хочу сюди!
 

ИРИНА

50 років, водолій, познайомиться з хлопцем у віці 45-54 років

Замітки з міткою «сепаратизм»

Росіяни усюди можуть устроїти Сепаратизм і приеднання до Расеи-М

Зрозуміло, що росіяни легше захоплюють території, де народ заражений самими росіянами, їх присутністью хоча би у 15%...
.
я вже писав, - де сидить хоча б десяток росіян ( руських) - там вже міна сповільненої дії. Любе місто наприклад, Германії, завтра заволае ( а заволае цей десяток росіян - а як - вчіть технології гібридної війни)))) Путін- абослідуючийпрезидент - введи вайска - русских абижаюттт, ми хотим присаединится к расеи - матушке....
.
.
Небезпека така е у Пів-Европи. І Навіть - у США. русські то усюди залізли
.
.
.
ви просто не розуміете - руські - це як вірус холери...де попало - там і хоче заразити - приеднати цю землю ( де воно осіло і сидить зараз, ці семена віруса) , до Першооснови.
.
Так Було і Буде Завжди

Боевика рассказавшего правду о «ДНР» выпустили из донецкой тюрьм


Раздрай и алкоголизм и грабежи в рядах ДНР drunk устами одного из сепаратистов из отряда "Мотороллы"

За это он даже отсидел в тюрьме у своих же коллег, но все же вышел на свободу. Журналист из той же "Новороссии" тоже не подвел назвав ДНР «оффшорно-бантустанской зоной»

Пару цитат:

… начнем с того, что Новороссия – это миф. Вот только налоги успели ввести: на зарплаты, на продукты…

…Захарченко из подразделения «Оплот», а «Оплот» чей? Жилина! А Жилин – это человек Кернеса и Добкина. Вот и спонсируют эти 2 олигарха и БТР и оружие и зарплаты. Вот, вроде бы, ушли Кернес и наркоман Добкин в тень. А сами поставили алкоголика Захарченко, и сами рулят всем процессом втихую.

- что вам известно о иностранцах в аэропорту?

- Говорить что-то точно я не берусь. Я не видел иностранцев или убитых негров. Надо у Порошенко спросить, кто там сидит. Но отмечу, что разговаривают они там на русском. Когда бой завязался, с их стороны мы слышали русскую речь. Ведь в экстренной ситуации человек говорит только на том языке, на котором думает.

Полный текст:


На фото автор интервью:


СБУ обвиняет Мининфраструктуры в финансировании сепаратистов

СБУ расследует уголовное производство против чиновников Мининфраструктуры и ГП АМПУ в финансировании сепаратистов ЛНР и ДНР. Об этом стало известно из . определения Печерского райсуда Киева от 17 августа 2016 года.

Оперативники начали расследование после опубликованных в СМИ материалов о проведенных коррупционных тендерах по техобслуживанию акваторий Бердянского и Мариупольского портов.

Согласно документов, фирмы подрядчики «Инфлот-Данубиус Ейдженси» и «Техморгидрострой Николаев» привлекли к работам российские землесосные суда. СБУ изучила условия договоров и выявила, что таким образом владельцы фирм подрядчиков находясь в сговоре с чиновниками проводили разворовывание госсредств. Схема по выводу средств была следующая: калининградская фирма «Гидрострой» якобы выполняла госзаказ. Затем через ряд подставных оффшорных компаний российская компания конвертировала средства в валюту и выводила их за территорию Украины. СБУшники выявили, что данные операции проводились через подставные компании Krayteks Group Holding Limited (Кипр), «Jollanta Group Ltd (Белиз), Kleona Trade LLP (Лондон), «Филикет», «Экогидротехника» (США) и Rossolast Corporation Ltd (Кипр). Эти фирмы переводили средства для финансирования боевиков так называемых ЛНР и ДНР.

По мнению оперативников, это далеко не первый случай разворовывания госсредств при строительстве и ремонте морпортов, которое происходило при молчаливом согласии Мининфраструктуры.

SKELET-info

Донецкая республика станет лидером по производству бананов в СНГ


Народный губернатор Донецкой республики Павел Губарев обещает уже в 2015 году вывести Донецкую Народную республику в лидеры по производству и экспорту бананов среди всех стран СНГ.

Банановые плантации будут построены вблизи Азовского моря возле поселков Юрьевка и Мелекино, это позволит создать около 2 тысяч рабочих мест для местных жителей и выведет сельское хозяйство молодой республики на мировые рынки. Все подробности в статье>>


2 мая 2014 года в Одессе

Что
в действительности произошло в Одессе...
1. Для свой знакомой девушки-россиянки, я приготовил данный материал.
Она и ранее, общаясь со мной, поняла, что её ТВ врет. И теперь она
обратилась ко мне, чтобы я рассказал ей правду о событиях в Одессе,
потому что в России все поголовно хотят смерти украинцам и называют нас
фашистами...
Опирался я только на видео без комментариев, за исключением комментариев
с места событий.
Добавил несколько действительно качественных описаний.
Судите сами, может и вам кого-то придется осведомлять или переубеждать:

1. Прочитай статью и посмотри, как одеты люди на марше "За Единство
Украины", разве они похожи на людей, которые пришли убивать? И наоборот,
посмотри на сепаратистов.
http://napaki.livejournal.com/100072.html

2. Сепаратисты очень легко договариваются с ментами, чтобы те их пропустили в сторону ультрасов и мирных жителей Одессы
https://www.youtube.com/watch?v=9o62qX-Qpqw

3. Первый труп, убили жителя Одессы, который шел на марше "За Единство Украины":
Тут же: ментов заставляют защитить мирных граждан. Менты сбегают!
https://www.youtube.com/watch?v=5f5uLGRK0FI

4. Тут видно, как перед домом Профсоюзов сепаратисты стреляют по ультрасам и мирным жителям с крыш огнестрельным оружием
https://www.youtube.com/watch?v=Y3L9Ibp1bto
https://www.youtube.com/watch?v=nghlJaPEnpI

5. Полное видео атаки НА сепаратистов разъяренной толпы
https://www.youtube.com/watch?v=PZOiDRui8a8
Видео с разбором стрельбы сепаратистами.
https://www.youtube.com/watch?v=0rgf5n2HiMw
Крупным планом стрельба в ультрасов и мирных жителей.
https://www.youtube.com/watch?v=HdRJAt4b5Vc

6. Это видео сторонников сепаратистов, тут показывают как была
произведена атака на дом Профсоюзов, как сотник самообороны одесского
майдана отстреливался от сепаратистов.
Это уже вооруженное столкновение. Обрати внимание, это СОТНИК в синей
рубашке и в черном бронике, на нем темные брюки.
Также тут видно, как "фашисты" (по мнению российских СМИ мы фашисты)
кинулись спасать выпрыгующих с окон сепаратистов
https://www.youtube.com/watch?v=je1neAJT4Hs

7. Видео подтверждающее, что это сотник самообороны (они все официально имеют оружие)
https://www.youtube.com/watch?v=VgiTb3ed65w

8. Это запись "Дождя" о том, как часть ультрасов объединилась в спасении сепаратистов
https://www.youtube.com/watch?v=9chlJL7NkbM
https://www.youtube.com/watch?v=xy6vbh1W2Ks
https://www.youtube.com/watch?v=zcERmnGY9Os
В России говорят, что ультрасы добивали палками спасшихся из огня. Вот как было на самом деле:
https://www.youtube.com/watch?v=kf-GMfynD-o

9. Атака на дом профсоюзов - общий план, тут видно (на 2:00 минуте), что
пожар начался изначально на 3-ем этаже, и начался не из-за внешнего
поджога, а внутреннего.
https://www.youtube.com/watch?v=s9AMjLBIliw&feature=youtu.be

10.
Мы тоже считаем , что очень странная смерть среди тех, кто был в доме профсоюзов в Одессе :
Почему люди задыхались в закрытых помещениях , где НЕ БЫЛО ОГНЯ СОВСЕМ ?
Почему люди задыхались прямо на месте, НЕ ДОБЕЖАВ К ОКОНАМ?
Почему люди умирали в странных позах (беременная девушка аж выгнулась назад. А НОГИ оторвались от пола!)?
Почему все умерли одинаково - лежа на спине с выпученными животами и поднятыми ладонями?
Почему люди не успевали БИТЬ ОКНА ?
Почему одни умирали, а другие ПРЕДНАМЕРЕННО СТРЕЛЯЛИ ПО СПАСАТЕЛЯМ?
Почему огонь вспыхнул в центре дома, а умерли люди ПО ВСЕМ ЭТАЖАХ И КАБИНЕТАХ ?
ЭТО ТОЧНО КАКОЙ-ТО ГАЗ или вещество! ЭТО КАКОЕ-ТО умышленное преступление!
Обгорели ЛЮДИ УЖЕ ПОСЛЕ ОТРАВЛЕНИЯ И СМЕРТИ, поскольку имеют одинаковые выражения лиц!
http://maidenua.blogspot.com/2014/05/3-2014.html

11. Интервью с одесским ультрасом (очевидец)
https://www.youtube.com/watch?v=OJi-emtjNeA

12. После пожара, страшные кадры последствий (не для слабонервных)
https://www.youtube.com/watch?v=vv9_z6Cdf3g
https://www.youtube.com/watch?v=npaPDQsT564

Ярослав Лебедєв https://www.facebook.com/photo.php?fbid=663420520372999&set=a.619238538124531.1073741827.100001151720270

еще по теме "события в Одессе"
В огне брода нет? http://echo.msk.ru/blog/weller_michael/1313998-echo/

Что в действительности произошло в Одессе вчера...
http://napaki.livejournal.com/100072.html

Пятые сутки с момента одесской трагедии, а я все продолжаю встречать ссылки на "беременную женщину в Доме профсоюзов".
https://www.facebook.com/elena.rykovtseva/posts/247936935408457

Логичен вопрос: нужна ли «хунте» эта бойня в Одессе вообще, да еще в то
время когда АТО вступило в активную фазу в Славянске и Краматорске и там
стараются обойтись без жертв?
http://golosukraine.blogspot.de/2014/05/blog-post_6.html

У бандитов родины нет.

У бандитов Родины нет. Автономная республика «Люкс»: от убийств к погромам
| Вс, 2014-03-23 10:15
Версия для печатиВерсия для печати
Фото:  Автономная республика «Люкс»: от убийств к погромам

Чтобы Донбасс жил нормально, Ринат Ахметов должен сесть.

Как коренной дончанин — и, думаю, со мной согласится большинство жителей шахтерской столицы — могу утверждать: для того, чтобы, наконец, прекратить сепаратистское шабаш в Донецке, надо отправить за решетку лишь одного человека.

Этот человек уже много лет хозяйничает на Донетчине, ему подчинены председатель областного совета Шишацкий и мэр Донецка Лукьянченко, он управляет новым начальником областного управления МВД Пожидаев. А непосредственные организаторы шабаша — то есть народный депутат Украины Николай Левченко и секретарь Донецкого горсовета Сергей Богачев — без разрешения этого человека, как говорят, даже в туалет не ходят.

В тему: Донецкий сепаратизм: фамилии и сценарии

То безумие, которое сейчас Ахметов творит в Донецке с помощью завезенных из России «туристов Путина» и местного криминалитета, организованная преступная группировка «Люкс» (если кто не в курсе — свое название эта ОПГ получило по наименованию нынешней резиденции Ахметова в Ботаническом саду Донецка) впервые устроило 31 октября 2003 года.

В тот день в Донецке — заручившись обещанием Ахметова не мешать — должен был состояться партийный съезд «Нашей Украины». Но Ринат Леонидович, как известно, хозяин своего слова: захотел — дал, захотел — взял. Именно тогда приспешники Ахметова — первый заместитель председателя Донецкой облгосадминистрации Василий Джарты и председатель областного совета Борис Колесников — впервые согнали под здание областной государственной администрации бюджетников с российскими флагами и вывели на улицы города гопников с камнями.

Слово «титушки», которым сейчас обозначают мелкий криминалитет, что используется для нападений на журналистов и общественных активистов во время массовых мероприятий, вошло в обращение недавно — в мае 2013-го. Но именно это явление начал отнюдь не житель Белой Церкви Вадим Титушко по кличке «Румын». Авторство также принадлежит «люксовцам», которые 31 октября 2003 года впервые вывели на улицы Донецка гопников и воспитанников боксерского клуба им. Елисеева с арматурой и камнями.

Этой фотографии 11 лет. 31 октября 2003 организовано преступной группировки «Люкс» впервые согнало людей с российскими флагами на площадь перед Донецкой облгосадминистрацией

Этой фотографии 11 лет. 31 октября 2003 ОПГ «Люкс» впервые согнало людей с российскими флагами на площадь перед Донецкой облгосадминистрацией

Пройдет год, и «орлы Рината» будут молотками бить участников «оранжевого» митинга возле памятника Шевченко в Донецке и учредят «антимайдан» в Мариинском парке...

Донецкий паханат

Для меня самый богатый человек Украины всегда будет не «Ринат Леонидович» и не «уважаемий», как сейчас модно его называть, а просто «Ринат». И не потому, что я старше Ахметова. А потому, что помню Рината рыжим отморозком, который приезжал на «стрелки» с цепью в руке, наводя ужас на многочисленных свидетелей его подвигов.

Собственно, и Ахатя Брагина, основателя организованной преступной группировки «Люкс», известного под уголовным прозвищем «Алик Грек», 15 октября 1995 года «замочили» не в последнюю очередь из-за жестокости Рината — ближайшего соратника бешеного «Грека». Много покушений было и на самого Ахметова (особенно памятна стрельба по его автомобилю из гранатомета), однако ему удалось не только выжить в бурные 90-е, но и превратить Донецкую область в криминальный анклав, который на протяжении шести лет — с 1999 по 2005 — вообще находился в составе Украины чисто номинально.

Собственные суды, собственная милиция, собственная прокуратура, собственная Госналоговая администрация — вот что получила группировка «Люкс» на территории Донецкой области благодаря поддержке на президентских выборах 1999 года кандидатуры Леонида Кучмы.

Для Кучмы, баллотировавшегося на свой второй президентский срок, результаты голосования в Донецкой области имели решающее значение, поскольку его политтехнологи решили скопировать успешную избирательную кампанию российского президента Ельцина. Имея всего 6% электоральной поддержки, Ельцин тогда победил благодаря тому, что вышел во второй тур голосования вместе с коммунистом Зюгановым. После чего вся либеральная Россия проголосовала против «меньшего зла».

По аналогичной технологии в Украине был срочно сформирован Конституционный Суд, который реанимировал Коммунистическую партию (правда, без возврата ей имущества, конфискованного в 1991 году постановлением Президиума Верховного Совета). А колоссальные денежные вливания, государственная поддержка, прессинг реальных оппонентов Кучмы и примитивные фальсификации в ходе выборов гарантированно обеспечивали руководителю Компартии Петру Симоненко выход вместе с Кучмой во второй тур выборов.

При таких условиях можно было не сомневаться, что Западная Украина проголосует хоть за Кучму, хоть за черта лысого, но только не за Симоненко, который на деньги олигархов провозгласил себя «продолжателем великого дела Ленина». Однако Донецкая область была традиционно «красной», где коммунистическая риторика находила отклик среди немалого слоя люмпенизировавшегося пролетариата. Поэтому копирование российского опыта могло привести к блестящему поражению Кучмы голосами здешних избирателей.

И тогда Кучма договорился с донецким бандформированием о том, что «Люкс» всеми доступными способами обеспечит необходимые результаты голосования, а Кучма отдаст Донецкую область в жертву Ахметову и Януковичу, превратив ее, по сути, в автономную республику. «Люкс» справился с задачей, а к берегу Азовского моря волны еще долго прибивали мешки с бюллетенями — такими глупостями, как подсчет голосов в Донецкой области с тех пор больше не заморачивались.

Форму государственного управления, введенную Януковичем и Ахметовым в Донецке, острые на слово журналисты окрестили «донецким паханатом». Это квази-государственное образование, просуществовавшее в течение 6 лет, не только имело собственную армию (боевики «Люкса») или полицию (в форме украинской милиции), но и собственную идеологию.

За последние отвечали два человека: это официальный идеолог Борис Колесников (председатель Донецкого областного совета, впоследствии — народный депутат Украины, министр инфраструктуры и снова народный депутат Украины) и главный пиарщик Николай Левченко (секретарь Донецкого городского совета, ныне — народный депутат Украины). Официальную позицию группировки в средствах массовой информации представляла народный депутат Украины Елена Бондаренко.

Когда говорят, что организованная преступность не знает границ и является вненациональной, это большая ошибка. Группировка «Люкс» всегда исповедовала и пропагандировала идеологию, в основе которой лежит патологическая ненависть ко всему украинскому.

Разработанная под руководством Колесникова «теория» об особом донбасском народе, который всегда противостоял хохлам с помощью одноязычных братьев из России, должна была идеологически закрепить обособленность донецкого паханата и право группировки «Люкс» устанавливать в Донецкой области свои собственные законы.

Также ошибаются те, кто считает, что Ахметов и его шайка являются заядлыми противниками России и противостоят экспансии российского капитала, поскольку понимают, что безнаказанно набивать карманы они могут только на территории Украины.

На самом деле российский капитал давно уже царит в Донецкой области — в конце концов, корпорация ИСД, глава и совладелец которой Сергей Тарута сейчас возглавляет областную государственную администрацию, на половину принадлежит государственному «Внешэкономбанку», председателем наблюдательного совета которого является премьер-министр Российской Федерации.

На самом деле Ахметова в демократической Украине ждет безрадостное будущее, что показали события 2005 — 2006 годов, когда после победы «оранжевой революции» из заброшенных шахт подняли более 50 трупов, жертв ОПГ «Люкс». Кстати, тогда в числе первых за решетку должен был попасть не только боевик «Люкса» Гиви Немсадзе, но и нынешний начальник ГУМВД Украины в Донецкой области Константин Пожидаев. Но любовь, которая вдруг возникла между тогдашним президентом Ющенко и премьер-министром Януковичем, свела на нет все планы по раскрытию преступлений «Люкса».

Более того: для Ахметова сейчас жизненно важны, как минимум, хорошие отношения с Россией.

Во-первых, его группировка имеет немалые активы на территории Российской Федерации — достаточно лишь вспомнить кондитерские предприятия, принадлежащие Борису Колесникову, и которые, в отличие от аналогичных предприятий Петра Порошенко, отнюдь не страдают от антиукраинской политики Путина.

Во-вторых, из-за аннексии Крыма Керченский пролив сейчас находится (и еще неизвестно, сколько будет находиться) под российским контролем. А между тем, Ахметову принадлежит Мариупольское пароходство и порт на Азовском море, через который вывозится за границу львиная доля продукции его металлургических комбинатов. Стоит ли говорить, насколько бизнес Ахметова зависит от благосклонности российского руководства?

В-третьих, Ахметов имеет в Крыму колоссальные активы, недвижимость, компании по перевалке морских грузов в Севастополе, которой выделена земля для строительства терминала. Если богатый человек Украины откажется активно поддерживать сепаратистов, все это будет элементарно конфисковано в «доход крымского народа».

В объятиях России

Уже неделю, как в Донецке мусора (называть тамошних «правоохранителей» милицией язык не поворачивается) опять пытают людей за сине-желтые флажки, снова преследуют активистов Майдана, снова передают «титушкам» для расправы адреса тех, кто имеет наглость митинговать за государственный суверенитет.

Сейчас вся империя «Люкс» работает на устройство в Донецке сепаратистских мятежей. Непосредственно организацией погромов занимаются Николай Левченко и Сергей Богачев — бывший и нынешний секретари Донецкого горсовета. Именно они управляют завозом автобусами «туристов Путина» через Луганскую область, расселяют их в гостиницах и общежитиях, выплачивают «суточные», пишут сценарии погромов, планируют убийства.

Николай Левченко и Сергей Богачев

Николай Левченко и Сергей Богачев

Меткую характеристику этим двум персонажам из числа ближайшего окружения Ахметова дал известный донецкий блогер pauluskp: «Эти гниды в новую реальность вписываться не хотят, поэтому из воров и коррупционеров превращаются в изменников и сепаратистов — чтобы и дальше оставаться ворами и коррупционерами. Путин им гарантирует».

Кстати, Богачев иногда предупреждает знакомых правозащитников и активистов донецкого Майдана, чтобы в тот или иной день они не принимали участие в массовых мероприятиях. Так и говорит — запланирован труп, поэтому лучше сегодня на митинг не ходить.

Это не шутка и не преувеличение — недавно Богачев спас от неминуемой смерти нескольких моих друзей, заранее предупредив их о том, что участников проукраинского митинга будут забивать арматурой. Узнав об этом, активисты решили вообще на митинг не идти. Но драка была запланирована и оплачена, поэтому привезенные Богачевым «титушки», в конце концов, побили рожи друг другу.

Руководитель пиар-компании Левченко получил должность секретаря Донецкого городского совета за организацию в 2003 году пророссийских митингов под феерическим лозунгом «Русофобство — это черная зависть к Великим москалям».

Руководитель пиар-компании Левченко получил должность секретаря Донецкого городского совета за организацию в 2003 году пророссийских митингов под феерическим лозунгом «Русофобство — это черная зависть к Великим москалям».

Впрочем, как бы ни была важна для Ахметова деятельность Богачева и Левченко, без поддержки милиции погромы в Донецке устроить невозможно. Хотя бы потому, что «туристов» из России много не завезешь. Поэтому по милицейским картотекам подчиненные Пожидаева (вновь назначенный начальник ГУМВД Украины в Донецкой области — бывший руководитель службы безопасности принадлежащей Ахметову «Донецкой топливо-энергетической компании») набирают «титушек» из числа ранее судимых жителей области.

Кроме того, у мусоров есть еще немало работы: во-первых, они сопровождают на место митингов легковые автомобили без номеров, привозят для «титушек» арматуру, биты, пиротехнику. Во-вторых, защищают щитами сепаратистов во время погромов, как это было 16 марта в ходе штурма «титушками» областной прокуратуры, чтобы никто не бросил в гопников камни. И, самое приятное, донецкие мусора вместе с «титушками» пытают активистов Майдана прямо в Донецком городском управлении милиции.

Например, сейчас в крайне тяжелом состоянии в отделении нейрохирургии находится 30-летний дончанин Евгений Демченко, по профессии — строитель. 13 марта он участвовал в митинге в поддержку государственного суверенитета Украины. Уже по завершении митинга на активистов напали бандиты, привезенные Богачевым и Левченко под охраной мусоров. Озверевшие гопники, набранные по распоряжению Пожидаева из числа местного криминалитета, а также завезенные из Ростовской области, убили одного человека и покалечили несколько десятков. Вот как это происходило:

Евгению бандиты разбили голову, после чего его подобрали мусора, бросили в машину и привезли в Донецкое городское управление милиции. Здесь, прямо в дежурной части, двое мусоров вместе с неким «титушкой» в маске пытали парня за то, что он «бандера», чуть не забив его до смерти. После того, как мусора проломили Демченко голову, они выбросили его из милиции умирать. Чудом парня удалось спасти.

Это было в ночь с 13 на 14 марта 2014 года. Только 17 марта Евгений, у которого поврежден центр речи в головном мозге, смог рассказать врачам, что с ним делали в милиции.

Впрочем, мусора пытают не всех. Например, Сергея Голубчикова, который предоставлял на донецком Майдане медицинскую помощь как волонтер и которого в ночь на 14 марта также избили «титушки», «правоохранители» пожалели. Калечить не стали. Зато отобрали у него мобильный телефон, переписали контакты всех его знакомых и пообещали, что теперь всем этим «бандерам» конец.

От погромов к погромам

Чего, собственно, добивается Ахметов, заливая кровью тротуары в своем родном городе и устраивая погромы административных зданий? Он хочет в Россию вместе с Донбассом? Нет, конечно. Ему нужны гарантии собственной безопасности, а лучшей гарантией для него является федерализация Украины. Тогда Донецкая область снова превратится в паханат, областной совет будет называться «законодательное собрание» (конечно, на русском языке, потому что ненавистный Ахметову украинский здесь запретят) и будет принимать законы, подготовленные менеджерами «уважаемого».

Прокуроры, судьи, милиционеры и всевозможные ответственные чиновники будут назначаться за забором Донецкого ботанического сада. Ну, а Киеву — так уж и быть — Ринат Леонидович оставит право принимать верительные грамоты от послов иностранных государств.

Загнанный в тупик, Ахметов будет сейчас биться за федерализации до последнего патрона. Тем более — после ареста в Вене Дмитрия Фирташа, в результате чего стало понятным, что в Европе от правосудия не спрячешься. Федерализация Украины для Ахметова — задача максимум. Задача минимум — поставить во главе областной прокуратуры и облуправления СБУ своих людей (милицию Ахметов уже прикупил, суды и так давно принадлежат «Люксу»).

Именно поэтому 16 марта, получив разрешение административного суда Донецкой области на проведение сепаратистских митингов, мусора повели гопников сначала штурмовать прокуратуру, потом — СБУ, а потом — офис давних врагов Ахметова, корпорации ИСД.

К милиции, благодаря Авакову, сепаратисты претензий не имеют, но им, оказывается, мешает присланный из Киева без согласования с Ахметовым прокурор Франтовский и поставленный на управление СБУ бывший руководитель службы безопасности ИСД Иванов.

А еще Ахметову не нравится мэр Мариуполя Юрий Хатлубей, который отказался в феврале ехать на сборище сепаратистов в Харьков. Поэтому в ближайшее время следует ожидать погромы в Мариуполе. Если, конечно, в Киеве, наконец, поймут, что с сепаратизмом в Украине можно покончить с помощью только одной ракеты класса «земля-земля» — при условии, если она попадет на территорию Донецкого ботанического сада.

Владимир Бойко, опубликовано в издании  «ОРД»

Перевод: «Аргумент»

Ідеолог сепаратизму Юрій Андрухович

Андрухович: Якщо переможуть помаранчеві, то Криму й Донбасу треба дати можливість відокремитися 

Мені сниться один сон, що я в засідці на Януковича… Я б не робив цю кляту цілісність якоюсь догмою… Табачнику дуже хочеться заїхати в мармизу… Країну захопили окупанти, а Ющенко про гусочок розказує... 

Автор: Оксана Климончук Політика 15:57, 22 липня 2010  ПРОЧИТАТАНО 10307

Гадаю, не варто ще раз перелічувати всі успіхи й здобутки українського письменника Юрія Андруховича. Він давно посів свою сходинку у світовій і українській літературі. І, сподіваємося, будуть ще й нові звершення. Його твори перекладено на польську, англійську, німецьку, російську, білоруську, угорську, фінську, шведську мови. І це не кінець, адже йому ще тільки п’ятдесят. А кращі слова, як любить повторювати пан Юрій, ще не написані. З Андруховичем ми здебільшого говорили про політичну ситуацію в Україні… З ПРИХОДОМ ЯНУКОВИЧА Я ПОБАЧИВ, ЩО НІБИ Й НЕ ІСНУЄ НІЧОГО, НАПИСАНОГО МНОЮ ДОСІ Пане Юрію, не знала з чого почати розмову, але перед інтерв’ю переглядала ваші «Рекреації» (1990 р.). Там люди запитують Мартофляка (одного з героїв), чи спроможна нинішня Верховна Рада якось змінити на краще нашу ситуацію? Власне, це саме запитання я й адресую вам. Якраз сьогодні з такою ностальгією згадав тодішню Верховну Раду… Це був 90-ий рік... Сьогодні той день, коли та ВР прийняла Декларацію про суверенітет. Коли йшов на зустріч з вами, по телевізору саме показували сюжет про це голосування... Я собі ще подумав: «Боже, яка тоді була прекрасна Верховна Рада, приймала якісь позитивні речі…» Бо те, що зараз, – жахіття. Як на мене, ВР сьогодні – це один з найбільш небезпечних для самого існування Української держави органів. За часів президентства Ющенка це однозначно було найбільше джерело небезпеки для України. А за Януковича до небезпечної ВР додалася ще й Адміністрація президента. Верховна Рада нині просто виконує вказівки адміністрації, тобто з ролі ініціатора перейшла у виконавця знищення державності. На мій погляд, організатор усе-таки небезпечніший, ніж виконавець. Тому пальму першості ВР утратила. Нещодавно Олег Скрипка заявив, що українська мова і все українське – зникають і що мову варто занести до Червоної книги. Ви теж вважаєте, що все українське зникає? Цей месидж з другої половини 80-их років, коли він був озвучений, і досі актуальний. А Олег Скрипка про нього сьогодні ще раз нагадав. Відколи я пишу – упродовж 25 років – прозу, публіцистику, вірші, там усюди можна цей месидж прочитати: ми зникаємо, гинемо, нас нищать. Та оскільки я не плаксій за своєю природою, не нарікаю, а волію сміятися, то, можливо, не всі в моєму писанні цей месидж прочитують. Чому цей рік такий складний для мене? Я зненацька побачив, що наче не існує нічого написаного мною досі, тобто нічого з того, що сказане, нібито й не спрацювало. Ми й далі стоїмо там, де були, коли я починав, – у совку. Треба все починати з першого слова. Але так набридло бути Сізіфом. Це навіть не тому, що Янукович переміг, це взагалі в усьому так. Культурно-суспільна безпам’ятність – найхарактерніша риса цього союзу племен, який називається українським народом. Справа в тому, що, мабуть, народу просто нема. ЯКЩО ПЕРЕМОЖУТЬ ПОМАРАНЧЕВІ, ТО КРИМУ Й ДОНБАСУ ТРЕБА ДАТИ МОЖЛИВІСТЬ ВІДОКРЕМИТИСЯ Якщо його досі нема, то звідки він має взятися, народитися? Та вже, мабуть, не народиться. Нормальні народи народжувалися років сто тому. У нас це по-різному складалося, але переважно не складалося. Звісно, були якісь оптимістичні моменти. Я не виключаю, що вони ще повторяться в нашій історії, та поки що можна констатувати, що Україна сьогодні – союз племен, які розсварені між собою, проте тримаються вкупі на основі певної державної фіскально-репресивної машини. Хоч як парадоксально це звучить, але Україну вкупі тримають матеріальні інтереси Януковича і його оточення. Ніщо інше нас не тримає. Ви десь казали, що виступаєте за від’єднання Криму й Донбасу від України як такої… Ні-ні, не так це все однозначно й прямо… Але: залишаючи шанс для українського майбутнього, треба розглядати цю опцію, якщо ми, звісно, хочемо зберегти шанс. Тобто якщо ще колись станеться таке чудо, що в Україні знову переможуть, умовно кажучи, помаранчеві, то треба буде дати можливість Кримові й Донбасу відокремитися. Зараз вони цього не зроблять, бо сьогодні їхні сидять при владі в Києві. Але я майже не вірю в те, що помаранчеві коли-небудь прийдуть до влади. Я Б НЕ РОБИВ БИ ЦЮ КЛЯТУ ЦІЛІСНІСТЬ ЯКОЮСЬ ДОГМОЮ А чим Крим і Донбас, на вашу думку, заважають Україні розвиватися? Скажемо так, політично це інша нація. Я вже зараз етнічних моментів не чіпаю, лише політичні. Так от – політично це частина російської нації. Я не хочу сказати, що всі поголовно там такі, але тій українській меншині, яка там є, простіше запропонувати еміграцію сюди, бо вони й так там загнані в кут, постійно переслідувані, не можуть реалізувати жодного проекту. У Донецьку не проходить навіть така річ, як надання університету імені їхнього земляка Василя Стуса. Тобто там апріорі агресивно заблокований будь-який український рух. Він заблокований не внаслідок якихось репресій, а тому що справді цього не хоче тамтешнє населення. Воно чуже Україні. Україна йому чужа й нецікава, щонайменше байдужа. Написи в маршрутках на зразок «Нету денег – плати гривной» зайве свідчать, що там концентрація ментального несприйняття всього, що пов’язане з українською незалежністю. Працювати над цим Київ намагався, починаючи з 1991 року. Це принесло тільки погіршення. А остаточне погіршення принесли останні п’ять років правління Ющенка. Як на мене, ми постійно тішимо себе якоюсь ілюзією територіальної цілісності, якої і так немає. Вона існує сьогодні тільки завдяки тому, що їхній хлопець сидить у Києві на престолі. Тобто одна сьома України робить свій вирішальний внесок у те, як жити країні в цілому. Тому я б не відмовлявся від такого проекту і не робив би взагалі цю кляту цілісність якоюсь догмою. Тобто чого впиратися в те, що насправді нищить нас і губить? Можливо, ці регіони просто неправильно українізовували, чи їх апріорі не можливо українізувати? Що значить «правильно», «неправильно»?.. Жодного разу там не було, скажімо, якихось репресій, тиску. Навпаки – усе, що намагалися застосувати в цих регіонах, робилося через позитив. Але якщо в людей викликає відчуття насильництва, наприклад, український дубляж в кіно… Не те, що їх силоміць заганяють у концтабір і змушують учити українську мову, а просто запрошують у кіно подивитися фільм і заодно помалесеньку навчитися розуміти її. А це викликає в них бажання повстати… Як на мене, правильнішої українізації, ніж через кіно й телебачення, бути не може. Зрештою, тепер і це все зупинено, завдяки їхнім людям у владі і тій політиці, яку вони проводять. Узагалі є відчуття, що найкомпроміснішою постаттю в історії незалежності був Ющенко. Це і був проект на об’єднання Західної і Східної України. Бо він східняк, без радикалізму, насправді людина радянська, але водночас не чужа українськості, за природою україномовний. Та в результаті політичної боротьби з нього зробили націоналістичного монстра, а для донецьких він узагалі став якимось фашистом, нациком. Тобто навіть настільки компромісний, об’єднавчий варіант не спрацював. А Тимошенко могла б бути таким компромісним варіантом? Вона вишиванку носить, косу – теж. Могла б. Але ось програла. Та тут кого не візьми, якщо він провадитиме українську політику, буде перетворений російською пропагандою на фашиста. А взагалі-то, повертаючись до теми від’єднання: я переконую в необхідності чогось цілком неможливого, ніби втратив будь-яке відчуття реальності, правда ж? Я знаю багато людей з аналогічною точкою зору. Кажуть, якби не ці два регіони, ми були б у ЄС і жили краще... Абсолютно! Ці регіони беруть дуже вагому частку в кожному нашому голосуванні. Дві донбаські області надзвичайно густо заселені. Та справа не лише в тому, що вони густо заселені, а й у тому, що вони по-радянському одностайні в голосуванні. Наприклад, у Галичині плюралізм, голоси розкидані між трьома-чотирма політичними силами. Приблизно та сама історія в Криму, що й на Донбасі, тільки ще додаються прямі російські провокації. Ну, і присутність ЧФ до всього – його тамтешній народ дуже любить, значно більше, ніж українських моряків. Я ніколи не підраховував спеціально, але, як кажуть, на око – наш проукраїнський політикум без цих двох регіонів на кожних виборах мав би десь понад сімдесят відсотків. Тобто була б така стійка проукраїнська більшість у парламенті, стійка проукраїнська влада і західний вектор був би поза дискусіями. Ми взагалі зараз дивно виглядаємо у світі. Наприклад, ще рік тому я приблизно два-три рази на місяць отримував замовлення з газет, переважно німецькомовних про те, що тут відбувається. Та починаючи з лютого цього року як відрізало. Таке враження, що всім усе стало зрозуміло і більше нічого нікого не цікавить. Поляки цього року здивували мене… Я мав багато виступів з «Карбідо», часом це були ще літературні вечори. Я багато говорив про політику, нашу ситуацію. І вони були всі шоковані, а я був шокований тим, що вони шоковані, бо нічого не знають і уявляють собі, що в нас усе планомірно розвивається так, як розвивалося. Мабуть, це великий успіх на міжнародній арені сьогоднішньої влади. Вони добилися цілковитої втрати інтересу до України за кордоном. Ніхто не цікавиться і особливо ніхто не дивиться в наш бік. Як це сумно… Це сумно, а також це показник того, у яку погану часову смугу ми вступили. Тут не тільки Янукович як чинник, їх багато: протистояння Росія – США, на якому Росія за всіма статтями переграє цього ідіотичного Обаму. Слово «ідіот» я тут вживаю не як лайку, а швидше як діагноз. Звісно, і сам ЄС, який є зразком подвійних стандартів, нерішучості, лицемірства. Головне прагнення європейського політикуму – нічого не змінювати, законсервувати ситуацію такою, як вона є, тому що вона є непоганою, а може стати гіршою. Тому вони роблять усе, аби нічого не змінювалося. ТАБАЧНИКУ ДУЖЕ ХОЧЕТЬСЯ ЗАЇХАТИ В МАРМИЗУ Як, на вашу думку, могло виникнути таке явище, як Д.Табачник в українському суспільстві? Він же навіть не донецький… Очевидно, він з міркувань політичної кон’юнктури пристав до цього табору. Тобто став донецьким «за духом». Мені складно щось говорити про нього, бо особисто його, на щастя, не знаю. Як на мене, він людина психопатичного складу. Він чимось дуже сильно ображений на галичан і тепер із цього реваншу намагається витиснути максимум. Там якась очевидна травма. Це дуже цікавий об`єкт для дослідження якщо не психіатра, то принаймні психоаналітика. Інакше й не знаю, чим пояснити аж такий азарт у руйнуванні всього, що напрацьовували його попередники на цій міністерській посаді. Він був мені часом симпатичний у першій каденції Кучми. Тоді я, наївний, його шанував за те, що він уже інше політичне покоління, людина, яка чудово оволоділа українською... Ні, я не думаю, що з ним варто дискутувати й спілкуватися. Та й не хочу спілкуватися з кимсь, кому мені дуже хочеться просто заїхати в мармизу. НЕ МОЖЕ ПРЕТЕНДУВАТИ НА КРАЩУ ДОЛЮ НАРОД, ЯКИЙ ВОЛІЄ СТОЯТИ РАКОМ НА ГОРОДАХ ЗАМІСТЬ ЧИТАТИ КНИЖКИ Що повинен робити патріот у сьогоднішніх умовах? Їхати звідси. Справжній патріот України повинен відмовитися від патріотизму і спробувати зайнятися собою, стати егоїстом. Це, звичайно, я так гірко жартую. Як тоді бути з наступними поколіннями? А що, ще будуть якісь? Бо я не вірю в те, що будуть якісь наступні покоління українців. Можливо, я трохи перебільшую, не знаю. Гаразд, якщо серйозно... Що повинен робити патріот? Усвідомити, що це не програна битва, як стверджують деякі, а програна війна. Наслідком програної війни є окупація країни. Окупантові слід чинити опір – для початку ненасильницький. Бойкот і саботаж є дуже ефективним методом. Несплата податків – там, де це можливо. Невиконання їхніх розпоряджень. Ну й таке інше... Методів насправді багато. Свою життєву модель я будував ледь не півжиття, ну точно вже упродовж усіх років незалежності. Ця модель принципово зараз нічим не відрізняється від тієї, що я практикував і 10, і 15 років тому: максимальне унезалежнення від держави, звести до мінімуму будь-які контакти з нею і бути автономним у цьому сенсі. Звісно, це передбачає якусь матеріальну незалежність. Тому я не прагну бути людиною багатою. Зате незалежною. Я не кажу, що така позиція єдино правильна. Правильніше взагалі покинути цю країну і це суспільство, тоді звільнитися від усього разом: жахливого телебачення, цієї музики в публічних місцях, від усіх цих «працьовитих, гостинних і таких духовних» людей. Бо ж не може насправді претендувати на кращу долю народ, який воліє стояти раком на городах замість того, щоб читати книжки. Українці насправді жахливо мало читають. Газети наші деградували до неможливого… Куди не глянь, усюди якась гуманітарна катастрофа. І, безумовно, це все вилазить з більшою очевидністю, коли влада ворожа, окупаційна. Знову ж таки, те, що влада така є, - це один з наслідків катастрофи. Є щось таке, як неповторність окремо взятої людини, її єдине пришестя на цей світ, єдине життя. Ось мені перевалило за п’ятдесят, і я думаю, скільки ж можна воювати на цьому українському фронті, скільки можна підживлюватися якимось ілюзіями, що ти своїм писанням щось можеш змінити, що воно комусь потрібне?! У 2004 році все склалося начебто так, що наче справді можеш і справді потрібне, а через п’ять років усе закрилося і стало ще набагато гірше, ніж було доти. Виходить, уся ця моя практика була неправильною. Виходить, правильно буде отримати нарешті свою життєву перемогу не в сенсі проекту «Україна», а в сенсі проекту «я йду геть з України». Які зараз настрої панують в Західній Україні? Люди вступають у Партію регіонів. Мабуть, передусім у зв’язку з наближенням місцевих виборів. Самі подивіться… Захід прийняв сьогоднішню владу, усі звикли. І надалі звикатимуть. Оце звикання до окупанта – найгірше, що з нами нині коїться. Зараз триває тенденція равлика, який ховається. Невдовзі цей равлик сам казатиме, що так правильно, так і повинно бути. КРАЇНУ ЗАХОПИЛИ ОКУПАНТИ, А ЮЩЕНКО ПРО ГУСОЧОК РОЗКАЗУЄ А як ви поясните властивість західняків швидко закохуватися в політиків, а потім швидко розчаровуватися аж до ненависті? Наприклад, як це було з Ющенком. Я це пояснюю позитивно. У мешканців Західної України сам склад мислення багатогранніший. Тобто це навіть на підсвідомому рівні... Тому що сам по собі історичний досвід існування автономних суспільних структур, наприклад, як якась там селянська просвіта, тут багатший і давніший, ніж у решті України. Кажуть, є якась ідеологія Галичини і є ідеологія Донбасу, і вони розривають Україну на дві частини. Ідеологія Донбасу справді є, а ідеології Галичини немає, це така панукраїнська ідеологія, загальноукраїнська. І заради існування державності зі столицею в Києві галичани погоджуються залишатися в тіні, бо вони знають, що апріорі виходець звідси ніколи не стане президентом України. Сам факт походження з Галичини заблокує йому шлях до найвищої влади. Тому знайшли в Сумській області Ющенка. І якби треба було, то і в Донецькій знайшли. Але, як я казав раніше, це все одно не працює, з нього все одно зроблять потім галицького фашиста. Про закоханість і ненависть… Я би не сказав, що була така ненависть до Ющенка. Швидше – панувало велике розчарування і відмова вдруге голосувати за нього. Ненависть була більша в Центрі й на Сході. Як би там не було, а Ющенко в першому турі у Франківській області мав друге місце. У 2004 році голосування за Ющенка сприймалося як вибір між добром і злом. А в 2010-му я пішов у першому турі голосувати за нього, бо він був найменше зло. У другому турі меншим злом уже була Тимошенко, тому я йшов і голосував за неї. До речі, вийшло якесь непорозуміння з публічним зарахуванням мене до противсіхів. Коли давав вам коментар з цього приводу, я в другій частині, як на мене, ясно висловився, що я все одно «зламаюся» і проголосую з Юлію Володимирівну. Різка зміна мого ставлення до Ющенка відбулася між першим і другим туром, коли він ще, будучи президентом, робив усе, щоб переміг Янукович. Це було очевидно до непристойності. Потім ще його інтерв’ю після другого туру, у якому він поділився своїм людським щастям від гусочок, як він у своєму маєтку спостерігає за ними на ставку. Тоді я вже, їй-Богу, розлютився. Бо країну захопили окупанти, а він про гусочок розказує. Ваш песимізм пов`язаний лише з приходом Януковича і компанії до влади? Так, звичайно. У нормальній країні такого б не мало статися, це абсурд. МІНІСТРУ КУЛЬТУРИ ВСЕ ПО ЦИМБАЛАХ Чи знайомі ви з сьогоднішнім міністром культури і туризму? Ні. Знаю, що він колись грав на цимбалах. У мене є друзі з гурту «Гудаки» з Нижнього Селища на Закарпатті. Якось вони були з затяжними гастролями в Європі. Ми з ними перетнулися в Німеччині, вони запитали про новини в Україні. Кажу: «Ну, які новини, у нас уряд новий». Вони: «Слухай, а хто міністр культури». «Кулиняк якийсь», – кажу їм. А вони: «Боже, Міша таки став міністром. Ми ж разом на цимбалах грали»… Так що, мабуть, не помилюся, коли скажу, що сьогоднішньому міністру культури все по цимбалах. Чула багато суперечливих думок про те, повинен чи не повинен митець відчувати діяльність Мінкультури. Як вважаєте ви? Є країни, де чогось такого, як міністерство культури, взагалі не існує, а культура квітне. Проте є й країни, у яких культура квітне і є міністерство культури. Тобто якогось узагальнення тут немає. У моїй голові вже давно не вкладається і ніколи не вкладалося, як одне й те саме відомство може займатися, скажімо, письменниками, балетом, кінематографом, сільськими клубами, народними ремеслами, туризмом. Виходить, якийсь горох з капустою. Та все це було б нічого, якби це була принципово інша культура менеджменту, яка схоплює все на рівні тенденцій і надає їм якийсь рух, динаміку. У нашому ж випадку це не що інше як якась бюрократична, неповоротка машина, що працює лише на власне самовідтворення. Не те, що я вкрай негативно ставлюся до цього міністерства, я просто його не бачу і не знаю, чи можливі якісь відносини з ним… Хоча, ой, даруйте, мушу вкуситися за язик, бо ми з агенцією «АртПоле» подавалися на грант нашого мінкульту в цьому році на підтримку нашого з «Карбідо» туру «Цинамон». Але це ще було при попередньому уряді. При цьому уряді я був би категорично проти… Подавалися ми ще восени, позитивне рішення було прийняте в січні-лютому. Але не було бюджету, лише позитивне рішення. Прийшов новий уряд і це рішення скасував. Тобто така типова риса спадковості української влади. Ще й так сформулювали, мовляв, цей проект не є для нас пріоритетним, усі наші сили спрямовано на святкування Дня Перемоги. Власне, це єдиний у моєму житті контакт з мінкультом, який закінчився так печально-повчально. І слава Богу – я їм, значить, нічого не винен. УСЯ СФЕРА МОЇХ НЕВДАЧ І КЛОПОТІВ – ЦЕ МОЯ РІДНА БАТЬКІВЩИНА: КРАЇНА, НАРОД, ПОЛІТИКА Банальне запитання – що вас надихає сьогодні? Ви якраз пишете нову книжку. Звісно, паралельно з фактором влади існують ще й фактори радості. У житті в мене взагалі дуже багато радості. Я про свої радощі забагато говорю, мабуть, якщо вірити українським забобонам, накликаю на себе щось негативне. Дозвольте, я постукаю по чомусь дерев’яному… Насправді вся сфера моїх невдач і клопотів – це моя рідна батьківщина: країна, народ, політика. Якби я був від цього цілком незалежний, то був би стовідсотково щасливим. А так моя країна на відсотків двадцять усе псує. Чому, власне, я і розмріявся про проект перемоги над нею: видерти її геть із себе й стати стовідсотково щасливим. Книжка про 111 міст, яку я зараз пишу, прийшла мені як задум п’ять років тому. Її каркасом є абетка, а це вже й відповідна структура. Найцікавіше – це водночас і дотримуватись, і порушувати її. Це якраз завдання, яке й надихає, бо кожен день починаю з того, що дивлюся на цей список міст і в довільному порядку обираю місто, про яке мені хочеться писати саме сьогодні. Тобто абетка абеткою, а мої примхи теж важать. Скільки там ще залишається? На цей момент залишається ще 14 міст. Але яких! Львів, Нью-Йорк, Прага… Міста, про які пишете, ви в них обов’язково мусили побувати, пожити? Так. Але не обов’язково пожити. У цій книжці будуть і зовсім коротесенькі тексти, що з’являються як наслідок кількагодинного перебування. Скажімо, я був проїздом у якомусь місті, звідкись кудись пройшовся, і щось трапилося в цей момент. Мабуть, у кінці буде класифікація цього всього: міста, у яких жив, у яких був, у яких бував, у яких побував. Чому саме 111? Коли я вперше сів за підрахунок і склав для себе такий первісний список, він коливався від 107 до 120. Тоді я вибрав 111, як графічно найсимпатичніше число. Інтрига цієї книжки полягає в тому, що я до останнього не знатиму, яка вона вийшла в цілому. МЕНІ СНИТЬСЯ ОДИН СОН – ЩО Я В ЗАСІДЦІ НА ЯНУКОВИЧА Що вас найбільше дратує в людях? Не знаю… Часто собі самому дорікаю якоюсь надмірною м’якістю, нездатністю по-справжньому ненавидіти. Не можу віднайти в собі ресурси, як би я не намагався. Був такий період після виборів президента цього року, коли мені почало снитися одне й те саме, що я снайпер у засідці, який має застрелити президента. І в мене все чудово складається: зручна позиція, усе дуже добре видно, зручна мішень, але я навіть уві сні не знаходив потрібного ресурсу ненависті, аби його застрелити. Яка ваша улюблена патріотична пісня? На першому місці, звичайно, гімн України, а далі – «Червона калина». Мені подобається наш гімн. Оці всі ідіотизми щодо його зміни – це від такого колосального невігластва, яке проявляється буквально в усьому. Хай просто трішки читають історію. До речі, про свого улюбленого Богдана Хмельницького, «Ще не вмерла козацькая мати!» – це бойовий клич, переможний клич, один з улюблених його, Хмельницького, висловів. І це не нагадування про смерть, а якраз її заперечення. Розмовляла Оксана Климончук

Детальніше читайте на УНІАН: https://www.unian.ua/politics/382762-andruhovich-yakscho-peremojut-pomaranchevi-to-krimu-y-donbasu-treba-dati-mojlivist-vidokremitisya.html

Фирташ поддерживает раскол Украины

Миллиардер Дмитрий Фирташ поддерживает раскол Украины, в то время как другие олигархи призывают воздержаться от сепаратизма.

         Планы сепаратистов, которые 22 февраля провели съезд в Харькове, с треском провалились.  По неофициальной информации депутаты всех уровней Юго-Восточных областей, принявших участие в съезде, планировали принять обращение к российскому Президенту Путину с просьбой поддержать федерализацию в Украине, а также рассмотреть присоединение Юго-Востока к Российской Федерации. Что помешало осуществить задуманное, достоверно неизвестно, возможно, отсутствие согласованных действий с Кремлем. Депутаты ограничились заявлением о том, что  берут на себя всю полноту власти на Юго-Востоке до обеспечения конституционного порядка в Киеве.

         По окончанию съезда главные его инициаторы и приверженцы федерализации страны Михаил Добкин (губернатор Харькова) и Геннадий Кернес (мэр Харькова) спешно отбыли в Россию, хотя планировали выступить на многотысячном митинге сторонников павшей власти. Стоит отметить, что в Харьков принудительно свезли подневольных бюджетников из разных областей Юго-Востока, а работники негосударственных предприятий в этот раз отсутствовали, кроме одного - Крымского Титана, принадлежащего Дмитрию Фирташу. Олигарх неоднократно отправлял своих работников на провластные митинги. И продолжает это делать, несмотря на то, что другие владельцы заводов, газет, пароходов уже открестились от этого. Тем самым Фирташ поддерживает раскол Украины. В тоже время на его персональном сайте красуется заявление о поддержке целостности страны:

         «Украинский бизнес выступает против любых процессов, которые могут привести к разделению Украины. Мы за сильное государство, за его экономическое и социальное развитие, за рост благосостояния граждан»

         Двойная игра продолжается. Бизнесмен повязан с Россией льготной ценой на газ для своих предприятий, а также все еще теплит надежду вернуться на газовый рынок в качестве посредника, реанимировав РосУкрЭнерго. А для таких высоких целей можно и пожертвовать целостностью страны. 

Что делать с сепаратистами на сайте?

http://blog.i.ua/user/4723448/1364481/#p0

ваши пропозыции.
это сограждане желающие раскола государства Украина.

В Кривом Роге люди взбунтовались против «Оппозиционного блока»

В Кривом Роге патриотически настроенные молодые люди снесли палатки так называемой гражданской инициативы «За Мир и Развитие», которая организовала агитацию за «Оппозиционный блок» в городе.

Как сообщили очевидцы с места событий, 27 августа в Дзержинском районе Кривого Рога, на 96 квартале активистов «Оппозиционного блока» попросили прекратить раздачу агитационных материалов и спекуляции на теме войны. После их отказа агитационную палатку демонтировали.

«Всем известно, что недобитые регионалы уже многие годы воспевают Путина и «русский мир». А сейчас эти лицемеры спекулируют на теме войны. Пусть едут на Донбасс и говорят там с людьми, а не рассказывают тут байки о том, как надо делать! Мы уже видели, как они «умеют» работать: наш город, да и всю область, Вилкулы доят уже кучу лет. Еще и сепаратистов здесь организовывали. Пусть скажут «спасибо», что до сих пор в тюрьме не сидят за предательство и воровство», - рассказал один из участников акции.

Напомним, бывший регионал Юрий Вилкул является мэром Кривого Рога с 2010 года.

Его сын, народный депутат от «Оппозиционного блока» Александр Вилкул родился и вырос в Кривом Роге, был губернатором Днепропетровской области при президенте Викторе Януковиче с 2010 по 2012 год, а позже с 2012 по 2014 занимал должность вице-премьер-министра в правительстве Николая Азарова.

Источник: Видеоновости