Кубаньнаш)))
- 21.04.15, 01:13
- Ми любимо тебе, Україно!
Кажуть, мови не існує? І ніколи не існувало?
Ну-ну.....
14
хочу сюди!
-
-
33 роки, телець, познайомиться з хлопцем у віці 29-39 років
Замітки з міткою «кубань»
Геноцид або чому зникають українці...Ч.2.
- 25.01.12, 19:00
Петро Вольвач
Геноцид або чому зникають українці на неосяжних просторах російської Імперії?
Незважаючи на шалений асиміляційний тиск, брак елементарних умов для розвитку національної культури, ще й сьогодні українці в цих регіонах є досить численною етнічною групою. Згідно з переписом 1989 року чисельність українців у Ямало-Ненецькому та Чукотському автономних округах становить відповідно 17,2 та 16,8 відсотки, Магаданській області — 15,4, Камчатській — 9,1. В Якутії сьогодні мешкає 7 відсотків наших земляків, серед народу комі — 8,3 відсотки. У національних округах Таймирському — 8,6; Коряцькому — 7,2 таНенецькому — 6,9 відсотки. В Калінінграді українців 7,2 відсотки, а в Мурманській області — 9, понад 200 тисяч українців мешкає у Москві.
Будемо сподіватися, що майбутні дослідники демографічних парадоксів та етнічних катаклізмів знайдуть документальні підтвердження зазначеної аномалії. Проте, найбільш вагомим доказом все ж таки є дані останнього 1989 року перепису населення, які переконливо засвідчують незаперечний факт існування комуністичного геноциду в імперії проти українського народу.
Український народ впродовж кількох століть, можливо навіть на шкоду і противагу своїм національним інтересам створив пріоритетні умови для розвитку російської культури на своїй землі. Та ж незалежна Україна, як рівноправний член світового товариства має вимагати від владних структур Росії та світової громадськості адекватних дій і до українського населення на теренах Росії. Якщо цього не буде зроблено, то мільйони
Напередодні першої світової війни в так званому Сірому Клину (територія сучасного Казахстану та сусідніх областей Росії) Омськ був центром українського життя. Полтавець М.Бондаренко, який працював в тих краях землеміром, засвідчує: «Сам Омськ виглядає як московське місто, але базар і ярмарок балакають українською мовою». (Цитується за В.Сергійчуком, 1991). Воно і не дивно, адже довкола Омська розташовувались облаштовані козацькі поселення, заселені виключно українцями.
Поодинокі переселенці з України, до Сірого Клину вирушили ще наприкінці 80 рр. XIX століття. Незабаром протоптана ними стежка до Казахстану стала тою артерією, через яку з України впродовж сторіччя викачувались життєдайні сили, робочі руки та інтелект. Лише в 1891–1914 роках з Волинської, Катеринославської, Київської, Таврійської,Харківської, Херсонської та Чернігівської губерній для освоєння Сірого Клину виїхало близько 1,7 млн. українців. На початок 1930 року в Казахстані нараховувалось понад 1 млн. українців. Українське населення мешкало досить компактно. Так, у 29 районах українців жило від 50 до 100тисяч осіб.
За даними перепису 1926 року, в КАССР українське населення складало 13,2 % до загальної кількості. В Актюбинському окрузіїх нараховувалось 93 тисячі, Кустанайському -164 тисячі, Петропавлівському -184 тисячі, Акмолінському — 110 тисяч, Сирдар'їнському — 41 тисяча, Уральському — 21 тисяча.Злочинна колективізація сільського господарства стимулювала міграційні процеси в Україні. Від колгоспів та розкуркулювання українське селянство рятувалося в Казахстані, Середній Азії та Сибіру. Мільйони української людності впродовж кількох десятиліть освоювали цілинні та перелогові землі Казахстану, Сибіру та Алтайського краю. Отже, широкомасштабне промислове землеробство Казахстану започаткували наші земляки. Назви радгоспів-гігантів на колись маложиттєвих цілинних землях Казахстану промовисто засвідчують приорітетність нашого народу в їх освоєнні.
Далекосхідний регіон, або як його в народі називають Зелений Клин (Приморський, Хабаровський краї, Камчатська, Сахалінська таАмурська області), обживався і облаштовувався не без участі українського народу. Заселення Зеленого Клину українцями започаткував перший політичний засланець з України — гетьман Дем'ян Многогрішний з родиною. З другої половини 19 століття розпочинається масове переселенняукраїнців на Далекий Схід. Інтенсивна міграція з України відбувається на початку 20 століття. Так, лише до Амурської області в 1906–1917 рокахз України прибуло 64 тисячі осіб (майже 50 відсотків від усіх переселенців). А до Примор'я впродовж цих років приїхало з України майже103 тисячі осіб (61 відсоток від усіх мігрантів). З рідної домівки всіхїх у далеку чужину гнали злидні та безземелля. Ще й сьогодні тисячі поселень у Зеленому Клину носять українські назви. Всі вони закладені нашими земляками, яких царська та комуністична влада із шахрайською спритністю зарахували до «русскоязычного населения». Господарське освоєння Далекого Сходу українськими селянами — незаперечний факт. З нимзмушені рахуватися навіть дослідники радянського періоду. В одному з
видань (книга «Дальневосточный край», 1932 рік) зазначалось: «Переселяючись з південних степових областей, українці принесли сюди свій культурно-побутовий уклад, мову й культуру, що незважаючи на жорстоку русифікацію, яку проводив царський уряд, збереглися в своїх підставах і, безперечно, це дає велику можливість для проведення повної українізації всіх районів та перетворення краю в дійсно українську землю не тільки на формальних підставах, але й фактично» (цитується за В.Сергійчуком, 1991).
Українці в Зеленому Клину зазнали шаленого зросійщення й цілеспрямованої асиміляції. Проте навіть це не вбило вільнолюбного духу козацьких нащадків. Українське населення Далекого Сходу брало активну участь в революційних подіях 1917 року. Була зроблена відчайдушна спроба організувати там Українську Далекосхідну республіку, яка в 1922 році була ліквідована більшовиками. Генеральний секретаріат її невдовзі було заарештовано і засуджено.
Перепис населення Далекого Сходу, що проводився в 1926 році за вказівкою Москви, тут, як і в інших регіонах, було фальсифіковано. За офіційними, даними, на той час у регіоні нараховувалось лише 315 тисяч українців. Хоча в 1918 році, за даними українських далекосхідних організацій, в Зеленому Клину мешкало 437 тисяч українців. Отже, за всіма правилами демографії, враховуючи природний приріст населення, кількість українського населення на Далекому Сході в 1926 році мала становити 570–600 тисяч. Щодо Примор'я, то питома вага українського населення там мала перевершувати 50 — 60 відсотків.
У післявоєнний період міграція українців до Далекого Сходу дещо пожвавилася. До цього спонукали об'єктивні фактори: перш за все низький рівень життя на Україні. Висвітленням етнічної ситуації на Кубані ми свідомо завершуємо розгляд цієї теми, оскільки саме на матеріалах по цьому регіону маємо змогу відповісти на питання, куди й чому зникають українці на неосяжних просторах російської імперії. Назва цього злочинного явища — геноцид.
Освоєння Кубані запорозьким козацтвом та українським населенням — незаперечний факт і тема окремої розмови. Його навіть не наважуються спростувати найбільш затяті кримські шовіністи-великодержавники та виховані Коротким курсом ВКП(б) "несостоявшийся агроном-писатель" та "известные историки с РДК". Адже ця історична подія увінчана відомим пам'ятником запорожцям на місці висадки їх на Тамані 1792 року.
В 1992 році цивілізована людність як в Україні, так ів Росії, відзначала 200-ліття цієї визначної дати. На жаль, в Криму сепаратистсько-шовіністичні сили саме в цей час не без допомоги влади нагнітали антиукраїнську істерію, займалися "возрождением" ніколи не існуючого тут азово-чорноморського козацтва, а коноводи з РДК гризлися за нагайки "отцов-атаманов". Тому подія європейського і всеросійського значення лишилася непоміченою. З простодушністю відомого літературного героя Митрофанушки, який не визнавав ні історії, ні географії, ювілей проігнорувала незалежна кримська влада. І це більш ніж прикро, адже Кубань — то наша найближча посестра. З цим ювілеєм чомусь не привітали кубанців і прибічники "независимого острова Крыма", які в перші дні незалежності України цілком серйозно закликали кримчан в антиукраїнськійзлобі до поновлення турецького валу на Перекопі та негайного будівництва мосту через Керченську протоку в Росію. Але незнання історії та географії знову зле посміялося над ними. Адже майбутній міст на Кубань, то знову ж таки дорога до території, освоєної і населеної такими ненависними для націонал-шовіністів українцями.Завдяки запорозькому козацтву Кубань за кілька десятиліть стала одним з найбільш впорядкованих та заможних регіонів Росії. В 1911–1915 р.р. на Кубані було 450 тис. селянських господарств.
Поруч з Україною Кубань була одним з найбільш крупних і розвинених хлібодарних районів імперії. П'ятирічний обсяг продукції в той період становив: зернових — 3700000 т; олійних — 38000 т; тютюну — 33000 т; городніх культур — 350000 т. Розвиненими галузями до революції стали також садівництво та виноградарство. За кількістю худоби та його реманенту на 100 чоловік населення Кубань перевершувала і Україну, і Росію.Царський уряд надав кубанському козацтву значної автономії, хоч українське населення на Кубані за царських часів також було позбавлене національних прав і гніт асиміляції й русифікації тяжів над ним. Після лютневої революції 1917 року кубанське козацтво повело рішучу боротьбу за повернення колишніх прав і вольностей. Царські сатрапи як не старалися, але не змогли вибити з душ нащадків славетного запорізького козацтва пам'ять про Україну й любов до предківської землі. В короткочасний період свого існування Кубанська крайова Рада, а згодом Самостійна Кубанська Народна Республіка робила спроби порозумітися, налагодити зв'язки і укласти угоду з Центральною Радою. Проте, подальший перебіг подій як в Україні, так і на Кубані, порушив ці наміри.
В горнилі братовбивчої війни на Кубані загинули сотні тисяч кубанських козаків, поділених навпіл злочинними політиками між більшовиками та білогвардійцями.
Перепис 1926 року засвідчив, що у Північно-Кавказькому краї, незважаючи на величезні втрати, жило понад 3 млн. українців. З такою величезною козацькою силою більшовицька влада,яка на перших порах ще вміло маніпулювала гаслами розквіту національних культур та національного відродження на окраїнах імперії, мусила рахуватися. Тому в перше десятиліття існування Союзу, з 1922 по 1932 р.р., відбувалося українське відродження Кубані. Проте ті, хто добре знав комуністичну підступність і непослідовність, хто мав доступ до рішень різноманітних таємних конференцій, добре усвідомлювали, що це відродження тимчасове і мало на меті лише пропагандистські цілі та було розпочате з провокаційною метою.
Справжню сутність більшовицької політики в національному питанні висвітлюють настанови першого наркомнаца Йосипа Сталіна вождю світового пролетаріату В. Леніну, які він дав їх у дні творення Союзу. Листи ці стали відомі широкому загалу, лише після 1991 року, коли їх дістали з таємних архівів ЦК КПРС. А послужливий наркомнац з єфрейторською прямолінійністю радив: «За четыре года гражданской войны мы в виду интервенции вынуждены были демонстрировать либерализм Москвы в национальном вопросе… Молодое поколение коммунистов игру в независимость отказывается понимать как игру, упорно признавая слова о независимости за чистую монету. Окраины во всем основном безусловно должны подчиняться центру, т. е. если мы теперь же не заменим формальную(фиктивную) независимость формальной (й вместе с тем реальной) автономией, то через год будет несравненно труднее отстоять фактическое единство советских республик».
Ще в царській Росії Кубань, як багатий хлібодарний край, посідала одне з перших місць за розвитком шкільництва і ступенем грамотності населення. Навіть в роки громадянської війни (на 1 січня 1920 року) на Кубані діяли 1600 початкових шкіл, 240 вищих початкових, 151 середня та 124 професійних школи.
Українська національна революція 1917 року сприяла відродженню приспаного царизмом культурно-національного життя української Кубані. Етнічна ситуація в краї на той час була сприятливою для розвитку й поглиблення цього процесу. Незважаючи на сильний гніт русифікації, що тяжів над кубанцями; станичне та хутірське населення центральної Кубані впродовж століття розмовляло українською мовою.
Тому з перших днів падіння царської імперії розпочалося відродження українського шкільництва, а при допомозі Української Центральної Ради тут створюються хати-читальні та видаються українські щоденні газети. Таким чином, природний процес українізації Кубані започаткували ще Кубанська Крайова Рада та Самостійна Кубанська Республіка.
Їх падіння та встановлення радянської влади не змоглиприпинити національного відродження Кубані. Більшовики, аби не викликати повстання й масових заворушень в цьому регіоні, змушені були піти на тимчасовий компроміс. Сьогодні важко повірити в те, що на Кубанідо 1932 року існувало 240 українських шкіл І та II ступенів. Функціонувала також ціла мережа курсів ліквідації неписьменності дорослого населення, в яких навчання велося українською мовою. Більше того, на кількох факультетах Кубанських політехнічного та медичного інститутів було запроваджено викладання українською мовою. Українською мовою готували фахівців кілька педагогічних та сільськогосподарських технікумів, велося діловодство в судах та станичних виконкомах.
Відкриття українського часопису як в Криму, так і на Кубані є сьогодні досить складною і майже неможливою справою. Яких тільки аргументів не висовує офіційна влада, коли слабосильні, позбавлені державної підтримки українські громадяни Криму та Кубані порушують питання про видання української преси. Наприкінці 20-х років духовні та культурні потреби українців Кубані обслуговували 20 українських газет, 5 журналів. Навіть при щоденній компартійній газеті «Красное знамя» виходив український додаток. А Північно-Кавказький крайовий комітет ВКП(б) в 1927–1932 р.р. видав український тижневик «Червоний прапор». В краї діяли три українські книжкові видавництва, три театри, в яких йшли вистави місцевих драматургів. Регулярно велися радіопередачі рідною мовою, була досить солідна українська філія спілки письменників, що об'єднувала більше ЗО поетів і прозаїків. Вони підготували понад 600 видань художньої, наукової, публіцистичної та навчальної літератури. При Північно-Кавказькому крайовому комітеті ВКП(б) діяла також українська секція національних меншин.
Здавалося, українське відродження Кубані набуває незворотного характеру. Перепис населення, що проводився в 1939 році по всій країні, мав би зафіксувати небувалий розквіт українства і в цьому регіоні, проте, «обьективная советская статистика» засвідчує дивовижні речі: чисельність українців на Кубані, як і в інших регіонах імперії за тридцятилітній відтинок часу, катастрофічне зменшилась. Загадкове зникнення українців на території Росії компартійно-історична наука сором'язливо замовчує. Впродовж 13 років (з 1926 до 1939 року) українське населення на Кубані, наприклад, зменшилося більш як в 12 разів і становила в 1939 році 150 тисяч (4,7 відсотки загальної кількості). Що ж за етнічна бомба вибухнула на благодатній Кубані, яка за 10 років знищила майже 3 млн. українців? Завісу над цією таємницею відкривають підпільні циркуляри кремлівського «батька народів» партійнимкомітетам; щойно оприлюднені партійні, та КДБістські архіви та поодинокі видання з української діаспори; які стали проникати в Україну.
Всі ці джерела переконливо доводять, що кривавий розгром українського відродження більшовицька влада розпочала з Кубані та інших регіонів Росії. Смертоносні для українського народу хвилі сталінсько-беріївської інквізиції поширилися по всій країні, а з 1933 року тотальний геноцид охопив і Україну. Причини цієї безпрецедентної в історії людства кривавої акції ще мають бути досконально вивчені. Проте, вже сьогодні можна однозначно стверджувати, що кремлівські злочинці добре усвідомлювали: подальша гра в незалежність колоній та національне відродження в них загрожуватиме існуванню всієї тоталітарної системи. Сталінський циркуляр про припинення українізації більшовицькі маріонеткив Україні розпочали запопадливо здійснювати у 1933 році. А до цього часу українство Кубані було вже розгромлене. Про те, як це відбувалося, свідчить викривально-вбивчий документ, що дивом зберігся в державному архіві. Наведемо лише одну ухвалу.
"30.12.1932 року.
Общ. отд.
Постановл. Презид. РИКа
ПОСТАНОВЛЕНИЕ
Президиума Северо-Кавказского краевого исполнительного комитета от 26 декабря 1932 года.
ПРОТОКОЛ N83 п.40
Слушапи: Об украинизации.
Постановили: Ввиду того, что украинизация ряда районов и станиц, проводившаяся на Северном Кавказе, не вытекает из культурних интересов населення и служит легальной формой классовому врагу для организаций сопротивления мероприятиям Советской впасти и создания под эзтим прикрытием своих контрреволюционных организаций, Президиум СКК райисполкома
ПОСТАНОВЛЯЕТ:
1. Немедленно приостановить дальнейшую украинизацию во всех районах и станицах Северо-Кавказского края.
2. Перевести к 1 января 1933 года все делопроизводство советских организаций в станицах и районах на русский язык.
3. В трехдневный строк перевести все украинские
газеты на русский язык, а также листовки, брошюры, стенгазеты, многотиражки и прочую литературу, виходившую на украинском языке, в дальнейшем издавать на русском языке.
4. Перевести преподавание на всех работающих
краткосрочных курсах (советских, педагогических, колхозных и т. д.) на русский язык.
5. Предложить КрайОНО необходимие мероприятия для
перевода, к осени 1933 года преподавания во всех школах на русский язык и по укреплению учительского состава украинизированных школ и предоставить на обсуждение Президиума СКК райисполкома.
6. Радиовещание на украинском языке прекратить.
7. Обязать РИК разьяснить настоящее решение на общих собраниях и пленумах Советов.
Верно: Зав. прот. частью РИКа
(Подпись) П.Чихачев
ГАКК, Р-1594, оп.1, д.50, л.614.»
Гадаємо, що коментувати цей цинічний документ немає потреби. За міжнародними правовими нормами ця широкомасштабна акція не що інше, як геноцид проти українського народу. Сталінсько-беріївські сатрапи зробили все можливе, аби впродовж кількох років квітучі кубанські станиці і вся хлібодарна Кубань стали цвинтарною пусткою. Очевидець тих подій науковець Олесь Панченко, який врятувався в еміграції, пригадує: «1932 року мусила припинити свою діяльність українська секція «Севкрайиздата». Видавництва газет "«Червоний прапор» та «Радянський станичник» ліквідовані. Краснодарська філія державного видавництва України з підлеглими їй представництвами на Кубані та Північному Кавказі припинили поширення української літератури та періодичних видань. Всі українські школи, культурно-освітні установи на Кубані ліквідовані. На дверях клубів «Нацмен» повісили замки. В багатьох станицях виносили з клубів та хат-читалень українську літературу на вулицю і палили. Всі українці, котрі відігравали будь-яку роль в культурно-національному житті Кубані знищені фізично, або заслані на каторжну працю до концентраційних таборів на різний термін ув'язнення». (О.Панченко «Розгром українського відродження Кубані». Лос-Анжелес — Каліфорнія, 1973 рік, с.80). До в'язниць потрапили і були знищені майже всі українські письменники Кубані. На українських кобзарів по містах та станицях буквально полювали. В катівнях ГПУ-НКВД замордовано 1500 вчителів українських станичних шкіл. Фізично також знищені викладачі українських середніх та вищих навчальних закладів Кубані.
В 1933 році нищівного удару більшовицька влада, завдала українському населенню станиць, в яких форсовано запроваджувалася, колективізація. Волелюбні козацькі станиці всіма силами противилися її проведенню. По станицях Чорномор'я прокочується хвиля селянських повстань, які жорстоко придушувалися. Олесь Панченко напідставі розповідей очевидців засвідчує:
«Для придушення цих заворушень озброєні більшовицькі карні загони ОГПУ оточували густим колом станиці, не випускаючи людей назовні і цим прирекли їх на голодну смерть, бо все споживне, в тому числі і посівний матеріал, було конфісковано і вивезено, рогату худобу забрано в так звану «продразверстку», а інші живі тварини були всі спожиті. Трупи померлих від голоду розкладалися, бо нікому їх було ховати.»
(О.Панченко, там же, ст.83).
А в той же час, як українське село і кубанські станиці вимирали від голоду, в портах України, Новоросійську, Єйську та Туапсе пограбований український та кубанський хліб вантажили на пароплави, експортували його до Західної Європи і навіть в Китай. Колективізація і сталінський голодомор на Кубані позбавили життя половини козачого населення. Тих, хто вцілів від голодомору, мов худобу, вантажили в товарняки і висилали «на перевиховання» до Сибіру та в Приморський край, на далеку Північ. Знедолені станиці заселили прибулимиз Росії селянами та ветеранами Червоної Армії. А станицю Поповичівську було заселено циганами. Багатьох станиць вже в той час позбавили історичних назв. Так, станицю Полтавську перейменували в Красноармейську, Уманську — в Ленінградскую, а хутір Романівський став Кропоткінскій. Вціліле від голоду й репресій українське населення Кубаній на Північному Кавказі, згідно з переписом 1939 року, стало вже «русскоязычным». Такий же шлях, як і українство на Кубані, пройшли українці майже, в усіх регіонах компартійної імперії — Поволжі, Ставропіллі, на Дону, Казахстані, Курщині та Воронежчині, Сибіру і на Алтаї, крайній Півночі і Примор'ї. Там їх теж зарахували до росіян.
Таким чином, впродовж 75 років в найбільш жорстокій в історії людства комуністичній імперії під гаслом пролетарського інтернаціоналізму, дружби народів, безкорисливості «старшого брата» та творення «новой исторической общности — советского народа» відбувалася тотальна асиміляція та зросійщення національних меншин. Особливий тягар національного нищення та утисків випав на долю українського народу. Тим,хто хоче спростувати чи заперечити цю істину, радимо, аби вони відповіли на запитання: як багатомільйонна українська діаспора в Росії реалізовує свої національні права? Можна бути впевненим, що на це запитання ні російські урядовці, ні ті ура-патріоти, які постійно галасують про ущемлення прав росіян в усіх куточках колишньої імперії не дадуть відповіді. Адже цих прав українське населення Росії давно позбавлено. І, мабуть, не без підстав український Президент в одному із своїх останніх інтерв'ю російським засобам масової інформації заявив:
«…если мы защищаем интересы россиян на Украине, то почему никогда и
нигде ни Верховный Совет Российской Федерации, ни Правительство не
поставило вопрос о защите интересов украинцев, живущих в России? У меня
есть свой ответ: потому, что российский демократ заканчивается там, где
начинается Россия…»
українців, які ще чудом збереглися в Росії, впродовж вікового геноциду та шаленої асиміляції найближчим часом зникнуть з національної карти Росії, розчиняться «в безбрежном русском море», як в попередні епохи
безслідно зникли десятки мільйонів наших земляків, послуговуючи перегноєм для російської культури, науки та економіки. До вирішення цієїневідкладної проблеми українсько-російські взаємини будуть
безперспективним рухом в одному напрямі, а розмови новітніх російських демократів про «дружбу народов» та інтернаціоналізм — продовженням підступної комуністичної демагогії.
11
Заметка для всех (принцип «универсального
- 07.04.14, 17:32
Если не можешь уразуметь ситуацию – усиль и «разверни»
Ситуация – На площади перед Кремлем идет мирная демонстрация (которая собирается остаться на ночь – и на не одну)
Через несколько дней на высшем уровне принимается решение – «Разогнать всех на хрен!»
ОМОН разгоняет, зная – «Вам законы не писаны!»
Попрыгать на упавших, побить лежачих – это же так удобно!
Но – на следующий день подтягиваются еще москвичи – и люди из «глубинки»…
Тянем резину… Пусть померзнут…
Будет возможность – разгоним…
Блин… Нету пока возможности… Попробуем на «Ура»…
…
Не вышло… Блин, чё за нах?!..
…
«Вали, кого видишь! Понтуется на баррикаде? Вали, нах!»
…
(тянем резину, пусть успокоятся…)
…
..!..!..!!!..!..!
(пауза)
…………
Взяли Кремль! Слава России!!!
...
А в течении суток –
На базе ВВС на Кубани идет наращивание войск для учений Украины (ну, вот была такая база – на основании того, что Кубанский край был заселен переселенцами из Запорожской Сечи, после разгона её Екатериной…)
Над территорией РФ мотаются вертолеты Украины, пользуясь тем, что войска не знают, что делать – да и из войск реально боеспособных осталось 20%...
На Кубани захватывают ОГА – а около неё находятся «неопознанные военные», которых пресс-служба Украины называет «самообороной Кубани».
Через день-два провозглашается новое правительство Кубанской автономии (99% голосов, кто и как голосовал – никто не видел)
Глава сего правительства летит в Киев на переговоры.
Через 2-3 недели на Кубани проходит референдум о присоединении к Украине.
По результатам референдума – 96% жителей Кубани за то, чтобы присоединиться к Украине.
В это же время Украина перебрасывает свои вооруженные силы под видом учений на территорию Кубани, увеличивая их численность и качество.
ВС РФ находятся в казармах, выполняя приказы руководства.
Новоназначенный министр обороны дает команду всем ЗРК выйти в чисто поле – и вернуть личный состав в казармы, вследствие чего ЗРК РФ остаются практически без защиты (и их захватывают).
Пользуясь результатами референдума, Кубань присоединяется к Украине – а военная техника+инфраструктура+гос. сооружения РФ подлежат национализации в пользу Украины.
В последующие пару недель в парламенте Украины принимаются решения, легитимизирующие «свободное волеизъявление» жителей Кубани.
Еще через пару недель в областях, смежных с Россией, наблюдаются проукраинские настроения, подогреваемые «засланными бандеровцами» из Украины.
В один день в областях, смежных с Украиной, происходят массовые манифестации за присоединение к Украине и захваты ОГА.
…
Ну что, понравилось?
Напоминаю – «Если не можешь уразуметь ситуацию – усиль и «разверни»»
Кто-то ещё за экспансию России?
ЗыСы. Первые 4 коммента - не поняли... )))
8
Завтра 17 серпня у місті Краснодар має відбутися марш за федералізацію Кубані
Завтра у місті Краснодар має відбутися марш за федералізацію Кубані. Його лозунг - "Досить годувати Москву!". Наша мета - створення Кубанської республіки в складі РФ або зрівнювання в правах наших регіонів з республіками.
Автономія від Москви дозволить жителям Кубані:
1) Ввести регіональну складову податок на курортний бізнес. Це призведе до більш справедливого розподілу доходів між місцевим і федеральними бюджетами.
2) Реалізувати своє конституційне право на власні, більш незалежні від центру органи влади і ліквідувати антиконституційну ситуацію, коли всі рішення приймаються в Москві урядом, де немає представників, здатних і охочих постояти за інтереси Кубані.
3) Захистити групи населення Кубані, права яких порушуються, зокрема, права етнічних українців.
4) Реалізувати своє право на федералізацію відповідно до ст. 1 КРФ і право на самовизначення.
Збір 17 серпня, 19 година, Театральна площа. КРАСНОДАР
"Метою нашого Першого Маршу за федералізацію Кубані є, в першу чергу, об'єднання прихильників федералізації Росії, не тільки на Кубані, а й по всій країні, тому що це не разова акція, а початок громадського руху за автономію від Москви регіонів Росії.
Росія зараз є федерацією тільки на папері, а на ділі всі рішення приймаються в Москві, тому ми хочемо реалізації та додержання Конституції нашої країни. Важлива задача першої акції за федералізацію Росії, є обговорення і уточнення наших вимог, складання списку першочергових завдань нашого руху.
Зараз акції за федералізацію готуються активістами спонтанно по всій Росії, буде створений єдиний координаційний центр Руху за федералізацію Росії та за створення Народних Республік в різних регіонах", - йдеться у заяві групи організаторів маршу.
До слова, в соцмережах уже з'явилися обговорення можливості приєднання Кубані, етнічно української території, до складу України.
Завтра у місті Краснодар має відбутися марш за федералізацію Кубані. Його лозунг - "Досить годувати Москву!". Наша мета - створення Кубанської республіки в складі РФ або зрівнювання в правах наших регіонів з республіками.
Автономія від Москви дозволить жителям Кубані:
1) Ввести регіональну складову податок на курортний бізнес. Це призведе до більш справедливого розподілу доходів між місцевим і федеральними бюджетами.
2) Реалізувати своє конституційне право на власні, більш незалежні від центру органи влади і ліквідувати антиконституційну ситуацію, коли всі рішення приймаються в Москві урядом, де немає представників, здатних і охочих постояти за інтереси Кубані.
3) Захистити групи населення Кубані, права яких порушуються, зокрема, права етнічних українців.
4) Реалізувати своє право на федералізацію відповідно до ст. 1 КРФ і право на самовизначення.
Збір 17 серпня, 19 година, Театральна площа. КРАСНОДАР
"Метою нашого Першого Маршу за федералізацію Кубані є, в першу чергу, об'єднання прихильників федералізації Росії, не тільки на Кубані, а й по всій країні, тому що це не разова акція, а початок громадського руху за автономію від Москви регіонів Росії.
Росія зараз є федерацією тільки на папері, а на ділі всі рішення приймаються в Москві, тому ми хочемо реалізації та додержання Конституції нашої країни. Важлива задача першої акції за федералізацію Росії, є обговорення і уточнення наших вимог, складання списку першочергових завдань нашого руху.
Зараз акції за федералізацію готуються активістами спонтанно по всій Росії, буде створений єдиний координаційний центр Руху за федералізацію Росії та за створення Народних Республік в різних регіонах", - йдеться у заяві групи організаторів маршу.
До слова, в соцмережах уже з'явилися обговорення можливості приєднання Кубані, етнічно української території, до складу України.
-
-
-
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.
7
Нащадки козацтва на Кубанi
- 04.03.17, 15:46
- Ми любимо тебе, Україно!
Нащадки козацтва на Кубанi
04.03.2017
Майже два з половиною столiття тому козакiв iз Запорiзької Сiчi за наказом iмператрицi Катерини II переселили на Пiвнiчний Кавказ на береги рiчки Кубань, i там сформувалась "мiнi-Україна". Довгий час кубанськi козаки не втрачали своєї нацiональної iдентичностi. Але тепер вони воюють проти нас, на боцi Росiї. А колись нащадки запорiзьких козакiв навiть вибороли в радянської влади власну державу - Кубанську народну республiку, згадку про яку вшановують 16 лютого. То як сьогоднi склалася доля спадкоємцiв козацького роду? Докладнiше про це - у розмовi з Дмитром Бiлим, письменником, iсториком, дослiдником Кубанi, та Iгорем Буркутом, полiтологом.
- Населення Кубанi ким нинi себе вважає?
Д. Бiлий: - Бiльшiсть вважають себе козаками-кубанцями. Хоча ще у 1987 роцi пiд час перепису населення 85% назвали себе українцями.
I. Буркут: - Росiйська наука офiцiйно далекоглядно визнала кубанських, донських i терських козакiв окремим етносом. Хоча всi вони походять iз Київщини, Слобожанщини та Полтавщини. До речi, Катерина II спецiально розпорядилася вiдiбрати найгарнiших дiвчат iз цих регiонiв для козакiв, що були переважно неодруженi. У Росiї й досi вважають, що найгарнiшi нареченi - кубанськi козачки. У роки Другої свiтової багато кубанських козакiв перейшло на бiк нiмцiв, з них формували окремi загони СС. Кубанцi сподiвалися таким чином позбутися радянської влади й по закiнченню вiйни вибороти незалежнiсть. Так от, нiмцi вважали, що козаки походять вiд готiв, а не вiд слов'ян. Тому до них ставилися з особливою повагою. Багато кубанцiв полягло тодi на Балканах. А тi, що вижили, потрапили в полон до британцiв i назад уже не повернулися. Тому нинi на Кубанi не так уже й багато справжнiх козакiв лишилося.
- А якi головнi причини того, що iдентичнiсть кубанських козакiв така розмита?
Д. Бiлий: - I радянська влада їх добре душила, навiть за царя їм краще жилося. Були i розкуркулення, i Голодомор, i репресiї. Так звана хлiбозаготiвля, офiцiйна причина Голодомору, вiд початку обмежувалася територiєю України та козацькими поселеннями на Пiвнiчному Кавказi. До того ж на Кубань вiдправляли цiлi загони Червоної армiї, бо радянська влада дуже боялася козацьких повстань. Тож там пiд час Голодомору знищили майже 80% корiнного населення. Наприклад, станиця (поселення) Новодерев'янкiвська у 1931 роцi мала 17 000 населення, а стало 6000. Полтавську майже всю знищили й натомiсть завезли людей iз Центральної Росiї. Тодi, до слова, було офiцiйно заборонено переселення етнiчних українцiв на Кубань. Але росiяни все одно переходили на українську мову. Або, як кажуть кубанцi, на козацьку балачку. "Хлiбозаготiвлi" супроводжувалися забороною української мови. Закривали школи, унiверситети, друкарнi, україномовнi книжки вилучали, натомiсть видавали росiйську лiтературу. До приходу радянської влади в кожнiй хатi був "Кобзар". А потiм за твори Шевченка стали висилати до Сибiру. А за гру на кобзi могли навiть цiлу сiм'ю розстрiляти. Тож до 1980-х рокiв у школах Кубанi висiли таблички "Спiлкуватися дiалектами заборонено!" Тому на уроках говорили росiйською, а на перервах знову i дiти, i вчителi переходили на рiдну українську. Бо ця балачка пов'язувала їх iз предками, символiзувала козацьку iдентичнiсть.
- А за яких обставин виникла Кубанська народна республiка?
Д. Бiлий: - Як тiльки козаки оселилися на берегах рiчки Кубань, одразу взялися розбудовувати свою маленьку державу. Вивчення мови мало ключове значення для збереження iсторичної пам'ятi на чужинi. У 1932 роцi на Кубанi було близько 1000 українських шкiл та 16 технiкумiв. Навiть сучасний Кубанський державний унiверситет - це колишнiй Український педагогiчний iнститут iменi Миколи Скрипника. Пiд час Голодомору всiх студентiв та викладачiв цього вишу заслали на Воркуту. Та, навiть попри масовi репресiї, пiд час перепису населення у 1932 роцi українцями назвали себе 3 мiльйони 107 тисяч кубанцiв! Тож кубанцi не раз намагалися вибороти свою незалежнiсть. Як правило, цi спроби вiдбувалися одночасно з українськими. Протягом 1918 - 1920-х рокiв iснувала Кубанська народна республiка, яку потiм поглинув Радянський Союз.
- Чи здатнi, на вашу думку, нащадки українських козакiв сьогоднi знову проголосити Кубанську народну республiку?
I. Буркут: - У 1991 роцi за президентства Єльцина постало одразу декiлька козацьких республiк. Але протрималися вони лише до наступного року. Нинi в кубанцiв поки що не вiдчувається таких амбiцiй. Майже два з половиною столiття русифiкацiї не минули безслiдно. Проте "Ще не вмерла Україна" на Кубанi виконують як народну пiсню. Вона вiдкривала збiрку кубанського фольклору, що вийшла друком у 1966 роцi. Тож, за сприятливих умов, гени можуть прокинутись.
Євгенiя КОЛЯДА
04.03.2017
Майже два з половиною столiття тому козакiв iз Запорiзької Сiчi за наказом iмператрицi Катерини II переселили на Пiвнiчний Кавказ на береги рiчки Кубань, i там сформувалась "мiнi-Україна". Довгий час кубанськi козаки не втрачали своєї нацiональної iдентичностi. Але тепер вони воюють проти нас, на боцi Росiї. А колись нащадки запорiзьких козакiв навiть вибороли в радянської влади власну державу - Кубанську народну республiку, згадку про яку вшановують 16 лютого. То як сьогоднi склалася доля спадкоємцiв козацького роду? Докладнiше про це - у розмовi з Дмитром Бiлим, письменником, iсториком, дослiдником Кубанi, та Iгорем Буркутом, полiтологом.
- Населення Кубанi ким нинi себе вважає?
Д. Бiлий: - Бiльшiсть вважають себе козаками-кубанцями. Хоча ще у 1987 роцi пiд час перепису населення 85% назвали себе українцями.
I. Буркут: - Росiйська наука офiцiйно далекоглядно визнала кубанських, донських i терських козакiв окремим етносом. Хоча всi вони походять iз Київщини, Слобожанщини та Полтавщини. До речi, Катерина II спецiально розпорядилася вiдiбрати найгарнiших дiвчат iз цих регiонiв для козакiв, що були переважно неодруженi. У Росiї й досi вважають, що найгарнiшi нареченi - кубанськi козачки. У роки Другої свiтової багато кубанських козакiв перейшло на бiк нiмцiв, з них формували окремi загони СС. Кубанцi сподiвалися таким чином позбутися радянської влади й по закiнченню вiйни вибороти незалежнiсть. Так от, нiмцi вважали, що козаки походять вiд готiв, а не вiд слов'ян. Тому до них ставилися з особливою повагою. Багато кубанцiв полягло тодi на Балканах. А тi, що вижили, потрапили в полон до британцiв i назад уже не повернулися. Тому нинi на Кубанi не так уже й багато справжнiх козакiв лишилося.
- А якi головнi причини того, що iдентичнiсть кубанських козакiв така розмита?
Д. Бiлий: - I радянська влада їх добре душила, навiть за царя їм краще жилося. Були i розкуркулення, i Голодомор, i репресiї. Так звана хлiбозаготiвля, офiцiйна причина Голодомору, вiд початку обмежувалася територiєю України та козацькими поселеннями на Пiвнiчному Кавказi. До того ж на Кубань вiдправляли цiлi загони Червоної армiї, бо радянська влада дуже боялася козацьких повстань. Тож там пiд час Голодомору знищили майже 80% корiнного населення. Наприклад, станиця (поселення) Новодерев'янкiвська у 1931 роцi мала 17 000 населення, а стало 6000. Полтавську майже всю знищили й натомiсть завезли людей iз Центральної Росiї. Тодi, до слова, було офiцiйно заборонено переселення етнiчних українцiв на Кубань. Але росiяни все одно переходили на українську мову. Або, як кажуть кубанцi, на козацьку балачку. "Хлiбозаготiвлi" супроводжувалися забороною української мови. Закривали школи, унiверситети, друкарнi, україномовнi книжки вилучали, натомiсть видавали росiйську лiтературу. До приходу радянської влади в кожнiй хатi був "Кобзар". А потiм за твори Шевченка стали висилати до Сибiру. А за гру на кобзi могли навiть цiлу сiм'ю розстрiляти. Тож до 1980-х рокiв у школах Кубанi висiли таблички "Спiлкуватися дiалектами заборонено!" Тому на уроках говорили росiйською, а на перервах знову i дiти, i вчителi переходили на рiдну українську. Бо ця балачка пов'язувала їх iз предками, символiзувала козацьку iдентичнiсть.
- А за яких обставин виникла Кубанська народна республiка?
Д. Бiлий: - Як тiльки козаки оселилися на берегах рiчки Кубань, одразу взялися розбудовувати свою маленьку державу. Вивчення мови мало ключове значення для збереження iсторичної пам'ятi на чужинi. У 1932 роцi на Кубанi було близько 1000 українських шкiл та 16 технiкумiв. Навiть сучасний Кубанський державний унiверситет - це колишнiй Український педагогiчний iнститут iменi Миколи Скрипника. Пiд час Голодомору всiх студентiв та викладачiв цього вишу заслали на Воркуту. Та, навiть попри масовi репресiї, пiд час перепису населення у 1932 роцi українцями назвали себе 3 мiльйони 107 тисяч кубанцiв! Тож кубанцi не раз намагалися вибороти свою незалежнiсть. Як правило, цi спроби вiдбувалися одночасно з українськими. Протягом 1918 - 1920-х рокiв iснувала Кубанська народна республiка, яку потiм поглинув Радянський Союз.
- Чи здатнi, на вашу думку, нащадки українських козакiв сьогоднi знову проголосити Кубанську народну республiку?
I. Буркут: - У 1991 роцi за президентства Єльцина постало одразу декiлька козацьких республiк. Але протрималися вони лише до наступного року. Нинi в кубанцiв поки що не вiдчувається таких амбiцiй. Майже два з половиною столiття русифiкацiї не минули безслiдно. Проте "Ще не вмерла Україна" на Кубанi виконують як народну пiсню. Вона вiдкривала збiрку кубанського фольклору, що вийшла друком у 1966 роцi. Тож, за сприятливих умов, гени можуть прокинутись.
Євгенiя КОЛЯДА
3
Россия. 23 апреля 2022 год. Краснодар: юго-западные кварталы
- 23.04.22, 20:30
-------
-------
Рубрика FALLOUT 76...
-------
Магазины в Краснодарском крае нынче заполняют вот такими дешёвыми консервами из Крыма...
Цена от 29 до 54 рублей за банку.
---
23.04.2022.
В этот день меня занесло в юго-западные кварталы Краснодара; те, что вплотную примыкают к Республике Адыгея.
Вначале доехал на электричке до Краснодара-1...
Троллейбус №7...
От Краснодара-1 до юго-западных кварталов Краснодара можно доехать на троллейбусе №8. Что я и сделал. Ждал всего 2 минуты. Повезло.
Утром было достаточно прохладно. Всего +3С. Но ближе к обеду воздух прогрелся до +19С.
Виды из окна троллейбуса №8...
... главное управление МЧС...
Вышел на остановке Рождественский Парк близ заброшенного здания...
Центральный вход в Рождественский Парк...
... новый zетанский баннер...
Рождественский Парк представляет собой полудикую территорию вдоль реки Кубань, засаженную разношёрстными растениями, в том числе хвойными; местами можно вплотную выйти к реке Кубань.
Река Кубань...
... всё, что вы видите на противоположном берегу - это Республика Адыгея...
В Храм Рождества Христова из Рождественского Парка не попасть. Всё огорожено высоким забором с вратами на замке.
Чтобы попасть в храм, пришлось делать крюк в 1 км через топи и гаражи.
Жилые дома на Проспекте Чекистов...
Храм Рождества Христова. Вид с прихрамовой автостоянки...
Нынче у христиан какой-то праздник. Так что было относительно многолюдно.
На входе стояло около 20 полицейских. И 4 патруля по двое полицейских бродили по внутрихрамовой территории.
Полицейских снимать не стал. Времена нынче опасные. Могут и фотоаппарат отобрать с проломом костей свода черепа. Лучше не рисковать лишний раз.
Источник, откуда разливали святую воду...
Здание на заднем плане - христианский детский дом...
... памятник нерождённым младенцам...
Храм Рождества Христова: центральный вход...
Памятник Александру Невскому...
От Храма Рождества Христова по проулкам я дошёл до сквера 80-летия образования Краснодарского края, откуда открываются хорошие виды на берег Адыгеи; а кроме этого, можно спуститься по ступенькам прямо к водам реки Кубань.
Памятник точке...
От места, где можно спуститься к водам Кубани, до Проспекта Чекистов тянется Платановый Бульвар.
---
Прим.автора: Платановый Бульвар близ сквера 80-летия образования Краснодарского края и Платановая Аллея на ул.Красная - это две разные локации.
---
Димитриевская Церковь...
Димитриевская Арка...
Монумент ФСБ на Проспекте Чекистов...
С утра ничего не ел, так что заглянул в KFC на Проспекте Чекистов.
Помещение просторное. Сотрудники относительно приветливые. Заказ собрали быстро. В туалете даже было жидкое мыло, а вот туалетную бумагу уже кто-то спёр.
Ах да, билетик с троллейбуса №8...
KFC находится внутри ТЦ Юбилейный, вокруг которого множество мелких и крупных магазинов.
А за ТЦ расположен гигантский вещевой и продовольственный рынок.
Троллейбус ждал около 10 минут.
Вышел на остановке: ул.Рашпилевская.
Пересечение ул.Красная и ул.Мира...
Это я стою напротив Хилтона на остановке Музыкальный Театр в ожидании автобуса 2Е...
Доехав до ЖК Центр Города, оттуда и по пути следования до Краснодара-2 прошвырнулся по магазинам. Ну там Fix Price. Магнит. Ещё был на почте. Получал посылочку из Китая. Ага.
Попутно фотографировал окрестные виды.
---
Артефакты из Димитриевской Церкви...
---
---
Ну что же. А я отправляюсь в очередное дальнее путешествие 
Если я выживу там среди колорадских чудовищ, то следующая публикация будет уже в конце апреля 2022 года; так что не пропустите 
-------
-------
0
