хочу сюда!
 

Нэтали

41 год, скорпион, познакомится с парнем в возрасте 30-50 лет

Заметки с меткой «майбутнє україни»

Мoлoдь нe пoвинна бoятися рeaлiзoвувaти сeбe у пoлiтицi


Стeрeoтип прo тe, щo пoлiтикa – цe спрaвa, в якiй мoлoдi, мякo кaжучи, нe мiсцe - руйнується з кoжним днeм. Зa oстaннi рoки укрaїнськa мoлoдь знaчнo aктивiзувaлaся у рiзних сфeрaх суспiльнoгo життя.

Всe чaстiшe мoжнa зустрiти мoлoдiжних прeдстaвникiв у грoмaдських oргaнiзaцiях, пoлiтичних рухaх, у культурних тa вoлoнтeрських iнiцiaтивaх.  Мoлoдь смiливo мoжнa нaзвaти двигунoм рoзвитку суспiльствa, тoму щo сaмe вoнa гeнeрує нoвaтoрськi, крeaтивнi iдeї, є бiльш гнучкoю, швидшe пристoсoвується дo будь-яких oбстaвин тa швидшe знaхoдить вихiд з нeстaндaрних ситуaцiй.

Зaрaз нaшa крaїнa пeрeживaє пeрeлoмний пeрioд пeрeхoду вiд вiд пoстрaдянськoгo стaну дo єврoпeйськoгo зрaзкa суспiльствa.

Тoму сьoгoднi вкрaй вaжливo змiнити зaстaрiлi пoгляди i oбрaти чiткий вeктoр рoзбудoви крaїни як нeзaлeжнoї сувeрeннoї дeржaви. I oсoбливa рoль у цьoму мaє бути вiдвeдeнa свiдoмiй, нaцioнaльнo oрiєнтoвaнiй, культурнo oсвiчeнiй мoлoдi.

Вaртo зaзнaчити, щo iснує пeвнa прoблeмa учaстi мoлoдi бeзпoсeрeдньo у вибoрчoму прoцeсi. Як прaвилo, вибoрeць нe мoжe aдeквaтнo oцiнити мoлoдoгo пoлiтикa, aргумeнтуючи цe вiдсутнiстю нeoбхiдних нaвичoк у кaндидaтa, дoсвiду, знaнь i вмiння вeсти пeрeдвибoрчу кaмпaнiю нaрiвнi зi стaршими кoлeгaми.

Oднaк сaмe мoлoдi пoлiтики дeмoнструють спрaвдi щирe прaгнeння дo змiн, вoни нe зaплямoвaнi пoлiтичними мaхiнaцiями, брудними схeмaми тa кoрупцiєю, гoтoвi взяти нa сeбe вiдпoвiдaльнiсть.

Як мoлoдий пoлiтик, я влaсним приклaдoм хoчу дoвeсти, щo мoлoдь нe пoвиннa бoятися рeaлiзoвувaти сeбe у пoлiтицi. Вaртo вiрити в свoї сили, твeрдo вiдстoювaти свoї принципи, пoстiйнo вдoскoнaлювaти свoї нaвички тa знaння.

Впeвнeний, щo рaзoм ми пoбудуємo сильну, прoцвiтaючу крaїну. Крaїну, в якiй пaнувaтимe вeрхoвeнствo прaвa, висoкi мoрaльнi цiннoстi тa сoцiaльнi стaндaрти, крaїну, в якiй житимуть пo-спрaвжньoму щaсливi люди.

 

 

SMV

SMV

Порошенко перед драматичним вибором.

01.09.2014 15:30 
Вiзит канцлера Нiмеччини Ангели Меркель до України цими вихiдними неабияк розчарував усiх, хто вiрив, що ця країна допоможе нам у надскладнiй ситуацiї. 
Ззовнi все було начебто доволi прийстойно. I Порошенко назвав панi Меркель "адвокатом України", i панi Меркель заявила, що український народ має право "iти своїм шляхом". Але стриманiсть у всiх висловлюваннях, мiнiмум конкретики за пiдсумками зустрiчi  i холодна усмiшка на обличчi панi канцлера не вiщували нiчого доброго. 
Пояснення усьому цьому не забарилися. Спочатку з'явилося iнтерв'ю вiце-канцлера  Зiгмара Габрiєля, правої руки панi Меркель, який  безпардонно заявив, що Українi треба взятися за федералiзацiю, та забути про Крим. 
Згодом сама канцлер, повернувшись додому, дала розгорнуте iнтерв'ю, тон якого був навдивовижу холодним. Дiйшло до того, що вона публiчно сказала, що не заперечуватиме, якщо Україна вирiшить доєднатися до... Євроазiйського союзу Путiна. I застерегла, що будь-який iнший шлях, який вибере Україна, не повинен "зашкодити Росiї". 
При цьому вона не забула прозоро натякнути, що не варто, мовляв, перебiльшувати значення угоди про асоцiацiю, пiдписаної Євросоюзом iз Кивом. Мовляв, це така ж угода, яку свого часу пiдписали iз Туреччиною. Натяк бiльш нiж очевиджний, якщо згадати, скiльки десятилiть Туреччина чекає, аби їй дозволили подати заявку на членство в Євросоюзi. 
А щоби нi у кого не виникло сумнiву в тому, що мали на увазi керiвники Нiмеччини, фiнальну крапку наступного дня поставив голова ОБСЄ Дiдьє Буркгальтер: "Українська влада мусить бути готовою до обговорення питання децентралiзацiї". Себто федералiзацiї. До речi, свою заяву вiн зробив у Берлiнi. 
Таким чином, Захiд поступово починає говорити з Україною, i зокрема з Петром Порошенком, образно кажучи, з вiдчутним росiйським акцентом. 
Можна, мабуть, сказати й бiльше: усе вказує на те, що Європа починає тиснути на Порошенка, аби вiн прийняв мир на умовах Путiна. Умови цi всiм вiдомi: федералiзацiя країни, державний статус для росiйської мови, вiдмова вiд вступу в НАТО i спiвпраця з ЄС суто у рамках, дозволених Москвою. 
Iншими словами, Путiн насправдi прагне почути вiд офiцiйного Києва заяву про капiтуляцiю. Бо  федералiзацiя у сподiваннях Москви -- це фактична вiдмова Києва вiд контролю над частиною власної територiї. А усе iнше -- згода на те, щоб далi перебувати в росiйськiй орбiтi. 
Порошенко, зрештою, всi ми у цiй ситуацiї опиняємось перед драматичним вибором. З одного боку, кожен день вiйни забирає життя людей та пожирає  мiзернi ресурси держави. У цiй ситуацiї мир потрiбен усiм як повiтря. 
З iншого ж боку, мир, який дав би нам жити на свiй розсуд, на цьому етапi майже неможливий. Путiн демонструє, що готовий заплатити  найвищу цiну за те, щоб придушити прагнення українцiв жити у вiльнiй країнi. 
Дiйсно драматичний вибiр має зробити Петро Порошенко: або вiйна, як то кажуть, "до кiнця", або мир з надiєю, що принаймнi вдасться "зберегти обличчя". 
Що ж спонукало фрау Меркель розпочати миротворчий процес саме в такому руслi? Чи випадково дата її вiзиту до Києва збiглася з 75-ми роковинами пiдписання пакту Молотова -- Рiббентропа? У який спосiб Захiд та Росiя можуть тиснути на Порошенка i чи варто йому погоджуватися на "ганебний мир"? 
Про це -- у розмовi з полiтекспертами Iгорем Золотаренком, Олегом Осадчуком та польським полiтологом Войцехом Мiрчинським. 
-- Що, на вашу думку, змусило панi Меркель суттєво змiнити свою риторику i змiстити акценти в оцiнцi агресивних дiй Кремля? 
В. Мiрчинський: -- Нинi чимало поважних експертiв на Заходi стверджують, що насправдi Путiн i Меркель вже давно домовилися про розподiл сфер впливу в Українi. Мовляв, логiка Берлiну та Москви така: Нiмеччина прагне мати доступ до ринкiв пiвночi й заходу України, а Росiї потрiбнi українськi пiдприємства ВПК i важкої промисловостi, ринки збуту, полiтичний вплив та бази в Криму. 
Але Майдан цю схему на певний час поламав. Вiдтак Путiн розпочав вiйну з Україною i нинi пiдводить до її кордонiв дедалi бiльше частин регулярної армiї. А Меркель у цiй ситуацiї нiчого не залишається, як усiма способами задобрювати свого "партнера". 
О. Осадчук: -- Зацiкавленiсть Нiмеччини у  кнайшвидшому врегулюваннi "українського питання" справдi дуже висока. Окрiм уже зазначених факторiв, є ще кiлька важливих моментiв. По-перше, Нiмеччина, як найпотужнiша економiка Європи, передусiм прагне врегулювати свої вiдносини з Росiєю. Бо саме РФ є третiм партнером ЄС з оборотом 460 мiльярдiв доларiв. По-друге, без сильної Росiї у самiй Нiмеччинi можуть знову виникнути потужнi великодержавнi настрої, що навряд чи нинi потрiбно фрау Меркель. 
По-третє, з уст високих французьких чиновникiв уже лунають заяви про те, що Францiя не в захватi вiд економiчної полiтики Нiмеччини (маються на увазi передусiм санкцiї проти Росiї) i навряд чи таку полiтику пiдтримуватиме надалi. А це означає, що Євросоюз може опинитися перед загрозою розколу. Зрозумiло, що всi цi ризики для нiмецького канцлера є куди важливiшi, нiж iнтереси України. 
I. Золотаренко: -- Є ще й "по-четверте". Як зауважує чимало захiдних експертiв, Меркель та Путiна можуть пов'язувати i стосунки дещо iншого характеру. У часи своєї молодостi нинiшнiй канцлер була молодiжною активiсткою у прорадянськiй НДР, де резидентом КДБ, як вiдомо, працював нинiшнiй росiйський президент. Достеменно невiдомо, чи були вони особисто знайомi вже в той час, але подальша поведiнка панi Меркель наводить на певнi роздуми. Зокрема, негативне ставлення Меркель до зближення України та Грузiї з НАТО добре вiдоме ще з Бухарестського самiту 2008 року, коли саме канцлер ФРН заблокувала надання обом країнам плану дiї щодо членства в альянсi. 
I ще один цiкавий нюанс. Захiднi експерти порахували, що з березня цього року панi Меркель телефонувала до Путiна 33 рази, 21 з яких розмовляла з росiйським керманичем у режимi тет-а-тет. Висновки робiть самi. 
-- Офiцiйна Нiмеччина вже навiть не приховує, що наполягає на потребi федералiзацiї України по-нiмецьки. Що це означає? 
В. Мiрчинський: -- Коли в Нiмеччинi говорять про федералiзацiю, то йдеться справдi про нiмецький тип федерацiї. А федералiзацiя по-нiмецьки -- це iснування майже повноправних земель. Тобто це насправдi зовсiм не те, що в Українi називають децентралiзацiєю. Така федералiзацiя в умовах конфлiкту з Росiєю може призвести до втрати суверенiтету i територiальної цiлiсностi країни. 
О. Осадчук: -- Я думаю, що в Берлiнi вирiшили просто розiграти класичну комбiнацiю "злий слiдчий -- добрий слiдчий". Хоч сама Меркель пояснила позицiю Габрiеля труднощами перекладу, але якось це було непереконливо. 
I. Золотаренко: -- Думаю, Меркель саме так розподiлила ролi зi своїм заступником недаремно. По-перше, у такий спосiб вона прозондувала реакцiю самих українцiв. По-друге, те, що вона, як поборник демократiї, не може сказати вголос, озвучив її заступник. А вiн послав своєрiдний сигнал Путiну: мовляв, працюємо за планом i примушуємо Україну до миру через прийняття нею компромiсних умов. 
-- Чи це умови в редакцiї Кремля, чи ще можуть бути варiанти? 
I. Золотаренко: -- Вони наразi нiким не оприлюдненi в повному обсязi, але i в нашому, i в захiдному експертних середовищах вже доволi жваво обговорюються. Зокрема, як повiдомляють поiнформованi джерела, йдеться насамперед про те, що Донбасу повинна бути надана певна автономiя, Україна має вiдмовитися вiд членства в НАТО. Натомiсть Росiя повинна укласти з Україною новий довгостроковий газовий контракт i заплатити Києву мiльярд доларiв як компенсацiю за втрату вiйськово-морської бази в Севастополi. У Росiї такий план нiбито й сприймають, але з однiєю "маленькою" поправкою: мiжнародна спiльнота повинна визнати належнiсть Криму Росiї. 
В. Мiрчинський: -- Ви говорите про європейський план урегулювання конфлiкту. Однак росiяни на нього не погодяться. Захiднi дипломати у приватних розмовах говорять про те, що насправдi Путiн вимагає значно бiльшого: Україна повинна вiдмовитися не лише вiд вступу до НАТО, а й вiд подальшого зближення з ЄС. Крiм того, Донбасу має бути надана не "певна" автономiя, а федеральний статус з дуже широкими правами. 
-- Якщо Україна пристане на такi компромiси, якими можуть бути наслiдки? 
О. Осадчук: -- Припинення вогню з українського боку означало б фактичну легалiзацiю сепаратистiв i перетворення їх на легiтимну сторону на наступних "вiчних" переговорах. Тобто свiй внутрiшньополiтичний устрiй в таких умовах визначала б не Україна, а Росiя та iншi геополiтичнi гравцi. Крiм того, якщо схiдним регiонам буде надано особливий статус, то це рано чи пiзно призведе до нового Приднiстров'я на терирїi України -- себто так званої Новоросiї, про яку так мрiє Путiн. Вiдмова вiд вступу до НАТО та зближення з ЄС також означатиме, що Україна постiйно перебуватиме пiд загрозою вiйськового вторгнення з боку свого свого агресивного сусiда. 
-- I як нам дiяти в цих умовах: воювати чи приймати "ганебний мир", щоб виграти час i змiцнiти? 
I. Золотаренко: -- Україна нинi дiйсно перед складним i драматичним вибором. З одного боку, є велика спокуса погодитися на цi умови й пiдписати "брестський мир", щоб урятувати вiд повномасштабної агресiї та руйнацiї всю Україну й нарештi почати розбудову європейської країни. З iншого боку, такий компромiс поставить жирний хрест на євроустремлiннях України й може законсервувати її нинiшнє становище на довгi роки. 
Крiм того, такi радикальнi поступки нинiшньої української влади викличуть величезне збурення у суспiльствi: пiсля сотень загиблих українських воякiв навiть найталановитiшi пропагандисти не зможуть переконати бiльшiсть громадян у тому, що влада їх не зрадила. А це означатиме нову революцiю, яка може бути ще жорсткiшою i кривавiшою, нiж попередня. 
О. Осадчук: -- З огляду на це Києву потрiбно все-таки знайти спосiб заручитися практичною пiдтримкою США. Лише вони у змозi дотиснути Росiю. 
Санкцiї, падiння цiни на нафту, успiшне проведення АТО на Донбасi -- ось ключовi чинники, якi дали б Українi унiкальний шанс вiдстоювати вигiдний їй план урегулювання ситуацiї на Донбасi. Якщо Київ зможе ним скористатися ще до настання зимових холодiв i бойовi дiї на сходi будуть успiшно закiнченi, то країна нарештi ввiйде в русло мирного життя. За українським планом. А не за тiньовими домовленостями, досягнутим за її спиною. Iнакше наше майбутнє можна прогнозувати в чорно-бiлих кольорах. 
-- Ви говорите про пiдтримку США. Але чи наважаться американцi дiяти в Українi не синхронно з Європою? 
В. Мiрчинський: -- США ведуть свою гру, головна мета якої -- не допустити створення геополiтичної осi Нiмеччина -- Росiя. Бо такий альянс уже iснував у 30-х роках минулого столiття i всi добре знають, чим це закiнчилося. Разом з тим Нiмеччина -- стратегiчний партнер США у Європi, й американцi не можуть публiчно дорiкати Берлiну за тiньовi домовленостi з росiянами. Але в них справдi є важелi -- тиха економiчна вiйна з Москвою з розрахунку на довгу дистанцiю. Але як далеко пiде Америка в допомозi Українi -- це ключове питання у нашому конфлiктi з Росiєю. 
- - Отже, чи є у нас ще поле для маневру? 
В. Мiрчинський: -- Висновки насамперед мала б зробити Європа. Вона наступає нинi на граблi, якi боляче вдарили її у 1938 роцi. Тодi внаслiдок Мюнхенського договору лiдери кiлькох європейських країн, аби догодити Гiтлеру, погодилися на розчленування Чехословаччини. Але очiкуваний мир, здобутий зрадницькими компромiсами, тривав недовго -- пiсля анексiї Судетської областi Нiмеччина окупувала Чехословаччину, Польщу й усю Європу. Згодом, пiсля поразки Гiтлера, кiлька наочних урокiв європейцям дав Сталiн, задушивши радянськими танками нацiонально-визвольнi повстання у Празi та Будапештi. 
Нинiшня ситуацiя з Україною майже дзеркально вiдображає подiї тих часiв. Однак наразi ми не бачимо, щоб Захiд зробив для себе логiчнi та правильнi висновки. 
О. Осадчук: -- Що ж стосується України, то за свою новiтню iсторiю вона ще жодного разу не була в такiй надскладнiй ситуацiї. З одного боку Росiя веде неприховану вiйну проти нашої країни, з iншого -- Європа пiдштовхує нас до неоднозначних компромiсiв. 
У таких обставинах важко сподiватися на наш успiх у так званих мирних переговорах, але й вiдмовлятися вiд них Київ не може. Вiдтак на сьогоднi зрозумiло щонайменшн одне: Україна в один момент не стане для Європи вагомiшим партнером, нiж Росiя, а тому мусить розраховувати лише на себе, а також на силу духу i мудрiсть своїх громадян та керiвникiв. Ми напередоднi вирiшальних подiй. 

Юрiй ГРИЦИК

Честь...

Раніше я був песимістом і розгулюючи вулицями рідного міста, відвідуючи інші міста, споглядаючи на людей - задумувався над тим, яке майбутнє чекає на цю державу. Мені не подобалась молодь України, хоч я теж частина цієї молоді, не подобалась своєю поведінкою на вулицях, своїм відношенням до старших, молодших, до батьків, своєю байдужістю до всього… Я завжди вважав що ця молодь як і наша країна приречена. Тепер я точно знаю, я помилявся, не те що мені траплялись лишень такі люди, просто, я не хотів помічати позитиву, а в очі кидався лише негатив.

Учора вночі чекаючи автобус бачив як у Верховину з Києва повертаються  молоді хлопці, стомлені, спраглі, але з такими світлими поглядами… Вони повертались до матерів, коханих, повертались до рідних домівок вже знаючи, що стерно повернуто, що вони доклали максимум зусиль. Цьогоріч, я вперше почав помічати позитив у молоді, я помітив, що Українська нація не приречена… Що у неї є майбутнє…  У нас молодь все ж чемна і толерантна, вихована і освідчена.  Доказом цього є і Сергій Коба і Володимир Парасюк, сотники Майдану, ті хто живий і ті, хто загинули. Україна має майбутнє… 

Незалежно якою мовою ми спілкуємось чи в якому регіоні ми живемо, ми все ж розуміємо – ми Українці!

Майдан навчив мене вірити у сили власного народу, вірити у майбутнє і навчив розуміння того, що не все в сірих тонах у нашому житті…

Я впевнений, що тепер є кому правити державою, бо Україна за роки Незалежності  народила і виплекала нове і свідоме покоління. Це покоління є і на сході і на заході – покоління нової України, нових українських звершень.

І, спостерігаючи тепер за всією країною хочеться, аби жертви «Небесної Сотні», жертви сотень українців, які втратили якусь частинку свого життя, свого єства не були марними. Аби влада належала цьому новому поколінню, яке вибороло собі сьогоднішню Україну, яке вірить у неї, яке готове покласти життя на вівтар в ім’я справедливості і честі…

Є ще нормальні люди в Україні!

Напевно вперше за півроку прочитав щось розумне про політику і політиків в Україні.
Просто, без пафосу, злісті, образ... Респект Олександру Морозову.

Якби й виборці керувалися таки здоровим глуздом, а не симпатіями і антипатіями, які побудовані на уявних образах кандидатів, може би й не було у нас такого рейваху у країні. Вольтера ж ніхто не читає :)

Я особисто знаю приблизно рівну кількість достойних людей як з БЮТ, так і з партії регіонів. Приблизно однакова у них кількість мерзотників і відвертого баласту.

Я не можу зрозуміти, чому нормальні люди з цих двох впливових організованих структур не можуть сісти і домовитись про правила гри?

Якщо не можуть вони, то чому не можуть домовитись їхні куратори - Ахметов, Коломойський, Пінчук та ін.  Вони ж-то люди зовсім не дурні. ? Інстинкт самозбереження ж не відрубало?
Вже час цикнути на цуценят, які явно загралися як "Бобік в гостях у Барбоса" і з себе паньство траскають.

Ну, й народ може про політику менше базікатиме, а більше замислюватиметься над тим, як би більше грошей заробити, а не вкрасти під патронатом депутатів усіх рівнів :)