хочу сюда!
 

Мери

34 года, овен, познакомится с парнем в возрасте 35-45 лет

Заметки с меткой «ато»

Розмова у машині (привід замислитися)

Я додав трішки художності у те, що написано нижче, але смію запевнити, що така розмова мала місце в реальному житті. Хоч, звісно, й не дослівно.

---

Малопотужні придорожні ліхтарі, що рвучко змінювали один одного, монотонне гудіння дизельного двигуна та приємне тепло салону новенького мікроавтобуса заколисували Воїна. Дуже хотілося заснути глибоко, без пам'яті, проте він чудово усвідомлював, що нічого з цього не вийде: триклятуща свідомість укотре малюватиме ті самі криваві картини війни. Розриви снарядів, свист куль, скошені осколками друзі - нічого іншого Воїнові просто не снилося останні два роки. "Іще надивлюся на це лайно", - врешті подумав він і взявся боротися з дрімотою. Дуже до речі інші пасажири машини, знайденої Воїном завдяки популярному ресурсу "Blablacar", саме роззнайомилися й почали розмову.

- А я вот в Польшу хачу уєхать, - тихим, але впевненим і навіть трішки зверхнім голосом розповідав юнак років вісімнадцяти на вигляд. - Вот, празнікі прайдут і паєду даґаварівацца про візу. У мєня дядька в пасольствє работаєт, так што, щітайтє, я уже в Варшавє.
- Да ну ту Польшу! - відповіла йому сусідка по сидінню з когорти "жінок за". - У мєня вот син (тваіво возраста, кстаті) щас унівєрсітєт заканчіваєт і думаєт пра Амєріку. Сам панімаєш, што дєньґі дєлаюцца только там, за акіаном.
- Нісавсєм, - долучився до обговорення ще один чоловік, - патамушта ніабізатєльна лєтєть чьорті-куда, штоби нармальна палучать. У мєня, напрімєр, брат радной в Ґірманіі занімаєцца нєдвіжимастью. Думаєтє, плоха живьот? Как би ні так!
- Ну, он маладой, у ніво жизнь впєрєді. Он сам рішит, навєрно, куда єхать, - підсумувала пані й звернулася до юнака: - Ґлавнає, синок, єзжай хоть в тваю ету Польшу, хоть в Амєріку, хоть куда, патамушта тут ти в любом случає нікаґда нісможеш сєбя ріалізавать...

Воїн замислився. Служив у них у батальйоні молодий доброволець - напевно, віком як цей майбутній "поляк" чи навіть молодший. Так, можливо, ще "зелений", недостатньо обстріляний, зате ж який пробивний був! "Світочем" називався. Хто і з якої причини приліпив йому цей позивний вже не дізнатися ніколи, проте він однозначно пасував: його сповнені трішки наївного молодечого максималізму й непідробної хоробрості очі своїм вогнем немов здатні були пробити темряву найглупішої ночі.

- Йой, друже, а чого це наші сплять? - раз запитав Воїна "Світоч", завітавши, як він часто робив, у гості на сусідній пост.
- Потомилися після нічного балагану, то й сплять.
- Батальйон на боковій, а не на передовій! - знітився юнак. - А зараз круто було б по сєпарах вгатити або навіть вилазку якусь організувати. Але ніхто не хоче. Орки ж так само не залізні, теж за ніч по нас гатити запарилися. Певно, дрихнуть усі так само.
- Ти на рожен не лізь, молодий іще, - відрізав тоді Воїн у відповідь.
- А що, так і стовбичити тут весь час і чекати, доки "прилетить" прямо по голові?! Особисто я б уже давно послав на хер неспроможне віддати нормальний наказ командування й усипав би тим колорадам по самі яйця!..

Такий от гоноровий був він, цей "Світоч". А за кілька днів опісля тієї розмови справдилося його сумне припущення: "стодвадцятка" впала просто на позицію. Він загинув разом із двома своїми побратимами, також до непристойності молодими...

- ...Карта паляка дайот мноґа пріймущєств! - вів далі попутник у машині. - Так мнє дядька рассказивал, каторий в пасольствє. Можна дішевлє снімать жиліщє, можна льґотамі пользовацца, можна...
- А можна патріотом України бути? - нарешті втрутився у розмову Воїн.

Запала мовчанка. Три пари очей здивовано втупилися у нового співрозмовника. У тих поглядах, окрім нерозуміння, читався ще й осуд. Але Воїну було по цимбалах:

- Ви тут розповідаєте, як же класно за кордоном, як усім молодим треба туди валити і влаштовувати власне життя. А за кого ж хлопці на передовій стоять? Молоді хлопці, до речі! Твого, - Воїн тикнув пальцем у "поляка", - віку! Помирають вони, розносить їх снарядами на шмаття, а вони вперто стоять, тягнуть свій хрест, щоби іншим бачити тільки мирне небо над головою і будувати нову Україну!
- Дядя, ти, навєрна, сліпой, - вийшов зі ступору "поляк", - єслі нє відіш, што тут вапщє нікакіх пєрспєктів нєт. Што для нас страна сдєлала, штоби ми маґлі тут работать і зарабативать?
- А ти що для країни зробив? Та як же ти, дурню, затямити не можеш, що для вас і ні для кого іншого пацани зараз стараються! Ані для президента, ані для депутатів. Будуйте цю державу такою, як ви її хочете будувати.
- Да ім же ні дадут! - відповіла за "поляка" жінка.
- А нехай вони спробують. Спробувати - це мало чи багато? Чи дарма гинуть найкращі сотнями, тисячами?
- Дядь, ти ні знаєш, што там праісходіт. Ти ж нє ваюєш там, - усміхнувся "поляк".

Гудів двигун. Рахували кілометри колеса. Воїн спрямував погляд за вікно. Завтра йому належало змінити драні джинси, стоптані мешти та стареньку шкірянку на мультикам, до якого давно звик. Він обов'язково продовжить війну. І битиметься він до останнього віддиху - і за матір із батьком, і за свого ще не народженого сина, і за "Світоча", і навіть за того "поляка", який неодмінно отримає омріяну посаду не в Україні...

---

Присвячується моєму другові Антону Чорному (10.05.1987 - 09.09.2011).
Земля пір'ям.


Диванні експерти в дії

Я тут другу намагаюся допомогти, а мені замість слів підтримки, які я неодмінно б переказав йому або нормальних порад, пишуть усіляку нісенітницю. 

На скріншотах я заштрихував нік користувача, щоби не виставляти його в нехорошому світлі.





Усе дуже просто: раз гепатит С, значить наркоман (від творців "Якщо рак печінки, то алкаш", "Якщо запалення легенів, то курив по двадцять вісім пачок на день" та культового "Моя хата скраю").

А для тих, хто серйозно цікавиться історією мого друга, я знайшов додатковий матеріал на ресурсі ТСН. Почитайте, будь ласка, ще це (дуже добре написано, щиро кажучи).

Ніштячок на передок

Дякую Дарницькому волонтерському легіону Києва за такі чудові подаруночки.

На фото - лиш один мішечок, а таких загалом... хах, не один. uhmylka


І знову про бійця, якому ми хочемо допомогти

Я вже двічі писав про мого друга, який перебуває у 5-ій лікарні Києва з купою болячок (пости доступні тут і тут відповідно).

Сьогодні, врешті-ретшт, дізнався повний перелік ліків, котрих він потребує. Отже, нашому героєві-захиснику потрібні такі препарати:

- 3 упаковки "Суфорбівір".
- 3 упаковки по 5 ампул "Гептрал".
- 2 пачки по 100 капсул "Урсофальк". 
- 1 пачка "Берлітіон" (таблетки).
- 2 банки по 100 мл "Ентеросгель".

Будь ласка, хто хоче й може допомогти - зв'яжіться зі мною через приватні повідомлення! Одразу дякую всім небайдужим.

Разом - до перемоги!



ОНОВЛЕНО 19.01.17 О 23:07:

Знайшли дешевший "Суфорбівір"!!! Фото:


Фото на пам'ять

Біля цього... гм... монумента... або, може, дороговказа?.. Біля... цієї стели, можливо?.. Хоча...

Ай, коротше! podzatylnik

Біля цієї байди не фоткався хіба що лінивий. Знайшлася от на компі досить старенька світлина нашої веселої команди шукачів пригод на п'яту точку. 




Бійцю потрібна невеличка допомога

Привіт, шановні. Пам'ятаєте, я писав про свого друга, який лежить у лікарні з купою хвороб? Так от, хочу звернутися до всіх небайдужих, хто хоче трішечки покращити його життя.

Наразі не йдеться про купівлю ліків, оскільки цим займаюся я та волонтери. Мова - про штук 10 пар трусів.

Так, трусів. Звичайних сімейок ("боксерів"). Людина весь час перебуває у лікарні, тому вийти і купити собі спідню білизну - задача не з легких, особливо враховуючи те, що навіть після прогулянки довжиною у сто метрів він пітніє, втомлюється і в прямому розумінні вибивається з сил.

Цього понеділка я завіз йому з десяток пар шкарпеток, проте трусєля купити не зміг через брак фінансів. Як ви зрозуміли, гроші в мене відсутні й зараз, тому я змушений звернутися в цій ситуації до вас.

Ми можемо вчинити двома способами: якщо ви мені не довіряєте, то купіть, будь ласка, десять пар згаданих виробів і передайте мені в Києві, щоби я завіз (можете з'їздити зі мною до нього у лікарню, якщо маєте таке бажання), або ж я можу кинути номер картки "Приват" в особисті повідомлення. Виставляти реквізити не хочу, бо, щиро кажучи, не знаю, наскільки такий спосіб просити про поміч узагалі легальний.

Заздалегідь дякую всім небайдужим! Зробивши таку от, на перший погляд, дрібницю ми неодмінно покращимо настрій нашого бійця. ;-)


Шалена несправедливість. Хочеш жити - плати!

Дізнався, що моєму другові потрібні ліки, котрі коштують (увага, тримайтеся міцно) в середньому 160 тисяч доларів за один курс.

Сто, блядь, шістдесят, нахуй, тисяч доларів! Ви можете уявити собі таку цифру?.. 

Друг - боєць, упродовж кількох років захищав Україну від ворога. Але після лікування раку щитоподібної залози отримав цироз та ще цілу низку супутніх "приємностей".

Дуже хочу допомогти йому, але таких грошей у нормальної людини, котра сяк-так дружить із Законами, бути просто не може.

От вам інфа, що це за ліки такі золоті. 

А є ще один медикамент. Днями от купили. Зацініть вартість:



Державі на захисника, звісно ж, похуй. Волонтери допомагають, чим можуть, але... гляньте на ці суми!

Хіба справедливо, що найкращі з нас мусять платити найбільше тільки за те, що боронили Україну й хочуть бути здоровими? Де, бляха, взагалі в цьому світі хоч якась совість у людей?..

Піздєц. Я не знаю, що робити, друзі.

Оголошення

Увага! Колекціоную фрагменти зашкварених іхтамнєтів. :-)







Сліпі люди за кермом! Сліпі на дорогах!!!

Раз удалося сфоткати машину сліпоглухонімих наступного дня після обстрілу. Чому сліпі? Бо ОБСЄ.