Натрапила на один коментар, де зазначали японську мудрість типу " тратьте на своїх дітей вдвічі менше коштів і приділяйте їм вдвічі більше уваги". На перший погляд доречна порада, адже в сучасному світі батьки часто "балують" своїх дітей різними дорогими іграшками, і цим самим ніби відкуповуються від них, в замін проводять увесь час на роботі заробляючи на ці ж подарунки, часто батьки змужені виїздити за кордон і діти не бачать їх по кілька місяців... чи виправдано це, адже їм так бракує уваги?
Та з іншого боку, є сім' ї в яких батьки тривалий час не працюють, проводять багато часу з дітьми, та чи щасливі вони? Чи щаслива дитина, коли бачить, що у більшості однолітків є якісь певні речі, а у них немає? Чи компенсує увага з боку батьків (якісь відверті розмови, сімейні ігри...) відсутність смаколиків навіть на свята?
Звичайно, я описала крайності... та думаю нам варто іноді задумуватись чи дійсно даємо ми своїм дітям те, що їм дійсно потрібно? Для людини цінне те, чого у неї обмаль. Чим довше вона не отримує бажане, тим більше цінує його, коли отримала.
Тому, якщо ви трудогілік, все ж варто хоч іноді викроїти трішки часу, щоб побути з дітьми, нехай це буде рідко, та для них це буде цінно, адже їм так цьог о не вистачає. Ящо вашої уваги вдосталь, а грошей на дитячу мрію не вистачає... можливо ватро трігки зекономити і нехай з часом та здійснити її. Просто іноді, те, що для нас здається лише незначною забаганкою, для когось може бути заповітною мрією.

Тиха ніч. На небі горять зорі. Яскраві, мінливі - вони прикрашають небосхил, обрамляють Місяць - білий, великі - значно більший ніж завжди.
Частину цієї краси закривають верхівки дерев - великих, струнки сосни, які гойдаються від вітерця.
Під всією цією величчю природи сидить пара людей біля невеликого і яркого костерця. Вони сидять обійнявшись - відчуваючи тіла, кожний подих один одного. В їх очах відбиваються сполохи вогню, але їх мерехтіння не може сховати те кохання, ту тягу яку вони відчувають один до одного. Їх серця стукають дуже швидко, але вони цього не відчувають, бо зараз їм непотрібно нічого на світі. Вони зливаються у палкому поцілунку, їх обійми стають міцніші.....
Верхівки дерев погойдувалися від легкого вітерця, а Місяць і зорі світили неймовірно яскраво . Це особлива ніч - вона приходить до всіх закоханих  і вона залишається незабутньою, неповторною для кожного.....


Бажаю усім відчути це!!!!
Дівчата я вас усіх люблю!!!!

Сипле, сипле сніг, кружляє…
Мою душу загортає 
В білу-білу пелену,
Ткану з туги-полину…

Сипле в душу він гарячу
І вночі я тихо плачу…
Ну, кого ж іще просити
Пломінь-біль мій загасити…

Ох, якби сніжинки білі
Спогади зігріли милі!..
Не, лягав на серце сум
Відчайдушних моїх дум…

Навіщо людині мрії? Мрії - це мотив, натхнення, джерело волі та енергії… Мрії допомагають знайти людині її місце в житті, отримати насолоду від нього, досягнути успіху та визнання, самоствердитися та вплинути на світ. На шляху мрій людина отримує безцінні життєві уроки, створює свої власні цінності та принципи...Мрія – це те, що захоплює, дивує, змушує рухатись і задає напрямок та тон. Мрія – це розправити руки та злетіти в небо, просто так, до птахів і поринути з ними до сонця крізь небесну блакить...  

Ви знаете як розбиваються мрії? Мрії надто тендітні, щоб їх постійно розбивати, але таке стається дуже і дуже часто. Для порівняння можна привести тонкі нитки шовку... З таких ниточок складаються наші мрії. 
Кожен раз, плекаючи надію, мрію ти намагаєш щоб вона не розбилася, нікуди не зникла, не зменшилась, а тільки зростала і зростала. Правда більшість мрій,на жаль, розбиваються.
Якщо поглянути на наше життя, то воно здебільшого складається з розбитих мрій, які ми намагаємося знову склеїти, кудить припасувати найбільші кусочки. Розбиті мрії -- це і є життя.
 Добре коли залишається багато великий кусків. З них навіть можна щось знову склеїти, знову побудувати мрію. Але ця мрія, на жаль, буде вже інша... Не та яку розбили... 

Отже, нехай ваші мрії ніколи не розбиваються!

8. на роздоріжжі...

...на останньому слові поставив крапку -
плямою впала з пера нечепури каламаря...

а хтось брутальний
смалкИй хтось
гримнув дверима і вікнами -
навстіж їх відчинив!
гучноголосий,
смітає мій світ самоти
і... -
входить весна з оберемком цвітіння
під гамір пташиний
зі співами у передзвін.
теплом і коханням,
красою освячена і осяйнА,
бездоганно струнка
у строї прозорому -
їй легіть подувом тихим розхвильовує
пелеринку веселкову на плечАх...

милуюся хмарками в небі,
тихими й білими що пропливають -
легкі, невагомі, у кольорі міняться
і, пригорнувшись, цілують лагідне сонце
і далі пливуть загадкові
й, казкові,
у синьому просторі мрій
зводять замки фантастичних світів -
у вітанні до них овація перших травинок
і... - дощик цілющий напоює зранену землю...

на останньому слові поставив три крапки,
камінчиками їх розкИдав,
кинув у ворожбі -
гадаю майбутнє
на покресленому словом папері,
в сумбурність веселу весни занурений
на роздоріжжі...

...опинитися в лісі, після теплого, легкого весіннього дощя. Притулитися до велетенського стовбура дерева з його шершавою шкірою. Відчути запах дерева, весняного вітру, вологості в повітрі, а ноги по щиколотку тонуть в папороті на якій поблискують краплинки води. Я дивлюсь в блакитне небо в якому пропливають маленькі хмаринки і вітер качає крони дерев, легкий і тихий. До мене підходить дівчина, я не дивлюсь на неї і нічого не кажу - бо слова зруйнують красу, що навкруги. Вона це теж розуміє і не кажучи ні слова обнімає мене і кладе голову на плече, я теж її обнімаю - ми відчуваємо один одного, наші серця б’ються в унісон. Я закриваю очі і чую лише тихий вітер, який гойдає крони дерев...........

Кожний свої десять хвилин має, щоб наяву пережити великий сон....

Дивися , як я   зачарую світ...

Він нам дасть  те ,чого захочем ....

...спробуй так, як я...

Так , то я, той з Твойого сну...

Так, то я    є з Тобою тут...

В застиглому нічному небі

Тоненький місяць зблиснув, 

Немов повіка величезна

Напіввідкрила мудре око, 

Що позирало крадькома униз.

         Й туманність не знайома

         Чомусь була на вухо схожа,

         Яким безмежний Всесвіт прислухався

         До всіх думок таємних і подій.

©Степанська Марина (SMG)

Зачаровано оглядаєшся,
Із весною десь зустрічаєшся
І незримою стежкою йдеш.
Ти з мандрівкою подружилася,
Щирим подивом загорілася
І затаєним покликом звеш...

Ти шукаючи не спиняєшся,
Знов із мріями наче граєшся
І натхнення даєш.
Світ роздивитись стараєшся,
Немов сонечко посміхаєшся
І, чогось наче ждеш...