хочу сюда!
 

Ирина

40 лет, рыбы, познакомится с парнем в возрасте 39-48 лет

Заметки с меткой «голодомор»

Закон про "п"ять колосків"

Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та коопереції і зміцнення громадської (соціялістичної) власності.

Постанова ЦВК та РНК СРСР


Останніми часами збільшилися скарги робітників та колгоспників на розкрадання (Крадіжки) вантажів на залізничному та водному транспорті, а також на розкрадання (крадіжки) кооперативного й колгоспного майна хуліганськими і взагалі протигромадськими елементами. Так само збільшилися скарги на насильства й загрозикуркульських елементів колгоспникам, які не бажають вийти з колгоспів та чесно й самовіддано працюють над зміцненням їх, ЦВК та РНК Союзу РСР вважають, що громадська власність (державна, колгоспна, кооперативна) - це основа радянського ладу, вона священна й недоторканна і людей, які чинять замах на громадську власність треба вважати за ворогів народу, тому рішуча боротьба з розкраданнями громадського майна - найперший обов"язок органів радянської влади.
Беручи це до уваги і йдучи назустріч вимогам робітників та колгоспників ЦВК та РНК Союзу РСР ухвалюють :

 І.
1. Прирівняти своїм значенням вантажі на залізничному та водному транспорті до майна державного і всебічно посилити охорону цих вантажів.
2. Застосовувати, як захід судової репресії за розкрадання вантажів на залізничному та водному транспорті вищу кару соціяльного захисту - розстріл із конфіскацією всього майна, заміняючи при пом"якшувальних обставинах позбавленням волі на строк не менше 10 років з конфіскацією майна.
3. Не застосовувати амнестії до злочинців, засуджених у справах про розкрадання вантажів на транспорті.
 І І.
1. Прирівняти своїм значеням майно колгоспів та кооперетивів (врожай  на ланах, громадські запаси, худоба, кооперативні склади та крамниці тощо) до майна державного і всебічно посилити охорону цього майна від розкрадання.
2. Застосувати, як захід судової репресії за розкрадання колгоспного та кооперативного майна вищу кару соціяльного захисту - розстріл із конфіскацією всього майна, заміняючи при пом"якшувальних обставинах позбавленням волі на строк не менше 10 років з конфіскацією майна.
3. Не застосовувати амнестії до злочинців, засуджених у справах про розкрадання колгоспного та кооперативного майна.
     І І І.
1. Провести рішучу боротьбу з тими протигромадськими, куркульсько-капіталістичними елементами, що вдаються до насильства й загроз, або провокують застосування насильства й загроз до колгоспників, щоб змусти їх вийти з колгоспу, щоб силоміц зруйнувати колгосп. Прирівняти ці злочини до державних злочинів.
2. Застосувати, як захід судової репресії в справах про охорону колгоспів та колгоспників від насильства й загроз куркульських та інших протигромадських елементів, позбавленню волі від 5 до 10 років з ув"язненням в концентраційному таборі.
3. Не застосовувати амнестії до злочинців, засуджених у цих справах.


Голова ЦВК Союзу РСР М. Калінін
Голова РНК Союзу РСР В. Молотов (Скрябін)
Секретар ЦВК Союзу РСР А. Єнукідзе.

І ще декілька фото в тему:












Замітка навіяна відвідуванням Музею Голодомору у с. Межибіж Вінницької області.

23.06.2012

Американцы вырастили монстра

Американцы вырастили монстра 

Главным архитектором и интеллектуальным движителем сталинской индустриализации был Альберт Канн. Проектировщик заводов Форда. Именно он разработал технологию, которая позволяла за несколько месяцев спроектировать огромный завод и так же быстро его построить. В 1928 г. его пригласили в СССР. Разруха и полное отсутствие специалистов. Канн начинал на пустом месте. В Москве открылся филиал американской фирмы Канна, во главе которого оказался его брат Мориц. Филиал получил советское название «Госпроектстрой». Первой ласточкой был Сталинградский тракторный завод. После того, как конструкции для Сталинградского тракторного были изготовлены в США, привезены в СССР, и за шесть месяцев смонтированы, Канну был предложен пакет заказов на проектирование и строительство промышленных предприятий с примерной стоимостью 2 млрд. $. Если скорректировать эту сумму на современные цены, то это --- 220 млрд. $.  С 1929 по 1932 год фирма Альберта Канна спроектировала для СССР 571 промышленное предприятие. В их числе: тракторные заводы в Сталинграде, Челябинске, Харькове, Томске; самолетостроительные заводы в Краматорске и Томске; автомобильные заводы в Челябинске, Москве, Сталинграде, Нижнем Новгороде, Самаре; кузнечные цеха в Челябинске, Днепропетровске, Харькове, Коломне, Люберецке, Магнитогорске, Нижнем Тагиле, Сталинграде; станкостроительные заводы в Калуге, Новосибирске, Верхней Сольде; прокатный стан в Москве; литейные заводы в Челябинске, Днепропетровске, Харькове, Коломне, Люберецке, Магнитогорске, Сормово, Сталинграде; механические цеха в Челябинске, Люберецке, Подольске, Сталинграде, Свердловске; теплоэлектростанция в Якутске; сталелитейные и прокатные станы в Каменском, Коломне, Кузнецке, Магнитогорске, Нижнем Тагиле, Верхнем Тагиле, Сормово; Ленинградский алюминиевый завод; Уральская асбестовая фабрика и пр. Канн спроектировал всю российскую промышленность. Всю советскую военную промышленность.  Может возникнуть вопрос, где кремлёвское правительство находило деньги, чтобы финансировать такое небывалое строительство? В 1930 году с Украины вывезли 7,7 млн тонн зерна, которое главным образом ушло на покрытие экспортных обязательств страны. В 1931 году республика снова должна была сдать плановые 7,7 млн тонн, в то время как урожай зерна снизился до 5 млн тонн. В 1931 году в пяти регионах СССР - в Западной Сибири, Казахстане, на Урале, на Средней и Нижней Волге - вследствие засухи был неурожай, что значительно сократило хлебные ресурсы страны. Некомпетентная политика в сельском хозяйстве и экстенсивный экспорт зерна урожая 1931 года сделали ситуацию критической. В 1932 году последовал еще больший спад производства продуктов питания, и прежде всего за счет основных хлебопроизводящих районов СССР - зерновых районов УССР и Кубани.  Выкачивание зерна из голодной республики требовало железной дисциплины, полного повиновения. В августе 1932 года была введена смертная казнь за хищение колхозной собственности (Закон о "пяти колосках"). По стране к началу 1933 года за неполные пять месяцев по этому закону было осуждено 54 645 человек, из них 2110 - к высшей мере наказания. Для выбивания остатков хлеба из городов в деревни направили 112 тысяч членов партии, людей, не знавших проблемы села. Районы, не справляющиеся со сдачей зерна, заносились в "черные списки". В "черном списке" оказалось 86 районов республики. 27 ноября 1932 года Сталин на совместном заседании Политбюро и ЦИКа объяснил трудности с заготовками хлеба "проникновением в колхозы и совхозы антисоветских элементов, которые организовали саботаж и срывы". Газета "Правда" от 4 и 8 декабря 1932 года призвала к решительной борьбе с кулаками, особенно на Украине. 24 января 1933 года союзный ЦК обвинил Компартию Украины в провале сбора зерна, в притуплении большевистской бдительности и направил на Украину секретаря ЦК Павла Постышева. Со своих постов были смещены 237 секретарей райкомов, 249 председателей райисполкомов, свыше половины председателей колхозов. Массовые масштабы смерть от голода приняла в начале марта 1933 года. ОГПУ вело учет умерших только до 15 апреля 1933 года. По этим сводкам количество жертв за четыре с половиной месяца составило 2 млн 420 тысяч 100 человек. Случаев людоедства - 2500. Фирма Альберта Канна была посредником между советским правительством и сотнями западных фирм, была главным поставщиком военно-технической технологии. Но, наступил 1932 год и контракт с фирмой Канна продлён не был. Сталин решил переместить главный строительный центр социализма из США в Европу. Когда к власти пришёл Гитлер, этот центр сосредоточился, в основном, в Германии. Но промышленные объекты, спроектированные Канном, продолжали строиться и во второй и в третьей пятилетках. Можно с уверенностью сказать, что если бы не было вклада Альберта Канна в дело строительства социализма, основы советской военной промышленности не были бы созданы.  США, Европа вырастили монстра – милитариста. Взрастили «своего могильщика». Запад не должен повторить ошибку. Путинская-медведевская человеконенавистническая машина, отражающая чаяния умирающей нации, мечтает вовлечь Запад в «модернизацию» России. Неужели найдется «Канн» наших дней и вдохнет жизнь в агонизирующего монстра??? 

 

Источник 1,  источник2

Пам'ятаймо... (2)

А ось і обіцяне http://blog.i.ua/community/662/847324/

Хоч і живі квіти, але й вінки наче на кладовищі..

Свічок, схоже, ніхто не запалював... 

Голодомор в России

Дедушка Ленин вдохновитель красных кхмеров:

Интересно.. чьи права были нарушены? Чекистов - преемников...?


часть 2

Часть 3

Часть 4


У Слов'янську вшанували пам'ять жертв геноциду 1932-33 року

26 листопада у Слов'янську на Донеччині на площі Революції українці вшанували пам'ять жертв голодоморів і геноциду українців 1932–33 років. Організувала захід міська "Просвіта", у заході також взяли участь Всеукраїнське об'єднання "Свобода", члени товариства політв'язнів та репресованих. Учасники запалили свічки, вшанували пам'ять загиблих хвилиною мовчання. Священик Української Автокефальної Православної Церкви провів молебень за душі жертв голодоморів. Від Слов'янської міської "Свободи" виступив Михайло Нечипоренко: "Голодомор 1932–33 років, як і 1921–22, і 1946–47, було навмисно організовано совєцьким режимом проти українського народу, адже голод поширювався на етнічно українські території. Цю трагедію не визнають лише ті, хто причетний до цього злочину. Моя мати родом з села Богородичне, що неподалік Слов'янська, розповідала, як її односельців розстрілювали за мерзлий буряк чи дрібку пшеничних насінин, знайдених взимку на полі. Як вона збирала з іншими дітьми жолуді, з яких робили "хліб", як раділи весняній траві чи знайденим грибам. Документи у всіх селян забирали, а довкола села їздила кіннота, щоб ніхто не втік у місто. Чому українська нація зазнала ці трагедії? Через байдужість. До рідної землі, народу, до своїх захисників. В той час, як герої України, справжні лицарі проливали свою кров за українську землю і свій рід, – більшість відсиджувались у теплій хаті. А коли людожери розправились з опором українських повстанців, вони добрались і до теплої хати, і до комори, і до господарів. Так і тепер – чимало українців охоче повірили обіцянкам "покращення життя" і віддали владу до рук окупантів, і тепер ми всі відчуваємо, як покращується їхнє життя за рахунок нашого. Українська нація продовжує народжувати лицарів, вони не припиняють боротися за свою землю, за свій рід, за свободу. Нам потрібна підтримка і допомога. Бо тільки згуртовано українська нація зможе вибороти собі світле майбутнє". Свободівець Віталій Киркач-Антоненко в інтерв'ю місцевому телебаченню підкреслив: "Геноцид 1932–33 років – це трагедія і моєї родини, і родин мільйонів загиблих українців. І ті, хто кажуть, що голодоморів не було, нахабно брешуть, прикриваючи брехнею злочини проти української нації".

"Голодомор" получил "визу". Как выясняется - фальшивую (1 фото)

Так называемый «Украинский
национальный федеральный кредитный союз» (УНФКС), что действует в США, объявил
о выпуске кредитной карточки VISA Holodomor. Об этом сегодня наперебой сообщают
украинские СМИ.
VISA Holodomor, являющаяся
результатом партнерства УНФКС и «Краевого Комитета США для признания Голодомора
геноцидом 1932-1933 гг.», выпущена в поддержку мероприятий по освещению и
памяти о жертвах «голодомора». Карта дает возможность ее владельцам приобщиться
к поддержке деятельности «Краевого комитета Голодомора», направленной на
распространение правды об организованном сталинской властью искусственном
голоде украинцев и понимания «голодомора» как геноцида украинского народа.
Читать полностью...

Роздуми на тему Голодомору

Сама тема не дозволяє вживання слів і фраз як "радісно" чи "мені приємно" тощо, але коли я бачив чотирьох президентів України разом на покладанні квітів до меморіалу Жертвам голодомору, а потім всі вони поїхали до Биківні, де вшанували пам'ять репресованих, розстріляних і похованих тут сотень тисяч людей - це однозначно викликало у мене дуже і дуже позитивні враження.
Ще зовсім недавно на урочистий ювілей 20-річчя Дня Незалежності України цього єднання не спостерігалось. Як не було помітним минулого року духовна глибина у відзначенні цієї вічнопам'ятної дати владними структурами, а також в ЗМІ, зокрема - на телебаченні. Цього року все пройшло значно виваженіше, щиріше із співчуттям та пошаною. А що не було масовості заходів та великої кількості людей у процесіях - то цього і не потрібно, тому що головна масовість має відбуватись в душах людей по всій Україні. Мільйони невинних мучеників освячують наше теперішнє буття, той мир і спокій, що є у нас зараз. Коли хтось починає нарікати та бідкатись, як погано йому живеться, то часом так хочеться відповісти: вам все зле зараз тому, що ви справжньої біди не зазнали. Принаймні я ні разу не чув від людей, що пройшли війни та голод, подібних нарікань при всьому їх нелегкому житті, яке насправді в нас є.
Наголошую ще і ще на тому, що не потрібно штучної масовості ні заходів, а ні їх учасників у відзначенні такої глобально-трагічної дати, як геноцид українського народу через застосування голодомору, а потрібно саме те, що продемонстрували 26 листопада усі 4 президенти України - добру волю і щире співчуття. Ніхто в цей день з політичних діячів не думав про так званий піар, як і не було якихось протистоянь.
Часом лунають нарікання, чому ми в Україні надто багато значення надаємо вшануванню трагічних дат з нашої історії, а не радісним перемогам: чому Берестечко, Крути, Базар, голодомори, Бикивня, Павлокома і Бабин Яр? Чому не Зборів, не Конотоп, не Чортків, не Космач, або ще якісь інші перемоги, які були у нас? Напевно це тому, що поразки значно більше виховують, гуртують і гартують націю, що яскраво засвідчено ще у величній літописній повісті "Слово о полку Ігоревім". Усвідомлення спільного горя, всенародної трагедії спричиняє до духовного очищення нації від усякої душевної захланності, яку навпаки спричиняють перемоги і грабунок майна переможеного. Чи не в цьому першопричина того, що Німеччина стала і є світовим лідером, а СРСР зник з мапи світу, як приклад всім нам.
Доречно також зауважити, що вшановуючи трагічні дати з історії українського народу, ніде не звучить ні безкінечних бідкань, що ось які ми нещасні і безневинно знедолені, як і не займаємось злобними прокльонами в бік своїх ворогів-загарбників. Навпаки в усіх таких заходах переважно настрій інший, самокритичний: і чого ж це ми піддались, якщо ми є така велетенська потуга? Хіба зараз на вшануванні жертв Голодомору та репресій прозвучала хоч одна думка щодо помсти чи вимог компенсацій? Не було жодного натяку на те. Виключно одне: як ми допустили подібну грандіозну наругу над собою? Дозволили, щоб мирний народ вимирав мільйонами люду в рідній хаті на рідній землі - що може бути  ще жахливішого?..
Плачі та бідкання, як і ненависть і намагання помститись - не мають якоїсь цінності у становленні суспільної свідомості українського народу, але нас єднає усвідомлення того, що подібне лихоліття не має більше повторитись з нами. І в тому плані в черговий раз маємо визнати просту істину: покладатись варто тільки на власні сили. Всі сподівання на чиюсь поміч в біді ніколи не справдились для українців ні в часи Хмельниччини і опісля для Мазепи, ні у революційні часи початку ХХ століття, ні у часи Другої світової війни і подальших повстанських та дисидентських рухів -  усі такі очікування на допомогу різних світових потуг були марними і примарними . На дослідженні трагедії Голодомору можна пересвідчитись навіть в протилежному: світові уряди були чудово поінформовані у правдивому стані геноциду проти українців у 1931 - 1933 роках, але свідомо замовчували цю світову трагедію з власних  корисливих інтересів, бо самі жерли наше збіжжя і тому догоджали Сталіну, як зараз догоджають Путіну заради дешевих енергоносіїв з Росії, віддавши вкотре Україну на поталу. Але ми вже не ті, кого можна легко подолати.

Богдан Гордасевич
Львів-Рясне
27 листопада 2011 р.

55%, 6 голосов

45%, 5 голосов
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

"Проверка на "вшивость"

Вчера был День памяти жертв голодомора в Украине. Когда стемнело мы с Ниной зажгли и поставили на полдоконники окон две свечки в память о жертвах голода. После этого мы с Лексусом вышли на прогулку. Я решил посмотреть много ли в окнах горит свечей. На всей нашей улице Белинского ни одной горящей свечи кроме наших двух! Каков наш народ: без сочувствия и сострадания. безжалостный, жестокий, беспамятный. Всем наплевать.Все по принципу: моя хата с краю. Я прочел книгу Р.Конквеста о голодоморе в Украине еще тогда. когда она впервые была издана в нашей стране. Недавно на книжной развалке Нина купила брошюру с одной главой из этой книги. Вечером читала мне вслух. Попросил ее прекратить чтение. Не могу слушать. слезы наворачиваются на глаза. Ужас, ужас. ужас! Миллионы ни в чем не повинных людей умерли страшной смертью.Нет прощения тем, кто это сделал.Забыть - то же. что и простить. А у нас забыли. Одесская область одна из наиболее пострадавших в голодомор. Вот гуляем по прекрасному Французскому бульвару. И здесь в голодомор валядись трупы тех, кто. наверное. спасаясь от голода приехал в Одессу из деревень. Многие возмущенно отрицают голодомор украинского народа. говоря при этом: "А русские. болгары. татары... другие же тоже умирали в Украине". Украинскй народ - термин многозначный и по смыслу здесь это не украинская нация, а все национальности. которые проживают в Украине. Да все умирали. Геноцид, потому что это убийство (голод)было организовано сознательно. А говорят: "В России было тоже самое. поэтому голод в Укране - это не геноцид, не голодомор".Если то же самое. если это организованное убийство народа, надо говорить о геноциде с помощью голода в России. а не отрицать это в Украине. Понятно, почему Россия отрицает голодомор.Она преемница СССР. Она должна принести извинения народу Украны. признать геноцид и покаяться. Не хочется. Да и сам украинский народ под воздействием российской пропаганеды отрицает голодомор, повторно забвением убивая тех, кто был убит голодом.

Наш поход с Лексусом вчера по улице Белинского был "проверкой на вшивость". 

Cлавянское единство пахнет тюрьмой козаку

Его активно проповедуют лица с татарскими скулами и устойчивым еврейским акцентом.

Лет ещё сто назад их предки называли нас малоросами .

"Братья"  великоросы не особо стесняясь заполняли казаками каторгу в сибири и тюрьмы на севере . А когда было нужно - забривали в солдаты и убивали на всяких там войнах , которые затевал царь-батюшка.

Но козацькому роду - нема переводу .

И тогда словянские братья с московии в 33м пришли и забрали весь хлеб подчистую . Для "трудящщихся Петрограда". Шо не смогли съесть "трудящиеся" - то продали за кордон буржуям подешовке . А то что буржуи не купили - просто сгноили на складах , - лишь бы "малоросам" не досталась.

И это сработало. Украинцы вымирали на своей земле миллионами . Без войны и засухи . Матери ели своих младенцев . Люди падали на ходу .Трупы валялись незакопаными . А московские "товарищи" бодро "рапортовали" что коллективизация прошла успешно и урожайность повысилась.

Щас "братья - словяне" с москвы говорят шо ничего такого небыло . Шо миллионы украинцев не пухли с голода, не вымирали селами , - то все выдумки "националистов" .

Отак.

 

 

ГОЛОДОМОР 1932 -1933РР.

(закінчення)
СМЕРТІЮ СМЕРТЬ ПОДОЛАВ
   …боса Мотря йшла селом
  «Видно,  таки сплять: і отець Михайло, і дяк, і церковні брати, і півчі і дзвонар разом з ними. Що за напасть така? Не розумію, як можна у таку ніч спати? Світла по хатах не видно  -  сплять. Всі сплять.Треба поспішати до церкви.

Вдарити в дзвони. Нехай прокидаються  -  Великдень же!»

Заглибившись в роздуми, жінка раз чи два, заледве не спіткнулася об  чиїсь тіла, що валялись серед дороги…

  «Не встиг закінчитися піст, а вони, не дочекавшися поки освятять паску, понапивалися як свині, по дорозів валяються   -  прости Господи!  - заледве не сплюнула Мотря.  – А ми цього року таки попостили,  як ніколи, очистилися, мов перед страшним судом…»

 …боса Мотря йшла до церкви…

   «Нікого не видно, в хатах не світиться,  - її гарячкові думки знову крутилися біля тої сільської дивини. – Всі сплять. То напевне через той клятий КОЛГОСП і їхню «ЧЕРВОНУ МІТЛУ»,  -  здогадалася. 

    « Ні. Ось хтось маячить попереду, загледіла край дороги якусь фігуру».

  Фігура не йшла. Вона нерухомо сиділа під тином, прихилившись до нього спиною.

-      Христос воскрес!  -  хотіла сказати голосно, радісно, проте тихо прошепотіла.

   У відповідь ані мур-мур…

  «Що то з людьми трапилося?  -  подумала з образою.  -  Більше нікого не видно. А кого зустріла, або п’яні лежать, або під плотами сплять, наче мертві».

  Перехрестилася…

   Дорогою зустріла ще кілька односельчан. Ті теж лежали серед дороги або обабіч неї. Теж мовчали, наче гнівалися на неї. За що?...

  Ось Мотря уже й біля церковного храму. На своєму постійному місці, під дубом, поставила кошик з паскою. Коли буде пасхальна хода, отець Михайло освятить її пасочку…

   «Я таки перша,  - втішилась. -  Може хоч цей рік буде щасливим?»

   Підійшла до деревяного хреста. Перехрестилась. Поцілувала у ноги розп'яття Спасителя. Направилась до входу. Ступила на широкі сходи…

   На сходах, витягнувши поперед себе руки вперед, в бік храму, лежала Марта, та, що дитину з'їла.

  «Мабуть, каятися прийшла,  -  здогадалась Мотря,  -  та  Бог не прийняв її покаяння, не пустив у свій храм».

  Церковні двері були відчиненими навстіж…

  Зайшла до середини. Людей було мало: хто сидів на лавах попід стінами, хто клякнув на коліна…Свічок чомусь не запалювали. Молилися кожен про себе  - тихо…

  Мотря підійшла ще до одного розпяття, що всередині церкви. Перехрестилася. Поцілувала Ісуса у ноги. Відійшла на жіночу половину. Стала на коліна. Молилася…

  Просила у Бога прощення. Дякувала Йому за гарний минулорічний врожай, за батьків, чоловіка, дітей, за новонароджену донечку - Любов…

  Тричі перехрестилася…  Підвелася  з колін…

Розвиднялося…

  Жінка повела очима по залу… 

 В церкві були лише жінки. Ні. Он на правій, чоловічій стороні, був таки хтось з чоловіків… Придивилася  -  Мифод…

  «Дивно… Ніколи раніше не бачила його у церкві (жив вовкулаком-відлюдником). Диви  -   прителембався. А де решту чоловіків? Невже в полі, на сівбі? Ще трохи зарано,  -  подумала,  -  та й у таке свято?

  Ні. Люди таки змінилися. Он баба Ганя, прийшла Богу молитись, а спить сидячи, на колінах. А он ще хтось з жінок, той таки просто розпластався на підлозі. Ні, не моляться вони  - сплять, мов мерці. Та й сморід чомусь такий стоїть у церкві, як від покійників. Священика не видно. Дяка не чути. На підсвічнику ані свічечки. Дивно…»

-    Бабо! – прошепотіла до старої Ганни.

  Від тої ні звуку   -  спить…

 Легенько штовхнула стареньку в спину:

-     Не спіть!

  Стара знову ні пари з вуст. Натомість м’яко перевернулась на бік…

 «Спить… І ті старі на лавах, і ті на підлозі певно теж,  -  підсумувала. – Який сором. Потрібно будити вже й навіть тут  -  у церкві… Дзвони… Їм поможуть хіба що дзвони.  Дзвони мовчать…»

   Мотря рушила до дзвіниці. Довго карабкалася по деревяних сходах. Заледве вилізла на верх, добре, що дзвіниця була невисокою.

   «Сплять. Зараз ви у мене усі прокинетеся. Зараз,  - радісно подумала Мотря, намотуючи на руку мотузку від великого дзвону, що  безсило бовталась без діла.  – Зараз прокинетеся  -  свято ж яке  -  ВЕЛИКДЕНЬ! ХРИСТОС ВОСКРЕС! ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!»

Смикнула раз,  вдруге…

   Бам! Бам! Бам!  - полинуло над сонним селом.  - Христос воскрес!

Смиконула за маленький дзвін ліворуч, за інший праворуч:

-      Дзелень! Дзелень! ДзеленЬ!  -  наздоганяли один одного чарівні звуки чарівної звістки:  Воістину воскрес!

  Тут в Мотриній голові, чомусь знову зродилось:

   «Христос воскресне із мертвих!

    Смертію смерть подолав,

    І тим, що во гробах життя дарував!

   -  Христос воскресне із мертвих!

   Смертію смерть подолав,

   І тим, що во гробах життя дарував!  -  радісно заспівала…

  *    *    *

      Тим часом, у хатині край села, що побіля кладовища, тихо рипнули вхідні двері…

      Хтось зайшов у хату…Переступив сінешній поріг,  у горницю…

-      Мамо! Надійко! Це я  - Петрусь! -  роздався радісний хлоп’ячий голос.  -  Я повернувся якраз на Великдень. Якраз дзвони дзвонять. Повернувся з хлібом. Мені це вдалося. Правда, тата так і не знайшов, - його голос враз посумнішав…

  На печі хтось завовтузився.

      Надійко вставай! Це я! З хлібом! будем жити! На ось жуй,  - виймав з торби і пхав сухарі сонній сестричці.

-        Петрусь?!  - терла оченята дівчинка. -  Ти повернувся?

-        Повернувся!  - радісно усміхався замурзаний та обдертий братик.

-        Ось гостинці  - на Пасху.  А мама де? -  раптом запитав стривожено.

-        Не знаю,  -стенула плечима мала і тремтячими руками потяглась за сухарем.

-        Мабуть, у церкві,  -  здогадався Петрусь.  – Он дзвони дзвонять…

*  *   *

   -  Христос воскресне із мертвих,

   Смертію  смерть подолав,

   І тим, що во гробах життя дарував!  -  вже не співала, шепотіла Мотря, повільно опускаючись по мотузці, додолу…

  Ось вона й зовсім сіла на підлогу…

  Мотузка ще раз гойднулася… 

  Тут жіночі пальці  розчепилися  - відпустили її:

-        Бам!  - прощально прогудів дзвін і його голос полинув над Мотрею, над селом, над Україною…

-        Смертію смерть подолав!  -  востаннє прошепотіла Мотря й завмерла разом із дзвоном…

     Її душа  кинулася наздоганяти той прощальний дзвін…