Людину, яка формує бригаду для роботи, особисто знаю більше 20 років. Мав з ним багато справ,  які стосуються бізнесу та грошей. Людина жодного разу не підвела. Зараз він мене попросив допомогти йому, що я і роблю.  Було б в мене здоров'я краще - сам би поїхав.

Кто-то после пробуждения летит на пляж — мы стоим в пробках, чтобы добраться на работу. Кто-то радует инстаграм фотографиями в купальниках — мы утюжим блузки и жакеты. Счастливчики наслаждаются морем и солнцем, а нам остается лавировать в каменных джунглях. Но мы не сдаемся!

На работе моей прямой обязанностью является распределение путевок в санатории-профилактории. Всегда стараюсь в один заезд ставить одиноких бабушек и дедушек примерно одного возраста, чтобы они в процессе отдыха познакомились друг с другом, а может быть, в будущем поженились даже. А потом в знак благодарности приносили мне всякие вкусняшки и подарки. Прямо как в агентстве брачных услуг.
Я тот самый человек, который обожает свою работу. Я иду в любимый коллектив с улыбкой, в выходные читаю общие чаты, всегда на связи для своих подчиненных, могу говорить о работе часами, и это несмотря на то, что я «офисный планктон». В кругу друзей иногда даже приходится врать, что все надоело и достало, чтобы не приняли за ненормальную.
С недавнего времени работаю оптометристом — подбираю очки и контактные линзы. И, знаете, я поняла, что это именно то, чем мне хочется заниматься по жизни. Не могу описать словами, что чувствую, когда мой клиент расплывается в улыбке оттого, что он ВИДИТ! Видит то, что раньше не мог видеть! Хотя нет. Могу описать. Я чувствую КАЙФ. Я чувствую кайф оттого, что могу сделать чью-то жизнь лучше. Жизнь совершенно незнакомого мне человека. В одно мгновение.
Работаю с китайцами. Всегда удивлялся их трудоголизму. Созваниваюсь недавно с китаянкой — в течение дня позвонил ей раз 5 — обсуждаем сделку, у нее прилично шумно. Языковой барьер плюс шум — обсуждать важные вопросы было дискомфортно. Я спросил, почему так шумно. Она ответила, что на свадьбе. Китайские свадьбы — это 500–1 000 человек. Попросил перейти в более тихое место. Она сказала, что не может. На вопрос почему, ответила, что она невеста.
Я работаю в отделе снабжения, обеспечиваю строящиеся объекты материалами. Была у меня поставщица в положении, но, так как она была генеральным директором своей небольшой организации, а мы — государственным гигантом в сфере строительства, она, естественно, не могла оставить все на самотек. Как-то звоню ей утром и задаю вопрос: «Как дела?», на что она мне отвечает: «Нормально, вот рожаю, но я помню про твою заявку, позже отвечу». А вы говорите — китайцы трудолюбивые.
Работаю учительницей математики. Так заработалась, что дома, когда дочка начала огрызаться, ответила ей: «Дома с мамой так будешь разговаривать».
Сменил место работы, причем новый цех метров на 200 дальше предыдущего (это даже разные организации). За 3 недели утром 2 раза приходил на старое место работы, включал оборудование, свет, ставил чайник и шел переодеваться. Матюкнувшись, с полдороги возвращался, все выключал и шлепал в новый цех. В общем, за 3 недели у меня 2 опоздания, начальство после объяснений ржет и предлагает переехать всем цехом туда.
Сестра — трудоголик, чуть ли не ночующий на работе. Сидит жалуется: «У меня на работе бывает только два состояния: „Господи, меня уволят!“ и „Блин, когда меня наконец-то уволят?!“».
Сколько работаю — ни разу не была в отпуске. Все время мечтаю, даже планирую, но никогда не отдыхаю. В основном из-за того, что у частника отпускные оплачиваются скудно и потом приходится жить впроголодь, чтобы опять войти в режим. Мой отпуск заключается в том, что я открываю карты Google и либо хожу по улицам других городов, либо просто смотрю на карту, где изображено море. По маячкам открываю гостиницы, смотрю фото и представляю, что я в отпуске у моря. Потом сворачиваю Google Chrome и дальше работать. Очень жаль, что могу позволить себе только такой вот «отпуск».

Сижу на рабочем месте, разговариваю с сотрудником. Он начинает собираться домой. Собирает сумку, выключает компьютер, то есть проделывает все манипуляции перед окончанием рабочего дня. В то же время мы продолжаем общаться. Он встает и идет прощаться с остальными сотрудниками. Я, продолжая обсуждать с ним рабочие моменты, также на автомате подхожу к ребятам, ручкаюсь, говорю «пока». И мы вместе выходим и направляемся в сторону метро. По пути до меня доходит, что я не выключил компьютер, не взял куртку и вообще собирался задержаться на работе.
Поняла, что заработалась, когда проснулась среди ночи с мыслью: «Да я же уснула на работе! Уже ночь, пора идти домой» — и начала одеваться в темноте. Только надевая ботинки, поняла, что я дома. Все, хватит с меня, я в отпуск!
Притащилась с работы, еле волоча ноги. Полезла в душ, стою, отмокаю в нирване и тут чувствую — грудь отваливается! Хватаю ее руками и понимаю, что лифчик снять забыла, поролон промок, лифчик стал съезжать. При этом я заорала, потом истерический гогот, муж прибежал, в дверь стучит, а я ржуууу. Надо менять работу.

Закінчилась відпустка, а я нічого не встиг.... 

На стоянці машина під сантиметровим шаром інею, відігрівала від незвички хвилин 20)).
Ліве дзеркало так і не розтануло досі, тричі на трасі чула обурене "пиииии!!!"
Добре, хоч поворотами завжди користуюся. Звісно, спізнилася. Слава Богу, керівництво теж десь ще в путі, тож триндюлєй отримати ні від кого))
Гарного дня!!!

точнее говоря попросили написать по собственному. Жаль конечно, хорошая была робота и мне нравилась. Теперь сижу вот как та бабка из сказки о "Золотой рыбке", у розбитого корыта и думаю: "куда дальше идти?"....мысли в голове все переплелись...

Так и сижу уже полдня на роботе, и домой идти не хочеться и здесь сижу без толку...у разве что только жду ответа от юриста...должен веруть мне обходной лист чтобы зарплату получить....

А в голове одна фраза крутиться "И дальше куда?"

1. 
2. 
3. 
4. 
5. 
6. 
7. 
8. 
9. 
10. 
11. 

Вже другу ніч вдається бачити "сни на замовлення".

Це такі сни, в яких я бачу те, про що б насправді зараз хотів би дізнатись в реальному житті.

Вчора сон був коротенький, і в ньому я розробляв концепцію нового дизайну для сайта Клуба.

Вийшло щось настільки прикольне, що ніхто не став перевіряти макет на наявність помилок, а відразу запустили на друк та в використання. Здається, помилок там всеж не було (-:

А сьогодні мені снились люди. Багато-багато людей. Половина з них були знайомими, інших - бачив вперше...

Ми зібрались на нічному семінарі, щоб обговорити помилки в діях кожного з команди (ну, тобто те, що більшу частину з присутніх я бачив вперше, не заважало нам бути єдиною командою з якоюсь спільною метою - сподобалось і запам'яталось)

Пам'ятаю, як сидів поруч із одним з керівників, і ми дружньо обговорювали якісь важливі справи, в такому манері, наче плакались один одному про те, що керування організацією практично неможливо - кожен робить що йому заманеться, і ніхто не розуміє суті... що це мабуть наша втрата контролю, і час вже зупинити цей безлад та занепад. Але ж це можливо тільки за умов, що розраховувати прийдеться лише на себе, та на пару найближчих друзів, а довіряти автоматичне керування натовпу - найшвидший шлях до розвалу будь яких, навіть найкращих починань.

І ще скаржились друг другу, що пунктуальності ніякої нема... (Ох, у мене самого це зараз питання гостре - бо останнім часом постійно запізнююсь повсюди... хоч на 5-10 хвилин, але запізнююсь...) Добре, що це питання обговорили уві сні - тепер знаю, як позбутись проблеми із хронічними запізненнями (-:

І ще надали друг другу пару цікавих ідей, чим та як зараз можна займатись із користю... а потім і розпочався сам семінар... який через затримення при зборах та очикуванні запізнившихся, майже відразу перейшов в обідню перерву

Найцікавіші події розпочались під час обідньої перерви, коли всі повиходили на вулицю дивитись на зоряне небо (нагадую, що це був нічний семінар, зібраний прямо посеред ночі). А активна група почала мозковий штурм для тих, кому не байдужа доля команди (-:

Ось вже в цій напів-грі, напів-серйозній справі я відірвався на повну! Зірвав джекпот! Отримав все найкраще від ситуації (подробиці розповідати не стану, бо хоч то і було уві сні, але тепер це є моєю приватною комерційною таємницею)... і триумфально прокинувся 

Такі цікавенькі сни сняться. Коли хочеться 

---

 

---

Була в моїй трудовій діяльності і робота кур"єром... Щоправда не довго. Хочу розкрити плюси та мінуси цієї діяльності з особистого досвіду.

Влітку перейшов я на іншу роботу, трохи огледівся, а так як робота позмінна, то вирішив свій вільний час проводити з толком...Почав підшуковувати підробіток, але працівники з нестабільним графіком особливою популярністю у роботодавців не користуються. Взяли мене в одну контору кур"єром... А діло було перед самою КРИЗОЮ, тож зайвий заробіток міг бути не таким і зайвим... Розказали мої права та обов"язки і видали мені проїздний на трамвай-автобус...(Було це якраз перед подорожчанням проїзду)

---

В оголошенні вказувалося, що можливо заробити до 100 грн в день! Може і можна, але я, працюючи не щоденно, мав надію отримати 1,5-2 тисячі гривень за місяць . Для цього потрібно було рознести понад 100 журналів в день. (Оплата здійснювалася  за розрахунком 90 копійок за журнал, хоча МенсХелс і Космополітен цінувалися трохи вище...) Хтось уявляє собі 100 журналів?  Це багато! А 100 адрес у певному районі? Короче, мій особистий рекорд був 56 журналів, район "обслуговування" тягнувся від Куренівського парку по Московському проспекту, з поворотами в різні провулки,  далі по Героїв Сталінграду до метро Мінська. По прямій на карті вийшло щось близько 10 км, і це не враховуючи повороти біля будинків та східці. Найкоротший маршрут був по ресторанам Подолу... Туди треба туло доставити по пачці безкоштовних газет... Так, як я працював не постійно, то і постійного району у мене теж не було, тож часто приходилось шукати адреси в нових районах...

Але це було навіть цікаво... Побачив багато цікавих місць, про які навряд чи коли дізнався б,  краще розгледів окремі куточки міста, у якому проводиш майже пів життя, але практично нічого про нього не знаєш, багато часу проводив на повітрі, а не за монітором чи телевізором, бачив цікавих людей, дивні будинки (особливо у приватному секторі), цікаві графіті та об"яви, зробив певні відкриття у собі та для себе, практично не було часу на дурацькі песимістичні думки, пропав животик, що почав було виділятися  ...

 

Виявляється багато людей досить прихильно відносилься до кур"єрів: підказують потрібну адресу, впускають у під"їзди, погоджуються передати пакунок сусідам, яких зараз нема дома... Справжне лихо для кур"єрів, це домофони . Так як робочий день кур"єра приблизно співпадає з робочим днем більшості жителів будинку, то приходилося обзвонювати не одну квартиру, щоб знайти живу людину... Або чекати поки хтось вийде з під"їзду...  А от будинки з консьєржами, це справжня благодать... Більшість клієнтів просять лишати корреспонденцію у них. А ще мені дуже сподобався мікрорайон по Героїв Сталінграду (що на Оболоні), будинки 2-10 зроблені дуже толково з власною інфраструктурою, між ними навіть єдитячі садочки, схожі на казкові замки...І ще одне цікаве спостереження: більшість дверей з кодовими замками стоять відкритими, а двері з домофоном зачинені...

Дещо інші проблеми з доставкою пакетів до офісів... Здебільшого вони розміщені на територіях колишніх заводів, займають там якісь кімнати чи цілі корпуси, але там трапляються такі лабіринти і розміщення не підлягає нормальній логіці... Деякі контори настільки високої думки про себе, що вказують лише адресу заводу і назву фірми... Спробуй знайди... Зате, у більшості випадків, винагородою слугує посмішка гарної секретарки...  Тут я зрозумів для себе ще одну річ: мабуть у мене в душі є непереборна тяга до затишку та гармонії...  Іноді просто дивуєшся, як люди можуть працювати у настільки жахливих приміщеннях, іноді на 50% завалених якимось ящиками, за столами ще моделі 50-х років...

Були і досить цікаві побажання по доставці, наприклад, прохання закидати пакунок на балкон, якщо хазяїв нема дома чи лишати журнал під ковриком...

Зараз вже все і не згадаю... Але, коли ввечері стомлений повертався додому і рахував відомості, то виходило, що заробив десь 10-30 гривень... Зате "угулявся" до дурі!  А от за цей час я протер п"ятки у зимових черевиках та повністю доконав свій рюкзачок, були і витрати по мобільному (питав код дверей чи як саме можна знайти будинок/офіс), а заробив лише 310 гривень з копійками... Тобто сальдо від"ємне вийшло...  Та зараз лишилися тільки позитивні спогади, хоча і тверда впевненість, що кур"єром грошей не заробиш...

Всі фото зроблені на маршрутах у місті Києві мобільним телефоном. А скільки всього лишилося "за кадром..." А скільки ось таких цікавих дрібничок ховається у внутрішніх дворах...

Любіть своє місто, вивчайте його і милуйтеся ним...