Недавно дочитав книжку під вказаною у заголовку назвою, російською "Утерянные победы".
Для того щоб ніхто не маніпулював що там написано, як робили деякі аккаунти на "i.ua", я вирішив прочитати її самостійно.
Хочу поділитися деякими цитатами з цієї книги.
Наскільки це актуально на сьогоднішній день, судити Вам, моїм друзям і товариству сайту в загальному.

Про дружбу між Третім Рейхом і СРСР :

" Радянський Союз тільки до тих пір буде підтримувати дружні відносини, поки у нашому розпорядженні готова до наступу армія"

" ..... що Німеччина у зв"язку з можливим рано чи пізно вступом Радянського Союзу, який став тепер безпосереднім сусідом (як би Кремль і не здавався тепер миролюбно налаштованим у відношенні до Німеччини), знаходилась під прихованою загрозою війни"

" Він (Гітлер) боявся експансіоніських устремлінь російської держави...."

"В будь-якому разі, зосередження сил на нашому, а також на угорському та румунському кордонах було достанньо загрожуучим".

А нам досі комуно-більшовики і їх нащадки плетуть казочки про солом"яного бичка, якого хотів з"їсти страшний сірий вовк, ну, тобто про "віроломний напад підлих фашистів", а виявляється що сірий бичок, тобто червоний, сам хотів затопити своєю смолою всю Європу.

Про комісарів : (відносно наказу верховного командуванння, який пізніше отримав назву "наказ про комісарів".
Суть наказу заключалась в тому, що в ньому говорилось про негайний розстріл всіх політруків, які попали  в полон і були носіями більшовицької ідеології.
 
" З точки зору міжнародного права політичні комісари навряд чи могли користуватися привілеями, які поширювались на військовослужбовців. Вони звичайно не були солдатами. Я навряд чи зміг би розглядати як солдата, наприклад гауляйтера, прикріпленого до мене в якості політичного наглядача. Але так само не можна було зараховувати цих комісарів до осіб, які приймали участь в бою, як наприклад медичний персонал, військових кореспондентів. Навпаки, не будучи солдатами, вони були фанатичними борцями, власне борцями, діяльність яких по традиційних війскових поняттях могла вважатися тільки нелегальною.
В їх завдання входило здійснювати не тільки політичний контроль над командирами, але й надати війні більш жорстокий характер, який повністю суперечив попереднім уявленням про ведення бойових дій. Комісари якраз
і були тими людьми, які в першу чергу ввели ті методи ведення бойових дій і поводження з військовополоненими, які були у явному протиріччі з положеннями Гаагської конвенції про ведення сухопутної війни.
Але якої б думки ми не були відносно статусу комісарів з точки зору міжнародного права, іхній розстріл після взятття в полон під час бою суперечив будь-яким уявленням солдатської моралі.... Виконання цього наказу загрожувало не тільки честі військ, але і їхньому моральному духу. Тому я був змушений доповісти моєму начальнику, що у військах, підпорядкованих мені, цей наказ виконуватися не буде.....",
і далі зноска №27 :
"невелика кількість комісарів , які не дивлячись на це, були були розстріляні, не були взяті в полон в бою, а схоплені як керівники або організатори партизан. З ними поводились згідно військового права"

А що кажуть комуністи? Що комісарів знижували в першу чергу тому, що "хатєлі унічтожіть пєрвоє в мірє соціалістіческоє государство". А виявляється, що згідно міжнародного права, комісари не вважались солдатами!
.
Про смертні вироки і згвалтування :

"Коли на початковому етапі війни двоє солдат мого корпусу були засуджені до смертної кари за згвалтування і вбивство літньої жінки, то це було справедливо".

А що маємо з іншого боку? Вислів Іллі Еренбурга : "Силою зламайте расову зарозумілість німецьких жінок".

Про військовополонених (власних та армії противника):

"В Феоосії більшовики вбили всіх наших поранених, які перебували там в госпіталі, частину ж з них, яким був накладений гіпс, вони витягнули на берег моря, облили водою і заморозили на льодяному вітрі"

"Доказом того, що ми добре відносились до військовополонених, був їхній особистий вчинок  під час висадки радянського десанту під Феодосією. Там знаходився табір з 8000 полонених, охорона якиї розбіглася. Однак ці 8000 осіб, не кинулись в обійми своїм "визволителям", а навпаки, відправились маршем без охорони в напрямку Сімферополя, тобто до нас".

А пам"ятаєте казочку зі школи про генерала Карбишева, якого заморозили "азвєрєлиє есесовци". Виявляється що "гуманні НКВДисти" зробили це ж саме, але декількома роками раніше.

30.12.2012.                                   Рівне

Экспозиция не рекомендуется к просмотру излишне впечатлительным гражданам!

27 жовтня 1937. Сандармох, урочище в Карелії.Борець Олександр, 1894 р.н., Дніпропетровська область

 1. Так є Фашиська Німеччина віроломно без оголошення війни, порушивши Пакт про ненапад напала на Радянський Союз. Ноту про оголошення війни посол Шуленбург вручив в 05:30, коли бойові дії почались. Замовчується  Радянський Союз віроломно напав на Фінляндію. Нота про оголошення війни була вручена так само після початку бойових дій. Чим кращі??? 2. Так є Радянські військовополенені утримувались у нелюдський умовах на відміну від військовополонених інших країн, тому що фашиська Німеччина "хатєла унічтожіть первоє в мірє соціалістічєскоє государство, государство рабочіх і крєстьян". Замовчується Радянський Союз НЕ РАТИФІКУВАВ Женевської конвенції утримання військовополонених яка регламентувала ці питання, тому Третій Рейх мав ФОРМАЛЬНЕ право не дотримуватись цих вимог. Фашиська Німеччина звернулась до СРСР через Міжнародний Червоний Хрест з просьбою, щоб дозволити отримувати посилки з продуктами тим військовополоненим, родичі яких знаходяться на окупованій території, так, як це було з полоненими західних держав. Радянський Союз відмовився КАТЕГОРИЧНО! Cаме тоді Сталін сказав свою відому фразу, що у нас немає військовополонених, а є зрадники Батьківщини. Окрім того на початку війни Німеччина відпустила велику кількість військовополонених з території України та Білорусії. 3. Так є Маршал Жуков вважається "Маршалом Пабєди", який чуть не давав зуботичини самому тов Сталіну. Замовчується "Чем больше хохлов ми уничтожим в етой войне, тем меньше после нее придется вивозить в Сибирь" Окрім того він був катом власного народу і придушував селянське повстання у Тамбовській губернії. При штурмі Берліна погнав власних солдат прямо по мінному полю!!! Окрім того за свідченнями маршала Рокосовського Жуков завжди пасував перед Сталіним коли потрібно було проявити твердість характеру. На його совісті поразка танкової баталії на лінії Рівне-Дубно-Луцьк. 4. Так є День перемоги 9 травня Замовчується Перемогу над фашизмом у Європі святкують 8 ТРАВНЯ! День перемоги ПОЧАЛИ СВЯТКУВАТИ через 10 років після закінчення війни. 5. Так є Втовкмачують в голови що війна почалася 22 червня і називають іі Великою вітчизняною. Замовчується На українських землях війна почалася значно раніше, нападом Угорщини на Підкарпатську Україну. 6. Так є На озброєнні армії СРСР знаходився чотирьохгранний багнет. Замовчується Даний багнет був заборонений міжнародними договорами, але Сталін відмовився його ратифікувати. Не достатньо вивести людину з бою (санітарні втрати), а "єслі біть то уже навєрняка" (безповоротні втрати). Збочена логіка азіатів. 7. Так є Процес над Іваном Демянюком був організований показово, на весь світ, постійно наголошувалось що він УКРАЇНЕЦЬ!!! Замовчується Іван Демянюк був ОПРАВДАНИЙ Верховним Судом держави Ізраїль. Ви знаєте ще хоча б одну країну у світі, яка ставиться більш прискіпливо до нациських злочинців чим Ізраїль? Отож бо! Окрім того німці, які достеменно служили в концтаборі Собібор, і з якими нібито служив І. Демянюк були ОПРАВДАНІ! А де хвалена німецька законність??? 8  Так є Багато хто, особливо комуністи, оперують даними, що на Нюрнбергському процесі перемогла демократія, і всі нацисти,  організація СС, включаючи і "пособніков фашістов - украінскіх буржуазніх націоналістов і іх прєдводітєля С. Бандєру" були засуджені як військові злочинці Замовчується Визнати С. Бандеру і ОУН військовими злочинцями це була мяко кажучи сексуальна, і як виявилось нездійсненна мрія радянського керівництва. Держави коаліції обвинувачення НЕ ПІДТРИМАЛИ! Далі, військовими злочинцями були визнані не всі СС, а тільки ЗАГАЛЬНІ (АЛЬГЕМАЙНЕ) СС, які займались охороною концтаборів та ін, але ВАФФЕН (ЗБРОЙНІ ЧАСТИНИ)  СС не були прирівняні до військових злочинців. Далі ще цікавіше!  Готлоб Бергер (16.07.1896-05.01.1975) обергрупенфюрер СС і військ СС. З квітня 1940 р керував Головним управлінням СС. 14.04.1949 р Військовим трибуналом  в Нюрнберзі по звинуваченню у знищенні євреїв був засуджений до 25 років тюрми, В січні 1951 р. вирок розрекламованого і пропіареного Нюрнбергського процесу переглядають, (хто після цього, скажіть будь-ласка є ревізіоністом?!), і термін увязнення скорочують до 10 років, а 16 ГРУДНЯ 1951 РОКУ  Бергер вийшов на свободу!!! Іоганнес Хассеброек (1919-1975) Ангійським військовим трибуналом приговорений до 15 років тюрми. Звільнений у 1954 році!!! Август Хейссмейер (11.01.1897-16.01.1979) обергруппенфюрер СС. В структурі СС очолив власну службу, яка займалася питаннями націонал-соціалістичного виховання членів СС. Тюремний строк аж 18 міс! Підіть розбийте вітрину у супермаркеті, і вам дадуть більше! Вольдемар Ховен (1893-02.06.1948) Військовий злочинець, гауптштурмфюрер СС. Проводив над людьми експерименти у концентраційному таборі "Бухенвальд" з збудниками тифу і вірусами., складав фальшиві документи про причини смерті. (Боже мій, до чого приводить хвалена німецька педантичність! Вдумайтесь, вони ФІКСУВАЛИ ПРИЧИНИ СМЕРТІ,  осіб, яких хотіли знищити!) А архіви концентраційного табору Аушвіц знаходяться в Росії, і досі є ЗАСЕКРЕЧЕНИМИ!  З якого б це дива? Чи не тому, що там вказані безпосередні причини смерті увязнених, і ці причини не вкладуються у історію написану переможцями. Вольдемар Ховен був заарештований трибуналом СС у вересні 1943 року. Тобто військових злочинців арештовували не тільки війська коаліції, але і СС! Страшна справа! Шановні комуністи знайдіть мені історію, коли функціонер НКВД був заарештований органами НКВД за негуманне поводження з вязнями??? І на останок : Пауль Хаусер -оберстгруппенфюрер СС і генерал-полковник СС. Звання "оберстгруппенфюрера" за всю війну отримало лише 5 осіб. Думаєте засуджений Нюрнбергом? На Нюрнбергському процесі виступав як свідок захисту СС!!! 9. Так є Ніхто і ніколи не говорить про подальшу долю деяких концентраційних таборів. Замовчується Концтабір Грос-Розен. До 1945р утримувались карні злочинці. З 1945 по 1947 р. спецтабір НКВД. Концтабір Заксенхаузен серпень 1945 по 1948 рр спецтабір НКВД №7 Концтабір Бухенвальд до 1950 р спецтабір НКВД №2 10. Так є "Совєтскага армія нєсла асвабаждєніє жітєлям Європи от немецкого іга" Замовчується "Силою зламайте расову зарозумілість німецьких жінок, візьміть їх як заслужений трофей" - Ілля Еренбург, радянський письменник-пропагандист. Достатньо почитати Ентоні Бівора "Падіння Берліну. 1945р". Книга доступна російською на militera.ru. Окрім того "визволителі" відзначилися у Польщі та Румунії, які формально були СОЮЗНИКАМИ! І в сам кінець картинка в тему. Хай Бог милує від таких "братів" і такого "звільнення". Габбі Кьопп " Навіщо я народилася дівчинкою?". з серії "Нетабачна історія". Правда тираж невеликий - 1000 примірників. І на остаток хочу сказати всім, хто захоче звинуватити мене у антисемітизмі, неофашизмі, чи ще у чомусь. Вся взята мною інформація є доступною в інтернеті чи на паперових носіях. Я не використовував у своїй маленькій замітці праці А. Розенберга, А. Гітлера, Девіда Дюка чи Юргена Графта, людей якмх звинувачують у антисемітизмі. Всі книги та сайти якими я користувався                                           Є ВИКЛЮЧНО РОСІЙСЬКОМОВНИМИ!!! З святом Вас, дорогі українці! 05.05.2012.                                                                                                Рівне

Наша худосочная разведка опять засыпалась на мелкой краже. Штирлицев больше нет, остались только Аннушки Чапман и другие девицы того же разбора, которые даже суммарно не тянут на радистку Кэт. Вот, например, эстонская контрразведка отловила шпиона из крупных тамошних чиновников, который регулярно получал деньги российских налогоплательщиков, то есть ваши и мои, за страшные эстонские военные тайны, самая полезная из которых - это, очевидно, рецепт посола таллинской кильки, которой мы давно, с 1991 года, не пробовали. Потому что в отличие от щедрых латышей, снабжающих нас своими шпротами вопреки Онищенко, эстонцы поставляют кильки только в демократические государства. И хотя Эстония входит в НАТО, ничего опасного для России, никакого секретного американского оружия там нет - но ведь СВР лишь бы заполнить штатное расписание.

И вообще путинская Россия похожа на Плюшкина, который собирает разное ненужно барахло. Кому бы еще понадобилось отрезать от Молдовы злополучное Приднестровье, населенное троглодитами, которые так боялись попасть в Румынию и Европу, что остались в СССР. И какая польза от того, что у Грузии отобрали столь же троглодитские Абхазию и Южную Осетию и теперь мы кормим еще и эту кучу бездельников и бандитов, распиливающих наш бюджет и на самом деле имеющих только одну национальную принадлежность: иждивенцы и паразиты.

Такую же картину я обнаружила в Латвии. К сожалению, количество тех, кто говорит на одном с нами языке (хотелось бы им это запретить) в странах Балтии прямо пропорционально количеству неприятностей в тамошних краях. В Литве - ноль неприятностей, потому что там было 9%, а теперь даже 6%. В Эстонии было когда-то 40%, а сейчас 26-27%. Хуже всего в Латвии, где было 50 на 50, а сейчас 40%. Вот от этого и возник инициированный ФСБ пополам с тамошними нацболами Абеля (то есть Линдермана) референдум о втором государственном языке. Этого Абеля когда-то поймали там с взрывчаткой, которую он бережно хранил у себя дома, но ничего не смогли доказать (может, он ее коллекционировал) и, как подобает в правовом государстве, освободили из тюрьмы; у нас бы он сидел лет 10.

Интересно, сколько по этим стандартам понадобилось бы государственных языков в США? Но там все сидят смирно и учат английский - и русско-, и итальянско-, и испано-, и китайскоязычные. Но там, где чувствуется мертвящее зловоние разлагающегося трупа СССР, там советские (не русские, нет!) общины стараются закуклиться, изолировать себя от внешнего мира и сохранить статус совков и оккупантов, как сильно простудившиеся на холодной войне.

Референдум совки проиграли, и многие достойные и свободные русские, настоящие европейцы, проголосовали вместе с латышами: "против". А вот кто такие 273 тысячи проголосовавших "за", которые шакалят у российского посольства и обожают душку Путина?

Латыши не могут этого понять. Русские, кстати, нигде и никогда так себя не вели. Они вместе с графом Резановым строили форты в Калифорнии; они вместе с Борисом Вильде создавали в 1940 году французское Сопротивление, придумав само это слово; они отлично чувствуют себя в Англии, в США, в Австралии, в Аргентине, и ни испанский, ни английский, ни французский не были для них препятствием. Но невозможно понять совков, над которыми сияют еврозвезды, которые имеют европаспорта, но за 20 лет так и не выучили латышский язык, не став гражданами ни Латвии, ни России, сидят в добровольном гетто и заунывно ноют на тему, как им было хорошо до перестройки, когда Латвия была колонией СССР. Именно те, у кого есть "краснокожая паспортина", будут голосовать за Путина. То же самое будет и в Приднестровье, и в Абхазии с Южной Осетией. Они похожи на навеки застывших в янтаре доисторических насекомых или на вмерзших в арктические льды мамонтов. И этот лед, и этот янтарь называются СССР. И если можно остаться совком в уютной европейской стране, то чего же ждать от России, где советские артефакты попадаются на каждом шагу, от Мавзолея и памятников Ленину до раскулачивания бизнеса и сгоняемых на митинги бюджетников?

Мы живем на постсоветском кладбище, где покойников из СССР больше, чем живых современников. И эти злобные покойники-зомби, то есть электорат Путина, Зюганова, Жириновского и Миронова, вполне едины в своей воле никуда из СССР не вылезать, а западные жизненные блага их главари готовы потреблять единолично. Они всегда друг друга поймут, они соседи по вечной советской зоне. Посчитайте, сколько суммарно наберется процентов у этой "большой четверки" выходцев с того света, и вы будете знать, кто замерз в СССР.

4 марта состоится референдум об идейном и духовном сохранении СССР. На этих "выборах" будет только один полуживой - Михаил Прохоров, да и тот заложник покойников, играющий по их правилам. Число живых определится числом не проголосовавших - за вычетом тех, кто тупо просидит дома, потому что им все это до фонаря, как скотине в хлеву, и они не хотят даже выбрать себе мясника, который их будет резать или стричь. Это, между прочим, Пушкин сказал, тщетно пытаясь "в свой жестокий век восславить свободу". Нам, западникам, европейцам и гражданам XXI века, пора решать, что мы будем делать с этим советским мясокомбинатом: с колбасником Путиным, с его подмастерьями-сокандидатами и с их колбасой, процентное содержание которой в стране мы узнаем в начале марта. А то как бы они первые не стали решать, что делать с нами.

Про Павлоградське повстання довго мовчали.

Дніпропетровськ – На Придніпров’ї досліджують багато десятиліть замовчувану сторінку історії краю – Павлоградське антирадянське повстання 1930-го року. У ньому взяло участь півтори тисячі селян, доведених до відчаю продзаготівлями та примусовою колективізацією. Очевидці подій і нащадки страчених активістів того повстання досі побоюються давати свідчення, але дослідникам вдалось відшукати вже чимало інформації.

Краєзнавець Федір Гапчич історією Павлоградського антирадянського постання цікавиться вже багато років – збирає експонати для сільського музею. Розказує: у 20-30 роках минулого століття на теренах району мешкало багато переселенців з Курської та Харківської губерній. Ці люди не знали, що таке кріпацтво, жили заможно, радянську колективізацію та продзаготівлі переживали болісно. Зрештою, на початку квітня 1930 року, не витримали – повстали. Виступ тривав усього кілька днів. Озброєні мисливськими рушницями, кілками та вилами, повстанці почали свою акцію на одному з хуторів і вирушили довколишніми селами, поповнюючи свої лави. Бунтівники розправлялися із партійними активістами і планували йти на Павлоград, де за домовленістю одного з ватажків повстання, їх мали підтримати співробітники районного відділку міліції. Але зрештою ці плани не здійснилися. На придушення акції влада кинула сотні краще озброєних та організованих чекістів і міліціонерів. Бунтівники поступилися. Три десятки повстанців розстріляли, двісті – ув’язнили.

Ще лишились очевидці тих подій

Зараз у селах Павлоградщини ще лишились очевидці тих подій, каже Федір Гапчич, однак говорити вони досі побоюються. Багато хто свого часу відмовився від родичів-учасників виступу

«Про ці події місцеві мешканці говорили тільки одне – це заборонена тема. Тільки з 1991-го року потроху почали розповідати. «П’ятоапрельщики» – так їх називали. Засуджені за повстання, відбувши термін покарання, не мали права повертатись додому. Основна маса селян Тернівки і Богданівки не повернулись. За переписом населення, на 1937 рік кількість жителів зменшилась у два-три рази в цих населених пунктах», – розповідає краєзнавець. Про Павлоградське повстання тривалий час мовчали й офіційні джерела. Усі документи зберігались в Галузевому державному архіві КДБ під грифом «таємно». Зараз, коли вони вже розсекречені, науковий співробітник Дніпропетровського історичного музею Людмила Маркова зізнається: ті події вражають жорстокістю карателів, запеклістю повстанців. «Тепер, коли відкрились документи, ми можемо знати правду. І кожен з нас може, прочитавши саме справжні документи, може судити про те, як це відбувалось», – зазначає Людмила Маркова.

Документи та свідчення людей, зібрані істориками та краєзнавцями, лягли в основу першої і єдиної доки книги про Павлоградське повстання, виданої коштом міжнародної громадської організації «Інститут Україніки». Акцент робили на усні розповіді людей, розповідає директор «Інститут україніки» Ірина Довгалюк, за три роки роботи загалом записали понад 500 годин свідчень.

«Наша основне завдання – не зібрати документи, а записати усну історію, те, що люди пам’ятають, те, що люди пережили, адже це головні свідчення. Документи можна буде прочитати і проаналізувати ще й через сто років, а люди йдуть від нас, зникають джерела інформації», – каже Ірина Довгалюк. Придніпров’я має ще не одну «білу пляму» в своїй історії часів СРСР. Зараз науковці досліджують також антирадянське повстання в Оріхівському районі Запорізької області, який був частиною Дніпропетровщини. Книга про Оріхівський виступ має побачити світ уже цього року.

04.01.2012 11:38 Олександр Палій, пудбікації  УНІАН

Невдовзі після війни, у 1947 році радянський радіоефір раптом завмер. Люди пам‘ятали, що таке могло статися хіба на початку війни. Усе виявилося простіше: на середині передачі хтось із ЦК партії зупинив трансляцію українських різдвяних колядок у виконанні Івана Козловського. Тоді ж з магазинів по всьому СРСР були вилучені й знищені його платівки. Але рукописи не горять:

Після такої історії в СРСР вижив би мало хто. Однак, стратити всесвітньовідомого співака означало додати аргумент щодо кровожерливості радянського режиму під час Холодної війни, що якраз починалася. Тим більше, що Козловський незадовго перед тим виступав перед лідерами СРСР, США і Великої Британії на конференції у Потсдамі й удостоївся численних компліментів. У 1973 році «фокус» з платівками повторився. Козловський ще раз спробував видати свої колядки окремою платівкою, але невдовзі їх теж було вилучено з магазинів і знищено. І для сталінського, і для лібералізованого «совка» українські колядки виявилися немалою загрозою.

Адже колядки, як мало що інше, підкреслювали естетичну неповноцінність «совка». Почувши їх (на тлі радянських «Огоньков» і «піонерських зорьок») людина могла відчути, де правда, а де ні. Протиставити цьому радянська влада просто не мала чого. «У меня для вас других писателей нет», як казав один радянський диктатор.

З однією українською щедрівкою стався неймовірний випадок. Ця мелодія раз пролунала на радіо, щоб завоювати світ. Це трапилося через 15 років після того, як у січні 1921 року її автора, видатного українського композитора Миколу Леонтовича, уві сні убив агент ЧК, що попросився в хату переночувати.

Ось уже понад півстоліття, на час різдвяних свят, «Щедрик» є найпопулярнішою мелодією у світі, відомою як «Carols of the Bells» або «Ukrainian Carols».