хочу сюда!
 

Светлана

44 года, козерог, познакомится с парнем в возрасте 38-55 лет

Заметки с меткой «армія»

Рошенка "Десантна" або про що мовчать медіяповії

У той час, як гідранта водять чагарниками, імітуючи відвідини зони ООС

Компанія Рошен передала десантникам чергову партію 430 найновіших снайперських гвинтівок

Без додаткової реклами і інших інформаційних штучок, «Рошен» (який управляється трастовим фондом) закупив і передав українським десантникам 430 снайперських гвинтівок, – повідомляє TRUST.UA.



Як повідомив в Facebook Юрій Бірюков, гвинтівки оснащені всім армійським обвісом – прицілами, дальномірами, боєприпасами та іншими потрібними речами.

Якщо бути точними, що на озброєння ЗСУ надійшли:

– 305 снайперських гвинтівок Зброяр Z-10 під патрон 308 Winchester;

– 125 снайперських гвинтівок Savage-110 під патрон 338 Lapua Magnum.

Варто зауважити, що це вже другий транш таких поставок. Перший був призначений силам спеціальних операцій і складався з 100 комплектів.

Разом, тільки за два цих заходи компанія «Рошен» поставила військам 530 гвинтівок, вартість яких коливається від 50 до 75 тис. гривень без обваження. З прицілами і іншим, вартість комплекту долає бар’єр в 100 тис. При цьому 387 гвинтівок були оплачені вітчизняному виробникові зброї. Таким чином «Рошен» оснастила приблизно 2 батальйони снайперів. Оскільки вони працюють парами, то цю зброю будуть застосовувати близько 1000 чоловік, а це – чисельність полку або двох з половиною батальйонів повного складу.

До слова, це як раз укладається в ще не озвучену, але таку, що добре читається концепцію, якої намагаються дотримуватися ВСУ – дистанційний контакт з противником. Тобто, створюються умови для того, щоб діставати противника на якомога більшій відстані, не допускаючи ближнього бою, який несе найбільші втрати. І саме цю нішу снайперського озброєння активно закриває «Рошен».


Тим часом за чотири роки Президент України Петро Порошенко на благодійність витратив уже майже мільярд грн.

Джерело

З чого починалась Армія України після серпня 1991 р. (2)

ЧОРНОМОРСЬКИЙ ФЛОТ

Чорноморський флот – це 26 відсотків кораблів колишніх радянських військово-морських сил та сім відсотків його підводних човнів, що базуються переважно в українських морських портах у Севастополі та в Одесі. Дещо менші за розмірами та значенням морські бази, розташовані в Поті (Грузія) та Новоросійську (Росія). Чорноморський флот був третім серед чотирьох флотів колишнього СРСР та дванадцятим – у світі. Його головне завдання – захист узбережжя Чорного моря – й досі залишається складовою воєнної політики України. Чорноморський флот мав 18 підводних човнів, 39 бойових і 60 патрульно-берегових кораблів, а також 30 есмінців та 16 десантних суден. Миколаївський суднобудівний завод був єдиним у колишньому СРСР, де будувалися авіаносці, націоналізовано у листопаді 1991 року. (Україна успадкувала шість суднобудівних заводів, де будували кораблі для військово-морського флоту колишнього Радянського Союзу. У листопаді 1992 року Росія внесла пропозицію «Про співробітництво у будівництві та ремонті суден та військово-морського обладнання для російського флоту»)
До складу Чорноморського флоту входили також значні наземні сили, що включали бригаду морської піхоти, розміщену в Севастополі та оснащену 60-ма артилерійськими гарматами і сотнею БТРів, а також авіацію. Колишній Радянський Союз мав намір обійти Договір про скорочення звичайних збройних сил та озброєнь в Европі, визначивши дивізію наземних сил у Сімферополі як «дивізію берегової охорони». Ця дивізія є сучасною, має 300 танків і 600 БТРів. Від літа 1992 року вона перебуває у розпорядженні Києва, надаючи йому, таким чином, вагомий інструмент у здійсненні контролю над Кримським півостровом. До того ж Чорноморський флот мав понад 400 бойових літаків (винищувачів і бомбардувальників), які базувалися на трьох базах у Криму та на трьох базах в інших районах України. У складі флоту було також 100 вертольотів.
Побудова власних військово-морських сил обійдеться Україні дорого і залежатиме насамперед від стану економіки та наявності спеціальної довгострокової програми. Український контр-адмірал Борис Кожин окреслив досить далекосяжні плани щодо українських військово-морських сил, які, за його словами, існуватимуть незалежно від української частки Чорноморського флоту (а чи одержить Україна взагалі цю частку?). Українські військово-морські сили складатимуться із 100 кораблів, у тому числі з ракетних крейсерів, багатоцільових патрульних і ракетних кораблів, а також мінних тральщиків. На цих кораблях служитимуть 40 тис. військових моряків. Б. Кожин відкинув думку про те, що український військово-морський флот матиме ядерну зброю. Проте адмірал Володимир Пилипенко заперечив йому, назвавши тих, хто виступає за без'ядерний український флот, «або дурними, або хворими, або такими, що грають в несерйозні ігри».
Реалістичніший план запропонував колишній міністр оборони Морозов – до 1998 року мати загалом 14 кораблів.
Згідно з цими досить сміливими, проте, можливо, не дуже реалістичними планами, Україна матиме відповідно 40 і 25 відсотків живої сили та кораблів Чорноморського флоту колишнього СРСР. Це менше, ніж склад військово-морських сил Великобританії або Франції, які мають у середньому понад 60 тис. чоловік, проте це все ж забагато для України, яка переживає таку гостру кризу. У зв'язку із кризою командування українських Збройних Сил звернулося до керівників усіх областей республіки з проханням, щоб кожна з них фінансувала будівництво хоча б одного корабля. Якщо це буде зроблено, чисельність українського флоту становитиме не більше 30 кораблів.
Тим часом Чорноморський флот може або цілком перейти до рук Роси, або, як і донині, тут існуватиме патова ситуація. Сьогодні Чорноморський флот є малокорисним (якщо він узагалі є таким) для України, адже більшість офіцерів настроєна служити Росії. Бюджет на 1993 рік покрив лише витрати на заробітну платню військовослужбовцям, проте він не передбачав фінансування навчань, модернізації військового обладнання або передислокації військ. Окрім того, Україна не зможе забрати собі увесь Чорноморський флот через проросійську орієнтацію більшості її офіцерства.


ВІЙСЬКОВО-ПОВІТРЯНІ СИЛИ

Військово-повітряні сили, успадковані Україною, є досить значними за чисельністю і включають з'єднання авіації стратегічного призначення, тактичні літаки, перехоплювачі у складі Військ протиповітряної оборони (ППО), вертольоти у складі підрозділів наземних сил та велику кількість літаків Чорноморського флоту. У власність України перейшли 19 сучасних бомбардувальників ТУ-160 класу «Идфслофсл», які базуються в Прилуках, та 21 бомбардувальник ТУ-95 класу «Иуфк-2 Р-16» в Узині (за винятком тих літаків, що перелетіли до Росії на початку 1992 року).  Кожний літак класу «Идфслофсл» або «Иуфк-Р» може нести на борту відповідно 12 і 15 крилатих ядерних ракет, які запускаються із повітря і мають загалом 192 та 224 боєголовки. Україна також отримала всі літаки-заправники «Мідас», які використовуються для заправлення літаків авіації стратегічного призначення. Київ сподівається, що найближчим часом ці літаки-заправники можна буде використати для комерційного авіафрахту. Планується також пристосувати стратегічні бомбардувальники для використання в роботі «екологічних патрулів під егідою ООН». Бомбардувальники ТУ-95, можливо, будуть збережені, а літаки ТУ-160, мабуть, підлягатимуть переробці.
Отже, загальна кількість літаків, успадкованих Україною від збройних сил колишнього СРСР, становить 150 бомбардувальників, 180 бойових літаків, 120 літаків-розвідників і літаків активної радіопротидії, 510 винищувачів у складі сил ППО та близько 800 учбових літаків. Згідно з обмеженнями, передбаченими Договором про скорочення звичайних збройних сил та озброєнь в Европі, Україна має зменшити загальну кількість літаків більш ніж на третину. З радянської військової спадщини на долю України припало також близько 700 бойових вертольотів та вертольотів підтримки і загального призначення, підпорядкованих наземним збройним силам, і майже 100 вертольотів у складі Військово-повітряних сил. До 1995 року граничну кількість бойових вертольотів, передбачену вищезгаданим договором, що на сьогодні становить 285 одиниць, буде збільшено до 330. Це сприятиме швидкому розгортанню збройних сил у разі виникнення обмеженого збройного конфлікту.


ЯДЕРНА ЗБРОЯ

Україна успадкувала від Радянського Союзу найбільшу (за межами Росії) кількість стратегічних сил, розташованих на двох базах у Хмельницькому (130 ракет SS-20, побудованих у Росії, кожна з яких має по шість боєголовок) та у Первомайську (40 ракет SS-24 українського виробництва з 10-ма боєголовками кожна). Всі ці ракети містяться у стартових шахтах і мають загальний бойовий потенціал 1180 боєголовок (до цього слід додати боєголовки у сховищах). Київ розформував 43-тю армію Стратегічних ракетних військ, і нині вона налічує приблизно 20 тис. чоловік, більшість із яких є громадянами України. У липні 1993 року спеціальним секретним наказом під юрисдикцію України було взято всі підрозділи типу «C» (спеціальні сили Стратегічних ракетних військ, що відповідають за зберігання та ремонт ядерних боєголовок).
Коли тривав процес розпаду колишнього Радянського Союзу, Захід стурбувався насамперед із приводу тактичних ядерних озброєнь, які могли б потрапити до рук екстремістських сил у разі загального хаосу та громадянської війни, до того ж їх могло бути продано за кордон. Тоді як Росія зацікавлена у перебільшенні, оцінюючи ті сили із числа колишніх радянських збройних сил, які вона визначає як «стратегічні», інтереси України, навпаки, полягають у вузькому трактуванні поняття «стратегічні сили». Наприклад, Росія доводить, нібито увесь Чорноморський флот є «стратегічним», бо має у своєму складі декілька кораблів із тактичною ядерною зброєю на борту. Це спонукало Україну якнайшвидше вилучити тактичну ядерну зброю зі складу наземних сил і Чорноморського флоту, щоби ці сили вже не можна було, на думку Києва, класифікувати як «стратегічні».
До травня 1992 року із двомісячним випередженням установленого терміну до Росії було вивезено 3905 сучасних тактичних ядерних ракет, які становили 14 відсотків усіх ракет такого типу у країнах СНД (загальна кількість майже 28 тис. сучасних тактичних ядерних (!!!) ракет - Б.Г.). Тимчасове припинення процесу передачі Україною цих ракет Росії викликало серйозне невдоволення і навіть протести з боку США та Росії. Аж до 1993 року Україна не вимагала компенсації за вивезені ракети. Якщо над Україною нависла загроза втрати або продажу Росії всього Чорноморського флоту, то опоненти Кравчука з числа націоналістичних сил, безперечно, звинуватять його у зраді національних інтересів через те, що він 1992 року безпідставно віддав тактичну ядерну зброю, аби Чорноморський флот не міг бути визначений як «стратегічний». Хоча Україна може зберегти ракети SS-24 та крилаті ракети, що запускаються із повітря, не зовсім зрозуміло, чи вони можуть бути повноцінним засобом стримування за відсутності необхідної для цього інфраструктури. Через 15 років ракети SS-24 стануть застарілими. Якщо Україна захоче залишатися ядерною державою і після закінчення цього терміну, то вона буде змушена витрачати величезні кошти на модернізацію ядерних озброєнь, задля якої необхідними є три найважливіші складові, яких бракує сучасному воєнно-промисловому комплексу цієї країни: заводу повторної переробки, що постачав би збагачений уран для ядерних боєголовок, полігону для випробувань боєголовок та ракет, а також супутників зв'язку.


ВІЙСЬКОВО-ПРОМИСЛОВА БАЗА

Україна успадкувала від колишнього СРСР також значний воєнно-промисловий комплекс, що складався з 1840 підприємств, на яких працювало 2,7 мільйона чоловік, до того ж 700 із цих підприємств, що нараховували 1,3 мільйона працюючих, випускали суто воєнну продукцію. Найважливішими з них є 330 гігантських заводів, які належали ВПК України. Серед них і «Південмаш», де будують стратегічні ядерні ракети SS-18, SS-20, SS-23, SS-24, та Київський завод «Арсенал».
Близько 14 відсотків усього воєнно-промислового комплексу колишнього Радянського Союзу було розміщено в Україні, в тому числі майже 16 відсотків оборонних підприємств, які виробляли засоби зв'язку, радіо- та електронне обладнання. З огляду на те, що ВПК випускав і воєнну, і народногосподарську продукцію, існують розбіжності в оцінці його ролі в українській економіці. 1990 року співвідношення між воєнним та цивільним секторами економіки республіки розцінювалося як 40% до 60%. Згідно з оцінками спеціалістів, воєнно-промисловий комплекс давав третину валового національного продукту України, або 28 відсотків продукції промисловості.
В Україні є багато галузей промисловості з найсучаснішими технологіями, науково-дослідних установ, а також заводів із монтажу ядерних ракет. Можливо, найбільше уваги приділяється сьогодні ядерному потенціалу воєнно-промислового комплексу України. Виробництво ядерних ракет, космічних апаратів багаторазового використання типу «Шатл» і супутників (ракет класу «Зеніт» і «Циклон») на заводі «Південмаш» залежить від постачання з Росії двигунів та збагаченого урану і плутонію. Точаться розмови навколо одного з харківських науково-дослідних інститутів, де існує ядерна експертиза, щодо можливості проведення тут досліджень у галузі перенацілення стратегічних ядерних ракет, розташованих на території України, та передачі їй оперативного контролю над ними.
Україна не має потужностей для виробництва бойових літаків і вертольотів. Однак тут міститься найбільше в колишньому СРСР авіаконструкторське бюро імені Антонова, а також випускаються найбільші у світі транспортні літаки «Ан» і «Руслан».
ВПК України виробляв половину танків, ракет, оптичного обладнання та систем радіозв'язку для збройних сил колишнього СРСР. Зокрема, головним виробником танків Т-64, Т-72, Т-80 був Харків, проте броня та гармати для них постачалися із Росії.
Хоча більшість радянських кораблів будувалася на українських суднобудівних заводах у Миколаєві, відповідні конструкторські бюро знаходилися в Росії. Оскільки Україна володіє всіма судноремонтними заводами колишнього СРСР, то до грудня 1992 року не було відремонтовано жодного російського корабля. На одному із суднобудівних заводів залишилося незавершеним будівництво 20 воєнних кораблів: до їхнього виробництва було залучено багато заводів на всій території колишнього Союзу. Україна могла б використати деякі з цих недобудованих кораблів для створення власного військово-морського флоту, незалежного від Чорноморського флоту. Справжня сила України полягає у величезних виробничих потужностях із випуску боєприпасів, оптичних систем, лазерів, електронного обладнання.
Хоча Україна успадкувала значний воєнно-промисловий комплекс, він є скорше перешкодою на шляху розвитку її економіки, аніж позитивним здобутком. По-перше, ВПК потребує великих інфляційних кредитів, по-друге, його важко перевести на рейки цивільного виробництва, по-третє, високий ступінь його інтегрованості з підприємствами колишнього СРСР є стимулом для грунтовніших зв'язків як з Росією, так і з іншими країнами СНД.
(продовження далі в ч. 3)

З чого починалась Армія України після серпня 1991 р. (ч.1)

Особисто я не є пацифістом, оскільки свідомий того, що, на жаль, наш світ неможливий без насилля, без силових конфліктів та протистояння - така вже данність нашого існування Людей на планеті Земля. Не буду деталізувати і щось роз'яснювати на тему військових реалій людства, а просто одразу зазначу, що я був і є послідовним противником ядерної зброї і дуже радий, що в Україні її не має. Ядерна зброя - це зброя самогубців, бо мені важко уявити щасливим життя переможців у війні із застосуванням ядерної зброї. Воістину тоді живі будуть заздрити мертвим.
Те саме стосується інших варіантів ЗМЗ (зброї масового знищення), тому що це так само безглуздо, особливо бактеріологічна ЗМЗ після застосування фактично контролю не підлягає через неможливість передбачити всі можливі мутації та поширення застосованих організмів, смертельних для людей. Принагідно зазначу, що одна пробірка з вірусами може цілком урівняти загрозу від армії з ядерним потенціалам РФ та США разом узятих. Тому прихильників доктрин "Мир через жах", тобто стримування агресій через наявність ядерної зброї у арсеналі слабших країн я б радив заткнутись: бактеріологічна зброя для того значно дієвіша, бо в сотні тисяч разів дешевша, жахливіша і дурніша до застосування.
Власне для того я зробив цю передмову, щоб читаючи подальші матеріали - всі звертали особливу увагу на те, які шалені економічні і людські ресурси було на це озброєння використано і фактично змарновано на ніщо! Тільки тактичний ядерних ракет на момент розвалу СРСР було коло 30 тисяч! Уявіть, які то шалені кошти і щоб за них можна було для людей зробити в мирному виробництві. Про вартість стратегічного ядерного озброєння СРСР взагалі уяви не вистачає: десятки тисяч ядерних боєголовок, тисячі стратегічних ракет, пускових шахт і мобільних ракетних комплексів, наддорогі атомні підводні човни, космічні комплекси управління і прикриття тощо. Ось де відповідь причин розвалу СРСР: всі працювали і виробляли неймовірну масу лайна, бо інакше зброю назвати не можна, а потім ще дивувались: "І чого ми так бідно й нікчемно живемо?"
Висновок простий    і однозначний: якщо ми вже назвали себе homo sapiens, тобто "людина розумна", то давайте нарешті справді думати! І думати не над тим, як одне одного винищити, а над тим, як жити і вижити нам і нашим нащадкам у цьому і без того небезпечному світі з його вулканами, землетрусами та астероїдами.

Богдан Гордасевич
 27.04.2014
м. Львів



НАЦІОНАЛЬНА  БЕЗПЕКА  УКРАЇНИ

Тарас Кузьо

(Журнал «Військо України» № 4-5, 1994 р.)

РОЗДІЛ III

СКЛАДОВІ  УКРАЇНСЬКОЇ  ПОЛІТИКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ

Унаслідок історичних причин, викладених у першому розділі, Україна віддає пріоритет розбудові збройних сил. Із багатьох можливих шляхів вона обрала той, який веде до поступової націоналізації колишніх радянських збройних сил, що базувалися на її території. Завдяки націоналізації Україною великої кількості колишніх радянських збройних сил, розташованих на її території, було, по-перше, зламано могутню радянську воєнну машину і, по-друге, усунуто будь-яку внутрішню воєнну загрозу незалежності України. Така політика спричинила те, що багато офіцерів у Збройних Силах України підтримують її незалежність, нейтралізовано також потенціальну небезпеку з боку решти офіцерства. В Україні вже завершено створення двох родів військ: Сухопутних і Військово-повітряних сил.
У зв'язку із поступовим скороченням збройних сил в Україні та їх переходом на професійну основу націоналізація колишніх радянських збройних сил і наявність великої кількості офіцерів-українців, які служать за межами України у державах СНД та виявляють бажання повернутися на батьківщину, можуть дуже дорого обійтися українському суспільству та економіці. Воєнно-промисловий сектор української економіки зосереджений переважно у Східній Україні, тому його перебудова матиме як соціальні, так і етнічні наслідки. Крім того, ВПК пов'язує Україну з Росією та СНД, оскільки в цій галузі економіки існує дуже щільна інтеграція між колишніми республіками СРСР.
Єдиним винятком із досить плавного процесу націоналізації колишніх радянських збройних сил в Україні став розподіл Чорноморського флоту між Україною та Росією. Розв'язання цієї проблеми, очевидно, буде складним через безпосереднє ставлення до Права власності на Кримський півострів. Чорноморський флот насправді не має стратегічного значення. Його «важливість» полягає лише в тому, що жодна сторона не бажає поступатися іншій,  очікуючи певних результатів від продажу обладнання цього флоту. У даному розділі доводиться, що політика Росії, котра, вже отримавши решту із чотирьох флотів колишнього СРСР, претендує ще й на частку Чорноморського флоту та місто Севастополь, розташоване в Україні, не сприяє встановленню добрих російсько-українських відносин та стабільності в регіоні. Внаслідок такої політики в Україні зберігається почуття загрози її національній безпеці.
Ядерна політика України є непослідовною, вона – то спонтанна реакція на певні зовнішньополітичні події. Проте 1992–1993  років Київ усе наполегливіше виступає  за збереження свого ядерного статусу.  У зв'язку з цим аналізуються головні чинники, що впливають на ядерну позицію України та ставлення провідних політичних діячів і сил до проблеми ядерної зброї в Україні. Основними факторами, які породжують прихильність до збереження ядерної зброї, є існуючі в Україні почуття незахищеності і небезпеки, комплекс меншовартісності та  надмірна підозрілість у ставленні до зовнішнього світу, ворожість якого до України є для її деяких політиків незаперечною істиною. Цілком імовірно, що, незважаючи на багаторазові обіцянки ратифікувати договір СТАРТ-1  та Договір про нерозповсюдження ядерної зброї, Україна все ж зберігатиме певну кількість ядерної зброї на своїй території. Це, у свою чергу, завдаватиме  шкоди українській безпеці та посилюватиме її міжнародну ізоляцію. Хоча за іронією долі саме безпека та ізольованість завдають найбільших турбот українському керівництву.
Проаналізовано також основні  елементи  політики національної безпеки України та проблеми успадкованого Україною від колишнього СРСР воєнно-промислового комплексу, розглянуто бар'єри у відносинах між Україною та Росією щодо військової спадщини, зокрема Чорноморського флоту та ядерної зброї, і нарешті, окреслено тенденції подальшого розвитку та впливу вищезгаданих складових на політику національної безпеки України.


А. РАДЯНСЬКА ВІЙСЬКОВА СПАДЩИНА: ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКІ СИЛИ, ЗВИЧАЙНА ТА ЯДЕРНА ЗБРОЯ


ЗБРОЙНІ СИЛИ

Після розпаду СРСР Україна успадкувала від нього величезний воєнний потенціал, що становив 30-40 відсотків усього військового обладнання колишніх радянських збройних сил, розташованих на захід від Уралу, та 750 тис. особового складу. Україна успадкувала частини, які належали до радянських сухопутних військ, тактичної та стратегічної авіації, Чорноморського флоту, військ протиповітряної оборони та стратегічних ракетних військ. За технічним потенціалом Збройні Сили України посідають друге місце в Европі після Росії. Напевне, такий стан зберігатиметься, щонайменше, до кінця десятиліття. Для України є дуже вигідним Договір про скорочення звичайних збройних сил і озброєнь в Европі, оскільки, згідно з ним, посилюється контроль з боку України над значною кількістю високоякісного військового обладнання, хоча тисячі одиниць цього обладнання і мають бути знищені. Згідно з цим договором, Україні належить третина озброєнь колишніх радянських збройних сил, що скорочуються.
Успадкованого Україною військового обладнання може виявитися достатньо для того, щоби забезпечити нові збройні сили та навіть експортувати певну його частку. Україні дісталося понад 6,5 тис. танків, в тому числі й найновіші Т-80, Т-72 та Т-64. Решта обладнання включає 7,5 тис. БТРів, 5 тис. засобів підтримки та понад 3,3 тис. артилерійських гармат. Згідно з вищезгаданим договором, на кінець 1995 року кількість танків в Україні скоротиться на третину, а кількість БТРів – на одну шосту. При цьому в Україні все ще залишатиметься багато танків та іншого озброєння, тим паче, що договір дає змогу їй нарощувати кількість артилерійських озброєнь.
Однак хоча в Україні є велика кількість досить сучасного військового обладнання, воно розташоване вдалині від потенціального противника, тобто Росії. Більшість колишніх радянських збройних сил була сконцентрована у Прикарпатському військовому окрузі, тоді як Україна очікує головної загрози зі сходу (від Росії) та з півдня (від конфлікту із сепаратистами Криму). На українсько-російському кордоні збройних сил немає, незважаючи на неодноразові вимоги націоналістичних сил передислокувати більшість частин у цей регіон, що в разі здійснення вимагало б великих коштів, забрало б багато часу і викликало б невдоволення з боку Росії, а також частини населення Східної України.
Тим часом Київ відправив шість підрозділів Прикордонних військ на українсько-бєларуський та українсько-російський кордони, утворивши додаткове Південно-Східне прикордонне управління (зі штабом у Харкові) на додаток до вже існуючих Західного (Львівського) та Південного (Одеського) прикордонних управлінь. Окрім того, у листопаді 1992 року було скасовано три військові округи, а натомість утворено Західне та Південне оперативно-тактичні управління. На зміну штабу Київського військового округу прийшло Міністерство оборони України. Ці тактичні управління складатимуться із армійських корпусів, мотострілецьких та танкових дивізій і бригад, а також із військових учбових центрів.
Після реорганізації збройних сил Південному військовому округу буде надано армійські корпуси, мотострілецькі дивізії та бригади з метою підвищення мобільності військ та їхнього швидкого розгортання при виконанні поставлених бойових задач. У березні 1993 року розпочалися регулярні навчання військ Південного оперативно-тактичного управління за участю морської піхоти, Прикордонних віськ та Національної Гвардії. Звичайно, важливість Південного округу визначається його близькістю до районів конфліктів у Молдові та в Криму. Будь-який контроль над Кримом із боку Росії або існування військово-морських баз Росії в Севастополі ускладнили б захист Південної України з воєнної точки зору. (Саме тому колишній міністр оборони Костянтин Морозов відкидав будь-яку можливість надання севастопольської морської бази в оренду Росії.)
Хоча кількість успадкованого Україною військового обладнання та озброєння і є значною, проте головним чинником, що призвів до його націоналізації, було рішуче небажання України дозволити Росії заволодіти цією спадщиною колишнього СРСР. Тому навряд чи увесь цей арсенал буде враховано у воєнному плануванні України. Видатки на оборону є досить обмеженими внаслідок величезного бюджетного дефіциту, економічної кризи та гіперінфляції. Отже, фонди, необхідні для придбання запасних частин та обслуговування цього обладнання, є дуже незначними. Нестача паливно-мастильних матеріалів перешкоджає проведенню навчань та підтриманню бойової готовності на належному рівні.
(продовження далі в ч. 2)

Розграбована армія

В Україні почались випробування комплексу управління вогнем артилерії “Оболонь-А”

"Сьогодні ми приступаємо до державного випробування унікального комплексу управління вогнем артилерії “Оболонь-А”. Це дуже потрібний комплекс для ЗС України, який на 30-40 відсотків підвищить можливості наших артилерійських підрозділів. Він буде більш мобільним та ефективним, підвищить можливості вогневого ураження противника, а також живучість екіпажів.
Там лише ті запчастини та компоненти, які вироблені в Україні, на вашому підприємстві, а також ті, які нам поставили наші партнери.”
Степан Полторак

Після успішного завершення цих випробувань комплекс буде прийнято на озброєння, і розпочнеться його серійне виробництво, -зазначив міністр оборони.

Українська техніка

http://s004.radikal.ru/i208/1002/50/ec810d820823.jpg
"Вепр"-К - український позашляховик, що перевищує за своїми характеристиками будь-яку техніку країн СНД.


Броньовик для сил спеціального призначення "Козак". Один з найкращих бронеавтомобілів по маневреності у світі.

http://topwar.ru/uploads/posts/2010-06/thumbs/1276855816_ci-mkts01l.jpg
Броньовик "Дозор"-А. Вся серія "Дозорів" унікальна - вони мають кілька різних варіантів виробництва, залежно від роду військ куди постачаються.

http://revisor.od.ua/pics/apicturepicture3431_42828.jpg
"Дозор"-Б.

http://s39.radikal.ru/i083/0910/61/7f8221d67c1c.jpg
КрАЗ - найуспшніший український автомобіль у світі.

Файл:BTR3.jpg
БТР-3. За 10 років Україна експортувала майже 2000 одиниць цієї моделі.

http://armyromantic.ru/91_btr4/2.jpg
БТР-4. На відміну від БТР-3 і інших бронетранспортерів пострадянського виробництва - перший БТР нового покоління, що не являється модернізацією раніше існуючого екземпляра. Унікальність техніки у тому, що система встановлення озброєння побудовано на модульному принципу - залежно від віййськових задач озброєння може бути замінено за кілька годин.

http://www.mil.gov.ua/images/event/2005-08-31-145-540.jpg
Т-64 "Булат". Модернізація танка Т-64 - одного з найкращих і найнадініших танків СРСР. Модернізація включила у себе заміну ходової частини і двигуна, що призвело до збільшення маневреності танка до рівня Т-80, покращення броньованості машини та встановлення нових систем прицілювання і електронного керування. Жодних подібних систем керування на пострадянському просторі не встановлювалося.

http://s49.radikal.ru/i123/0912/85/1eb6e27f0c15.jpg
Т-84 "Оплот". Найкращий танк у світі:)

http://s50.radikal.ru/i128/0912/db/c757bbffa126.jpg
БМП-84. Поки існує лише у вигляді макета. Ідея проста - поєднання у собі БМП і танка. Єдиний на сьогодні розроблений проект у світі. Окрім функцій танка ще й перевозить у своєму десантному відділенні 8 бійців.

Українці в "ЛНР" чекають...


https://www.youtube.com/watch?v=yvQXEUuSYS0

Сепаратисты "ЛНР" прозрели от масштабов ненависти населения оккупированных районов Луганщины к боевикам и членам их семей. О таких наблюдениях заявила в прямом эфире ГТРК «ЛНР» руководитель проекта "Не забудем не простим" Анна Сорока. Сторонница оккупантов шокирована количеством людей, которые ждут украинскую армию и открыто смеются и прогоняют со своих улиц членов семей убитых боевиков.
По словам Сороки, количество жителей районов, проживающих под оккупацией террористов "ЛНР", но категорически их не поддерживающих и радующихся победам украинской армии над террористами на Донбассе, растет с каждым днем. Масштабы этого процесса не на шутку напугали Анну Сороку и она призывает боевиков срочно принять необходимые меры по отношению к жителям Луганщины, которые ненавидят боевиков.
"У нас есть поселки где одна улица украинская, другая "республиканская", где вдовам многих ополченцев просто нельзя ходить по этим украинским улицам! Просто нельзя! Потому что люди насмехаются, говорят: "ну что? Довоевались?", - жаловалась ведущему Леонарду Свидовскову руководитель проекта "Не забудем не простим".
Сорока в прямом эфире потребовала от "силовиков" в ближайшее время немедленно разобраться с подобными настроениями местных жителей и с помощью силы и пропаганды выбить из голов луганчан любовь к Украине и насадить им любовь к "молодой республике".

Корейский ОБТ K2 Черная пантера

Корейский ОБТ K2 Черная пантера В 2010—2011 гг. ожидается начало серийного производства нового южнокорейского основного боевого танка K2 «Черная пантера» (K2 Black Panther). Сейчас на вооружении Южной Кореи находится более 2500 танков. В это число входит около 1500 танков K1 и K1A1; 80 Т-80У и Т-80УК; остальной танковый парк Южной Кореи составляют устаревшие «Паттоны» M47 и M48 различных модификаций, которые со временем будут заменены на новые K2.
Корейский ОБТ K2 Черная пантера
Не смотря на то, что «южнокорейские Абрамсы» (K1 корейского производства) имеют достаточно современный уровень, в 1995 году началась разработка новой боевой машины XK2 с упором на использование отечественных разработок и технологий. Вероятно при разработке новой машины среди целей проекта ставилось не только существенное повышение боевых свойств танка и выход на новый технический уровень, но и возможность экспорта без каких-либо проблем, связанных с лицензированием зарубежных технологий (в K1 использовались американские разработки, он во многом повторял «Абрамс»). Это предположение подтверждается заинтересованностью Турции новым южнокорейским танком. Проектирование XK2 было завершено в 2006 году, через 11 лет после начала разработки. Рассматривалось два варианта: основной боевой танк с вынесенным вооружением — со 140-мм пушкой в необитаемой башне и танк классической компоновки со 120-мм пушкой в обитаемой башне. Поскольку разработчиком пушки, фирмой Rheinmetall, работы по 140-мм орудию были приостановлены, корейцы выбрали второй вариант.
Корейский ОБТ K2 Черная пантера
Первый из трёх опытных образцов XK2 был продемонстрирован 2 марта 2007 года в Чангвон (Changwon) юго-восточнее Сеула. Южнокорейским Агентством по оборонным разработкам (Agency for Defense Development, ADD) и Rotem (подразделение Hyundai-Kia Automotive Group) на разработку XK2 было потрачено 200 млрд вон (примерно 230 млн $ США). В настоящее время K2 самый дорогой танк, стоимость одной машины составляет порядка 8.5-8.8 млн $ США и превышает цену последних модификаций M1 «Абрамс» примерно в два раза. K2 «Черная пантера» имеет классическую схему компоновки. Боевой вес 55 т. Экипаж три человека: механик-водитель слева в передней части корпуса, командир справа и наводчик-оператор слева в башне. В отличие от K1, в котором есть заряжающий, для заряжания пушки K2 используется автомат заряжания.
Корейский ОБТ K2 Черная пантера
Огневая мощь Вооружение K2 вооружён 120-мм гладкоствольной пушкой L55 разработки Rheinmetall с длиной ствола 6.6 м. Пушка по лицензии выпускается World Industries Ace Corporation. Боекомплект к пушке составляет 40 выстрелов, 16 из которых находятся в автомате заряжания. Скорострельность до 15 выстр./мин независимо от угла наведения орудия. Дополнительное вооружение: 7.62-мм спаренный пулемет и 12.7-мм зенитный пулемёт K6 на крыше башни. Боекомплект составляет 12000 7.62-мм и 3200 12.7-мм патронов. Боеприпасы В боекомплекте основного вооружения могут использоваться стандартные 120-мм танковые снаряды НАТО. Кроме того, специально для K2 разработаны новые боеприпасы. Новый оперённый бронебойно-подкалиберный снаряд с отделяющимся поддоном, в котором улучшен сердечник из вольфрамового сплава и повышена бронепробиваемость. Для атаки небронированных и легкобронированных целей, живой силы и низколетящих вертолётов может использоваться новый многоцелевой кумулятивный снаряд, аналогичный американскому M830A1 HEAT MP-T. Специально для «Черной пантеры» разработан снаряд KSTAM (Korean Smart Top-Attack Munition). Это «интеллектуальный» самонаводящийся инерционный (не имеет собственного двигателя) снаряд, атакующий высокобронированные цели с наименее защищённой верхней полусферы. В отличие от большинства современных ПТУРС, в процессе полёта которых наводчик-оператор должен сопровождать цель, KSTAM работает по принципу «выстрелил-забыл». Для стрельбы этим снарядом используется навесная траектория как у гаубичной артиллерии. Снаряд оснащен радаром в миллиметровом диапазоне волн, инфракрасным и радиационным датчиками. Траектория полета корректируется четырьмя стабилизаторами. При подлёте к цели раскрывается парашют для снижения скорости и производится точное наведение на цель, которая поражается ударным ядром. На случай такой необходимости, предусмотрен канал управления, обеспечивающий возможность корректировать траекторию полёта снаряда наводчиком-оператором. Снаряд KSTAM позволяет вести огонь на дальности от 2 до 8 км прямой наводкой и с закрытых огневых позиций. Приборы прицеливания, система управления огнём Основной прицел наводчика KGPS и панорамный прибор наблюдения командира KCPS на текущий момент такие же, как на танке K1A1. Оба комбинированные (дневной/ночной), стабилизированы в двух плоскостях, имеют тепловизионный канал. В дальнейшем приборы прицеливания и наблюдения предполагается усовершенствовать для использования с новыми датчиками, которые были установлены на «Черной пантере». Управление огнём дублированное, командир танка может взять управление вооружением на себя. K2 оснащён РЛС миллиметрового диапазона, расположенными на скулах лобовой части башни, лазерным дальномером и датчиком бокового ветра. Новая СУО позволяет сопровождать, быстро и с высокой точностью наводить основное вооружение на низколетящие вертолёты, а также обнаруживать снаряды, летящие в сторону танка. СУО способна захватывать и сопровождать цель на дальности до 10 км с использованием тепловизора. При сопровождении цели в режиме реального времени производятся баллистические вычисления и учитываются соответствующие поправки, что обеспечивает высокую точность стрельбы с места и на ходу. Повышение точности стрельбы обеспечивает лазерный датчик искривления ствола, который определяет не только статическое но и динамическое искривление ствола. Во время движения по неровностям, когда возможен изгиб ствола от вибрации, СУО отслеживает сигнал датчика искривления и в случае отклонения кривизны ствола от статической система запрещает выстрел. Когда ствол возвращается в исходное положение блокировка снимается, выстрел разрешается. По некоторым сведениям СУО имеет возможность в автоматическом режиме находить и сопровождать цели, идентифицировать свои машины и вести огонь по вражеским целям без участия членов экипажа.
Корейский ОБТ K2 Черная пантера
Защита На K2 используется модульная комбинированная броня и динамическая защита взрывного действия. На будущей модификации танка K2 PIP планируется использование ДЗ невзрывного действия. Заявляется, что лобовое бронирование «Черной пантеры» выдерживает попадание 120-мм ОБПС, выпущенных из пушки L55. Для защиты от управляемых ракет используется система постановки помех (подобная системе оптико-электронного подавления «Штора»). При обнаружении вражеской ракеты миллиметровым радаром или идентификации облучения лазерными датчиками (на танке установлено 4 таких датчика) компьютер подаёт сигнал экипажу и команду на отстрел дымовых гранат в нужном направлении. Гранаты устанавливают дымовую завесу, обеспечивающую невидимость танка в оптическом, инфракрасном и радио- диапазонах. На модификации K2 PIP планируется установить комплекс активной защиты, в котором будут использоваться уже имеющиеся на танке РЛС миллиметрового диапазона. На танке установлена система коллективной защиты и противопожарное оборудование.
Корейский ОБТ K2 Черная пантера
Подвижность В «Черной пантере» используется новая моторно-трансмиссионная установка EuroPowerPack с дизельным двигателем MTU MB-883 Ka500 мощностью 1500 л.с. и автоматической пятиступенчатой трансмиссией разработанной фирмой Renk. Дополнительно танк оборудован газотурбинной установкой мощностью 400 л.с., обеспечивающей работу генератора и питание электрооборудования танка при выключенном основном двигателе. В танке K1 используется смешанная торсионная и гидропневматическая система подрессоривания HSU. На K2 «Черная пантера» установили усовершенствованную полуактивную, гидропневматическую систему подрессоривания ISU с индивидуальным управлением узлами подвески. В зависимости от характера поверхности подвеска меняет свои характеристики, минимизируя вибрации. Система подрессоривания обеспечивает не только изменение клиренса, но так же наклон танка в продольной и поперечной плоскостях, что позволяет повысить проходимость машины и значительно увеличить диапазон углов вертикального наведения пушки. Максимальная скорость K2 70 км/ч по шоссе и 50 км/ч на пересеченной местности; разгон до 32 км/ч за 7 сек; запас хода 450 км. Преодолеваемые препятствия: угол подъема 31°, вертикальная стенка 1.3 м. Танк оборудован ОПВТ с составной трубой для подводного вождения и после 30-минутной предварительной подготовки может преодолевать водные препятствия глубиной до 4.1 м (предшественник K1 преодолевает брод глубиной до 2.2 м). Система ОПВТ обеспечивает возможность вступить в бой сразу после преодоления водного препятствия. На модификации K2 PIP планируется улучшить подвеску — полуактивную заменить активной. Установка системы сканирования местности, сканирующей местность с высоким разрешением на 50 м вперед и передающей соответствующие управляющие сигналы системе подрессоривания, позволит наиболее оптимально проходить по неровностям пути.
Корейский ОБТ K2 Черная пантера
Командная управляемость Как и японский ОБТ «Тип 10», при разработке K2 «Черная пантера» учтены требования C4I (command, control, communications, computers, and (military) intelligence — командная управляемость, связь, компьютеры и разведка). K2 оборудован боевой информационно-управляющей системой, связанной с C4I; системой спутниковой навигации GPS; аппаратурой опознания «свой-чужой», соответствующей стандарту НАТО STANAG 4579 «Устройства идентификации целей на поле боя». К началу 2010 года было выпущено минимум 4 экземпляра опытных танков XK2 в двух вариантах исполнения. Одна машина (см. фото) визуально отличается вертикальной бронёй маски пушки, наклонными лобовыми листами корпуса и дымовыми гранатомётами, расположенными горизонтально в один ряд. Три машины другого варианта (см. фото) имеют клиообразную, наподобие как у K1A1, маску пушки, вертикальный участок лобового бронирования корпуса и дымовые гранатометы, расположенные по горизонтали в два ряда.
Корейский ОБТ K2 Черная пантера
Корейский ОБТ K2 Черная пантера
Корейский ОБТ K2 Черная пантера
Корейский ОБТ K2 Черная пантера
Корейский ОБТ K2 Черная пантера
Корейский ОБТ K2 Черная пантера
Корейский ОБТ K2 Черная пантера
Корейский ОБТ K2 Черная пантера
Корейский ОБТ K2 Черная пантера
Корейский ОБТ K2 Черная пантера

Незвичайний ювілей або "МіГ" над Бельгією

Пролог Липень ’89. Я щойно звільнився з арміїї і подався до родичів в Ростов....Їдемо якось ми машиною у Таганрог. По радіо - оголошення - на ферму близь бельгійського міста Куртре впав.....радянський винищувач Міг-23. Будинок був зруйнований, під уламками загинув студент, який гостював у дідуся...Пікантності історії про те, як радянський бойовий літак опинився у серці капіталістичної Європи, додавала ще одна деталь - відсутність ознак радянського льотчика. ***         А сталось от що. Літак належав одному з радянськи авіаполків, який дислокувався у Польші. В той день, 4 липня 1989, одразу після зльоту, у Міг23 керованого, між іньшим, начальником політвідділу, несподівано впали оберти двигуна, літак почав втрачати висоту....Пілот прийняв рішення залишити літак....       Катапультування пройшло вдало, про літак на кілька хвилин забули....а дарма! Дарма, бо він - зник! Вирішили, що напевно впав у море...А літак у цей час вже був над Німеччиною!  ....Через кілька секунд після катапультування льотчика робота двигуна несподіванно нормалізувалась. Літак почав набирати висоту....Натівська протиповітряна оборона виявилась, м’яко кажучі, не на висоті - адже радянський бойовий літак вона дещо проґавила...    Зрештою, пара винищувачів дісталась «МіГа»...Можна уявити здивування пілотів, коли вони побачили відкриту та порожню кабіну....Стали думати, що ж ним робити! Збити? Але ж внизу густозаселені райони - жертви гарантовано....Порадились і вирішили....не робити нічого! Літак, в очевидь, неозброєний, льотчика нема....Хай летить собі далі - там видно буде...  Що було далі - вже відомо... Коли закінчилось пальне, літак почав поступово знижуватись, згодом досить акуратно приземлився, але на його шляху трапився будинок, в якому знаходився той нещасний хлопець..... Епілог Як не дивно, особливого резонансу історія не набула. Можливо тому, що натівці трішки сіли в калюжу,  про СРСР взагалі годі й говорити,  мабуть, свою роль зіграла вируюча в СРСР перебудова....Але те, що ця історія увійшла в аннали авіаційних кур’йозів - це безсумнівно!

Російський солдат перейшов на бік України

"Це вже не перший випадок переходу російських військових на бік України. Днями раніше своє бажання служити на боці українських військ в зоні АТО висловив офіцер ФСБ РФ – Ілля Богданов", - зазначили в СБУ.


тут повна версія з відео http://www.pravda.com.ua/news/2014/07/24/7032909/

принцеса!

На фото - Її Високість принцеса Швеції, герцогиня Мадлен Терезія Амелія Йозефіна, сержант ВДВ, на військових навчаннях ...



ДОВІДКА : - Армія Королівства Швеції - за 2-4 години поставить близько дво мільйонів озброєних захисників держави. (Загальна кількість військових, які постійно несуть службу становить близько 30 тис.).Всі чоловіки зобов'язані пройти військову службу, після якої проводять (раз на рік) збір та двотижневе навчання (ДЛЯ ВСІХ !), ухилятися не вийде, тривалий термін ув'язнення, (таких випадків не траплялося), військову службу проходять ВСІ, міністри, судді, монархи, їхні діти, ВСІ !!!, жінки за бажанням. Після служби воїн демобілізується у своєму обмундированні зі своєю зброєю та набоями, яка зберігається у нього вдома, харчові запаси (сухпайок на три доби), запаси зброї та набоїв не обмежені й видаються безкоштовно, (цією нормою ніхто не зловживає, у кожній оселі мають й автомати, й пістолети, й кулемети з гранатометами). За тривогою, людям не треба йти до військкомату та отримувати берци (як у нас), перевдяглися , взяли зброю й все, кожен знає куди має сам прийти де його вже чекає готова до бою техніка, кожен знає свого командира, свій підрозділ, водії та механіки свою кабіну, свою машину, танк, бойовий розрахунок знає свою гармату чи міномет ! Не треба всім бігти до Стокгольму, кожен дістається у частину свого ЛЕНу, їх 21 у країні, (Лен - територіальна одиниця ( по іншому - округ, район, штат, область)), все розраховано, все передбачено, кожен напрямок ймовірної загрози пропрацьований командуванням. Вся нація за пару годин встала на захист своєї держави й готова до бою.