Об’їзна дорога біля Радивилова на міжнародній автомагістралі Київ – Чоп істотно вплинула на «самопочуття» Радивилова. Передана в експлуатацію 2002 року напередодні Дня незалежності України, вона символізувала ті кардинальні переміни, які несе з собою утвердження незалежності.

Адже про необхідність такої об’їзної дороги заговорили ще наприкінці 70-х років. Ще б пак, міжнародний автошлях змушений був вливатися у тісні вулиці районного містечка, уповільнюючи і ускладнюючи рух, завдаючи незручностей радивилівцям. Пам’ятаються випадки, коли водії великотоннажних автофургонів, не справившись із керуванням чи не врахувавши умов ожеледиці, на перехресті вулиць Кременецької і Невського (нині Соборної) вряди-годи виїздили на тротуар або й виламували загорожу приватного двору, одного разу фургон тут навіть перекинувся. На щастя, обходилося без потерпілих. Загалом ніяких приємних почуттів величезні машини, що проїздили всього за метр-два від тротуару, не вселяли, це точно, тим більше, що й вихлопні гази змушували жильців прилеглих будинків тримати вікна зачиненими навіть улітку.

І ось вона, двосмугова дорога в 12 метрів кожна (завдовжки в 9 кілометрів) уже понад 20 років у робочому режимі. Вважається, щодоби тут проїздить до 10 тисяч машин. За рахунок того, що шляховики здійснюють поточні ремонти, стан полотна добрий. Ми швидко призвичаюємося до нового. Як звичне розцінюється, що сьогодні в Радивилові майже не побачиш за кермом «дальнобійників», хіба що зрідка – в районі двох-трьох промислових підприємств. Наповнені рухом вулиці стали жити в звичайному режимі невеликого містечка, нині вже й не райцентру, а тільки центру громади. А з міжнародної автомагістралі в сторону Радивилова вказують знаки другорядної дороги, на яку без особливої потреби із немісцевих мало хто завертає, може, тільки заради поїзди в Почаїв, до лаври.

У 2002 році мені випало вести репортаж із будівництва об’їзної, а потім з урочистого її відкриття, на яке приїхали перший віце-прем’єр-міністр України Олег Дубина, міністр транспорту Георгій Кірпа, керівники області і району. Дорога пролягла за чотири – п’ять кілометрів від райцентру, причому була прокладена не тільки через поля й переліски, але й через болотисту місцевість. По суті, будівництво велося лише 14 років, однак із витрачених 42 мільйонів гривень 30 було освоєно в рік пуску дороги, в 2002-му. Дороговизна робіт пояснюється просто: на болотах доводилося виймати торф до глибини залягання твердого шару, тобто метрів на чотири, і на тому місці формувати піщаний насип. Завозили ґрунт з кар’єрів біля Баранного і Клекотова, а щебінь доставляли з Закарпаття і Хмельниччини. Чи не найбільш клопітною справою виявилося облаштування мосту завдовжки 40 метрів через річку Слонівку біля Опарипсів, між іншим, він всього за кілька десятків метрів від мосту на сільській дорозі між Опарипсами і Бугаївкою.

Якось я вирішив велосипедом проїхати з міста до поста Державтоінспекції при межі Рівненщини і Львівщини, де, власне, й починається шлях в обхід Радивилова, а звідти цим шляхом – майже до села Крупця, нині теж центру громади. Де були раніше чагарники захисної лісосмуги і просто придорожні невгіддя, з’явилося кілька автозаправних станцій. З цієї дороги Радивилів виглядає як цілком провінційне поселення, про його певну значущість свідчать хіба що висотні елеватор і комібікормовий завод комбінату хлібопродуктів, адже п’ятиповерхівки губляться десь між дерев.

Довге село Опарипси, яке розтягнулося на чотири кілометри, вивільнившись від міжнародної автомагістралі з одного боку, примкнуло до неї з іншого. За дорогою виявилася перша в районі газорозподільна станція, яку більш як два десятиліття тому відкривали біля Опарипсів, здавалося, у віддаленій глушині. А трохи далі, неподалік узлісся, видніється велична церква в селі Клекотові Бродівської громади. Об’їзд, будучи обладнаним переходами для прогону худоби під ним, перетинає і доволі пожвавлену дорогу Бугаївка – Сестрятин, де безпеку гарантують металеві відбійники з необхідністю їх огинання. Ще далі, біля приміського села Балки, магістраль перетинає дорога на Баране, більш відома тим, що нею курсує на заховане в лісосмузі міське сміттєзвалище транспорт комунального підприємства. Утім, знають цей машрут і відпочиваючі, адже в лісовому урочищі Сирнова є мальовниче озерце, приваблює і став біля Баранного.

Ближче до Крупця обабіч впадають у вічі поля з різноманітними сільгоспкультурами, на клині лану, що опинився між дорогою з Радивилова і магістраллю, – клапті селянських городів, гай.

Гарна вийшла дорога, яка, однак, перетворила відгалуження шляху на Радивилів з обох сторін у напівзабуті і занедбані. Втім, і сам автошлях влаштовує далеко не всіх, неспроста ще перед російсько-українською війною розпочалося будівництво концесійної дороги Краковець – Львів – Рівне – Київ. Утім, цей шлях на території Радивилівщини, судячи з усього, з’явиться не скоро (проєкт передбачає будівництво на південь від Радивилова і залізниці).

Володимир ЯЩУК.

2025 рік.

       Їхали ми дорогами України і побачили цікавий об"єкт  

Наразі багато компаній які усім розповідають, що без добавок для бетону не буде тієї якості конструкції яка потрібно. 
Як Ви думаєте потрібні добавки для бетону?

Всі ми чудово знаємо, що клімат змінюється.
З"являються природні катаклізми, які були дивиною для наших країв.
Наприклад: на полтавщині, з"явились смерчі... не такі як в Америці, але криши зносять на ура.
Я вже не одноразово писав про те, що старі конструкції не актуальні: в старих курниках - мерзнуть кури, в старих хатах і погребах - постійно приходиться боротись з сирістю і т.д...

Хто хоче, діліться ПРАКТИЧНИМ досвідом того, на скільки відчули ці зміни і які вносите корективи в старе будівництво, що враховуєте при новому будівництві.... які зміни вносите в сільське господарство: вирощування рослин, тварин в сучасних умовах і т.д.????

Комментарии последних статей, натолкнули на новую тему: "Что для Вас более практичнее: времянки или основательные конструкции?".
Сразу уточняю, вопрос задан без фанатизма - это не значить, что весь двор заставлен времянками или залит железобетонными конструкциями. Меня действительно интересуют реальные мнения из опыта, я не ищу оправданий.

Когда я приехал в село, не собирался сразу заводить огромное хозяйство. Все, что было сделано временно, легко и быстро переделалось под себя. А вот с основательными конструкциями, дело обстоит сложнее. По мнению некоторых: "ХЕРНЯ ПОЛНАЯ. потом сто раз переделывать времянки Если шо-то делаешь , то делай так шоб потомки не проклинали переделками" - все нужно делать основательно. Проблема только в том, что климат меняется, хотим мы этого или нет. Вот например:
"оценив ситуацию по приезду, подумал, что курятник готов. Осталось убрать, подштукатурить, побелить и можно заводить кур..... так и сделал... первое прозрение наступило тогда, когда зимой куры замерзать стали. Та конструкция, в которой жили и не мерзли куры лет 30 назад, уже не практична. Многие соседи, решили вопрос проще - обложили старые сараи газоблоком. Потом некоторые пожалели, когда столкнулись с тем, что газоблок, если не мышам то крысам - не преграда. разобрали и обложили шлакоблоком. Можно было конечно заштукатурить цементным раствором, но каждый сам себе решает. Еще одна проблема с которой я столкнулся в старом основательном сарае - рост дедушки и отца, был 170-175.... мой - 185. Зайти - выйти не проблема. А вот проводить внутри работы, уже проблематичней. И еще ряд проблем устаревшего здания".
К тому же, когда человек еще не знает чем именно он будет заниматься, строить основательно сарай под одно.... потом переделывать под другое, если передумал и т.д..... Как по мне, проще попробовать из того, что есть.... определиться и потом уже строить. Действительно, жалко людей, которые построили, а потом передумали и изменили хозяйство. Например: обычные куры - свободно живут в курятнике, а вот бройлерам - нужно стабильно тепло, сухость и отсутствие сквозняков, в простом курятнике, их не подержишь. И начинают: утеплять полы, заводить отопление, перештукатуривать влагостойкой и анти грибковой штукатуркой и т.д....
Каждый решает сам, как ему удобно. Но мое мнение, исходя из опыта, следующее: "прошли те времена, когда строились стандартные сараи..... а потом определялось, что в них заводить. Сначала нужно определиться чем именно Вы будете заниматься, а только потом строить.".

Что Вы думаете по этому поводу?

P.S. Для категоричных критиков напомню, что некоторых животных в сараях держат с осени по весну, а на лето выводят и держат на улице под навесами. Хотя, все равно скажут, что это ноу-хау))))

ЕКСПЕРТНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОПОНУЄ: