Через несколько минут мы уже ехали по румынской дороге. По Румынии ехать приятно – дороги ровные, с хорошим покрытием. Только смотреть в окно уже не было сил. Очень хотелось спать, 24 часа пути давали о себе знать. В автобусе тихо играла музыка, работал кондиционер, и нас клонило в сон. Когда мы ненадолго просыпались, то могли рассмотреть в подробностях стада баранов и коров, мирно пасущихся на просторных лугах. Сёла в Румынии выглядят очень аккуратно. В отличие от наших деревень все дома в Румынии каменные а крыши черепичные. Это не та новая черепица, которую мы привыкли видеть на современных коттеджах, но всё же не шифер.

 Мы сразу же обратили внимание на то, что в Румынии очень распространен гужевой транспорт, много на дороге попадается лошадей с гужевыми повозками. Но самое большое впечатление на нас произвели ветряные электростанции. По всей протяжённости дороги, вдоль моря работает огромное, можно сказать неисчислимое, количество ветряков.

 Пять часов от границы прошли незаметно. Ну, вот мы и приехали. Добро пожаловать в Болгарию.  Да! Опять граница! Очень смешная у Румынии с Болгарией граница. Ни тебе приграничной полосы, ни таможенников. Бродят туристы полуголые с полотенцами. Бродят туда и обратно. Стоит у дороги домик - на нём две таблички. На одной написано Румыния, на другой Болгария. Из домика вышел румынский пограничник, прошёлся по автобусу, собрал паспорта для проверки и ушёл в свой домик. Через 5 минут из того же домика вышел болгарский пограничник, отдал паспорта и распрощался с нами.

Пока не въехали на Золотые Пески, мы, как новички в Болгарии были довольно скептически настроены, постоянно вспоминая тот же Геническ или Бердянск. Но, только увидев то, что ассоциируется с черноморским курортом, а именно горы, лес и море, сразу же наше настроение резко улучшилось.

Уставшие, но довольные, оттого, что скоро будем на месте в Золотых Песках, мы умиротворённо ехали по дорогам Болгарии. Дорога была узкая, но абсолютно не загружена, а асфальт хороший. Въезжая на побережье нас ожидал небольшой серпантин, а пейзаж вокруг просто завораживал.

Кода мы въехали в Албену и до вожделенного курорта Золотые Пески оставалось двадцать минут пути (а за спиной уже было 32 часа в дороге), в нашем автобусе раздался глухой хлопок и мы услышали шипение воздуха. Это взорвалось колесо. Водители высадили нас возле ближайшего кафе, и уехали на вулканизацию. Ремонт колеса растянулся на целый часа – и все это время, мы, злые, несвежие и уставшие туристы, сидели в придорожном кафе, тратили деньги на еду и смотрели, как счастливые отдыхающие с курорта идут на пляж….

К нашей радости, автобус починили, и мы продолжили наш путь к вожделенному морю. Приехав в отель, мы увидели то, что и ожидали. Все чисто, красиво, аккуратно. Нам он понравился практически с первого взгляда, хотя изначально на фото, он казался неказистым. На reception при поселении в отель нас приветливо встретили улыбчивые девушки, весь персонал свободно, хоть и с небольшим акцентом, говорит по-русски. Нам сразу выдали ключи от номера и пульт от кондиционера. Хоть и говорят, что первое впечатление обманчиво, но все зависит от того, с каким настроением Вы приехали. У нас же было великолепное настроение.

 Сам отель вполне тянет на свои 3-и звезды, я имею в виду само расположение отеля, недалеко набережная, ресторанчики, пляж. Нас поселили на 2 этаже. В номере кондиционер, телевизор, (35 спутниковых каналов, в том числе 5 российских и два украинских ) отличные постели, новые, мягкие матрасы с наматрасниками, чистое белье и огромные белые полотенца. Номер достаточно просторный с туалетом, умывальником, душевой кабиной, и с балконом. С балкона открывался вид на парк и мы его сразу облюбовали для вечерних посиделок (чай, пиво, вино). За парком должно быть море, но со второго этажа его не видно.

В 18.30 мы пошли в ресторан, выбрали в центре курорта специально болгарскую кухню и посидели там часа два на 38 левов на троих, в эту цену нам обошлись и вино, и шашлык, и горячее с салатами и даже десерт. Остались очень довольны, как самим рестораном, так и блюдами. Обратно еле дошли, оказалось, что очень сильно переели. В этот вечер мы пили болгарское белое полусухое вино Sophia muscat, которое потом купили в магазине себе на следующий вечер.

Отель располагается в достаточно тихом месте. Бурной жизни рядом не наблюдается. Очень, очень, очень тихий отель. Отель бы рекомендовали для людей, которые хотят покоя, для семей с детьми. Под окнами по ночам никто не орет, музыки нет. Ночью жизнь в этом отеле замирает. Нас это конечно же, очень устраивало, поэтому оценка отелю 5+.

ПРОДОЛЖЕНИЕ БУДЕТ.

 Ехать мы собирались долго,при этом нас пугали погодой друзья и знакомые,и даже, сама погода. В пятницу с самого утра моросил дождь....Но мы , сборная команда двух 9х и 10го класса , несмотря ни на что,поехали.....И не зря!!! Сложилось все. И погода , и впечатления

Это не была конечная цель нашего путешествия.Скорее, проездом, чтоб поездка не была просто "вылазкой на природу".Но даже слово "потрясающе!!!",жалкое подобие впечатления, которое осталось после посещения Свято-Васильевского и Свято-Николаевский  монастырей.

 

У входа нас встретил батюшка- хранитель монастырского устава. Одел всех женщин в юбки, следуя при этом стилю одежды каждой.чтоб по цету юбка подходила к кроссовкам, джинсам и куртке...

Бытюшка-экскурсовод оказался философом и слушать его наставления было интересно-полезно всем.

А место -просто удивительное. С какой-то радостно-положительной аурой.Служители, на удивление,радушны и доброжелательны.Здесь возникает ощущение святости и умиротворения.Храмы на территории монастырей величественны и красивы.

Все , чего коснулись руки монахов и монахинь, радует глаз и заставляет остановиться и не спешить..Очень жаль, что мы приехали лишь к концу службы ...........Но в душе поселилось желание сюда обязательно вернуться . И рассказать всем, что есть такое место в Донецкой области и хотя бы раз в жизни здесь стоит побывать....

http://www.ortodox.donbass.com/monastiri/nik.htm - Здесь можно прочесть подробнее, а здесь - http://photo.i.ua/user/556613/386285/ будут мои  фоты  

Просто хотелось поделиться

Есть возможность знания свои улучшить. Или еще раз доказать себе и другим, что в географии вы круты. Вот такая игрушка - задаются города и достопримечательности по всему миру, а вам нужно ткнуть в карту максимально близко к этому месту. Главное помнить, что сегодня рабочий день. Потому как затягивает, проверено.

Достижения можно постить в комменты - там очки начисляются.

  Итак, закончим нашу экскурсию по Мукачевскому Замку Паланок.
         Это бронзовая мифологическая птица Турул, с виду напоминает сокола. Вестник Богов и изображается на многих геральдических знаках венгров. Весит 850 кг, высота птички- 2 м., размах крыльев- 4м.
 
[ Читать дальше ]

         Вже давно хотілось щось розвідати, а тут ще й подорожі Мандрівничка, та написання заміток http://blog.i.ua/user/729788/2226311/  http://blog.i.ua/user/729788/2229865/ нагнали ще більше апетиту . Отже за порадою нашого блогера вирішили поїхати на Прикарпаття, щоб відвідати залишки одного Замку. Звичайно, заїхавши далеченько від дому, одним Замком обмежуватись не хотілось, тим більше, що поряд багато цікавих місць, які теж можна подивитись і насолодитись історичними і архітектурними пам"ятками. Держава подарувала нам міні відпустку в 4 вихідних дні і ми вирушили в нову подорож.
          Так що кому цікаво, запрошую заходити, читати, роздивлятись картинки    Наша подорож починається  


        
          Подорож розпочалась з міста Самбора.


Самбір - одне з найстаріших містечок Прикарпаття. Приїхавши потягом в 4:30 до Самбора, прийшлось трохи зачекати на Вокзалі поки почне розвиднятись і не буде так безлюдно, тому що Мандрівничок ще не під"їхав і одній ходити по темним вулицям було трішки лячно )).



        Одразу на Вокзалі знахожу пам"ятник депортованим жителям міста. Депортація українців являла собою насильницьке переселення жителів Лемківщини, Холмщини, Надсяння і Підляшшя у віддалені місцевості СРСР (Сибіру), де вони розміщалися у спецпоселеннях. Головним завданням операції було послабити український визвольний рух на Західній Україні. Під час транспортування, яке відбувалося в товарних вагонах, сотні дітей та літніх людей померли.



        Далі йду в сторону центра міста, охоплюючи старі райони.
        Місто досить чисте, тихе. Так було гарно йти тихими вранішніми вуличками, роздивлятись і проникатись історією.


        Самбір лежав на перехресті важливих торгових шляхів, які вели на схід і захід, до Львова, Дрогобича, Перемишля, в Угорщину і Польщу, що значною мірою зумовило економічну активність і матеріальний добробут міста в епоху середньовіччя.
        Перед очима відкривається будівля Окружного казначейства так званої "дирекції скарбу", збудована при Австрійській владі. Це монументальна будівля 1905 року, схожа на замок.  В Радянський час його приміщення ділили між собою швейна фабрика і військовий госпіталь. За деякими даними була частиною монастиря Бригідок, збудованого в XVII столітті. Монастир був ліквідований в далекому XVIII столітті.








Навпроти будинок управління фінансами



       Крокуючи в сторону старих жилих районів натрапляю на пам"ятник Воїнам, загиблим в Афганістані. Постояла поряд і схиливши голову почтила їх пам"ять 


     
       Далі йду трохи вбік від центру, щоб подивитись  старовинні вілли. На вулиці Стебельского вони стоять одна біля одної.









А цей буночок мені найбільше сподобався. Наче казковий будиночок гномів. Довго стояла біля нього і милувалась. Якийсь він мені здався теплий і затишний.









      Йду собі спокійно далі, насолоджуючись тишею і приємною вранішньою прохолодою старого міста, і тут натрапляю на розборки місцевих авторитетів    Не доходячи до відкритих дверей двоповерхової будівлі, в тиші чую якийсь гуркіт і тут з дверей кубарем вивалюються два кента і з воплями котяться в клубку повз мене. Звичайно від неочикуваності серце мало не вискочило з переляку, але тут же жах змінився сміхом, бо прямо мимо моїх ніг прокотився клубок двох котів, які  скотились нижче і стали в позу вияснення відносин. Крик в тиші міста стояв ще той .



З цих дверей вони викотились



        Далі попеляла вокруг да около, роздивляючись архітектуру старого міста















             Йду далі, вже по напрямку площі Ринок. І тут вже склалось якесь насторожене враження і згадався дитячий фільм "Пригоди Електроніка", а саме  той момент коли бандити приїхали з Електроніком під музей, стояли і розповідали йому, що треба забрати картини... а в місті там стояла безлюдна тиша   Ну чомусь виникло саме таке відчуття    












       
      
       
        І от саме площа Ринок, з Ратушею і навколишніми кам"яницями.
Перша дерев'яна ратуша була побудована в Самборі ще в 1390 році, після того, як місто отримало Магдебурзьке право. Кам'яна будівля на нинішньому місці була побудована в 1580 р, проте через півстоліття воно згоріло під час пожежі. Збереглися тільки підвальні приміщення, які послужили основою для спорудження нинішньої ратуші. Будівництво двоповерхової будівлі в стилі ренесансу з високою 40-метрової годинниковою вежею було завершено в 1670 р. У 1844 р була проведена капітальна реконструкція. Баштовий годинник роботи празького майстра Гейнца, що до сих пір йде, був встановлений на вежі в 1885 р на місці зламаного старого годинника. Самбірська ратуша досі служить за призначенням - в ній розміщені органи державної влади.








      Перед самою Ратушею розміщені гармати - пам"ятка європейської культури ХІХ століття (фото з інету)



А поряд з ратушею така романтична лавочка



     Продвигаюсь далі по місту і прямо з-за одного з поворотів на мене чекає цілий комплекс релігійних споруд

Костел святого Станіслава і монастир бернардинців. Основа комплексу відноситься до 1698 року. До складу монастиря входить костел святого Станіслава, дзвіниця і монастирські келії. Чомусь Костел і Дзвінниця окрашені в різні кольори.

              Бернардинський монастир був збудований у 1471—1476 роках. До сьогодні ці будівлі не збереглися. Спорудження кам'яного монастиря розпочато в 1698 році.У 1498 році монастир був спалений татарами. Бернардини у 1514 році приступили до будівництва мурованої оборонної святині. Монастир оточили міцними та високими мурами, з цегли та каменю. Із західного боку монастиря знаходилась брама.

Цісар Йосиф ІІ 5 лютого 1786 року скасував орден бернардинців, все майно перейшло у власність держави. У спорудах розмістили окружний уряд, потім повітову поліцію, гімназію. Проте у 1905 році було знесено усі монастирські будівлі, на їх місці почали будівництво приміщень повітового суду та в'язниці.
          В нових приміщеннях монастир проіснував до 1939 року. 1987 року костел відреставровано і пристосовано під концертний зал органної музики. Будівля унікальна своїми акустичними якостями. Відлуння триває 6,5 секунд.
         В будівлі монастиря зараз знаходиться самбірське училище культури.

        Церква Різдва Пресвятої Богородиці — греко-католицька церква, пам'ятка архітектури місцевого значення. Церква зведена у стилі бароко.
Дозвіл на будівництво церкви у середмісті Самбора мешканці міста отримали в середині ХVІ століття. І у 1558 році було зведено дерев'яну церкву. Сучасний мурований храм збудували 1738 року, поруч із старою дерев'яною церквою.
Церква Різдва Пресвятої Богородиці місце перебування двох реліквій — Самбірської чудотворної ікони Пресвятої Богородиці та часточки мощей святого Валентина, легендарного покровителя закоханих.



На наступному фото навіть видно три релігійні споруди: Церква Різдва Пресвятої Богородиці, Костел Святого Станіслава з дзвінницею і вдалині видно маківку Костелу Іоанна Хрестителя



         Навпроти храму стоїть капличка


          
         Самбір — місто різних релігійних конфесій, тут багато храмів. Самий старовинний підпирає небо костел Усікновення голови Іоанна Хрестителя. Звернувши трохи в сторону перед моїми очима і відкрився костел збудований у 1530 році.  Спочатку він був дерев'яним, але після пожежі в 1637р. міщани звели мурований храм. За час свого існування храм був багато разів реконструйованим - бо й горів не раз, тому зараз в ньому легко знайти елементи і готики, і ренесанса. Ворота на жаль були зачинені, бо було ще рано. Зараз перед костелом відвідувачів зустрічає кам’яний Папа Римський Іоан Павел ІІ. Памятник встановлено у 2007 році. Також відомо, що у 1864-65рр в цьому храмі служив єпископ Йосип Пельчар, якого католицька церква признала святим.








           Час йде і треба вже по тихеньку йти в сторону Вокзалу, щоб продовжити подорож далі. Здавалось, що роздивившись центр міста цікавинки мають закінчитись, але ж ні. Від костелу спускаюсь вниз з пагорба, на якому розташований центр міста. Тут мене спиняє місцева охорона і суворо попереджає, що треба вести себе чемно )))
         


         І вже у підніжжя пагорбу відкриваються такі гарні види і будівлі.
Тут з височини на нас дивиться Костел, який ми щойно оглянули


А це Костел Святого Станіслава, як ізбушка повернувся вже до нас задом


       




        


          Звернула увагу на старі і напевне раритетні електроопори. Не знаю яких років вони можуть бути і ось що знайшла: Перші електростанції на Західній Україні були введені в дію у Львові і Бориславсько-Дрогобичському промисловому вузлі. Львівська електростанція була збудована у 1894 році. Наприкінці 20-х років ХХ століття електрифікація із Львівської і Бориславської електростанцій починає поширюватись на ближні міста. В цей час з’являються лінії електропередач у містах Дрогобич, Стрий, Трускавець і Самбір. Але після цього була друга світова війна і не відомо чи це довоєнні електроопори, чи вже пізнішого часу. Десь в інеті все ж зустріла, що це таки австрійські електроопори.


           Тут же відкривається вид на грандіозну будівлю бувшого повітового суду, яка була збудована у 1909 році. З 1999 року тут працював Соціально-гуманітарний факультет Дрогобицького педагогічного університету. Але з 2012 року університет припинив працювати і з тих пір будівля стоїть порожньою.





        Поряд стоїть пам’ятник жертвам політичних репресій



      А поглянувши вверх, бачу гарну будівлю Окружного Казначейства, тільки тепер з іншого боку


       
         Проходячи вуличками до вокзалу побачила Прокатедральний собор Покрови Пресвятої Богородиці. Із настанням Незалежності у Самборі вирішили побудувати найбільшу греко-католицьку церкву Львівської області. Будівництво йшло зі скрипом, але ще сильніше його темп впав після того, як греко-католицькій громаді передали один зі старих храмів міста. Особисто мені цей храм здався якимось безлюдним, інопланетянським. Здалось, наче сюди на службу прилітають інопланетяни ))) ну якийсь  він холодний, самотній і безпритульний.



        Не дивно, що в старому місті можна знайти і багато старих дверей. До цього часу мені не вдавалось назбирати таку велику колекцію за такий короткий час.





 
       І на останок, вже коли їхала в автобусі у вікно побачила Богдана Хмельницького, який наче стояв і благословляючи відкривав дорогу далі )))


       На годиннику 7:50, а вже так багато побачено, стільки приємних цікавих вражень отримано. Не дарма кажуть "Хто рано встає, тому Бог дає"    
        Попереду на нас очікує цілий день вражень. Далі буде.....
       

Был на днях в Софиевском дендропарке... Красиво... Честно говоря, не понимаю, почему Янык при власти не оформил себе эту чудную фазенду через Танталиту. Все готово. Куча крепостных, готовая инфраструктура, свежий воздух и белки прыгают по деревьям.

     А все-таки чудово, що маємо можливість зібрати рюкзачок, взяти біометричний паспорт і поїхати на два-три дні хоча б не далеко за межі кордонів