засинає,

Дарує неповторні фарби, спокій,

І теплі спогади про почуття весняні –

Кохання чисте щире і високе.

 

З осіннім спокоєм зливаюсь мимоволі,

З пожовклим листям світлим, невагомим,

І новий світ творю на мудрості й любові –

Осінній сон, солодкий, неповторний.

 

В душі утихомирено і трохи сумно

Від поринання в сьогочасні думи…

Листок кленовий, як осінній поцілунок,

Торкнувся до чола… і впав у руки…

 

Автор Марія Дьогтяр. 13.09.2012 р.

Бескид зелений




Країна сонця, зелені і квітів!
ЇЇ чарівність в серці не вмістить!
Це – Верховина, це – Карпати рідні,
Бескид Зелений, скільки там краси!

Її не може погляд обійняти:
Зелені килими шовкової трави.
Між горами привільно вітру грати
Й літати по просторах верховин.

В тих горах сонце яскравіше сяє,
Промінням гір вершини золотить,
І серце вівчареві зігріває,
Яскраво в грудях у людей горить.

Лиш там Святоіванівської ночі
Покаже папороть чарівний цвіт,
Вістун щасливу долю напророчить,
Благополуччя на багато літ.

Бескид Зелений – полонини й плаї,
Стрімкі потоки, гори і ліси, –
Там ангели хвалу Творцю співають,
Акордами дзвенить там гімн краси. 

Автор Марія Дьогтяр.  10.06.2012 р.

Джерело культури

  • 24.09.12, 22:04

У кожного народу найдорожче є добро,

На Україні – рідна українська мова.

У ній і радощі, й печаль народу, сміх і кров,.

В ній ніжна музика і пахощі квіткові.


Гнучка, співуча,запашна устала із колін,

Як огласиланезалежність Україна,

В ній перлимудрості, скарб пам’яті тисячоліть,

Це - джерелокультури нашої країни.


Вкраїнська мова –серце нації, мораль і честь,

Обличчя і характер,святощі народу,

Сучасного, минулогой майбутнього вінець,

Безцінний паростокдуховної природи.


Державна мова наусіх історії стежках

Була свого народускарбом незамінним,

І хто не знаєукраїнську, вчити уника,

Свою той душуприрікає на збідніння.


Хто зневажає мову, зневажає і себе,

В нім психології господаря не жити,

А наймита і годісподіватись, що прийде

Майбутнє краще і добробуту прихисток.


Вклонятись рідному порогові навчімось всі,

Державній материнській українській мові,

І станьмо чуйними до болю і страждань усіх,

Тоді не втратим нашу спадщину духовну.

Автор Марія Дьогтяр .12.09.2012 р

 

Материнська мова

  • 27.08.12, 21:58
Бурхлива, як життя, ти – рідна мово, 
Зовеш і мелодійністю чаруєш. 
Немов метелик, на вогонь лечу я 
В гарячі і палкі обійми слова.

Від тебе вже не можу відірватись, –
Сильнішої від тебе не існує…
Моє ти серце, кров, яка вирує,
Аби клітинку кожну напувати.

Без слова неможливе існування.
Із перших днів буття явилось слово, 
А з нього народилась рідна мова, 
І це не просто засіб спілкування.

Вона – душа народу, чиста й мудра,
Жива, як люди, що її створили,
Це пісня мами й перший крик дитини,
Історія, традиції, культура.

О мово, багатостраждальна мово!
Яких лихих годин ти зазнавала: 
Твоїх співців у тюрмах катували,-
Народ, закоханий у рідне слово.

Немов весна, щораз встає в обнові,
Квітує, і не вмре уже ніколи,
Не стихне, не зів'яне у покорі
Моя кохана материнська мова! 

Не згасне хай повік вогонь любові, 
І щастя, й гордості, що є ще люди 

І той народ, що не посмів забути 

Красу співучої своєї мови.

Автор Марія Дьогтяр. 09.08.2012року

Я відчиню вікно у морок ночі

Я відчиню вікно у морок ночі

І прохолоду з втіхою вдихну,

Зведу в бездонний простір неба очі,

Яскравим  зорям тихо посміхнусь.


Вони мигтять – це на розмову схоже.

Хоча  на скронях срібна сивина,

Я поцілунком вітру розтривожусь,

Бо у душі завжи цвіте весна.


Тебе кохаю, ти мені потрібний!

Я в темряві багаж розвію  дум,

Мені слова твої так необхідні,

Як сонечко  для квітів у саду.


Автор Марія Дьогтяр.21.06.2012року