хочу сюди!
 

Анастасия

41 рік, риби, познайомиться з хлопцем у віці 42-48 років

Замітки з міткою «вірш мій»

Дивина.

Трохи дива трохи ночі, буде так, як сам захочеш. 
Трохи чудно, трохи дивно, закарбуйся мить чарівна. 
Мило мило, тихо тихо, наче вже немає лиха... 
Прошуміло, прогуло і з водою утекло.


Пам'ятаю.


Немає кращого, ніж пам'ять сколихнути, 
торкнутся забутого давно і, 
навіть, не згадати, пом'янути, 
всех тих, с ким було стрітитись дано. 
Идут роки, минають дні, неначе, 
дивлюсь у вікна потяга вночі,
іскриться думка, мабуть, щось та значить, 
майнула мимо, знов усе мовчить. 
Я опаную и думки и пам'ять,
а може, навіть, знову до пера, 
а поки що, згадаю тих, що з нами 
і те, що забувати не пора.

Життя минає



Життя минає… Наче все без змін,
та невгомонний час  - це наш загальний ворог
звичайно бреше нам живим усім,
що все повернеться в звичайний кругообіг.

09.02.19


із серіїї "Життєві нотатки"

© Copyright: Віталій Тугай, 2019 р.

---------------------------------------------------------------------------------------------

мій офіційний творчий сайт "Камін для душі": http://lesovihok.avtor.me
 та авторська сторінка на Фейсбук: www.facebook.com/avtorskaya.VitaliyTugaj/


Вірш українською на конкурс

А сонце - то Бог
-----------------------

Торбинку з коханням повісив на цвях 
В коморі бажань, та закрив навіть дверці.
Шукаю десь сонце,  десь там – в небесах,
І Бога шукаю в розбитому серці.


А сонце то – Бог, а Бог – то кохання,
Та тільки існує ще якийсь лиходій.
Він хмари збирає всім на страждання,
Бо зимно завжди від тих його дій.


Так, сонце закрито! Ми як, посліпли,  –
Все хмари над нами – під сонцем ті хмари.
І я вже не птах з крилом білокрилим,
І тут про кохання ніхто вже не марить.


Лишилось мені блукати у снах
Неначе примара – істота без плоті.
Та сон той один – вбігаю на дах,
Щоб хоч вгамувати себе у польоті...


Скоріше за все… Так! - потрібно на дах,
Ще трішки і буду ось там – на звороті.
Мій Бог, заблукав я в дарованих днях,
Пробач, що бажаю літати без плоті…


Торбинку з коханням повісив на цвях,
А з нею і крила свої там зоставив.
Понуро вже йду, бо – зовсім не птах,
Бо мрія крилата мене вже не вабить…


18.02.18

© Copyright: Віталій Тугай

а конкурс цей тут: http://blog.i.ua/community/6924/2250921/
там є посилання на всі  конкурсні роботи 

Спроба друга

Присвята гарній розумній жінці...

Красива жінка відкидала пасмо
З чола. Повільно руки піднімала,
Щоб всім належати й нікому одночасно.
А плоть її сміялась і стогнала
У граціознім танці лебединім
Під поглядами сотень глядачів.
Повітря билось в пристрасті цнотливій
Об їх вуста в напрузі і лоби
І серед Всесвіту тотальної брехні,
Думок розпусних і розмов спітнілих,
Очей ненависних, без святості у мріях,
Красива жінка танцювала щирість.
І її тілом правило кохання - 
Таке велике для тендітної статури.
Бліде обличчя вдалеч відлітало
І поверталось в лебединій бурі.
Котився час назад і навскіс, прямо...
Ішли дощі, світило сонце ясно...
Красива жінка щирість танцювала,
Повільним рухом відкидала пасмо.




Присвячується...

всім, хто загинув, захищаючи рідний край від ворогів

Юначе, воїне, козаче, Ти більше не повернешся живим, Туди де гірко мати плаче, Чекаючи тебе під ворітьми. Ти більше не побачиш чисте небо, Не пройдеш знов босоніж по росі, Родина твоя житиме без тебе, Та лишиться душа твоя у всіх, Хто любить нашу неньку Україну, Хто служить їй в окопах чи полях, Хто любить нашу мову солов’їну, І вчить дітей любити рідний край. Твоя душа ніколи не покине Свій пост і боронитиме всіх нас Уже без зброї, але зло зупинить Молитва твоя щира і свята. 08.02.2017

P.S. картина "Метаморфоза", художник Олег Шупляк https://www.facebook.com/olegshupliak

попелюшка



невагомієш – наче поночі
осипається сніг коричневий
в запах кави всотавшись повністю
ставши мрією новорічною
ти вплітаєшся в сірі сутінки
несподівано і меланжево
і казково торкаєш прутиком
помаранчу мов світ оранжеву:
це ж яким тобі буде возиком
чи машиною чи каретою
хочеш буде пітьма з морозива
ледь підсвічена сигаретою
так і тішишся так і падаєш
зневагомівши до зникомості
той хто це називає зрадою –
стане тінню в наступній повісті

" Інша реальність..."

Не шукатиму привід, щоб міцно обійняти,
Кольорові шкарпетки для тебе купувати,
Подаровані квіти радітимуть у горшиках,
Думки і мрії більше не ховатиму у зошитах.
В день велосипедами кататимось по місту,
Вночі грітись у ліжку ховаючись від світу,
Звичайно будуть сірі, можливо злістні дні,
Казки, знаєш сама, джерела не надійні.
Достатньо навіть посмішки із самого ранку,
Що вже казати про дію поцілунку?
І миттю все розчиниться у світлих почуттях,
От тільки ми й досі знаходимось у пошуках…

Клятва виборця

Це, мабуть, перший вірш, котрий я взагалі написав. Музою тут виступила палатка ПР на 95 кварталі в Кривому Розі. Критикуйте, до критики прислуховуюсь :)
Клятва виборця

ВЕСНА.

І І дощ змиває всі сліди.

І тільки краплі на вікні.

Течуть струмки і ріки.

Зливаються навіки.

Омивають береги.

Все оживає навкруги.

Квіти мереживом цвітуть.

І діти у танок ідуть.

І все радіє навкруги.

Весна прийшла,цвітуть сади.

І бджілка свій нектар розносить.

Пташки співають,немов просять.

Продовжити оцю красу.

І краплі перетворяться в росу.

Сторінки:
1
2
3
5
попередня
наступна