Дивлюсь інколи на фотографії. І ловлю себе на бажанні зателефонувати тій чи іншій людині. Сказати, що любиш її чи його. Сказати, щось хороше, тепле, ніжне… А потім як згадаєш до чого це зазвичай призводить… І затикаєшся всередині себе. Адже практично немає таких людей, які б сприймали подібне так, як це бачу я. Сучасність мовить зовсім інші правила більшості, й подібні пориви, фрази, слова абсолютно здешевілі… ними можна жбурляти, їх можна топтати, й нічого тобі за це не буде, адже все, що могло би покарати – це внутрішнє відчуття високої цінності себе, що майже нікому не властиве більше. Модно бути простими, й чинити «з плеча» без докорів сумління.

Звичайно є таємниця голосування, але я заради цікавості люблю наперед оприлюднити свій вибір, щоб потім порівняти точність своїх прогнозів.

Отже я однозначно голосую за Блок Петра Порошенка та мажоритарника по нашому 116-му округу Володимира Маліновського

Також мені б хотілось, щоб до Верховної Ради України пройшли чим більше від партій "Народний фронт", ВО "Свобода" та "Самопоміч", у тому числі і мажоритарники. На жаль, є досить мажоритарних кандидатів, які начебто йдуть від Блоку Порошенка, але яких не дуже бажано, як на мене, бачити у ВРУ. Зокрема я досить критично ставлюсь до кандидатур Дмирта Добродомова та Тараса Возняка від Львівщини. Чому? Дуже просто: ці люди з давен-давен ошиваються при владних структурах, а це випадковим не буває. Загалом вибір є і критично поганих в ньому немає, тому я більш-менш спокійний, що хто пройде - той і заслужив на те. Найголовніше - чесність підрахунків. Ми маємо звикнути, що вибори є чесними і від нас справді залежить їх результат.
Я особисто підтримую думку, що треба голосувати за того, кого насправді вважаєш вартим за власним уподобанням не приглядаючись на тему "прохідний" чи "не прохідний". Якщо хтось однозначно "прохідний", то обійдеться і без вашого голосу, а ось якщо ви віддасте свій голос тому, хто вам дійсно подобається, то це дасть стимул на майбутнє балотуватись цьому кандидату. Тому раджу: обирайте власним інтересом і голосуйте за найкращого за вашим особистим визначенням.
Ще мені дуже хочеться, щоб Ляшко повторив долю Королевської, щоб Тимошенко та інші опозиціонери не пройшли до ВРУ і не робили там зайвого безладу, бо ота "боротьба за знедолених" чомусь обертається завжди проти тих же знедолених, а не на суспільну користь. То є справді погана демократія, коли опозиція йде до влади через принцип "чим гірше - тим краще". Давайте говорити серйозно: якщо опозиція добилась від правлячої влади зробити щось корисне, то всі плюси йдуть владі, тому опозиція резонно зацікавлена вимагати від влади такого, чого вона не може жодним чином виконати, бо інакше настане руйнація економіки чи інша криза і опозиціонери стануть кричати, що ось бачите, яка нездала ця влада - обирайте нас! А не буде робити на їх вимоги - тим більше галасу включно до бійок вчинять опозіціонери. Що в тому доброго? Нічого.
Моя особиста думка, що правдива опозиція є контролером і резервом для правлячої влади, десь як футболісти на лавці запасних: ніхто з них не зацікавлений, щоб їх команда програла, а водночас вони хочуть, щоб гра стала кращою, якщо б їх випустили на поле. Оце, як на мене, є зміст опозиційних сил. Не обгаджувати владу і не творити їй капостей, а значить і людям-виборцям, щоб набрати собі балів яко "білі і пухнасті", а якраз працювати в діловій конкуренції: жорстко контролювати і критикувати помилки влади, як і допомагати у випадку кризових ситуацій. Якщо так буде, то опозиція, коли прийде до влади, буде продовжувати напрацювання попередників, а не руйнувати геть чисто конкурентів і все починати заново по-своєму. Типу: одні приватизували, інші - реприватизували, а ще наступні - націоналізували тощо. Тоді нам грозить перебувати вічно за китайським прокляттям: "Щоб ти жив у часи перемін"
Щодо загроз узурпації влади, то я даю особисту гарантію неможливості цього в Україні - відтепер Майдан жевріє в серці кожного правдивого громадянина України. Ніхто ніколи не зможе узурпувати владу в Україні! Януковичем і його кодлом клянусь! Вже неіснуючим і ще зовсім недавно всемогутнім "Беркутом" клянусь! Народ є влада в Україні! Найвища і незнищенна! Крапка.
Також мені подобається Арсеній Яценюк на посаді прем'єр-міністра Україні, бо він цілком спокійно на рівних співпрацює з Президентом України Петром Порошенком, а не ворогує за повноваження, як це робили інші. Водночас він не є слухняною маріонеткою, якою був його "попєрєднік". Гарний тандем двох особистостей, який варто зберегти і я за це та закликаю інших підтримати подібний позитивний стан речей.
Далі дещо з рівня неймовірного, але я б хотів, щоб головою Верховної Ради України став Олег Тягнибок, а його першим заступником - Андрій Садовий, як головний опозиціонер. Так, я волів би побачити "Самопоміч" у майбутній ВРУ в якості опозиції, тому що новичкам і не годиться одразу до влади попадати, а треба досвіду парламентаризму набратись, як знову ж звернусь до аналогій з футболу: команди з першої ліги не один рік обживаються у прем'єр-лізі, а чемпіонами взагалі за роки стають, якщо стають.
Що з того, про що я вище виклав, стане реальністю - покаже час. Мені подобається, що відтепер вибори в Україні є справді ВИБОРИ ! Тобто ніхто не знає наперед результату і це дуже гарно.
Всі на вибори! Голосуй! Голосуй! Бюлетені в урни суй! Голосуй!

Богдан Гордасевич
14:51 23.10.2014
м. Львів, 116-й виборчий округ




Маліновський Володимир Степанович, народився 28 сiчня 1967 року в місті Львові, громадянин України, протягом останніх п’яти років проживає на території України, освіта вища, президент, громадське телебачення Львівщини «Разом ТВ», член політичної партії «УДАР (Український Демократичний Альянс за Реформи) Віталія Кличка», проживає в місті Львові, судимість відсутня, самовисування.
http://nbnews.com.ua/ua/rada2014/candidat/6646/

Чи проходить кохання? Чи залишаємось ми в серці на багато років і чому так...
З якої причини одружуємося, чому розлучаємось? Чи змінюємося з роками? Чи просто починаємо помічати недоліки лише з часом? Чому закохуємось саме в цю людину, а не іншу? Чому зраджуємо або ж бережемо вірність тому, хто не заслуговує на це? Чи можливо прожити довге життя разом, не сумніваючись у своєму виборі, не жалкуючи про цей вибір? Чи завжди вам є про що поговорити, про що помовчати.... і чи потрібно це?
Іноді, задумуючись над тим, що чекає моїх дітей в майбутньому, стає просто страшно. Чи правильний вибір зроблять і на скільки вони будуть щасливі в шлюбі. Озираюсь на своє життя... хочу, аби не гірше, щоб краще... щоб щасливіше... без цих гірких моментів. Хоча я свій шлюб вважаю щасливим, я кохаю свого чоловіка більше 15 років і жодного разу не пожалкувала, що вийшла за нього заміж. Хоча часто сумнівалась в його почуттях, адже одружились ми " по зальоту"... ні, це не була якась інтрижка, ми досить довго знали один одного до весілля, та й нам було вже не по 16 років. Але все одно... іноді задаю собі запитання: якби не вагітність, чи одружився б він на мені? Як би склалось життя? Але ж зараз все добре, я щаслива. Та й мабуть він би не був зі мною скільки років, якби не любив.
Іноді здається, що ми зовсім різні. Що з ним немає про що поговорити, що він зовсім не хоче мене чути, а іноді... розуміє мене без слів і відчуває навіть на відстані. Пам'ятаю, як побачила передачу про зифір. І такий він мені там апетитний був (хоча я не є фанатом зифіру і це не моє улюблене лакомство)... яке ж моє було здивування, коли чоловік прийшов ввечері з роботи і приніс пакунок із зифіром! Але ж я того дня йому нічого про зифір не говорила. І такий випадок був не один. Пам'ятаю як ще зустрічались... він тоді працюав у іншій країні і наші стосунки були на відстані. Ми переписувались, зідзвонювались. Часто оці переписки закінчувались фразою " я тебе люблю". Але так іноді ці слова втрачали зміст і спиймались мною просто як "до побачення", чи типу для зв'язку слів. І іноді не мали такого значення, як би мало б бути. Якось я подумала, що якби він просто написав мені цю фразу, просто так, рапново... минув день чи два і я отримую смс " Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ". Це було так неочікувано.... давно я вже не чула від нього цих слів.... та й не говорила йому також.... чому з роками ми рідше говоримо коханим ці слова? Чому після багатьох років подружнього життя нам здається, що їх не обов'язково говорити...та зараз не про це. Невже він справді так мене відчуває? Були ще випадки, та я конкретно уже і не пригадаю, ці мабуть найяскпавіші були для мене. Чи це лише співпадіння... чи просто мої думки матеріалізуються? Та це вже інша історія.

Яскраві промені,

кришталики неба...

як воск тануть тіні...

а серцю потреба

прозора надія…

блиснула в пітьмі,

роздерла темряву...

але ж чи зігріє...

мрія…

надія…

тебе

i мене…

27.10.14

Якщо вам хочеться знати, подобається вам чоловік чи вже набрид, подивіться, як він їсть. Якщо це видовище вас не влаштовує, вам треба його кидати. 

 Коли вже майже пристосовуєшся до свого щастя, завжди хтось або щось намагається його зруйнувати. Чи випробувати на виживання...

 Чоловікові, який хоче тебе нагодувати, не обов*язково приносити квіти.

Спочатку вона чекала на принца, потім - на лицаря, пізніше - на когось, схожого на Річарда Гіра, наприклад. Та завжди приходили не ті. 

 Сонце, море, шашлик, щастя - загрібай повними ложками. Тільки ідіоти йдуть умирати знічев*я.

Якби він був за стома тисячами стін - я б його відчула! Я б його впізнала за будь-яких обставин! 

Вона знала, що з війни не повертаються назовсім. Лиш приїздять побачитися.  

 Рогалики з трояндовим варенням - це їжа справжніх принцес.

 Люди з холодними руками й ногами довго живуть.

 Їй було від кого йти. Їй не було до кого йти.

Мудрих жінок можна дурити, звісно. Та не довго. Не все життя.

 Ви коли-небудь злітали з котушок? Коли все, що буде потім, і все, чого потім не буде, не має значення?

Пам*ятаєш, ми читали - любов живе три роки.

 Коли жінка живе сама, вона рано чи пізно почне їсти зі сковорідки.

 Інколи вся допомога полягає в тому, щоб не допомагати.

 Інколи любов - це конкуренція котлет.

 Проблеми, як і радощі, приходять не тоді, коли сподіваєшся.  

Іноді щастя настає коли просто згадаєш якусь людину... і відчуєш, наскільки це чудово