Ця задумлива повня – мадонна осліплої ночі.
У прочинені двері поволі заходять волхви.
Розтуляють вуста в онімінні дитинно-пророчім,
Боячись, і не вірячи в те, що речете їм Ви.
А із їхніх долонь витікають посріблені ріки,
І затерплі слова клекотять, наче в прірву вода.
Три премудрі, а й ви, як і я, ви такі ж недоріки,
Що ж шукаєте Бога, коли відсіяла звізда?

Набубнявіло небо дощем.
Не впусти моїх рук, не впусти.
Чуєш: осінь навшпиньки ходить
І колише очерети.
А з її золочених очей
Двоє дивляться – я і ти.
Обійми мене… тихі води
Срібно падають з висоти…

Ця примружена осінь римує нас в довгі вірші.
Ти вціляєш у кошик червоно-смарагдовим яблуком.
А під ноги встеляються миті, дощі, спориші,
І сповзає до заходу сонце розгубленим равликом.
Я, розкинувши руки, впаду ув обійми трави,
Перестань мене кликати клекотом, осене! Ось воно –
Я кричу, я благаю, я мовчки молю: оживи!...
А мене тільки жовтень обніме заплакано-росяно…

 

Тебе торкаюсь ніжно. Сутінки бузкові...

Тепло двох тіл зливається в потік.

Слова, нещирі гості випадкові,

Втекли. Є погляд в очі, Жінка, Чоловік.

Навколо - мегаполіс метушливий,

Чужий нам простір, інший час.

Є двоє - ми, є мить важлива,

Що з'єднує в одне-єдине нас.

24.09.2009

Copyright 2009 © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved

 

Було сьогодні вранці

Блакить крізь шибку майже справжня;

Метелик на гостину – у вікно. «Вітаю!»

І стрепенулось серце радісно-тривожно…

«Лети, малий!» - Метелика – в долоні… «Як він б’ється!!!»

В блакить полинув гість ранковий… Ніби й не було…

18.09.2009

Copyright 2009 © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved

__________________ 1. _______________ Мені тринадцятий минало, я заробляв на хліб і сало: на біржі газом торгував. Я бела света не видал: одни компьютеры, бумажки, биржевики як таракашки орут, торопятся, снуют, Вкраїну німцю продают. А там, де рідное село хатини сором замело... Другой такой страні не знаю где раком ходит человек. Весь день пахать за чебурек  молодший Буш усіх заставил, панов, ментов везде наставил. ...аж бачу: Юлия, вона здорова як сама Весна: коса уложена колбаской, Москву берёт за горло лаской, надежды Штатам подаёт, арийка чистая, не пьёт, а если пьёт- то самогонку (не та московская японка —  аперитив щипнёт, щебечет, мозги шматком минтая лечит; не та, натерта ртуттю Ханга- возьмёт, кобіла, в зубі манго...) ,зальёт "Славутича" вдогонку, закусит салом чи паченням... Судьба? Проклятье? Увлеченье? УлІтку тІпа, то Єсть лЄтом чІитаю в кІєвской газєтє, шо тіпа Юлію снімают... Мнє сєрце туга розриваєт! Ну, хай в "Плейбой", но шоб одєтой! Пливі, постилая газєта... Тєбя єгипєтскіє раки сожруть... Макаю крошку-пєчєнюшку в хранцуську луковую юшку... Прикосновенье алых губ! Приём. Фуршет. Печення з маком. Фужер шампанського... однако! Мені тринадцятий минало. Меня судьба не баловала: я пас в родном сєли свинєй тамімий мислямі                           о нєй!

______________2. ______________________ Мені тринадцятий минало: хавло шаблюкою голив, сметану їв — дівки пищали, ушистко мав опріч прищів. А уночі ходив до гаю, шмаляв навіжених сичів, валив у сіно товсту Галю- і залюбки малину їв. Вкраїна з НАТО загравала; Стецько у Раді гомонив. Я зранку їв шалене сало і хаяв клятих москалів. Мене маньяком називали, в Москві лякали дітлахів... Весла була, хрущі співали, а я під грушкою сидів. ...Мене тринадцятий минало, губу сокирою голив. Мене за дурня не тримали: горілку пив та й баб любив.

__________________3.________________

Ми разом їли галушки. "Тарасік, почітай стішкі". Я замутив отую глину про Січ, козаків, Катерину: "Катрусю, бачиш Чорне море? Се- українські суть простори. Галушка чайкою несеться пошарпать турка- чи вернеться?" ...Ти правим очечком мругала, їз чашки юшечку сьорбала. А лівим оком покосила, в зубах галушечку зтулила... "Што за мальчік, Катіріна, всьо болтаєт без упину, только знаєт єсть і піть, нєт чтоби гвоздя забіть!" ...Я пас ягняток край села. Чи ти незаймана...була?

 

Перед свайбою жених завітав до хати
І майбутній тещі він став таке казати:
— Завтра підемо у загс я і ваша Таня,
І тому у мене є ось які бажання.
Я бажаю всіх своїх друзів запросити.
Я бажаю, щоб було вволю їсти й пити.
Я бажаю, щоб аж два баяністи грали,
А не скрипочка якась чи старі цимбали. —
Поклонився і пішов повагом із хати.
— Вередливий твій жених, — крутить носом мати. —
Щось ти вибрала не те…
— Мамо! — каже Таня. —
Хай бажає, це ж його воля вже остання.

 

Автор гуморески: Павло Глазовий

Я ищу утешения в снах,
Ухожу за границу в тот край,
Где сливаются в рифмы слова,
Где ни слез, ни улыбок не жаль.
Где на крыльях любви в небеса
Птицей вольной невольно лететь,
Где разбиты мечты, как вода
Утекут сквозь года, чтоб вновь петь.
Где обиды, с улыбкой в слезах,
Понимающим взглядом одарят,
Где в века ни сквозь тьму, ни в шторма
Одиноким твой брег не оставят.

т.е.с. 24,08,09

В душі моїй – несказані слова,
Вона під ними часто знемагає,
І тільки ніч безмовна правду знає,
Яка то сила, вперта і жива.

Вона в мені – як дивовижний світ,
Що бавиться небесними вогнями,
Змагається з холодними вітрами
І тихим болем опадає з віт.




Жіноча доля - як терпка роса,
Що на чебрець опівночі спадає.
Цілує душу відчаю сльоза,
А каяття помилки виправляє.

Жіноча доля – як лукавства тінь.
Уста сміються, а в очах – зажура.
Закреслить тугу забуття глибінь,
Сама себе, всміхаючись, одурить.

У щасті пригортає цілий світ,
Про зло благає память замовчати.
Жіноча доля – милосердя цвіт,
Воістину уміє все прощати




Цей світ зими… Замріяні сузір’я,
Печальні вишні в дивній білизні,
Морози, тиша, місяць із загір’я
І синя пісня в далечі сумній.

Стою одна, лиш зорі загадкові,
І гріє серце цей чудовий світ,
Дивлюсь на нього з висоти любові,
З доріг життя, з вершин прожитих літ.