Березневі статті 1654 року (інші назви — «Статті Богдана Хмельницького», «Березневі статті Богдана Хмельницького», «Статті війська Запорозького») — угода між московським урядом і українською козацькою старшиною, комплекс документів, які регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України після Переяславської ради.
Загальні відомості
За цими статтями Україна зберігала свої військово-адміністративні органи управління на чолі з виборним гетьманом. На Гетьманщині без обмежень мало далі діяти місцеве право, обумовлювалося невтручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України. Україна зберігала свої збройні сили — 60-тисячне козацьке військо. Гетьманський уряд мав право на ведення стосунків з іноземними державами з дозволу московського уряду і не мав права на зносини з Річчю Посполитою та Османською імперією. Гетьман обирався на козацькій раді довічно, а царя лише повідомляли про результат виборів. Влада Гетьмана поширювалась на всю територію України. Всі податки і доходи збирались українськими фінансовими органами. Представники Москви лише мали приймати від них належну їй данину.
При виборах наступних гетьманів ухвалювалися договірні статті, в яких деякі пункти Березневих статей скорочувалися, додавалися нові статті.
Угода була розірвана 30 січня (9 лютого) 1667 року Московією, що підписала розділяюче Андрусівське перемир'я з Річчю Посполитою.
Серед 11 пунктів Березневих статей немає жодного, в якому би йшлося про приєднання України до Московії чи возз'єднання.
Передісторія
Протягом 1648 - 1654 років років війська Гетьманщини вели боротьбу з військом Речі Посполитої захищаючи козацькі свободи та вимагаючи рівноправні умови співіснування української шляхти та козаків в межах Речі Посполитої. У військових компаніях козацькі війська підтримували загони кримських татар. Однак факт проведення сепаратних польсько-татарських переговорів під Кам'янцем та усна угода, досягнута по їх завершенню підштовхнули українське керівництво до остаточного розриву з Річчю Посполитою та пошуку нових союзників. Зокрема в особі Швеції, Московії та деяких німецьких держав.
Богдан Хмельницький з початком війни проводив далекоглядну зовнішню політику і вів активну дипломатичну діяльність з іншими державами. Неодноразово звертався до Москви з проханням допомогти в боротьбі з Річчю Посполитою і навіть погрожував війною, якщо не буде надано цієї допомоги. Московський уряд з одного боку не хотів розривати мир з Річчю Посполитою, а з іншого боку мав намір поширити сферу впливу. Після довгих вагань, «в ім'я віри православної», Земський собор ухвалив взяти Військо Запорозьке під «високу царську руку». Юридично цей акт було оформлено під час московсько-українських переговорів у січні-березні 1654. На етапі підготовки Переяславської ради, яка відбулась 8 січня 1654, виникли розбіжності у підходах до нового союзу. Московські посли відмовилися принести присягу за царя, боярин Бутурлін, який очолював московську делегацію, відмовився дати письмову гарантію збереження прав і вільностей після того, як договір набере чинності. З боку козаків не всі полки присягнули на вірність царю.
У березні 1654 року козацька делегація передала на розгляд московитам проект договору, який увійшов в історію під назвою «березневих статей». За цим документом, Україна зберігала республіканську форму правління, територіально-адміністративний поділ, систему соціально-економічних відносин, незалежність у проведені внутрішньої політики і зовнішньої (за винятком Речі Посполитої і Османської імперії).
З початку визвольної війни московський уряд надавав широку економічну і фінансову допомогу Україні. Поступово розширювалася дипломатична підтримка України зі сторони Московії, а також допомогу людьми, зброєю, боєприпасами. На початку 1649 московський уряд визнав гетьмана Хмельницького і відтоді регулярно обмінювався з ним послами. Тоді ж уряд повідомив гетьману про готовність прийняти Україну в московське підданство, але вважав за необхідне поки уникати війни з Річчю Посполитою[1].
Зміст статей
1) Збір податків на користь скарбниці доручалося вести українським урядовцям.
2) Установлювалася платня у розмірі:
a) військовому писарю та підпискам — 1000 польських злотих;
b) військовим суддям — 300 польських злотих;
c) судовим писарям — 100 польських злотих;
d) польським писарям та хорунжим — 50 польських злотих;
e) сотенним хорунжим — 30 польських злотих;
f) гетьманському бунчужному — 50 злотих.
3) Козацькій старшині, писарю, двом військовим суддям, усім полковникам і військовим та полковим осавулам надавалися у володіння млини;
4) Установлювалася платня генеральному обозному — 400 злотих і генеральному хорунжому — 50 злотих;
5) Заборонялися дипломатичні взаємини з османським султаном та королем Речі Посполитої;
6) Підтверджувалося право київського митрополита й усього духовенства на маєтності, якими вони володіли;
7) Московський уряд зобов'язувався почати війну з Річчю Посполитою навесні 1654 року;
8) Утримання московських військ на кордонах України з Річчю Посполитою;
9) Гетьманський уряд просив установлював платню:
g) полковим — 100 єфимків талерів;
h) полковим осавулам — 200 польських злотих;
i) військовим осавулам — 300 польських злотих;
j) сотникам — 100 польських злотих;
k) кожному козакові — 30 польських злотих;
10) У випадку татарських нападів на Україну передбачалося організовувати спільні походи як з боку України, так і Московської держави;
11) Гетьманський уряд просив установити утримання для козацької залоги кількістю 400 осіб у фортеці Кодак та для запорожців. Тут же містилася вимога до гетьмана почати реєстрування, що мав охопити 60.000 козаків.
Текст Березневих статей
Московський текст Український текст
Бьютъ челомъ великому государю царю и великому князю Алексю Михайловичу, всеа Великія и Малыя Росіи самодержцу, и многихъ государствъ государю и обладателю, его царскаго величества подданные Богданъ Хмельницкой, гетманъ войска Запорожского и весь міръ христіянскій російскій, чтобъ его царское величество пожаловалъ ихъ тмъ, о чемъ посланники ихъ бити челомъ учнутъ, а они его царскому величеству во всякихъ его государскихъ повелньяхъ служити будутъ во вки. Бють чолом великому государеві цареві і великому князеві Олексію Михайловичу, всеї Великої і Малої Росії самодержцеві і многих держав государеві й обладателеві піддані його царського величества Богдан Хмельницький гетьман Війська Запорозького і весь мир християнський руський, аби його царське величество пожалував їх тим (дав їм те), про що битимуть чолом (проситимуть) посланики їх, а вони його царському величеству служитимуть во-віки в усім що їм государ повелить.
1. Чтобъ въ городхъ урядники были изъ ихъ людей обираны къ тому достойные, которые, должны будуть поддаными царского величества урежати и доходы всякіе, въ правду, въ казну царскаго величества отдавати, для того, что царского бъ величества воевода пріхавъ учалъ права ихъ ломать и уставы какіе чинить, и то бъ имъ было въ великую досаду; а какъ тутошніе ихъ люди гд будуть старшіе, то они противъ правъ своих учнуть исправлятца. 1. Щоб по містах урядники були обирані з людей того гідних, будуть вони повинні підданими царського величества правити, і всякі доходи по правді віддавати до казни. А то тому, що воєвода царського величества, приїхавши, почав би права їх ламати і якісь устави заводити, і то було б (Українцям) прикро; а як будуть старшини місцеві, свої люди, то вони будуть поводитися згідно з місцевими правами.
И сей стать царское величество пожадовалъ-веллъ быть по ихъ челобитью. А быти бъ урядникомъ, въ городхъ: войтамъ, бурмистромъ, райцамъ, лавникомъ, и доходы всякіе денежные и хлбные сбирать на царское величество и отдавать въ его государеву казну тмъ людемъ, которыхъ царское величество пришлетъ; да тмъ же прислаинымъ людемъ, кого для то сборные казны царское величество пришлетъ, и надъ тми сборщиками смотрить, чтобъ длали правду. Що до сеї статті царське величество пожалував-велів бути по їх прошенню. Мають по містах бути урядниками війти, бурмистри, райці, лавники, і доходи всякі грошеві і хлібні збирати на царське величество й віддавати до государевого скарбу тим людям, которих пришле царське величество. І ті прислані люде, котрих царське величество пришле до того збору грошей, мають доглядати зборщиків, щоб робили по правді.
2. Писарю войсковому чтобъ по милости царского величества 1000 золотыхъ полскихъ для подписковъ давать, а на судей войсковыхъ по 300 золотыхъ полскихъ, а на писаря судейского по 100 золотыхъ полскихъ, на писаря да на хоружего полкового по 50 золотыхъ, на хоружего сотницкого 30 золотыхъ, на бунчюжного гетманского 50 золотыхъ. 2. Писареві військовому по милости царського величества щоб давано 1000 золотих польських на підписків (канцеляристів). на судей військових по 300 золотих польських, на писаря судейського по 100 зол. польських, на писаря й хорунжого по 50 зол., на хорунжого сотенного по 30 зол., на бунчужного гетьманського 50 зол.
Царское величество пожаловалъ, веллъ быть по ихъ челобитью; а давать т деньги изъ тамошнихъ доходовъ. Царське величество пожалував, велів бути по їх проханню; а давати ті гроші з тамошніх доходів.
3. На писаря и на судей войсковыхъ, на 2 человка, и на всякого полковника и на ясауловъ войсковыхъ и полковыхъ чтобъ по мельниц было, для прокормленья, что расходъ имютъ великой. 3. На писаря і на судей військових, на 2 чоловіка, і на всякого полковника, осаулів військових і полкових щоб було по млину, для прогодовання, тому що несуть великі видатки.
Царское величество пожаловалъ, веллъ быть по ихъ челобитью. Царське величество пожалував, велів буть по їх проханню.
4. На подлку наряду войскового и на пушкарей и на всхъ работныхъ людей, которые у наряду бываютъ, чтобъ царское величество пожаловать изволилъ учинить свое царское милостивое призрнье, какъ въ зиму, такъ и о станахъ, такожде на обозного арматного 400 золотыхъ, а на хоружего арматного 50 золотыхъ. 4. На роботи військової армати, на пушкарів і всіх робочих людей що бувають при арматі, аби царське величество зволив вчинити милостиву ласку на зимове прогодованнє і пристановище; також на арматного обозного 400 зол., а на хорунжого 50 зол.
Царское величество пожаловалъ, велЂлъ давать изъ тамошнихъ доходовъ. Царське величество пожалував, велів дати з тамошніх доходів.
5. Послы которые издавна къ войску Запорожскому приходять изъ чюжихъ краевъ, чтобъ гетману и войску Запорожскому которые къ добру были, волно приняти; а только что бъ имло быть противно царского величества, то должны они царскому величеству извщати. 5. Послів, котрі здавна приходять з чужих країв до Війська Запорозького аби було вільно приймати, а коли б було щось противне царському величеству (в сих посольствах), мусять вони (козаки) сповіщати царське величество.
По сей стать царское величество указалъ: пословъ о добрыхъ делхъ принимать и отпускать; а о какихъ длехъ приходили и съ чмъ отпущены будуть, о томъ писать къ царскому величеству подлинно и вскор. А которые послы присланы отъ кого будутъ царскому величеству съ противнымъ дломъ, и тхъ пословъ и посланниковъ задерживать въ войск и писать объ нихъ о указ къ царскому величеству вскор жъ, а безъ указу царского величества назадъ ихъ не отпускать. А съ турскимъ салтаномъ и съ полскимъ королемъ безъ указу царского величества не ссылатца. До сеї статі царське величество велів: послів з добрими ділами приймати і відправляти, і писати царському величеству вірно і скоро, за чим вони приходили і з чим їх одправлено. А котрі посли будуть присилатися з справами противними царському величеству, тих послів і посланників затримувати в війську та писати про них зараз же до царського величества, а без дозволу царського назад їх не відправляти. А з турецьким султаном і з польським королем без волі царського величества не мати зносин.
6. О митрополит кіевскомъ посланникомъ изустной наказъ данъ. А въ рчахъ посланники били челомъ, чтобъ царское величество пожаловалъ, веллъ дать на его маетности свою государскую жалованую грамоту. 6. Про митрополита київського дано послам устний наказ. А в розмовах посли били челом, щоб царське величество велів дати свою государську жалувану грамоту на його маєтности.
Царское величество пожаловалъ: митрополиту и всмъ духовного чину людемъ на маетности ихъ, которыми они нын владютъ, свою государскую жалованую грамоту дать веллъ. Царське величество пожалував: митрополитові і всім людям духовного чину велів дати свою государську жалувану грамоту на маєтности, которими вони тепер володіють.
7. Чтобъ царское величество изволилъ рать свою вскор прямо къ Смоленску послать, не отсрочивая ничего, чтобъ непріятель не могъ исправитца и съ иными совокупитися, для того что войска нын принужены, чтобъ никакой ихъ лести не врили, естли бъ они имли въ чемъ длать. 7. Аби царське величество зволив післати своє військо під Смоленськ не гаючися ні трохи, аби неприятель не міг собі ради дати і сполучитися з иншими (військами), бо тепер війська (польські) потомлені-нехай не вірять ніякому лукавству (Поляків), коли б почали що вимишляти.
Царское величество изволилъ на непріятеля своего, на полского короля, итти самъ и бояръ и воеводъ послать со многими ратми по просух, какъ конскіе кормы учнуть быть. Царське величество постановив на неприятеля свого польського короля йти самому і бояр та воєводів післати з великим військом, як просохне і почне бути паша.
8. Чтобы наемного люду зд по рубежу отъ Ляховъ, для всякого безстрашія, съ 3000, или какъ воля царскаго величества будетъ хотя и болши. 8. Аби наємного війська тут на польськім пограничу, для безпечности було з 3000 або скільки буде воля царського величества-хоч і більше.
Царского величества ратные люди всегда на рубеж для Украйны обереганья есть и впередъ стоять учнутъ. Військові люди царського величества на пограничу для охорони України завсіди були і надалі будуть стояти.
9. Обычай тотъ бывалъ, что всегда войску Запорожскому платили. Бьютъ челомъ и нын царскому величеству, чтобъ на полковника по 100 ефимковъ, на ясауловъ полковыхъ по 200 золотыхъ, на ясауловъ войсковыхъ по 400 золотыхъ, на сотниковъ по 100 золотыхъ, на казаковъ по 30 золотыхъ полскихъ давать. 9. Завсіди був такий звичай, що Війську Запорозькому плачено. Бють чолом і тепер царському величеству, аби давано на полковника 100 єфимків, на осаулів по 200 золотих, на осаулів військових по 400 зол., на сотників по 100 зол., на козаків по 30 золотих польських.
И въ прошлыхъ годхъ присылалъ къ царскому величеству гетманъ Богданъ Хмельницкій и все войско Запорожское и били челомъ многажды, чтобъ его царское величество ихъ пожаловалъ, для православные христіянскіе вры и святыхъ божіихъ церквей, за нихъ вступился и принялъ ихъ подъ свою государеву высокую руку и на непріятелей ихъ учинилъ имъ помочь. И великому государю нашему, его царскому величеству, въ то время подъ свою государеву высокую руку приняти было васъ не мочно, потому что у его царского величества съ короли полскими и великими князи либовскими было вчное докончанье. А что съ ихъ королевскіе стороны царского величества отцу, блажевные памяти великому государю и великому князю Михаилу Федоровичю, всеа Русіи самодержцу, и многихъ государствъ и обладателю, и дду его государеву, блаженные памяти великому государю святйшему патріарху Филаренту Никитичю, московскому и всеа Русіи, и великому государю нашему царю и великому князю Алексю Михайловичю, всеа Русіи самодержцу, его царскому величеству, учинились многія безчестья и укоризны, и о томъ, по королевскимъ грамотамъ и по соймовому уложенію и по констытуціи и по посолскимъ договорамъ царское величество ожидалъ исправленія. А гетмана Богдана Хмельницкого и все войско Запорожское хотлъ съ королемъ полскимь помирить, черезъ своихъ государевыхъ великихъ пословъ, тмъ способомъ: буде Янъ-Казимеръ король учинить съ ними миръ по Зборовскому договору и на православную христіянскую вру гоненія чинить не учнетъ и уніятовъ всхъ выведетъ, и царское величество виннымъ людемъ, которые за его государскую честь довелись смертные казни, вины ихъ хотлъ отдать. И о томъ посылалъ къ Яну-Казимеру королю своихъ государевыхъ великихъ и полномочныхъ пословъ, боярина и намстника великопермского князя Бориса Александровича Репнина-Оболенского съ товарищи. И т царского величества великіе и полномочные послы о томъ миру и поступкахъ королю и паномъ рад говорили всякими мрами, и Янъ Казимеръ король и паны рада ни на которую мру не сошли, и то великое дло поставили ни во что, и тхъ царского величества великихъ и полномочныхъ пословъ отпустили безъ дла. И великій государь нашъ, его царское величество, видя такіе съ королевскіе стороны многіе неисправленья и грубости и неправды, и хотя православную христіянскую вру и всхъ православныхъ христіянъ отъ гонителей и хотящихъ церкви божіи разорити и вру христіянкую искоренити отъ Латынъ оборонити, подъ свою государеву высокую руку васъ принялъ. А для вашіе обороны собралъ рускіе и нметцкіе и татарскіе рати многіе, идетъ самъ великій государь нашъ, его царское величество, на непріятелей христіянскихъ, и бояръ своихъ и воеводъ шлетъ со многими ратми; и на тотъ ратной строй, по его государеву указу, роздана его государева казна многая. Попередніх літ присилав до царського величества гетьман Богдан Хмельницький і все Військо Запорозьке і били чолом, щоб його царське величество їх пожалував, уступився за них задля Православної Християнської Віри і святих Божих церков, прийняв їх під свою високу руку і дав поміч на неприятелів. Великому государеві нашому в тім часі не можна було вас прийняти під свою государську високу руку, тому що у його царського величества була вічна згода з королями польськими і великими князями литовським. А хоч з королівської сторони батькові цар. величества святої памяти великому государеві Михайлові Федоровичеві і дідові його, святійшому патріярхові Філаретові Никитичови, і великому государеві нашому Олексієві Михайловичу сталося нечести і ганьби, то в тім згідно з королівськими грамотами і соймовими постановами царське величество чекав поправи. А гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо Запорозьке хотів помирити з королем польським тим способом: аби кроль Казимир учинив з ними згоду на підставі Зборівському трактату: проти Православної Віри християнської не верещав, уніятів усіх викорінив, — зате царське величество хотів вибачити вину всім винним людям, котрим за образу його государської чести належала кара смертна. Про се посилав він до кроля Казимира своїх великих і уповноважених послів: боярина і намісника великопермського Бориса Олександровича Репнина-Оболенского з товаришами. І ті великі і уповноважені посли царського величества про ту згоду і про вчинки королеві і панам — раді говорили на всякі способи. Але Казммир з ляхами ніяк не пристали, і сю велику справу взяли за ніщо, а тих великих і уповноважених послів царського величества відправили з нічим. Тоді великий государ наш, видівши так богато несправности з королівської сторони, грубости і неправди, і бажаючи оборонити Православну Християнську Віру і всіх православних християн від отступникiв латинян (папистів), що хочуть церкви Божі знищити і Віру Християнську викорінити, прийняв вас під свою високу руку. А для оборони вашої зібрав много руського німецького і татарського війська — сам великий государ наш іде на неприятелів і посилає бояр своїх і воєводів з великим військом, і на те зібраннє війська, за государевим наказом, роздано великі гроші.
И нын имъ посланникомъ о жаловань на войско Запорожское говорить, видя такую царскаго величества милость и къ нимъ оборону, не довелось. А какъ былъ у гетмана у Богдана Хмельницкого государевъ ближней бояринъ и намстникъ тверской Василей Васильевичъ Бутурлинъ съ товарищи, и гетманъ говорилъ съ ними въ разговорехъ о числ войска Запорожского, чтобы учинить 60.000; а хотя бъ де того числа было и больше, и государю де въ томъ убытка не будетъ, потому что они жалованья у государя просить не учнутъ. Да и имъ, Самойлу и Павлу, и инымъ людемъ, которые въ то время при гетман были, про то вдомо жъ. А что въ Малой Росіи въ городхъ и мстхъ какихъ доходовъ, и про то царскому величеству не вдомо; и великій государь нашь, его царское величество, посылаетъ доходы описать дворянъ. А какъ т царского величества дворяны доходы всякіе опишутъ и смтять, и въ то время о жаловань на войско Запорожское по разсмотрнью царского величества и указъ будетъ. А нын царское величество, жалуя гетмана и все войско Запорожское, хочетъ послать своего государева жалованья по давнымъ обычаямъ предковъ своихъ, великихъ государей царей и великихъ князей російскихъ, гетману и всему войску Запорожскому золотыми. Тому їм, послам, тепер, бачучи таку ласку до них царського величества й оборону, говорити про плату Запорозькому війську не годиться. Як був у гетьмана Богдана Хмельницького государів ближній боярин і намісник тверський Василь Василевич Бутурлин з товаришами, гетьман в розмовах з ними про число Запорозького війська говорив, щоб зробити 60 тисяч, а коли б і більше того числа було, государеві в тім шкоди не буде, бо вони прости плати у государя не будуть. Про се відомо їм, Самійлу і Павлу, й иншим людям, які тоді були при гетьмані. Які доходи в Малій Росії по городах і містах, про се царському величестві не відомо, і великий государ посилає дворян, щоб списали доходи. Як ті дворяни царського величества опишуть всякі доходи і обрахують, тоді, по обміркуванню царським величеством, буде наказ про плату Запорозькому війську. А тепер царське величество, жалуючи гетьмана і все Запорозьке військо, давнім звичаєм предків своїх, великих государів, хоче післати гетьманові і всьому війську Запорозькому своє государське жалуваннє золотими.
10. Крымская орда если бы имла вкинутися, тогда отъ Астрахани и отъ Казани надобно на нихъ наступити. Такожде и Донскимъ казакомъ готовымъ быть. А нын ещо въ братств, дать сроку и ихъ не задирать. 10. Коли б мала напасти кримська орда, тоді треба на неї наступити від Астрахани й Казани, також і Донським козакам бути готовими. А тепер вона (орда) ще в брацтві (з козаками), треба дати час і її не зачіпати.
Царского величества указъ и повелніе на Донъ къ казакомъ послано: буде Крымскіе люди задору никакова не учинятъ, и на нихъ ходить и задору чинить не велно. А будетъ Крымцы задоръ учинять, и въ то время царское величество укажетъ надъ ними промыслъ чинить. Наказ і повеліннє до козаків на Дін післано: коли Кримські люди не будуть зачіпати, то й на них іти не велено. А коли Кримці зачіплять, то царське величество велить на них іти походом.
11. Кодакъ городъ на рубеж отъ Крыму, въ которомъ гетманъ всегда по 400 человкъ держить и кормы всякіе имъ даетъ; чтобъ и нын царское величество пожаловалъ кормами и порохомъ къ наряду изволилъ построити. Также и на тхъ, которые за порогами коша берегутъ, чтобъ царское величество милость свою изволилъ показать: понеже нелзя его самого безъ людей оставляти. 11. Кодак город на границі з Кримом, там гетьман завсіди по 400 чоловіка держить і харч усякий їм дає — тепер нехай би царське величество пожалував, зволив наділити харчом і порохом для армати. Також і тим, що за Порогами коша стережуть, аби царське величество зволив показати свою ласку, бо його неможна самого без людей лишати.
О той стать царского величества милостивой указъ будетъ впередъ, какъ про то вдомо будетъ, по скольку какихъ запасовъ въ т мста посылывано и сколько будетъ доходовъ въ сбор на царское величество. До сеї статті буде милостивий указ царського величества, коли буде відомо, скільки якого припасу туди посилали, і скільки доходу буде зібрано на царське величество.
А что въ письм жъ вашемъ написано: какъ великій государь нашъ, его царское величество, гетмана Богдана Хмельницкого и все войско Запорожское пожалуетъ, свои государскіе грамоты на волности ваши дать велить, тогда вы смотръ межъ собой учините: кто будетъ казакъ, или мужикъ, а чтобъ число войска Запорожского было 60.000. И великій государь нашъ, его царское величество, на то изволилъ имъ-числу списковымъ казакомъ быть веллъ. И какъ вы посланники будете у гетмана у Богдана Хмелницкого, и вы бъ ему сказали, чтобъ онъ веллъ казаковъ разобрать вскор и списокъ имъ учинилъ, да тотъ списокъ за своею рукою, прислалъ къ царскому величеству вскор. А що в вашім письмі написано: як великий государ наш гетьмана Богдана Хмельницького і все Військо Запорозьке пожалує, свої грамоти государські на ваші вольности велить дати, тоді ви ж між собою розбір зробите: хто буде козак, а хто мужик, і щоб війська Запорозького було 60.000. — То великий государ наш на те позволив: велів бути такому числу реєстрових козаків. То ж як ви, посли будете у гетьмана Богдана Хмельницького, скажіть йому, щоб він велів скоро козаків розібрати, реєстр їм зробити, і той реєстр за підписсю прислав негайно царському величеству
Див. також
Жалувана грамота Олексія Михайловича Війську Запорозькому.
Примітки
Земський Собор 1653 РОКУ, А. І. КОЗАЧЕНКО, Питання історії, 5, 1957, 151—158
Джерела
Горобець В. Договірні статті українських гетьманів // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 433. — ISBN 966-00-0405-2.
Щербина В. До питання про статті Богдана Хмельницького // Ювілейний збірник на пошану академика Михайла Сергієвича Грушевського з нагоди шістьдесятої річниці життя та сорокових роковин наукової діяльности. — Київ, 1928. — Т. І.
Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
Посилання
Березневі статті // сайт «Культура України».
Переяславські статті (1659)
Підписаний 17 жовтня 1659 року
Переяслав, Гетьманщина - місце
Переяславські статті — козацько-московська міждержавна угода, укладена 17 жовтня 1659 року в Переяславі. Статті означали розрив Гадяцької угоди 1658 року з Річчю Посполитою і суттєво звужували автономію козацької України у складі Московської держави. Підписані гетьманом Юрієм Хмельницьким і представниками московського уряду на чолі з князем Олексієм Трубецьким.
Передумови
Після скинення Івана Виговського молодий новообраний гетьман Юрій Хмельницький вислав посольство до московського воєводи Олексія Трубецького. Посольство, очолюване Петром Дорошенком, привезло проект договору, в яких визначалися принципи союзу з Московією. Цей проект отримав назву Жердівські статті. Вони базувалися на Березневих статтях 1654 року з певними модифікаціями. Зокрема, козацька сторона пропонувала:
скасувати московські гарнізони в українських містах, окрім Києва, як при Богдані Хмельницькому.
підпорядкувати гетьманові усі московські війська, що надсилалися в Україну.
заборонити контакти московського уряду зі старшиною, оминаючи гетьмана.
допустити, щоб у всіх зовнішніх переговорах, дотичних інтересів Війська Запорозького, були присутні козацькі посли з правом голосу.
Трубецькой прийняв посольство, але запросив Хмельницького на особисті переговори. Гетьман побоювався пастки, однак, врешті-решт, поїхав до Переяслава із малим супроводом. 27 жовтня 1659 року, в Переяславі, Трубецькой організував Генеральну військову раду. На ній були відсутні правобережні полковники, а основну масу становила старшина промосковської орієнтації з Лівобережжя. Сама рада проходила в оточенні 40-тисячного московського війська. На раді Хмельницького знову обрали гетьманом, після чого Трубецькой змусив підписати його сфальсифікований московською стороною текст Березневих статей 1654 року. Пізніше цей довільно редагований текст увійде до Зводу законів Російської імперії під назвою «Статей Богдана Хмельницького».
Скасовувалися компанійські полки гетьман позбавлявся права знімати старшину з посади без вироку військового суду або згоди старшини
Зміст
Переяславські статті складалися з 19 пунктів. Всупереч сподіванням козацької сторони, вони містили ряд суворих обмежень самоврядування. Документ мав на меті зміцнити позиції Московії в Україні. Статті передбачали:
Заборону козакам самостійно переобирати гетьмана без дозволу царя.
Обов'язкове затвердження кандидатури гетьмана московським урядом.
Заборону гетьману здійснювати дипломатичні відносини із іноземними державами.
Заборону козакам самостійно вступати у війну або надавати третій стороні військову допомогу.
Обов'язок гетьмана посилати військо на перший виклик царя.
Заборону гетьману призначати й усувати полковників без згоди царя. Правове врегулювання категорій осіб котрі могли займати полковницький уряд.
Розквартирування московських гарнізонів і воєвод в Переяславі, Ніжині, Брацлаві та Умані за кошти українського населення.
Підпорядкування Київської митрополії Московському патріарху; заборона приймати посвяту від Константинопольського патріарха.
Крім цього статті передбачали видачу Москві усієї родини Виговського, котрого царський уряд вважав зрадником.
Наслідки
Обранням Юрія Хмельницького гетьманом і підписанням Переяславських статей закінчилася московсько-українська війна (1658—1659) рр.
Восени 1660 Ю. Хмельницький розірвав воєнно-політичний союз із московським царем і уклав новий договір з Річчю Посполитою — Слободищенський трактат.
