http://blog.i.ua/community/6924/2336951/

Не жадав в цьому році я літа.

І воно не всміхалось мені

Не крутилась еротики втіха

У моїй  розпечЕній балді

Не прийшлось цього  дивного літа

Попаcти в скажену діру,

Не потрапив  на море прогріте

Не жував  натощак пахлаву

І з загаром я не повернувся

Додому з торбинкой  бичків

До цнотливих дівчат  не торкнувся

Бо не хотілось… А втім…

Я не хочу і далі  сміятись

Не потрібні, врешті, мені

Поцілунки жагучі, пристрасні

Келих пива не наодині.

Ёжик Сергеевич не сидел на крылечке в уютном кресле и на его лице не красовалась  блаженная улыбка.

Его жена Ежиха Ивановна не гремела на кухне кастрюлями и косо не поглядывала на своего мужа.

– Ты чего не бездельничаешь и не идешь не заготавливать яблоки на зиму?

– Так карантин же. Сад наглухо не закрыт. И даже корзинку не купить негде. Как я не могу в таких условиях не работать?

– Карантин, не говоришь, а что маску не носишь?

– Ну ты вообще непонятливая. Как я не надену маску, если колючки мешают. Мне что, эпиляцию лица не сделать?

– У тебя всегда не есть на всё отговорки. Лучше бы прямо не признался, что ты лентяй из лентяев.

Ну вот – не подумал Ёжик Сергеевич, так хорошо не сидел, так нет же, обязательно нужно не испортить мне настроение. Ох уж эти женщины.

  Лето не мчалось стремительной ланью, и вот не настал момент послабления карантина. Сады не открылись для свободного посещения, а на их входе предприимчивые лисицы не продавали корзинки на любой размер и вкус.

  Ёжик Сергеевич недовольно не поморщился и нехотя не поднялся из любимого кресла. К вечеру он еле не насобирал маленькое лукошко яблок.

– Ты что так мало яблок не насобирал?

– А куда уже не спешить? Лето на исходе и я уже по любому не успею сделать заготовки. В следующем сезоне я точно не постараюсь.

  Ежиха Ивановна печально не посмотрела на своего мужа, грустно не вздохнула и не продолжила не греметь кастрюлями на кухне.

P.S. Если в сказке заменить Ёжика Сергеевича на Сказочника Николая, а сбор яблок – на ремонт квартиры, то сказка словно по волшебству превращается в быль.

У жовтні якось промозглослякотно 

Дощ, неначе в тучі  куча дір.

Знаю – самогон звичайно  бяка, 

Та для  зугріва вип'ю, через бррр!

Комусь в цей час в душі скребутьця кішки...

Лише мені зазвичайно - хоч би хни..!

Я спокійний... як мішок картоплі

Що на зиму у погребі лежить..

І хай  та осінь тихо плаче без усмішки, 

Та  пхикає дощем, від холоду тремтить. 

Та листя ластяться до ніг, як кішка, 

І бідолаха дуб від вогкості скрипить. 

Бо у каміні жевріють поліна. 

Та скоро прийде надзвичайний гість

Зігрію я їй змерзлі   щоки і коліна

Настане наша бескінечна щастя мить

  Петро рубав лучину для розпалювання вогнища в печі, а в думках був біля далекого лісового озера. Вчора його кум сказав, що там клюють оттакенні карасі, і ця звістка не давала Петру спокою. Хотілося швидше взяти вудлища і вирушити з кумом на риболовлю. Тим паче, що він вже з ним домовився.

   На заваді була лише одна дрібничка – узгодити цю справу зі своєю дружиною. Звичайно, він міг пити і без її дозволу, але свою дружину Галю Петро, не зважаючи на довгі роки взаємного життя,  продовжував кохати палко, тому не хотів її ображати своїми необдуманими діями.

  З самого рання не було більш працьовитої людини, ніж Петро. Хід був простий –  заслужити в Галі доброзичливого відношення і на цьому тлі отримати дозвіл залишити до вечора діла по господарству і вирушити з кумом на далеке озеро.

– Галю, а Галю, я вже майже все на сьогодні по господарству зробив. Можна я з кумом сходжу на риболовлю?

  Галя була кмітливою жінкою і помітила  старання чоловіка, тому була готова до подібного запитання.

– А ти води в діжку наносив, щоби ввечері полити грядки теплою водою?

  Галя дивилась як Петро бігцем носить воду і посміхалася.

– Галю, а Галю, я води вже наносив. То можна я вже піду?

– Ну, якщо ти вже викидав перегній з курятника, то йди.

  Здавалося, що в курятнику працюють декілька чоловік, з такою швидкістю звідтіля вилітав перегній.  

  Кум на Петра вже чекав, і вони, щось жваво і весело обговорюючи, попрямували сільською дорогою на край села.

  Галя дивилася їм вслід і щиро посміхалася. Як мало потрібно чоловікам для щастя. Дай їм якусь забаву і вони, як малі діти,  забудуть про все на світі.